Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління

Вид материала

Документы

Содержание Передумови запровадження накопичувальної складової пенсійної системи в Україні Напрями подолання кризових явищ в металургійному комплексі україни Антикризова трансформація режиму валютного курсу в україні Вопросы развития малого и среднего бизнеса Фіскальні механізми стимулювання інноваційного розвитку країни Криза як закономірність «розбудови» української економіки Проблеми подолання диспропорцій економічного розвитку регіонів Дихнич І.В.

Подобный материал:

• С. Я. Салига [та ін.]; Запоріжський інститут державного та муніципального управління(зідму)., 96.87kb.
• «Модернізація управління економічним розвитком територіальних спільнот базового рівня», 185.1kb.
• Львівський національний університет імені івана франка тимчук олексій леонідович, 286.09kb.
• В Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії, 51.51kb.
• Спеціальності галузі знань “державне управління”, за якими здійснюється підготовка, 331.23kb.
• Національна академія державного управління при Президентові України, 91.51kb.
• 1. Управління та менеджмент,принципи та завдання менеджменту, 1231.67kb.
• Правила прийому до Міжрегіональної Академії управління персоналом в 2012р, 3922.25kb.
• Правила користування електронною поштою в Дніпропетровському регіональному інституті, 15.68kb.
• Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного, 582.47kb.

Толуб’як В.С.,

к.держ.упр., докторант кафедри економічної політики НАДУ при Президентові України


Передумови запровадження накопичувальної складової пенсійної системи в Україні


Здійснення реформування системи пенсійного забезпечення є одним із основних напрямів удосконалення усієї системи соціального захисту в країні. Пріоритетність надання такої значущості саме пенсійній реформі зумовлена багатьма чинниками: старіння населення, зростання еміграції осіб працездатного віку, зміною соціальних пріоритетів тощо. Крім того, як свідчить зарубіжний досвід, у країнах які розвивають ринкову економіку, такі реформи необхідні для адаптації пенсійної системи до нових ринкових умов господарювання.

Нині можливості солідарної системи пенсійного забезпечення обмежені. Демографічна ситуація в Україні погіршується і буде погіршуватись, що призводить до збільшення пенсіонерів та фінансового навантаження на Пенсійний фонд. Із солідарної системи, тобто з першого рівня, розмір пенсій сягатиме не більше як 25-30% зарплати, а решту можна збільшити майбутньому пенсіонеру самому, відкладаючи гроші на другому та третьому рівнях, де пенсійна виплата буде залежати від суми «нарощених» накопичень [1].

Зміст пенсійної реформи в Україні полягає в переході до трирівневої пенсійної системи: солідарної, обов’язкової накопичувальної та недержавного пенсійного забезпечення.

Сутність другого рівня полягає в тому, що частина обов'язкових внесків до державної системи пенсійного страхування накопичуватиметься в єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на накопичувальних пенсійних рахунках громадян. Ці кошти будуть інвестуватися в економіку країни з метою одержання інвестиційного доходу і захисту від інфляції.

Процес запровадження другого рівня пенсійної системи вимагає певних економічних передумов, які можуть скластися лише за наявності в країні економічного зростання. Лише економіка, що зростала протягом останніх 2-3-х років, може сприяти перехід до такої системи. Якщо запровадження накопичувальної системи буде здійснено на підготовленому ґрунті, то така система стане рушійною силою економічного зростання через формування додаткових стимулів до зростання ефективності праці та отримання виключно офіційного доходу, а також через формування внутрішнього джерела інвестицій в економіку країни [2].

Досвід країн Східної Європи доводить, що країни, які запровадили у себе пенсійну систему другого рівня забезпечили економічне зростання в державі. Зокрема, Польща ввела систему обов'язкового індивідуального накопичення у 1999 р., тоді як економічне зростання в цій країні тривало з 1992 р. В Угорщині відбувалося економічне зростання, починаючи з 1994 р., а зазначену пенсійну систему почала запроваджувати лише у 1998 р.[4].

Сьогодні другий рівень пенсійної системи функціонує в 24 країнах світу, серед них, зокрема, такі країни СНД та Східної Європи, як Росія, Казахстан, Латвія, Польща, Болгарія, Естонія, Хорватія, Угорщина та інші. З них в 17 країнах функціонує централізоване акумулювання коштів, а в 7 - децентралізоване [3].

В трьох із 24 зазначених країн існує централізоване управління коштами другого рівня, а в 21 країні - децентралізоване (недержавне). Для держави перевагою централізованого управління коштами є можливість інвестування коштів у проекти, які вона підтримує. Проте, пріоритетом такого управління не є досягнення найвищих прибутків за мінімальних ризиків.

Для запровадження другого рівня пенсійного забезпечення необхідно виконати певні умови: досягти збалансованості коштів Пенсійного фонду, підготувати організаційно-технічну базу, створити інституційну структуру, розвинути фінансовий ринок. Українська економіка повинна бути готовою до ефективного використання довгострокового інвестиційного ресурсу - пенсійних грошей накопичувальної системи. Необхідно також, сформувати суспільну думку про сутність пенсійної реформи. Однак, головне полягає в тому, що необхідно вирішити основне економічне завдання - підвищення рівня доходів та заробітної плати працездатної частини населення, яка є базою для формування коштів солідарної та накопичувальної пенсійної системи.


Література:

1. Кваснікова Г.С. Стан пенсійної реформи в Україні / Г.С. Кваснікова. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
   
2. Мордвінов О.Г. Впровадження та перспективи розвитку системи загальнообов’язкового накопичувального пенсійного страхування в Україні / О.Г. Мордвінов, Н.І. Добриніна Н.І. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
   
3. Шляхи впровадження накопичувальної пенсійної системи /Цінні папери. - №2(596) від 21 січня 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
   
4. Якубович А.Я. Економічне зростання та реформа пенсійної системи / А.Я. Якубович. - Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
   

Тьорло В.В.,

к.е.н., доцент кафедри економіки

Академії муніципального управління


НАПРЯМИ ПОДОЛАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ В МЕТАЛУРГІЙНОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ

Найбільші збитки в господарстві України від світової фінансової кризи зафіксовані в металургійному комплексі. Металургійні підприємства суттєво скоротили обсяги виробництва металопродукції, а також втратили значну частку зовнішніх ринків. Дестабілізація стратегічної складової національного виробництва стала ключовим чинником посилення низки внутрішніх ризиків, передусім пов’язаних з макроекономічною, фіскальною та бюджетною безпекою України. Через різкий спад виробництва в металургійному комплексі суттєво знизився обсяг надходжень іноземної валюти, зменшилася кількість інвестицій, значно скоротилося виробництво в суміжних та інфраструктурних галузях економіки - гірничовидобувній, коксохімічній, флсодоломітній, виробництві вогнетривів, транспортному комплексі, а також галузях, що використовують кінцеву продукцію чорної металургії. В свою чергу, вказані тенденції обумовили збільшення рівня безробіття в регіонах України.

