Зміст

Вид материала

Закон

Содержание Верховний суд україни Господарський суд харківської області Іменем україни Головуючий суддя Вищий господарський суд україни

Подобный материал:

• Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст, 1769.51kb.
• Міністерство освіти І науки україни перечинський професійний ліцей, 202.74kb.
• Організація та зміст навчально –в виховної роботи у днз, 81.03kb.
• Збірник державних стандартів, 1247.56kb.
• Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 128.75kb.
• Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 127.69kb.
• Процеси прийняття рішення І управління зміст процесу управління, 283.85kb.
• Поняття та зміст комунального управління, 500.89kb.
• Завдання та зміст виробничої програми підприємства Показники виробничої програми підприємства, 123.69kb.
• План Поняття та зміст юридична деонтологія > Юридична діяльність: поняття та зміст, 476.58kb.

УХВАЛА

від 30 травня 2002 року

(Витяг)


У листопаді 2000 р. Н. звернулася в суд із позовом до СВК "Маяк" (далі – СВК) Замличівської сільської ради, відділу земельних ресурсів Локачинської районної держадміністрації, Локачинського земельно-кадастрового бюро про відведення земельної ділянки в натурі та видачу державного акта на право приватної власності на землю. У заяві вона зазначила, що була членом КСП "Маяк" (далі – КСП) та має сертифікат на право на земельну частку (пай). У вересні 2000 р. землевпорядники виділили їй біля садиби земельну ділянку. Посилаючись на те, що у видачі необхідних документів, які б підтверджували право власності на цю ділянку, їй відмовляють, просила позов задовольнити.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Локачинського районного суду від 17 травня 2001 р. в задоволенні позову про виділення земельної частки (паю) біля присадибної ділянки відмовлено. Виділено земельну частку (пай) у розмірі 2,51 гектара (в умовних кадастрових гектарах) на полі N 4 згідно з планом до проекту роздержавлення і приватизації земель КСП на 1992 р. та видано державний акт на землю. Додатковим рішенням цього ж суду від 26 червня 2001 р. резолютивну частину рішення викладено в новій редакції: зобов'язано Замличівську сільську раду виділити земельну частку (пай) в розмірі 2,51 гектара (в умовних кадастрових гектарах) на полі N 4 згідно з планом до проекту роздержавлення і приватизації земель КСП Локачинського району Волинської області на 1992 р.; зобов'язано земельно-кадастрове бюро Локачинського районного відділу земельних ресурсів провести роботи з виділення в натурі земельної частки (паю) і видати державний акт на право приватної власності на землю.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, судова палата з цивільних справ Луцького апеляційного суду Волинської області 29 серпня 2001 р. постановила нове рішення, яким позов Н. задовольнила частково. Суд зобов'язав Замличівську сільську раду надати позивачці земельну частку (пай) у розмірі 2,51 гектара (в умовних кадастрових гектарах) на полі N 6 згідно з планом до проекту роздержавлення і приватизації земель КСП на 1992 р. і видати державний акт на право приватної власності на земельну частку (пай). У задоволенні решти вимог, у тому числі до СВК "Маяк", відділу земельних ресурсів Локачинської райдержадміністрації, Локачинського земельно-кадастрового бюро, відмовлено.

У касаційній скарзі Н. просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України, розглянувши наявні матеріали, вирішила, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з пунктами 1, 6 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. N 720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані в колективну власність КСП, кооперативам, АТ, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. У разі виходу власника земельної частки (паю) з КСП, кооперативу, АТ за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому законом порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, земельна ділянка, що знаходиться біля присадибної ділянки позивачки і яку вона просила виділити, у колективну власність не передавалась і належить до державного резервного фонду земель населеного пункту. Найближче до присадибної ділянки Н. - поле N 6, яке передано у колективну власність і підлягає поділу на земельні частки (паї).

За таких обставин апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позову в частині виділення земельної частки (паю) біля присадибної ділянки Н. і зобов'язав Замличівську сільську раду надати їй земельну частку (пай) на полі N 6 згідно з планом до проекту роздержавлення і приватизації земель КСП та видати державний акт на право приватної власності на земельну частку (пай).

