Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління

Вид материала

Документы

Содержание Бюджетний дефіцит: причини та шляхи подолання Визначення основних проблем розвитку економіки україни через систему міжнародних рейтингів рівня розвитку підприємництва в країн Потенційні напрями інвестування та інвестиційної політики держави в сучасних економічних умовах Інвестування в людський розвиток як чинник соціального та економічного поступу україни Свириденко Ю.А. Злиття і поглинання як антикризова стратегія розвитку вітчизняного рітейлу Інновації як провідний шлях виходу україни з фінансово-економічної кризи Управління інвестиційною діяльністю реконструкції міської житлової забудови Інноваційна модель розвитку як чинник економічного зростання Державне регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в україні та його прорахунки Міністерство регіонального розвитку та будівництва України

Подобный материал:

• С. Я. Салига [та ін.]; Запоріжський інститут державного та муніципального управління(зідму)., 96.87kb.
• «Модернізація управління економічним розвитком територіальних спільнот базового рівня», 185.1kb.
• Львівський національний університет імені івана франка тимчук олексій леонідович, 286.09kb.
• В Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії, 51.51kb.
• Спеціальності галузі знань “державне управління”, за якими здійснюється підготовка, 331.23kb.
• Національна академія державного управління при Президентові України, 91.51kb.
• 1. Управління та менеджмент,принципи та завдання менеджменту, 1231.67kb.
• Правила прийому до Міжрегіональної Академії управління персоналом в 2012р, 3922.25kb.
• Правила користування електронною поштою в Дніпропетровському регіональному інституті, 15.68kb.
• Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного, 582.47kb.

Наєнко О.Ю.,

аспірант Академії муніципального управління


БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ: ПРИЧИНИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ


В умовах ринкової економіки бюджет є основним інструментом фінансової політики кожної держави. Україна не є винятком. Проте, на практиці часто виходить так, що держава не може профінансувати всі намічені у фінансовому плані заходи через значну невідповідність дохідної та видаткової частини бюджету. Наявність дефіцитного бюджету в нашій країні свідчить про нераціональне використання дохідного фонду, а також відчувається податковий тягар на суб’єкти національної економіки, що у свою чергу призводить до скорочення обсягів виробництва.

Про актуальність даної теми свідчить і її численне дослідження у публікаціях багатьох відомих вітчизняних та російських економістів, серед яких І.С. Невінчаний, О.Ю. Сова, Башко В.Й., І.Луніна, С. Льовочкін та ін.

У фінансовій системі кожної країни центральне місце належить бюджету, який є одним із найважливіших інструментів фінансової політики та невід’ємним елементом ринкових відносин, оскільки за допомогою бюджету держава концентрує певну частину валового внутрішнього продукту і централізовано її перерозподіляє.

Дефіцит бюджету означає перевищення видаткової частини над доходною.

Досвід використання дефіцитів бюджету в антикризових та стимулюючих заходах у різних країнах і у різні періоди є досить суперечливим для того, щоб беззастережно використовувати цей інструмент як гарантію покращення економічного становища країни [1].

Основними причинами виникнення бюджетного дефіциту є надзвичайні події; кризові явища в економіці, її розвал; неефективність фінансово-кредитних зв’язків; нездатність влади тримати під контролем фінансову ситуацію в країні; недосконалість фінансового законодавства тощо [2].

Бюджетний дефіцит сам по собі не може бути надзвичайно негативним для розвитку економіки і динаміки життєвого рівня населення. Усе залежить від причин його виникнення і напрямів використання коштів.

Виходячи із визначення дефіциту бюджету, очевидно, що для більшого збалансування бюджету необхідно певним чином збільшити дохідну частину бюджету або дещо зменшити видаткову, але в тих межах, які б не загрожували розвитку виробництва та не знижували б життєвий рівень населення та якість життя.

Зростання дохідної частини бюджету може відбуватись за умов проведення ефективної та оптимальної податкової політики. Також для збільшення дохідної частини бюджету слід провести реформи, пов’язані із збільшенням прибутків основної частини населення (наприклад, реформу заробітної плати).

Одним із наступних напрямків зменшення дефіциту бюджету – скорочення видаткової частини бюджету. До цього напряму слід віднести скорочення видатків на народне господарство, зменшення участі держави у виробничих інвестиціях. Доцільно перекласти фінансування розвитку виробництва, проведення інноваційної політики перекласти на самі підприємства, які можуть використовувати як джерело формування інвестиційних ресурсів і нерозподілений прибуток, і амортизаційні відрахування, і резервні фонди. Також напрямами скорочення видаткової частини бюджету є зменшення видатків на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військових та військової техніки та зменшення дотацій, субвенцій.

Скорочення бюджетного дефіциту здійснюється також за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик, грошово-кредитної емісії. І саме вибір джерел фінансування дефіциту, а не його розмір є принциповим питанням щодо нормального функціонування економіки.

При наявності в населення вільних коштів і недостатності попиту на капітал з боку приватного сектору, високому рівні прихованого безробіття, збільшення державних видатків, що фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником, що сприяє економічного розвитку країни. У випадку, якщо уряд України має можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державних видатків відбувається за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямів використання валового продукту є кращим і не становить небезпеки для економічного становища країни.

Утім результати емпіричних досліджень учених показують, що в Україні зберігається низька еластичність заощаджень по процентних ставках, а отже існує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення при бюджетному дефіциті.

