Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції 21-22 травня 2008 року

Вид материала

Соціально-правова компетентність як необхідна здатність майбутніх вихователів для роботи в умовах сім’ї
КОМПЕТЕНТШСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У РІЧИЩІ СОЦІАЛЬНИХ ТА КУЛЬТУРНИХ ЗМін

Подобный материал:

1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 ... 19

дошкільна фонетико-дидактична грамотність викладача ВНЗ, яка включає такі підумови: знання закономірностей виховання звукової культури мови дошкільників; знання програмових вимог щодо формування фонетичної компетенції у дошкільників; знання і володіння методами, прийомами та засобами виховання звукової культури дошкільників.

Викладач ВНЗ виконує інформаційну функцію – викладає необхідні відомості, інформацію стосовно того чи іншого питання. При організації навчання студентів з теми „Методика формування фонетичної компетенції дошкільників” педагог зобов’язаний знати закономірності засвоєння звука дитиною з праць М.О. Рибникова, Р.М. Тонкової-Янпольської, О.М. Гвоздєва, В.І. Бельтюкова, Д.Б. Ельконіна, Н.Х. Швачкіна, особливості звуковимови дітей у різних вікових групах з праць М.В. Фомічової, О.Л. Жильцової та інших. Крім того, йому необхідно систематизувати і структурувати весь масив знань за даною темою та всією дисципліною.

Правильно і чітко організована робота з формування знань, умінь і навичок студентів з розділу „Методика формування фонетичної компетенції дітей дошкільного віку” можлива лише у тому випадку, якщо викладач добре знає завдання і зміст роботи ДНЗ у цьому напрямі. З цією метою він обов’язково ознайомлюється з відповідними розділами (підрозділами) програм виховання і навчання у дошкільному закладі „Малятко”, „Дитина”, „Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку” та ін., аналізує їх спільність і відмінність у вимогах, базових характеристиках тощо.

Під час проведення лекцій з методики розвитку рідної мови дошкільників викладач ВНЗ демонструє не тільки знання, а й володіння методами, прийомами та засобами виховання звукової культури дошкільників. Нерідко від нього студенти очікують проведення артикуляційної гімнастики, дидактичної гри чи вправи, пальчикових ігор, дихальних вправ тощо. Ефективність від демонстрації викладачем ВНЗ методів, прийомів та засобів виховання звукової культури висока, оскільки теорія відразу пов’язується з практикою, створюється атмосфера співробітництва, пожвавлення, збудження думки, активізується увага, з’являється прагнення втілювати їх у своїй професійній діяльності, викликається інтерес до матеріалу, розвивається творче професійне мислення, формується позитивна мотивація навчання, студенти оволодівають понятійним апаратом, умінням оперувати визначеннями, поняттями тощо.

В окрему четверту групу педагогічних умов підготовки майбутніх вихователів до формування фонетичної компетентності дошкільників ми віднесли наявність посібників з методики формування фонетичної компетенції, а саме: таблиць класифікації голосних і приголосних сучасної української мови; таблиць артикуляції важких у вимові звуків; наочності до дидактичних ігор та вправ з формування фонетичної компетенції дошкільників; методичних посібників, рекомендацій, зразків конспектів, дидактичних ігор та вправ, творів художньої літератури для формування фонетичної компетенції дошкільників.

Перелік наочних посібників говорить сам за себе, єдине, що можна додати, то це те, на яких носіях вони можуть бути представлені. Звичайно, викладач може користуватись традиційними паперово-картонними таблицями, схемами. Крім того, сучасні технічні засоби навчання дозволяють представляти їх в електронному варіанті. За допомогою комп’ютерної програми „Power Point” викладач може створювати слайди-перзентації, де і можуть бути представлені всі необхідні таблиці, схеми, малюнки тощо. Це більш сучасні конкурентноспроможні носії, які активізують увагу студентів, пробуджують інтерес до навчального матеріалу.

Отже, представлений нами перелік педагогічних умов підготовки майбутніх вихователів до формування фонетичної компетенції дошкільників, можливо, не висвітлює в повному обсязі усіх обставин педагогічного процесу у ВНЗ із даної теми, але дає можливість іншому педагогу проаналізувати свою роботу, підвищити рівень педагогічної майстерності, поділитись своїм досвідом.

