Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління
| Вид материала | Документы |
- С. Я. Салига [та ін.]; Запоріжський інститут державного та муніципального управління(зідму)., 96.87kb.
- «Модернізація управління економічним розвитком територіальних спільнот базового рівня», 185.1kb.
- Львівський національний університет імені івана франка тимчук олексій леонідович, 286.09kb.
- В Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії, 51.51kb.
- Спеціальності галузі знань “державне управління”, за якими здійснюється підготовка, 331.23kb.
- Національна академія державного управління при Президентові України, 91.51kb.
- 1. Управління та менеджмент,принципи та завдання менеджменту, 1231.67kb.
- Правила прийому до Міжрегіональної Академії управління персоналом в 2012р, 3922.25kb.
- Правила користування електронною поштою в Дніпропетровському регіональному інституті, 15.68kb.
- Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного, 582.47kb.
Тищенко М.П.,
старший викладач кафедри економіки
Академії муніципального управління
РОЗВИТОК «ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУ» ЯК ІНСТРУМЕНТ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВИ В ПЕРІОД ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Постановка проблеми. Однією з ключових проблем трансформації національної економічної системи є встановлення нормативних принципів її функціонування з урахуванням позитивного аналізу фундаментальних тенденцій глобального економічного розвитку в умовах кризи. Серед таких напрямів розвитку помітного значення набувають процеси факторіальних перетворень індустріально розвинених систем, викликані зростанням ролі інформації в економічній діяльності.
Метою даної статті є обґрунтування концептуальних засад становлення «електронного уряду» як інструменту антикризового управління держави в трансформаційній економіці України.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розробці концепцій і моделей інформаційного суспільства присвячено багато фундаментальних досліджень таких видатних учених, як: Д. Белл, Д. Блюменау, Р. Баран, В. Базилевич, В. Бугорський, Н. Вінер, К. Вальтух, С. Вовканич, О. Вершинська, Л. Вінарик, В. Геєць, П. Дракер, С. Дятлов, А. Демін, В. Дубницький, К. Ерроу, Г. Живоронкова, Ю. Зайцев, Т. Затонацька, В. Іноземцев, М. Ковалев, М. Кастельс, К. Келлі, М. Порат, К. Прохалад, С. Перік, В. Плескач, І. Пеньков, В. Савчук, О. Ступницький, Д. Стіглер, К. Сохней, М. Портер, Е. Тоффлер, Ф. Уебстер, А. Чухно, К. Шеннон, Й. Шумпетер та інші.
Виклад основного матеріалу. Нова соціально-політична та економічна організація соціуму з високорозвиненою інформаційною і телекомунікаційною інфраструктурами забезпечує можливість ефективного використання інтелектуальних ресурсів для розвитку інформаційної економіки і фінансової інфраструктури загалом.
Для українського ринку характерний розвиток електронної торгівлі, електронного обслуговування банківського сектору та розвиток електронного врядування. Саме ці елементи ринку мають стати ключовими факторами у забезпеченні цільових пріоритетів трансформації економіки України.
Впровадження «електронного уряду» в Україні сприятиме розробці національної стратегії комп’ютеризації, яка охопить ті сфери економічного й соціального життя країни, які забезпечуватимуть майбутнє її процвітання. Досвід Польщі у розбудові «електронного уряду» – надзвичайно важливий для України. Наш західний сусід вже сформував «електронний уряд» і забезпечив широке використання його можливостей. «Електронний уряд» – це концепція впровадження державного управління, що характерно для інформаційного суспільства, ґрунтується на можливостях інформаційно-комунікаційних технологій і цінностях відкритого громадянського суспільства і характеризується спрямованістю на потреби громадян, економічною ефективністю, відкритістю для громадського контролю та ініціативи.
«Електронний уряд» – це не лише технологічне рішення, а концепція здійснення управління державою, яка є необхідним елементом інформаційного перетворення суспільства з метою забезпечення інформаційної політики та у разі прогнозування розвитку економіки України на довгостроковий період.
Необхідно визначити пріоритети «електронного уряду» в Україні: забезпечити надійність у користуванні інтернет-ресурсами і створити унікальний комп’ютерно-інтегрований банк інформації, який об'єднував би всі підсекції управління в Україні; створити надійні умови для надання інформаційних послуг з електронного врядування в секторі «уряд для бізнесу» G2B – система розподілу державних замовлень, електронних тендерів, налагодження контакту з податковими і митними службами, органами державної сертифікації та ліцензування, адміністраціями різних рівнів; G2C – «уряд для громадянина» – система соціальних послуг (пенсії, соціальні виплати, пільги), система комунальних та інформаційних послуг; G2G – «уряд для уряду» – електронна співпраця у митній, податковій сферах для досягнення ефективної взаємодії.