Фінансування бюджету дефіциту за рахунок зовнішніх позик можна розглядати двояко. З одного боку, воно дає можливість здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання та інвестиційної діяльності приватного сектору. Проте, слід зважати на те, що повернення боргу буде відбуватись за рахунок майбутнього виробництва, а це вимагатиме в майбутньому збільшення імпортованих товарів і послуг.

Як окремий напрям подолання бюджетного дефіциту можна розглядати і секвестр, тобто пропорційне зменшення видатків щомісячно по всіх статтях бюджету протягом того часу, який залишився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають захищені статті бюджету (заробітна плата, стипендії, видатки на придбання медикаментів).


Література:

1. Башко В.Й. Вплив дефіцитів бюджету на рівноважний обсяг виробництва// Економіка. Фінанси. Право. - 2007. - № 2. – С. 30-36.

2. Сова О.Ю. Сутність та види дефіциту державного бюджету // Фінанси України. - 2005. - № 9. – С. 20-25.


Олофінський О.О.,

аспірант кафедри економічної теорії

та конкурентної політики

Київського національного торговельно -

економічного університету


ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ЧЕРЕЗ СИСТЕМУ МІЖНАРОДНИХ РЕЙТИНГІВ РІВНЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В КРАЇНІ


Вже близько трьох десятиліть Всесвітній економічний форум досліджує конкурентоспроможність країн. Щорічні глобальні звіти щодо конкурентоспроможності є тим стандартом, за допомогою якого бізнес-лідери та політики визначають перешкоди, які заважають підвищувати конкурентоспроможність, та обговорюють стратегії щодо їх подолання.

У ході підготовки звіту кожна з країн проходила оцінювання за такими параметрами: якість інституцій, інфраструктура, макроекономічна стабільність, здоров’я і початкова освіта, вища освіта і професійна підготовка, ефективність ринку товарів і послуг, ефективність ринку праці, розвиненість фінансового ринку, технологічний рівень, розмір ринку, конкурентоспроможність компаній та інноваційний потенціал.[1]

Група лідерів (країни що ввійшли до першої десятки) - це США, Швейцарія, Данія, Швеція, Німеччина, Фінляндія, Сінгапур, Великобританія та Нідерланди.

Серед країн СНД найвище місце – 58 – посіла Росія. Далі йдуть Казахстан (61 місце), Узбекистан (62), Азербайджан (66), Грузія посідає 90 місце, Вірменія – 93, Молдова – 97. Україна в цьому рейтингу перебуває на 73 позиції, поступившись таким країнам, як Литва (38 місце), Латвія (45), Угорщина (47), Польща (51), Хорватія (57), В’єтнам (68), Бразилія (72).

Перелік конкурентних переваг економіки України, на жаль, дуже короткий і містить лише 18 пунктів. Зокрема, це: якість залізничної інфраструктури (31 місце), державний борг (17), якість початкової освіти (49), доступ до вищої освіти (17), якість математичної і природо-наукової освіти (44), якість освітньої системи (47), практика наймання і звільнення (16), витрати на звільнення персоналу (17), відношення продуктивності праці до заробітної плати (26), участь жінок у трудовій діяльності (26), контроль за міжнародною дистрибуцією (46), здатність до інновацій (40).

Водночас перелік недоліків економіки України охоплює аж 92 позиції. Серед них – інфляція (106 місце), торгові бар’єри (123), податковий тягар (123), обмеження на рух капіталу (102), ефективність антимонопольної політики (98), якість автомобільних доріг (116), якість авіаційної інфраструктури (116), відплив кваліфікаційних кадрів (93), темпи поширення туберкульозу (86) і ВІЛ-інфекції (104), середня тривалість життя (89 місце).

Найнижчий результат (115 місце) – у категорії ” якість інституцій ”. Проблемні для нашої країни аспекти – етична поведінка компаній (128 місце), захист прав власності (118), у тому числі прав міноритарних власників (127), прозорість ухвалення урядових рішень (119), дієвість аудиторських і бухгалтерських стандартів (118), незалежність судової системи (111), ефективність використання державного бюджету (111), захист прав інтелектуальної власності (108), довіра суспільства до політиків (107), тягар державного регулювання (104), ефективність корпоративного управління (101), організована злочинність (97 місце).

Світовий досвід свідчить, що практично всі країни-лідери, котрі досягли найвищих показників ВВП на душу населення (понад 20 тис. дол.), мають такі високорозвинені інституції:

• відкриту ринкову економіку, вільне ціноутворення, низькі митні бар’єри, висококонкурентне ринкове середовище;
  
• превалювання приватної власності за умови одночасного її захисту;
  
• ефективне податкове адміністрування, податкову систему, підконтрольну платникам податків через демократичні представницькі інституції;
  
• ефективні державні організації з низьким рівнем корупції;
  
• прозорі суспільні і фінансові інститути;
  
• демократичну політичну систему з високим рівнем політичної конкуренції, надійними механізмами контролю над державою та бюрократією;
  
• законослухняність громадян, незалежну судову систему, якій довіряють громадяни, потужну систему органів правопорядку і виконання судових рішень;
  
• мінімальний розрив між формальними і неформальними нормами соціальної поведінки.
  

Країни, де ці інституції вкоренилися й ефективно працюють, мають високорозвинену економіку. А там де не працюють або працюють зі збоями, економіка менш розвинена, добробут нижчий, можна навіть казати про певне культурне відставання.[2]

З огляду на вищевикладене можна зробити висновок, що саме якість інституцій є головним чинником низької конкурентоспроможності України. І йдеться, нажаль, не тільки про недосконалість вітчизняної державної машини.