ЛІТЕРАТУРА

Богуш А.М. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі. Практикум: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1995. – 192 с.
Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку: Програма та методичні рекомендації / Укл. А.М. Богуш. – К.: ІЗМН, 1997. – 112 с.
Дошкільна лінгводидактика. Теорія і методика навчання дітей рідної мови в дошкільному закладі освіти / Богуш А.М., Гавриш Н.В.. Котик Т.М. – Одеса: ПНЦ АПН України, 2002. – 48 с.
Дошкільна лінгводидактика. Хрестоматія. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів / Упорядник Богуш А.М. Частини І та ІІ. – К.: Видавничий Дім „Слово”, 2005. – 720 с.
Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник / За ред. В.І. Лозової. – Харків: „ОВС”, 2006. – 469 с.
Лінгводидактика в сучасних закладах освіти. – Одеса: ПНЦ АПН України, 2001. – 269 с.
Методика навчання дітей рідної мови та ознайомлення з явищами навколишнього життя в дошкільному закладі: Програма для студентів педагогічних інститутів спеціальності 03.07.02 „Педагогіка і психологія (дошкільна)” / Укл. А.М. Богуш. – К.: РУМК, 1990. – 32 с.
Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі: Навчальний посібник / А.М. Богуш, Н.П. Орланова, Н.І. Зеленко, В.К. Лихолєтова; За ред. А.М. Богуш. – К.: Вища школа, 1992. – 414 с.
Олійник Г.А. Формування навичок виразного читання в 1 класі. – Тернопіль: Астон, 2001. – 178 с.
Програми середніх спеціальних закладів: Методика розвитку мовного спілкування. Спеціальність „Дошкільне виховання” / Укл. Т.О. Піроженко. – К.: ІСДО, 1994. – 28 с.
Развитие речи детей дошкольного возраста: Пособие для воспитателя детского сада / Под ред. Ф.А. Сохина. – 2-е изд., испр. – М.: Просвещение, 1979. – 223 с.
Седых Н.А. Воспитание правильной речи у детей: Практическая логопедия. – М.: ООО „Издательство АСТ”; Д.: „Издательство Сталкер”, 2003. – 288 с.
Фомичева М.Ф. Воспитание правильного произношения: Практикум по логопедии: Учебное пособие для учащихся педагогических училищ по специальности „Дошкольное воспитание”. – М.: Просвещение, 1989. – 239 с.

Ковалевська Наталія

м.Полтава

Соціально-правова компетентність як необхідна здатність майбутніх вихователів для роботи в умовах сім’ї

Стрімкі зміни, що відбуваються в суспільстві на сучасному етапі, зумовлюють необхідність пошуку нових шляхів удосконалення професійної підготовки фахівців з дошкільної освіти. У випускників дошкільних відділень (факультетів) з’являються нові перспективи реалізації у професійній діяльності. Нові соціально-культурні умови дали можливість розширити поле професійної діяльності за межі суспільного дошкільного закладу. Повернення до традицій домашнього виховання викликало попит на послуги домашніх педагогів (домашніх вихователів, нянь, бонн, домашніх наставників, гувернерів) та підвищило інтерес сучасних дослідників до цього виду педагогічної діяльності.

О. Корх-Черба, О. Звєрєва, Т. Куликова розглядали особливості становлення та розвитку інституту домашніх вихователів. Є. Сарапулова, С. Ніколаєв, С. Теплюк, Н.Вареник в своїх дослідженнях торкалися проблеми функціонування інституту домашніх вихователів на сучасному етапі. А.Лещенко досліджувала проблему організації домашньої освіти в зарубіжних країнах. В.Кириллов, О.Біда характеризували особливості підготовки вітчизняних домашніх вихователів на сучасному етапі.

Метою статті є розкриття значення соціально-правової компетентності як необхідної якості вихователя дітей дошкільного віку, який працює в умовах сім’ї. Визначити показники соціально-правової компетентності та рівні їх сформованості є завданням дослідження.

Професія домашнього вихователя передбачає готовність до виконання широкого спектру обов’язків. Їх виконання багато в чому залежать від особливостей сім’ї як середовища професійної діяльності домашнього вихователя (склад сім’ї, освітній рівень батьків, мета виховання, виховний потенціал сім’ї і т. д.). Специфіка організації індивідуальної трудової діяльності в сім’ї виявляється в нетрадиційному для суспільного навчального закладу ритмі роботи та способі вирішення адміністративних питань. Часто навчально-виховна діяльність, догляд за дитиною поєднується з різноманітними додатковими дорученнями (супровід дитини в позашкільні заклади освіти, понаднормова робота у вихідні і святкові дні, супровід дитини у закордонні поїздки і т.д.).

Поряд з традиційними професійними вміннями та знаннями (здатність організувати навчально-виховне, створювати розвивальне середовище, надавати консультації батьками, здійснювати корекційну роботу і т.д.) домашнього педагога, акцентується на необхідності сформованості таких здатностей як соціально-правова компетентність, імпровізаційні уміння, комунікативна компетентність. Для успішної конкуренції на сучасному ринку праці домашньому вихователеві потрібні не лише теоретичні знання та практичні уміння з циклу психолого-педагогічних дисциплін, знання методик, необхідними виявляються знання законодавчо-нормативних документів, як, наприклад, Кодексу Законів України „Про працю”, Закону України „Про індивідуальну трудову діяльність”, Закон „Про захист прав споживачів” та здатність протистояти кризовому соціумі.

