Міжнародний День рідної мови (21 лютого)

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Бринить, співає наша мова, чарує, тішить і п'янить

Сценарій виховного заходу до свята української писемності та мови

Обладнання. Макет друкарського станка, хронометр, давні тексти, портрети Т. Шевченка,І. Котляревського, І. Огієнка, виставка книжок, плакат: «Книги — се ріки, що наповнюють всесвіт увесь. І мудрість, і стриманість — все в нас від ученія книжного». (Повість временних літ)

Сцена закрита, вчитель перед сценою.

Вчитель. Хтось із великих людей сказав: «Усе минає, а слово залишається. Зникають у безвісти держави, володарі, раби. На порох розсипаються величні будівлі, вмирають дерева, пересихають ріки. Гори перетворюються на купи каміння. Все стає тліном і прахом, а написане слово залишається». Залишається і несе крізь час голос людської душі. Це одне з найбільших див нашого світу. Диво написаного, надрукованого слова, яке пережило століття й покоління.

Сьогодні ми повернемося у ті далекі часи, коли люди спілкувалися лише усно, коли вперше допитливий людський розум створив букви і знайшов спосіб записати ними слова. А допоможе нам у цьому королева всіх наук — Граматика, бо їй відомо все.

Сцена відкривається.

Трибуна прикрашена різними буквами. На трибуні хронометр. За трибуною стоїть королева Граматика.

Граматика. Давним-давно, дуже давно, у кам'яному віці, люди не знали літер, не знали, що слова можна записувати. Поки вони жили сім'ями, племенами, все було гаразд — те, що треба, можна було сказати словами. Та людей у племенах ставало все більше. Виникла необхідність повідомляти один одному різні відомості — приміром, де краще полювати, де мешкають ворожі племена. Словами передавати ставало все складніше — адже важко було швидко обійти всіх. От люди й вигадали робити невеличкі малюнки на камені або деревинці та передавати іншим. А на малюнках зображати те, про що необхідно сповістити. Скажімо, поруч намальовані маленький ведмідь, стрілка та три палички. Це означало: до того місця, де мешкають ведмеді, треба йти три дні. (Показує плакат з наскельним малюнком).

Та поступово користуватись такими малюнками ставало все важче! Адже так намалювати можна тільки дуже прості повідомлення. А довгі речення малювати довго і важко, та й не у всіх виходили зрозумілі малюнки: у якого-небудь невмілого виконавця ведмідь був схожим на сову, а людина на жабу. Розберись тут, що він мав на увазі! І люди поступово почали робити малюнки більш простими, щоб кожен міг їх намалювати та зрозуміти. Для цього намагались досить складне зображення перетворити у значок із двох-трьох ліній. Відтепер кожен такий значок позначав якесь одне слово і всі їх треба було запам'ятовувати. Наприклад, хвиляста лінія означала «вода», а квадратик — «камінь». Такі значки називалися ієрогліфами. Згодом ієрогліфи з'явились в багатьох країнах. Як приклад візьмемо Стародавній Єгипет.

(Граматика включає хронометр. Звучить єгипетська музика. Виходить єгиптянин, сідає на килимок, дістає приладдя для письма, кладе собі на руки).

Єгиптянин. Спочатку наші ієрогліфи були дуже схожі на малюнки. Писати їх було складно. Потім вони ставали все простішими і простішими. Ми, єгиптяни, позначали на письмі лише приголосні звуки, а голосні пропускали. Значки позначали не цілі слова, а окремі звуки. Користувалися для письма червоним і чорним чорнилом, в яке вмочували ось таку (показує) загострену паличку. Писали ми на папірусі — це листя рослини, якої в Єгипті дуже багато. Воно довге і міцне, тому написи виходили чіткі та ясні. Крім ієрогліфів були ще і спеціальні значки, що пояснювали слово. Один значок позначав рослину, інший — людину. Пам'ятати їх треба було сотні, тому у Стародавньому Єгипті писати і читати вміли лише знатні люди. (Показує папірус з написом і виходить).

Королева Граматика. У Стародавньому Вавилоні папірусу не було, не було і паперу. Зате було дуже багато глини. Саме з неї почали робити спеціальні таблички для письма.