Оскільки порушень або неправильного застосування судом норм матеріального чи процесуального права у справі немає, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України касаційну скаргу Н. залишила без задоволення.


Надруковано:

"Рішення Верховного Суду України",

2003 р.

Вирішуючи спір, пов'язаний з приватизацією земельної ділянки, суд повинен з'ясувати, чи надавалася стороні в установленому законом порядку земельна ділянка розміром, зазначеним у рішенні сільської ради про її приватизацію, оскільки приватизувати можна лише землю, надану в законному порядку

Верховний Суд

Ухвала від 27.11.1996  




ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 27 листопада 1996 року

(Витяг)


У липні 1994 р. Д. звернулася до суду з позовом до Н. про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Позивачка зазначала, що рішенням Сокілецької сільської ради від 2 квітня 1994 р. їй було передано у власність для ведення підсобного господарства земельну ділянку розміром 0,48 га, яка прилягає до її будинку. Частиною цієї земельної ділянки (0,10 га) тимчасово, без оформлення відповідної документації користувалася Н., яка відмовляється її звільнити. Вважаючи порушеним своє право власності на зазначену земельну ділянку, позивачка просила задовольнити її позов.

Рішенням Немирівського районного суду від 12 травня 1995 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Вінницького обласного суду від 13 червня 1995 р., позов було задоволено. Постановою президії цього обласного суду від 21 березня 1996 р. протест заступника прокурора Вінницької області залишено без задоволення.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування всіх зазначених судових рішень. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 22 ЗК право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі та одержання документа, що посвідчує це право.

Задовольняючи позов Д., суд виходив з того, що вона мала у приватній власності земельну ділянку розміром 0,48 га, а відповідачка неправомірно займає частину цієї ділянки розміром 0,10 га. Проте суд зробив цей висновок без повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи.

З матеріалів справи видно, що Сокілецька сільська рада 2 квітня 1994 р. задовольнила на сесії заяву Д. про приватизацію земельної ділянки розміром 0,48 га. Але суд належним чином не з'ясував, чи надавалася позивачці у встановленому порядку земельна ділянка такого розміру, оскільки приватизувати можна ту землю, яку було надано в законному порядку.

У матеріалах справи є тільки дані про те, що в Д. у постійному користуванні було 0,25 га землі, а рішенням сільської ради від 4 червня 1993 р. їй було відмовлено в додатковому наданні 0,15 га. Суд не з'ясував, що саме просила позивачка в заяві, яка розглядалась на сесії сільської ради 2 квітня 1994 р. Якщо Д. просила додатково надати землю і одночасно вирішити питання про приватизацію всієї земельної ділянки, суд повинен був з'ясувати, з яких земель їй було надано земельну ділянку та чи відводилась вона в натурі.

Зробивши висновок, що Н. неправомірно користується земельною ділянкою розміром 0,10 га, суд не перевірив заперечення відповідачкою того, що рішенням сільської ради народних депутатів від 4 червня 1993 р. їй було додатково надано 0,30 га землі. У справі є два акти від 20 червня 1993 р. про надання земельних ділянок громадянам відповідно до рішення сільської ради від 4 червня 1993 р. Причому в одному акті зазначено, що Н. надано 0,10 га землі, а в другому - 0,30 га. Але суд не з'ясував, скільки ж землі було фактично виділено відповідачці за рішенням сільської ради і скільки відведено в установлених межах в натурі. Не перевірив суд належним чином і доводи Н. про те, що вона користувалася земельною ділянкою, яку рішенням суду визнано за позивачкою, не тимчасово, а постійно в законному порядку на підставі рішення сільської ради. 

Хоча з'ясування наведених питань має істотне значення для правильного вирішення спору, судова колегія і президія обласного суду, залишаючи рішення районного суду без зміни, не звернули уваги на зазначені недоліки.

Оскільки судові рішення у справі постановлені з порушенням вимог статей 15, 30, 62, 202, 310, 336 ЦПК, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скасувала їх і направила справу на новий розгляд.


