Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління

Вид материала

Содержание

Проблеми інтеграції україни до європейської спільноти
Чи виконують антициклічну функцію державні витрати в україні?
Інституційно-правове вдосконалення державної системи зайнятості населення україни
Перші кроки подолання кризових явищ в україні

Подобный материал:

1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 26

Борисенко О.П.,

к.е.н., доцент,

докторант НАДУ при Президентові України

Проблеми інтеграції україни до європейської спільноти

Разом із здобуттям незалежності Україна здобула і низку проблем, серед яких взаємовідносини з колишніми братніми республіками та позиціонування держави у геополітичному просторі. З точки зору свого геополітичного і геоекономічного розташування Україна є цілком європейською країною. Однак у силу історичних обставин Україна розвивалася в умовах економічних і соціально-культурних традицій Радянського Союзу. Це вплинуло на формування бачення європейського та євразійського вектору інтеграції.

Критерії членства в Євросоюзі визначив Копенгагенський саміт (червень,1993 р.). Від кандидата вимагається дотримання політичного критерію - стабільність інститутів демократії, верховенство закону, повага до прав людини і захист прав меншин; забезпечення економічної складової - функціонуюча ринкова економіка, здатність витримувати тиск конкуренції та ринкових сил; прийняття обов’язків членства та сприйняття цілей об’єднання. Головним чинником є відповідність політичному критерію. Але економічна складова домінує в обгрунтуванні інтеграційного процесу.

Справедливости ради зазначимо, що ЄС має об'єктивну зацікавленість у зближенні з Україною. Україна має досить потужний структурно-розгалужений промисловий комплекс. Особливо перспективним є агропромислове виробництво. На нашу державу припадає майже третина запасів чорнозему та 27% орної землі в Європі. Ми посідаємо шосте місце у світі за експортом сталі, входимо у п'ятірку країн, які володіють найпередовішими аерокосмічними технологіями, вже декілька років поспіль знаходимося серед лідерів світових експортерів зерна. За своїми транзитними можливостями Україна посідає одне з провідних місць у Європі.

Як інформує Держкомстат України, питома вага імпорту товарів з країн ЄС 2009 року становила 33,9% від загального імпорту товарів в Україну. Для порівняння зазначимо, що 2008 року та у січні-лютому 2010 року цей показник був на рівні 33,8% та 27,5% відповідно[1,2,3].

Треба зазначити, що більшу частину з імпортованих товарів складали товари активної частини основних фондів – станки, обладнання, устаткування та приладдя.

За даними Держкомстату України питома вага експорту товарів до країн ЄС у кризовому 2009 році становила 23,9%, від загального експорту товарів України. Для порівняння неведемо, що 2008 році та січні-лютому 2010 року цей показник був на рівні 27,1% та 26,7% відповідно[1,2,3].

Країни-члени ЄС експортують з України прокат та напівфабрикати з вуглецевої сталі, нафтопродукти, руду та залізний концентрат, феросплави, мінеральні або хімічні, азотні добрива, насіння свиріпи або ріпаку для виробництва біопалива, пшениця і суміш пшениці та жита. Товарна структура торгівлі України та країн ЄС свідчить про надзвичайну вузькість її асортименту.

Не зважаючи на існуючу у світі кризу частка українського експорту в країни ЄС зростає. Ми знаємо, що 60% ВВП в Україні формується за рахунок експортоутворюючих галузей. Нажаль в Україні галузі-експортери у переважній більшості виробляють сировину і напівфабрикати, а не високотехнологічні і високовартісні товари.

Уже сьогодні ринок ЄС для України другий за значенням після СНД. А ринок України для ЄС? Як кажуть: «Ми не перші, але ми і не другі!». Бо на другому місці, після США, серед найбільших торгівельних партнерів ЄС знаходиться Китай.

За даними Центра Разумкова «…спостерігається асиметрична залежність: частка України у зовнішньоторговельному обороті ЄС становить лише близько 0,4%. Однак навіть досягнута частка ЄС в торгівлі України, на думку директора Центру європейських і міжнародних досліджень Г.Немирі, є абсолютно недостатньою для інтеграції до Євросоюзу, адже для інтеграції необхідно досягти мінімум 60%.»[4].