У студентів факультетів дошкільної педагогіки має бути сформована соціально-правова компетентність. Показниками сформованості соціально-правової компетентності є: елементарні законодавчо-правові знання та уявлення у контексті використання їх у процесі виконання професійних обов’язків у сім’ї; вміння визначати власний соціальний статус, адекватно реагувати на психоемоційний стан членів сім’ї; усвідомлення необхідності соціалізації дитини, яка виховується у сім’ї.

Розглянемо докладніше перший показник - елементарні законодавчо-правові знання у контексті використання їх у процесі виконання професійних обов’язків у сім’ї. Студенти повинні вміти аналізувати основні положення Конституції та зосередити увагу на статтях Основного Закону, де йде мова про підтримку державою можливості навчання та виховання дітей дошкільного віку в умовах сім’ї. Характеризуючи статті Закону, майбутні педагоги повинні усвідомити, що держава здійснює соціальний захист вихованців, учнів незалежно від форм їх навчання і типів закладів освіти, де вони навчаються, сприяє здобуттю освіти в домашніх умовах. Студентам спеціальності „Початкове навчання. Дошкільне виховання” варто знати, що Законом „Про освіту” передбачено захист прав дітей шкільного віку, які здобувають освіту в умовах сім’ї, а для одержання документа про освіту вони мають право на державну атестацію” [6, 20].

Розглядаючи статті закону України „Про дошкільну освіту”, майбутні педагоги звертають увагу на статті, присвячені висвітленню основних положень державної політики у сфері дошкільної освіти, на статті, де визначаються інститути, що становлять основу дошкільної освіти, а також ті, що розкривають роль сім’ї у здобутті дитиною дошкільної освіти та особливості здобуття дошкільної освіти в умовах сім’ї [5, 110]. Доцільним буде розгляд основних принципів Декларації прав дитини та статей Конвенції про права дитини. Зважаючи на характер діяльності домашнього вихователя на сучасному етапі, логічним буде розгляд Закону України „Про індивідуальну трудову діяльність”. Знання цього закону допоможе майбутнім фахівцям зорієнтуватися у процесі підготовки документації для організації власної індивідуальної діяльності. Важливими є набуті відомості про тимчасове „Положення про індивідуальне навчання ” від 1984 року та „Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах”, затверджене указом Міністерства освіти і науки України № 732 від 10.09.2002 року, які регулюють навчання школярів в індивідуальній формі.

Ми розробили рівні сформованості першого показника соціально-правової компетентності: високий рівень - педагог повинен володіти законодавчо-правовими знаннями у контексті використання їх у процесі індивідуальної роботи з дітьми у сім’ї, що виявляються у володінні знаннями Законів України „Про освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про захист прав споживачів”, „”Про індивідуальну трудову діяльність”, Кодексу законів про працю України, Декларації прав дитини та Конвенції про права дитини; середній рівень - поверхневе ознайомлення з окремими статтями вищезгаданих законів. Усвідомлення необхідності глибоких знань законодавчих та нормативних документів; низький рівень - відсутність знань у майбутнього педагога нормативних та законодавчих документів, що є основою діяльності домашнього вихователя.

Також важливим умінням домашнього вихователя вважаємо здатність визначати власний соціальний статус, позитивно впливати на психоемоційний стан членів сім’ї. Дослідження В. Постового дають можливість майбутнім домашнім вихователям визначити та схарактеризувати особливості сучасних сімей, основні види неправильного виховання та окреслювати шляхи корекційної роботи. Дослідження науковців Т. Алєксєєнко, Н. Постман, О. Запорожця розкривають основні принципи та стратегії виховання у сім’ї, допомагають студентам визначили роль домашнього вихователя у процесі створення позитивної психоемоційної атмосфери. Праці Дженні Лешлі можуть стати теоретичнним підґрунтям для визначення головних підходів до вирішення проблеми співпраці з батьками. Зважаючи на специфіку діяльності домашнього вихователя, студенти мають зважати на важливість налагодження взаєморозуміння не лише з батьками дитини , яле і з іншими членами родини. Перші кроки в налагодженні взаємовідносин з членами родини мають унеможливлювати виникнення конфліктів. Уникнути непорозумінь у процесі „адаптаційного періоду ” допоможе домашньому вихователеві вміння правильно визначати власний статус. Педагогіко-герменевтичного підхід забезпечить формування даної здатності майбутнього педагога. Педагогіко-герменевтичний підхід [4, 34-42] у процесі підготовки майбутніх фахівців до роботи у сім’ї буде ефективним при роботі з такими шедеври світової літератури, як наприклад, роман „Джен Ейр” Шарлоти Бронте, „Червоне і чорне” Стендаля, „Гувернантка” Стефана Цвейга, оповідання української письменниці Наталії Кобринської „Перша вчителька”, твори видатних російських письменників Костянтина Станюковича „Чижик”, Олександра Пушкіна „Панночка - селянка”, серед творів дитячої художньої літератури ми б виокремили „Три повісті про Малюка та Карлсона, що живе на даху” шведської письменниці Астрід Ліндгрен, та повість-казку Памели Ліліан Треверс „Мері Поппінс”.Входження домашнього вихователя в нове соціальне середовище (сім’ю) та можливість гармонійної інтеграції в нього неможливе без ряду соціально-психологічних властивостей особистості, які впливають на підвищення соціального потенціалу педагога серед них, соціальна перцепція, соціальна уява, соціальний інтелект, емпатія, комунікативність, експресивність, інтеракційні здібності, конформність, довіра, активність, відкритість людям, самопокладання, відповідальність.

