Міжнародний День рідної мови (21 лютого)

Вид материала

Документы

Содержание Премія імені Нестора-Літописця Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика Умови конкурсу Роль рослин у розвитку писемності

Подобный материал:

• ua/index php?name=Pages&op=page&pid=163, 54.61kb.
• День рідної мови – 21 лютого, 36.24kb.
• Усучасному освітньому просторі спостерігається відчуження дітей від рідної мови, народної, 129.76kb.
• Напишімо диктант національної єдності, 75.13kb.
• План Підсвічник із свічкою, калач. Любов до рідної землі, до свого народу, до рідної, 61.3kb.
• Плани-конспекти вступних уроків української мови, 578.69kb.
• Тиждень української писемності та мови в Загальноосвітній школі І-ІІ ст., 24.9kb.
• Використання мовленнєвих ситуацій на уроках мови, 53.8kb.
• До Дня української писемності та мови Зал прикрашений висловами про мову. До Дня української, 54.9kb.
• Тема: Значення мови в житті суспільства. Українська мова – державна мова України. Мета, 59.67kb.

Премія імені Нестора-Літописця

Під час Міжнародного книжкового ярмарку «Медвин: Книжковий світ-2006» уперше вручали премію імені Нестора-літописця.

Ідея нової літературної нагороди належить Володимирові Рубану, генеральному директору видавництва «Київська Русь».

Першу премію імені Нестора-літописця вручали 9 листопада, у День української писемності. Навколо неї ще нема такого ажіотажу, який, наприклад, має «Коронація слова». Однак усе попереду. Найкращих літописців сучасності визначали фахівці з журналу «Київська Русь».

Перше місце (та приз 40 тис. гривень) поділили колектив авторів під псевдонімом Олесь Бережний (за твір «Тузла, дядя Вася та весло») і Мар’яна Кияновська (за збірку поезій «Діва єдиноріг...»).

Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика

Конкурс засновано Міністерством освіти і науки України та Лігою українських меценатів.

Петро Яцик -  українець з  Прикарпатського села Верхнє Синьовидне, народився в 1921 році. В 1949 році емігрував до Канади, де займався інвестиціями в індустріальне будівництво, був Президентом Промбанку Інвестмент, Еккюрейт Билдерз, П. Яцик Груп; один з ініціаторів створення Українського дослідницького інституту при Гарвардському університеті; фінансував видання енциклопедії українознавства; у 1989 році на основі його внеску на суму 1 млн. доларів засновано центр дослідження історії ім. П. Яцика при Альбертському університеті, одним із головних проектів якого було перевидання Історії України – Руси М.Грушевського англійською мовою.

П.Яцик був одним із ініціаторів проведення конкурсу з української мови та надав фінансову підтримку для його проведення. П.Яцик приїздив в Україну разом з донькою Надією, був почесним гостем конкурсу.

Після його смерті конкурсу присвоєно ім’я Петра Яцика.

Фонд, який створила його донька,   всі ці роки здійснював фінансову підтримку конкурсу

Міжнародний конкурс з української мови  щороку стартує в одному із обласних центрів України 9 листопада в День  української писемності та мови.

Свято, як і Міжнародний конкурс з української мови, спрямоване на підтримку рідної мови, з метою привернення уваги світового українства до необхідності її вивчення і розвитку, пропаганди і популяризації української мови, та, водночас,  демонстрації її краси і багатства, літературної довершеності.


Умови конкурсу

Конкурс проводиться як творче змагання учнівської молоді, яка любить і шанує українську мову, виявляє знання мовних тонкощів, має схильність до творчості.

Конкурс проводиться щорічно у навчальних закладах України та школах української діаспори (незалежно від типу, форми власності та підпорядкування) для всіх дітей, які виявили особисте бажання взяти у ньому участь.

Конкурсантам пропонуються письмові завдання з української мови на визначення грамотності та роботи на розкриття творчих здібностей.


Це цікаво

Роль рослин у розвитку писемності

В історії людського суспільства створення письма відіграло роль, рівнозначну винайденню двигуна внутрішнього згоряння чи освоєнню електричної енергії. До цієї визначної події людство йшло довго і складно. Сотні тисяч років існувала усна мова, доки приблизно 5— 6 тисячоліть тому почали з'являтися перші проблиски писемності — так звані піктограми, тобто малюнкове спрощене зображення конкретних предметів і понять, яке людині замінювало слова.