В даній ситуації підвищення конкурентоспроможності національної економіки та зменшення дій негативних факторів можливі лише завдяки комплексним реформам та переосмисленню структурної політики, що неможливо здійснити за короткий період часу. Потрібні конкретні базові передумови. Зважаючи на стадію розвитку України, такими передумовами є розвиток інституціонального середовища економіки країни, розвиток інфраструктури, макроекономічна стабільність та здоров’я нації.


Література:

1. Черниш О.В. Міжнародний досвід підтримки і розвитку малого бізнесу. Фінанси України. – 1999 - № 1 – С. 114-117.
   
2. Ващаєв С.С. Деякі аспекти побудови рейтингових оцінок економічних об’єктів. Економіка та підприємництво Зб. Наукових пр.. наук. Пр.. молодих учених та аспірантів. Вип. 4 /Відп. Ред. С.І. Дем’яненко. – КНЕУ, 2000 с. 255-260.
   

Семенюта І.А.,

аспірант Академії муніципального управління


ПОТЕНЦІЙНІ НАПРЯМИ ІНВЕСТУВАННЯ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ В СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ


Формування соціально орієнтованої економіки потребує значних інвестицій та організаційно-майнових зусиль з боку держави, територіальних громад та інвесторів. Від обсягів та якості інвестицій, ефективності інвестування залежить ефективність вітчизняної економіки, що потребує структурної перебудови, переорієнтування на інноваційний шлях розвитку, прискорення темпів економічного зростання на власній відтворювальній базі і одночасно залучення іноземних інвестицій для реалізації масштабних інвестиційних проектів національного та міжнародного значення.

Від стану, ефективності та спрямування інвестування залежить розвиток економічної системи і відповідно – підвищення рівня життя громадян України [1, c. 3]. Одним з пріоритетних напрямків державної політики є саме інвестиційна політика, яка дозволяє регулювати відносини щодо організації інвестиційного процесу та здійснення інвестування. Швидкими темпами розвиваються світові інформаційно-фінансові ринки, страхові, інвестиційні, валютні ринки, які в багатьох випадках по обороту перевищують традиційні товарні ринки. Отже, сьогодні економічна потужність країни визначається не лише кількістю споживаної речовини й енергії для матеріального виробництва [4, c. 11].

Усі стадії національного виробництва, по-перше, взаємопов'язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге, перебувають у постійному економічному кругообігу. Для нормального ходу відтворення необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. На сьогодні в Україні ми зтикаємося з проблемами відновлення в усіх факторах виробництва.

О. Макарова (Голова Правління інвестиційної групи ІТТ), не дивлячись на великий інвестиційних потенціал України, який не був реалізований до кризи, а в деяких сферах збільшився, виділяє три галузі, які на думку інвестиційної групи компанії ІТТ, що можуть задовольнити як Україну так і інвестора:

1. Виробництво товарів народного широкого споживання (FMCG) та харчова переробка. Криза та падіння гривні створили унікальні можливості для українського виробника в заміщенні імпорту та виході на експортні ринки. В даному напрямку від держави не потребується прямих дій, необхідно лише забезпечити стабільність, стійкість приватної власності, зниження корупції та і підтримка банківського сектору;

2. Інфраструктурні проекти – аеропорти, мости, дороги – можуть залучити широке коло міжнародних інвесторів. Але для цього Україні необхідно запропонувати міжнародні правила інвестування – концесію, ВОТ-договори і т.д. це потребує безпосередньої участі держави – від змін на законодавчому рівні до реалізації проектів;

3. Сільське господарство - найбільш сильний потенціал України, не реалізований сьогодні. Маючи 30% світового чорнозему та в умовах кризи харчової промисловості, АПК міг би стати конкурентною перевагою України. Для залучення інвестицій в даний сектор необхідно визначитись з власністю на землю в тому числі й для нерезидентів, вводячи обмеження щодо її перепрофілюванню та використанню [3, c. 7].

На сьогодні перешкодою в інвестуванні є монетарна політика НБУ, який на сьогодні готовий почати проводити більш м’яку політику. Першим кроком стало зниження ставок по кредитам овернайт під заставу ОВДП на 3 процентних пункту до 12,5 % річних, а по незабезпеченим на 3,5 - до 13,5% вічних. Хоча здешевлення овернайтів не може призвести до здешевлення банківських ресурсів, але є важливим каналом наповнення ліквідності та показує подальший напрям грошово-кредитної політики в Україні. Спочатку Постанова НБУ №47 (передбачає цільове рефінансування українських банків для надання довгих пільгових кредитів ключовим підприємствам країни, далі – зниження овернайтів – рад заходів, що показують мотиви регулятора до відновлення кредитування економіки (радник міністра економіки С. Яременко). Більшість банкірів вважають, що наступним має стати зниження облікової ставки (на сьогодні – 10,25%). Насправді відсоткова ставка не показує прямого впливу на вартість ресурсів для комерційних банків і є орієнтиром.

Якщо згідно Постанови НБУ №47 регулятор направить в економіку десятки мільярдів гривень, це вплине як на конкретні підприємства, так і на макроекономічні показники. Але жоден банк на даний момент так і не подав жодної заявки на отримання такого кредиту, оскільки умови невигідні. Останні 4 місяці НБУ проводив досить жорстку обмежуючу політику, що призвело до стабілізації валютного курсу і стриманню інфляційних тенденцій, але і визвало так званий грошовий голод в економіці [2, c.4].

