Напишімо диктант національної єдності
| Вид материала | Документы |
- Про проведення Тижня української писемності та мови в закладах освіти міста, 21.41kb.
- Сокр №1 Диктант сокр №8 Изложение сокр №2 Тесты (К/Р) сокр №9 Диктант (К/Р, тесты), 661.92kb.
- Історія моєї держави – моя історія, 183.67kb.
- Закон україни, 443.95kb.
- Закон україни, 450.74kb.
- Тецтв чернігівська спілка перекладачів філософія етнокультури та наукові стратегії, 2978.21kb.
- Етикет державного прапора, 72.27kb.
- Розвиток системи охорони, 234.96kb.
- Положення, 80.09kb.
- Сьогодні, 9 листопада, День української писемності та рідної мови. Першим до нас приходить, 148.59kb.
НАПИШІМО ДИКТАНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ
9 листопада, у День української писемності та мови, о 15 годині 10 хвилин Українське радіо вшосте проведе свій уже традиційний загальноукраїнський Диктант національної єдності. Його писатимуть мільйони радіослухачів по всіх куточках нашої держави, в такий спосіб засвідчуючи любов і повагу до рідної мови.
Серед тих, хто є організаторами Диктанту, окрім Українського радіо, Міністерство освіти і науки України та Ліга українських меценатів.
Проте попри всю популярність Диктанту він є лише складовою святкової програмної сітки Українського радіо у День української писемності і мови.
Президент Національної радіокомпанії України Віктор Набруско розповідає про Свято рідної мови на Українському радіо.
- Як виникла ідея загальноукраїнського Диктанту національної єдності і на кого Ви взорувалися, проводячи його?
- Ідея загальноукраїнського Диктанту на Українському радіо виникла шість років тому. А взірцем для нас стала сусідня Польща, де кожного року святкують День рідної мови. Там це загальнодержавне свято. До нього готуються. Його святкують. І там є дуже цікава акція, яка не може не захоплювати. В точно призначену годину цього дня вся нація сідає писати диктант і тоді до радіо й телебачення прикута увага всього суспільства: поляки пишуть диктант з рідної мови. Усі - від Президента до школяра й пенсіонера з державним службовцем! І ніхто нікому нічого не доводить. І не за премії з призами борються. Просто так прийнято - кожен громадянин в державі мусить продемонструвати повагу до рідної мови. А диктант - це просто спосіб виразити цю повагу. А бізнесмени на тому диктанті ще й рекламу роблять. Нагороджують дороговартісними подарунками найкращих знавців рідної мови перед телекамерами і мікрофонами. І це нормально. Адже йдеться про підтримку основи основ, фундаменту будь-якої держави - мови титульної нації. Нагородження переможців диктанту стають справжніми святами державної мови по всій державі. Це дуже престижно знати польську мову та й взагалі бути поляком. І це все транслюється на державному й регіональному телебаченні, про це розповідає радіо, пишуть газети. Коли про все це читаєш, сумно стає на душі. Бо - це не в нас. Бо це не ми!
Коли виникла ідея нашого радіодиктанту на Українському радіо, мене радо підтримали мої колеги. Ми ще не знали, як це робиться. Все було вперше - від того, який диктант вибрати до того, як його диктувати. Адже писати його мала аудиторія, де були й школярі, й пенсіонери. А сьогодні наша головна відповідальна за диктант на Українському радіо Лариса Тарасова вже може цілу лекцію прочитати про те, яким має бути той диктант, на які граматичні нюанси треба увагу звернути і як його читати… І нам приємно, що кожного року переможців Радіодиктанту нагороджує цінними подарунками Ліга українських меценатів! Так сталося, що дві наші мовні акції збіглися - Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, який вже всьоме проводить Ліга, і Радіодиктант національної єдності. Ми є їхніми інформаційними спонсорами, вони дають подарунки нашим переможцям. До речі, інформацію про наш Радіодиктант щороку дають "Урядовий кур'єр", "Літературна Україна", "Освіта України", "Говорить і показує Україна"… До речі, мені приємно, що цього року до нас також долучилося Товариство "Просвіта", яке вирішило також нагородити переможців Радіодиктанту цінними подарунками.