Безперечно, що у давнину наші предки спочатку використовували малюнки як засіб для закріплення та передачі потрібної інформації. У наш час своєрідні піктограми збереглися хіба що у вигляді позначень дорожніх знаків та видів спорту на світових чемпіонатах та олімпійських іграх. Сам термін "писати" первісно означав "малювати" (в латинській мові рісtиs — "розмальований", в англійській рісtиrе — "образ", рісturesque — "мальовничий").

У розвитку писемності велика роль належить рослинам як матеріалу для письма. Так із серцевини довгих безлистих стебел рослини папірусу стародавні єгиптяни навчилися виготовляти чудовий матеріал для письма — папірус, яким люди користувалися протягом тридцяти століть. Склеєні у стрічки шматки папірусу перетворювались у згортки довжиною у декілька десятків метрів. На папірусі написані стародавні рукописи (давньоєгипетські, грецькі, латинські, арабські, єврейські, перські, сирійські, грузинські та ін). Найбільшу кількість папірусів (кілька десятків тисяч) знайдено в Єгипті. Завдяки папірусам до нашого часу дійшло багато поетичних, історичних, наукових та інших цінних джерел. Найстародавнішим з них нараховується близько п'яти тисяч років.

У далекому минулому, крім папірусу, основним матеріалом для письма служив пергамент — спеціально оброблена шкіра молодих тварин. Назва пергаменту походить від назви стародавнього міста Пергама (сучасна Бергама) в Малій Азії, де в II ст. до н. є. такий матеріал набув значного поширення.

На території України перші письмена збереглися ще з IV тисячоліття до н.е. — це недавно відкриті написи в печерах Кам'яної Могили поблизу Мелітополя. Цілком ймовірно, що різноманітні штрихи та лінії, розмальовані на українських великодніх писанках, несучи відповідну інформацію, колись також читалися. Відомі також написи з часів трипільської культури (IV — II тисячоліття до н.е.), виконані на стінках керамічних глеків (на іншому матеріалі вони не збереглися б до наших часів). Трипільська кераміка здобула європейську славу завдяки орнаменту — головному вияву трипільського мистецького духу. Провідними мотивами того орнаменту були спіралі і волюти, виконані темногнідою, іноді аж чорною, і білою фарбами на червоному тлі посудини. Особливо цікавим був спіральний візерунок, який ішов довкола посудини, і для трипільського митця символізував вічність руху. Часто на розмальованому посуді трапляються схематичні малюнки свійських тварин, іноді жінок, що надавало зображенню магічного значення. Деякі вчені вважають, що абетка винайдена трипільцями; згодом вона поширилась на Середземномор'я й дісталася Греції, щоб потім у зміненому вигляді повернутися знову на береги Дніпра вже у вигляді кирилиці, побудованої значною мірою на грецькому письмі.

Без сумніву, писемна традиція не могла безслідно зникнути на землі, де вона вже побутувала. Тому у вчених є підстави вважати, що писемність на території України існувала ще до прийняття християнства. Закономірно, що вплив християнства на способи інтелектуальної експресії давніх русичів був визначальним. Більшість зразків писемної літератури тієї доби мали релігійний характер, наприклад: "Патерик" — написана ченцями Києво-Печерської лаври оповідь про життя святих; проповіді й гімни св. Кирила Туровського; писання київського митрополита Іларіона "Слово про закон і благодать". Водночас у ранніх київських літописах відтворювались і головні проблеми доби та подробиці окремих подій (князівські чвари, боротьба з кочовиками). Найважливішими серед них є "Повість минулих літ" монахів-літописців Нестора та Сильвестра, "Повчання дітей" князя Володимира Мономаха, справжній літературний шедевр — поетичний твір "Слово о полку Ігоревім" невідомого автора та інші.

У Київській Русі матеріалом рослинного походження для письма служила береста, тобто верхній шар кори, здертий з берези. Особливо багато (понад 500) писемних пам'яток XI — XV століть, так званих берестяних грамот, віднайдено 1951 року, під час археологічних розкопок у Новгородських землях, у Смоленську, Пскові, Вітебську, Старій Русі. Берестяні грамоти — це найцінніші документи, в яких розповідається про важ­ливі події далеких часів, про життя та побут простих городян, селян, ремісників тощо.