(Включає хронометр. За сценою звучить музика (30 секунд). Потім все затихає. На сцену виходить вавилонець. Сідає за стіл).

Вавилонець. Поки глина сира та м'яка, на ній гострою паличкою досить легко видавлювати написи, але криві лінії провести складно. Тому наші ієрогліфи невдовзі перетворились на прямі рисочки, схожі на клинці. Пізніше вавилонську писемність так і назвуть — клинопис. (Показує глиняну дощечку з написом).

Напис зроблено. Залишається обпалити табличку на сонці або на вогні. Глина стане твердою і зберігатиметься дуже довго.

Кожна лінія клинопису позначала не слова і не звуки, а склади. Складів було забагато, значків — також. Запам'ятати їх усі було важко. Тому читати й писати вміли тільки ті, хто довго вчився.

(Вавилонець виходить під тікання хронометра).

Граматика. На іншому кінці світу, в Америці, в індіанців теж були свої ієрогліфи, хоча довгий час вони використовували складні вузликові послання.

(За сценою звучить латиноамериканська музика (ЗО секунд), під яку виходить індіанець).

Індіанець (дістає із наплічної сумки вузликового листа і показує). Читати вузликове послання було дуже важко. Для цього треба було знати значення сотень вузликів. Але ще важче було його створити. Такі листи треба було виконувати дуже ретельно. Зав'яжеш вузлик трішечки не так — і лист втратить зміст. Тому і почали писати позначками.

У моєму племені майя, писемність була дуже складною. Ієрогліфи, схожі на малюнки, могли позначати склади, чи слова, чи певні поняття. Лист, списаний текстом, називався манускриптом.

(Показує манускрипт і виходить під тікання хронометра).

Королева. Та найскладніша писемність — у Китаї. В неї дуже давня історія. Спочатку давні китайці теж користувалися ієрогліфами, схожими на малюнки, кожен із яких означав окреме слово. Згодом сама китайська мова стала складнішою. Ієрогліфи теж ускладнилися.

(Під китайську мелодію на сцену виходить китаянка).

Китаянка (сідає за стіл). Нові слова китайської мови творилися із кількох вже існуючих слів, тому до первісного ієрогліфа додавались нові склади-позначки. Писали ми звичайно тушшю, на тонкому папері, який вміли робити з давніх-давен. Кожен ієрогліф повинен бути написаний якомога точніше і красивіше. А це потребувало часу та вміння. Зараз у китайській мові більше семи тисяч ієрогліфів. (Показує плакат з ієрогліфами і виходить під тікання хронометра).

Граматика. Як бачите, користуватись ієрогліфами було нелегко. А чим далі, тим більше ставало людей, яким вкрай необхідно було читати й писати — купцям, ремісникам, воїнам. Поступово писемність почала спрощуватись. У різних країнах почали вживати один значок для позначення одного звуку. Так з'явились літери та алфавіт.

(Під звуки східної мелодії на сцену виходять фінікієць та грекиня).

Фінікієць. Саме ми, фінікійці, створили перший у світі алфавіт. У ньому було 22 букви, що позначали тільки приголосні звуки. Позначки були прості і запам'ятовувалися швидко. Писали ми на папері, справа наліво (показує). Наш алфавіт виявився таким зручним, що незабаром його запозичили всі сусідні народи.

Грекиня. Так, наш грецький алфавіт спочатку був схожий на ваш фінікійський, але потім наші мудреці здійснили справжній переворот. Вони вигадали спеціальні літери для голосних звуків. Відтепер слово на письмі передавалося цілком, а не тільки приголосними звуками. А от як писати — греки довго не могли вирішити! Спочатку писали, як фінікійці, справа наліво, потім почали писати так: один рядок справа наліво, а другий — зліва направо (показує). Саме від грецького письма виникли всі алфавіти заходу.

(Виходять під тікання хронометра).

Королева Граматика. А як же виникли наші літери? Понад тисячу років тому їх створив болгарський священик, вчений і просвітитель Кирило разом із своїм братом Мефодієм.

(Під звуки давньої музики на сцену виходять Кирило та Мефодій).

Кирило. Для створення букв скористаємось візантійським алфавітом, а своє письмо назвемо Глаголицею.

