Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління

Вид материала

Документы

Содержание Підвищення рівня інституційної спроможності громад щодо економічного розвитку територій в умовах подолання наслідків світової фі Проблеми вартісної оцінки об’єктів Шахрайство в системі добровільного медичного страхування: шляхи запобігання

Подобный материал:

• С. Я. Салига [та ін.]; Запоріжський інститут державного та муніципального управління(зідму)., 96.87kb.
• «Модернізація управління економічним розвитком територіальних спільнот базового рівня», 185.1kb.
• Львівський національний університет імені івана франка тимчук олексій леонідович, 286.09kb.
• В Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії, 51.51kb.
• Спеціальності галузі знань “державне управління”, за якими здійснюється підготовка, 331.23kb.
• Національна академія державного управління при Президентові України, 91.51kb.
• 1. Управління та менеджмент,принципи та завдання менеджменту, 1231.67kb.
• Правила прийому до Міжрегіональної Академії управління персоналом в 2012р, 3922.25kb.
• Правила користування електронною поштою в Дніпропетровському регіональному інституті, 15.68kb.
• Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного, 582.47kb.

Скиба М.В.,

к.держ.упр., завідувач сектору

місцевого самоврядування НІСД


ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ІНСТИТУЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ГРОМАД ЩОДО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ В УМОВАХ ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ


В умовах подолання наслідків світової фінансової кризи особливої актуальності набуває проблема залучення фінансових ресурсів на потреби розвитку громад. Зростання фінансових витрат органів муніципальної влади на забезпечення суспільних потреб місцевих мешканців, реалізацію великих проектів щодо будівництва транспортних мереж, житла, об’єктів освіти та охорони здоров’я, розвитку системи електропостачання, водопостачання та каналізації вимагає концентрації значних коштів, а тому постає потреба у залученні додаткового позичкового капіталу.

Джерелом фінансових ресурсів, ефективним інструментом, який мають змогу використовувати органи місцевої влади для фінансування капітальних видатків на інвестиційні проекти, зокрема, інфраструктурні є місцеві запозичення, переважна частка яких здійснюється у формі випуску облігацій внутрішньої місцевої позики. Надходження до місцевих бюджетів можуть формуватись у вигляді: укладання угод про отримання позик, кредитів у фінансових установах; а також про відкриття кредитних ліній та інше. Але, в сучасних умовах більшість банків не ризикують стовідсотково кредитувати органи місцевого самоврядування через ризик неповернення кредитів та відсутність надійних гарантій повернення запозичень.

Неможливість використання комунального майна як застави під кредит за часту пов'язана із ускладненою процедурою його реалізації на торгах при зверненні банком стягнення на нього, за часту продаж майна може суперечити інтересам територіальних громад, або ж об'єкти, можуть бути законодавчо визначені як такі, що не підлягають відчуженню. Не можуть виступати гарантією і кошти, що надходять у вигляді міжбюджетних трансфертів через їх цільове призначення.

Пошук додаткових джерел фінансування на потреби розвитку громади актуалізує розвиток міжнародного співробітництва між громадами та міжнародними фінансовими установами. Наприклад, діє програма регіонального та муніципального розвитку, що є спільною ініціативою Світового банку та IFC, яка дозволяє регіональним та місцевим органам влади, а також муніципальним підприємствам залучати фінансування під реалізацію програм розвитку інфраструктури без надання державних гарантій. Фінансування надається на підготовку та реалізацію проектів реконструкції та розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, енергетики, міського господарства, захист навколишнього середовища, реконструкцію та будівництво доріг, модернізацію системи ЖКГ, переробку сміття, водопостачання та каналізацію, реконструкцію та модернізацію соціальної інфраструктури (закладів освіти, культури та ін.), модернізацію транспортної інфраструктури, розвиток альтернативних джерел енергії, модернізації транспортної інфраструктури тощо. Фінансування надається у вигляді кредитів, участі у капіталі, часткової гарантії комерційних позичок від місцевих банків тощо.