Таким чином, інвестиційна політика держави має включати ряд напрямів, спрямованих на фінансування виробничих галузей та деструктивних регіонів за рахунок державного та місцевих бюджетів, стимулювання інвестиційної діяльності за рахунок податкової політики, державних програм стимулювання, заходи щодо захисту внутрішнього інвестиційного ринку, активізацію залучення коштів МБРР, ЄБРР та інших міжнародних фінансових організацій для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів в Україні та започаткує співробітництво з Європейським інвестиційним банком та ін.


Література:

1. Вінник О. М. Інвестиціне права: Навчальний посібник._К.: Юридична думка, 2009. – 568 с.
   
2. Давиденко Б. B. Дело, № 38, 11.03.2010.
   
3. Макарова О., Сільське господарство та інфраструктура – найбільш привабливі галузі інвесування, - Дело № 38, 11.03.2010, с. 7.
   
4. Цвылев Р. Метаморфозы индустриальной экономики: проблема экономических измерений // Мировая экономика и международные отношения, № 2, 2001. С. 11.
   

Романчук І.В.,

аспірант НАДУ при Президентові України


ІНВЕСТУВАННЯ В ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНОГО ТА ЕКОНОМІЧНОГО ПОСТУПУ УКРАЇНИ


З моменту здобуття Україною незалежності та відмови від старої соціально-економічної системи гостро постало питання про вибір стратегії подальшого розвитку держави. Необхідність проведення економічних реформ з орієнтацією на зростання добробуту народу зумовило обрання концепції сталого людського розвитку як основи подальшого розвитку українського суспільства. Останнє викликало необхідність досконалого вивчення всіх аспектів людського розвитку для розробки такої стратегії та втілення її в життя.

Економічний прогрес національної економіки, об’єктивно зумовлений циклічністю відтворювальних процесів, консолідується навколо інвестиційної діяльності, котру на сучасному етапі розглядають в обов’язковому контексті розгортання глобальних світових репродукційних механізмів, міжнародного руху капіталів.

Формування конкурентоспроможної економічної структури суспільств потребує мобілізації всіх національних ресурсів, абсолютного використання національних переваг.

Як відомо, інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.[1]

У першому випадку інвестиції розглядаються як засіб збільшення капіталу, у другому — як засіб надання соціальних послуг, які у кінцевому рахунку сприятимуть соціально-економічному розвиткові суспільства. [5] Саме соціальна складова інвестицій, на сучасному етапі розвитку людства набуває все більш широкого висвітлення науковцями та практичного втілення з боку державних органів в процесі державного управління інвестиціями.

Глобальна концепція людського розвитку, що стала одним з найкращих досягнень людської цивілізації, виходить з первинної самоцінності розвитку людини, з того, що виробництво існує заради розвитку людей, а не люди – заради розвитку виробництва. [4]

Концепція людського розвитку як особлива теоретична система й орієнтована на практику державного управління методологія виходить з визнання неможливості звести суспільний прогрес до зростання грошового доходу чи примноження матеріального багатства.[3]

Для оптимізації зв’язку між економічним зростанням і людським розвитком концепція людського розвитку пропонує таке:

• нарощення інвестицій в освіту, охорону здоров’я, професійну підготовку, що сприяє реалізації здібностей людей, їх активнішій участі у виробництві та розподілі благ;
  
• справедливі ший розподіл доходу і багатств, що забезпечує матеріальну основу розвитку людського потенціалу менш конкурентоспроможних груп населення;
  
• досягнення ретельної збалансованості соціальних витрат, що всемірно зміцнює економічну базу соціальної сфери суспільства;
  
• розширення можливостей людей здійснювати свій вибір у політичній, соціальній та економічній сферах.[2]
  

Отож, за логікою концепції людського розвитку саме люди стають центром, фокусом теорії розвитку, оскільки вони є одночасно і головною метою суспільного розвитку, і найважливішим його чинником, і інструментом свого власного розвитку.

Цілком об’єктивно, можна зробити висновок, що державне управління інвестиціями в людський розвиток має вирішальне значення для соціального та економічного поступу України в довготерміновій перспективі. Очікувати різких позитивних результатів від інвестицій в людський розвиток буде не правильно, але з боку держави, ігнорувати такий важливий процес є неприпустимим. Державне управління має сконцентруватися над концепцією людського розвитку та впроваджувати стимулюючі механізми в сфері інвестування, які б забезпечували просте та розширене відтворення ресурсів, в тому числі й людських. Інвестиції в людський розвиток з боку виробників товарів та послуг слугуватимуть росту добробуту населення, подоланню бідності, а отже, й формуванню середнього класу в українському суспільстві.


Література:

1. Про інвестиційну діяльність : закон України від 18 вер. 1991 р. № 1560-ХІІ. – Режим доступу : a.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1560-12. – Назва з екрану.
   
2. Грішнова О.А. Еконгміка праці та соціально-трудові відносини : [підручник] / О.А. Грішнова. – К.: Знання, 2004. 535с.
   
3. Грішнова, О.А. Людський розвиток [Текст] : навч. посіб. / О. А. Грішнова. – К. : КНЕУ, 2006. – 308с.
   
4. Іорданов А.Є. Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2009. – Вип. 4 (27). – 400 с.
   
5. Татаренко, Н. О. теорії інвестицій [Текст] : Навч.посібник / Н.О. Татаренко, А.М. Поручник. - К : КНЕУ, 2000. - 160 с.
   