Висновки. Активізація інформаційної діяльності уряду та підвищення його ефективності нерозривно пов’язані з наданням послуг у трьох напрямах: «уряд для уряду», «уряд для бізнесу» та «уряд для громадянина». Україна потребує поліпшення якості життя громадян способом впровадження інформаційних технологій у сферу надання електронних послуг врядування на місцевому рівні, що є передумовою формування в Україні «електронного уряду». Для підвищення ефективності функціонування апарату електронного державного управління необхідно напрацювати стратегію комп’ютеризації України, створити надійну мережу доступу до інтернет-ресурсів для широкого надання інформації громадянам, запровадити взаємодію між посадовцями і громадянами через урядовий портал, що б уможливило згуртування людей, уніфікацію прикладних систем, пришвидшення процесів з поліпшення надання послуг і співпрацю з виборцями.
Література:
- Чухно А. А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України / А. А. Чухно– К. : Логос, 2003. – С. 632.
- Мунтіян В. І. Основи теорії інформаціогенної моделі економіки / В. І. Мунтіян– К. : КВІЦ, 2004. – 368 с.
- Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / М. Кастельс– М.: ГУВШЭ, 2000. – 608 с.
Устюгова Ж.В.,
старший викладач кафедри фінансів підприємств
Академії муніципального управління
МОЖЛИВІ СТРАТЕГІЇ ПОВЕДІНКИ ІНВЕСТРІВ В УМОВАХ ПАДАЮЧОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
Теоретичні аспекти управління портфелем цінних паперів широко розглянуті у роботах зарубіжних та вітчизняних авторів: Г.Марковіца, У.Шарпа, Д.Тобіна, М.Мілера, М.Шоулса, Ф.Блеком, О.Н.Буреніна, Я.Міркіна,. Однак, практика управління портфелем цінних паперів безсистемно розглядається переважно у періодичних виданнях, тим більш, - практично немає публікацій про управління портфелем цінних паперів в умовах кризового стану економіки. А швидкі зміни в напрямку зниження курсової вартості цінних паперів, зростання волатильності та систематичного ризику, погіршення інвестиційної якості цінних паперів призводять до того, що вітчизняні інвестори не лише не встигають адаптуватися до таких ризьких змін, а й взагалі залишають ринок. Приватні інвестори, котрі в розвинених ринкових економіках є основними постачальниками ресурсів на грошові ринки, в нашій країні розгублені та не мають досвіду роботи в умовах падаючих фондових ринків. Забезпечення збереження активності інвесторів є важливою задачею для формування умов для подолання кризових явищ в економіці. Для цього пропоную розглянути по-перше умови характерні для падаючого ринку цінних паперів та по-друге – імовірну поведінку інвестора.
Падаючим ринком вважають феномен, що характеризується тривалим впливом і є наслідком фондової кризи, зумовленої фінансовою кризою, котра в свою чергу проявляється у: глибокому розладі фінансової системи держави, інфляції, нестійкому курсі цінних паперів, різкій невідповідності державних доходів державним видаткам, нестабільності валютного курсу національної грошової одиниці, зростання взаємних неплатежів суб’єктів господарювання, невідповідність грошової маси в країні вимогам закону грошового обігу. Вітчизняному фінансовому ринку властиві різке зростання проценту та, відповідно, частки проблемних кредитів та банків в цілому, істотне скорочення кредитів, що дають змогу підтримувати поточну діяльність підприємств, ланцюгові банкрутства, перехід до збиткової банківської діяльності, масштабне падіння курсів цінних паперів підприємств більшості галузей економіки.
За нормальних умов на ринку чисельність різноманітних груп інвесторів (консервативні, помірковані та агресивні) приблизно однакова, але в умовах падаючого ринку більшість інвесторів стають консервативними - існують сильні стимули для інвесторів вкладати свої кошти у менш ризикові активи. Серед облігацій уникають «сміттєвих» облігацій та облігацій ненадійних емітентів (включаючи всі облігації маленьких та середніх компаній (облігації другого ешелону)) на користь державних облігацій та облігацій високонадійних емітентів. У випадку інвестицій в пайові цінні папери, інвестори так само уходять в менш ризикові цінні папери – з низько ліквідних акцій другого та третього ешелонів до інвестицій у «голубі фішки». І лише незначна кількість крупних інвесторів, приймають на себе великі ризики у спробах отримати прибутки. В несприятливих умовах падаючих ринків в управлінні портфелем цінних паперів застосовують такі підходи: диверсифікацію (чим більш несприятливими стають умови роботи, тим більшу кількість цінних паперів має включати інвестор. Окрім простого збільшення кількості паперів має використовуватися диверсифікація типів цінних паперів, галузева та міжнародна диверсифікація); хеджування (включення похідних фінансових інструментів до складу портфеля) та лімітування (змінюються нормативи та граничних сум інвестування для різних видів цінних паперів).