Доволі цікавою з точки зору залучення коштів на потреби розвитку громад є утворений групою організацій Світового банку та Міжнародної Фінансової Корпорації (IFC) Муніципальний фонд, що надає фінансування органам місцевого самоврядування [1]. Фонд виступає гарантом для банківських установ, забезпечуючи кредитоспроможність органів місцевого самоврядування без додаткових гарантій зі сторони держави. Діяльність Муніципального фонду дозволяє регіональним та муніципальним органам отримувати доступ до нових фінансових продуктів та послуг, а також ринкам капіталу, участь у фонді підвищує кредитний рейтинг органів місцевого самоврядування. Фінансова вигода фонду полягає у дольовій участі розподілу прибутку, тобто фонд має певні відсотки від доходу, що надходить від використання об'єктів, які будувались чи модернізувались в межах інвестиційного проекту.

Однією із причин що перешкоджають економічному розвитку територій є низька соціальна активність членів територіальної громади через нестачу необхідних знань, практичних навичок місцевих мешканців, щодо самоорганізації у вирішенні питань стратегічного планування соціально-економічного розвитку громад. Відсутність інформації щодо наявного інституційного потенціалу громади, який може бути залученим до процесу стратегічного планування, а також технологій залучення громадських організацій, представників бізнесу до процесу стратегічного планування, складання інвестиційних проектів унеможливлює поєднання інтересів бізнесу та місцевої влади у питаннях економічного розвитку громади.

Попри наявність в Україні позитивного досвіду залучення іноземних інвестицій на потреби розвитку громад ця інформація залишається недоступною для більшості мешканців. Варто зазначити, що позитивний досвід участі у міжнародних проектах вже мають деякі регіони України. Так, наприклад, територіальні громади Вінницької області активно брали участь у Швейцарському проекті DESPRO [2]. Реалізація протягом квітня-листопада 2008 року інвестиційного проекту (розмір загального фінансування склав — 126,3 тис. грн.) у селі Кирнасівка Тульчинського району дозволив забезпечити 1250 мешканців якісною питною водою.

Отже, в умовах подолання наслідків світової фінансової кризи має відбуватись активізація членів територіальних громад щодо залучення альтернативних джерел фінансування на потреби соціально-економічного розвитку територій. Одним із завдань держави має бути підвищення рівня інституційної спроможності місцевих органів влади щодо залучення іноземних інвестицій на потреби розвитку територій. Необхідним є впровадження новітніх технологій планування економічного розвитку територіальних громад шляхом розробки та поширення методичних, навчальних матеріалів із сучасних методик планування соціально-економічного розвитку, зокрема, таких як: стратегічний підхід на основі участі; формування прозорого механізму залучення громадськості, експертів, представників бізнесу до розробки програм соціально-економічного розвитку громад.


Сльозко Т.М.,

к.е.н., доцент кафедри бухгалтерського

обліку і аудиту

Академії муніципального управління


ПРОБЛЕМИ ВАРТІСНОЇ ОЦІНКИ ОБ’ЄКТІВ


Як відомо, достовірність показників обліку багато в чому, якщо не в головному, залежить від того, як оцінені об’єкти, що в ньому відображаються. Неправильна оцінка тих чи інших об’єктів може спотворити не лише їх загальну характеристику, а й викликати інші негативні явища, зокрема: потенціальні інвестори, що планували вкладати в підприємство свої кошти, відмовляться від своїх планів; керівники підрозділів підприємства можуть прийняти неправильні управлінські рішення, що знизить загальну ефективність господарювання; можуть бути отримані нереальні макроекономічні показники. Можна й далі наводити приклади, але навіть ці три доводять необхідність застосування у бухгалтерському обліку вірогідних методик оцінки об’єктів, від чого залежить адекватність і надійність даних, які надаються обліком різного роду користувачам.