Висока частка продукції чорної металургії у вітчизняному експорті та валютних надходженнях суттєво вплинула на зовнішню торгівлю України і на стані економіки нашої країни. Зокрема, в докризовий період (перше півріччя 2008 р.) питома вага продукції даної галузі складала 43,3 % загального обсягу експорту держави, забезпечуючи майже 32 % валютних надходжень нашої країни, а за результатами першого півріччя 2009р. доля металургії в національному товарному експорті знизилася до 32,1 %, що стало одним із суттєвих факторів посилення напруженості у валютних надходженнях країни[6].

До основних чинників, які негативно вплинули на вітчизняну металургію слід віднести: зменшення попиту на металопродукцію, що обумовлено її конкурентоспроможністю, звуження внутрішніх ринків, а саме скорочення виробництва та попиту основних споживачів металопродукції – будівельних, машинобудівних, трубних підприємств й „Укрзалізниці”; погіршення платоспроможності споживачів металопродукції внаслідок „заморожування” кредитування; уповільнення наповнення Стабілізаційного фонду, з якого фінансуються великі інфраструктурні проекти; застосування політики протекціонізму щодо вітчизняних виробників. Захищаючи власні внутрішні ринки від припливу дешевої української продукції, значна частина економічно розвинених країн посилили торговельні бар’єри у формі квот та імпортних, компенсаційних, антидемпінгових мит. В наш час проти виробництва металургійної продукції України діють понад 30 несприятливих чинників[4].

Негативним наслідком кризи є дебіторська заборгованість металургійних підприємств, що, значною мірою, є відображенням проблем із кредитуванням споживачів. На фоні нестабільного курсу гривні зафіксовано також зростання від’ємного сальда зовнішньоекономічного торговельного балансу

Для покращення ситуації в металургійному комплексі доцільно вжити такі заходи:

• зменшити ставку податку на прибуток для тієї частини прибутку, який спрямовується на реінвестиції у виробничі фонди;
  
• тимчасово звільнити від сплати ввізного мита і ПДВ на імпортоване енергозберігаюче устаткування та комплектуючих до нього, що не випускаються в Україні;
  
• розробити механізми легалізації тіньового капіталу за умови, якщо він буде інвестований в модернізацію. За різними підрахунками в офшорних компаніях „осідає” від 20 до 35 % прибутку металургійних підприємств, який згодом частково повертаються в Україну в формі прямих іноземних інвестицій[7];
  
• відкрити кредитні лінії в державних банках для вітчизняних металургійних компаній для рефінансування зовнішніх запозичень та продовження реалізації інвестиційних планів.
  

Покращенню умов функціонування металургійного комплексу буде сприяти налагодження ефективних і оперативних механізмів відшкодування ПДВ та забезпечення погашення заборгованостей державних монополій перед підприємствами ГМК за металопродукцію.

Крім того, підвищенню внутрішнього попиту на металопродукцію буде реалізація великих металоємних інфраструктурних проектів - мостів, оновлення залізничної інфраструктури). Особлива увага має бути приділена об’єктам, які будуються в рамках підготовки до Євро 2012. Водночас Україна має великий потенціал для розширення внутрішнього попиту через модернізацію ЖКГ, газотранспортної системи та ін.

Тимчасове надання вітчизняним компаніям пріоритетного права участі в постачанні товарів, послуг і робіт до 1 січня 2011 року також буде працювати на збільшення обсягів виробництва, в металургійному комплексі та суміжних галузях господарства.

Велике значення в розвитку металургійного комплексу має посилення боротьби с тіньовими схемами імпорту металопродукції, передусім з РФ і Казахстану та введення адекватних тарифних бар’єрів для імпорту з тих країн, які всупереч вимогам СОТ або користуючись передбаченими СОТ захисними інструментами, блокують доступ українського прокату на свої ринки[8].

Запровадження вказаних заходів, зважаючи на провідну роль металургійного комплексу в господарстві України, буде сприяти збільшенню обсягів виробництва чорних металів, наповненню бюджету і зростанню можливостей фінансування пріоритетних ланок економіки нашої держави і, в підсумку, виходу країни із кризового стану.


Література:

1. Вітлінський В.В. Моделювання економіки: навч. пос. – К.: КНЕУ, 2007. – 408 с.

2. Міністерство промислової політики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: kmu.gov.ua/control/uk/index.

3. Оганян Г. Світова фінансова криза і Україна // Персонал. – 2009. – №1. – С. 62.


Філіпенко Т.В.,

к.е.н., доцент, професор кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка


АНТИКРИЗОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ РЕЖИМУ ВАЛЮТНОГО КУРСУ В УКРАЇНІ


Головною метою валютного регулювання Національного банку України на сучасному етапі є проведення зваженої та обґрунтованої курсової політики, яка впливає не тільки на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою і на національну економіку країни. Водночас зміни в різних секторах економіки, особливо в кризових ситуаціях, відображаються в коливаннях обмінних курсів національних валют [1].

Державне регулювання валютного курсу спрямоване на подолання негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин і на досягнення стійкого економічного росту, рівноваги платіжного балансу, зниження росту безробіття й інфляції в країні.

Утримання динаміки валютного курсу на проголошеному рівні протягом визначеного проміжку часу називається його таргетуванням.

Режим таргетування валютного курсу передбачає, що центральний банк в якості проміжної цілі монетарної політики встановлює номінальний обмінний курс і намагається забезпечити його стабільність по відношенню до валюти так званої країни-якоря через зміни процентних ставок і прямі валютні інтервенції, імпортуючи таким чином цінову стабільність з тієї країни, валюта якої обрана за «якір». Підтримання валютного курсу вимагає відповідної економічної політики, яка забезпечує низьку інфляцію проти країни-якоря, достатні обсяги міжнародних резервів, підтримання конкурентоспроможності країни і надійності, включаючи інституційну, законодавчу і політичну стабільність [2, с. 162].

Але фіксований валютний курс має ефект лише в короткостроковому періоді, при тривалому застосуванні веде до змінних інфляційно-дефляційних періодів, з високою мінливістю не лише в інфляції, але і в зайнятості, з витратними періодами безробіття протягом дефляції. При режимі фіксованого валютного курсу відбувається суттєве зростання значення фіскальної політики в державі, монетарна політика центрального банку має високий рівень залежності від зовнішньоекономічних факторів. Країни з фіксованим курсом стають схильними до спекуляцій проти їхніх валют.

Перелічені недоліки є суттєвими вадами в застосуванні режиму таргетування обмінного кусу особливо в довгостроковому періоді. Тому у грошово-кредитній політиці держав крім курсового таргетування використовується монетарне таргетування й таргетування інфляції.

