Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління

Вид материала

Документы

Содержание Особливості нагромадження основного капіталу в умовах світової фінансової кризи Інноваційна діяльність в умовах сучасної економічної кризи Структурні особливості інвестиційних процесів в україні Амортизаційна політика в умовах антикризового управління

Подобный материал:

• С. Я. Салига [та ін.]; Запоріжський інститут державного та муніципального управління(зідму)., 96.87kb.
• «Модернізація управління економічним розвитком територіальних спільнот базового рівня», 185.1kb.
• Львівський національний університет імені івана франка тимчук олексій леонідович, 286.09kb.
• В Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії, 51.51kb.
• Спеціальності галузі знань “державне управління”, за якими здійснюється підготовка, 331.23kb.
• Національна академія державного управління при Президентові України, 91.51kb.
• 1. Управління та менеджмент,принципи та завдання менеджменту, 1231.67kb.
• Правила прийому до Міжрегіональної Академії управління персоналом в 2012р, 3922.25kb.
• Правила користування електронною поштою в Дніпропетровському регіональному інституті, 15.68kb.
• Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного, 582.47kb.

2. Данилишин Б. Світова фінансова криза – тест для України / Б. Данилишин // Дзеркало тижня. - № 38(717). – 2008. - 11-17 жовт.; Б.Данилишин про економічні підсумки 2008 року і прогноз на наступний рік // era.com.ua/decode/?idArticle=14841.

3. Соціально-економічна ситуація в умовах фінансової кризи: ризики та тенденції. Результати експертного дослідження проведеного Інститутом глобальних стратегій – ІГЛС 24 листопада – 1 грудня 2008 року. // com.ua/analytiks/3006/?prn=1.

4. Соколов М.О. Удосконалення управління регіональним соціально-економічним розвитком в умовах транзитивної економіки. “Вісник СумДУ. Серія економіка”, № 1, 2007. Т. 2. С. 96- 103.


Зінченко В.М.,

старший викладач кафедри економіки

Академії муніципального управління


ОСОБЛИВОСТІ НАГРОМАДЖЕННЯ ОСНОВНОГО КАПІТАЛУ В УМОВАХ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ


Проблематика процесу нагромадження в суспільстві та оновлення основного капіталу є досить актуальною на сучасному етапі суспільного розвитку. Ця тема досліджується в роботах відомих зарубіжних економістів, а саме А. Сміта, К.Маркса, Дж. Кейнса, Р. Харрода та інших, а також в працях українських вчених: А. Геєця, Б. Кваснюка, С. Мочерного, Ю. Ніколенка, А. Чухна. Огляд та аналіз наукових публікацій дає можливість стверджувати про те, що недостатньо висвітлені питання щодо стимулів процесу нагромадження, а також його новим формам, особливо в умовах глобальної фінансово-економічної кризи.

Об’єктивною складовою виходу економіки країни з кризи є оновлення виробництва. Це природній процес, який притаманний ринковий економіці і виступає як внутрішній рушійний елемент її саморозвитку. Безумовно і для України цей процес також має вирішальне значення для підвищення ефективності господарської діяльності, в тому числі і для подальшого технічного вдосконалення матеріально-виробничої бази. Сама по собі ринкова система постійно орієнтує господарську діяльність на вдосконалення виробництва, зокрема оновлення виробничого потенціалу.

Про це свідчить, по-перше, те, що в нормальній ринковій економіці з розвинутою конкуренцією кожне підприємство має можливість вибору оптимального постачальника засобів виробництва: з точки зору якості необхідної йому продукції, її ціни, термінів поставки, після збутового обслуговування і багатьох інших параметрів. У даному випадку споживач диктує свої умови виробнику, примушує його постійно оновлювати виробництво, тому що застаріла продукція не знаходитиме покупця.

По-друге, в процесі внутрігалузевої і міжгалузевої конкуренції ринок, з одного боку, постійно виявляє середні витрати всієї сукупності виробників даного товару, а з другого – визначає кінцевий попит на ці й аналогічні товари (наприклад, мотори різних типів, потужностей, різних типів трактори, автомобілі і т. п.). Це дозволяє кожному підприємству весь час звіряти власне виробництво з умовами, що постійно змінюються, і завчасно вживати заходи щодо зниження своїх індивідуальних витрат або підвищенню якості продукції, заміну її асортименту тощо. Тим самим забезпечується безперервний технічний прогрес всього суспільного виробництва.