Прагнення України до повномасштабної участі в політичному та економічному житті Європи логічно обумовлена геополітичним положенням та історією нашої держави. Визначена стратегічна мета не применшує важливості інших пріоритетних напрямів, передусім – розвитку дружніх і партнерських відносин з Росією та іншими країнами СНД.

Література:

Стан зовнішньоекономічних відносин з країнами ЄС у 2009 році // Державний комітет статистики України/Офіційний сайт.- Режим доступу: ссылка скрыта
Доповідь «Про соціально-економічне становище України за січень-лютий 2010 року» // Державний комітет статистики України/Офіційний сайт.- Режим доступу: ссылка скрыта
Стан зовнішньоторгівельного балансу України за 2009 рік// Державний комітет статистики України/Офіційний сайт.- Режим доступу: ссылка скрыта
Сиденко В., Барановский А. Нелегкий путь к рынку Европейского Союза/ В. Сиденко, А. Барановский //Зеркало недели, № 1 (476) 10 — 16 января 2004.- Режим доступу: /2000/2675/45215/

Баластрик Л.О.,

доцент кафедри економічної теорії

КНУ ім. Т.Шевченка

ЧИ ВИКОНУЮТЬ АНТИЦИКЛІЧНУ ФУНКЦІЮ ДЕРЖАВНІ ВИТРАТИ В УКРАЇНІ?

За роки трансформаційних перетворень відбулося різке відхилення у бік непродуктивних статей витрат державного бюджету (управління, правоохоронна діяльність, соціальні і комунальні послуги), частка яких в зведеному бюджеті збільшилася в два рази. Значно скоротилися обсяги державних інвестицій у виробничі галузі, тобто відбулося відторгнення інвестиційної функції бюджетної системи і перетворення державного бюджету в споживчий бюджет , використовуваний переважно для оплати праці та соціальних виплат. Як результат, значно знизився стимулюючий вплив державних витрат на економіку. Крім того, значна частка соціальних трансфертів, останнім часом, витрачається на товари і послуги іноземного виробництва, що знижує позитивний мультиплікативний ефект від державних витрат на стан кон’юнктури вітчизняної економіки. На жаль, точні дані щодо частки продукції іноземного виробництва в попиті, що фінансується за рахунок державних витрат, відсутні. Сформований під значним впливом закордонних стандартів споживчий попит населення значною мірою зорієнтований на купівлю імпортної продукції, яка виграє у вітчизняних товарів та послуг за критерієм «ціна-якість». Але остання девальвація гривні зробила якісні імпортні товари майже не доступними для основної маси населення, внаслідок чого їх частка в роздрібному товарообігу змінилась на користь неякісної дешевої, але ж імпортної продукції. Це наводить на сумний висновок: збільшення соціальних трансфертів не означає збільшення споживчого попиту на товари першої необхідності, які виробляються національною економікою, а стимулює їхнє виробництво в інших країнах, які застосовують демпінгові ціни на неякісні їхні аналоги.

Наступний важливий компонент державних витрат – державне споживання - поділяється на дві складові: зарплата працівників державних установ і закупівля товарів та послуг. З приводу оплати праці бюджетників можна повторити всі аргументи, що відносяться до зростання соціальних трансфертів. Приріст заробітної плати значною мірою використовується для купівлі імпортних товарів і послуг. Враховуючи, що політичний популізм зробив дану статтю витрат пріоритетною, стимулюючу дію державного споживання також можна поставити під сумнів.

Значний стимулюючий ефект для економіки могли б надати державні закупівлі товарів і послуг. У багатьох країнах світу саме їх зростання розглядається як потужний засіб подолання кризи. На такий шлях пристав, зокрема, Китай, який для вирішення економічних проблем приступив до масштабного здійснення інфраструктурних проектів. В Українській економіці аналогічну роль могли б зіграти інфраструктурні проекти до Євро 2012, але, як бачимо, новий уряд до їх здійснення залучає іноземних спеціалістів та виконавців, що не сприятиме зростанню внутрішнього споживчого попиту.