Режим монетарного таргетування − це комплекс заходів грошово-кредитної політики, які спрямовані на підтримку стабільного попиту на гроші з боку суспільства, з метою забезпечення заздалегідь визначеного рівня грошової маси в обігу. Цільовий показник грошової маси визначається з розрахунків прогнозованого показника інфляції, оцінок зростання реального валового внутрішнього продукту та інших показників соціально-економічного розвитку.

Враховуючи недостатню ефективність впливу центрального банку на головну стратегічну ціль – цінову стабільність за допомогою таргетування проміжних показників на початку 90-х років ряд центральних банків світу запровадили у практику більш гнучкий режим грошово-кредитної політики – таргетування інфляції.

На думку більшості дослідників, які вивчали проблематику реформування грошово-кредитної системи, на сучасному етапі економічного розвитку України найбільш адекватним є режим таргетування інфляції, для запровадження якого необхідно вирішити такі завдання:

1. Визначити оптимальну курсову динаміку гривні в реальному та номінальному вимірі.

2. Запропонувати інструменти, що сприятимуть за цих умов забезпеченню валютної стабільності.

3. Підвищити стійкість суб’єктів валютного ринку до курсових коливань [3].

В системі управління валютним курсом ключову роль мають відігравати інструменти, спрямовані на стримування надмірних курсових коливань і запобігання виникненню кризових ситуацій.


Література:

1. Мороз А.М. НБУ і грошово-кредитна політика / А.М. Мороз [Електронний ресурс] – Режим доступу: ссылка скрыта.
   
2. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін: монографія / [Стельмах В.С., Міщенко В.І., Сомик А.В. та ін.]; за ред. В.С. Стельмаха. – К.: Центр наукових досліджень Національного банку України, УБС НБУ, 2009. – 404 с. – ISBN 978-966-484-044-3.
   
3. Белинська Я. Забезпечення оптимальної курсової динаміки в умовах переходу до режиму інфляційного таргетування / Я.В. Белинська; відділ економічної та соціальної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень [Електронний ресурс] – Режим доступу: gov.ua /Monitor/Juni/4.php.
   

Хечоян Т.Б.,

проректор по международным связям

Академии государственного управления

Республики Армения


ВОПРОСЫ РАЗВИТИЯ МАЛОГО И СРЕДНЕГО БИЗНЕСА

В РЕСПУБЛИКЕ АРМЕНИЯ


В статье рассматриваются особенности развития малого и среднего бизнеса (МСБ) в Республике Армения. Представлены факторы, препятствующие развитию данной сферы, анализ уровня развития МСБ: с помощью использования статистических данных определяются динамика показателей МСБ Республики Армения, структура ВВП Армении по отраслям экономики по субъектам МСБ и крупным предприятиям, распределение числа занятых в субъектах МСБ и крупных предприятиях по отраслям экономики, доля МСБ в экспорте страны, динамика индекса развития МСБ в Армении, а также обсуждаются предпосылки и условия стимулирования МСБ в регионах и в целом по стране.

Анализ тенденций всемирного бизнеса свидетельствует о том, что более 90% общего числа предприятий являются субъектами малого и среднего бизнеса (МСБ). В развивающихся странах и в странах с переходной экономикой субъекты МСБ являются основными создателями новых рабочих мест.

Уровень развития малого и среднего предпринимательства обуславливает рост конкуренции экономики и как следствие от этого – развитие экономики. МСБ могут:

• способствовать созданию новых товаров и услуг, как фактор инновации и стимулирования конкуренции,
  
• обеспечить новые рабочие места в кратковременном периоде
  
• быстро приспособиться к меняющимся потребностям рынка благодоря их гибкости,
  
• способствовать повышению эффективности процесса реконструкции и модернизации крупных предприятий ,
  
• способствовать более справедливому распределению доходов,
  
• способствовать созданию социального среднего класса.
  

В последние годы постепенно улучшаются показатели, характеризующие сферу МСБ. В 2006 году в ВВП в удельном весе МСБ часть среднего бизнеса составила 11.4 %, малого – 17.6 %, микро – 11.3 %, в 2007 году - соответственно 11.6 %, 17.9 % и 11.5 %.

Доля малого бизнеса в ВВП Армении в 2002 г. составила 34.4 %, а уже в 2007 г.- 41.0 % или 928 551.6 милионов драм по сравнению с 40.3 % (779 264.7 милионов драм) 2006 года. Причем в общем объеме экспорта доля МСБ в 2007 году составила 17.4 % по сравнению с 16.9 % 2006 года. Динамика доли малого бизнеса в ВВП показывает, что годовой рост с 2002 по 2004 года составила около 2 %, а с 2004 по 2006 года она снизилась до 1 % (таблица 1). Характерно, что в таких важных отраслях экономики, как промышленность, сельское хозяйство, строительство, торговля и услуги, малые предприятия, составляя более 90 % действующих предприятий, тем не менее по объемам производства уступают крупным предприятиям. В частности, по данным 2007 года национального статистического сервиса Республики Армения, в промышленности малые предприятия, составляющие 93.3 %, образовали всего лишь 16.7 % ВВП, в то время как крупные предприятия, составляющие 7.7 %, образовали 83.3 % валового промышленного продукта. Та же ситуация повторяется и в других отраслях.

Из вышеизложенного следует, что несмотря на численное прибавление малых предприятий, малый бизнес все еще продолжает уступать крупным предприятиям по эффектиности и производительности.

Некоторые проблемы отрицательно влияют на функционирование, развитие и расширение малого бизнеса: наличие неблагоприятной налоговой системы, ограниченные возможности малого бизнеса для использования финансовых средств, открытость рынков и т.д.


Таблица 1.

Динамика показателей МСБ Республики Армения в 2002-2007 гг.

Год	Удельный вес МСБ в ВВП (%)	Удельный вес занятых в МСБ в общем числе занятых (%)	Доля МСБ в экспорте (%)
2002	34.4	28.2
2003	36.5	31.0	14.3
2004	38.6	32.9
2005	39.8	34.0	16.4
2006	40.3	35.1	16.9
2007	41.0	40.7	17.4

Развитие малого бизнеса связано с некоторыми факторами:

• социально-экономическая ситуация в стране,
  
• несовершенная конкуренция и политика протекционизма,
  
• несовершенство законодательства,
  
• несоответствие налоговой и таможенной систем нуждам малого бизнеса,
  
• проблемы привлечения финансовых средств
  
• нехватка опыта и необходимых знаний для предпринимателськой деятельности.
  

Несовершенная конкуренция и применение в экономике протекционистской политики отрицательно влияют на социально-экономическую ситуацию в стране, в результате чего уровень коррупции в стране высокий.

Сложность налоговой и таможенной систем, частые изменения налоговых нормативных актов, преодоление препятствий процедур лицензирования требуют много ресурсов и времени, в результате чего деятельность малого бизнеса становится неэффективным и склоняет к теневой экономике.