По-третє, на основі міжгалузевої конкуренції ринок постійно примушує підприємства постійно слідкувати за альтернативними варіантами ефективного використання виробничих ресурсів і своєчасно змінювати асортимент продукції або, навіть, взагалі перепрофілювати своє виробництво. Шляхом внутрігалузевої конкуренції ринок підказує підприємцю ті регіони, де витрати по виготовленню і збуту його продукції можна було б знизити. Так, в залежності від технічних, екологічних та інших умов, які постійно змінюються, галузева і територіальна структура суспільного виробництва постійно змінюється, спрямовуючись в кожний даний період до оптимальної як конкретних товаровиробників, так і для суспільства в цілому.

По-четверте, ринок прискорює оновлення виробництва також і тому, що він на основі конкуренції звільняє суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць і, напроти, дає зелене світло більш ефективним і перспективним. Тут ринок виступає найбільш об’єктивним суддею і найдемократичнішим механізмом економічного відбору корисних суспільству господарських одиниць, в результаті чого підвищується середній рівень ефективності національного господарства в цілому.

Таким чином, ринок виступає дієвим засобом усунення тих факторів, що призводять до застою продуктивних сил. Разом з тим він висуває на передній план свої важелі технічного прогресу, що обумовлюється ринковим збалансуванням попиту і пропозицій, конкуренцією тощо. Це, в свою чергу, призводить до формування принципово нового економічного механізму оновлення виробничого потенціалу в усіх галузях економіки. Причому, аксіомою повинно бути цілеспрямоване вирішення питання підвищення ефективності всього процесу нагромадження у суспільстві.


Знаменський І.О.,

к.е.н., ст. викладач кафедри економіки

Академії муніципального управління


ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ


В умовах сучасної економічної кризи розробка програмних заходів по трансформації економіки України та забезпеченню сталих темпів економічного зростання передбачає використання в механізмі господарювання такого економічного двигуна як інновації. Основною причиною несприйнятливості економіки до нововведень і, як наслідок цього, економічний та технологічний застій, є відсутність органічного взаємозв'язку між структурними елементами інноваційного процесу, недостатність знань про його будову та недостатню ефективність форм і методів стимулювання інноваційної діяльності.

Дослідження закордонних економістів показують, що більше 80 % зростання ВВП пов'язане не з капіталовкладеннями, а з технологічними нововведеннями. В зв'язку з цим доречно говорити про інноваційний тип розвитку економіки як такий, що дедалі більше стає єдино можливим для сучасної цивілізації.

Сучасна світова економічна криза диктує нові правила поведінки всім економікам світу. Унаслідок цього, за визначенням експертів ЮШДО, збільшується розрив між націями, що досягли критичної промислової маси, необхідної для забезпечення глобальної конкурентоспроможності, і тими, що відстають. На перші позиції сьогодні висуваються заходи щодо збільшення людського капіталу, підвищення ефективності інфраструктури втілення в життя створюваного інтелектуального продукту, іншими словами - інноваційного механізму.

Як зазначає український економіст В.Л. Осецький, ~ саме інновації забезпечують структурну перебудову економіки й суспільства і відкривають шляхи новим продуктам і виробництвам, досконалішим і якіснішим. Тому за своєю природою інновації є чинником високого ступеня нестабільності. Вони виштовхують економічну систему з урівноваженого стану.

У фазах підйому та стабільного розвитку економіки перевага надається поліпшуючим інноваціям, які пов'язані з меншим обсягом інвестицій і не з таким великим ризиком. Масштаби державної підтримки інноваційного процесу скорочуються, він здійснюється на конкурентній ринковій основі.

У фазі кризи переважають макроінновації, що не потребують великих інвестицій і державної підтримки. Набувають поширення псевдоінновації — спроби поліпшити застарілу техніку й технології, що збільшує технічне відставання і масштаби науково-технічного збитку.

Таким чином, рівень інноваційної активності, найбільш низький у фазі кризи, починає посилюватися у кінці фази депресії, досягає найвищого піку в фазі пожвавлення і підйому (коли відбувається масове оновлення капіталу з використанням базисних інновацій), стабілізується у фазі зрілості (коли переважають поліпшуючі інновації) і потім різко знижується, оскільки немає сенсу модернізувати діючу, але застарілу в своїй основі техніку й удосконалювати технології.

Отже, саме інноваційні зміни визначають циклічний характер соціально-економічної еволюції. Тому еволюційний процес в економічній системі відбувається через інноваційний процес. Коло інноваційних процесів, новин, нововведень, які реалізуються в системі певного технологічного укладу, являють собою інноваційний цикл, забезпечуючи прогресивний розвиток суспільства.

