Ю.І. Палеха Менеджмент
| Вид материала | Документы |
- Основная образовательная программа по направлению подготовки: 080200 «Менеджмент», 406.62kb.
- Менеджмент общая характеристика основной образовательной программы, 149.15kb.
- Рабочая программа дисциплины теория менеджмента направление ооп 080200 Менеджмент, 274.54kb.
- Рабочая программа дисциплины современный менеджмент направление ооп: 080200 менеджмент, 305kb.
- Програма вступного фахового екзамену для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр", 403.15kb.
- Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності” Галузь знань: 0306 “Менеджмент І адміністрування”, 267.04kb.
- Методические рекомендации по подготовке и выполнению выпускной квалификационной работы, 401.02kb.
- Учебно-методический комплекс. Рабочая программа для студентов направления 080200., 315.96kb.
- Учебно-методический комплекс. Рабочая программа для студентов направления 080200., 215.87kb.
- Програма вступних випробувань за спеціальністю „ Менеджмент інноваційної діяльності", 293.1kb.
12.2. Стратегія операційної діяльності
Êîëî ïèòàíü: ìåòîäè äîñÿãíåííÿ ð³âíÿ êîíêóðåíòíîñïðî ìîæíîñò³, åëåìåíòè ñèñòåìè óïðàâë³ííÿ ï³äïðèºìñòâîì, ñòðàòå㳿 ïëàíóâàííÿ ñóêóïíîãî îáñÿãó âèðîáíèöòâà.
Головна мiсiя фiрми характеризується типовим ланцюжком «виробництво — потреби споживача». Тому стратегiя фiрми полягає в тому, щоб за допомогою своєї операцiйної функції надати продукти або послуги для задоволення основних потреб споживачiв. Отже, операцiйний процес слiд обирати тiльки пiсля старанного визначення потреб i самого продукту.
Методи досягнення рівня
конкурентоспроможності
Виконуючи свою основну функцiю, операцiйний менеджмент повинен надати допомогу фiрмi в досягненні конкурентоспроможностi на ринку. Зробити це можна рiзними методами, наприклад:
— досягти нижчих витрат виробництва, ніж у конкурентiв;
— мiнiмізацією витрат;
— кращою технологічною характеристикою продукції;
— надiйнiстю та якістю виробiв;
— швидкiстю постачання продукції;
— «iндивiдуалізацiєю» виробiв за потребами замовникiв;
— гнучким регулюванням обсягу випуску та iн.
Для реалiзації загального стратегічного плану компанії й досягнення рівня конкурентоспроможності, управляючий виробництвом повинен прийняти певні рiшення (табл.5).
Таблиця 5
Стратегiчнi рiшення, якi має прийняти управляючий
Åëåìåíòè ñèñòåìè îïåðàòèâíîãî óïðàâë³ííÿ ï³äïðèºìñòâîì
Щоб оперативна система успiшно функцiонувала, потрiбно дуже старанно продумати сам процес управлiння нею. Будь-яка система оперативного управлiння пiдприємством складається з таких основних елементів:
процес управлiння як параметр;
зворотний зв’язок;
порiвняння;
коригуючий фактор;
плануюча система за участю людини.
Оперативне управлiння виробництвом включає функції календарного планування i диспетчеризацію виробництва, рознарядку робiт i контроль строків їх виконання.
Стратегії планування сукупного обсягу
виробництва
Планування випуску продукції передбачає прийняття рiшень щодо експлуатації операцiйної системи, враховуючи змiни сукупного попиту. (Сукупний попит — це сумарний обсяг попиту на всi товари i послуги, що виробляються операцiйною системою).
Спецiалiсти в галузі виробничого менеджменту пропонують три основнi стратегії планування сукупного обсягу виробництва:
1 — стратегiя «сталий обсяг виробництва при незмінній кiлькостi робочої сили» (в капiталомістких виробництвах з порівняно низькими витратами на зберігання готової продукції чи створення портфеля вiдкладених замовлень);
2 — стратегiя «перемiнний обсяг випуску при постiйнiй кiлькостi робочої cили» (в трудомiстких галузях, де потрiбна висококвалiфiкована робоча сила i де створення запасу готової продукції чи портфеля вiдкладених замовлень є неможливим або обiйдеться дуже дорого);
3 — стратегiя «перемiнний обсяг випуску при перемiннiй кiлькостi робітників» (у трудомiстких виробництвах, якi не потребують квалiфiкованої працi, а також тодi, коли керівники вiддають перевагу сезонним роботам).