В умовах падаючих ринків цінних паперів змінюються й звичні стратегії поведінки інвесторів. Консервативні передбачають в першу чергу збереження вкладеного капіталу і лише в другу – його збільшення. При її реалізації портфель формується з державних, муніципальних облігацій та облігацій високонадійних корпорацій, лімітованих за сумою вкладень та строками погашення 6-9 місяців. Для облігацій корпорацій важливо прорахувати ризик несприятливого розвитку галузі. Деякі інвестори в розвинених країнах покидають ринок, переходячи до суміжних напрямків інвестування – в нерухомість або вкладають кошти на банківські депозити. В поточних умовах в нашій країні ці варіанти не є сприятливими.
Збалансована стратегія в умовах падаючого ринку має забезпечити приріст вкладеного капіталу за рахунок таких варіантів:
- основу портфеля складають ліквідні довгострокові облігації, що забезпечать надійність, а близько 30% - високоліквідні акції;
- основу портфеля (40-60% вартості) складають високоліквідні та високонадійні акції, а решту – державні та корпоративні облігації.
Агресивні стратегії в умовах падаючого ринку містять у собі високі ризики, але на відміну від решти стратегій, все ж таки можуть принести значні прибутки. Тут можливими варіантами є добре диверсифікований портфель з високодоходних акцій підприємств галузей, що мінімально страждають від кризи чи мають шанси швидко подолати її наслідки та 20-30% акцій другого ешелону.
Кожен з інвесторів може обрати підходящу для себе стратегію та не залишати ринок, що формуватиме умови скорішого подолання кризових явищ.
Література:
- Семенкова Е.В. Операции с ценными бумагами. – М.: Перспектива, 1997, с. 115
- Шарп. У., Алксендер Г., Бейли Дж. Инвестиции: пер. С англ.. – М.: Инфра-М, 2001, с.172
Устюгова Ж.В.,
сарший викладач кафедри фінансів підприємств
Академії муніципального управління
Матвієнко Д.О.,
магістрант з фінансів
по каф. фінансів підприємств
Академії муніципального управління
ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ, ЯК ЗАПОРУКА ПОДОЛАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ В ЕКОНОМІЦІ
Основні теоретичні засади економічної безпеки широко розглянуті як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій літературі В.І. Мунтіяном, К. Саломоном, Д.С. Львовим, С.Юрієм, Л.Вітгенштейном, Р.Айзеном, Л.Гієрі, А.Мельником, Є.Савельєвою, О.Устенко, В.К. Гура, Дж Соросом,
О.В. Чернецькою.
Питання формування економічної безпеки будь-якої країни є особливо актуальним коли головним національним інтересом стає сталий розвиток економіки та добробут її громадян. Оскільки забезпечення національних інтересів та економічної безпеки - найважливіші функції держави, реалізація яких покликана посилювати позиції в міжнародному співтоваристві.
Сьогодні світова економіка намагається вийти з кризи, яка засвідчила, що стара фінансова модель (котра на попередньому етапі розвитку світової економіки доволі вдало обслуговувала товарообмінні процеси) в умовах прискореної глобалізації виявилася неефективною. Так, найгострішими проблемами сьогодення у сфері забезпечення економічної безпеки України ми вважаємо: недосконалість міжбюджетних відносин та дефіцитності бюджетів усіх рівнів; підвищення рівня заборгованості країни; втрати внутрішньої та зовнішньої платоспроможності, яка загрожує банкрутством; виснаженість джерел формування фінансових ресурсів суб'єктів господарювання та можливостей формування їх прибутку; послаблення контролю у сфері розрахунків між економічними агентами; загостренням кризи платіжної системи; тінізацію грошово-кредитної сфери і позабанківського грошового обігу; нерозвиненість фондового ринку; "втечу" національного капіталу за межі країни; втрату довіри населення до національної грошової одиниці та фінансових інституцій тощо.