У сучасних умовах рівні економічного розвитку країн визначаються не їх відмінностями в наборі та структурі факторів виробництва або попиту, а різницею в застосовуваних технологіях. Виходячи з того, що зовнішня торгівля веде до абсолютного збагачення одних та абсолютного погіршення становища інших, виникає проблема збільшення абсолютного виграшу та зменшення абсолютного програшу від впливу світової торгівлі в окремо взятій країні. Тому в цьому плані потрібне знаходження та стимулювання галузей та підприємств, володіючих високим інноваційним потенціалом у міжнародному аспекті.

У західних країнах активно застосовується інноваційна модель перспективного розвитку, передбачаючи разом із виробленням нових технологічних процесів випуск в обіг цінних паперів виходячи з прогнозованих витрат та прибутків.

Стимулювання інноваційних процесів розглядається як фактор національної безпеки.

Аналіз сучасної економічної практики свідчить, що високих результатів підприємства можуть досягати лише за систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на пошук можливостей, які відкриває середовище господарювання щодо виготовлення і впровадження нових видів товарів, нових виробничих і транспортних засобів, освоєння нових ринків і форм організації виробництва. Це передбачає особливий, новаторський, антибюрократичний стиль господарювання, в основі якого - орієнтація на нововведення, систематична і цілеспрямована інноваційна діяльність.

Досвід економічного розвитку підтверджує, що еволюційний процес в економіці здійснюється саме за допомогою інновацій. Вони сприяють модернізації та структурній перебудові. Тому розв'язання основних проблем економічного розвитку на Україні, викликаних, зокрема, і світовою економічною кризою (підвищення конкурентоспроможності економіки, забезпечення стійкого економічного зростання, зменшення безробіття) неможливе без активної інноваційної діяльності, товарного й технологічного оновлення.

Обушна Н.І.,

старший викладач кафедри

економіки підприємства

Академії муніципального управління


СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ


Практика засвідчує, що швидке й ефективне здійснення структурних реформ в Україні стримується надпропорційно зростаючими потребами в інвестиціях, прискорене нарощування обсягів яких повинно забезпечити оновлення та нагромадження капіталу на інноваційних процесах та підвищення ефективності економіки в цілому.

Згідно даних Держкомстату України обсяги інвестиції в основний капітал залишаються мізерними у порівнянні з рельними потребами, незважаючи на їх постійне зростання протягом 2001-2008рр.(табл.1).

Таблиця 1

Динаміка обсягів та структури інвестицій в основний капітал за видами економічної діяльності

Показники	2001	2007	2008
Млрд. грн.	У%	Млрд. грн.	У%	Млрд. грн.	У%
Усього	32,6	100,0	188,5	100,0	233,1	100,0
С/ госп-во, мисливство, лісове госп-во	1,6	4,9	9,5	5,0	16,8	7,2
Промисловість	13,6	41,7	64,3	34,1	76,6	32,9
Будівництво	1,1	3,4	9,1	4,8	12,5	5,4
Торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	1,3	4,0	17,8	9,4	24,7	10,6
Діяльність транспорту та зв’язку	7,5	23,0	31,7	16,8	32,5	13,9
Фінансова діяльність	0,5	1,5	4,2	2,3	4,6	2,0
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг під-вам	4,5	13,8	39,4	20,9	48,8	20,9
Інші види діяльності	2,5	7,7	12,5	6,7	16,6	7,1

*Розраховано за даними Держкомтстату України

Так, якщо в 2001р. вони становили 32,6 млрд. грн, то в 2008 р. - 233,1 млрд. грн. [1], тобто зросли на 200,5 млрд. грн., або у 8,6 раза. У свою чергу, у 2008 р. хоча й спостерігається збільшення обсягів інвестицій в основний капітал у порівнянні з 2007 р. в 1,2 раза, однак нижчими темпами (на 6,1%), ніж за попередній період. Це зумовлено насамперед впливом кумулятивного ефекту світової фінансової кризи, яка призвела до повної стагнації інвестиційної діяльності у 2009 р.: обсяг інвестицій в основний капітал скоротився на 43,7% (за січень-вересень 2009 р.) відносно 2008 р. [1].

Найбільшу частку в загальній структурі інвестицій у 2008 р. займають інвестиції в промисловість (32,9%), зокрема переробну (21,0%), операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям (21,0%) [1]. Тобто, впродовж 2001—2008 рр. відбулась переорієнтація інвестиційних потоків зі сфери промислового виробництва (-8,8%) у сферу фінансових послуг (+0,5%) та послуг, пов’язаних з операціями з нерухомим майном (+7,1%), торгівельну сферу (+6,6), а також частково у сільське господарство (+2,3) та будівництво (+2%) (рис.1).