Надруковано:

"Рішення Верховного Суду України",

1997 р.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


"07" червня 2006 р. 10 година 10 хвилин Справа № АС-46/113-06

вх. № 3313/4-46


Судова колегія господарського суду Харківської області у складі:

Головуючий суддя Ільїн О.В.

суддя Калініченко Н.В.

суддя Черленяк М.І.

за участю секретаря судового засідання Дубова О.Б.

представників сторін :

позивача – Біда О.В. – голова, Ципіна О.З. – представник, дов. б/нвід 25.11.2005 р.

відповідача – Пальчик Е.В., юрисконсульт, дов. № 011871 від 29.12.2005 р.

по справі

за позовом Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Воробйова, 9", м. Харків

до Харківської міської ради, м. Харків

про зобов'язання передати земельну ділянку


ВСТАНОВИЛА:

Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воробйова, 9» звернулося до господарського суду Харківської області з адміністративним позовом про зобов’язання Харківську міську раду передати земельну ділянку (прибудинкову територію), у відповідності з чинними будівельними нормами, на баланс Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воробйова, 9», з належним оформленням.

Представник позивача у судовому засіданні заявлений позов підтримує і просить суд задовольнити його.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, вважає вимоги позивача необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін встановив наступне.

Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воробйова, 9» було зареєстровано 06 жовтня 2005 року як юридична особа, свідоцтво про державну реєстрацію серія А00 № 504020. Згідно Статуту – Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воробйова, 9» створено власниками квартир та приміщень багатоквартирного будинку № 9 по вул. Воробйова в м. Харкові відповідно до Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку».

10 грудня 2005 року загальними зборами членів Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воробйова, 9» (протокол № 5) було прийнято рішення про прийняття житлового комлексу – будинку № 9 та прибудинкової території, на баланс Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воробйова, 9», про що направлено відповідні заяви на адресу Харківської міської ради 08 листопада 2005 року та 21 грудня 2005 року (за № 001 та № 015 відповідно).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від обов’язку в установлений п. 5 Порядку передачі житлового комплексу з баланса на баланс, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 р. № 1521, строк, передати на баланс позивача житловий комплекс та земельну ділянку (прибудинкову територію).

Визначення порядку встановлення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків передбачалося відповідним Положенням, затвердженим спільним наказом Держкомзему, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, Деравного комітету України по житлово-комунальному господарству та Фондом Державного майна України від 05.04.1996 р. № 31/30/53/396.

Однак, наказом Державного комітету України з питань будівництва та архітектури від 22.07.2005 року № 118 зазначене Положення було скасовано, про що також вказано у відзиві відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам та організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 42 Земельного кодексу України, у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об’єднанню власників.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян, відповідно до ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель деравної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Таким чином, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок юридичними особами, чинним земельним законодавством не передбачений.

Земельним кодексом України передбачено два види користування земельною ділянкою: - право постійного користування землею, що набувають підприємства, установи та організації, що належпть до державної та комунальної власності; - оренда земельної ділянки, що може передаватися громадянам та юридичним особам.

Так, згідно з ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, або громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації.

У відповідності до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ст.ст. 127, 128 Земельного кодексу України надання земельних ділянок у власніть юридичним особам можливе лише шляхом викупу юридичною особою на підставі цивільно-правових угод за умови, що земельною ділянкою користувалися на умовах оренди.

Аналіз чинного законодавства та встановлених фактичних обставин справи, дає підстави суду дійти висновку, що, Харківська міська рада може надати Об’єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Воробйова, 9», як юридичній особі, земельну ділянку і закріпити прибудинкову територію лише на умовах оренди у відповідності з вимогами Закону України «Про оренду землі» та земельного законодавства або шляхом її відчуження на підставі цивільно-правових угод.

Відповідач листом від 11 січня 2006 року (вих. № 23) повідомив позивача, що земельна ділянка для експлуатації та обслуговування житлового будинку надається відповідним рішенням сесії міської ради на підставі звернення об’єднання співвласників до міськвиконкому та відповідного пакету документів, передбаченого чинним законодавством.