Ці дані, зазвичай, вони отримують із бухгалтерського балансу, де в єдиному грошовому вимірнику згруповані майно та капітал підприємства, але саме тут і криється проблема. Вона полягає в неврегульованості вартісної оцінки майна та капіталу, котрі відображаються в балансі. Це пов’язано з багатьма причинами: різні підходи до оцінювання одного й того ж об’єкту у різних підприємств; різні механізми оцінки об’єктів, що закладені у облікову політику окремого підприємства; можливості надавати оцінювачами переваг тим чи іншим партнерам по бізнесу; залежність оцінки від способу придбання того чи іншого об’єкту на підприємство тощо. Всі вони по суті залежать від одного – суб’єктивності оцінки. У зв’язку з цим виникає цілком справедливе запитання: а чи можна при такому підході усім цим вартостям майна дати у балансі єдину норму?

Це питання ще на початку ХХ століття звів у проблему бухгалтер українського походження Павло Цьомпа. Зокрема, він запитував: “... чому цінні папери мають приводитись до дійсної вартості в інакший спосіб, ніж валюта, рухоме і нерухоме майно, тоді як для інших статей балансу має бути дійсною купівельна вартість”[1,с. 4]. Проте пройшло століття, а цю проблему так ніхто і не розв’язав. Мало того, додалися нові проблеми. Їх яскраво описав В.В. Ковальов: (1) за допомогою нескладних управлінських і бухгалтерських маніпуляцій кардинальним чином можна міняти формальне уявлення про майновий і фінансовий стан фірми; (2) багато (якщо не всі) оцінки, представлені у звітності, неочевидні; (3) будь-якому фахівцю, якому доводиться приймати рішення, потрібно розуміти економічний зміст статей (зокрема, велика сума за статтею “Нематеріальні активи” повинна як мінімум насторожити аналітика); (4) в умовах відсутності активного ринку, коли частіше за все використовуються дані “професійних” оцінників, до цін слід підходити з крайньою обережністю [2, с.8-9]. Слід зазначити, що у наведеній цитаті особливе місце займає такий об’єкт обліку як нематеріальні активи.

Саме уміле використання підприємствами недосконалої їх оцінки дозволяє окремим компаніям неймовірно збагачуватися, отримуючи так зване “невагоме” багатство, визначене Д.Андриссеном та Р.Тиссеном [3]. Вивчаючи методики оцінки цих активів, які складають інколи левову частку вартості компанії (бізнесу), вони помітили, що у обліку неможливо віднайти її (його) реальну вартість. У зв’язку з цим вони запитують: “Хіба читаючи балансовий звіт, ви зможете отримати хоч яке-небудь уявлення про вартість – реальну вартість – вашої компанії? Чи дає ваш баланс повну картину для інвесторів? А хіба вартість вашої компанії в ньому не сильно занижена? Невже ви дійсно довірите ринку визначити істинну ціну своїм зусиллям?”[3, с.22]. На їх думку, недосконалість систем фінансової оцінки як матеріальних, так і нематеріальних активів призводить до усякого роду маніпуляцій, що в результаті веде до отримання нереальних показників. Тому інвестори приходять до ринкової оцінки, використовуючи інтуїцію і методики визначення вартості, що більше не контролюються самою компанією, – методики, до створення яких управлінці, можливо, загалом не мають ніякого відношення. І тому немає нічого дивного в тому, що все більше число приватних і державних організацій закликають до проведення широкомасштабної реформи існуючих систем фінансової оцінки [3, с.23].

Отож, повністю поділяючи тривогу учених з приводу механізмів оцінки об’єктів вважаємо, що для вирішення поставлених проблем необхідно шукати найбільш досконалу методику оцінки хоча би для однорідних об’єктів. Нагадаємо, що такий досвід оцінки широко застосовувався за часів соціалістичної економіки, коли у межах цілої країни один і той же об’єкт мав практично однакову ціну. Зазначимо, що він має потенціал і сьогодні. Потрібно лише його інтерпретувати до ринкових умов, що дозволить максимально наблизитись до яких ось єдиних норм оцінки, яка буде застосовуватися не лише у межах однієї країни, а й у міжнародному масштабі, чого потребує глобалізація світової економіки. Порушена проблема має широку основу для подальшого пошуку шляхів її вирішення.