Практично для будь-якої операцiйної системи одна з цих стратегiй пiдходить для розробки оптимального виробництва з мінімальними загальними витратами. За реальних умов виробництва спостерігається поєднання вищезазначених стратегiй.
12.3. Управління запасами
Коло питань: основні типи запасів, механізми управління запасами.
Мета створення запасiв — створення певного буфера мiж послiдовними поставками матерiалів i забезпеченням необхiдних безперервних поставок.
Основні типи запасів
Існують три основні типи запасiв:
1 — запаси матерiалів, закуплених комплектуючих деталей та вузлів, що витрачаються для створення буферу мiж обсягом закупок i обсягом їх споживання у виробництвi;
2 — запаси незакінченого виробництва, що створюють певний буфер мiж послiдовними виробничими операцiями;
3 — запаси готової продукції, що є буфером мiж продуктивнiстю операцiйної системи i швидкiстю вiдвантаження або продажу продукції.
При управлiннi будь-якими запасами доводиться постiйно приймати два рiшення: а) рiшення про час формування замовлення на закупівлю чи виробництво товару для поповнення запасів; б)рiшення про кiлькiсть чи обсяг замовлень. Вiд ефективностi прийнятих рiшень залежать вартiсть обсягу закупки, витрати на оформлення замовлення, витрати на зберiгання матерiально-технічних запасiв, а також втрати, зумовлені вiдсутнiстю запасiв.
Механізми управління запасами
Однiєю iз особливостей оперційного менеджменту вважається система управлiння виробничими запасами. Суть її полягає в тому, що спецiальні графiки поставок дають змогу забезпечити подачу деталей, матерiалiв і заготовок на робочi мiсця саме тодi, коли в них виникає потреба не лише в межах цеху чи пiдприємства, а й цiлої групи технологiчно пов’язаних виробництв.
Механiзм цiєї системи може бути побудований на використаннi карток «канбан». Їх існує два види: для виробничого замовлення всього необхiдного вiдповiдно до щоденної норми випуску продукції i безпосередньо для частини щоденного замовлення, що передбачена графіком роботи.
В результатi застосування системи забезпечується гнучкiсть виробничого потоку в умовах iндивiдуального виготовлення продукції i пов’язаного з цим безперервного переналагодження обладнання при змiнах ритму роботи.
12.4. Забезпечення якості продукції
Коло питань: визначення якості, внутрішній і зовнішній компоненти якості, підхід У. Демінга, японський підхід, концепція Р. Кросбі, досвід кращих підприємств з якості.
Визначення якості
Якiсть — це умовний термiн, зміст якого різний для рiзних людей. Це якiсть вiдповiдно до технічних умов, якiсть конструкції i функцiональна якiсть — ступiнь, за якого робота або послуги чи товари фiрми задовольняють реальнi потреби споживачів.
Перший крок до забезпечення якостi — визначення потреб i розробка конструкції виробу чи послуг, якi покликані задовольняти цi потреби.
В американських фiрмах за якiсть традицiйно відповідає окрема служба — вiддiл контролю якостi. В Японії значно бiльша вiдповiдальнiсть за якiсть покладається на самих виробникiв.
Внутрiшнiй i зовнiшнiй компоненти якості
Внутрiшнiй — це споживнi властивостi товарiв — строки служби, технiчнi характеристики, рiвень виконання, дизайн; а для послуг — надiйнiсть, високi стандарти і швидкiсть обслуговування, доступнicть, низька цiна. Зовнiшнiй аспект якостi — наскільки продукт вiдповiдає потребам споживачiв.
Слiд вiдзначити, що споживачiв товарiв i послуг цiкавить не так рівень досконалостi, як цiннiсть — функцiя вiдповiдних експлуатацiйних характеристик i цiни. Саме цiннiсть визначає якiсть. Для з’ясування того, наскільки товари чи послуги організації цінні, споживач порівнює їх з продукцiєю конкурентiв, що задовольняє такi самі потреби.
Важливе питання при вивченнi якостi — це наяність дефектів. Для покупцiв iснує один можливий рiвень — їх повна вiдсутнiсть.
Підхід У. Демінга
У. Демiнг — консультант iз свiтовим iм’ям, пiдкреслював значення проведення постiйної всебiчної програми пiдвищення якостi, в якiй повиннi поєднати свої зусилля i постачальники, i споживачі, й iнвестори. В центрі уваги пiдходу Демiнга — постійний контроль змiн досконалості вихiдного продукту.