Тормозящим фактором также является малый объем начального и оборотного капитала, а также почти что отсутствие капитальных инвестиций. Кредитование бизнеса в основном выполняется с помощью коммерческих банков, очень мало альтернативных кредитующих учреждений (фонды венчурного капитала, кредитные организации, сельскохозяйственные кредитные обьединения и т.д.). Действующие микрокредитные программы не могут решить проблемы кредитования малого бизнеса, а кредиты коммерческих банков предоставляются МСБ по невыгодным условиям (высокая процентная ставка, кратковременные периоды для возвращения долгов и необходимость наличия залога с высокой ликвидностью).

Наиболее серьеные проблемы имеют микро и средние начинающие предприятия, которые только начинают деятельность и не имеют соответственной истории, что при получении кредита является важным условием.

Одной из трудностей является нехватка опыта работы предпринимателей с финанситующими учреждениями. Очень часто предприниматели не могут грамотно составить бизнес планы и эффективно использовать полученные кредиты.

Вместе с тенденциями экономического развития в результате исследований и аднимистративного мониторинга сферы МСБ были выявлены несколько проблем, которые все еще встречаются в деятельности МСБ. Эти проблемы обусловлены субъективными и обьективными факторам, в частности, недоступностью финансовых средств (кредитов) для субъектов МСБ, сложностями получения бизнес информации и консультации и трудностями в вопросах профессионального обучения кадров, проблемами продвижениия товаров и услуг МСБ на рынке, а также нехваткой предпринимательских умений у начинающих бизнесменов.

Исследовательский центр “Экономика и ценности” в 2006-2007 гг. проводил опрос, в результате которого бизнесмены Армении отметили несколько факторов, препятствующих развитию армянского бизнеса. Из самых важных препятствующих факторов 2006-2007 гг. нужно выделить недоступность финансовых средств (18.3 %), коррупция (16.1 %), налоговая система (12.8 %), государственная неэффективная бюрократия (12.7 %), недоразвитость инфраструктур (9.0 %), низкая квалификация рабочей силы (6.2 %), регулирование обменных курсов иностранных валют (4.8 %) и т.д.

В таблице 2 представлена структура ВВП экономики по субъектам МСБ и крупным предприятиям.

Таблица 2

Структура ВВП РА по отраслям экономики по субъектам МСБ и крупным предприятиям в 2006 и 2007 гг.

Отрасль	2006 г.	2007 г.
Субъекты МСБ (%)	Крупные предприятия (%)	Субъекты МСБ (%)	Крупные предприятия (%)
Промышленность	26.5	73.5	27.9	72.1
Строительство	47.8	52.2	41.2	58.8
Торговля	45.5	54.5	47.3	52.7
Транспорт и связь	27.7	72.3	28.6	71.4
Услуги	41.9	58.1	42.3	57.7
Итого ВВП	40.3	59.7	41.0	59.0

В столице республики- в Ереване находится 46 %, а в регионах действует 54 % всех малых и средних предприятий.

Отметим, что доля занятых в субъектах МСБ в общем числе занятых в 2006 году составила 35.1, а в 2007 г.- 40.7 %, причем в 2007 г. число занятых в микробизнесе составляла 15.5 %, в малых предприятиях – 16.4 % и в среднем бизнесе – 8.8 % в общем числе занятых.

В создании новых рабочих мест роль МСБ значительна. В 2007 году было создано более 16 000 субькетов МСБ, в результате чего было создано около 23 000 новеых рабочих мест, 55.6 % из которого (12.8 тысяч рабочих мест) в регионах страны, а 44.4 % (10.2 тысячи рабочих мест) - в Ереване.

Данные, приведенные в таблице 3 свидетельствуют об увеличении числа занятых в субъектах МСБ в отраслях транспорта и связи и услуг соответственно 13.7 % и 22.9 % в 2006 году, и 16.1 % и 25.0 % в 2007 году. 76.1 % занятых в отрасли торговли, 42.9 % в сторительстве и 30 % в промышленности составляют занятые в субъектах МСБ. В общем числе занятых в экономике 35.1 % в 2006 и 40.7 % в 2007 году составляли занятые в субъектах МСБ.

Согласно результатам исследований и экспертным оценкам более 97.4 % юридических лиц и 98 % индивидуальных предпринимателей, имеющих право осуществлять экономическую деятельность согласно законадательству Республики Армения, являются субъектами МСБ. Следует заметить, что по состоянию на 01.01.2008 г. число субъектов МСБ составляет 82.121, которые составляют 97.8% всех зарегистрированных юридических лиц и индивидуальных предпринимателей. Этот показатель по состоянию на 01.012007 г. составил 79.758 или 97.7 % всех зарегистрированных предприятий.


Таблица 3

Распределение числа занятых в субъектах МСБ и крупных предприятиях Республики Армения по отраслям экономики

в 2006 и 2007 гг.

Отрасль	2006 г.	2007 г.
Субъекты МСБ (%)	Крупные предприятия (%)	Субъекты МСБ (%)	Крупные предприятия (%)
Промышленность	31.6	68.4	30.0	70.0
Строительство	43.7	56.3	42.9	57.1
Торговля	79.1	20.9	76.1	23.9
Транспорт и связь	13.7	86.3	16.1	83.9
Услуги	22.9	77.1	25.0	75.0
Итого	35.1	64.9	40.7	59.3

В 2007 году в Армении субъекты МСБ были наиболее активны в отраслях торговли, переработки сельскохозяйственных продуктов, промышленности и строительства, где удельней вес субъектов МСБ соответственно составляет 99.3, 92.8, 91.6 и 90.1 %. Роль субъектов МСБ в отраслях услуг (89.6 %), транспорта (87.0 %) и связи (86.7 %) также существенна.

Для сравнения отметим , что в 2005 году в Армении субъекты МСБ наиболее активно действовали в отраслях торговли и промышленности, где удельный вес субъектов МСБ соответственно составляет 99.4 и 91.7%. Удельей вес субъектов МСБ довольно большой и в производствах сельскохозяйственных продуктов и в строительстве, которые соответственно составляют 93.5% и 89.5%. В отрасли транспорта и связи, сфере услуг субъекты МСБ соответственно составляют 88.4 %, 86.2% и 79.4 %.

Доля субъектов МСБ во внешнем товарообороте страны сравнительно низка: в экспорте – 17.4%, а в импорте – 37.3% в 2007г. и соответственно 16.9% и 36.8% в 2006 г. Сравнительно низкое участие сферы МСБ во внешнем товарообороте страны, в частности, в экспорте, говорит о том, что субъекты МСБ в настоящий момент не могут удовлетворить требования внешнего рынка и при экспорте встречают серьезные преграды внутри страны, или на внешнем рынке при представлении их продукции.

По налоговым платежам в государственный бюджет субъекты МСБ имели абсолютный рост. В 2007 г. он составил около 20.7 милиардов драм в сравнении с ростом 2006 г. в 14.1 милиардов драм. Однако в тот же период удельный вес налоговых платежей в бюджет со стороны субъектов МСБ в понизился на 2.5% в 2007 г., на 0.2% в 2006 г.и на 0.4% в 2005 г. Характерно, что в 2007 г. без изменений налоговых ставок и увеличения налогового бремени был фиксирован рост по всем видам налогов, которые платят субъекты МСБ .