У Києві досі не знайдено жодної берестяної грамоти. Річ у тому, що в ґрунтах верхньої, нагірної частини міста, де переважно велися розкопки, вони не могли зберегтися. Проте при розкопках на Подолі, де стародавні шари залягають на глибині до 4 і більше метрів, археологи виявили дерев'яні зруби X—XI ст., а серед різних речей господарського вжитку виявився стаканчик з берести, що дуже добре зберігся. Трохи згодом тут же на Подолі розкопали берестяний згорток і кістяне писало — своєрідний "олівець", верхня частина якого виконана у вигляді голови ведмедя. Треба зазначити, що стародавні писала знаходили і у верхній частині Києва, але вони були металевими: залізними або бронзовими. Однак для берести металеве писало не дуже годиться, бо воно надто глибоко дряпає м'яку кору. Отже, писалися берестяні грамоти гострим кістяним "олівцем".

Більшість берестяних грамот — різні побутові та господарські записи, особисті листи, договори. Так само є записи з протестами селян проти феодальної експлуатації, зі списками феодальних повинностей тощо. Берестяні грамоти становлять величезну історичну цінність, розповідаючи нам про життя далеких предків. Деякі вчені вважають, що знайдені в Новгороді абетки на бересті для школярів та настінні написи у Св. Софії є свідченням доступності освіти не лише для мирської та церковної еліти, але й нижчим верствам. Згодом, коли в Україні було започатковано книгодрукування, освіта і шкільництво дістали подальший розвиток, значно примноживши інтелектуальні можливості ширших народних мас.

Рослинне походження так само має основний сучасний матеріал для письма — папір, який складається зі спресованих рослинних волокон, безладно переплетених і зв'язаних між собою силами поверхневого зчеплення. Рослинні волокна складаються з міцного матеріалу — целюлози, тому хороший папір відзначається міцністю. Маса квадратного метра його становить від 4 до 250 г.

У наш час папір використовують з різною метою: насамперед для писання, друкування книжок і газет, а також для пакування. Папір — найважливіший засіб письмового спілкування, на ньому пишуть листи і друкують різні тексти. З ламінованого паперу виготовляють пакети для зберігання рідких продуктів. Фільтри з паперу запобігають забрудненню автомобільних двигунів. Спеціальний папір використовують для поглинання рідин у промисловості та в побуті. Папером користуються для оформлення інтер'єрів — наприклад, для виготовлення абажурів і шпалер.

Спосіб приготування паперу вперше, понад 2 тисячі років тому, був відкритий східними майстрами, а саме у Стародавньому Китаї (Цай Лунь). Спочатку папір виготовляли ручним способом. Паперову масу із стебел бамбука та лубу шовковичного дерева заливали водою, вміщували у форму, висушували і одержували товсті аркуші грубого паперу. Але ще за п'ять століть до китайців, як ми вже згадували вище, древні єгиптяни навчились робити подібний матеріал із розплющених стебел папірусу. У багатьох сучасних мовах слово "папір" (в англійській — рарег, в іспанській — рареї, у слов'янській — папір) походить від єгипетського слова "папірус".

Сама рослина папірус, українська назва якої Смикавець папірник, — високий багаторічний трав'янистий очерет з родини осокових походить з тропічної Африки; в давні часи папірус занесений в Єгипет, Палестину та інші країни, де здичавів. Росте папірус уздовж берегів річок та боліт, утворюючи великі зарості. Нині ця рослина стала рідкістю; тепер папірус розводять як декоративну рослину в садах і парках.

Варто відзначити і той факт, що давні єгиптяни використовували в'язанки папірусу для будівництва своїх човнів. А в наші часи (друга половина XX століття) норвезький вчений і мандрівник Тур Хейердал здійснив експедиції на папірусних човнах "Ра", "Ра-2" і "Тігріс", досліджуючи можливості трансокеанської міграції народів.

З бігом часу людство випробувало багато різноманітної сировини, аж поки, нарешті, з середини XIX століття, повсюдно почали виготовляти папір із деревини. Можливо, людині цю ідею підказали оси, котрі тисячоліттями будують свої "паперові" гнізда із найдрібніших шматочків деревини.

Основною сировиною для виробництва паперу визнана деревина хвойних дерев — сосни, ялини і ялиці, яка дає найбільш довге і тонке деревне волокно. Деякі породи хвойних дерев висаджуються спеціально для потреб паперової промисловості, адже більшу частину природних лісів уже вирубано.

