Міжнародний День рідної мови (21 лютого)

Вид материала

Документы

Содержание Брати Кирило і Мефодій Брати Кирило і Мефодій Брат Кирило День української писемності та мови (9 листопада)

Подобный материал:

• ua/index php?name=Pages&op=page&pid=163, 54.61kb.
• День рідної мови – 21 лютого, 36.24kb.
• Усучасному освітньому просторі спостерігається відчуження дітей від рідної мови, народної, 129.76kb.
• Напишімо диктант національної єдності, 75.13kb.
• План Підсвічник із свічкою, калач. Любов до рідної землі, до свого народу, до рідної, 61.3kb.
• Плани-конспекти вступних уроків української мови, 578.69kb.
• Тиждень української писемності та мови в Загальноосвітній школі І-ІІ ст., 24.9kb.
• Використання мовленнєвих ситуацій на уроках мови, 53.8kb.
• До Дня української писемності та мови Зал прикрашений висловами про мову. До Дня української, 54.9kb.
• Тема: Значення мови в житті суспільства. Українська мова – державна мова України. Мета, 59.67kb.

Брати Кирило і Мефодій

Створення власного, самобутнього слов’янського алфавіту (кирилиці) поклало початок утвердженню культур слов’янських народів як рівноправних серед інших європейських культур. У цьому полягає велика історична заслуга братів Кирила та Мефодія.


Брати Кирило і Мефодій народилися у м.Тесалоніки (нинішні Салоніки), яке в ІХ ст. становило важливий центр торговельного і політичного життя Візантійської імперії й посідало визначне місце в суспільному та інтелектуальному житті цієї околиці Балканів. А оскільки місто лежало на пограниччі слов’янських територій, то воно мало ще й слов’янську назву Солунь. Їхній батько був високим урядовцем в імперській адміністрації, що відкривало братам шлях до кар’єри.

Мефодій перебував спочатку на військовій службі і досяг становища архонта, тобто начальника однієї з прикордонних провінцій, де проживало багато слов’ян. Однак уже близько 840 року Мефодій перервав свою діяльність урядовця і пішов до одного з монастирів у Бітінії.

Брат Кирило з особливо гарними успіхами навчався у Візантії, де прийняв свячення, рішуче відмовившись від політичної кар’єри. Уже в молодому віці, з огляду на виняткове знання культури й релігії, йому доручалися важливі церковні завдання. Він був бібліотекарем архіву при великій церкві Св. Софії в Константинополі, займав впливову за своїм становищем посаду патріаршого секретаря. Врешті-решт він прийняв обов’язки викладача філософії у вищій Константинопольській школі.

З 863 року брати жили в Моравії і Паннонії. Приводом для їхнього переїзду стало прохання князя Ростислава з Великої Моравії, з яким він звернувся до імператора Михаїла ІІІ, щоб той до його народу послав «такого єпископа й учителя... який умів би вияснити правди християнської віри їхньою мовою». Брати, зазнаючи переслідувань з боку німецького духівництва, проповідували православ’я слов’янською мовою.

Випробування були нелегкими, а для Мефодія закінчилися навіть жорстоким ув’язненням. Але брати все це зносили з міцною вірою і несхитною надією.

Кирило склав перший слов’янський алфавіт, названий за його ім’ям кирилицею, і з допомогою Мефодія переклав на слов’янську мову кілька грецьких церковних книг та Літургію. Кирилиця лягла в основу алфавітів ряду слов’янських народів. Праця братів дістала належне визнання, хоча радість успіху затьмарила передчасна смерть Кирила.

Переклад священних книг, здійснений Кирилом і Мефодієм разом із їхніми учнями, сприяв надзвичайному зміцненню старослов'янської літературної мови, яка набула завдяки цьому загального визнання. Вона на багато століть стала мовою не тільки церкви, а й усіх культурних верств слов'янських націй, зокрема, й східного обряду. Нею до наших днів правиться православне богослужіння у Східній Європі, в ряді країн Західної Європи, вона вживається також у римській літургії хорватських католиків. В історичному розвиткові слов'янства східного обряду старослов'янська мова відіграла також велику історичну роль, як і латинська на Заході. Вона збереглась як офіційна майже до 19 ст. і мала надзвичайний вплив на утворення сучасних літературних мов усіх слов'янських націй.

Діяльність братів-просвітителів по-різному відбилася на різних територіях, але особливого розмаху й сили набула там, де в ті часи була міцна державність – у Великій Моравії, значний вплив на всі сфери культурного життя їхня місіонерська, апостольська діяльність справила в Чехії, пізніше – в сербсько-лужицьких землях і південній Польщі. Згодом учні братів-місіонерів принесли ідеї Кирила і Мефодія на їхню батьківщину – в Болгарію.