Література:

1. Цьомпа П. Нариси економетрії і побудована на національній політекономії теорія бухгалтерського обліку / Пер. з нім. Я. Гончарук, І. Копич, Г. Башнянин, І. Яремко. – Львів: Каменяр, 2001. – 223с.
   
2. Ковалев В.в. Финансовый учет и анализ: концептуальные основы. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 720с.: ил.
   
3. Андриссен Д., Тиссен Р., Невесомое богатство. Определите стоимость вашей компании в экономике нематериальных активов / Пер. с англ. – М.: ЗАО “ОЛИМП-БИЗНЕС”, 2004. – 304с.: ил.
   

Стецюк Т.І.,

к.е.н., ст. викладач кафедри страхування

ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»


ШАХРАЙСТВО В СИСТЕМІ ДОБРОВІЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ: ШЛЯХИ ЗАПОБІГАННЯ


Медичне страхування характеризується високою ймовірністю фальсифікації страхових випадків. Виплати за шахрайськими позовами впливають на рівень збитковості страхової суми в бік його збільшення, що, в свою чергу, враховується при обґрунтуванні страхових тарифів з медичного страхування. Рівень збитковості знаходиться в прямій залежності з середньою сумою виплат страхового відшкодування й часткою постраждалих об’єктів. Виплати за сфальсифікованими страховими випадками з медичного страхування призводять до збільшення середньої суми виплат та кількості врегульованих збитків, що прямо впливає на ціну страхового захисту (в сторону її збільшення) і, як наслідок, зменшення привабливості даної страхової послуги для потенційного страхувальника. Це в свою чергу призводить до зменшення кількості страхувальників, між якими розподіляються збитки, що також впливає на збільшення ціни полісу медичного страхування.

Проблема шахрайства в страхуванні є досить актуальною, але існує багато невирішених питань, зокрема, що вважати страховим шахрайством, як виявляти випадки шахрайства, вид відповідальності за скоєні шахрайські дії в страхуванні тощо. У своїх працях автори в основному приділяють увагу шахрайству в майнових видах страхування. Шахрайствам у галузі особистого страхування і, зокрема, в медичному, не приділяється значної уваги в силу незначної питомої ваги договорів медичного страхування в загальній кількості договорів страхування.

• Страхове шахрайство – це досить небезпечний вид економічного злочину [1].
  

За висновками експертів, страхова сфера за темпами криміналізації на сьогоднішній день випереджає інші економічні інститути. Страховому шахрайству притаманні наступні риси:

• інтелектуальний характер – учасниками та ініціаторами такого злочину є висококваліфіковані спеціалісти та співробітники державних та комерційних підприємств;
  
• базування на використанні недоліків чинного законодавства та легальних видах підприємницької діяльності;
  
• високий рівень матеріального збитку [1].
  

Існують певні труднощі щодо визнання страхового шахрайства як злочину. Тому виникає необхідність проведення спеціальних незалежних експертиз. При цьому необхідно визначити:

• чи є подія тим страховим випадком, який передбачений договором страхування;
  
• чи має подія ознаки, за якими вона може бути віднесена до виключень за договором страхування;
  
• величину фактичного збитку або зробити калькуляцію можливих збитків при приведенні об’єкта страхування до стану, в якому він перебував до настання страхового договору;
  
• дотримання страхувальником правил страхування і зобов’язань, передбачених договором;
  
• достовірність документів, які надаються представниками державних органів, що підтверджують факт, обставини події і виконання необхідних за законом слідчих дій по виявленню осіб, причетних до злочину, якщо воно має місце.
  

