Ю.І. Палеха Менеджмент

Вид материала

Документы

Содержание 4.3. Теорії управління Теорія «особливостей» Змішана «теорія» 4.4. Системи керівництва Експлуататорсько-авторитарні системи Благодійно-авторитарні системи Консультативні системи Система групової участі 4.5. Стилі управління Полярні стилі управління Прихильники автократичного стилю Прихильники демократичного стилю управління Теорія Р. Блейка—Дж. Мутона 4.6. Моделі і принципи управління Модель В. Вурна і Ф. Йетона. Принципи ефективного управління Психологічна характеристика окремих 5. Управлiнська ІнформацІЯ Управлінська інформація Мета управлінської інформації, її класифікація ... Полное содержание

Подобный материал:

• Основная образовательная программа по направлению подготовки: 080200 «Менеджмент», 406.62kb.
• Менеджмент общая характеристика основной образовательной программы, 149.15kb.
• Рабочая программа дисциплины теория менеджмента направление ооп 080200 Менеджмент, 274.54kb.
• Рабочая программа дисциплины современный менеджмент направление ооп: 080200 менеджмент, 305kb.
• Програма вступного фахового екзамену для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр", 403.15kb.
• Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності” Галузь знань: 0306 “Менеджмент І адміністрування”, 267.04kb.
• Методические рекомендации по подготовке и выполнению выпускной квалификационной работы, 401.02kb.
• Учебно-методический комплекс. Рабочая программа для студентов направления 080200., 315.96kb.
• Учебно-методический комплекс. Рабочая программа для студентов направления 080200., 215.87kb.
• Програма вступних випробувань за спеціальністю „ Менеджмент інноваційної діяльності", 293.1kb.

4.3. Теорії управління


Êîëî ïèòàíü: òåîð³ÿ îñîáëèâîñòåé, òåîð³ÿ ñèòóàö³¿, çì³øàíà òåîð³ÿ.

Разом із теоріями мотивації було запропоновано багато теорій, що характеризують управління. Всі вони є науковими засадами теорії менеджменту. Наведемо деякі із них.


 Теорія «особливостей» — керівники володіють якимись особливими методами, завдяки яким досягають успіху.


Теорія «ситуації» — заснована на припущенні, що людина, яка почуває себе здатною до управління в конкретній ситуації, виділяється із групи як керівник.


 Змішана «теорія» — сполучення компонентів двох попередніх теорій, яка може бути найбільш корисною, оскільки вбирає в себе інформацію з різних джерел.

Управління може бути визначене як бажання людини домінувати в тій галузі, де вона «знайшла себе», у поєднанні із здатністю переконувати людей робити те, чого вони не зробили б добровільно.

Важливо також визначити i необхідні навички. Деякі з них є складовою характеру людини, деякі можуть бути набуті. Це органiзацiйнi здібності, енергійність, тактовність, самодисциплiна, вміння делегувати повноваження та ін. Саме ці навички і визначають рівень культури управління конкретного керівника [29].


Великі народи ніколи не бідніють через марнотратство окремих особистостей, але вони нерідко бідніють в результаті марнотратства й безрозсудності державної влади

А.Сміт

4.4. Системи керівництва

Êîëî ïèòàíü: åêñïëóàòàòîðñüêî-àâòîðèòàðí³, áëàãîä³éíî-àâòîðèòàðí³, êîíñóëüòàòèâí³ ñèñòåìè, ñèñòåìà ãðóïîâî¿ ó÷àñò³.

Для досягнення максимуму прибутків, хороших трудових стосунків i високої продуктивності кожна організація повинна оптимально використовувати людський фактор. Для цього необхідно створити таку форму організації, яка б поєднувала високоефективні робочі групи.

Сучасні організації можуть мати за класифікацією Ренсіса Лайкерта, американського дослідника, професора Мічіганського університету, рiзноманiтнi системи управління [12]:

 Експлуататорсько-авторитарні системи — в них рішення нав’язуються підлеглим; мотивація здійснюється за допомогою погроз; вищі рівні управління несуть велику вiдповiдальнiсть, а низові — ніякої; недостатня комунікабельність.