Дуже цікавим ми вважаємо те, що за всіх цих обставин рейтингова агенція «Fitch» та «Standard & Poor’s» підвищила суверенний рейтинг України з «ССС+» до «В-» (з «негативного» на «стабільний»), обґрунтовуючи це зміною влади. Але реального підґрунтя для встановлення такого рейтингу немає - у Світовому банку оцінюють реальний дефіцит Українського бюджету більше ніж 10 % (без урахування прихованого дефіциту), український ВВП за 2009 рік скоротився на 15% і економіка відкинута на рівень 2005 року. У контексті формування економічної безпеки важливо розуміти, що через високе навантаження на ВВП в розмірі 17%, спричинене зростанням витрат на пенсійне забезпечення громадян, що в свою чергу, може призвести до посилення боргового тягаря, оскільки підвищується ймовірність того, що всі ці видатки, будуть фінансуватися за рахунок боргових джерел, таких як кредити МВФ, на які влада сподівається, як на панацею. Але хибним є те, що кошти від таких кредитів йдуть на рятування банківського сектору та на покриття бюджетного дефіциту, що створює ілюзію покращення на короткий період часу.
Узагальнення думок учених і експертів, щодо джерел виникнення загроз економічній безпеці дає нам змогу стверджувати, що головна загроза полягає у відсутності цілеспрямованої політики державного регулювання економічними процесами. Тому, основним завданням держави в контексті формування економічної безпеки має бути створення такого стабільного економічного, політичного та правового середовища й інституційної інфраструктури, які б стимулювали діяльність підприємств, пожвавлювали б інвестиційні процеси, стимулювали б виробництво конкурентоспроможних товарів за рахунок пріоритетного спрямування фінансових потоків у розвиток галузей, що зможуть забезпечити економічне зростання на основі використання відтворюваних ресурсів та наукоємних процесів та допомогли б реалізувати сукупність притаманних економіці України об'єктивних конкурентних переваг. Вважаємо за необхідне вжити комплекс заходів, спрямованих на усунення недоліків в управлінні грошовою сферою і забезпечення протидії і тінізації та криміналізації грошового обігу для збільшення грошової маси в легальному обороті. Це стане можливим завдяки набуттю національною грошовою одиницею – гривнею, властивостей бути не лише високоліквідним засобом платежу, а й надійним засобом заощадження грошей та їх захисту від знецінення, що в свою чергу, знизить доларизацію грошового обігу в Україні.
Виходячи з викладеного можна стверджувати, що системні кризові явища в українській політичній та економічній системах необхідно подолати лише за рахунок глибоких скоординованих системних реформ, політичної та економічної систем України. Визначальним у проведенні економічних реформ повинно стати поєднання прагматичної політики захисту національних інтересів, з конструктивним курсом на прискорений розвиток перспективних секторів національної економіки, за наявності конструктивних програм реструктуризації господарського комплексу країни, що дозволить забезпечувати добробут широких верств населення країни, котре в свою чергу братиме участь у фінансуванні відновлення промисловості, оскільки, економічну безпеку гарантує лише конкурентоспроможна економіка.
Література:
- ссылка скрыта - сайт Ради національної безпеки і оборони України.
- ссылка скрыта - сайт Міністерства економіки України.
Курінна О.В.,
викладач кафедри фінансів підприємств
Академії муніципального управління
ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
Незважаючи на істотні ринкові зрушення в економіці країни, позитивний вплив реформ на стан та темпи подальшого розвитку національної економіки є недостатнім, наявний в Україні науково-технічний та виробничий потенціал ще не реалізовано повною мірою. Нинішній період вітчизняної економіки характеризується виникненням кризових явищ, що обумовлюються загальновідомими чинниками: спадом виробництва, ціновими та структурними диспропорціями, недосконалістю законодавчої бази, випуском неконкурентоспроможної продукції, зниженням продуктивності праці, масовою збитковістю та низькою рентабельністю, неплатоспроможністю, незбалансованістю відтворювальних процесів, відсутністю у вітчизняних менеджерів досвіду управління економічними об’єктами в ринковій економіці.
В умовах загального економічного спаду, у кризовому стані опинилися більшість господарюючих суб’єктів, а саме підприємства і організації окремих галузей і секторів економіки, особливо, матеріального виробництва, найбільш чутливого до зміни фаз економічного циклу.
Кризові явища тією чи іншою мірою супроводжують роботу вітчизняних підприємств протягом усієї його господарської діяльності. Зовнішні показники кризи на рівні окремого підприємства доповнюються внутрішніми проблемами, що також свідчить про розвиток кризових явищ, - надмірно централізована структура та командний стиль управління, відсутність стратегічного та оперативного планування і контролю, незадовільний морально-психологічний клімат у трудових колективах, конфлікти між менеджерами різних рівнів, відсутність досвіду керівництва.
