Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління

Вид материала

Документы

Содержание РОЗВИТОК РЕГІОНІВ у сучасних УМОВАХ Якість молочної сировини в україні Фінансово-економічна криза в україні: природа та наслідки Гуменна О.В.

Подобный материал:

• С. Я. Салига [та ін.]; Запоріжський інститут державного та муніципального управління(зідму)., 96.87kb.
• «Модернізація управління економічним розвитком територіальних спільнот базового рівня», 185.1kb.
• Львівський національний університет імені івана франка тимчук олексій леонідович, 286.09kb.
• В Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії, 51.51kb.
• Спеціальності галузі знань “державне управління”, за якими здійснюється підготовка, 331.23kb.
• Національна академія державного управління при Президентові України, 91.51kb.
• 1. Управління та менеджмент,принципи та завдання менеджменту, 1231.67kb.
• Правила прийому до Міжрегіональної Академії управління персоналом в 2012р, 3922.25kb.
• Правила користування електронною поштою в Дніпропетровському регіональному інституті, 15.68kb.
• Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного, 582.47kb.

Васильєва Н.В.,

к.е.н., доцент кафедри державних і місцевих фінансів

Академії муніципального управління


РОЗВИТОК РЕГІОНІВ у сучасних УМОВАХ


Сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Оскільки на сучасному етапі розвитку України значні суспільні й економічні сили виявились відторгнутими від процесу творення національної економіки, вони змушені чинити опір економічній стратегії держави. Ефективна стратегія розвитку регіонів має бути орієнтована на максимально широкий розподіл ефекту від економічного зростання на всі верстви суспільства й економічні групи, що дозволить об’єднати їхні інтереси навколо загальнонаціональних цілей.

Розвиток регіонального господарства потребує вироблення та реалізації нової моделі взаємовідносин держави з територіями та управління ними, яка б сприяла формуванню оптимальної високоефективної структури економіки регіонів і забезпечувала їх комплексний розвиток на основі природно-ресурсного, виробничо-економічного, науково-технічного та людського потенціалу, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань з урахуванням переваг економічного розташування регіонів [1].

Визначною в даній моделі має бути роль суб’єктів господарської діяльності, які мають займати активну позицію у напрямі забезпечення соціально-економічного розвитку території. У свою чергу, поштовхом для здійснення повноцінної державної регіональної політики має стати створення мережі Агенцій регіонального розвитку, завданням яких має бути поєднання потреб регіону та держави, надання практичної та методичної допомоги суб’єктам ведення господарської діяльності та органам влади на відповідних територіях.

Основоположним у даній моделі також має стати наявність при Міністерстві регіонального розвитку та будівництва України Фонду регіонального та місцевого розвитку - представницького органу всіх зацікавлених центральних органів виконавчої влади. Фонд має виступати партнером для недержавних учасників здійснення державної регіональної політики, створюючи умови для ефективного ведення економічної діяльності суб’єктами господарювання та фінансово підтримуючи їх діяльність шляхом компенсації процентних ставок отриманих у банках кредитів, спрямованих на реалізацію визначених державою інвестиційних проектів щодо соціально-економічного розвитку регіонів.

Сьогодні існує нагальна потреба формування кардинально нової інституційної системи громадянського суспільства, яка б змінила розуміння владою, підприємцями та населенням щодо суспільної відповідальності за соціально-економічне становище в регіонах. Забезпечуючи постійний моніторинг державної політики з метою виявлення точок її неузгодженості із завданнями розвитку національного капіталу та підприємництва, громадські об’єднання повинні здійснювати «демонополізацію» процесу прийняття політичних рішень.

Стимулювання інвестиційно-орієнтованого та інноваційного розвитку вимагає активізації заходів державної економічної політики [2]. Насамперед необхідно сформувати механізми забезпечення здатності держави дієво впливати на суб’єкти господарювання з використанням переважно непрямих важелів економічної політики. Для цього визначальними є наявність прозорого прогнозованого макросередовища, власних фінансових ресурсів підприємств або можливості їх запозичення без втрати незалежності, спроможності вільно виходити на ринки, сумлінно сплачувати податки та платежі, виконувати інші вимоги законодавства без загрози для відтворювальних процесів. За умов глобалізації економіки наявність в національній економіці потужних, самостійних, ефективних суб’єктів господарювання стає принципово важливою для подальшого розвитку українських регіонів.

