Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції 21-22 травня 2008 року
| Вид материала | Диплом |
- З апрошує взяти участь у роботі Всеукраїнської науково-практичної конференції «Управлінські, 65.17kb.
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Гнибіденко І. Ф., Жуков В.І., Лукашевич М. П., Маршавін Ю. М., Туленков, 1563.21kb.
- Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко, 7248.82kb.
- Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
- Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
- Телефони оргкомітету: 38 061 7698254, факс (0612) 642141, 264.58kb.
- Сумського державного університету 22 24 квітня 2008 року частина ІІ суми Вид-во Сумду, 2428.66kb.
- -, 1842.33kb.
Зазначені характеристики забезпечують швидкість, рівень та якість виконання необхідних дій, вони формують основні психологічні причини свідомого чи несвідомого недотримання людиною вимог безпеки.
У кожній людській дії можна виділити три складові: мотиваційну, орієнтаційну, виконавчу.
Порушення будь-якої з цих функціональних частин приводить до порушення дії, яка виконується, а порушення дій, пов’язаних із забезпеченням безпеки, призводить до створення небезпеки.
Мотиваційна частина діяльності базується на бажаннях, прагненнях, інтересах людини, її ідеалах та переконаннях.
Найчастіше порушення мотиваційної частини дії виникають через:
- конфлікт між безпекою та матеріальною вигодою, коли людина планує витратити на виконання дії менше енергії, сил, матеріалів, часу;
- прагнення орієнтуватись на певний «ідеал» – людина, яка може бути досвідченою, але діяльність якої характеризується ігноруванням вимог безпеки;
- тенденцію копіювання норми поведінки групи людей, для яких порушення вимог безпеки стало звичним. Людина, що прагне дотримуватися вимог безпеки, стає в такому колективі «білою вороною», змушена вислуховувати звинувачення у безглудстві;
- переоцінку власного досвіду та майстерності;
- бажання самоствердження, «показати себе» перед іншими;
- стресовий стан або ж алкогольне чи наркотичне сп’яніння.
Орієнтаційна частина діяльності базується на знаннях, уміннях, навичках, досвіді.
Порушення цієї частини діяльності виникають через неусвідомлення існуючої небезпеки, недостатню професійну підготовленість до виконання певного виду робіт, незнання відповідних правил безпеки.
Виконавча частина діяльності базується на відповідності психофізіологічних якостей людини діям, які вона виконує, та середовищу, в якому вона знаходиться. Причини цих порушень можуть бути постійними, що викликані індивідуальними якостями людини, станом обладнання, тимчасовою перевтомою, погіршенням здоров’я після хвороби та іншим.
Людина як жива істота має дві найхарактерніші ознаки-складові: організм і психіку.
Психіка – це властивість нервової системи.
Нервова система – це сукупність структур в організмі, яка об’єднує діяльність усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.
Фактично люди мають дві нервові системи: центральну і вегетативну. Центральна нервова системи керує відносинами людини із зовнішнім світом.
На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю подразники з внутрішнього і навколишнього середовищ. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем.
Від сили нервової системи залежить також здатність до екстреної мобілізації в аварійних ситуаціях, здатність успішно діяти, незважаючи на відволікаючі фактори. Від рухомості і мобільності нервової системи, від урівноваження нервових процесів залежить така важлива якість безпеки, як здатність до переключення уваги і до швидкого реагування на небезпечні сигнали.
Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек зумовлюється психофізичними властивостями людини.
Звідси постає важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, стають винуватцями своїх ушкоджень? Це один із найскладніших інстинктів, що призводить до втрати людяності, коли людина потрапляє у надзвичайну ситуацію.
Вивчення причин аварій та катастроф, пов’язаних з неправильними діями людини або ж з її бездіяльністю в критичний момент, привели до появи поняття «людський чинник», під яким розуміється небезпека, зумовлена помилкою людини, і розуміння необхідності його дослідження.
Основне завдання людей, які потрапили у надзвичайну ситуацію – не втратити людської подоби, пам’ятати, що поруч є хтось, кому потрібна допомога: діти, жінки, старі або поранені.