Свириденко Ю.А.,

аспірант кафедри економічної теорії

та конкурентної політики

Київського національного

торговельно-економічного університету


ЗЛИТТЯ І ПОГЛИНАННЯ ЯК АНТИКРИЗОВА СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО РІТЕЙЛУ

В 2009 році обсяг як світового, так і вітчизняного ринку злиттів і поглинань (M&A – mergers and acquisitions) скоротився в 6 разів. [1] Зниження прибутковості, в поєднанні з обмеженою доступністю кредитних коштів, зробила придбання інших бізнесів складним завданням, навіть незважаючи на те, що ринкова вартість потенційних об'єктів придбання значно зменшилась. Проте незважаючи на загальне зниження кількості й обсягу транзакцій у цілому по ринку, деякі галузі в 2009 році пройшли через активну фазу консолідації. В першу чергу це стосується ринку роздрібної торгівлі. З середини 2008 року розпочалася активізація процесів злиття і поглинання у сфері вітчизняного рітейлу, які набирають обертів і сьогодні.[4] Так серед найбільш помітних угод цього періоду можна виділити придбання «Пакко-Холдингом» торговельної мережі «П’ятий елемент», мережею «Еко-маркет» – активів, належних російській мережі універсамів «Патерсон», компанією «Союз» ряду регіональних торговельних мереж, відомих під марками «Фреш» (6 магазинів в Черкасах), «ЖЖЖ» (3 магазини у м. Біла Церква) та «Стандарт» (2 магазини в Житомирі), а також аналогічний ланцюжок поглинань регіональних торгівців одним із лідерів вітчизняного рітейлу «Fozzy Group», а саме – придбання мережі «Бумі маркет», що включає близько 40 магазинів у Київській, Чернігівській, Сумській та Житомирській областях, та мережі «КІТ» – 15 магазинів переважно у Запорізькій області. Серед останніх угод у цій сфері слід відзначити передачу активів продуктової мережі «О’Кей Україна» під контроль «Ашан Україна».[3]

Що є причиною такої концентраційної активності в сучасному рітейлі – загальносвітові тенденції розвитку торговельного капіталу чи внутрішні чинники розвитку економіки України загалом і рітейлу зокрема?

Концентраційні процеси у світовому рітейлі ознаменували 2008 рік, до певної міри визначаючи напрям розвитку й вітчизняного ринку. Частка шести найбільших у світі роздрібних торгівців за даними PlanetRetail в період з 2003 по 2008 рік зросла на 5 років на 4,5% і склала майже 20% (Див. табл.1)

Таблиця 1

Частка роздрібного товарообороту

найбільших торговельних мереж, [3]

2003	2008
	Частка, %		Частка, %
Wal-Mart	6,7	Wal-Mart	8,6
Carrefour	2,4	Carrefour	3,2
Ahold	2,1	METRO	2,7
METRO	1,6	Ahold	1,9
Kroger	1,3	Tesco	1,9
Tesco	1,3	Ito-Tokado	1,6
Загалом	15,4	Загалом	19,9

Втім вітчизняна динаміка концентрації має більші темпи, а отже, напрошується висновок про те, що зростаючий тренд концентрації торговельного капіталу в Україні отримав прискорення та посилення внаслідок розгортання економічної кризи 2008 – 2009 років. Ця криза сприяла активізації нового класу концентраційних угод – реструктуризаційних угод, покликаних реанімувати бізнес. Ми можемо говорити про ітенсифікацію процесів, так званої, природної санації на ринку рітейлу.

Поглинання слабких, низькоефективних операторів ринку роздрібної торгівлі дозволить вітчизняним рітейлерам підвищити ефективність господарювання внаслідок операційної економії, основним різновидом якої для цієї галузі господарювання є економія на закупівлі та реалізації супутніх товарів, з’являться можливості виробляти більшу кількість найменувань товарів під власною торговельною маркою, використовуючи наявні в них основні фонди, контракти з безпосередніми виробниками. Для споживачів же це створить сприятливі умови для здійснення покупки за рахунок забезпечення доступності товарів, різноманітності асортиментної пропозиції, а отже для найбільш повного задоволення їх потреб.


Література:

1. Портная К. Кому удастся продаться в этом году.-23.02.2010- ссылка скрыта
   
2. Криза оптом та в роздріб// [доступний з електронного ресурсу ссылка скрыта]
   
3. Офіційний сайт Інформаційного порталу PlanetRetail [доступний з електронного ресурсу netretail.net]
   

Ткаченко П.В.,

здобувач Академії муніципального управління


ІННОВАЦІЇ ЯК ПРОВІДНИЙ ШЛЯХ ВИХОДУ УКРАЇНИ З ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ


Постановка проблеми. На початку ХХІ століття українська економіка знаходиться у кризовому стані та потребує подальшого здійснення ринкових перетворень. Важливою передумовою для отримання позитивного ефекту від впровадження реформ є адекватне реагування економіки на постійні зміни ринкової кон’юнктури. При цьому, успішне функціонування як економіки у цілому, так і будь-якого суб’єкта господарювання залежить від ефективного використання всіх наявних активів, а також реалізація інноваційних процесів, що є визначальними у розвитку підприємства.

Виклад основного матеріалу. Напрям трансформації української економіки має бути спрямований виключно на побудову моделі інноваційно-інвестиційному розвитку. Так, впровадження інноваційних технологій на вітчизняних підприємствах, за твердженням багатьох вітчизняних вчених, допоможе вдосконалити їх виробництво та як наслідок створювати кращі за своїми властивостями вироби та технології.

Впровадження господарюючими суб’єктами інновацій спонукає їх до здійснення раціонального менеджменту, маркетингової діяльності, обліку, а також організації та управління фінансами підприємств.