Внутрішній ринок України має стати головним атрибутом ринкової економіки, поля для ефективної конкуренції - стимулу розвитку та вдосконалення вітчизняних підприємств. Крім того, має бути вдосконалена система оподаткування з активною стимулюючою та регулюючою функціями.

Таким чином, підсумовуючи наведене, можна констатувати, що адекватна сучасному етапу соціально-економічного розвитку країни модель реалізації державної регіональної політики має формуватися на основі запровадження ефективних механізмів стимулювання регіональних органів виконавчої влади щодо забезпечення комплексного, збалансованого розвитку відповідних територій, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності регіонів і поступовому пом’якшенню міжрегіональних диспропорцій. На цьому фоні місцеві органи влади, разом із громадськими організаціями, шляхом залучення наявних на території ресурсів мають забезпечити динамічний соціально-економічний розвиток відповідних ареалів.


Література:

1. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку : монографія / [за ред. 3. С. Варналія]. – К. : Знання України, 2005. – 498 с.

2. Про стимулювання розвитку регіонів : Закон України від 08.09.2005 р. № 2850. [Електронний ресурс] / Режим доступу до документу – Офіційний сайт Верховної Ради України – ссылка скрыта – Заголовок з екрану.


Гуцул Т.А.,

к.е.н., доцент кафеди статистики

та економічного аналізу

Академії муніципального управління


ЯКІСТЬ МОЛОЧНОЇ СИРОВИНИ В УКРАЇНІ


Становлення України як високорозвиненої правової цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя потребує запровадження регуляторної політики, метою якої є недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, порядку й у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України [1].

Запровадження стандартів якості продукції, що базуються на вимогах СОТ, потребує додаткових витрат з боку держави та приватного бізнесу. Однак ці витрати потрібно розглядати як інвестиції у розбудову ринкової інфраструктури, підвищення якості продукції та безпеки харчування. Регуляторна система у сільському господарстві не повинна об’єднувати старі (національні) та нові (міжнародні) стандарти, які конфліктують між собою. Враховуючи обмеженість фінансових ресурсів, Україні для розробки системи контролю за безпекою харчування доцільно розробити список пріоритетних напрямів моніторингу та контролю якості продуктів харчування і концентруватися саме на цих напрямах через досягнення технічних і комерційних стандартів на окремих перспективних ринках харчових продуктів та вдосконалення окремих видів продукції і збільшення їх доданої вартості.

Контроль за якістю молока і молочних продуктів є одним з важливих чинників, що впливає на конкурентноздатність цієї продукції на внутрішньому та міжнародних ринках. Міжнародні стандарти якості молочної сировини стають дедалі жорстокішими. Директива ЄЕС №178/2002 визначає загальні вимоги і вимоги продовольчого права, що відновлює Європейська установа по справах безпеки продовольства і установлює процедуру в межах безпеки харчових продуктів. Її складовими є: директива комісії 89/362/ЄЕС по загальних вимогах гігієни в молочних господарствах, директива комісії 92/46/ЄЕС, що засновує правила виробництва по охороні здоров’я, введення в обіг молока коров’ячого незбираного, молока після термообробки і продуктів на основі молока, директива ЄЕС № 852/2004 по гігієні продовольчих товарів (положення І основного виробництва), директива ЄЕС №853/2004 яка засновує детальні правила до харчових продуктів тваринного походження (положення ІІІ, секція ІХ) [2].

В Україні на молоко та молочні продукти чинними є стандарти різних категорій. Більшість із них поширюються на продукти переробки молока та методи контролю показників якості. Національним стандартом ДСТУ 3662-97 "Молоко коров'яче незбиране. Вимоги при закупівлі" встановлені більш жорсткі вимоги до якості молока порівняно з попередніми (ГОСТ 13264-70 та ГОСТ 13264-88), особливо вимоги щодо санітарно-гігієнічних та мікробіологічних показників[3]. Загальне бактеріологічне обсіменіння і кількість соматичних клітин для вищого сорту відповідно не більше 300 і 400 тис/смЗ, для першого - 500 і 600, а для другого - не більше 3000 та 800 тис/смЗ.