2. Дослідження людського чинника передбачає прогнозування ймовірності людської помилки та її меж.
Предметом дослідження психології безпеки є:
- психічні процеси, що породжені самою діяльністю та впливають на її безпеку;
- психічний стан людини, що відбивається на безпеці діяльності;
До внутрішніх чинників, що визначають процес прийняття рішень, а отже, дії людини в небезпечній ситуації, відносяться розумові здібності, знання і навички, особливості реакції.
У результаті досліджень людського чинника встановлено, що помилки за своїм характером поділяються на чотири типи:
- помилки бездіяльності – людина не виконує будь-яких дій у той час, коли потрібне виконання певних операцій;
- помилки дії – дія виконується неправильно;
- помилка черговості – порушується послідовність виконання дій;
- помилка часу – порушується час виконання дії.
Дослідженням людського чинника встановлено також, що на можливість роботи без помилок та на кількість помилок у процесі виконання завдання впливає складність завдання.
Залежно від беспосередніх причин виникнення помилок всі помилки поділяються на чотири категорії:
- ненавмисні помилки, що відбуваються при виконанні за умов доцільних намірів;
- ляпсуси, які полягають у тому, що щось переплутано;
- помилки неправильного розуміння, які відбуваються через те, що людина не розуміє, або не усвідомлює, що вона робить;
- помилка свідомого порушення, коли свідомо порушуються вимоги безпеки.
Чому саме так? Розглянемо, як діє стандартна модель дії психіки людини, що потрапила у надзвичайну ситуацію.
Проблема – пошук знань – досвіду – умінь – пошук шляхів виходу з ситуації – дії щодо вирішення проблеми.
Якщо одна із ланок ланцюга випадає, короткий контур саморегуляції розривається і проблема не вирішується. Наприклад, якщо немає достатньої інформації про проблему, а саме про НС, то й вирішення ускладнюється, в свідомості наступає хаос, невпорядкованість.
Надалі при надходженні об’єктивної інформації (зверніть увагу – об’єктивної, а не жахливої!!!) налагоджується інтелектуальна робота мозку, активізується ментальний досвід, аналіз, емоційний стан стабілізується.
А якщо у свідомості найшли відображення знання про те, що треба робити в даній ситуації і якщо ці знання стали навичками і доведені до автоматизму, закріплені практично, тоді, навіть знаходячись у стані розслабленості, людина виконуватиме завчені рухи і поступово починає контролювати свої емоції, свої дії і свій стан.
3.Використання знань про людський чинник для підвищення безпеки.
Першими сферами людської діяльності, які почали використовувати в практичних цілях дослідження людського чинника, стали авіація та ядерна енергетика. Як результат можна відмітити, що по мірі зростання автоматизації і вдосконалення системи «людина – машина – оточуюче середовище» внесок персоналу у частоту виникнення надзвичайних ситуацій меншає. Цей досвід переноситься на інші сфери людської діяльності.
Причини нещасних випадків, травмувань, які пов’язані з людським чинником, необхідно розглядати на трьох рівнях спільності: індивідуума, найближчого оточення, суспільства.
Оскільки людина є системою, що саморегулюється, кожен здатен використовувати свої можливості для досягнення мети, уникаючи при цьому небезпеки. Рівень індивідуальної захищенності залежить від знань здобутих людиною, в тому числі при вивченні дисципліни «Безпека життєдіяльності».
Створення психологічної установки на небезпеку є одним із методів підвищення рівня індивідуальної захищенності працюючих.
Зменшенню рівня ризику на рівні найближчого оточення впливають відносини в сім’ї, з друзями, колегами по роботі та керівництвом, сусідами, умови праці, а особливо цьому сприяє психічне виховання
Створення психологічної налаштованості на безпечну поведінку, стимуляція безпеки життєдіяльності, навчання її, контроль за виконанням правил безпеки служать одній важливій меті – виховання безпечної поведінки.
Відомо, що в розвинених країнах психологічна допомога населенню досить поширена. Психологи супроводжують людину по життю як священники і в горі, і в радості та прибувають на місце надзвичайних подій разом з лікарями.