Японський підхід
Ще один пiдхiд з японського досвiду — створення гуртків якостi. Така система контролю якостi покладає 85% вiдповiдальностi за досягнення якості на рядових робiтникiв i тiльки 15% — на лiнiйних керiвникiв, і запобiгає неякiсній роботі всього технологiчного ланцюга.
Гурток якостi — це невелика група працюючих, яка складається з 3–10 чол.; керує її роботою майстер чи спецiально обранi досвiдченi i знаючi спецiалiсти. За допомогою спiльно визначених методiв дiяльностi всi новi iдеї обговорюються з точки зору їх корисностi i можливостi подальшого вдосконалення. В процесi обговорення робiтники навчаються та підвищують свою квалiфiкацію. Раз на один-два роки в організації проходять загальнi збори гурткiв якостi; скликаються також їх регiональнi i загальнонацiональнi конференції з присудженням золотих i срібних медалей, випускаються спецiальнi журнали.
Концепція Р. Кросбi
Зазначена концепція полягає в тому, що за якiсть не платять, гроші доводиться сплачувати за вiдсутнiсть i нестачу якостi, що i повинно бути предметом контролю.
Головний показник виробничої дiяльностi — продуктивність. На неї впливають рiзнi фактори, що дiють як iз зовнiшнього, так і з внутрiшнього середовища. Оскільки цi фактори впливають один на одного, абсолютних шляхiв пiдвищення продуктивностi не iснує.
Головне тут — це взаємозалежнiсть мiж якiстю i продуктивнiстю. Справа в тому, що дуже часто керiвники поглинуті питанням кiлькостi на шкоду питанню якостi. З двох факторiв, що впливають на продуктивнiсть, тобто прибутку i витрат, вони концентрують свою увагу здебільшого на прибутках i витратах тiльки в буквальному їх розумiннi.
Досвiд ефективних органiзацiй показує, що якiсть є важливим елементом витратного компоненту. Висока якiсть прямо знижує витрати за рахунок збiльшення частки продукції, яку можна продати, зменшує випадки повернення виробiв покупцями через дефекти, а також за рахунок скорочення обсягів гарантiйного ремонту.
Досвід кращих підприємств з якості
В Україні за останні роки спостерігається чітка тенденція динамічного зростання показників економіки, формуються цивілізовані взаємовідносини між вітчизняним виробником, підприємцем і споживачем, активізується використання сучасних підходів до вдосконалення менеджмента якості, впроваджуються в практику положення міжнародних стандартів ISO серії 9000 і 1400, OHSAS 1800, а також SA8000, а також концепції загального управління якістю TQM і модель досконалості EFQM.
Висока ефективність концепції TQM і моделі досконалості EFQM відмічена на вітчизняних підприємствах-переможцях конкурсів з якості, що проводяться Українською асоціацією якості. До таких підприємств відносяться: ТОВ «Сандора», АОЗТ «Агросоюз», ЗАО «Слобожанська будівельна кераміка», Міжнародна авіакомпанія УРГА, які досягли високих показників по формуванню і розвитку лідерства, командного стилю роботи, системою навчання персоналу і включення його до процесів вдосконалення. В 2002 році Европейський університет став також фіналістом цього престижного конкурсу з якості і є постійним членом Клубу Лідерів якості України
Щороку в столиці Фінляндії — Гельсінки проводиться наймасовіший захід року у галузі якості — Форум Європейського фонду управління якістю (ЄФУЯ), у якому бере участь біля 1000 провідних вчених і практиків з якості розвинутих країн світу. Головна тема форумів протягом останнього десятиріччя — людський фактор у стосунках підприємства з власним персоналом, організаціями-партнерами та суспільством у цілому. Головним джерелом конкурентоспроможності підприємства сьогодні може бути вища мотивація людей, їх бажання та натхнення працювати творчо.
Головна увага на Форумах ЄФУЯ приділяється поширенню кращого практичного досвіду провідних підприємств-лідерів якості, таких як General Electric, Ericsson, Nokia, Allesi, DHL, які діляться рецептами мотивації персоналу та управління ним.
Найбільш престижним комплексним науково-технічним заходом з якості на території СНД вважається міжнародний проект «Сузір’я якості», що проводиться ЄФУЯ, Міжнародною гільдією з якості, Українською асоціацією якості (УАЯ), Державним комітетом України з питань технічного регулювання і потреб політики, Держстандартом Росії, Всеросійською організацією якості та Російським Морським Регістром Судноплавства.