У молоці не допускається вміст інгібувальних речовин (мийно-дезінфікуючих засобів, консервантів, формаліну, соди, аміаку, перекису водню, антибіотиків). Встановлені вимоги щодо показників безпеки (токсичних елементів, мікотоксинів, антибіотиків, пестицидів, нітратів, гормональних препаратів, радіонуклідів) на рівні чинних в Україні.

Національний стандарт на молоко коров'яче є більш прогресивним. Для впровадження його були розроблені галузеві нормативні документи, які регламентують порядок оплати за вміст жиру та білка, використання нестандартного молока, молока з неблагополучних господарств, вимоги до молока для промислової переробки тощо.

В інших національних стандартах встановлені вимоги до продуктів переробки молока (вершків, сметани, сирів тощо), а в галузевих - вимоги до молочних консервів (молоко згущене з цукром, молоко згущене і збагачене біологічно активними добавками тощо).

Стандартизацією продуктів переробки молока і м'яса займається, в основному, Технологічний інститут молока і м'яса УААН, при якому працює і ТК-140 "Молоко, м'ясо та продукти їх переробки". Вченими і спеціалістами цього інституту розроблені національні стандарти на виробництво масла, сиру, масла вершкового, ковбас напівкопчених, на консерви м'ясні; блоки із м'яса та субпродукти тощо.

Підсумовуючи сказане стосовно контролю за якістю молока і молочної сировини в Україні та його стандартизації, можна зробити висновок, що основним напрямом реформування регуляторної політики у цій сфері має бути її погодженість та адаптація до міжнародних стандартів з метою гарантування якості і безпеки харчування.


Література:

1.Закон України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” від 11 вересня 2003 р., №1160-IV.

2. Зміна фокуса аграрної політики та розвитку села в Україні: висновки та перспективи для руху вперед: Зб. наук. праць.-К.: КНЕУ, 2005.- 172 с.

3. ДСТУ 3662-97 „Молоко коров’яче назбиране. Вимоги при закупівлі”.- К.: Держстандарт України, 1997.


Гузик М.М.,

к.е.н., доцент кафедри кономіки

Академії муніципального управління


ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА КРИЗА В УКРАЇНІ: ПРИРОДА ТА НАСЛІДКИ


Сучасну фінансово-економічну кризу започаткувала іпотечна криза в США липні 2007 р. Вона швидко переросла у фінансово-економічну кризу, яка невдовзі охопила країни Європи і у четвертому кварталі 2008 р. поразила банківську систему. а згодом і економіку України в цілому.

Причиною фінансово-економічної кризи в США вважається широке використання матеріально незабезпечених деривативів, що отримали назву «брудних» інструментів фінансового ринку. Щодо України, то такі інструменти не використовуються, а значить, не вони визначають природу фінансово-економічної кризи. Без з’ясування природи сучасної фінансової і економічної кризи неможливо розробити дієві ефективні заходи на подолання і особливо на убезпечення в майбутньому країни від глибоких спадів виробництва, доходів і добробуту народу.

Проблема характеру динаміки розвитку економіки України завжди була в центрі уваги українських вчених. Нині висунуто три підходи до трактування фінансової та економічної кризи в Україні.

Одні економісти стверджують, що сучасна фінансово-економічна криза в Україні є стадійною, тобто такою, яка спричинена переходом суспільства до інформаційної стадії розвитку суспільства. Формою прояву цього переходу є зростання частки робочої сили у сфері послуг і, відповідно, частки останньої у валовому внутрішньому продукті.

Ці структурні зрушення в економіці країн світу, в тому числі і в Україні відбуваються, поступово, еволюційно. Вони не спричинюють зменшення обсягів виробництва ВВП та рівня зайнятості працездатного населення. В противному разі такий перехід був би економічно не забезпеченим, економічно невиправданим, не логічним. Він не мав би відповідного реального матеріального підґрунтя.