Звідси християнство і книжна культура почали швидко поширюватися в інші країни. Через сусідню Дако-Румунію прийшли вони і в Київську Русь, звідки почали рух далі на схід і на північ. Історичний досвід організації церкви у Великій Моравії та Болгарії був врахований у Київській Русі, де літургію слов'янською мовою було введено одночасно з хрещенням 1010 р.

Широка християнізація слов'янських народів стала в той історичний період прогресивним явищем. Вона була неможливою без використання в релігії рідної мови, створення зрозумілої людям теологічної термінології. Заслуга братів у цьому є неоціненною. Давши своєю місіонерською діяльністю, в рамках християнського спілкування, могутній поштовх розвиткові освіти і культури в Європі, брати Кирило і Мефодій сприяли громадянському і культурному єднанню народів. І сьогодні ця благородна ідея, закладена видатними слов'янськими просвітителями, не втратила своє значення .

День української писемності та мови (9 листопада)

9 листопада православна церква вшановує пам'ять святого преподобного Нестора-літописця, мощі якого покояться у печерах Києво-Печерської лаври.

У цей день Україна святкує День української писемності і мови..

Свято було встановлено Указом президента України, на підтримку ініціативи громадських організацій і з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства. Екс-президент України Леонід Кучма в 1997 році ухвалив ввести в Україні День української писемності та мови, який відзначатиметься щорічно 9 листопада, в день надання почестей пам'яті Преподобного Нестора-Літописця.

За часів Київської Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірних глибин, називає їх "Повість минулих літ".

Давніший із літописів, який дійшов до нас, був написаний у 1377 році на пергаменті – вичиненій телячій шкірі. Він називається Лаврентіївським, за ім'ям монаха-переписувача Лаврентія. Як і багато інших, цей літопис відображає більш давні тексти. Зокрема до нього входить пам'ятник вітчизняного літопису "Повість временних літ", написаний на початку XII століття. Автором "Повісті" був монах Києво-Печерського монастиря преподобний Нестор-літописець (близько 1050-1114 рр.). Його ми по праву можемо вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності. Головним його послухом у монастирі стала книжкова справа. Преподобний Нестор працював до останнього дня свого земного життя.

Мощі святого покояться у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Українською православною Церквою встановлений орден "Преподобного Нестора-літописця". Не менше значення для становлення української писемності мають і ділові договори Київської Русі та Константинополя, які є визначними пам'ятками давньоруської писемності IX-X ст. Всі ці давні пам’ятки підтверджують незаперечну істину – українська мова, культура й писемність мають глибоке коріння, а наша нація, безсумнівно, одна з найбільш освічених і розвинених європейських націй.

Українська мова пройшла довгий шлях розвитку й нині постає перед нами в усій красі лексичного багатства, граматичної стрункості та стилістичного розмаїття. Лінгвісти світу захоплюються мелодійністю нашої мови, що належить до першої трійки наймилозвучніших мов земної кулі. 1934 р. на конкурсі мов у Парижі вона була визнана, поряд з французькою і перською, як найкраща, наймилозвучніша й найбагатша мова світу. Незважаючи на утиски - від указу Петра І про заборону друкування в Україні будь-яких книг, окрім церковних, та й то так, щоб у них не було "ніякого окремого наріччя", і до часів комуністичних, - українська мова не лише вижила, а й розвивалась, збагачувалась, удосконалювалась.

Мова – це серце нації, а нація – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, свої святощі, своє минуле, теперішнє і майбутнє. Мова – це невичерпна духовна скарбниця, в яку народ безперервно вносить свій досвід, всю гаму свого розуму і почуття. Мова – це канва, на якій людина вишиває узори свого життя.

Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна, наша невмируща мова, мужньо витерпівши наругу і найлютніших царських сатрапів та посіпак шляхетно-панських, і своїх панів та підпанків. Перетерпіла вона і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги українською мовою, окрім творів художніх, і ганебний із найганебніших Емський указ 1876 року, який зовсім заборонив друкувати книги українською мовою.

Українська мова невіддільна від українського народу, від його історичного розвитку, від самої держави, від рідної землі.

Українська мова – мова української нації. В ній тисячолітня історія нашого народу – історія тяжка, кривава, із злетами і падіннями, осяяна духом свободи та незалежності Української держави, бо ж український народ віками змушений був із зброєю в руках оборонятися і відстоювати своє право на вільне життя.