12.5. Забезпечення росту продуктивності
Êîëî ïèòàíü: îðãàí³çàö³ÿ âèðîáíè÷îãî ïðîöåñó, îïòèìàëüíà ÷èñåëüí³ñòü ïðàö³âíèê³â, åôåêòèâíå âèêîðè-
ñòàííÿ ³íôîðìàö³¿, ðîëü êåð³âíèê³â-ë³äåð³â.
Забезпечення стабiльно високої продуктивностi праці стосується усiх функцiй системи управлiння i його загальних процесiв. Продуктивність є мірилом того, як використовуються конкретні ресурси для своєчасного досягнення цілей, виражених через кількість і якість. Так, японцi завжди ставлять перспективнi цілi; роблять капiталовкладення в науково-дослiдницькi роботи i програми пiдвищення продуктивностi працi, результати яких можуть датися взнаки через 5–10 рокiв.
Організація виробничого процесу
Важливий фактор, який впливає на продуктивнiсть — чітко побудований органiзацiйний процес. Це той засiб, за допомогою якого керiвництво об’єднує трудові ресурси, матерiали, технологiю i людей для досягнення поставлених цiлей. Найбiльш безпосередньо з продуктивнiстю пов’язанi такi елементи органiзації, як технологiя, проектування робiт i структура.
Сьогоднi вітчизняні й закордоннi виробники намагаються використовувати автоматизованi системи проектування i виробляти товари вищої якостi за нижчими цiнами. Але треба мати на увазі, що не завжди прогресивніша технологiя веде до росту продуктивностi. Щоб бути впевненим у тому, що завдяки новій технологiї продуктивність справді зростає, керiвництво повинно збалансувати вимоги технології з потребами людей, якi її застосовують.
Нинiшня тенденцiя полягає в тому, що пiдвищення продуктивностi забезпечують гнучкiші завдання i правила роботи. Саме так i повиннi їх проектувати iнженери з органiзації виробництва i спецiалiсти з наукової органiзації працi.
Оптимальна чисельність працівників
Безпосереднiй вплив структури органiзації на продуктивнiсть здiйснюється через вiдношення чисельностi адміністративно-управлiнського персоналу до чисельностi робiтникiв, оскільки адмiнiстративний склад є значним витратним фактором.
Усе бiльше органiзацiй, зайнятих питаннями продуктивностi, створюють тимчасовi i постiйнi спецiальнi пiдроздiли, що вiдповiдають за пiдвищення продуктивностi працi.
Існує також певний зв’язок мiж якiстю продукції, продуктивнiстю працi i якiстю трудового життя. Сьогоднi робiтники досить освiчені i охоче беруть участь у справах органiзації. Так, передовi американські компанії в основу свого пiдходу до питань управлiння поклали теорiю Z, що включає такi принципи: 1) вiдмова вiд полiтики звiльнень; 2) участь робiтникiв у прийняттi рiшень; 3) програма росту службової кар’єри; 4)стурбованiсть i нацiленiсть на забезпечення добробуту.
Ефективне використання інформації
Зростання обсягів iнформації є однiєю з причин, через яку управлiння процесами набуває для продуктивностi все бiльшого значення. Технологічний прогрес обробки iнформації, комп’ютери, супутники зв’язку, всесвiтня телефонна i телевiзiйна мережі докорiнно збiльшили обсяги обiгової iнформації i скоротили час на її передачу. Але великий обсяг iнформації ускладнює знаходження i видiлення потрiбних повiдомлень. Ефективне використання iнформації значною мірою забезпечує продуктивність роботи органiзації в цiлому.
На багатьох передових фiрмах структура органiзацiй змiнюється так, щоб забезпечити ширший збiр iнформації i органiзувати потiк даних з виробничих цехiв у кабiнети вищих керiвникiв без будь-якої редакції, контролю i т. iн., що ранiше входило у функцiї керiвникiв середньої ланки.
Роль керівників-лідерів
Велике значення для росту продуктивностi мають конкретнi особи — керiвники-лiдери. Вони повинні мати дуже розвинуте відчуття того, що сприяє i що заважає розвиткові духу колективiзму, який приводить до успiху попри всi труднощi.
Дослiдники в галузі менеджменту вiдзначають роль керівників усіх рангів у забезпеченнi стабiльної продуктивностi виробництва.