За роки економічних перетворень збільшилися витрати на утримання правоохоронних органів і органів державної влади і управління, що по ідеї, зіграло певну демпфуючу роль. Однак, якщо збільшення фінансування по відповідних статтях проявляється в закупівлі імпортної обчислювальної техніки для органів державної влади, в будівництві державних установ з імпортних матеріалів і силами іноземних робітників, в закупівлі імпортних автомобілів для правоохоронних органів, то зрозуміло, що стимулююча дія подібних витрат щонайменше не очевидна.

Найбільшу стимулюючу роль виконують державні субсидії та інвестиції, що класифікуються як «державні послуги, які надаються народному господарству». У роки кризи їх зростання створює додатковий попит на випущену національною економікою продукцію. Тим самим вони пом'якшують дію негативних чинників, надаючи економічним суб'єктам додатковий час для пристосування до кризових умов господарювання.

З іншого боку, неочікуване зниження цих витрат виступає додатковим шоковим чинником, що заглиблює наслідки кризи. Таким чином, зі усіх видів державних витрат можна виділити позитивний вплив на сукупний попит і, відповідно, національну економіку, державних субсидій та і інвестицій, за підрахуванням субсидій імпортерам. Саме ці статті витрат мають найбільший стимулюючий ефект для української економіки, і відповідно, їх скорочення виступає одним з суттєвіших факторів посилення сучасної кризи.

Болдирєв К.О.,

к.е.н., доцент

СНУ ім. В. Даля

ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Проблема інноваційно-правового вдосконалення державної системи зайнятості економічно активного населення України є актуальною та одною з найскладніших соціально-економічних проблем, що виникли ще до ринкової трансформації її економіки. Світова фінансово-економічна криза, оголила всі економічні та політичні грані цієї проблеми, які відносяться і до незбалансованого співвідношення попиту і пропозицій в секторі зайнятості ринку праці України, і до змін в соціально-професійній структурі населення, його освіті і кваліфікації, і до складних демографічних і міграційних процесів, що відбуваються, і т. д. [2].

Розглядаючи інституційно-правове функціонування централізованої державної системи забезпечення зайнятості усього економічно-активного населення України, можна констатувати той факт, що в Україні з’явилася широко розгалужена система інститутів державної служби зайнятості населення і працевлаштування безробітних з використанням державних фінансових ресурсів і грошових коштів всіх суб'єктів соціально-трудових стосунків, що формуються на ринку праці країни [5].

У інституційному відношенні правова структура державної системи зайнятості працездатного населення в Україні формувалася на основі світового досвіду і міжнародних правових норм функціонування аналогічних систем зайнятості в промислово розвинених країнах, а саме:

трипартистської процедури складання і виконання колективних договорів, а також правового вирішення трудових суперечок і трудових конфліктів;
трипартистських норм, які визначають правовий характер соціально-трудових стосунків найманих робітників і працедавців, органів влади і профспілок по складанню і виконанню колективних і трудових договорів;
трипартистські форми інституційних зв'язків, що еталонізують позиціонування здійснення соціальної поведінки найманих робітників і працедавців в процесі працевлаштування, включаючи національну ментальність і традиції, які склалися в Україні при надзвичайно швидкій комерціалізації соціально-трудових стосунків, що функціонують на ринку праці України [7].

У правовому відношенні інституційна структура державної системи зайнятості в Україні увібрала в себе:

законодавчі акти про зайнятість всього працездатного населення країни і соціальне страхування на випадок безробіття, засновані на демократичних нормах трудового права;
правові норми і підзаконні акти, які регулюють трудову і комерційну діяльність всіх контрагентів ринку праці;
правові норми, що регламентують діяльність Державних Фонду сприяння зайнятості і страхового фонду на випадок безробіття, а також структурних підрозділів інших інституційних органів державною, а також профспілок і організацій працедавців і кадрові служби підприємств і приватних фірм, компаній і організацій [4].