Субъекты МСБ в основном действуют в отраслях с фиксированной платой, где с точки зрения налогообложения почти не заметен экономический рост, однако в 2007 году по сравнению с 2005-ым был зафиксирован рост фиксированной платы около 18.5 % по сравнению с ростом 16.2% в 2006 г., а в 2005 г. тот же показатель составил 11.1%. Увеличились суммы косвенных налогов, а также по подоходному налогу и налогу на прибыль со стороны субъектов МСБ, что в основном было обусловлено увеличением импорта субъектами МСБ.

Для более широкого представления роли и значения субъектов МСБ в экономической системе страны Организация Обьединенных Наций в исследованиях касательно сферы МСБ предлагает один агрегированный показатель, который называется “Индекс развития МСБ”.

Индекс развития МСБ–обобщенный экономический показатель, который включает в себе часть сферы МСБ в национальной экономике и который основан на трех основных экономических факторах:

• удельный вес частного сектора в экономике страны,
  
• удельный вес субъектов МСБ в Валовом Внутреннем Продукте,
  
• удельный вес занятых в субъектах МСБ в общем числе занятых.
  

Представленные в рисунке 1 данные свидетельствуют о высоком росте индекса МСБ в Армении: с 58.1 в 2002 г. до 398.6 в 2007г.

Р
ис 1. Динамика индекса развития МСБ в Армении, 2002-2007 гг.

В результате проводимой в последние годы экономической политики в РА имели место положительные изменения в структуре МСБ, которые перенесли вопросы МСБ в качественно другую сферу с точки зрения основополагающих вопросов и их влияния на сферу МСБ.

Национальный центр развития МСБ Армении в рамках программы содействия МСБ 2009 года в сфере предоставления кредитных гарантий, предпринимательской помощи начинающим предпринимателям, продвижения на рынках товаров и услуг субъектов МСБ, а также в информационной, консультационной и обучающих формах помощи содействовал 4784 начинающим и уже действующим субъектам МСБ, из которых 1364 получили содействие по нескольким направлениям программы.

71.2% малых и средних предприятий (3384 субъектов МСБ), получивших содействие в 2009 году, получили помощь от государственного центра развития МСБ в первый раз.

23.4% получивших содействие субъектов МСБ действуют на территории Еревана, а 76.6 % - в регионах страны.

Распределение субъектов МСБ, получивших содействие, по сферам деятельности следующее: в промышленности – 25%, в сфере услуг – 25%, в торговле - 47%, в строительстве – 3%.

В течение последних четырех лет инвестиции Европейского банка реконструкции и развития (ЕБРР) в армянскую экономику достигли 125 млн. евро по линии 43 программ. ЕБРР является самым крупным инвестором в экономику Армении. По сей день банк взял на себя обязательства на сумму более чем 240 млн. евро по линии 64 программ, охватывающих различные сферы экономики. ЕБРР предоставит на развитие малого и среднего бизнеса кредит в 10 млн. долларов.

ЕБРР с 2009 года в Армении осуществляет стратегическую программу, направленную на содействие развитию армянской экономики. В рамках программы, которую планируется завершить в текущем году, предполагается ссылка скрыта. Стратегия ЕБРР сконцентрирована на тех сферах, которые помогут Армении снизить негативное влияние мирового экономического кризиса. В частности, ссылка скрыта. В числе первоочередных задач, предусмотренных программой ЕБРР,- содействие армянским банкам, диверсификация армянской экономики, меры, направленные на повышение конкурентоспособности армянских предприятий и пр.

Несмотря на то, что в последние годы в Армении как в законадательной сфере, так и по направлениям кредитования и технического содействия субъектов малого и среднего бизнеса было решено множество проблем, в стране все еще есть ряд вопросов, которые препятствуют их эффективной деятельности и дальнейшему развитию.

Экспертные исседования подтверждают, что кредитное и финансовое содействия субъектов МСБ крайне ограничены и не достаточны. Особенно очевидно отсутствие содействия государства в вопросах финансирования субъектов МСБ.

Действующии финансовые источники для субъектов МСБ недоступны, что в основном объясняется:

• высокими процентными ставками,
  
• почти что отсутствием среднесрочных и долгосрочных кредитов,
  
• отсутствием кредитных гарантий и залогов,
  
• низким качеством бизнес-плана,
  
• сложностями процесса получения кредита.
  

Основной целью государственной финансово-кредитной политики содействия субъектам МСБ должна стать создание благоприятных условий для убьектов МСБ в финансовом рынке, а также финансирование проектов стратегического значения.

Для создаваемых в регионах перерабатывающих производств нужно формировать более благоприятный режим, который позволит поднять эффективность предпринимательства в регионах. Расширение производственных МСБ решит еще одну немаловажную проблему: развитие переработки сельскохозяйственнеых товаров и снижение риска продовольственной безопасности в стране.

Происходящие перемены в рыночной экономике диктуют и принуждают занятых в малом и среднем бизнесе усовершенствовать их профессиональные навыки и знания. Для этого необходимо разрабатывать методические материалы для учреждений, занимающихся обучением кадров предпринимательской сферы, содействовать обучению и применению зарубежного передового опыта в сфере бизнеса.

Считаем необходимым подчеркнуть важность вопроса внесения изменений в законе Республики Армения “О государственной поддержке малого и среднего бизнеса”, в частности, речь идет о стандартах определения субъектов МСБ. Дело в том, что согласно упомянутому закону в Армении для определения размеров предприятий применяется один показатель – количество занятых. Считаем, что эти стандарты нужно приблизить к стандартам ЕС, применяя еще два индикатора – объем товарооборота и стоимость основных средств.


Литература:

1. Закон Республики Армения “О государственной поддержке малого и среднего бизнеса”. Ереван, 2000 г.
   
2. Программа государственной поддержки МСБ Армении в 2009 г.
   
3. Основные положения политики и стратегии развития МСБ в Армении. Ереван, 2000 г.
   
4. “Сфера МСБ в 2006-2007 гг.” Справочник. Национальный центр развития МСБ, 4-ое издание, Ереван, 2008 г.
   
5. “Армения. Финансы и экономика”, # 12(89) Декабрь 2007 г.
   

ссылка скрыта


Чала Н.Д.,

к.е.н., доцент кафедри державних та

місцевих фінансів

Академії муніципального управління


Фіскальні механізми стимулювання інноваційного розвитку країни


З часу розгортання фінансово-економічної кризи 2008р. експерти дискутують щодо того, чи є сучасна криза системною? На системність кризи та фазовий перехід до наступного циклу довгої хвилі економічного розвитку вказує ціла низка публікацій вітчизняних вчених, зокрема А. Гальчинського, В. Кузьменка, І. Макаренка. Як показує історія, економічного розвитку в такі періоди з’являються нові лідери економічного розвитку у світі, в основі лідерства яких лежать інновації [1, с.260]. Таким чином, Україна зараз має шанс показати «економічне диво», за умови, якщо її соціально-економічний розвиток базуватиметься на інноваційно-інвестиційній моделі, що і визначає актуальність даного дослідження.