Так, вище керiвництво хоч безпосередньо і не робить нiчого для виготовлення продукції чи надання послуг, але визначає завдання фiрми, перспективнi цiлi, полiтику i вирiшує питання про основнi капiталовкладення. Вище керiвництво безпосередньо взаємодiє з найбiльш важливими силами зовнiшнього середовища: з урядом, банками, засобами масової iнформацiї, постачальниками, конкурентами.
Керiвники середньої ланки поставляють значну частину iнформації, на основi якої вище керiвництво приймає свої рiшення, визначають цiлi дiяльностi пiдроздiлiв, контролюють систему винагород.
Керiвники низової ланки беспосередньо взаємодiють з робочою силою; це перша ланка в ланцюжку передачі iдей пiдвищення продуктивностi праці.
Потрiбно також звернути увагу на сучаснi умови пiдвищення продуктивностi. Щоб досягти успiху, менеджерові необхідно уважно враховувати тi обставини, в яких доводиться працювати. Це — зростаюча конкуренцiя за робочі мiсця та підвищення по службi, новi знання, новi навички, вища ймовiрнiсть стати пiдприємцем чи спiвробiтником малої компанії, нове мислення у великих органiзацiях.
Загальна схема управління продуктивністю японської виробничої системи зображена на рис.23.
Рис. 23. Японська продуктивнiсть: загальна схема
Отже, усi складовi управлiння виробничою системою та її сполучнi елементи значною мірою впливають на зростання продуктивностi виробничого процесу, i менеджерам-початківцям потрiбно детально в комплексі враховувати цi аспекти при управлiннi системою.
Кожен, хто вивчає теорію народних лихоліть,
може впевнитись, що більша частина
нещасть на Землі — від темноти
К.Гельвецій
13. культура менеджменту
13.1. Визначення основних понять культури управління
Êîëî ïèòàíü: ïðåäìåò «êóëüòóðè óïðàâë³ííÿ»,çàâäàííÿ êóëüòóðè óïðàâë³ííÿ.
Термін «культура управління» або «культура менеджменту» останнім часом виборює ранг загальновживаного. Саме тому доцільно передусім визначити зміст цього терміна з урахуванням основних тенденцій розвитку наукового управлінського знання, розв’язаних та нерозв’язаних проблем.
Предмет «культури управління»
Перш за все необхідно з’ясувати поняття предмета «культура управління».
Культура управління — це теоретичні основи того, як краще, з урахуванням економічних та інших тенденцій розвитку об’єкта управління застосувати адекватну йому та достатньо ефективну управлінську систему, структуру.
Наприклад, як організувати систему управління освітою, щоб за її допомогою впливати на хід розвитку освіти в необхідному для держави напрямі, що слід зробити керівництву незалежної України, аби подолати кризову ситуацію та вивести країну на шлях успішного розвитку.
Культура управління — це узагальнення раціональної організації роботи апарату управління, прищеплення йому найбільш ефективних засобів, форм і методів його праці, розкриття ролі культурного елементу в ньому.
Культура управління — це розуміння управління як важливої соціальної функції — свідомої і владної, із застосуванням новітніх досягнень організаційної культури, впливу її як на окремих людей, так і на всю людську спільноту задля досягнення чітко визначеної конкретної мети.
Культура управління — це теорія закономірностей комплексного, системного підходу до розв’язання управлінських проблем. Вона висвітлює універсальне організаційне бачення об’єкта управління. Перед нею стоїть завдання створити такий управлінський світогляд для кожного керівника, який в змозі піднести його до висот сучасної професійної культури.
До предмета культури управління як до явища організаційної культури відносяться і питання технологічного характеру, способи отримання і переробки інформації, визначення чисельності необхідних працівників апарату управління, підбір, розстановка та виховання кадрів.
Завдання культури управління
Завданням культури управління є донесення інформації управлінцям-практикам про різні методи розв’язання усіх можливих організаційно-управлінських проблем; навчання їх ставити мету й науково вірогідно аналізувати труднощі, що перешкоджають їх досягненню; показ їм, як треба оцінювати переваги чи вади управлінських рішень [30].
13.2. Ознаки та методологія культури управління
Êîëî ïèòàíü: ôóíêö³¿ êåð³âíèêà ïî óïðàâë³ííþ ïåðñîíàëîì, îçíàêè ð³âíÿ êóëüòóðè óïðàâë³ííÿ ìåòîäîëîã³÷í³ çàñàäè êóëüòóðè óïðàâë³ííÿ.