Крім того у власній діяльності майбутні випускники мають орієнтуватися та грамотно застосовувати різноманітні методи вивчення сім’ї (наприклад, анкета розроблена Г. Степановою ”Сім’я очима дитини”, план вивчення сім’ї, запропонований В. Котирло”), методики визначення емоційного стану дитини (методика контактної взаємодії, проективні методики: методика коментування картинок, методика завершення розповіді, методика незакінчених речень[2, 12].

Ми розробили такі рівні другого показника критерію соціально-правової компетентності:- високий рівень - вміння визначати власний соціальний статус, адекватно реагувати на кризовий соціум, що виявляється у подоланні проблеми соціально-психологічної адаптації домашнього вихователя, вміння адаптуватися до нового виду діяльності, нової соціальної ролі; середній рівень - вміння визначати власний соціальний статус, часткова здатність подолання проблеми соціального статусу домашнього вихователя у суспільстві; низький рівень - невміння визначати власний соціальний статус, неадекватність реакції на кризовий соціум в умовах вибору нового виду професійної діяльності

Третім показником сформованості соціально-правової компетентності є усвідомлення необхідності соціалізації дитини, що виховується у сім’ї. Аналіз досліджень М. Машовець, О. Кононко присвячених соціалізації дошкільників сприяють сформованості усвідомлення студентами сім’ї, як найпершого і найважливішого соціального інституту, який відповідає за емоційну компетентність дошкільника. Важливим у процесі професійної підготовки студентів є аналіз основних чинників впливу сім’ї на розвиток дитини (емоційний характер сімейного виховання, широту діапазону сімейного впливу, його тривалість). Вважливим є розуміння педагогом важливості соціалізації дитини, яка виховується в умовах сім’ї, шляхом введення її у нове середовище, знання його основних етапів (адаптації, індивідуалізації, інтеграції). Зважаючи на Положення, затверджене Міністерством освіти, про можливість нетривалого перебування дитини, що знаходиться на домашньому вихованні, у дитячому навчальному закладі, це питання є особливо актуальним. Входження у колектив дошкільного навчального закладу може задовольнити основну соціальну потребу у дошкільника, який виховується в умовах сім’ї - потребу у спілкуванні [8]. Крім того має розглядатися необхідність формування навичок спілкування дошкільників, які виховуються в умовах сім, з дорослими людьми та однолітками. Наголошується на основних формах спілкування дитини з дорослою людиною (ситуативно-особистісна, ситуативно-ділова, позаситуативно-пізнавальна, позаситуативно-особистісна), звертається увагу на особливості спілкування дошкільника з незнайомими дорослими людьми. Що стосується спілкування з однолітками, акцентується на його важливості у процесі соціалізації та руйнування її егоцентризму. З’ясували, що в процесі взаємодії з однолітками у дошкільників формуються (за О. Кононко): комунікативна діяльність, уміння узгоджувати власні дії з іншими, навички організації творчої гри, здатність на практиці застосовувати норми поведінки, готовність вправлятись у моральних вчинках, уміння зважати на інших, здатність у разі потреби вносити корективи у самооцінку. Важливим умінням педагога є здатність створювати казкову реальність, мета якої зацікавити дитину певним видом діяльності, зняти тривожний стан дитини, усунути прояви асоціальних форм поведінки.

Нами розроблені такі рівні сформованості показника : високий рівень - сформованість усвідомлення необхідності соціалізації дитини, що виховується у сім’ї, виявлення ініціативи при здійсненні соціалізації; середній рівень - часткове розуміння важливості процесу соціалізації дошкільників; низький рівень - відсутність усвідомлення значимості процесу соціалізації для дитини дошкільного віку, що виховується в умовах сім’ї.

Отже, специфіка організації індивідуальної трудової діяльності в умовах cім’ї вимагає від домашнього педагога знання законодавчих та соціальних норм. Неповторність педагогічних ситуацій потребує актуалізації соціально-правових знань для швидкого та адекватного вирішення ситуації.