 Благодійно-авторитарні системи — в них управління має форму поблажливої опіки середнього персоналу; мотивація здійснюється за рахунок винагороди; управлінський персонал несе повну вiдповiдальнiсть; недостатня комунікабельність; обмеженість виконання групової роботи.

 Консультативні системи — в них управління здійснюється керівниками, які не дуже довіряють своїм підлеглим; мотивація здійснюється за рахунок винагород i деякого їх залучення до управління; існують певні комунiкативні зв’язки — вертикальні i горизонтальні; за обсяг бригадної роботи прийнято середній.


 Система групової участі — в них керівники повністю довіряють своїм підлеглим; мотивація здійснюється за рахунок економічних винагород; персонал на всіх рівнях усвідомлює свою вiдповiдальнiсть за досягнення мети організації; діє безліч комунікативних зв’язків i значний обсяг бригадної роботи.

Останню демократичну систему можна вважати ідеалом для організацій, орієнтованих на прибуток.


4.5. Стилі управління


Коло питань: полярні стилі управління, теорія Р. Блейка
і Дж. Мутона, таблиця Редіна.

Стиль — це типові для менеджера пріоритети в управлінні, у виборі форм і методів рішення управлінських завдань, управлінської взаємодії і ділової комунікації з підлеглими, колегами і вищим керівництвом.

 Полярні стилі управління

Під стилем управління, в соціальній психології розуміється типова для лідера система прийомів впливу на підлеглих.

Стиль управління — це спосіб прийняття і передачі завдань робітникам. Кращий стиль той, який забезпечує хороші результати при досягненні цілей і відповідає пануючим цінностям. «Частіш змінюй стиль» — говорили древні, час від часу перевертаючи загострену паличку (stilos), якою писали на воскових дощечках.

Психологія управління виносить на передній план два протилежних стилі управління: авторитарний і ліберальний.

Авторитарний стиль характеризуєтсья прямолінійністю, жорсткою постановкою мети, небажанням відступити від задуманого, недопустимістю невиконання завдань. Зазначений стиль може мати такі форми:

— патріархальний, де всі «члени сім’ї повинні підпорядковуватись батьку-керівнику»;

— харизматичний, коли за керівником визнаються надані Всевишнім якості;

—автократичний, за якого підлеглі інстанції проводять рішення керівника;

—бюрократичний, коли домінує деперсоніфікація влади керівника, завдання якого виконуються завдяки існуючій системі повноважень.

Ліберальний стиль управління характеризуєтсья особливою поступливістю керівника (майже до зміни поставлених завдань), наданням підлеглим ініціативи у формуванні цілей і готовності до їх сприйняття. В крайньому своєму виразі це може бути анархічний стиль за гаслом «роби, що вважаєш за необхідне».

Між двома названими протилежними стилями авторитарності і анархічності знаходиться демократичний (кооперативний, колегіальний) стиль управління, який означає участь в управлінні всіх членів організації. Розділення на вищих і інших менш суворе, тут керівництво здійснюєтсья в тісному співорбітництві, за якого працівники отримують певні повноваження для прийняття рішень.

В більшості випадків керівники використовують один основний, а також декілька запасних (залежно від ситуації) стилів управління.

Важлива проблема менеджменту: як краще всього поєднати демократичний i автократичний стиль управління? Прихильники автократичного стилю, зокрема доброзичливого, вважають, що він зміцнює владу керівника, його вплив на підлеглих, створює сприятливий клімат у колективі i забезпечує зростання ефективності виробництва.

Прихильники демократичного стилю управління, орієнтованого на людину, відзначають, що в авторитарному підході криється небезпека «культу особи» [14].