Побудовано за даними табл.1

Рис.1. Динаміка структури інвестицій в основний капітал


Така структура інвестицій, на нашу думку, не є оптимальною, так як:

1)інвестиції в основний капітал промисловості не складають навіть половини всіх інвестицій, у той час як вартість основних фондів промисловості є переважаючою;

2)операції з нерухомим майном впевнено посідають друге місце, а це - переважно спекулятивні операції, які не мають соціального й економічного ефекту;

3)сільське господарство, маючи надзвичайно потужний потенціал, інвестується недостатньо;

4) у структурі інвестування у розрізі технологічних укладів частка інвестицій у галузях промисловості, що представляють 5-й технологічний уклад залишається мізерною (менше 3%);

5)основну масу інвестицій спожива­ють орієнтовані на експорт сировинні галузі та галузі, які випускають продукцію з невисоким вмістом доданої вартості;

6) не відбулося випереджаючого інвестування машинобудування — основної інновацій­но орієнтованої галузі, яка випускає наукомістку продукцію із високим вмістом доданої вартості.

Структура прямих іноземних інвестицій (ПІІ) має аналогічні вектори. Так, протягом 2000-2009 рр. обсяг ПІІ в Україну збільшився майже в 10 разів і на 01.10.2009 р. наростаючим підсумком дорівнював 38,6 млрд. дол. США. Найбільші обсяги ПІІ накопичені в промисловості – 22,6%, приблизно 20% ПІІ спрямовані у фінансову діяльність, 10,4% – у сферу торгівлі, 10% – в операції з нерухомим майном [1]. Тенденцією останніх 5 років є також стабільне зниження частки промисловості (з 42,7% в 2004 р. до 22,6% в 2008 р.) у загальній структурі залучених ПІІ .

Вважаємо, що такі зміни ніяк не можуть сприяти якісним структурним зрушенням у промисловості, яка залишається провідною системо-утворюючою галуззю реального сектора економіки нашої країни (у 2008 р. на неї припадали 44,1% валового випуску товарів і послуг та 31,3% валової доданої вартості у загальній структурі ВВП України).

За роки реформування суттєвих змін зазнала також і структура інвестицій за джерелами фінансування (рис.2).




Рис.2. Динаміка структури інвестицій в основний капітал за джерелами їх фінансування (побудовано за даними [1])


Впродовж 2000-2009 рр. головним джерелом фінансування основного капіталу, залишаються власні кошти підприємств та організацій, але їх частка у загальній структурі джерел фінансування іневстицій значно зменшилася (на 12,1%).Також протягом досліджуваного періоду спостерігається перманентне зростання кредитів банків та інших позик у структурі інвестицій в основний капітал (на 15,6%). У свою чергу, питома вага надходжень від іноземних інвесторів за дев’ять років зменшилася від 5,9% до 4,0% (на 1,9%), що зумовлено зниженням рівня капіталізації ПІІ і відтоком інвестиційних ресурсів внаслідок політичної нестабільності та затяжного подолання наслідків фінансової кризи.

Отже, проведений аналіз дозволяє констатувати, що фінансування інвестицій в основний капітал та інноваційний розвиток підприємств є потужним важелем структурних змін в економіці. Але в умовах фінансової кризи в Україні, незважаючи на позитивну динаміку обсягів інвестицій в основний капітал, в цілому спостерігається загальна тенденція до їх зниження. Це створює проблему залучення ресурсів для фінансування нових та підтримку вже наявних інвестиційних проектів в умовах зношеності основного капіталу у багатьох галузях вітчизняної економіки. 


Література:

1.   Офіційний сайт Державного комітету статистики України. Оперативна статистична інформація. [Електронний ресурс]. – Доступний із tat. gov. ua


Стрибуль О.В.,

старший викладач кафедри бухгалтерського

обліку та аудиту

Академії муніципального управління


АМОРТИЗАЦІЙНА ПОЛІТИКА В УМОВАХ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ


Негативні наслідки світової фінансової кризи зумовлюють необхідність адаптації підприємств до управління їх діяльністю в кризових умовах. Важливого значення при цьому набуває відтворення необоротних ресурсів підприємства, що можна реалізувати за таких умов лише за рахунок внутрішніх джерел фінансування. Це досягається шляхом формування належної амортизаційної політики на підприємстві, поліпшення основних засобів, відновлення і заміни їх за рахунок амортизації.