В Японії особливий акцент робиться на вивчення і аналіз ланцюжків взаємопов’язаних чинників, що впливають на безпеку, а також відпрацювання безпечних прийомів праці, створення настрою на безпечну працю і підвищення її престижу. Кожне недотримання правил безпеки розглядаються як підрив авторитету фірми і образу її співробітників.
У періодичних виданнях публікуються дані щодо економічної ефективності, Програми безпечної поведінки (ПБП). Усі ПБП базуються на тому, що підбадьорення завжди більш ефективніше ніж осуд.
Відомо, що на виробництві поряд з чинниками, які небезпечні для людини, існують чинники, що захищають її від цієї небезпеки. Звертається увага не тільки на теоретичну підготовку та навчання працівників підприємства, а й практичні тренування, психологічну підготовку до дій в надзвичайних ситуаціях.
Психологічна обстановка це й психічне загартування, тренування психічної витривалості. Психіка людини загартовується так само як і тіло. Особливий склад курсантів-рятувальників загартовують показом зйомок реальних подій і оночасно з цим навчають, як діяти правильно. Створюють ситуації, наближені до реальної загрози і реалізують теоретичні знання на практиці.
На жаль, у нашому, вітчизняному суспільстві низький рівень культури безпеки, що проявляється у нехтуванні правилами безпеки.
Про низкий рівень культури безпеки в нашій країні свідчать більш ніж 10000 щорічно обірваних життів через отруєння алкоголем, 5000 втоплень, 2000 загиблих під час пожеж, велика кількість травм та загибелі людей у домашніх побутових умовах.
Завданнями суспільства є законодавче регулювання прав і свобод громадян, питань безпечної життєдіяльності населення, впровадження системи широкого інформування населення про катастрофи, аварії, нещасні випадки, а також засоби захисту, способи їхнього застосування, характер і способи поведінки в екстремальних ситуаціях, розвиток системи психологічної підготовки та психологічного захисту населення. Вирішення всіх цих питань нерозривно пов’язане з людським чинником, сприяє застосуванні дедалі більшого числа методів і методологій людського чинника, вимагає відповідної підготовки у сфері людського чинника. І ключова роль у підготовці спеціалістів, що обізнані в проблемах, пов’язаних з людським чинником, і вміють використовувати ці знання у своїй діяльності, належить вищій школі.
Професіоналізм викладача вищої школи як визначальний чинник професійного розвитку майбутнього педагога і психолога у системі соціально – педагогічного комплексу регіону
Попов Олексій
м. Луганськ
СТУПЕНІ ДОСКОНАЛОСТІ ОВОЛОДІННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЮ КУЛЬТУРОЮ ПРИ ВИВЧЕННІ ФАХОВИХ ДИСЦИПЛІН У СТУДЕНТІВ
ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕДЖУ
Формування молодого покоління відбувається сьогодні в умовах швидкоплинного світу. Разом з нововибудуваною культурою економічних і соціальних відносин і так необхідною нам сьогодні екологічною культурою важливою частиною загального єства людини стає інформаційна культура. Завдяки стрімкому розвитку комп'ютерних технологій стає реальністю те, що здавалося неймовірним кілька років тому. Люди різних країн мають доступ до найрізноманітнішої інформації в будь-якій точці планети, обмінюються інформацією один з одним і навіть спілкуються в реальному режимі часу. Створюється враження, що законом життя у наш час стає твердження Н. Вінера: «Справді жити - значить жити, маючи в своєму розпорядженні правильну інформацію» [1].
В умовах наростаючого впливу інформатизації на професійну сферу важливо, щоб кожний майбутній фахівець досяг певного ступеня досконалості в усіх можливих видах роботи з інформацією: її отриманні, накопиченні, кодуванні і переробці будь-якого виду, в створенні на цій основі якісно нової інформації, її передачі, практичному використанні. Володіння інформаційною культурою забезпечить йому високий рівень освіченості, створить міцний фундамент для структуризації знань, дасть засоби і методи для розвитку здібностей до орієнтації в швидкоплинному світі, дозволить успішно освоїти будь-яку галузь діяльності, розширить кругозір щодо питання своєї професійної діяльності. Безумовно, кожній людині необхідна сьогодні комп'ютерна грамотність, досвід практичного використання персонального комп’ютера.