Але ефективність керівництва визначається не тільки стилем управління, який застосовує менеджер. Вона залежить від характеру i чіткості постановки завдань, від посадових повноважень начальника, від стосунків культури управління у колективі.

Кожній ситуації повинен відповідати, на думку американського дослідника Ф. Фідлера, свій стиль керівництва i, оскільки людина змінити себе не може, то, залежно від завдань та ситуації, керівника потрібно переміщати в ті умови, де він зможе найкраще себе проявити, не зраджуючи особистому стилю та своїй культурі управління [21].


 Теорія Р. Блейка—Дж. Мутона.

Дещо іншу класифікацію стилів управління запропонували американські вчені Р. Блейк i Дж. Мутон із Техаського університету. Це управлінська «сітка», що є спробою аналізу роботи менеджерів, виходячи з припущення, що існують два об’єкти уваги менеджерів: 1 — люди, 2 — виробництво.

У дослідженнях менеджменту ця сітка є популярною. Разом з психологічними тестами вона може використовуватися для визначення плюсів i мінусів у роботі менеджерів (рис.9).

Комбінація стилів управління з орієнтацією або на виробництво, або на людей дає п’ять основних варіантів менеджменту, найбільш ефективний з яких стиль, що суміщає в собі турботу про людей, турботу про виробництво. Характерною особливістю такого стилю є бажання досягти оптимальних результатів діяльності організації за активної участі працюючих.

* Перша цифра означає рівень турботи про виробництво.

Рис.9. Управлінська сітка Р.Блейка—Дж.Мутона:

1-1 — слабкий менеджмент з неефективним виконанням завдань i «лінивими» працівниками; 1-9 — менеджмент у стилі «кантрi-клуб»: виробництво вважається несуттєвим, головне — хороші взаємостосунки; 5-5 — середнє в менеджменті з певними турботами про виробництво, не повне використання трудового потенціалу; 9-1 — «менеджмент завдань» з високим рівнем уваги до виробництва i низьким рівнем піклування про людей; 9-9 — високоефективний менеджмент за рахунок поєднання довіри до людей i турботи про виробництво.

Таблиця Редіна


Менеджерська сітка Блейка—Мутона була доповнена альтернативною — трьохосьовою таблицею Редiна, яка вміщує ще й третій фактор — ефективність. Ця сітка має такий вигляд (рис.10):

Рис.10. Трьохосьова таблиця Редiна


Головний елемент у цій таблиці — типологія восьми стилів управління менеджера:

1) організатор — менеджер, який орієнтується на вирішення суттєвих завдань i високий рівень взаємостосунків з урахуванням ситуації, що забезпечує прийняття ефективних рішень;

2) узгоджувач — менеджер, з високим ступенем орієнтації на завдання і на стосунки в ситуації, яка цього не завжди потребує. Тому такий менеджмент — менш ефективний. Менеджер-узгоджувач слабший у прийнятті рішень, залежний від різних видів тиску.

3) доброзичливий автократ — менеджер, який має високий рівень орієнтації на завдання і низький — на стосунки в ситуації, що спричиняє таку поведінку. Тому такий менеджмент більш ефективний. Це людина, яка знає, чого хоче i знає, як отримати необхідне, не викликаючи образи чи обурення;

4) автократ — менеджер, який більше орієнтується на завдання i менше — на стосунки. Тому менеджмент менш ефективний. Ця людина не довіряє підлеглим, неввічлива i цікавиться тільки виробничими справами.

5) прогресист — менеджер, який більше орієнтується на стосунки i менше на завдання, що робить менеджмент менш ефективним. Ця людина повністю довіряє людям i насамперед турбується про розвиток їх як особистостей;

6) бюрократ — менеджер, який менше орієнтується на завдання i більше на відповідність стосунків в ситуації. Керівник зацікавлений контролювати ситуацію за допомогою правил i процедур;

7) дезертир — менеджер, що менше орієнтується на завдання i стосунки в ситуації. Цей менеджмент ще менш ефективний. Частіше це пасивний керівник;

8) місіонер-менеджмент.