Мефодій. Разом з Кирилом ми створили два письма. У першому, Глаголиці, позначки були дивно закручені, нагадували ієрогліфи, писати ними було нелегко. Довелося Кирилу придумувати інші значки.

Кирило. В новій абетці позначки прості та зручні, і пишуться швидко. Дивись, Мефодію, це — юс великий (показує таблички з літерами Мефодію та глядачам), а це — юс малий, це — іжиця, а це — ять. Але як же назвати новий алфавіт?

Мефодій. Назвемо Кирилицею, бо ти ж його придумав!

Кирило. Добре, хай буде й так.

(Сцена закривається. Вчитель перед сценою).

Вчитель. За походженням Кирило та його брат Мефодій були напівгреками, напівслов'янами: мати — гречанка, батько — болгарин. Старший — Кирило, був особливо здібний, навчався в Константинополі, здобув блискучу освіту, знав грецьку, латинську, слов'янську, староєврейську й арабську мови.

У 862 році Моравський князь Ростислав звернувся до Константинополя з проханням доручити достойним особам проповідувати християнську віру на території його держави. Князь просив надіслати вчених, які б зверталися до прихожан слов'янською мовою. Кирило і Мефодій підходили якнайкраще. Виникла необхідність зробити переклад церковних книг. Тоді брати і придумали кирилицю та глаголицю.

(Показати плакати з кирилицею та глаголицею)

Кирилиця складалася з сорока трьох букв. В її основі лежав грецький алфавіт. Звуки, однакові в слов'янській та грецькій мові, передавалися грецькими літерами. Для звуків, які були лише у слов'янській мові, брати створили 19 знаків простої форми. Кирилиця точно передавала на письмі звуки мови. Єдина її вада — це те, що вона містила шість грецьких літер, зайвих для слов'янського письма. Глаголиця мала 38 букв. Вона дуже відрізнялася від кирилиці. Літери були дуже схожі між собою, химерно закручені.

У X ст. кирилиця і глаголиця існували одночасно. Пізніше почали користуватися лише кирилицею. Це слов'янське письмо було настільки досконале, що у «Статуті законів князівства Литовського» було записано: «А писар земский по-руску маеть літерами і слови рускими всі листи і назви писати, а не іними язиком і слови».

Так виникла та писемність, якою ми зараз користуємось. Тож, коли будете читати свої улюблені книги, згадуйте про те, скільки пригод і змін довелося зазнати літерам, перш ніж вони стали такими, як зараз.

(Сцена відкривається. На сцені — портрети І.Котляревського та Т.Шевченка).

1-й ведучий. У Дмитра Білоуса є вірш про значимість букв. Послухайте його.

«Кожну літеру ціни»

Кожну літеру ціни,

Бо немає їй ціни.

Ось відома в давнину

Дудочка-сопілка:

Виймеш літеру одну —

І вже буде спілка.

Сварка йде така, що ну! —

Перепалка (бійка):

Зміниш літеру одну —

Мирна перепілка.

Зміниш літеру одну

У словечку бійка —

І вже — леле — на сосну

Мчить звірятко білка.

Більше прикладів не дам,

Помізкуй — придумай сам.

2-й ведучий. А зараз проведемо конкурс шанувальників мови.

(Виходять двоє бажаючих із залу).

Завдання: дати якнайбільше правильних відповідей на поставлені запитання.

1. Які алфавіти складаються із шести літер? (азбука, абетка)

2. У якому вигуку є 100 однакових звуків? (стоп)

3. За який приголосний звук треба сховати інший приголосний, щоб вистрелили разом кілька гармат? (залп)

4. Від яких двох букв стає жарко, гаряче? (пече)

5. Який синонім прислівника «тепер» не змінює свого значення, коли його прочитати справа наліво? (зараз)

6. Який молочний продукт можна перетворити на злак, прочитавши його справа наліво? (сир —• рис)

7. Що знаходиться всередині школи? (о)

8. Що стоїть між підлогою і стелею? (і)

9. Чим закінчується і зима, і весна? (а)

10. Чим закінчується і вечір, і ніч? (приголосним)

11. Як написати слово «робота» п'ятьма літерами? А чотирма? (праця, труд)

12. Що треба зробити, щоб «майка» злетіла? (чайка)

13. Яка тваринка ховається сама в себе? (нірка)

14. Які два займенники, написані поруч, псують дорогу? (ями)

2-й ведучий підводить підсумок конкурсу, вручає призи.