Деякі дослідники вважають, що в інформаційній культурі викладача можна виділити два структурні рівні: змістовний і функціональний.
Змістовний рівень включає інформованість людини про явища, що відносяться до сфери культури, знання джерел інформації, включення в інформаційно-культурне поле своєї свідомості найзначніших ідей, які існують в суспільстві і, звичайно, професійні знання. Він визначається набором дисциплін, що викладаються у вузі. Затверджується системний підхід до визначення дисциплін, які вивчаються. Цей підхід полягає у виділенні блоків, які виконуюють чітко визначені завдання, у встановленні інтеграційних зв'язків між ними. Раціональне співвідношення блоків дозволяє гармонійно поєднувати загальноосвітню підготовку з професійною.
Дуже продуктивний розгляд змістовного рівня інформаційної культури фахівця в контексті соціального захисту людини як фахівця і як особи. У цьому зв'язку заслуговує уваги точка зору С.Г. Антонової [1, 82-89], яка вважає, що «при розробці вимог до інформаційної культури фахівця слід органічно зв'язувати обґрунтовування професійних знань і умінь з обґрунтуванням етичних норм життя людини, її здібності виділяти з контексту повсякденності не тільки власне призначення професіонала, але і ставити мету більш далеку - прожити життя осмислено, бадьоро, гідно». Продовжуючи дану тему, американський соціолог Д. Янкелович [2, 278] характеризує справжній період розвитку суспільства як час зростання значення для суб'єкта цінності «самореалізації особи», причому власне людські цілі беруть гору над матеріальними, і домінує прагнення людини до самореалізації. Необхідність реалізації поставлених завдань створює передумови для посилення гуманітарного аспекту у формуванні інформаційної культури майбутнього фахівця на основі діяльнісного підходу, що враховує специфіку суб'єкта як активного учасника всіх процесів [3, 1-9]. Технологія навчання, розроблена на основі цього підходу передбачає не просто засвоєння програмового матеріалу студентами, але включає також організацію їх пізнавальної діяльності.
Іншими словами, крім знань з навчальних дисциплін, студентам необхідно оволодіти метазнаннями.
Відсутність метазнань у колишніх школярів, сьогоднішніх студентів, дуже турбує зараз багатьох вчених і педагогів-практиків. Як пишуть Г.Л. Смолян і К.Б. Шошников [4, 42-55], «вважається відомим, як навчити професії: сума навчальних дисциплін, практичні і лабораторні роботи, мотиваційна підготовка і ще дещо. Проте немає ні планів, ні схем інтелектуальної діяльності, орієнтованої на індивідуальне засвоєння». Немає засобів, що формують переконання в тому, що жодне знання не надійне, що основу надійності дає лише процес пошуку знань, який триває все професійне життя. Спроби вказати фахівцям орієнтири на систематичний і усвідомлений пошук нових знань примушують зі всією серйозністю звернутися до проблеми формування функціонального рівня інформаційної культури. Функціональний рівень інформаційної культури фахівця пов'язаний з оперативною спрямованістю особи. Функціональний рівень включає формування наступних умінь, необхідних майбутньому фахівцю: уміння одержувати потрібну інформацію, знаходити оптимальні шляхи пошуку джерел інформації; уміння аналізувати джерела, відбирати потрібні; уміння раціонально використовувати отриману інформацію, формулювати свої інформаційні потреби і адекватно визначати інформаційні можливості. Формування цих та інших умінь і навичок скоротить непродуктивні витрати часу, підвищить оперативність, точність і повноту отримання інформації і знань, що значно підвищать якісний рівень підготовки фахівців.
Основоположне значення для навчального процесу мають у цьому зв'язку сучасні інформаційні засоби навчання:
1. Комп'ютерні навчальні програми, які включають електронні підручники, тренажери, лабораторні практикуми.