Це й не дивно: щороку у світі виробляється близько 215 мільйонів тонн паперу та пиломатеріалів. А кожний житель розвинутих країн витрачає в середньому біля 300 кг паперу на рік. Приблизно половина цієї кількості використовується повторно для виготовлення газетного, туалетного, обгорткового та інших видів низькоякісного паперу. Решта паперу потрапляє на звалища і піддається бактеріальному розкладанню. У сучасному паперовому виробництві деревину спочатку подрібнюють, потім варять у розчині каустичної соди та інших хімічних речовин до одержання пухкої волокнистої маси (пульпи), збивають її для кращого зчеплення волокон, очищають і підбілюють. Потім виливають на дрібновічкову сітку конвеєра, продувають повітрям, прокочують між гарячими валками, на яких уже пресується і висушується готовий папір. Його намотують на рол у масивні рулони.

Як сировину для виробництва паперу використовують не лише деревину хвойних. Для цього годиться також деревина осики, тополі, евкаліпта. В Індії та інших країнах Південно-Східної Азії використовують бамбук, спеціально вирощуваний як замінник деревини для целюлозно-паперової промисловості.

Ще папір можна виготовити із соломи злакових культур, цукрової тростини, очерету, стебел топінамбуру, волокон кактуса опунції та інших рослин. У Непалі, наприклад, для виробництва вищих сортів паперу використовують кропиву, невичерпні зарості якої у передгір'ях Гімалаїв створюють цілі природні плантації. Вищі сорти паперу для друкування банкнот і важливих документів роблять із бавовняного та лляного ганчір'я. Папір з такої сировини виходить дуже гладенький і міцний.

В Європі виробництво паперу почалось приблизно у X столітті, а згодом, у XV — XVI століттях, після винайдення книгодрукування воно набуло широкого розвитку. В Україні перші паперові млини створено у XVI столітті в містах Острозі, Радомишлі, Янові. А найдавніша папірня в Україні була заснована в Буську (тепер Львівської області), про що свідчать водяні знаки, які походять з 1541 - 1586 років. Ними маркував свою продукцію рід Гурків — тодішніх власників староства. Найстарішим із діючих в Україні паперових підприємств є заснована в 1870 році паперова фабрика у селищі Понінка (тепер Хмельниць­кої області). Нині — це потужний целюлозно-паперовий комбінат, що випускає целюлозу, різноманітний папір, картон і зошити. Дещо менший вік має Малинська паперова фабрика (на Житомирщині), яка була заснована у 1872 році для виготовлення цигаркового паперу, а в наш час, після докорінної реконструкції та оснащення найновітнішим обладнанням, служить для друкування української гривні та інших цінних паперів.

Випуск паперу для України — дуже важлива і актуальна проблема. Як уже згадувалось вище, традиційно основною сировиною для виробництва паперу є деревина. Однак лісів в Україні не так багато, їх треба берегти і примножувати. Для задоволення потреб України у целюлозно-паперовій продукції, включаючи спеціальні високоякісні сорти паперу, необхідна високоміцна довговолокниста целюлоза.

На думку вчених, найбільш придатним видом сировини для такої целюлози є луб'яно-волокнисті культури - кенаф, льон та конопля. У стеблах кенафу міститься волокно, яке за якістю поступається лише джутовому. На жаль, в Україні кенаф не культивується через невідповідність кліматичних умов для його вирощування. Ця однорічна прядивна рослина походить із тропіків і вимагає достатньої кількості тепла і вологи для вегетування.

У стеблах льону вміст целюлози вдвічі нижчий, ніж у коноплях. З метою збереження лісів України вчені Інституту луб'яних культур УНАН запропонували технологію плантаційного вирощування сортів конопель, які не містять наркотичних речовин і дають високий урожай вегетативної маси. У співробітництві зі спеціалістами НДІ целюлозно-паперової промисловості України навіть одержано високої якості дослідні партії паперу з конопель. Такий папір придатний для виготовлення грошей, акцій, чеків, облігацій тощо.

Для потреб целюлозно-паперової промисловості також розроблені технології плантаційного вирощування швидкорослих гібридів та форм деревних культур, зокрема, осокорів, тополь, кленів, верби. Але щоб виростити таку сировину потрібно мінімум 6—8 років. Та й високоякісного паперу з неї не одержиш. Отже, безгашишні сорти конопель залишаються досить вигідною культурою для виготовлення високоякісного паперу, їх можна сіяти на одному місці багато років без зниження врожайності, що дає змогу сконцентрувати посіви поряд з переробними підприємствами.