Також, відповідач листом від 22 листопада 2005 року (вих. № 8939) повідомив позивача, що відповідно до Земельного кодексу України надання земельної ділянки може бути здійснено за проектом відведення земельної ділянки, погодженим в установленому порядку. Попередньо міська рада надає згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки при наявності відповідного звернення. В цьому листі відповідачем були надані роз’яснення позивачу щодо порядку оформлення права користування земельною ділянкою та переліку необхідних документів.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про бездіяльність відповідача як органу місцевого самоврядування при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, у спірних правовідносинах.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 1, 2, 5, 9, 85, 161 – 163 Кодексу адміністративного судочинства України , колегія суддів


ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні позову відмовити.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений 13 червня 2006 року 10 годині 00 хвилин.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Калініченко Н.В.

Суддя Черленяк М.І.


ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


29 червня 2006 р. № 5/311


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого М. Остапенка,

суддів: Є. Борденюк,

В. Харченка,


розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства (ПП) “Укр- Петроль” на постанову від 04.04.2006 року Львівського апеляційного господарського суду у справі № 5/311

за позовом ПП “Укр- Петроль”

до Дубенської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Карма”, Спільного українсько-польського підприємства “Західна нафтова група” у формі ТОВ

третя особа Дубенське районне споживче товариство

про визнання недійсним договорів купівлі – продажу та державних актів на право власності на земельну ділянку

В судове засідання з’явились представники сторін:

позивача Логвінська І.М. (дов. від 20.02.2006 року)

відповідача - 1 Мякищук О.Ф. (дов. від 23.11.2005 року)

відповідача - 2 Вальчук Н.В. (дов. від 25.11.2005 року)

відповідача - 3 Лялюга Л.В. (дов. від 27.06.2006 року)


Заслухавши суддю-доповідача – Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України


ВСТАНОВИВ:

ПП «Укр-Петроль» звернулось до господарського суду з позовом до про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогогосподарського призначення від 18.08.2000 року, укладеного між Дубенською міською радою та ТОВ «Карма»в частині продажу земельної ділянки розміром 0,11 га, що знаходиться в м. Дубно по вул. Комунальна, 2, та державного акту на право власності на землю серії РВ № 039033 від 07.08.2001 року в частині, що стосується неправомірно проданої земельної ділянки.

В ході розгляду справи позивачем 09.12.2005 року було подано заяву № 336 про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній просив суд визнати недійсним договір № 938 від 30.04.2004 року в частині відчуження земельної ділянки розміром 0,11 га, укладений між ТОВ «Карма» та Спільним українсько-англійським підприємством «Західна нафтова група» в формі ТОВ, та державний акт на право власності на земельну ділянку серії РВ № 039919 від 04.08.2004 року в частині підтвердження права користування земельною ділянкою розміром 0,11 га.

В обґрунтування позовних вимог ПП «Укр-Петроль» посилається на наступні обставини.

24.05.2001 року між позивачем (покупець) та Дубенським районним споживчим товариством (продавець) укладений договір купівлі-продажу ресторану «Серпанок», що знаходиться за адресою м. Дубно, вул. Комунальна, 2, відповідно до п. 1 якого продавець продав, а покупець купив приміщення розміром 1 540,6 м кв., розташоване на земельній ділянці розміром 0,4865 га, наданій в постійне користування Дубенському районному споживчому товариству згідно з державним актом на земельну ділянку серія РВ № 00092 від 04.05.2001 року на підставі рішення Дубенської міської ради № 766 від 04.05.2001 року. На виконання п. 5 даного договору 24.05.2001 року між сторонами підписаний акт приймання-передачі приміщення ресторану «Серпанок».

18.02.2000 року між Дубенською міською радою та ТОВ «Карма» укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, відповідно до умов якого Дубенська міська рада на підставі рішення міської ради № 532 від 25.07.2000 року передала за плату, а ТОВ «Карма»прийняло у власність земельну ділянку за адресою: м. Дубно, перехрестя вулиць Комунальна - Шевченка, площею 6700 м кв., в тому числі спірні 0,11 га. На дану земельну ділянку ТОВ «Карма»Дубенською міською радою видано державний акт на право власності на землю серії РВ № 039063 від 07.08.2001 року.