Інформація, знання є незаперечними факторами економічного і соціального прогресу людства. Це знаходить своє відображення у створенні все більш продуктивних засобів виробництва, в удосконаленні технології, системи управління виробничими і соціальними процесами, удосконаленні форм організації праці і матеріального стимулювання тощо. Впровадження їх у виробництво супроводжується, з одного боку. підвищенням капіталоозброєності праці, а з другого – продуктивності праці, збільшенням як абсолютних обсягів виробництва ВВП і національного доходу, так і у розрахунку на душу населення, підвищенням рівня та якості життя людини. Тим самим створюються необхідні передумови для подальшого розвитку сфери послуг та зростання її ролі у суспільному відтворенні. .

Водночас треба мати на увазі, що вплив сфери послуг не є однолінійним. Економічна система – це складна сукупність взаємопов’язаних різнорідних, динамічних елементів та зв’язків між ними, якій притаманна не однолінійна залежність між факторами і результатами, а багатофакторність, різноплановість та різна направленість, що породжує неоднозначні сингеричні ефекти. Розвиток матеріального виробництва створює передумови для розвитку сфери послуг, а її розвиток сприяє подальшому розвитку та удосконаленню сфери матеріального виробництва. Але окрім такого однолінійного взаємостимулюючого зв’язку в економічній системі розвиваються інші процеси, розвиток яких детермінується соціально-економічними процесами і сферою матеріального виробництва, а також розвитком самої сфери послуг. Вона породжує, продукує нові продукти, які споживаються самою сферою послуг. В результаті у сфері послуг формується декілька сегментів. Один з них – це послуги пов’язані з матеріальною стороною життя людини (освіта, охорона здоров’я, забезпечення функціонування галузей матеріального виробництва, продукування ділової інформації (наукової, технічної, проектної, регуляторно-управлінської). Інший сегмент сфери послуг представлений індустрією відпочинку. Він представлений різними видами діяльності спрямованими на задоволення зумовлених відпочинком потреб людини (кіно- телеіндустрія, радіо, ауді-відеозаписи, концертна діяльність, туризм, комерційний спорт, різноманітні дісней-ленди, фітнес-клуби, гральний бізнес і т.п.). Не всі вони сприяють гармонійному розвитку людини. Ще один сегмент сфери послуг – це фінансові послуги, який не тільки забезпечує рух фінансових потоків, їх мобілізацію і перерозподіл між підприємствами, галузями і сферами економічної діяльності, тобто сприяє розвитку, підвищенню ефективності сфери функціонування матеріального виробництва і зростанню добробуту народу, але й породжує нові продукти, які обслуговують і забезпечують власне функціонування, цього сегменту, роблять його самодостатнім.

У фінансовій сфері здійснюється оборот величезної маси «віртуальних грошей», за якими стоять не реальні товари та послуги, а переважно вторинні, третинні фінансові інструменти (деривативи), акт купівлі-продажу не тільки супроводжуєся купівлею, але навіть не передбачає що-небудь виробляти, перевозити, купувати. Ці продукти передбачають купівлю собі подібних продуктів, тобто віртуальні акти купівлі-продажу, формують різного роду і різної величини фінансові пузирі. В Україні фінансовий і розважальний сегменти сфери послуг не набули широкого розвитку і не займають суттєвого місця в економіці. Тому не має підстав для трактування природи фінансово-економічної кризи в Україні як стадійної.

Деякі економісти трактують її як таку, що пов’язана з довгими економічними циклами Кондратьєва. Справді, довгі економічні хвилі економічного циклу Кондратьєва перериваються кризою середнього економічного циклу. Кожна хвиля зазнає в середньому в середньому 2-3 кризи, коли обсяг виробництва абсолютно скорочується, зростає циклічне безробіття і зменшуються доходи усіх макроекономічних суб’єктів. Сама по собі довга хвиля зростання чи спаду ділової активності не визначає природи кризи середнього економічного циклу. Характер кризи (глибина падіння виробництва, тривалість) значною мірою залежить від того, коли відбувається криза: в роки зростання ділової активності, чи в роки її стаду.