З огляду на сказане вище культура управління — це сукупність теоретичних та практичних положень, принципів і норм, що мають загальний характер і відносяться так чи інакше до різних аспектів людської діяльності. Це система знань, що обслуговує управлінську практику як культурний феномен, сукупність науки і мистецтва управління, набір різного роду рекомендацій, узагальнень про об’єкт управління, які мають науково-практичну цінність і органічно, посистемно пов’язані між собою.
Функції керівника по управлінню персоналом
Культура управління персоналом передбачає:
1. Планування людських ресурсів організації, визначення потреби в кадрах, вибір джерел задоволення в них, розробку кадрової політики фірми.
2. Формування кадрового складу — відбір, добір, прийом на роботу, заміщення посад, скорочення, переміщення кадрів, звільнення з роботи, розробку вимог до найнятого працівника.
3. Організацію праці — розстановку кадрів, створення умов для продуктивної праці, організацію підвищення кваліфікації, перепідготовки, самоосвіти працюючих.
4. Розподіл функціональних обов’язків та визначення графіка роботи, правил трудового розпорядку.
5. Оцінку діяльності (атестація та переатестація) персоналу, визначення здатності працюючого досягти більшого.
6. Оплату і матеріальне стимулювання праці.
7. Охорону праці і здоров’я працюючих.
8. Формування системи комунікації в організації. Турботу про соціально-психологічний клімат, виховання, улагодження конфліктів.
9. Ведення інформаційно-аналітичної роботи по кадрах.
Культура управління — важлива сфера впливу на свідомість, вчинки підлеглих, їхні помисли і бажання. Водночас, вона один з вирішальних факторів успіху в управлінні.
Ознаки рівня культури управління
Культура, так чи інакше, може стикатися з безкультур’ям, не приймаючи його як антипод. Щоб краще зрозуміти можливість подібного зіткнення, звернімо увагу на характеристику цих антиподів.
Основні ознаки високого рівня культури управлінців:
1. Глибина наукового розуміння суспільного життя.
2. Широта мислення.
3. Доброзичливість, людяність і гуманне ставлення до інших.
4. Щирість і природність у поведінці, вчинках, здатність за будь-яких обставин залишатися самими собою.
5. Правдивість і щирість.
6. Толерантність, чуйність і повага до інших.
7. Скромність, розвинене почуття власної гідності.
8. Чемність, готовність відгукнутися на прохання інших.
9. Розумне і природне дотримування прийнятих у суспільстві правил поведінки, поважне ставлення до звичаїв і норм життя та діяльності інших людей і народів.
Основні ознаки безкультур’я працівника:
1. Поверховість, зазнайство, верхоглядство.
2. Грубість і жорстокість.
3. Словоблуддя і нечесність.
4. Непорядність і аморальність поведінки.
5. Брехливість, підступність.
6. Зневага, зверхнє ставлення до інших.
7. Байдужість, корисливість.
8. Формально-поверхове дотримання правил і норм організаційної поведінки.
9. Зрадливість, вандалізм.
10. Підлабузництво, заздрощі [31].
Справжня висока культура управління, як і культура особистості — це акме, гармонія знань і морально-естетичних якостей, які, безумовно, залежать від інтелектуально-культурних якостей особистості, що знаходиться біля керма управління.
Методологічні засади культури управління
Термін «культура управління» стає змістовним, методологічним та однозначним, хоча його зміст зумовлюється і визначається залежно від об’єкта управління, організаційної культури та субкультур. Саме тому вживаються різноманітні терміни — «культура управління виробництвом», «культура організації управління», «культура управління суспільством», «культура соціального управління» тощо.
Зазначена термінологічна розбіжність породжує інколи певні труднощі при аналізі методології управління як культурного явища, що створює враження про неуважність авторів, які вживають ці терміни. Хоча це зовсім не є «неуважністю», бо викликане прагненням висвітлити найістотніші проблеми в суті визначення методології з точки зору її культурного змісту.
Водночас сама методологія такого узагальнюючого рівня передбачає створення єдиної культури управління, однорідної галузі знань, самостійної теорії. Це знімає звинувачення науки управління в претензійності, в тому що така загальна наука і саме її найменування умовні, що в цьому разі мова може йти про організаційну культуру стосовно об’єктів управління, що процес управління зумовлений зв’язком різного роду елементів юридичного, економічного, психологічного чи соціального характеру, і тому нема потреби вдаватись у зв’язку з цим до апріорного встановлення контурів якоїсь нової теорії управління.
Усе ж наявність таких зауважень не послаблює загального висновку, що культура управління — система знань про процеси управління, структури управлінських систем, форми, методи і принципи управлінської діяльності.