Серед перешкод реалізації соціально-інвестиційної моделі в Україні українські (Геєць В., Гальчинський А.) та іноземні експерти (переважно експерти МВФ) серед інших називають недосконалість фінансового механізму держави, пере обтяжливість утримання не ефективних структур державного управління, надзвичайно високий рівень витрат на соціальну сферу, законодавчу нестабільність при високому рівні фіскальної активності держави, неспроможність уряду дотримуватися взятих на себе зобов’язань, високий рівень корупції, нерозвиненість інституцій та високий рівень ризиків для бізнесу через нечесну конкуренцію. У межах даного дослідження буде розглянуто світовий досвід застосування фіскальних механізмів стимулювання інноваційного розвитку.

Виходячи із затвердженої «Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобальних викликів» визначено наступні пріоритетні напрямки її реалізації: адаптація інноваційної системи України до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності; переорієнтація системи продукування інновацій на ринковий попит і споживача; системний підхід в управлінні інноваційним розвитком; створення привабливих умов для творців інновацій, стимулювання інноваційної активності підприємництва. Останній із визначених напрямків і передбачає удосконалення існуючого фінансового механізму з метою забезпечення інноваційно-інвестиційного розвитку країни. Як правило, у промислово-розвинутих країнах застосовують такі механізми стимулювання інноваційного розвитку: диференційовані ставки оподаткування; податкові канікули; неоподатковані фінансові резервні фонди; прискорена амортизація; інвестиційні податкові знижки; інвестиційний податковий кредит.

Насамперед увагу варто зосередити на удосконаленні системи оподаткування з метою стимулювання приватних витрат на інновації. Саме стимулювання приватних витрат на інновації є одним із головних механізмів недискримінаційної підтримки науково-технічного й інноваційного розвитку країни, який відповідає всім вимогам COT та ЄС. Уряди розвинених кран застосовують стимулювання вже кілька десятків років, завдяки чому суттєво зросли видатки приватного сектора на інновації, проте ефективність таких стимулів у кожній країні є різною й залежать від обраного механізму їх реалізації. Так, в Німеччині, Японії, Франції у структурі витрат на наукові дослідження переважають приватні інвестиції, натомість у США, Китаї та Росії – державні [2].

Пільги з податку на прибуток як засіб стимулювання приватних компаній до інноваційного інвестування набули поширення в другій половині 50-х рр. – на початку 60-х рр. ХХ ст. Саме з цього часу в законодавстві більшості країн ЄС з’явилися положення про те, що податки можуть переслідувати не лише фіскальні цілі, а й виконувати завдання управління економікою. Перенесення акцентів на регулюючу функцію управління по податку на прибуток викликане тим, що провідні країни Заходу почали переходити до економічних методів заохочення корпорацій у самостійному здійсненні інвестицій в інновації за рахунок цільових податкових пільг.

Наприклад, у США сума податку на прибуток корпорацій зменшується на 20% приросту затрат на наукові дослідження та розробки та затрат на фінансування програм фундаментальних наукових досліджень, що виконуються за договорами з університетами. В Австрії оподаткований прибуток підприємств зменшується на 25% обсягу витрат на наукові дослідження та розробки та на 35% у разі, якщо такі роботи перевищують середній рівень витрат на інновації за попередні три роки. У Нідерландах застосовується система зменшення суми податку на прибуток і збору на соціальне страхування в обсязі, що дорівнює фонду заробітної плати персоналу, який бере участь у виконанні наукових досліджень та розробок.

Корисним для стимулювання інноваційної діяльності в Україні може стати використання податкового кредиту. У Франції, наприклад, податковий кредит розповсюджується на 25% витрат на інновації; у Великій Британії - він охоплює 100% витрат на інновації для малих і середніх підприємств.

Один із найсприятливіших податкових режимів для приватного інвестування в інновації створено в Канаді. Федеральний уряд Канади підтримує приватні інвестиції в інновації як через пряме бюджетне фінансування цільових програм, так і через податкове стимулювання підприємств, що передбачає не тільки віднесення до валових витрат стовідсоткову суму витрат на інновації, а і надання інвестиційного податкового кредиту у обсязі 20—35 % на широкий перелік видів витрат, пов'язаних зі здійсненням інновацій. Такий податковий кредит є найбільш значущим інструментом державної підтримки інвестицій у інноваційний розвиток. Для реалізації механізму податкового стимулювання у нормативно-правових актах Канади визначено поняття "дослідження й розробки", перелік витрат, які можуть враховуватися у розрахунку податкового кредиту та порядок розрахунку податкової знижки. Субсидії малим і середнім підприємствам на наймання науковців або замовлення наукових розробок у Канаді сягають 50% витрат на заробітну плату, для порівняння у Франції - 50% суми витрат, , у ФРН – 30% витрат, у Великій Британії – 75% витрат на інновації та 50% на нововведення.

В Україні наразі жодного з описаних механізмів не існує, проте позитивно оцінюються поодинокі законодавчі ініціативи.

Література:

1. Макаренко І.П. Макроекономічні умови формування та управління розвитком національних інноваційних систем (Монографія)/ Інститут еволюційної економіки. – К.: Інтертехнологія, 2009. – 320с.
   

Чумаченко О.Г.,

к.е.н., зав. кафедри фінансів підпрємств

Академії муніципального управління


КРИЗА ЯК ЗАКОНОМІРНІСТЬ «РОЗБУДОВИ» УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ


За період реформ в Україні створена абсолютно ненормальна економічна система: в ній відбувається постійний відтік засобів виробництва із галузей, що забезпечують життєві потреби населення.

По-перше, створені умови, при яких виробництво продуктів харчування стало збитковим Не купуючи та не оновлюючи техніки неможливо зменшити витрати, а отже в перспективі сільське господарство повинно зупинитися. Зараз ринок продуктів харчування на 60% покривається імпортом, якість якого викликає великі сумніви. Таким чином, створюються умови для розпродажу землі.

По-друге, обікравши населення, «ринкові демократи» знищили «середній клас». Створено недієздатну соціальну структури (подвійне суспільство), яка складається з невеликої кількості надбагатих сімей та величезної кількості малозабезпеченого населення. Сформовано власні способи життя та відбувається їх «капсулювання» (закріплення) через фактичне припинення процесу дифузії соціальних груп. В такому суспільстві при ринкові економіці абсолютно не стимулюється виробництво. Внаслідок поступового звикання до бідності та втратою надії на відновлення попереднього рівня життя спостерігається зниження соціальних запитів населення. Зменшення потреб населення – проблема довгострокового характеру, що безпосередньо впливає на скорочення ринкового попиту.