Ще одні економісти стверджують, що сучасна криза в Україні є кризою надспоживання. Таке її трактування є на перший погляд досить парадоксальним, бо як в країні з низькими доходами переважної маси населення може мати місце надспоживання. Виникає питання надспоживання над чим і, якщо воно справді має місце, то що його зумовлює,що забезпечує ? Очевидно. що надспоживання визначається порівняно з доходами. З якими доходами ? Очевидно, що автор даного теоретичного положення має на увазі лише офіційні доходи. Проте відомо, що в Україні окрім офіційного сектору економіки функціонує великий неофіційний, який і підтримує споживчі витрати на відповідному рівні незалежно від фази середнього економічного циклу.

Іншим фактором, який забезпечує надспоживання є валютні доходи від експорту продукції металургійної, хімічної промисловості і аграрного сектору, зокрема зерна. За сприятливої кон’юнктури на світових ринках даних видів продукції збільшуються доходи, що створює передумови для збільшення грошових доходів населення (підвищення мінімальної заробітної плати, соціальних виплат), а при погіршенні кон’юнктури доходи збільшуються в тій чи іншій мірі завдяки валютним запозиченням на світовому ринку кредитів та варіаціям з обмінним курсом гривні. При цьому погіршення кон’юнктури на світових ринках експортованих Україною товарів тут же позначається на динаміці національного виробництва – воно скорочується, зростає безробіття та інші процеси притаманні економічній кризі.

Така залежність розвитку економіки України від зміни кон’юнктури світових ринків товарів, що експортуються Україною, є наслідком того, що її економіка розвивається за сценарієм «інерції» у переплетінні зі сценарієм «рантьє». Перший не передбачає кардинальних змін у галузевій і технологічній структури матеріального виробництва, яка представлена переважно другим та третім технологічними укладами і визначає рівень української економіки як низькотехнологічний, сировинний, енерго- і екологоємний. Другий сценарій є доповненням першого, переплітається з ним і відповідно зумовлює його. Він породжує надію на можливість отримання доходів від експорту традиційних товарів і донорської порції валюти від МВФ та інших міжнародних структур. Саме отримання кредитів від міжнародних організацій для збалансування державного бюджету, а фактично для реалізації соціальних програм, закупівлі імпортних товарів споживчого характеру є незаперечною формою прояву реалізації сценарію «рантьє», життя не на кошти, зароблені від роботи вітчизняної економіки.

Структурні зміни в економіці України, що відбулися за роки незалежності стосуються лише сфери послуг, у складі яких зростає частка фінансового і розважального сегментів, що в сукупності та взаємодії з консервацією стану в реальному секторі економіки (сфері матеріального виробництва), генерує неминучість періодичних економічних криз, глибина яких по мірі розвитку фінансового і розважального сегментів сфери послуг та орієнтацію на імпорт продукції кінцевого виробництва (виробничого і споживчого призначення) буде наростати. Природу сучасної фінансової та економічної кризи в Україні визначає галузева та технологічна структура її реального сектору і в першу чергу промисловості.

Невідкладним завданням вищих органів державної влади є розроблення сукупності заходів економічного, адміністративного (прямого і непрямого) характеру, які б не тільки орієнтували, але змушували представників бізнесу змінювати структуру реального сектору економіки в напрямі виробництва імпортозамінної продукцію виробничого і особистого споживання та експортної продукцію кінцевого виробництва.


Гуменна О.В.,

к.е.н., доцент кафедри статистики

та економічного аналізу

Академії муніципального управління


Вплив потреб споживачів на впровадження інновацій


Проблеми інноваційного розвитку набувають особливого значення в період економічного спаду, який сьогодні має місце у світовій економіці. З плином часу кризові явища будуть послаблятися, економіка почне зростати і масштабні інноваційні зміни стануть ще актуальнішими. Цілком зрозуміло, що вирішення проблем активізації інноваційної діяльності підприємств – головна запорука забезпечення економічної стабільності та зростання. Зростання ролі окремих суб’єктів господарської діяльності, необхідність їх цілеспрямованої взаємодії один з одним і зовнішнім середовищем становить проблему формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком. Він повинен орієнтувати маркетингову, а через неї інноваційну, інвестиційну та виробничо-збутову діяльність господарюючих суб’єктів на виявлення і всебічне використання існуючих та перспективних ринкових можливостей, підтримуючи певний баланс зовнішніх і внутрішніх резервів розвитку, з метою досягнення успіху в конкуренції, максимізації поточних та перспективних доходів, але з обов’язковим урахуванням потреб споживачів [1].