Водночас, українським законодавством вже передбачені певні заходи по стимулюванню інноваційної діяльності, зокрема, Законами: «Про інноваційну діяльність», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій», «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про наукову та науково-технічну експертизу», «Про науково-технічну інформацію», та ін.

До того ж Україною ратифіковані угоди про наукове і технологічне співробітництво з різними країнами світу, зокрема, зі США, Російською Федерацією, Європейським співтовариством.

Разом з тим, конкретною формою стимулювання і практичної організації співпраці науки і промисловості, а також держави і приватного сектору могли б бути комплексні інноваційні програми, що фінансуються на паритетних засадах – частково за рахунок державного бюджету, а частково за рахунок зацікавлених підприємств та інвесторів. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 року № 439 «Про затвердження державної цільової програми розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки» затверджено вказану цільову програму, що має на меті створення правових, економічних та організаційних засад функціонування системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки. [2]

З метою розширення виробництва продукції, яка характеризується створенням високого рівня доданої вартості, інтенсивним використанням результатів наукової і науково-технічної діяльності та залученням висококваліфікованої робочої сили в Україні розроблено проект Закону України «Про стимулювання виробництва високотехнологічної продукції в Україні». [3] Зважаючи на те, що зазначений проект Закону України передбачає внесення змін до інших Законів України, що стосуються оподаткування, його відклали до прийняття Податкового кодексу України.

Ефективними стимулами інноваційної діяльності є надання податкових та митних стимулів, державних кредитів на пільгових умовах, що є поширеним явищем у багатьох країнах світу.

Слід зазначити, що запровадження економічних стимулів, спрямованих на підвищення інноваційної активності та конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, зокрема і шляхом надання податкових пільг, не буде суперечити зобов’язанням, узятих нашою державою відповідно до Протоколу про вступ України до СОТ. [1]

Висновки. Проаналізувавши питання запровадження економічних стимулів підвищення інноваційної активності вітчизняних підприємств, можна стверджувати, що прийнята низка законодавчих актів у сфері інноваційної діяльності, ще не зумовила її активний розвиток. При цьому, науково-технічний потенціал України не поступається рівню розвинених країн.

Поряд з цим, механізм реалізації інновацій на макрорівні забезпечується реалізацією інноваційних процесів на макрорівні, а тому успішна інноваційна діяльність підприємств забезпечить перехід до інноваційного розвитку всієї економіки.

Крім того, в нашій державі покладають великі надії на інновації, як на ключ до швидкого виходу з фінансово-економічної кризи.

Література:

1. Закон України від 10.04.2008 №250-VІ «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі»;

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 року № 439 «Про затвердження державної цільової програми розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки»;

3. Проект Закону України «Про стимулювання виробництва високотехнологічної продукції в Україні» //ссылка скрыта.


Фаріон Д.О.,

аспірант кафедри банківських інвестицій

Київського Національногоо економічного

університету ім. Вадима Гетьмана


УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ РЕКОНСТРУКЦІЇ МІСЬКОЇ ЖИТЛОВОЇ ЗАБУДОВИ


Актуальність дослідження проблеми управління інвестиційною діяльністю реконструкції міської житлової забудови в умовах конкурентного середовища визначена потребами економічного та соціального розвитку суспільства. Житловий фонд України помітно старіє, збільшується термін служби та ступінь зносу житлових будинків

У цих умовах необхідне значне збільшення обсягів відтворення житлового фонду, у тому числі за рахунок реконструкції. Однак, кошти державного та місцевого бюджетів не забезпечують повною мірою навіть відтворення застарілого й аварійного житла. Особливо актуальна проблема реконструкції міської жилої забудови у великих містах, в тому числі Києві. Основним протиріччям у системі управління реконструкцією міської житлової забудови є невідповідність фактичних обсягів фінансування наростаючим темпам вибування житлового фонду. Для вирішення проблеми реконструкції житлового фонду України потрібні значні капітальні вкладення. У зв'язку із цим актуальним є управління інвестиційною діяльністю реконструкції міської житлової забудови, що характеризується якісними та кількісними змінами обсягів інвестицій і джерел покриття витрат, їх структурою та співвідношеннями, комерційними умовами і організацією залучення інвесторів, динамікою платоспроможного попиту населення на житло.

У сучасних економічних умовах, коли фінансування реконструкції об'єктів міської житлової забудови здійснюється з різних джерел, збільшується кількість його учасників. У зв'язку із цим виникає проблема ефективного управління соціально-економічними процесами з урахуванням їх інтересів. Головною перешкодою для вирішення даної проблеми є дуже складний, не відрегульований у правовому та економічному аспектах алгоритм взаємодії основних суб'єктів інвестиційної діяльності, що передбачає розмежування їх повноважень, прав, обов'язків і відповідальності.

Ефективне управління інвестиційною діяльністю реконструкції міської жилої забудови припускає створення системи, яка враховує інтереси всіх учасників цього процесу. Основною метою управління інвестиційно-будівельною діяльністю реконструкції об'єктів міської житлової забудови є підвищення ефективності взаємодії її суб'єктів для збільшення обсягів реконструкції житлового фонду, об'єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури для поліпшення житлових умов і рівня якості життя населення. Основні закономірності управління інвестиційною діяльністю при реконструкції міської житлової забудови включають: цілісність системи управління, пропорційність керуючої та керованої підсистем, спеціалізація управління, оперативність управління.