По-третє, значна питома вага торгівлі та фінансових посередників (59,8 % - частка у ВВП, 2009 р.) створюють додаткове навантаження на економіку у вигляді грошової маси без відповідного забезпечення матеріальними цінностями.

По-четверте, із України «вимиті» значні капітали; тепер вони обертаються на американських, європейських та японських ринках.

Впровадження конкуренції в теплозабезпеченні країни – останній удар, за яким стоїть крах країни. Частини єдиної системи життєзабезпечення країни, переведені на відношення купівлі-продажу, при незначній неузгодженості починають один проти одного руйнівну «економічну війну». Відключаючи за копійчані неплатежі енергопостачання, наприклад, лікарні, водогону чи частини ППО, країні наносяться збитки, що в декілька мільйонів раз перевищують суму неплатежів. І це вважається нормальною ринковою економікою.

Ідея організації теплопостачання за західними стандартами, вбивча для економічного життя країни, часто використовується для маскування корисних інтересів певної частини «еліти України». Імператив імітації Заходу наскільки захопив економічних гуру України, що за роки незалежності повністю припинено капітальний плановий ремонт тепломереж, в результаті чого вся система тепло забезпечення знаходиться на межі повного краху.

Конкуренція передбачає вільне переміщення товарів та вільне ціноутворення. В тепозабезпеченні тепло можна передавати лише по тепловим мережам на невеликі відстані. Якщо існує технічна можливість конкуренції двох теплопостачальників, нижча собівартість виробництва тепла на одному з них, призведе до повного перенавантаження на нього всього теплового навантаження та ліквідацію іншого теплопостачальника, так як у останньої немає можливості продавати тепло на інші ринки. Таким чином, конкуренція в класичному її розуміння, призведе до підвищення собівартості теплової енергії, так як споживач через тариф змушений утримувати надзвичайно дорогі надлишкові потужності теплових мереж.

У свідомості українських адептів ринкової економіки конкуренція – всесущий «джин», «невидима рука» якого рятує країни та народи від страшної біди. Звернемося до історії. Доктрина «вільної торгівлі» спочатку була опрацьована у двох видах. Перший вид – чиста ідеологія, нав’язана Заходом еліті залежних країн. Другий вид – доктрина реальної політики, означала, що залежні країни силоміць змушували відкрити ринки для метрополії, в той час, як останні допускали чужі товари на свої ринки надзвичайно вибірково. Колонізація Індії Англією зруйнувала господарство Індії. Англія військовою силою змусила Китай відкрити ринок для англійського опію, що вирощувався на англійських плантаціях в Індії.

Ідеологія, що стоїть за догмою «євро вибір» – впевненість у праві Заходу захоплювати спочатку ринки, а потім і ресурси «відсталих країн». Цю впевненість розділяють і еліта Заходу і «колоніальна» еліта периферії (в даному випадку та частина української влади, що набула колоніальної свідомості).

Для інтеграції в світовий економічний простір, зовсім немає необхідності відкривати кордони. Навіть, навпаки, інтеграція вимагає збереження себе як цілісності та структурного елементу світового господарства, в результаті чого і виникає нова системна якість. У випадку дифузії зникає ідентичність структурної одиниці і вона розчиняється іншими елементами системи. США та Японія навряд чи «відкриють кордони», але при цьому прекрасно інтегрують в світовий економічний простір.

Ні одна розвинута країна не визначає конкурентоздатність вищим критерієм розвитку. Японія не імпортує рис, а купує його у власних селян, що в деякі роки у 8 раз дорожчий світової ціни. Сільське господарство для Японії виходить далеко за межі економічної вигоди. Для захисту своїх фермерів від конкуренції, США щорічно виділять дотації в розмірі $100 млрд.

Для народного господарства у більшості випадків критерій конкурентоздатності взагалі несуттєвий. Перш за все, господарство повинно забезпечити відтворення народу та країни, а вже потім визначатися, що можна вигідно (чи навіть невигідно, якщо необхідна валюта) продати для купівлі на зовнішньому ринку.


Література:

1. Глушков В.О., Коваленко П.М. Шахрайство на фінансових ринках у біржовій торгівлі: Правовий та кримінологічний аналіз. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008 - 280 с.
   
2. Каменев М. Лагерная быль // Бизнес, № 1-2, 18.02. 2010 г.
   

Шигаєва Т.В.,

к.т.н., доцент кафедри економіки

Академії муніципального управління


ПРОБЛЕМИ ПОДОЛАННЯ ДИСПРОПОРЦІЙ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ


Міжрегіональна диференціація є найважливішою проблемою розвитку регіонів майже у всіх країнах світу. Суттєві диспропорції розвитку регіонів ускладнюють проведення єдиної соціально-економічної політики і реформ в країні. Саме регіональні диспропорції в економічному розвитку регіонів є головною причиною політичних протистоянь в суспільстві. Не дарма, президент Росії Д.Медведєв назвав диспропорції в розвитку регіонів Росії одною з найголовніших загроз національній безпеці його країні.

В теорії і практиці ці диспропорції, головним чином, оцінюють обсягами валового регіонального продукту (ВРП), рівня життя, інвестицій і таке інше. Для розвинутої Європи показники розвитку різних регіонів відрізняються в 1,5-3 рази. В Росії вони можуть відрізнятися в 80 разів, в Індії та Китаї – в 200 разів. В Україні є розвинуті території з потужним промисловим потенціалом, такі як Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Луганськ, і є значно менш розвинуті регіони. Різниця між ними дуже суттєва: в 14 разів по рівню ВРП, в 100 разів по інвестиціям. При цьому такі розвинуті регіони України як Донецька та Луганська області мають найбільш низькі індекси розвитку, а також уплати податків на душу населення. Значні диспропорції в регіональному розвитку України призводять до виникнення замкнених регіональних просторів, які ведуть до своєрідної автономізації і загрожують безпеці держави.

Не випадково для країн ЄС політика регіонального вирівнювання – один з пріоритетів, оскільки там вже давно вважають, що існування диспропорцій є головним роз’єднуючим фактором. Наприкінці 2009 року на острові Мадейра відбувся черговий Всесвітній форум з регіонального економічного розвитку, де була оголошена нова філософія державної регіональної політики, яка не повинна бути допомогою бідним, а повинна стати засобом забезпечення єдності та стабільного існування держави.

Питання асиметрії регіонального розвитку привертають увагу економістів і практиків. Багато з них вважають, що подолання диспропорцій можна здійснити за рахунок перегрупування регіонів в більш великі економічні одиниці, а самі диспропорції вимірювати комплексними показниками та бальними оцінками. Це дуже спірні питання. Щодо об’єднання регіонів, то необхідно пам’ятати, що реорганізації такого роду покращують лише кількісні значення показників, а не їх фактичний стан, при цьому фактичний економічний стан найменших територіальних одиниць і самих мешканців, як правило, ще більше погіршується, що лише посилює нестабільність.