Потреби людини носять динамічний характер – з’являються, розвиваються, зникають в процесі її життя, тобто мають деяку циклічність, як і економічне життя суспільства. В той же час потреби населення виступають рушійною силою економіки. Вони лежать в основі більшості економічних процесів, що відбуваються як на мікро-, так і на макрорівні. Споживчі потреби базуються на процессах, які формують життєдіяльність людини: процеси біологічної природи (харчування, сон та ін.) і процеси соціальної природи (набуття та застосування знань, самореалізація тощо) [2]. Економіка, як і інші соціальні науки, в першу чергу цікавиться процесами соціальної природи людини та особливостями поведінки споживачів. Поведінка споживача – це всі дії, які людина здійснює під час купівлі та використання товарів, включаючи інтелектуальні та соціальні процеси, які передують цим діям і слідують за ними|купівлю| |акції|.

В сучасних умовах необхідно збалансовати внутрішнє споживання, вна­слідок чого зникає потреба компенсувати його слабкість зов­нішнім споживанням. Тоді економіка динамічно розвивається завдяки збалансованості основних пропорцій, особливо її со­ціальної складової.

У цьому відношенні цікавим є проведений Максом Вебе­ром аналіз соціальних установок традиційного капіталіста і капіталіста-новатора. Принципова відмінність між традиційним і інноваційним капіталізмом стосується не так технологічної, як соціально-психологічної сфери, яка визначає різну якість людських ресурсів та соціа­льного капіталу, особливо щодо ставлення до праці.


Таблиця 1. Оцінка соціальних установок між традиційним та інноваційним капіталізмом за М.Вебером [3]

Капіталіст-«традиціонал»	Капіталіст - «новатор»
Працює, щоб жити	Живе, щоб працювати
Професія і робота – тягар	Професія і робота - спосіб існування
Орієнтація на просте відтворення капіталу	Орієнтація на розширене відтворення капіталу (інновацію)
Не обдуриш - не продаси	Чесність - найкраща гарантія
Основний вид діяльності –торгівля	Основний вид діяльності –творення

Деякі дослідники вважають, що на процес прийняття рішення про купівлю інноваційних товарів, особливо «соціальної природи», впливають переважно спосіб просування і споживацька привабливість. Їх і необхідно, перш за все, враховувати для  активізації інноваційної діяльності виробників та підвищення попиту у споживачів [4]. Споживацька привабливість в даному разі означає сприйняття потенціальним споживачем сукупності   параметрів, які задовольняють найважливіші потреби споживачів, втілених в основні конструктивні, технологічні, екологічні, ергономічні характеристики нового товару. З точки зору споживача новий товар реалізує ту ж саму потребу, що і старий, однак має конкурентні переваги за ціною або якістю.

Економічна криза перевиробництва виникає через перевищення точки насичення ринку товарами «соціальної природи» при реалізації продукції в результаті використання застарілих технологій поряд з застосуванням інноваційних методів виробництва. При значній кризі (коли старий товар займав значну питому вагу у споживчих витратах) перевиробництво на ринку товару «соціальної природи» може вплинути на інші галузі економіки, викликавши значне скорочення ВВП. З плином часу, однак, надлишки перевиробництва ліквідуються, старий товар поступається новому. У зв’язку з цим виробники старого товару повинні намагатися співробітничати з інноваторами, оскільки впровадження інновації в масове виробництво замість старої продукції дозволить не лише запобігти економічній кризі перевиробництва, а й прискорить розвиток даного ринку і економіки в цілому.


Література:

1. Остапенко В.О. Про деякі напрями інноваційно-інвестиційного розвитку регіону / В.О.Остапенко // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки – 2008. – №7. – С.256.
   
2. Шмыргин В.М. Потребности и их влияние на экономику / В.М.Шмыргин. – Одесса, 2008. – 119 с.
   
3. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму / М.Вебер.– К.: Основи, 1994. – 261 с.
   
4. Райко  Д.В. Економічна оцінка споживацької привабливості інноваційних товарів / Д.В Райко // Автореф. дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. – Харків: НТУ «ХПІ», 2003. – 19 с.