На основі цих матеріалів складається страховий акт, який є документом, що підтверджує законність виплати страхового відшкодування. Шахрайство в медичному страхуванні має певні особливості, які пов’язані з самою природою даного виду страхування. Порядок укладання та виконання умов договору добровільного медичного страхування має спільне та відмінне у порівнянні з іншими договорами страхування. Першим етапом реалізації страхової послуги є подання заяви страхувальником про намір придбати страховий захист з медичного страхування. У заяві страхувальник, як правило, подає наступну інформацію: вік, стать, родинний стан, професію, місце проживання, стан здоров’я особи, на користь якої укладається договір ДМС на момент заповнення заяви, наявність хронічних захворювань, одержання травм, фізичні показники, перелік перенесених захворювань, в окремих випадках - наявність спадкових хвороб, тривалість життя батьків, дані основних лабораторних аналізів, схильність до певних захворювань.

На цьому етапі можливе наступне шахрайство:

• приховування наявних хвороб, схильності до певних захворювань та подібне;
  

• змова з лікарем щодо фальсифікації виписок з історії хвороби, визначення загального стану здоров’я;
  

• подання неправдивих відомостей щодо професії, умов проживання, місця роботи.
  

Запобігання шахрайству на цьому етапі вбачається у декларуванні відповідальності клієнта за неправдиву інформацію, що стосується ризику, який пропонується до страхування та відповідальності лікаря за підтвердження сфальсифікованих відомостей про стан здоров’я клієнта.

Другим етапом реалізації послуги ДМС є андеррайтинг - процес прийняття ризику на страхування. Процедуру андеррайтингу здійснює уповноважений працівник страховика, а за відсутності такого - запрошений незалежний експерт. Андеррайтинг у медичному страхуванні спрямований на вирішення наступних завдань:

• оцінку особи, що має намір застрахуватися, з точки зору характеристик стану її здоров’я та ступеня ризику захворіти і розміру максимально можливої вартості лікування;
  
• віднесення особи до певної групи ризику на основі інтегральної індивідуальної оцінки здоров’я і вирішення питання щодо прийняття ризику на страхування чи відхилення поданої заяви;
  
• визначення строків страхування, розміру страхового забезпечення, обсягу страхової відповідальності у разі згоди щодо укладання договору медичного страхування;
  
• обчислення ціни страхового захисту – розміру страхової премії з урахуванням істотних характеристик стану здоров’я особи, що має намір застрахуватися.
  

Цей етап тісно пов’язаний з попереднім, оскільки на основі заяви про страхування здійснюється інтегральна індивідуальна оцінка здоров’я особи, яка має намір застрахуватися. Віднесення особи до певної групи ризику впливає на розмір тарифу, що буде застосований при укладанні договору. При цьому має реалізовуватися принцип фінансової еквівалентності зобов’язань сторін. На цьому етапі можлива змова страхувальника з працівником страховика або незалежним експертом щодо прийняття позитивного рішення відносно ризику, що пропонується до страхування. Таким чином, на страхування береться об’єкт з підвищеним ризиком щодо настання страхового випадку (мотивоване звертання до лікувальної установи), а ціна визначається неадекватно. Уникнення можливої фальсифікації вбачається в застосуванні комп’ютерних програм для визначення реального стану здоров’я особи та віднесення до групи з відповідним ступенем ризику щодо настання страхового випадку.

Третій етап – укладання договору страхування. Існують певні особливості договорів медичного страхування:

• договори формально є двосторонніми, але по суті є трьохсторонніми і, навіть, в окремих випадках багатосторонніми;
  
• одержувачем страхової виплати може бути застрахована особа, лікувальна установа або асистуюча компанія;
  
• обов’язкова наявність конкретної застрахованої особи, майнові інтереси якої застраховано у відповідності до умов договору.
  

Ініціатором шахрайства в даному випадку може виступати як застрахована особа, так і лікувальна установа або асистуюча компанія – той, хто за умовами договору є одержувачем страхової виплати. Найчастіше ним виступає ЛПУ. Найпоширенішим видом шахрайства є штучне завищення вартості наданих послуг або включення до переліку наданих послуг таких, що не надавалися, або призначення пацієнту непотрібних йому процедур та лікувань. Якщо ж одержувачем страхової виплати є застрахована особа і вона є ініціатором шахрайства, то найчастіше спостерігається змова з лікарем з метою завищення вартості лікування.