За наведених обставин, позивач стверджує про неможливість реалізації ним права власності на придбаний у Дубенського районного споживчого товариства за договором від 24.05.2001 року об’єкт, оскільки користуватися земельною ділянкою площею 0, 4865 га, яка призначена для обслуговування ресторану «Серпанок», не вбачається можливим, зважаючи на те, що без згоди землекористувача (Дубенського районного споживчого товариства) Дубенською міською радою було вилучено частину даної земельної ділянки в розмірі 0,11 га та продано її ТОВ «Карма».

Однак, Дубенським районним споживчим товариством було оскаржено рішення Дубенської міської ради № 532 від 25.07.2000 року «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки та продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «Карма», яке постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2003 року у справі № 3/231-18/570 визнано недійсним в частині припинення права користування Дубенського районного споживчого товариства земельною ділянкою, площею 0,11 га по вул. Комунальній та продажу вказаної ділянки ТОВ «Карма».

В подальшому ТОВ «Карма» та спільним українсько-англійським підприємством «Західна нафтова група»у формі ТОВ укладений договір від 30.04.2004 року, відповідно до умов якого відповідач - 2 продав, а відповідач - 3 придбав у власність земельну ділянку, що розташована в м. Дубно, перехрестя вулиць Комунальна – Шевченка, площею 0,6700 гектарів, в тому числі спірні 0,11 га. На дану земельну ділянку Дубенською міською радою спільному українсько-англійському підприємству «Західна нафтова група» у формі ТОВ видано державний акт на право власності на землю серії РВ № 039919 від 04.08.2004 року.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 24.11.2005 року за клопотанням Дубенської міської ради до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог залучено Спільне українсько-англійське підприємство «Західна нафтова група» в формі ТОВ.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 12.12.2005 року Спільне українсько-англійське підприємство «Західна нафтова група» в формі ТОВ залучено до участі у справі в якості відповідача за клопотанням ПП “Укр-Петроль” про процесуальне переведення даного підприємства з числа третіх осіб без самостійних вимог до складу відповідачів у справі.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 20.12.2005 року (суддя В. Коломис) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року (колегія суддів: В. Кузь, М. Юркевич, М. Городечна) рішення господарського суду Рівненської області від 20.12.2005 року залишено без зміни.

При ухваленні оскаржуваних судових рішень господарські суди виходили з наступного.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 30 Земельного кодексу України в редакції Закону України № 2196-ХІІ від 13.03.1992 року «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР», яка діяла на момент укладення позивачем договору купівлі-продажу ресторану «Серпанок» від 24.05.2001 року і до набрання чинності з 01.01.2002 року Земельним кодексом України від 25.10.2001 року, при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується радами народних депутатів відповідно до вимог ст. 23 цього Кодексу.

Відповідно до статі 22 Земельного кодексу України (в редакції Закону України № 2196-ХІІ від 13.03.1992), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції Закону України № 2196-ХІІ від 13.03.1992 року).

Однак, господарським судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що державний акт на право власності чи на право користування земельною ділянкою у розмірі 0,4865 га, що знаходиться у м. Дубно по вул. Комунальній, 2, ПП «Укр-Петроль» Дубенською міською радою не видавався.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно зі ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Листами № 86 від 20.06.2001 року, № 74 від 17.07.2001 року, № 18 від 18.11.2002 року та № 15 від 09.01.2003 року позивач звертався до Дубенської міської ради з проханням надати земельну ділянку розміром 0,4865 га в оренду, приватизувати її (видати державний акт на земельну ділянку розміром 0,4865 га по вул. Комунальна, 2, в м. Дубно), однак його клопотання задоволені не були. Проте, ПП «Укр-Петроль»не була оскаржена відмова чи бездіяльність Дубенської міської ради, з позовом про спонукання останню видати державний акт на право користування земельною ділянкою, або надати земельну ділянку в оренду позивач не звертався.