1-й ведучий. Так склалася доля, щоб найперші книжки, надруковані кирилицею, серед цілого слов'янства були українські. Перший друкар українських книжок був німець Швайпольд Фіоль. Він сам змайстрував перші друкарські машини і в 1491 році видрукував «Октагх» та «Часословець».

2-й ведучий. З часу друку перших книг українською мовою пройде трохи більше 200 років і російський цар Петро І накладе заборону на друкування українських книг. З цього часу починається важкий, усіяний колючими тернами шлях нашої мови.

1-й ведучий. Але наша рідна мова, як і весь український народ, все витримала, все винесла і стала ще чистішою і дзвінкішою. Саме про це писав Олександр Олесь:

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить.

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п'янить.

2-й ведучий. Мова— це не мертвий камінь, а ніби дивовижне дерево —вона росте, зацвітає, змінюється.

1-й ведучий. Саме Тарас Шевченко звів величну будівлю української мови, звів своєю дивовижною книгою, ім'я їй Кобзар.

2-й ведучий. В основу літературної української мови було покладено наддніпрянські говори. Та це і не дивно. Бо Шевченко народився на Київщині, а інший письменник, який першим заклав фундамент сучасної літературної мови, Іван Котляревський, був родом із Полтави. Про нього Тарас Григорович писав:

Будеш, батьку, панувати,

Доки живуть люди,

Доки сонце в небі сяє

Тебе не забудуть.

Саме Котляревський вперше почав писати твори живою народною мовою. Це «Енеїда» та «Наталка-Полтавка». Дійсно, дзвінко-солов'їно звучить рідне слово з вуст простої дівчини Наталки. Зовсім не так, як з вуст книжного пана Возного. Послухаємо їх. (Сценка з «Наталки-Полтавки»).

(На сцену виходить учень).

Учень. Прикро сьогодні зустрічати таких «возних», які не розуміють,

Коли ти плекаєш слово,

Мов струна воно бринить.

Калиново, барвінково

Рідна мова пломенить.

Коли мовиш, як належить —

Слово чисте, як роса...

І від тебе теж залежить

Мови рідної краса.

На жаль, нерідко ще зустрічаються такі люди, як в гуморесці Павла Глазового «Кухлик»

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші — не мина

Жодної крамниці.

Попросив він: —

Покажіть Кухлик той, що з краю.

Продавщиця: — Што? Чево?

Я не понимаю.

— Кухлик, люба, покажіть, Той, що з боку смужка.

Да какой же кухлик здесь.
Если зто кружка!

Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови.

На Вкраїні живете Й не знаєте мови...
Продавщиця теж була Гостра та бідова.

— У меня єсть свой язык

Ни к чему мне мова.

І сказав їй мудрий дід:

— Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має, бідна, язика

І не знає мови.

(Сцена закривається. Вчитель перед сценою).

Вчитель. Боляче сьогодні чути, як дехто каже: «Яка різниця, яким язиком говориш. Хіба від цього добавиться хліба і ковбаси?»

Ні, звичайно, хліба і ковбаси не добавиться, але хочу нагадати вислів відомого мовознавця, перекладача, автора перших правописів, священика, професора Івана Огієнка. Він казав: «Мовне каліцтво — є початком каліцтва душі».

А Дмитро Білоус писав (вчитель розказує напам'ять вірш):

Коли забув ти рідну мову,

Біднієш духом ти щодня,

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до пня.

Коли в дорогу ти збирався,

Казала мати, як прощавсь,

Щоб і чужого научався,

Й свого ніколи не цуравсь.

Ти ж повернувсь відступник сущий,

Прийшов під рідний небозвід,

Немов Іван Непам'ятущий,

Хто твій народ і де твій рід?

Не раді родичі обновам.

Чи ти об'ївся блекоти,

Що не своїм, не рідним словом

Із матір'ю говориш ти?