Для запобігання завищення вартості лікування та призначення зайвих процедур і досліджень страхові компанії у своєму штаті тримають лікаря, який перевіряє правильність лікування (мають бути стандарти лікування), це в свою чергу призводить до подорожчання і так недешевого полісу медичного страхування.

Останнім етапом проходження страхової угоди є закінчення дії договору страхування (його дострокове розірвання), а якщо сталася передбачена договором подія, то безпосереднє відшкодування збитків за договором страхування. Якщо ж страховий випадок (мотивоване звернення до лікувальної установи) відбувся, то страхова компанія має компенсувати витрати застрахованого, пов’язані з лікуванням. Важливим моментом цього етапу є процес розслідування характеру страхової події та її наслідків. Міжнародна практика свідчить, що найбільш ефективний механізм контролю за виплатами - це створення спеціалізованого підрозділу. Коли відділ виплат виступає самостійною структурою, то вступають в дію принципи контролю і в ланцюг «страхувальник – агент – компанія» додається дуже важлива ланка. Включається механізм розслідування будь-якого страхового випадку та оцінки збитків, виробляється відповідний стиль роботи. Це ще один із способів захисту від шахрайства. Вирішенням цієї проблеми може бути створення самостійної служби (що не належить жодній страховій компанії), яка б на договірних засадах надавала послуги по врегулюванню збитків, своєрідний сервісний центр.

На сьогодні необхідним є мобілізація зусиль щодо пошуку шляхів оцінки збитків, що наносяться шахраями системі страхування. Далеко не кожна страхова компанія має службу безпеки, подібну до банківської, що призводить до вразливості всієї страхової системи. Вважаємо, що це проблема державного рівня, до вирішення якої має долучитися, зокрема, Державна комісія по регулюванню ринків фінансових послуг в Україні. Необхідно розробити державну програму боротьби зі страховим шахрайством, яка б передбачала:

• створення єдиної бази даних сумнівних страхових випадків (подібного до «Бюро кредитних історій» позичальників, які не повертають кредити);
  
• забезпечення обміну інформацією між страховими компаніями про здійснені страхові виплати за полісами ДМС (страхування від нещасних випадків);
  

• організацію в кожній компанії служби або відділу з урегулювання збитків з відповідним кадровим забезпеченням;
  
• організацію в страхових компаніях служб безпеки, які б забезпечували взаємодію з органами міліції;
  
• ініціювання законодавчих норм, які б забезпечували кримінальну відповідальність за шахрайство в страхуванні;
  
• посилення вимог до якості, повноти, достовірності страхової інформації.
  

З урахуванням зазначених особливостей добровільного медичного страхування та специфічних особливостей його фінансового забезпечення система фінансового контролю в ДМС має відповідати ряду вимог. Насамперед, це стосується визначення незалежних (позавідомчих) органів контролю, що здійснюють перевірку фінансової діяльності страхових медичних організацій та ЛПУ з чітким переліком завдань та повноважень. По-друге, необхідно забезпечити єдність та цілісність такого контролю, а також уникнути дублювання функцій контролюючих органів. По-третє, система такого контролю має бути чутливою, і моментально реагувати на будь-які зміни в законодавстві. Дотримання зазначених вимог дозволить максимально забезпечити здійснення попереднього, поточного і наступного контролю, що дасть змогу попередити та усунути негативні явища у фінансових відносинах між суб’єктами ДМС і, як наслідок, забезпечити надання якісної, своєчасної та доступної медичної допомоги населенню на засадах страхової медицини.


Література:

1. Барановський О.І. Проблеми, що стримують розвиток страхового ринку. Аналітичний звіт Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова // Страхова справа. – 2003. - №3(11). – С. 60-71