ЛІТЕРАТУРА

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошкільне виховання. – 1999. – №1. – С. 6-38.
Бурова А.Лобас О. Працювати по-новому: Ділова взаємодія (вихователів та батьків) // Дошкільне виховання. – 1996. – №9. – С. 4–15.
Відкриймо оновлену професію. Методичний посібник до курсу підготовки домашніх вихователів / В. А. Китичок, О. М. Костюк, В. М. Охримчук та ін. – К.: Бізнес-консультант, 2000. – 96 с.
Жигалова М.П. Герменевтика – теория интерпритациии художественного текста // Мир образования – образование в мире. – 2004. – №3. – С. 34–42
Закон України „Про дошкільну освіту” // Законодавство України про освіту: Збірник законів. – К.: Парламентське видавництво, 2002 – С.98-120.
Закон України „Про освіту” // Законодавство України про освіту: Збірник законів. – К.: Парламентське видавництво, 2002. – С. 3-27
Закон України „Про підприємництво”. Офіційне видання / Верховна рада України. – К.: Парламентське видавництво, 1998. – 16 с.
Індивідуальний підхід: його суть і шляхи реалізації у вихованні дошкільників: (Методичні матеріали на допомогу працівникам дошкільних закладів) / КМІУВ; Упорядник О. Л. Кононко. – К.: Освітянин, 1996. – 130

Смірнова Ліна

м.Кіровоград

КОМПЕТЕНТШСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У РІЧИЩІ СОЦІАЛЬНИХ ТА КУЛЬТУРНИХ ЗМін

Сучасні суспільні процеси, які відбуваються зараз у світі, закладають основи формування єдиного демократичного простору, в якому нагально стає проблема мирного співіснування та продуктивного співробітництва людей різних національностей, віросповідань, представників різних культур. Тенденції розвитку світової співдружності засвідчують, що в глобальному масштабі єдиним шляхом до прогресу людства є інтеграція на рівні виробництва, споживання, формування національної самосвідомості, розвитку між культурних зв'язків [2, с. 831].

У „Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті" підкреслено, що держава повинна забезпечувати виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється ... виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування народів світу.

Спостереження науковців та спеціально проведена діагностика вчителів іноземної мови показали, що на практиці відмічаються негативні тенденції, які проявляються у нерівномірності сформованості окремих компонентів професійної компетентності, дидактофобії, стереотипності у підходах до організації навчання іноземної мови у нових полікультурних умовах. Свідченням цього є недостатня широта поглядів в інтерпретації соціокультурних явищ інших народів, необізнаність у галузі інноваційних технологій, які використовуються в зарубіжному педагогічному досвіді, невміння адаптувати соціокультурний матеріал до потреб учнів середньої школи та проаналізувати соціокультурну помилку учнів і визначити шляхи її запобігання.

Вочевидь, виникла потреба радикальних змін основ освітньої практики і педагогічної діяльності в структурі підготовки майбутнього вчителя іноземної мови. У зв'язку з цим змінюються і функції вчителя іноземної мови, метою реформи вищої освіти на нових законодавчих і методологічних засадах є досягнення принципово нового рівня якості професійної підготовки фахівця у вищій школі. Постає необхідність такої організації навчального процесу у ВНЗ, яка б привела теорію та практику навчання відповідно до потреб сучасності, дозволила з найменшими витратами часу сформувати кваліфікованого вчителя іноземної мови.

Нове призначення іноземної мови зумовило необхідність зміщення акцентів у підготовці вчителів. Замість розширення теоретичної бази, яка, вочевидь, перестає бути актуальною, необхідно зосередити увагу на формуванні у майбутніх фахівців практичних професійних навичок. Навчити майбутніх педагогів розуміти світ суспільний і світ педагогічний є надзвичайно важливим сьогодні. Насправді розумієш світ, умієш сприймати його - знаєшся на тому як керувати собою - маєш реальні можливості стати справжнім сучасним педагогом. Розуміти світ, на нашу думку, не означає просто володіти інформацією, але й уміти знаходити логічні взаємозв'язки між речами, категоріями; взаємообумовленості, значення та сенс речей; діяти, проглянувши ситуацію через особисту призму цінностей, власні емоції та уявлення.

Керувати собою, очевидно, може лише самодостатня особистість, яка збагачує себе шляхом творчої взаємодії з іншими (однокурсники, колеги, діти, батьки), є людиною і вміє жити для людей. Тому підготовка молодого фахівця має грунтуватися на формуванні практичних професійних навичок, додаткових компетенцій і такий навчальний процес має починатися значно раніше ніж це зазначено в навчальних планах вищих педагогічних закладів. Лише за умови докорінних змін цілої системи підготовки майбутніх вчителів іноземної мови стануть можливі зміни й у школі. Те, як молодий фахівець зможе себе професійно реалізувати у майбутньому залежить не лише від поставлених перед студентом педагогічного ВНЗ професійно-особистісних завдань, надання необхідних практичних умінь, професійних знань, а й від наявності відповідно сформованої соціокультурної компетентності. X. Хамер підкреслює, що поняття „компетентність" не слід плутати із поняттям „кваліфікація". Кваліфікація, підтверджена дипломом, не свідчить про компетентність в даній галузі [ 3, с. 57].