2. Навчальні системи на базі мультимедіа технологій, побудовані з використанням персональних комп'ютерів, відеотехніки, накопичувачів на оптичних дисках.
3. Інтелектуальні і навчальні експертні системи, що використовуються в різних предметних областях.
4. Розподілені бази даних по галузях знань.
Важливе місце в навчанні повинні зайняти сучасні засоби телекомунікацій, включаючи електронну пошту, телеконференції, локальні і регіональні мережі зв'язку, а також електронні бібліотеки, розподілені і централізовані видавничі системи.
Проте використання нових інформаційних технологій і засобів в навчанні не повинне виключати підготовку фахівців в реальному наочному напрямі. Недопустима заміна реальних фізичних явищ тільки модельним представленням їх на екрані комп'ютера. Досліджуючи особливості інформаційної діяльності, можна зазначити той факт, що інформаційне середовище стає ефективним у разі присутності в ньому властивості комфортності для споживача інформації, а для цього необхідно створити сприятливі умови для взаємодії інформаційної системи і фахівця.
Сучасні цілі навчання інформатики визначаються необхідністю формування основ інформаційної культури викладачів інформатики, передумовою якої є комп’ютерна грамотність.
Поняття комп'ютерної грамотності з'явилося разом з введенням предмета інформатики. Як зазначав академік Є. П. Веліхов, «мету навчання предмета «Основи інформатики і обчислювальної техніки» можна сформулювати як накопичення студентам комп'ютерної грамотності, що включає в себе початкові фундаментальні знання в галузі інформатики, знання і навички, що належать до найпростішого використання комп'ютерів, уміння писати найпростіші програми, уявлення про можливості і сфери застосування ЕОМ, про соціальні наслідки комп'ютеризації». Очевидно, кожний з вказаних компонентів не може мати сталого змісту, як і наведений перелік не може залишатися незаперечним та незмінним. У цьому і полягає діалектична сутність конкретних цілей навчання, які з часом змінюються.
Проводячи паралель із звичайною грамотністю, під комп’ютерною грамотністю можна розуміти вміння обчислювати, читати, писати, малювати, шукати інформацію за допомогою комп'ютерів. Ознака високої грамотності, що вже сформувалася, - самостійність і ефективність роботи із застосуванням комп'ютерів.
Деякі з компонентів, які належать тепер до комп'ютерної грамотності, неявно формувалися в процесі шкільного навчання ще до появи курсу інформатики. Основну роль при цьому відігравав курс математики, в якому операційні й алгоритмічні дії спочатку становили одну з істотних складових навчальної діяльності. З появою ЕОМ і розвитком досліджень загальноосвітніх аспектів використання інформаційних технологій було виявлено систему специфічних понять, умінь і навичок, що об'єднувалися під назвою «комп'ютерна грамотність». Розглянемо перелік і зміст компонентів, що створюють досить стійке ядро поняття «комп'ютерна грамотність» у сучасному його тлумаченні.
1. Поняття алгоритму. Розуміння сутності поняття алгоритму є віконною складовою комп'ютерної грамотності. Істотне значення має розуміння таких властивостей алгоритмів як формальність, дискретність і зрозумілість, визначеність, масовість, результативність.
2. Поняття мови. Формулювання будь-якого алгоритму передбачає використання мови, якою його описують. У зв'язку з цим поняття алгоритму перебуває в нерозривному зв'язку з поняттям мови як системи засобів подання алгоритму. Вибір мови в кожному конкретному випадку визначається галуззю застосування алгоритму та специфікою системи операцій, які здатен здійснити виконавець. Дотримання вимог ретельного врахування можливостей конкретних виконавців алгоритмів становить обов'язковий компонент комп'ютерної грамотності.