Удосконалення методологічних основ, що включають закономірності, принципи, методи і критерії оцінки ефективності управління інвестиційною діяльністю реконструкції міської житлової забудови, а також розроблення механізму взаємодії суб'єктів державно-приватного партнерства реконструкції міської жилої забудови дозволяє залучити додаткові інвестиції для реалізації соціально значущих проектів.

Для підвищення ефективності управління інвестиційною діяльністю реконструкції міської житлової забудови необхідне застосування методів і моделей оптимізації управлінських рішень з використанням сучасних інформаційних технологій, що дозволяють створити єдиний інформаційний простір для всіх її учасників; обґрунтовано, що вибір раціональних варіантів інвестиційних проектів реконструкції жилої забудови не можливий без урахування інвестиційних ризиків.

Найбільш прийнятною формою державно-приватного партнерства при реконструкції об'єктів міською жилою забудовою є концесія. В економічній літературі під нею розуміють передачу інвестору об'єкта інвестування для реконструкції та наступної експлуатації на умовах, визначених у договорі.

За думкою автора, найбільш ефективною являється комплексна реконструкція на рівні кварталу, необхідність якої обумовлена наступним: квартал міста являє собою автономний житловий комплекс, у якому крім житлових будинків входять об'єкти соціального та культурно-побутового призначення; квартал, як сукупність різноманітних по своєму призначенню обєктів, поєднаних спільністю функціонального призначення, організаційно-технічними умовами являє собою найбільш зручний об'єкт управління інвестиційною діяльностю реконструкції.

Метою державно-приватного партнерства є реалізація інтересів суб'єктів концесійних відносин. Тому особливе значення має узгодження та дотримання інтересів сторін концесійного договору: адміністрації міста, що представляє інтереси населення, і підприємницьких структур.

До основних переваг концесійних угод при реконструкції об'єктів міської житлової забудови для держави можна віднести: можливість реалізації соціально значимих, але малопривабливих для комерційних інвесторів проектів реконструкції; економія бюджетних коштів за рахунок залучення приватних інвестицій.

Ефективність концесії для приватних інвесторів полягає в наступному: пряма підтримка та фінансова участь держави; можливість довготривалого розміщення капіталу під державні гарантії; перерозподіл ризиків між основними учасниками проекту: інвестором, державою, банками та страховими компаніями.


Чайківська С.В.,

аспірант Академії муніципальногоуправління


ІННОВАЦІЙНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ ЯК ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ


Ефективність економіки держави визначається її здатністю до інноваційних змін, духовною і політичною культурою країни, захищеністю її суспільства. Тому основу підвищення ефективності національної економіки України, поряд із природними і трудовими ресурсами, складає інноваційний потенціал [1].

Створення для більшості ринкових суб’єктів середовища високої конкуренції вимагає від них здатності формувати конкурентні переваги як у сфері виробництва товарів, так і в сфері їх просування на ринок. Саме завдяки впровадженню дієвої інноваційної політики досягаються конкурентні переваги.

За цих умов важливого значення набуває прискорення розвитку інноваційної діяльності, нарощування випуску інноваційної продукції, формування і функціонування наукомісткого ринку. Проте, незважаючи на необхідність підвищення ролі ринкових відносин у подоланні кризових явищ, активізації становлення ринку інновацій, поки що інноваційні процеси не набули вагомих масштабів. Кількість підприємств, що впроваджують інновації, зменшується з кожним роком і становить зараз 12–14%, що менше в 3–4 рази, ніж в інноваційно-розвинутих економіках. При цьому наукоємність виробництва знаходиться на рівні 0,3%, що на порядок менше від світового рівня [2, с.15].

Таке становище може бути обумовлено як браком коштів, так і відсутністю в останні роки дієвої державної системи стимулювання інноваційної діяльності.

Проте низький рівень наукоємності виробництва обумовлюється не тільки дефіцитом грошей або браком стимулів і пільг. Основою даної проблеми є структура економіки України. В українській економіці домінують низькотехнологічні галузі виробництва, які природно відносяться до малонаукоємних галузей: добувна і паливна – 0,8–1%; харчова, легка промисловість, агропромисловість – 1,2%. У цілому зростання ВВП за рахунок введення нових технологій в Україні оцінюється всього у 0,7–1% [2, 16].

Ще однією із причин низького рівня інноваційного розвитку країни є те, що Україна будучи однією з найбільш багатих країн світу на природні ресурси, їх використовує вкрай нераціонально. Про що свідчить зростання обсягів експорту сировини і продукції з неї.

Оскільки ці негативні тенденції об’єктивно неможливо в короткий термін змінити, то виникає потреба у невідкладному пошуку рішень, спрямованих на значне підвищення ефективності вітчизняної економіки шляхом створення передумов для її інноваційного розвитку.

По-перше, необхідна зміна концептуальних засад, що визначають в теперішній час роль і практичні функції держави в інноваційній економіці.

По-друге, необхідно здійснити структурну перебудову економіки в сторону зростання частки наукоємких галузей.

По-третє, необхідно оптимально здійснювати розподіл природно-ресурсного потенціалу країни між галузями виробництва, знижувати частку експорту сировини, з метою створення власної інноваційної продукції, що повинно забезпечити економічний розвиток країни.

Всі ці заходи сприятимуть переходу України на інноваційну модель розвитку і підвищенню конкурентоспроможності продукції.

Практика свідчить, інноваційна політика може бути успішною за умови узгодженості ринкової діяльності як здатності сприймати інновації конкретного типу та інноваційної діяльності як можливості втілення досягнень науки й техніки в конкретні товари, здатні задовольняти споживчий попит [3, с. 216].