Невисокий рівень професійної соціокультурної компетентності не дозволяє молодому педагогу достатньо повно реалізувати свою культурно свідому роль у побудові навчального і виховного середовища в школі, яке б спонукало учнів до діалогу культур, орієнтувало на соціально значущі духовно-естетичні цінності.

З одного боку, це зумовлено бар'єрами некомпетентності, які з'являються в результаті недостатньої обізнаності про нові тенденції у мовній політиці, культурі, соціальних зрушень в Європі і в Україні, з іншого - недостатністю сформованості професійної соціокультурної компетентності майбутнього вчителя як ключового показника відповідності сучасним вимогам. Результати наукових досліджень підтверджують той факт, що студенти педагогічних ВНЗ потребують підвищення рівня своєї професійної соціокультурної підготовки. Серед студентів можна виділити майбутніх фахівців, які виявляють своє бажання і намагання засвоїти достатній обсяг професійно значущих знань, соціокультурних професійно-педагогічних умінь, розвинути здібності та набути необхідні якості, які забезпечать ефективне формування особистості учня, здатного брати участь у міжкультурному іншомовному спілкуванні. Водночас, помітна відсутність систематичної роботи над актуалізацією особистих вмінь (мовленнєвих, дидактичних та психологічних) майбутнього фахівця. Також має місце брак зацікавленості у студентів, факультетів іноземних мов зокрема, в майбутній професійній діяльності. Надалі такі молоді фахівці у своїй роботі опиратимуться лише на яскраві підручники, робочі плани, розклад, тести, тощо.

Ще вчора майбутні педагоги пов'язували свою професійну діяльність лише із великою відповідальністю, оскільки вчитель відповідає за якість та результативність навчання учнів. Крім того, вчитель є відповідальним за ефективну реалізацію цілей, завдань навчання іноземної мови, які зазначені в навчальних програмах та інших міністерських документах. Однак сьогодні, з огляду на зміни у суспільстві, потрібно, щоб на доданок, майбутній вчитель іноземної мови мав власне, індивідуальне бачення цілей та змісту навчання, міг гармонійно пов'язувати його із суспільним замовленням. Інакше кажучи, сучасний фахівець мусить вміти не лише професійно викладати іноземну мову, але й готувати учнів до реального життя; навчати їх само виховуватися, володіти принципами самоосвіти впродовж життя; вчити критично мислити, позитивно сприймати світ та прагнути до його оновлення, бути толерантними, асертивними, із розумінням ставитися до людей; навчити учнів творчому саморозвитку в праці і завдяки їй.

Отже, необхідність формування соціокультурної компетентності як однієї з основних цілей навчання іноземної мови у всіх закладах освіти України обумовлює соціальний запит. Відтак, метою нашої статті є обґрунтування терміну „соціокультурна компетентність" та його суті в сучасних умовах професійної підготовки майбутніх вчителів іноземної мови. У процесі викладу статті було поставлено завдання окреслити модель соціокультурної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови.

Т.Г. Кисельова та Ю.А. Стрельцов визначають закономірне, на їх погляд, діалектичне переростання культурно-просвітницької роботи як історичного рухливого процесу в більш широке, багатогранне соціальне явище - соціально-культурну діяльність. Суть цього переростання не в механічній зміні назв, а у визнанні активної творчої участі самої людини в якості основного ціннісного регулятора сфери культури, освіти, дозвілля, відпочинку. Ці науковці зазначають, що головне завдання соціально-культурної діяльності в тому, щоб розкувати ініціативу, творчість молодих людей.

У філософській, культурологічній літературі поняття „соціокультурне", не маючи категоріального статусу, зустрічається досить рідко. Важливий висновок, в свій час, зробив М.С. Каган, підкресливши, що природі, як вихідній формі буття, по-різному протистоять три інші його форми - суспільство, людина і культура.

На основі власних досліджень, Г. Нойнер пояснює термін „соціокультура" не як просту сукупність історичних, географічних, соціальних, антропологічних, лінгвістичних, мистецьких та літературних відомостей, що стосуються народу, мова якого вивчається, а й наголошує на необхідності уважного ставлення до таких факторів як синхронічна та діахронічна перспектива, а також, цілого комплексу соціокультурних явищ, як то: вік, стать, місце проживання, належність до соціального класу і т.д. особи, яка приймає участь у спілкуванні.

Культура і суспільство є невід'ємними, але й і нетотожними: у них різні форми розвитку та існування. В одному і тому самому суспільстві існують та протидіють різні типи культури (національна, класова, вікова, професійна), однак, радикальна зміна суспільних відносин не призводить до зміни типу культури - необхідність у понятті „соціокультурний" є очевидною. Його наявність дозволяє не лише гармонізувати культурологічне і соціальне трактування життя, але й зрозуміти недолугість явища соціалізації в сфері виховання, оскільки, головна мета соціалізації полягає у формуванні людини як виконавця визначених соціальних ролей. Соціокультурний підхід у підготовці майбутніх вчителів іноземної мови вихованні є запорукою формування компетентності молодого фахівця, формує індивідуальну неповторність кожного, породжує людську особистість, яка засвоїла певну культуру та є носієм відповідних суспільних відносин.