Враховуючи викладене, та виходячи зі змісту позовної заяви, в якій позивач зазначав про те, що 24.05.2001 року був укладений договір купівлі-продажу ресторану «Серпанок» № 2147 і до дати подання позовної заяви у нього була відсутня можливість здійснювати своє право власності щодо використання придбаного об'єкта в повній мірі, у зв’язку з неможливістю користуватися земельною ділянкою площею 0,4865 га, що призначена саме для обслуговування об'єкта – ресторану «Серпанок», господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку що ПП «Укр-Петроль»з моменту укладення договору купівлі-продажу ресторану «Серпанок» дізналося про порушення свого права щодо користування спірною земельною ділянкою, тобто, з 24.05.2001року, а тому, перебіг строку позовної давності починається з цієї дати.

Вищевикладеним спростовані твердження позивача про те, що про порушення своїх прав він дізнався з постанови Вищого господарського суду від 23.10.2003 року у справі № 3/231-18/570.

Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст. 80 ЦК УРСР).

Зважаючи на подання позову 21.10.2005 року, тобто після закінчення встановленого законом строку позовної давності, а також неподання ПП “Укр-Петроль” заяви з клопотанням про його поновлення з зазначенням поважності причин пропуску, оскаржуваними судовими рішеннями у позові про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогогосподарського призначення від 18.08.2000 року та державного акту на право власності на землю серії РВ № 039033 від 07.08.2001 року в частині, що стосується неправомірно проданої земельної ділянки, відмовлено. При цьому господарськими судами враховано, що вимоги про визнання угод недійсними та вимоги про визнання недійсними державного акту на право власності на землю не входять до переліку вимог, на які не поширюється позовна давність відповідно до ст. 83 ЦК УРСР.

Оскільки позовна вимога про визнання недійсними договору № 938 від 30.04.2004 року в частині відчуження земельної ділянки розміром 0,11 га та державного акту на право власності на земельну ділянку серії РВ № 039919 від 04.08.2004 року в частині підтвердження права користування земельною ділянкою розміром 0,11 га є похідною від позовної вимоги визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогогосподарського призначення від 18.08.2000 року та державного акту на право власності на землю серії РВ № 039033 від 07.08.2001 року в частині, що стосується неправомірно проданої земельної ділянки, господарськими судами першої та апеляційної інстанції відмовлено в позові і в цій частині, у зв'язку з відсутністю інших підстав для задоволення позову.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ПП “Укр-Петроль” посилається неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень матеріальних норм права.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до порядку, встановленого ст. ст. 22, 30 Земельного кодексу України в редакції Закону України № 2196-ХІІ від 13.03.1992 року «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР», яка діяла на момент укладення ПП “Укр-Петроль” договору купівлі-продажу ресторану «Серпанок» від 24.05.2001 року і до набрання чинності з 01.01.2002 року Земельним кодексом України від 25.10.2001 року, акт на право власності чи на право користування земельною ділянкою у розмірі 0,4865 га, що знаходиться у м. Дубно по вул. Комунальній, 2, Дубенською міською радою позивачу не видавався.

Матеріали справи свідчать, що за вищевказаним договором ПП “Укр-Петроль” купив приміщення розміром 1 540,6 м кв., розташоване на земельній ділянці розміром 0,4865 га, наданій в постійне користування Дубенському районному споживчому товариству згідно з державним актом на земельну ділянку серія РВ № 00092 від 04.05.2001 року на підставі рішення Дубенської міської ради № 766 від 04.05.2001 року.

Проте, регламентований земельним законодавством перехід в даному випадку до ПП “Укр-Петроль” як набувача у власність об’єкта нерухомості, що знаходиться на земельній ділянці в м. Дубно по вул. Комунальній, 2, права на користування чи оренди зазначеної земельної ділянки, свідчить про те, що позивачем у майбутньому може бути у встановленому порядку набуте право користування чи оренди не всієї земельної ділянки у розмірі 0,4865 га, і в тому числі і спірних 0,11 га, а лише її частини.

Наведене свідчить про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, що за висновком господарських судів першої та апеляційної інстанції, з яким погоджується Вищий господарський суд України, заявлені з пропуском строку позовної давності.

Враховуючи викладене, підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹-111¹² Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України