В результаті правового здійснення такої інституціоналізації державної системи зайнятості всього працездатного населення України в основному сформувався і діє інституційно-правовий статус найбільш важливих структурних елементів даної системи. При цьому кожен з них функціонує в інституційно-правовому полі забезпечення зайнятості всього працездатного населення країни. У зв'язку з цим, позитивно оцінюючи сам факт інституційно-правового функціонування державної системи зайнятості, що сформувалася, слід зазначити, що дія її основних структурних елементів цілеспрямована на забезпечення зайнятості всього працездатного, а не конкурентоздатного населення України. Такий інституційно-правовий характер забезпечення зайнятості всього працездатного населення країни відповідає індустріальному, а не інноваційному розвитку ринку праці України [6].

У той же час, як свідчить досвід конкурентоздатного розвитку інноваційних ринків праці передових країн, інституційно-правовий характер функціонування їх ринків праці цілеспрямований на забезпечення державними системами зайнятості не усього працездатного, а тільки конкурентоздатного населення цих країн [3]. Інноваційна модернізація економік промислово розвинених країн і корпоративна організація підвищення конкурентоспроможності їх базових галузей обумовили ринкову необхідність та комерційну можливість здійснення інноваційної політики зайнятості тільки конкурентоспроможних робітників. Її головною особливістю є нівеляція конкурентної асиметрії соціально-трудових стосунків «наймані робітники – працедавці» з метою додання мотиваційного характеру підвищенню конкурентоспроможності праці кваліфікованих працівників [2].

Тому, з урахуванням прискорення динаміки інноваційних трансформацій в базових галузях економіки України і необхідності швидкого становлення інноваційної структури ринку праці країни, вельми доцільна інституційно-правова переорієнтація державної системи зайнятості із забезпечення зайнятості не всього працездатного, а тільки конкурентоздатного населення країни. У даному контексті інноваційна конфігурація інституційно-правового вдосконалення державної системи забезпечення зайнятості населення України повинна варіювати навколо секторального регулювання ринку праці, яке здійснюється як через реалізацію Програм сприяння зайнятості конкурентоздатного населення, так і за допомогою Державного Фонду сприяння зайнятості не всього працездатного, а тільки конкурентоздатного населення країни.

На нинішньому етапі майбутніх кардинальних інноваційних змін в економіці України перш за все необхідне вирішення ряду інституційно-правових питань, які повинні забезпечити ряд важливих напрямів формування інноваційної політики зайнятості економічно активного населення України на основі:

створення необхідної законодавчої бази для надійного захисту інвестованих засобів, зниження інвестиційних рисок інституційними інвесторами;
вдосконалення правових норм, розширення корпоративної форми організації капіталу і дозволу проблеми управління корпоративними правами держави шляхом оформлення прав власності на державні пакети акцій і законодавчого оформлення єдиної дивідендної політики держави;
формування стабільного правового режиму;
подолання проявів монополізму з боку інституційних організацій, і удосконалення законодавства для реорганізації управлінських структур, що здійснюють державну політику зайнятості;
інституційно-правової реорганізації системи оплати праці, системи підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до інноваційних умов підвищення конкурентоспроможності ринку праці.

Одним словом, інституційно-правове вдосконалення державної системи забезпечення зайнятості конкурентоспроможного населення України повинно здійснюватися у напрямах, які в усунули причини та умови, що підсилюють декваліфікацію робочої сили; що збільшують число безробітних, а також що знижують рівень загальної і професійної освіти і особливо фундаментальної підготовки працівників; який не відповідає вимогам сучасних робочих місць [1].