Поняття компетентності, професійної компетентності були предметом досліджень в роботах О.Є. Антонової, В.П. Беспалько, О.А. Дубасенюк, М.Б. Євтуха, І.А. Зязюна, Н.В.Кузьміної, О.Є.Ломакіної, А.К.Маркової, В.М.Монахова, Н.Г.Ничкало, Є.М. Павлютенкова, А.І. Пискунова, М.В. Розова, В.О. Сластьоніна та інших.

До цього часу термін "компетентність" є недостатньо усталеним у вітчизняній педагогіці і в більшості випадків використовується інтуїтивно для вираження високого рівня кваліфікації і професіоналізму спеціаліста. Також, питання компетентності безпосередньо пов'язуються із професіоналізмом.

Розглянемо поняття „професіоналізм". Словник української мови поняття "професіоналізм" тлумачить як оволодіння основами й глибинами якої-небудь професії. В роботах різних авторів „професіоналізм" виступає як показник високих досягнень як на рівні підготовленості вчителя, так і на рівні його здатності самоактуалізуватися, виявляючи свій особистісний інтелектуальний і творчий потенціал. Якщо в 70-х роках таким терміном позначалися професійно значущі вміння, якими володіє вчитель і які відрізняють його, як представника вчительської професії, від представників інших професій, то в 80-х роках поняття „професіоналізм" посідає провідне місце у дослідженнях, де вивчаються фактори, що впливають на формування професіоналізму майбутніх та молодих учителів у різних видах педагогічної діяльності. Розглядаючи професіоналізм як високий рівень сформованості загальнопедагогічних умінь (дій), що проявляється в широкому професійно-творчому самовираженні особистості вчителя, А.Ф. Спірін підкреслює, і з цим не можна не погодитися, що у майбутніх учителів він формується успішніше у процесі розв'язання педагогічних задач і аналізу конкретних педагогічних ситуацій.

Професіоналізм і компетентність виступають як дві сторони, дві нерозривні, взаємопов'язані характеристики людини і як особистості, і як професіонала. Професіоналізм виступає як необхідна умова прояву компетентності, а компетентність - це і показник ступеня відповідності, адекватності професіоналізму і змісту компетенції посади вчителя [1,с. 104].

Якщо професіоналізм розуміється як вищий ступінь професійного розвитку і стан потенціалу професійного досвіду майбутнього фахівця, високий ступінь оволодіння професійними знаннями, уміннями, навичками, то компетентність - це ступінь вираження та прояву його професійного досвіду в межах компетенції посади вчителя іноземної мови. За цих умов, дозволимо собі охарактеризувати поняття „соціокультурна компетентність".

Будемо притримуватися визначення, що соціокультурна компетентність майбутнього вчителя іноземної мови - глибоке, досконале знання мови та культури народу, мова якого вивчається, розуміння сутності майбутньої професійної діяльності та роботи, що виконуватиметься, способів і засобів досягнення цілей та відповідних умінь і навичок, володіння майбутнім фахівцем відповідними компетенціями, що включає його особистісне ставлення до предмета професійної діяльності і самих компетенцій. Також, розглядатимемо соціокультурну компетентність як рису особистості майбутнього спеціаліста, яка характеризує здатність правильно оцінювати ситуацію, що склалася, і приймати у зв'язку з цим необхідне рішення, яке дозволяє досягти практичного або іншого значущого результату. Таким результатом може бути:

формування знань з іноземної мови з урахуванням культурних реалій;

формування національної гідності та позитивного ставлення до представників іншої культури;

усвідомлення власного упередженого ставлення;

готовність до критичного аналізу;

формування асертивності;

толерантність, неупередженість, нейтральність;

наближення проблемних ситуацій до актуальних проблем (з урахуванням вікових, соціальних, культурних і т.п. особливостей) і т.д.

Якщо така риса не є сформованою, у майбутнього вчителя іноземної

мови можуть мати місце наступні явища:

не надається належної уваги організації „живого" спілкування; не розглядаються культурні та лінгвістичні особливості іноземної мови;

вчитель діє у складних педагогічних ситуаціях силовими методами, не враховуючи вікових та індивідуальних особливостей учня/учнів;

вчитель має низьку загальну культуру і не працює над її підвищенням;

вчитель є ініціатором брутальності та/або приниження, за своєю поведінкою вчитель агресивний, нещирий, тощо. Розглядаючи підготовку студентів педагогічних вузів саме як процес особистісного й професійного становлення фахівця, коли забезпечуються умови для самореалізації у навчально-пізнавальній і виховній діяльності та подальший розвиток особистісних і професійних якостей, що сприяють успіху в роботі, ми виступаємо за впровадження ідей асертивізму як важливої складової соціокультурної компетентності студента. Суть цього поняття більш детально розглядалась нами у попередніх статтях. Загалом бути асертивним означає ставитися з повагою до інших, поважати себе, не мати проявів агресії, нещирості, пасивностіі [5, с.7]. Наявність та розвиток в собі такої якості дає майбутньому фахівцю справжню можливість стати свідомою, впевненою в собі особистістю, сучасним вчителем, іноземної мови зокрема.