Література:

1. Єфремов О. Інтенсифікація інноваційної діяльності підприємства як чинник економічного зростання [Електронний ресурс] / Єфремов О. - Режим доступу: .info/journal/1003/
   
2. Проблеми управління інноваційним розвитком підприємств у транзитивній економіці: Монографія / За заг. ред. д-ра економ. наук, проф. С. М. Ілляшенка. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. — 582 с.
   

Шатило О.А.,

аспірант кафедри економічної політики

НАДУ при Президентові України


ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО ПРОРАХУНКИ


Забезпечення стійкого розвитку на інноваційній основі вітчизняної економіки неможливе без створення дієвої інноваційно-інвестиційної системи. На перехідному етапі економічного розвитку, за твердженням багатьох дослідників, ключовим гравцем трансформаційних процесів, у тому числі і при формуванні інституційних умов інноваційно-інвестиційної діяльності має стати держава. Окрім того, необхідність державного втручання в економіку обґрунтована ще Дж. Кейнсом у 30-х рр. ХХ ст., оскільки доведено, що ринковий механізм саморегулювання не в змозі подолати окремих проблем економічного розвитку, таких як циклічність, безробіття та ін. Наведену тезу підтверджує і голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти В. Полохало, котрий зазначив, що для України проблема формування інноваційної системи полягає не у тому, що хтось не розуміє чи заперечує корисність інновацій, а й у тому, що пряме перенесення неокласичних моделей, які розроблялися у високорозвинутих країнах світу та є адекватними лише до їхніх умов, у країнах з перехідною економікою, а Україна саме така, не досягає очікуваних результатів. Сучасна логіка інноваційного розвитку змінюється від позицій невтручання держави до активного державного стимулювання інноваційної діяльності на умовах державно-приватного партнерства. Державне регулювання принципово потрібно для розвитку навіть найліберальнішої моделі економіки. Рузвельт, Ерхарт, Тетчер виводи свої країни з кризи з сильною державною владою, і сьогодні це теж робиться в багатьох країнах [4].

І. Розпутенко також опосередковано підтверджує наведену тезу щодо необхідності посилення ролі державного регулювання. У своїй праці «Забуття українців» автор стверджує, що реформи мають розроблятися у центрі, хоча реалізуватись на місцях, для чого потрібна політична воля [1].

На сучасному етапі, на наше переконання, проблеми державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності можна умовно розділити на такі елементи: недосконалість діючого законодавства; розпорошеність повноважень, у тому числі і регулятивних, між різними органами виконавчої влади; низький рівень державного фінансування інноваційної діяльності; нестабільність внутрішнього політичного середовища загалом.

На даний час в Україні, за твердженням В. Полохала, прийнято і діє більше 1000 нормативно-правових актів у сфері забезпечення інноваційної діяльності [4], а якщо додати правові акти, що врегульовують питання безпосередньо інвестицій, вийде ще більше. Однак, проблемою є не наявність широкої правової основи інноваційно-інвестиційної діяльності, якраз це можна було б віднести до позитивних сторін, а її якість та практика дотримання.

Наступним проблемним елементом державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності є розпорошеність повноважень між різними органами державної влади у зазначеній сфері. На даний час в Україні інноваційно-інвестиційною діяльністю займаються, без перебільшення всі і ніхто [4].

Черговим проблемним елементом державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності є недостатнє бюджетне фінансування зазначеної сфери. Так, у 2007 р. на фінансування інновацій було направлено 144,8 млн.грн., що склало 1,3% від загального обсягу коштів, спрямованих усіма суб’єктами на інноваційну діяльність. У 2006 р. та 2005 р. обсяги бюджетного фінансування були ще нижчими і складали 114,4 млн.грн. (1,9%) і 28,1млн.грн. (0,5%) відповідно [2]. До прикладу: за підсумками 2005 р. Польща за рахунок державного бюджету фінансувала 60,7% витрат на інноваційні дослідження, в той час як підприємства – 30,3%, у Чехії рівень бюджетної підтримки інноваційної діяльності був також достатньо високим (40,9%), а на підприємства припадало 54,1% [3]. Ми переконані, що основну частину витрат, за умови ритмічної роботи економічної системи, мають нести підприємства, однак, держава, особливо на перехідному етапі, має взяти на себе значну частину витрат на інноваційну діяльність, тим самим підвищити рівень інвестиційної привабливості інноваційної сфери.

І останнім елементом, однак, не найменш важливим, котрий додатково актуалізувала і світова фінансова криза є політична нестабільність у країні. Лише за умови забезпечення принаймні відносної спадковості проваджуваних реформ, на наше переконання, можливі системні зміни на краще. Вітчизняний, як і зарубіжний інвестор на сучасному етапі мають альтернативні джерела вкладення коштів у країнах з прозорішою та стабільнішою правовою системою, або ж, принаймні, розмістити у офшорних зонах до кращих часів.


Література:

1. Розпутенко І. В. Забуття українців / І.В. Розпутенко. – Київ: «К.І.С.». – 2008. – 180 с.
   
2. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс].- Режим доступу: at.gov.ua.
   
3. Євростат: [Електронний ресурс].- Режим доступу: tat.ec.europa.eu.
   
4. Парламентські слухання «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів»: [Електронний ресурс].- Режим доступу: gov.ua/zakon/new/par_sl/index.php.
   

Міністерство регіонального розвитку та будівництва України

Київська міська рада

Асоціація міст України та громад

Академія муніципального управління


До 15-річчя

Академії муніципального управління