Амортизаційна політика являє собою процес розробки норм і правил нарахування амортизації. Помилкова амортизаційна політика завдала значної шкоди практично всім галузям народного господарства. На жаль, і на сьогодні проблеми амортизаційної політики ще не до кінця вирішені, хоч у цьому напрямку з прийняттям стандартів бухгалтерського обліку вже зроблено немало, зокрема, підприємствам надана можливість ведення фінансового обліку на альтернативній основі, варіанти якого формують облікову політику підприємств.

На наш погляд, амортизаційну політику в Україні слід розглядати в двох аспектах: в податковому обліку та в бухгалтерському обліку (рис. 1.).

Амортизація в бухгалтерському обліку збільшує собівартість, що підвищує її роль в управлінському обліку, оскільки величина собівартості впливає на ціну і відповідно на розмір прибутку. В податковому обліку амортизація зменшує валовий дохід, таким чином впливаючи на розмір прибутку до оподаткування.


Рис.1. Амортизаційна політика в бухгалтерському і податковому обліку


Необхідно зазначити, що таке розмежування є штучним, створене Урядом на шляху переходу до організації облікової роботи згідно з вимогами МСБО. На практиці повинна існувати єдина амортизаційна політика. На жаль, амортизаційна політика, що склалася в сучасних умовах, призначена лише для одного користувача – податкової адміністрації, тобто фактично бухгалтерський облік амортизації існує лише за формою, а за змістом – це податковий облік.

Таким чином, держава втручається до питань нарахування амортизації підприємствами з метою регулювання сум надходжень до бюджету. Однак підприємства, як правило, теж повинні формувати власну амортизаційну політику, хоча в Україні є досить багато перешкод для реалізації підприємствами цих дій:

• по – перше, перешкоди створює неузгодженість різного роду нормативних актів, що регулюють порядок нарахування амортизації;
  
• по – друге, оскільки звітність готується в основному для державних контролюючих органів, то немає потреби в застосуванні інших методів, крім встановлених обов’язкових податковим законодавством;
  
• по – третє, певна частина підприємств є збитковими, і тому нарахування амортизаційних відрахувань за прискореними методами для них є невиправданими, оскільки за рахунок цього зростають витрати звітного періоду, що спричиняє зростання ціни реалізованої продукції, виникають проблеми з її реалізацією, в результаті чого відбувається погіршення його фінансового стану;
  
• по – четверте, багато бухгалтерів підприємств не володіють методикою нарахування амортизації за різними методами.
  

Все це в сукупності створює перешкоди на шляху формування оптимальної амортизаційної політики підприємствами, але разом з тим ці проблеми можна вирішити.

Методи вдосконалення накопичення амортизаційних відрахувань з метою оновлення основних засобів можуть бути різноманітними. Зупинимося на деяких з них, які, на наш погляд, можуть суттєво вплинути на характер і масштаби оновлення за рахунок коштів амортизаційного фонду.

Використовуючи різноманітні методи прискореної амортизації, підприємства повинні забезпечити достатнє накопичення коштів для оновлення основних засобів. В цьому випадку достатньо високі амортизаційні відрахування, які сприяють зменшенню оподатковуваного прибутку в перші роки експлуатації обладнання, будуть компенсувати витрати на заміну основних засобів в майбутньому.

Вартість основних засобів, що належить ліквідації, повинна встановлюватись у вигляді відповідного відсотка від первісної вартості. Такій підхід дозволить зрівняти тривалість амортизації для однорідних груп основних засобів різної вартості і, звідси випливає, дозволить визначити реальні строки їх корисного використання. В цьому випадку відбувається стимулювання заміни основних засобів в оптимальні строки.

Норми амортизації необхідно визначати з врахуванням застосовуваних методів амортизації, виходячи із вартості і строку служби основних засобів. Змінюючи строк амортизації, підприємства або їх інвестори зможуть компенсувати затрати, направлені на оновлення основних засобів в повному обсязі і за допустимий строк, що являється стимулом для заміни застарілого обладнання і введення нової техніки.

Необхідно більш широко застосовувати практику надання підприємствам пільг по амортизації окремих видів основних засобів. Хоча пільги і призведуть до зменшення податкових надходжень до бюджету, така практика дозволяє здійснювати загальноекономічні і науково – технічні задачі. Однією з них являється забезпечення процесу інтенсивного оновлення і вдосконалення промислової бази за рахунок створення сприятливих умов для росту капітальних вкладень в основні засоби, в тому числі і за рахунок накопичення амортизаційних відрахувань.

Таким чином, вдосконалення методів накопичення і використання амортизаційних відрахувань, надання їм необхідної гнучкості і збалансованості, в майбутньому дозволить подолати дефіцит оборотних засобів підприємств, і, таким чином, виключити таку негативну тенденцію для економіки в умовах кризи, як неплатежі.