Причинами кризового стану підприємств практично усіх галузей та секторів економіки України є не тільки вплив зовнішніх факторів: зниження платоспроможного попиту, втрата налагоджених господарських зв’язків, ринків закупівлі та збуту, погіршення інвестиційного клімату, недосконале правове поле господарювання, зниження обсягу національного доходу тощо, а й не адекватний ринковим вимогам стан управління господарсько-фінансовою діяльністю суб’єктів господарювання [1].
Ефективність подолання кризових явищ на підприємствах значною мірою залежить від якості механізмів, що використовуються при розробці та реалізації функціональних антикризових заходів. Це зумовлює необхідність визначення таких напрямків подолання кризових явищ, які б враховували специфіку сучасної української економіки.
З метою запобігання виникненню кризових явищ на підприємстві доцільно систематично аналізувати стан фінансової системи підприємства, проводити діагностику ймовірності настання банкрутства в коротко- та довгостроковому періодах за допомогою мультиваріантного дискримінантного аналізу. Ретельний аналіз причин виникнення та ідентифікації кризових явищ на підприємстві дозволять сформувати систему заходів попередження або подолання кризи. На нинішньому етапі одним із таких заходів виступає запровадження механізму реструктуризації, що забезпечить ліквідацію збиткових сфер, підвищення ефективності та конкурентоспроможності підприємств, децентралізацію фінансової відповідальності та сприятиме вдосконаленню внутрішньогосподарських фінансових відносин та відносин з власниками, кредиторами, конкурентами, державою[2].
Розширити коло джерел фінансування підприємств можна за рахунок передання у довірче управління або продаж на фондових ринках належних підприємству цінних паперів – акцій, облігацій, векселів, вторинних цінних паперів, та застосування вексельного кредиту. Використання кредитів у вексельній формі для поповнення обігових коштів дозволить знизити витрати з обслуговування боргу і своєчасно розраховуватися з кредиторами.
З метою подолання кризи та подальшого розвитку вітчизняним підприємствам необхідно поглиблювати інноваційність економічної діяльності, нарощувати ефективність, скорочувати споживання ресурсів, звільнятися від непрофільних та неліквідних активів, вдосконалювати навички ведення бізнесу, формувати та розвивати нові напрямки роботи, які в перспективі стануть пріоритетними у їхній фінансово-господарській діяльності [3].
Для подолання збитковості підприємств і забезпечення їх платоспроможності у довгостроковій перспективі необхідно запроваджувати інноваційні механізми, які забезпечуватимуть нормалізацію грошових потоків у напрямі збільшення реалізації продукції та економії операційних затрат. Антикризове управління, що основується на інноваціях, є значно ефективнішим методом подолання збитків в порівнянні з економією на витратах і має бути вирішальним у забезпеченні виходу підприємств з кризових ситуацій та досягнення прибуткової діяльності [4].
Одним із фундаментальних засобів успішного функціонування вітчизняних підприємств є фінансовий контролінг. Під час запровадження на підприємстві фінансовий контролінг забезпечить здійснення контрольних дій за основними напрямками фінансової діяльності підприємства, своєчасне виявлення відхилень фактичних показників від прогнозних та чинників, що зумовили ці відхилення, і прийняття управлінських рішень по нормалізації процесу управління фінансами підприємства, допоможе запобігти виникненню кризових економічних ситуацій, ідентифікувати причини фінансових проблем та ефективно їх усунути [5].
До подолання кризових явищ на підприємствах повинна підключитися держава в особі Фонду державного майна, Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Антимонопольного комітету, Контрольно-ревізійного управління, Рахункової палати тощо. Вагоме значення для виходу підприємств із кризових ситуацій мають державні заходи антикризового характеру щодо формування попиту та стимулювання збуту продукції. До них відносяться заходи щодо активізації рекламно-інформаційної діяльності та маркетингових досліджень з питань реалізації продукції, розробка та впровадження пільгової системи розміщення реклами продукції та методично-практичної допомоги з боку державних інститутів, наукових організацій у справі збуту продукції, заохочення консалтингових фірм до співробітництва з вітчизняними товаровиробниками з питань реалізації продукції, стимулювання і допомога з боку владних структур у справі поширення фірмової торгівлі, заходи щодо зменшення деструктивного посередництва, підтримка з боку держави поширення лізингових операцій. Тільки спільні зусилля та допомога з боку Уряду, Національного банку та фінансових інститутів в змозі подолати виклики світової фінансової кризи в цілому та національної зокрема.
Усі вищезазначені заходи доцільно розробляти і застосовувати на підприємствах не тільки в разі настання кризових ситуацій, але й для запобігання їх виникненню в умовах нормальної діяльності.
Література:
- Літвін Н.М. Антикризове управління підприємствами в країнах з перехідною економікою. Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.02.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2004. — 21с.