- А чи не замало цього, аби за письмовий стіл нарешті сіла вся українська нація і написала Диктант національної єдності? Не хочу говорити, що від цього може якимсь чином залежати наше економічне майбутнє, але ж ні для кого не секрет, що економічний злет напряму залежить від національної свідомості народу…
- Ви знаєте, а я чомусь дуже вірю, що рано чи пізно це все таки станеться. Не може не статися. Забагато нині довкола мови спекуляцій і розмов. Забагато різних інтересів збіглося. Ясна річ, ситуація в державі дуже непроста, але ж - якщо знову повернутися до того ж конкурсу з української мови - скільки переможців маємо кожного року з Криму й Запоріжжя, з Донецька й Дніпропетровська… Діти чудово володіють державною мовою, діти відчувають до неї повагу, і їх не цікавлять передвиборчі чи післявиборчі спекуляції дорослих довкола неї.
- Як, на Вашу думку, достукатися до Президента держави, Голови Верховної Ради чи Прем'єр-міністра, аби кожен з них долучився до Диктанту і став прикладом для масового наслідування? Так, як це практикується у тій же Польщі…
- Думаю, ми розпочнемо працювати і в цьому напрямку, бо для того, аби тебе почули, треба подати голос. Тисячі й тисячі радіослухачів, які писали наш Диктант впродовж п'яти років, засвідчили в своїх листах: наша акція патріотична, вона сьогодні потрібна і навіть - як ніколи раніше - нагальна. Ми відчуваємо цю моральну підтримку…
Але попри те, що наш Диктант уже існує шість років, попри те, що ми вже маємо певні напрацювання в цьому напрямку, зрештою, маємо певну систему, як "робити" Диктант, все ж мене в цій нашій акції не все задовольняє. Бо спочатку ідея Диктанту була нова, цікава, ми всі були нею захоплені, але десь, на якомусь етапі вона зупинилася в своєму розвитку - диктант проводило тільки Українське радіо. Інші ЗМІ особливої активності, аби підхопити цю загальноукраїнську акцію, не виявили. І тут можливо є певні наші недопрацювання. Це мій перший висновок, а другий - ідея такого Диктанту, яка здавалася дуже актуальною десь на початках утворення нашої держави, на жаль, сьогодні ще більше актуалізується. На жаль, бо в своїй державі переконувати загал в потрібності слова національного виглядає якось, м'яко кажучи, неприродно. Тому ідея Диктанту сьогодні абсолютно на часі і - аби вона стала більш продуктивною - їй треба надати більшого розголосу. Тому з наступної весни ми розроблятимемо грунтовний медіа-план, аби підключити до Диктанту національної єдності телевізію, органи влади, бо, я переконаний, ми знайшли б підтримку і в Президента, і в Кабінеті міністрів, і у Верховній раді, адже ця ідея має загальнодержавну, загальнонаціональну масштабність.
А щодо ідеї Диктанту, то на жаль, вона сьогодні ще більш актуальна, аніж на початку Незалежності, бо в силу різних політичних - і внутрішніх, і зовнішніх - факторів нам сьогодні потрібно говорити про це сьогодні доволі серйозно і доволі голосно. Диктант повинен давати нам, українцям, додаткові імпульси для утвердження національних українських пріоритетів у суспільно-політичному процесі. Ми ж знаємо, що, зокрема, Росія дає чималі кошти на підтримку російської мови за межами, за теренами своєї держави (пам'ятаємо ж фразу першої леді Росії: "Де звучить російська мова, там російська земля"). Це начебто культурологічна акція, але зрозуміло, що за нею стоять серйозні і далеко- і широкомасштабні задуми політиків сусідньої держави. До речі, після започаткування Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика у нас Росія відразу почала проводити Міжнародний конкурс російської мови на теренах колишніх радянських республік і також вкладати туди серйозні кошти. Звісно, тут Росії можна тільки позаздрити, адже ті, хто нею керують, чудово розуміються на тому, що таке мова і як вона впливає на людську свідомість. І саме тому вони активно просувають по всьому світу свою культуру, свій інформаційний продукт. А час сьогодні такий, що нові інформаційні технології можуть активно впливати на формування нових суспільних процесів і Росія їх активно використовує.
Україна, сьогодні, на жаль, не до кінця використовує ці засоби. Ми часто витрачаємо енергію на якісь внутрішні суперечки, на внутрішню боротьбу, на внутрішні взаємопоїдання і, спекулюючи на мовному питанні, губимо свої національні корені. А не буде національного, не буде тоді й державотворного, і ті принципи, на які виходять різні політичні сили, стануть недоречні, бо, ставши на шлях двомовності, ми можемо завалити нашу справді ще могутню державу.
