Geum.ru

Міжнародний День рідної мови (21 лютого)

Вид материалаДокументы

Содержание


Духовні святині українського народу
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Духовні святині українського народу


Перший переклад книг Старого Заповіту грецькою мовою був здійснений приблизно в 283—247 роках до Різдва Христового. Авторами його стали 72 єврейські мудреці. Через це переклад має назву Септуанти (Септуагінти) — Семидесятки. Що ж до Нового Заповіту, то він одразу писався грецькою (виняток становить Євангеліє від Матвія, викладене іудейською). Приблизно в 382—405 роках усе Письмо (за наполяганням св. Ієроніма) повністю перекла­ли розмовною латинською мовою; ця книга стала відомою як Вульґата, а її найстаріше видання датується 1462 роком і побачило світ у місті Майнці. Власне, сама назва Біблії означає в перекладі з грецької «книжки». Цікаво, що її почали застосовувати до Святого письма тільки десь з III, а то й IV століття.

В Україну Святе письмо, яке було писане церковнослов'янською мовою і складалося тільки з неповного Нового Заповіту та окремих творів Старого Заповіту (насамперед, Псалтиря), прийшло ще за княжих часів. Найстаріший із текстів Євангелій, що зберігся до наших днів, датується 1092 роком. Це Євангеліє зберігалося в Москві, в Рум'янцевському музеї. Так зване Бучацьке Євангеліє, що знаходилося у львівському монастирі Василіан, трохи «молодше» — воно написане в XIII столітті.

Перша вітчизняна друкована книга зі Святого письма була створена у Львові в 1574 році. Йдеться про знаменитий «Апостол» першодрукаря Івана Федорова.

ссылка скрыта

«Апостол» Львів.1754 Першодрукар Іван Федоров


А ось перше повне видання Письма вийшло тільки в 1581 році і нині відоме як Острозька Біблія.

Оскільки у XVI столітті розпочався конфлікт між православною та католицькою церквами, виникла необхідність видавати релігійні книги живою, зрозумілою для народу мовою. Саме тоді з'явилися перші переклади Євангелія сучасною українською. До нас дійшли три примірники таких видань: Василя Тяпинського, Валентина Нагалевського та ченця Григорія, архімандрита волинського Пересопницького монастиря. Остання книга, що дістала назву «Пересопницьке Євангеліє», датована 1561 роком. Вона вважається найціннішим і найбільш повним з цих перекладів. Чернець Григорій брав за основу, як зазначено в його роботі, болгарський текст.

З утворенням незалежної Української держави стало традицією під час присяги Президента на вірність народові України поряд з Конституцією України та Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє як найдорожчу духовну святиню, реліквію далекого минулого нашої держави та свідчення високої духовної культури наших предків.




Трохи пізніше, у XVII столітті, подальший переклад Святого письма українською був припинений: у країні тоді чільне місце надавалося школі латинської схоластики. Однак тексти, написані «неуставною» мовою, все ж таки подекуди продовжували з'являтися. Прикладом вдалого тодішнього перекладу може бути катехізис митрополита Петра Могили.

Але становище з плином часу не покращувалося: у 1685 році українська Православна церква перейшла під владу Московської патріархії. Оскільки російський уряд вважав використання української мови небезпечним для власної державності, він заборонив друк книжок (насамперед, релігійного змісту) українською. КатеринаII (XVIII ст.) пішла ще далі: всі школи та церкви нашої держави дістали розпорядження запровадити московську вимову церковнослов'янських текстів. Щоправда, українська інтелігенція аж ніяк не бажала миритися з таким станом речей. Уже в XIX столітті з'явилося кілька перекладів українською витягів зі Святого письма.

Найбільш відомими з них були переклади Квітки-Основ'яненка, Маркіяна Шашкевича, професора Михайла Максимовича, Пилипа Морачевського. Роботу Пилипа Морачевського російська Академія наук ухвалила до друку, але князь Долгоруков та київський генерал-губернатор Анненков добряче натиснули на Священний Синод, і Євангеліє українською так і не вийшло. Щоправда, переклад Морачевського таки побачив світ. Тільки сталося це на 45 років пізніше, у 1906 році.

Попри політичні перепони, книги Святого письма, написані українською, у державі були. Оскільки їх на батьківщині не друкували, замовлення пересилалися за кордон. Так, у Польщі видавалися Напрестольне Євангеліє, повний текст Нового Заповіту та Псалтир. Над більшістю з цих книг працював відомий учений, професор Михайло Кобрин.

Ще один майже повний переклад Біблії належить перу українського письменника Пантелеймона Куліша та його співвітчизника, ученого Івана Пулюя. Унікальна робота друкувалася у Відні та Львові частинами. Але одного разу у видавництві сталася пожежа. Серед інших рукописів полум'я знищило переклад усього Старого Заповіту. Копії в авторів, на жаль, не було... Тоді Пантелеймон Куліш знову взявся до діла. Працював він так, наче розумів: для закінчення роботи йому може забракнути часу. І таки забракло... Але переклад був завершений — після смерті Куліша його справу закінчили Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький. Права ж власності на цей переклад отримало Британське Біблійне Товариство (уперше воно видало Біблію українською ще в 1903 році). Звичайно, іноземні видання книг Святого письма в нашій державі були офіційно заборонені.

Минуло кілька десятиліть. Оскільки за цей час українська мова відчутно змінилася, виникла потреба зробити новий переклад релігійних текстів. Так, Стокгольмське товариство в 1942 році випустило Новий Заповіт та Псалтир; переклад цих книг виконав професор Іван Огієнко. Британське ж Біблійне Товариство в 1955 році надрукувало повний текст Біблії (переклад митрополита Іларіона Огієнка).