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе дотла,

Бо ти зневажив рідну мову,

Ту, що земля тобі дала,

Ту, що прийшла крізь бурі всі,

Крізь глузи й дикі заборони

Й постала нам у всій красі.

Сяйних перлин тобі не шкода,

Адже, набувши вищих прав,

Те, що дала сама природа,

Ти добровільно занедбав.

В пальті строкатім, як афіша,

Крикливі модні кеди взув.

А мати? Де ще є рідніша

За рідну, котру ти забув?

Для тебе й Київ — напіврідний,

І Мінськ піврідний, і Москва...

Бо хто ти є?

Іван Безрідний, Іван, не помнящий родства!

Про красу рідної мови розкаже наступна наша сцена (Штора відкривається. На сцені — стіл, на якому встановлено макет вікна поїзда; за столом четверо пасажирів; за трибуною оповідач).

Оповідач. Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році у купе вагона 1-го класу швидкого поїзда: «Львів—Відень» їхали чотири пасажири: англієць, італієць, німець та українець, відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки велися навколо різних проблем, тем, нарешті заговорили про мови: чия мова краща, котрій із них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць:

— Англія — країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова — це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійській належить світове майбутнє.

— Ні в якім разі, — гордовито промовив німець. Німецька мова — це мова двох великих імперій: Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

— Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті. Італійська мова має бути провідною у світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

— Я також міг би сказати, що моя мова — це мова і незрівнянного сміхотворця Івана Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?

— Ні, ні, ні! Це неможливо, — відповіли в один голос англієць, німець, італієць.

— Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, — звернувся він до німця.

— Хай буде буква «П», — сказав той.

Добре.
Оповідання називається « Перший поцілунок».

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення «Приїздіть, Павле Петровичу, — писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, — погостюєте, повеселитесь».

Петро Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під'їхали поважні персони - приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича із панночкою — премилою Поліною. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна зіграла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора — попросили пообідати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричною підливкою, пирогів, підсмажених пляцків...

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів...

Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами.

Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок.

Прощай, парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

Оповідач. У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна, багата українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примиритися з тим, що програв.

— А коли б я назвав іншу букву? — вигукнув він. — Наприклад, букву «С».

— Гаразд, хай буде «С». Своєю мовою я можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, в якому всі слова починатимуться на «С».

Самотній сад

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток — срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки —

Спить самотній сад.

— Геніально! Незрівнянно! — закричали англієць та італієць.

Оповідач. Потім усі змовкли. Говорити вже не було потреби.

(Сцена закривається).

1-й ведучий. То нехай про рідне слово розкаже пісня.

(У виконанні учениці звучить пісня про мову).

(Сцена відкривається. Стоять двоє ведучих та вчитель. Проговорюють Молитву до мови).

Вчитель. Мово! Пресвятая Богородице мого народу!

З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

1-й ведучий. Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

2-й ведучий. Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!

Мово! Що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверності, ганьби.

Всі разом. Прости! Воскресни! Повернися!

(Сцена закривається).

При виготовленні костюмів, головне — звернути увагу на створення яскравого сценічного образу. Цьому сприяють деякі деталі: паперові смужки з відповідним орнаментом, талісмани, взуття і т. д. Крім того, кожен персонаж виходить на сцену із зразком «свого» письма: у єгиптянина - це довга смужка паперу, гостра паличка та підставка з чорнилом; у вавілонянина - глиняна дощечка і гостра паличка; у індіанця - вузликове письмо (виготовлене із мотузки та камінців) та звитку паперу з позначками зберігаються в наплічній сумці; китаянка несе письмена перед собою, йде дрібними кроками; фінікієць та гречанка виходять разом (гречанка несе звиток у вазі з грецьким орнаментом); Кирило і Мефодій виходять із невеличкими дерев'яними табличками та кириличним алфавітом, а зразки кириличного та глаголичного письма є в учителя. Після кожного виступу персонаж показує «свій» звиток глядачам; а при виході зі сцени — віддає його учителю для того, щоб можна було закріпити на демонстраційний стенд.

Blog

Міжнародний День рідної мови (21 лютого)

Содержание

Бринить, співає наша мова, чарує, тішить і п'янить