Коли мене переконують у двомовності, я кажу: гаразд, давайте не будемо відкидати двомовність, але якщо друга мова - не українська, то давайте всі вивчимо спочатку першу - українську. Нехай друга державна - російська - буде десь на Закарпатті, румунська на Буковині, десь польська… Але перша нехай буде українська! Обов'язково! Це свята святих. І це справді основоположні фактори. Давайте полюбимо українську мову і нехай вона стане таким же державним і непорушним чинником як прапор, як герб, як гімн. Тоді можна говорити вже й про підтримку інших мов. Але коли є проблеми з першою мовою, з націєутворюючою мовою, яка дала назву держави, то тоді це надзвичайно тривожні фактори. І тому ідея Диктанту національної єдності не просто один з проектів Українського радіо, а акція, яка нині, вже в нових умовах, актуальна і має державне, націєутворююче значення. І, звичайно, в ідеалі треба, щоб Диктант писали всі - від Президента України і керівників усіх рівнів до школяра-першокласника. Лише так можна закласти основи національної свідомості громадян України.
- Але Диктант - хоч і визначальна та вагома складова мовного дня на радіо, але лише складова…
- Безсумнівно! Адже маємо колектив журналістів, які вже за кілька тижнів до Дня української писемності та мови почали готувати спеціальні програми. І тематика їхня була всуціль на теми мови. На Першій програмі мовний день розпочнеться з передачі "Школяда", присвяченої відкриттю Сьомого міжнародного конкурсу з української мови у Чернігові. Про виникнення писемності у слов'ян розповість програма "Загадки мови". У "Літературних читаннях" прозвучать сторінки роману нашого класика Івана Багряного "Тигролови". Анатолій Погрібний у своїй авторській передачі "Якби ви вчились так, як треба…" поспілкується з радіослухачами.
Окремо хочеться сказати добре слово про канал духовного відродження Радіо "Культура" (Третя програма УР), мовний день якого розпочнеться о 6 годині ранку з радіомарафону і цей радіомарафон закінчиться аж о 21 годині вечора. Тобто журналісти працюватимуть практично весь день у відкритій студії зі знаковими українськими постатями - письменниками, художниками, громадськими діячами і говоритимуть про наболіле, про найпекучіше питання сьогодення - про стан державної мови в Україні. Павло Мовчан, Любов Голота, Лесь Танюк, Михайло Слабошпицький, Євген Сверстюк, Володимир Яворівський, Дмитро Павличко, Микола Жулинський… Цей список можна продовжувати і продовжувати, бо ці люди постійно виступають на каналі "Культуру" і почуваються тут як вдома. Письменники навіть з трибуни свого недавнього з'їзду говорили про це.
Але що мене зацікавило особливо: канал "Культура" запропонує цього дня, начебто святкового, і проблемне журналістське розслідування у прямому ефірі. І радіослухачі навіть зможуть стати його найактивнішими учасниками. Це дві людські долі, два людських характери, дві життєві позиції. Один - донеччанин Юрій Литвин, машиніст Донецького міського молокозаводу, який, усвідомивши себе українцем, відмовився вести виробничу документацію російською мовою і спілкується українською. Він не хоче брати участі у політичних ігрищах, він хоче просто бути українцем в Україні, тому подав позов до суду на своє керівництво, яке за записи у виробничому журналі українською мовою перевело його на нижче оплачувану роботу. Суд не знайшов порушень у діях керівництва Донецького молокозаводу і Юрію Литвину було відмовлено. Тож, з ефіру радіослухачі зможуть почути про те, як продовжує свою боротьбу цей мужній чоловік, який вирішив боротися за свою національну гідність не словом, а ділом.
Приводом для ще одного журналістського розслідування цього святкового дня на Третій програмі став лист заступника голови Товариства "Просвіта" М.Нестерчука, який адресовано НРКУ, де йдеться про те, що мешканець міста Луганська, член "Просвіти" Сергій Мельничук позивається також в суді до органів місцевої влади на предмет захисту своїх конституційних прав щодо спілкування із органами влади державною мовою…
Отож, виникає далеко не риторичне питання: яка мова потребує захисту у південно-східному регіоні? Відповідь – за політиками, які не втратили здорового глузду.