Боже, дай мені силу змиритися з тим, що я можу змінити,дай мені мужність боротися з

тим, що я повинен змінити, дай мені мудрість, щоб відрізнити одне від одного

Мудрість Сходу

4.6. Моделі і принципи управління

Êîëî ïèòàíü: ìîäåëü Ò. ̳ò÷åëà ³ Ð. Õàóçà, ìîäåëü Â. Âóðíà ³ Ô. Éåòîíà, ïðèíöèïè åôåêòèâíîãî óïðàâë³ííÿ, ïñèõîëîã³÷íà õàðàêòåðèñòèêà îêðåìèõ òèï³â õàðàêòåðó óïðàâë³íö³â. Модель Т. Мітчела і Р. Хауза.

Модель «Шлях — мета», що описує залежність стилю управління від ситуації, запропонували Т. Мiтчел i Р. Хауз. Ця модель вміщує чотири стилі управління, використання яких визначається ситуацією, наданням переваги особистим якостям підлеглих, їхньою вiрою в свої сили i можливістю впливати на зовнішнє оточення:

1) стиль підтримки — застосовується в ситуації, коли спiвробiтники прагнуть самоутвердитися;

2) стиль, орієнтований на досягнення — застосовується тоді, коли підлеглі вболівають за високий рівень виробітку i вірять в те, що зможуть його досягти;

3) інструментальний стиль — коли підлеглі прагнуть самостійності i самовираження, хочуть, щоб їм поставили завдання i залишили в спокої, особливо тоді, коли вони впевнені в тому, що не зможуть нічого змінити;

4) стиль управління, орієнтований на участь підлеглих у прийнятті рішень — застосовується в ситуації, коли співробітники намагаються реалізувати себе в управлінській діяльності.

 Модель В. Вурна і Ф. Йетона.

Цікаву модель стилів управління розробили В. Вурн i Ф.Йетон. Залежно від того, наскільки підлеглі залучаються до прийняття рішень, можна говорити про п’ять варіантів поведінки керівника:

а) сам приймає рішення на підставі інформації, яку отримав;

б) керівник приймає рішення на підставі інформації, яку отримав від підлеглих, повідомляючи їх про суть проблеми;

в) керівник повідомляє суть проблеми підлеглим, вислуховує їхні думки, узагальнює їх i приймає особисте рішення;

г) керівник ставить проблему перед групою підлеглих, яка активно її обговорює, в результаті чого i приймається рішення;

д) керівник працює разом з групою, яка виробляє колективне рішення чи приймає індивідуальне, яке виявилось найбільш вдалим [14].

Відповідно до цієї моделі при виборі рішення необхідно оцінити ситуацію за такими критеріями: рівень вимог до якості; наявність у керівника достатньої інформації i досвіду; чіткість i структуризація проблеми; ймовірність того, що рішення керівника буде підтримане спiвробітниками; зацікавленість останніх у досягненні мети. На рис. 11 показано процес прийняття рішення.


А, Б, В, Г, Д — варіанти для керівника.

Рис.11. Модель В. Вурна—Ф. Йетона

Отже, слід зауважити, що керівник, який переймається питаннями максимальної ефективності своєї роботи i роботи підлеглих, повинен вміти користуватись усіма стилями, типами i методами впливу на них за конкретних ситуацій.

В умінні спілкуватися з підлеглими i доцільно діяти — вся сила менеджера.

 Принципи ефективного управління

Основними принципами ефективного управління є:

— підтримка у підлеглих почуття самоповаги;

— увага до проблем, а не до особистостей;

— активне використання методів підкріплення позитивних реакцій на бажанi дії (чи негативних — на небажанi);

— ставлення лише необхідних вимог, підтримка міцних зворотних зв’язків.