Література:

Гальчинський А. С., Геєць Ст. М., Кінах А. До., Семіноженко Ст. П. – Інноваційна стратегія українських реформ. – К.: Знання Україні, 2002. – 336 с.
Геєць Ст. О. Особлівості формування сучасного корпоративного сектору економіки Україні// Економіка. Фінанси. Право. – 2009. - № 5. – с. 3-7.
Грашевська Н. Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному постіндустріальному вимірі// Економіка Україні. – 2008. - № 8. – с.54-58.
Лобас І. Ст. Порівняльна характеристика інноваційно-інвестиційних підходів до реалізації економічної політики в зарубіжних країнах// Економіка та держава. – 2009. - № 8. – с. 65-70.
Пустовійт Р., Овчарук М. Теоретічній аналіз процесу інституціоналізації у постсоціалістичних економіках// Економіка Україні. – 2008. - № 6. – с. 14-26.
Чухно А. Інституціональна архітектоніка та інституціональна динаміка// Економіка Україні. – 2008. - № 10. – С. 137 – 141.
Федулова Л. І. Державна політика в національній інноваційній системі: стабільність зберігається// Актуальні проблеми економіки. – 2008. - № 4. – с.90-95.

Береговий В.К.,

к.е.н., доцент кафедри економіки

Академії муніципального управління

ПЕРШІ КРОКИ ПОДОЛАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ В УКРАЇНІ

Рецесія світової економіки найсильніше вдарила по Україні, а також прибалтійським країнам, Росії і Ісландії, повідомляє французьке видання Les Echos з посиланням на приблизні дані, опубліковані Державним статистичним комітетом міністерства економіки. Падіння ВВП України на 15% за 2009 рік - наслідок різкого скорочення експорту сталі і хімічних продуктів, викликаного зниженням світового попиту і цін. Як відзначає видання, за перші три місяці 2009 року падіння ВВП склало майже 20%, але потім темпи падіння дещо скоротилися. Цього року Україна прогнозує зростання на 3,7%, проте в МВФ вважають такий прогноз надмірно оптимістичним, пропонуючи власну цифру - 2,2%. За даними голови Рахункової палати Валентина Симоненка ВВП України у 2009р.впав на 13,9%. Це зниження більше, ніж у будь-якій країні Європи, у будь-якій країні СНД. Загальний державний борг України у 2009 р. становив 35% ВВП або 310 млрд. грн. прямий борг збільшився на 80% і сягає 210 млрд. грн., урядові гарантії перевищили вдвічі норму закону про держбюджет (не більше 37 млрд. грн.) і становили 100 млрд. грн. Дефіцит держбюджету в 2009 р. становив 34 млрд. грн., або 3,4% ВВП України. Таким чином , бюджет-2009 не виконано ні по одному з показників. Хоча за версією Мінфіну, невиконання доходів держбюджету було на рівні 30 млрд. грн. або 11,8%. Але насправді (була) маніпуляція з прибутковою частиною бюджету - зарахування в доходи 14 млрд. грн. СПЗ (від МВФ), 16% - за рахунок відтягування оборотних коштів суб'єктів господарювання у тому числі переплата податків на 14 млрд. грн., невиплата ПДВ 23 млрд. грн... Якщо це скласти, цифра досягає 45%. В.Симоненко також відзначив, що державне казначейство і система державних фінансів перебувають у стані технічного дефолту. На 1 січня 2010 р. на єдиному казначейському рахунку був 1,7 млрд. грн., а сума зобов'язань Казначейства становила 25,4 млрд. грн. Пройшов місяць. Сума на ЕКР стала 2,4-2,5 млрд. грн., а зобов'язання виросли до 28,3 млрд. грн. ... Сьогодні казначейство і наша фінансова система перебувають у технічному дефолті. Основними причинами такого становища В.Симоненко назвав «незаконне кредитування НАК "Нафтогаз України" і фінансування пенсійного фонду, яке, за його словами, здійснювалося в 2009 р. з порушенням бюджетного кодексу і закону про бюджет.