3. Рівень формалізації. Поняття рівня формалізації подання алгоритму нерозривно пов'язане з поняттям мови. Якщо для реалізації алгоритму передбачається використання автомату, зокрема в комп'ютері, то опис алгоритму підпорядковується точним формальним правилам, а сама мова, що використовується при цьому, повинна бути формалізованою. Рівні формалізації подання алгоритмів, що застосовуються на практиці, можуть варіюватися в досить широкому діапазоні: від рівня повної відсутності формалізації до рівня «абсолютної» формалізації. Вміння працювати з мовами різних рівнів формалізації є істотним компонентом комп'ютерної грамотності.
4. Принцип дискретності. Побудовою алгоритму передбачається виділення чіткої і цілеспрямованої послідовності допустимих операцій, виконання яких приводить до необхідного результату. У різних мовах такі точні дискретні етапи алгоритму подаються різними засобами. У словесних поданнях алгоритму (природною мовою) — це окремі пропозиції, вказівки, пункти, в мові графічних схем — це окремі графічні зображення підзадач головної задачі, в об'єктній мові ЕОМ — це окремі команди, в мові програмування високого рівня - це оператори (команди) і блоки.
5. Принцип блочності. Тут ідеться про вміння розчленовувати складну задачу на простіші складові. Так доводиться діяти завжди, коли задача виявляється занадто складною для того, щоб опис алгоритму її розв'язування потрібною мовою можна було подати відразу. У цьому випадку задачу поділяють на підзадачі - інформаційно замкнуті частини (блоки), яким надається самостійне значення. Після складання первинної схеми, що зв'язує окремі частини задачі в єдине ціле, проводиться робота щодо деталізації окремих блоків. Кожне з цих блоків, у свою чергу, може бути деталізований за описаним вище принципом.
Принцип блочності, будучи по суті загальним прийомом мислення, має велике загальноосвітнє і виховне значення. Дуже часто саме таким способом проводиться дослідження з найрізноманітніших проблем у різних галузях знань.
6. Принцип розгалуження. Принцип алгоритмічної повноти мови, що використовується для подання алгоритмів, повинен забезпечувати можливість реалізації логічних ситуацій, тобто ситуацій, що передбачають прийняття рішень відповідно до певних умов. Організація таких алгоритмів потребує вмілого використання описів операцій розгалуження. Істотними компонентами комп'ютерної грамотності є усвідомлення того, що:
а) опис повинен передбачати всі можливі варіанти початкових даних і для кожної їх комбінації бути результативним;
б) для конкретних значень початкових даних виконання алгоритму завжди проходить тільки по одному з можливих шляхів, який визначається конкретними умовами.
7. Принцип циклічності. Побудова алгоритмів у багатьох випадках передбачає можливість багаторазового виконання одного і того самого набору операцій при значеннях величин, що змінюються. Істотним компонентом комп'ютерної грамотності тут є розуміння тієї або інші схеми функціонування циклічного процесу, що використовується алгоритмі, і, що особливо важливо, вміння виділяти при побудові алгоритмів набори повторюваних операцій.
8. Виконання алгоритму. Важливим компонентом комп'ютерної грамотності є вміння сприймати фрагменти опису алгоритму і діяти з ними, відсторонюючись від передбачуваних результатів, так, як вони описані, а не так, як, можливо, хотілося авторові алгоритму. Іншими словами, потрібне розвинуте вміння чітко зіставляти те, що задумано, з тим, що фактично написано.
Вище перераховані компоненти комп'ютерної грамотності, оволодіння якими має основоположне значення для формування навичок складання алгоритмів, розуміння основ алгоритмізації, а отже, і основ складання комп’ютерних програм.
ЛІТЕРАТУРА
- Антонова С.Г. Інформаційна культура особи: Питання формування // Вища освіта в Росії. – 1994 № 1, З. 82-89
- Yankelovich D. New rules: Searching self-fulfilment in world turned
- respidedom. – New York, Random House, 1981. – в 278 р.
- Шрейдер Ю.А. Інформація і культура // НТІ, Сер.2. – 1991 № 8 С.1-9
- Смолян Г.Л., Шошников К.Б. Феномен персональних ЕОМ: філософсько-методологічний аспект // Питання філософії. – 1996 №6 С.42-55
Яблунівська Валентина,
Піскова Олена,
Черненко Вікторія
М.Полтава