Спираючись на ці принципи, керівник повинен:

— отримувати від підлеглих бажані результати;

— наводити на думку тих, хто потребує лише підказки;

— давати поради тим, хто потребує, щоб його постійно наставляли, консультували, спонукали до дії;

— давати прямі накази, нагадувати про необхідність діяти некмітливим i неактивним;

— наказувати, наполегливо вимагати виконання від тих, хто нехтує порадами, вказівками, рекомендаціями;

— звільняти з посади, якщо немає іншого способу змусити людей підкорятися, i, навпаки, заохочувати за сумлінне виконання своїх вимог.

 Психологічна характеристика окремих

типів характеру управлінців

У таблиці 2 наведена психологічна характеристика найбільш поширених типів характерів особистостей, які виділяють психологи з огляду на управлінську діяльність.

Дослідження показали, що до 60% керівників «вписуються» у наведену схему, а характери інших є комбiнацiєю названих у таблиці 2.


Таблиця 2

Типи характерів особистостей

Продовження табл. 2

Хто володіє інформацією — той

володіє всім

Лі Якока

5. Управлiнська ІнформацІЯ


5.1. Інформація — важливий елемент бізнесу

Êîëî ïèòàíü: ³íôîðìàö³ÿ ÿê ðåñóðñ îðãàí³çàö³¿, ìåòà óïðàâë³íñüêî¿ ³íôîðìàö³¿, êëàñèô³êàö³ÿ ³íôîðìàö³¿, ñïîæèâà÷³ ³íôîðìàö³¿.


Інформація як ресурс організації

Організована і направлена на досягнення певної мети діяльність підприємства неможлива без обміну інформацією. Вона необхідна, щоб надати можливість менеджерам приймати рішення і їх успішно реалізовувати.

Управлінська інформація – це зведення, або дані, що можуть надходити від різних джерел,які необхідно отримати, вивчити, прийняти або відкинути, перевірити, за необхідністю перепровірити,перетворити в ресурс і прийняти відповідне рішення по його ефективному використанню. Управлінська інформація – це ефективно з вигодою використані менеджером зведення.

Робота з інформацією досить складна справа і дорого коштує підприємству. Менеджери можуть оцінити можливі вигоди від наявності інформації та можливі збитки внаслідок її відсутності. В значній мірі цінність інформації залежить від способу і швидкості її передачі, періодичності і достовірності.

Більша частина інформації, зібрана одним підрозділом чи відділом, необхідна й іншому, тому дублювання зусиль по збору інформації є неефективним. Звідси — потреба створення інтегрованої управлінської інформаційної системи.


 Мета управлінської інформації,
її класифікація

Управлінська інформація, що передається підлеглим, може мати великий діапазон цілей залежно від кокретного виду дій:

— інформування;

— оцінка результатів;

— розпорядження;

— генерування додаткової інформації.

Інформацію в організаціях можна класифікувати так:

 внутрішня i зовнішня;

 інформація, яка приймається і яка передається;

 одноразова i дубльована;

 кількісна i описова;

 первинна i вторинна.

Менеджер – головна фігура в процесі добування, переробки,аналізу,розробки висновків і рекомендацій, прогнозування руху,розвитку інформації — перетворення її в матеріальний ресурс,прибуток чи запланований збиток. Для цього управлінська інформація повинна бути:

1) повною, тобто до її складу повинні входити всі необхідні данi для організації процесу управління;

2) мінімальною, тобто без зайвих відомостей;

3) оптимальною;

4) надійною і вірогідною;

5) своєчасною.

Швидкість передавання та отримання інформації може бути виражена в часі, необхідному для розуміння конкретної ситуації.

 Споживачі інформації

Споживачами інформації в організації можуть бути:

— усі менеджери, що приймають рішення;

— усі менеджери, які інформують та інструктують підлеглих;

— усі підлеглі працівники;

— зовнішні органи, які мають право на інформацію;

— власники акцій.