Держкомстат України оприлюднить попередні дані про спад ВВП за 2009 р. у середині лютого. У I-III кварталах ВВП знизився по відношенню до аналогічного періоду минулого року на 20,3%, 17,8% і 15,9% відповідно. За даними Держкомстату в 2009 р. негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 5 млрд. 732,7 млн. дол. (за 2008 р. - мінус 18 млрд. 580,9 млн. дол.). За 2009 р. експорт товарів дорівнював 39 млрд. 702,9 млн. дол., імпорт - 45 млрд. 435,6 млн. дол., що становило 59,3% і 53,1% від обсягів 2008 р. На формування негативного сальдо вплинули окремі товарні групи: енергетичні матеріали, нафта і продукти її перегонки (-12 млрд. 507,9 млн. дол.), фармацевтична продукція (-1 млрд. 980,3 млн. дол.), полімерні матеріали, пластмаси (-1 млрд. 745,3 млн. дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту - 0,87 (за 2008 р. - 0,78). Зовнішньоторговельні операції проводилися з партнерами з 213 країн світу. За грудень 2009 р. експорт товарів досягав 4 млрд. 157,5 млн. дол., імпорт - 5 млрд. 050,5 млн. дол., що порівняно з груднем 2008 р. становило 102,5% і 105,7% відповідно. Негативне сальдо склало 893 млн. дол. (за грудень 2008 р. також негативне - 723,9 млн. дол.). У 2009 р. обсяг експорту послуг становив 9 млрд. 520,8 млн. дол., що дорівнювало 81,1% порівняно з попереднім роком, імпорту - відповідно 5 млрд. 168,8 млн. дол. і 79,9%. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами становило 4 млрд. 352 млн. дол. (у 2008 р. - 5 млрд. 273,3 млн. дол.). Зовнішньоторговельні операції послугами Україна здійснювала з партнерами з 218 країн світу. Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту становили транспортні (65,7%), різні ділові, професійні і технічні (12,7%) послуги.

Та хоча макроекономічна ситуація в Україні залишається складною, експортні металургія і хімічна промисловість вже показали ознаки «одужання». А згодом, за рік-два, запевняють експерти, ми побачимо пожвавлення у будівництві, машинобудуванні та у секторі послуг... Українська економіка, вважають у інвестиційній компанії Foyil Securities, почне відновлятися саме завдяки поступовому збільшенню попиту на українську продукцію на експортних ринках, оскільки експорт все ще складає вагому частину економіки країни. В поточному році показники мають бути винятково позитивними, беручи до уваги надмірне падіння економіки минулого року. Так, за оцінкою, компанії Foyil Securities в 2009 році ВВП України впав на 13,3%, в той час, як промислове виробництво знизилося на 22%. Очікується, що буде зростати попит та ціни на продукцію металургійного, хімічного, сільськогосподарського секторів та важкого машинобудування, хоча зрушення в українській економіці можна буде спостерігати лише з другого півріччя.

Прогнозуючи на 2010 рік середньорічний курс національної валюти в межах 8,10 гривні за долар, аналітики компанії очікують, що в другому півріччі 2010 року більшості банкам вдасться відновити кредитні операції, цим самим стимулюючи споживання населення, яке складає більше 67% ВВП України. Очікується, що у 2010 році ВВП зросте на 2,7%, а промислове виробництво на 6,7%. Світова економіка буде одужувати впродовж 2011 року, що стимулюватиме ріст світової ціни на метал до 7% на рік та збільшення ліквідності на міжнародних ринках капіталу. Такий розвиток повинен призвести до росту української економіки на 3,6% в 2011 році. До пожвавлення економічного життя України може призвести і поліпшення інвестиційного клімату. Експерти очікують, що пробудження світової економіки буде супроводжуватись зростанням інтересу інвесторів до українських активів, вартість яких суттєво знецінилася в ході економічної кризи.

Всі вище наведені аргументи мають щастя збутися, як зазначають експерти, тільки в разі, якщо в Україні будуть підтримуватися політична і базисна макроекономічна стабільність. А саме, як припиниться, нарешті, конкуренція між Національним банком і Міністерством фінансів у здійснення дій на монетарному полі, все-таки забезпечиться виконання нормативно-правової бази і відбудеться відновлення дієздатності гілок влади, які мають приймати необхідні рішення антикризового та антидепресивного характеру.

Blog

Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління

Содержание