Щодо комплексних показників і бальних оцінок, то проблеми їх використання відомі з теорії формування комплексних критеріїв і теорії експертних оцінок, і з ними треба бути дуже обережними. Краще використовувати класичні показники, але за ієрархічною структурою і з допомогою кластерного аналізу. Приблизно методичний підхід може бути таким. Головним з показників повинний бути валовий регіональний продукт на душу населення. За цим показником кількість регіонів, де ВРП на душу нижчий за середній рівень, зросла в Україні до 20 регіонів. А за показником дисперсії різниця в економічному стані регіонів України за період з 1996 року поглибилась майже вдвічі, що є дуже негативним фактором. Другим найважливішим критерієм є базисний індекс розвитку регіонів. За період з 1995 по 2008 рік середній, чи вищій за середній показник зростання ВРП мають тільки 7 регіонів, а 10 регіонів майже нездоланно відстають. Порівняння поточного стану регіонів з темпами їх розвитку дає можливість звести регіони в різні кластери, щоб зрозуміти перспективи кожного регіону, і виробити різну політику відносно різних регіонів. Всі інші показники, які впливають на валовий регіональний продукт (ВРП), повинні розглядатися лише як фактори зростання ВРП. Ці фактори відомі економістам з методики оцінки ВВП за різними методами. Економічний аналіз кожного з факторів (його стан, динаміка, структурний вплив) дають можливість визначити конкретні напрямки і економічну політику щодо подолання асиметричного розвитку кожного з регіонів.

При розробці програм розвитку регіонів України слід враховувати досвід найбільш вдалих програм розвинутих країн, як наприклад американська програма розвитку долини річки Тенессі (яка діє з 1933 року по теперішній час), цільові програми Японії зі стимулювання наукоємних виробництв в окремих регіонах країни, німецькі цільові програми «Покращення регіональної структури господарства», а також регіональні цільові програми Норвегії, Італії, Англії, Франції.

Ця робота повинна була розпочатися хоча б у 90-х роках. Але сьогодні, коли країна поступово виходить з кризи, і вже в цьому році можна прогнозувати компенсаційне зростання економіки приблизно на 5% після спаду в 15%, особливу увагу важливо приділити найбільш вразливим регіонам, економіка яких потребує термінової перебудови, в іншому випадку асиметрія в розвитку регіонів України ще більше посилиться, і це буде негативно впливати не тільки на економічне, але і на соціально-політичне становище країни.


Дихнич І.В.,

директор Державного

житлово-комунального підприємства

НАН України


Активізація інвестиційної та РЕГІОНАЛЬНої соціально-економічної ДІЯЛЬНОСТІ – ЯК ШЛЯХ ДО ПОДОЛАННЯ кризових ЯВИЩ У СУСПІЛЬСТВІ


Основи досліджень циклів і кризових періодів в розвитку світової економіки було закладено ще в теоріях видатних вчених економістів початку ХХ століття М. Туган-Барановського та М. Кондратьєва. Було також показано закономірність не лише виникнення криз, а й шляхів їх подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політик [1].

Якщо дивитися на сучасну фінансово-економічну кризу в Україні, то слід виділити такі два основних канали її формування: вразливість від кон’юнктури світового ринку експортно-орієнтованих галузей економіки, які пов’язані із зовнішньоторговельними операціями та активне кредитування банківською системою власно не виробництва, а так званих споживчих кредитів.

Протягом періоду 2004-2007 років вітчизняні галузі економіки пов’язані з металургією, з хімією, нафтохімією мали гарну світову кон’юнктуру, частку експорту в ВВП приблизно 47%. Після цього отримали досить таки негативну ситуацію, коли повинні були створювати умови формування внутрішнього ринку для продукції цих виробництв.

Другим важливим каналом впливу кризи є банківська система. Досить довго частка іноземного капіталу в загальному обсязі капіталу, який формується в Україні, становила майже 39%, що перевищує поріг значення економічної безпеки 30%, і зокрема через те, що на український ринок входили великі світові банківські компанії. В тій чи іншій мірі вони були зацікаквлені не в стимулюванні власне українського виробництва, а в кредитуванні швидкоокупних споживчих кредитів, які стимулювали імпорт і порушили систему економічної рівноваги [2].

Щодо шляхів стабілізації соціально-економічної ситуації в Україні та усунення проявів кризових явищ, слід зважати на результати проведеного соціологічного моніторінгу регіональної експертної думки [3]. Цілями зазначеного дослідження були: дослідити прояви фінансово-економічної кризи у соціально-економічному розрізі та надати прогнозні оцінки щодо можливого розвитку соціально-економічної ситуації на тлі фінансової кризи. 

За оцінками експертів, першочерговими на порядку денному були вирішення фінансових проблем:  зростання темпів інфляції (68,2%) та девальвація гривні (63,6%). На другому місті стоять економічні проблеми, що зумовлені фінансовою кризою: падіння промислового виробництва в окремих галузях економіки (50%) та масові звільнення робітників з підприємств (50%). На третьому місці знаходяться соціальні прояви погіршення фінансово-економічної ситуації. Серед соціальних ознак кризи експерти вказують на професійну та соціальну незахищеність звільнених працівників, відсутність економічних стимулів у роботодавців для підвищення рівня соціального забезпечення своїх працівників, неспроможність населення розплатитися по кредитах (по 31,8%).

З метою формування ефективної комплексної системи управління регіональною інвестиційною діяльністю необхідно, по-перше, фінансування тільки цільових високоефективних інвестиційних проектів на конкурсній основі, шляхом об’єднання бюджетних ресурсів окремих районів та населених пунктів а, по-друге, - впровадження дворівневої структури адміністрування інвестиційної діяльності [4].

Економічна сутність пропонованої дворівневої моделі полягає у впровадженні кредитної форми фінансування інвестиційних проектів центральним органом управління (наприклад, головним управлінням економіки обласної державної адміністрації) відповідних виконавців - спеціалізованих органів (наприклад, галузевих управлінь місцевих державних адміністрацій). Купуючи інвестиційні ресурси, спеціалізовані органи, у свою чергу, також через кредитну систему фінансують відповідні інвестиційні проекти й програми. Таким чином формується подвійна фінансова відповідальність за ефективне використання інвестиційних ресурсів.

Стосовно стабілізації фінансово-економічної ситуації в регіонах України у зв’язку зі світовою фінансовою кризою, то регіональними владами було запропоновано перелік певних заходів, оприлюднених на їхніх офіційних веб-сайтах. Реалізація вказаних заходів фінансово-економічної та соціальної спрямованості має позитивно позначитись на економіці регіону та мінімізувати вплив наслідків світової фінансової кризи.


Література:

1. Кузьменко В.П. Економічні інтереси та циклічність розвитку всітової економіки і фінансові кризи. Інститут еволюційної економіки – 2007-03-26 // a/ua/pub/p86.