Ступінь деталізації i стиль подання інформації залежать від отримувача. Вимоги до обсягу інформації ставляться з огляду на суть виконуваної роботи. Чим вище посада менеджера, тим більш узагальненішою має бути інформація.

Отримати інформацію можна в процесі спостереження за тими чи іншими діями i процесами, а також з первинних (інструкції, інтерв’ю i т.iн.) i вторинних джерел (перероблені первинні джерела з коментарями, інтерпретовані, узагальнені). Якісно отримана інформація дає можливість керівникові дізнатись про і вивчити:

Стан та перспективи розвитку ринку.

Прогнозовані види, сегменти ринку.

Зміст неправильної інформації.

Тенденції розвитку потреб споживачів.

Вплив соціокультурних та інших факторів.


5.2. Подання інформації


Коло питань: форми подання інформації, основні
подавачі інформації.

Форми подання інформації

Явища і процеси, що відбуваються, знаходять своє об’єктивне відображення за допомогою інформації, потоки якої існують поряд з потоками робочої сили, матеріалів і знарядь праці.

В організації розрізняють такі форми подання інформації:

1. Звичайні (регулярні) звіти, які бувають:

а) щоденні (аналіз відхилень із з’ясуванням причин), статистика ефективності праці, аналіз витрат; отримані замовлення;

б) щотижневі (аналіз виконання робіт, контроль i аналіз здійснення проектів);

в) щомісячні (звіти про діяльність вiддiлiв, аналіз сировинних змін, збуту, звіти про iнвестицiйнi проекти, рахунок прибутків i збитків, балансовий звіт i ін.);

г) щоквартальні, пiврiчнi, річні (рахунок прибутків, балансовий звіт, джерела i використання фондів, звіт про роботу вiддiлiв).

2. Спеціальні (особливі) звіти — доповнення до регулярних — звіти про тривалі спостереження i нагляд за окремими факторами i ситуаціями.

Засіб збору інформації залежить від її характеру, а також від того, кому і для чого вона потрібна. Якщо інформація необхiдна i важлива, тоді доречні більші витрати, але якщо вона тільки бажана, тоді витрати на збір інформації повинні зіставлятися з прибутком, отриманим від володіння такою інформацією.

 Основні подавачі інформації.

Основними подавачами інформації в організації можуть бути:

 Бухгалтерія, що займається всіма аспектами господарсько-фінансової діяльності компанії, володіє великою кількістю засобів контролю, зокрема здійснює:

— бюджетний контроль;

— розрахунки нормативних витрат;

— аналіз беззбитковості;

— контроль проектних витрат;

— операційні дослідження;

— роботу з комплексами калькуляційних систем тощо.

 Техніко-нормативне бюро — один з ранніх етапів управлінського контролю, воно займається дослідженням i оцінкою виконання роботи. Такі дослідження часто стають науковою основою впровадження пiльгово-премiальних схем оплати праці.

 Відділ управлінських послуг — обґрунтування методів управління, забезпечення комп’ютерної обробки даних, операційне дослідження i управлінський облік.

 Відділ маркетингу — вивчає фактори, що діють на ринок, i звітує про них головному менеджеру.

 Відділ управління персоналом — збирає i обробляє дані про прийнятих на роботу, їхнє пересування, контролює використання робочої сили, а також її розподіл, навчання і т.і.

 Відділ постачання — фiксує змiни попиту i пропозиції, а також контролює виконання замовлень постачальниками.

Усі види даних, що використовуються в менеджменті, в сукупності становлять певну систему інформації, яка включає людей, структуру, технічні засоби, знання, технічне вміння обробки інформації.

Найбiльш важливим моментом у розвитку бiзнесу останнiх рокiв є розроблення новітніх iнформацiйних технологій, що у поєднанні з сучасною комп’ютерною технікою, здатне обробляти великий масив даних, i технологіями супутникового зв’язку, що дозволяють спiлкуватись через великi вiдстанi, створюється можливiсть широкомасштабної передачі інформації, необхiдної для успiшної діяльності.