Безумовно, морально-психологічні якості майбутнього вчителя мають чимале значення. Тут необхідно виділити важливість його психічних особливостей (самосвідомість, врівноваженість і т.д.), наявності мотивації, педагогічного мислення, здібностей з методики викладання іноземної мови, педагогічного майстерства, тощо, та такі ціннісні позиції як:

гуманізм, демократизм, громадська позиція, ціннісні орієнтації; вчитель - дослідник, психолог, методист, діагност; стиль діяльності - партнерство, асертивізм,

що відповідатиме дійсності лише за умов розв'язання практичних завдань (педагогічних, методичних), проведення тренінгів, виділення більшої кількості годин на педпрактику, прогресивних змін у навчальному плані.

В період професійної підготовки майбутніх вчителів іноземної мови, формування соціокультурної компетентності відбуватиметься, також, за умов наявності таких рівнів:

- творчого (переважають творчі моменти у діяльності студентів);

- репродуктивно-творчого (відкриття студентами для себе нового і, навіть, просте відтворення форм, засобів...), оскільки погоджуємося із зауваженням академіка О.Д. Александрова, який підкреслив, що творчість іманентно належить будь-якому виду людської діяльності. Він рішуче виступив проти принципового розподілу видів людської діяльності на творчі та репродуктивні й наголошував на їх відповідній насиченості творчістю. Репродуктивна діяльність не протистоїть діяльності творчій, бо в ній практично завжди можливо знайти елемент творчої діяльності [4,с. 134].

Ми цілком розділяємо такий підхід до творчої діяльності в першу чергу тому, що майбутній вчитель, віднаходжуючи нові думки, вносячи якісь пропозиції, безумовно проявляє свою соціокультурну компетентність.

Очевидним є той факт, що головною оцінкою соціокультурної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови вважається не тільки і не стільки наявність та значний обсяг знань і досвіду, скільки уміння їх актуалізувати, коли потрібно, і використовувати у процесі реалізації своїх службових функцій. Знову привертають увагу такі особливості цього визначення, що це риса особистості, тобто вводиться в коло понять її психічних властивостей і що за обсягом ця риса особистості значно ширша сукупності знань, навичок, умінь. Таке розуміння соціокультурної компетентності дає підставу для твердження, що це складне психічне явище, процес поступового росту спеціаліста як особистості і як професіонала, який здійснюється під час його практичної діяльності та самовдосконалення.

Узагальнюючи все вище викладене, пропонуємо таку модель соціокультурної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови (в якій всі складові є взаємопов'язаними):

- діяльність, насичена лінгвокраїнознавчою практикою (реалії, елементи побуту та суспільного життя, конототивні значення слів, цінності суспільства);

- діяльність, насичена творчістю педагогічних та методичних практичних завдань;

- морально-психологічні якості особистості майбутнього вчителя;

- результативність;

- професіоналізм.

Таким чином, зроблений нами теоретичний аналіз дає змогу визначити, що соціокультурна компетентність майбутнього вчителя іноземної мови - це психолого-педагогічний феномен, який ґрунтується на загальнолюдській, і інгвістичній та педагогічній культурі й професійній самосвідомості, що являє собою складну діалектичну взаємодію педагогічного мислення, педагогічних та методичних здібностей, професійних знань і вмінь, індивідуально-особистісних характеристик учителя, які виявляються в його культурі, інтелігентності, асертивізмі, гуманізмі й реалізуються в творчій пофесійно - педагогічній діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

Стрельніков В.Ю. Розвиток професійної компетентності вчителів у закладах післядипломної освіти. Дис. к-та пед. Наук: 13.00.04 - К., 1995 - С. 103-104.
Тараненко І.Г. Соціокультурні та політико-економічні передумови визначення мови міжнародного спілкування. - Науковий вісник каф-ри ЮНЕСКО КДЛУ. - К.: Видавничий центр КДЛУ. - 2000. - Вип. З В. - С. 831-332.
Нamer H. Klucz do efektywnosci nauczania. - VЕDА. - Warszawa, 1994. -C.51.
Шаронов В.В. Основи соціальної антропології. - СПб.: Видавництво ,Лань", 1997.-С. 134.
Quinn М. Being Assertive // Universities Press. - Belfast, 1996. - С. 7-10.

Резніченко Зоя

м. Полтава

Blog

Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції 21-22 травня 2008 року