Міжнародний День рідної мови (21 лютого)

Вид материала

Документы

Содержание День слов’янської писемності й культури. Свято духовної єдності (24 травня)

Подобный материал:

• ua/index php?name=Pages&op=page&pid=163, 54.61kb.
• День рідної мови – 21 лютого, 36.24kb.
• Усучасному освітньому просторі спостерігається відчуження дітей від рідної мови, народної, 129.76kb.
• Напишімо диктант національної єдності, 75.13kb.
• План Підсвічник із свічкою, калач. Любов до рідної землі, до свого народу, до рідної, 61.3kb.
• Плани-конспекти вступних уроків української мови, 578.69kb.
• Тиждень української писемності та мови в Загальноосвітній школі І-ІІ ст., 24.9kb.
• Використання мовленнєвих ситуацій на уроках мови, 53.8kb.
• До Дня української писемності та мови Зал прикрашений висловами про мову. До Дня української, 54.9kb.
• Тема: Значення мови в житті суспільства. Українська мова – державна мова України. Мета, 59.67kb.

День слов’янської писемності й культури. Свято духовної єдності (24 травня)

Ввечері 24 травня, коли Православна Церква святкує пам’ять святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія, учителів Словенських, слов’янські народи відзначають День слов’янської писемності і культури.

День пошанування слов’янських першоапостолів братів Кирила і Мефодія давно став святом, спільних для всіх слов’ян. Їхня діяльність посідає значне місце в історії Європи.

Писемність, мова — то є душа кожної нації, її святощі, її найцінніший скарб... В мові — наша давня й нова культура, ознака нашого національного визнання!

З року в рік, у пору різнобарв'я квітів та переливу сонячних променів, природно й просто, як весна, приходить світле свято — День слов'янської писемності й культури, коли вшановують святих рівноапостольських — першовчителів Кирила і Мефодія (за старим стилем 11 травня), які створили писемність, здійснили переклад богослужбових книг з грецької мови на слов'янську, поширювали християнське вчення. Відома і приблизна дата виникнення нашого письма. За свідченням середньовічного ученого Чорноризця Храброго, це стало­ся 863 р. (6 363 р. від створення світу, як зазначається в його творі "О письмєнєхь"). Щоправда, то була глаголиця, як вважають учені сьогодні, — абетка, яка за накресленням літер не мала аналогів у світовій практиці й точніше передавала звукову особливість мови, ніж кирилиця, що, напевне, з'явилася трохи пізніше й побудована головним чином на основі грецького письма.

Безпосереднім приводом для створення глаголичної абетки було звернення Великоморавського князівства до Візантії з проханням надіслати священнослужителів, учених людей, які б хрестили слов'ян, правили службу рідною й зрозумілою всім мовою, готували учнів. Цю справу було покладено на місію, що її очолили Кирило і Мефодій.

Народилися вони в Солуні (Салоники), другому по значенню, після Константинополя, візантійському місті, де і тепер можна почути слов'янську мову. На час підготовки до поїздки за плечима братів був великий досвід наукової, перекладацької, дипломатичної та релігійної діяльності.

Тодішні слов'яни скрізь добре розуміли одне одного, їхня мова, незважаючи на незначні місцеві розбіжності, в цілому мала багато спільних рис. Тому місія Кирила і Мефодія та їх учнів, як і в цілому їхня двадцятирічна просвітницька діяльність у Великій Моравії та Блатенському князівстві, мала всеслов'янське значення. Створення абетки та переклад грецьких оригіналів, у тому числі Святого Писання, християнських проповідей, поява автентичних творів у IX—X ст. знаменували собою поворотний момент у духовному житті слов'янських народів: з прийняттям християнства на світовій арені з'явилася нова мова, яка їх об'єднувала на значній території. Вихоплена з розмовної стихії, наче з горнила, завдяки талановитим майстрам, якими були перші слов'янські просвітники, проста мова піднялася на вищий щабель, набула здатності передавати гнучкі повороти складних лабіринтів візантійського тексту, абстрактність думки, афористичність і влучність вислову. Після грець­кої та латинської вона стала третьою мовою у середньовічній Європі, на території якої поширювалося слово Божіє.

Виникнення писемності поклало початок літературі слов'янських народів, основу якої заклали такі твори, як "Проглас до євангелія" Кирила, Докладні житія Кирила і Мефодія, Похвальні слова Климента Охридського, "Шестоднев" Іоанна екзарха Болгарського, гімнографічний цикл Костянтина Преславського, котрий, напевне, є автором так званої Абеткової молитви. Ця молитва неодноразово перекладалася багатьма мовами, починаючи з І.Франка, який був і одним з перших її дослідників. Свіжі й оригінальні барви для музичної інтерпретації її тексту знайшов визначний український композитор О.Білаш, котрий 1991 р. вперше представив слухачам свій новий твір.

Після смерті Кирила і Мефодія жорстоко переслідували їхніх учнів, навіть продавали у рабство й висилали з країни. На щастя цих носіїв світла з радістю прийняла Болгарія, де князь Борис виділив їм усе необхідне для роботи. Климент Охридський підготував більш як 3500 учнів і вдосконалив створену Кирилом азбуку, яку на честь свого вчителя назвав кирилицею. Було відкрито Преславську та Охридську школи, де готували книжників, переписували давні манускрипти. Надзвичайно великого розмаху набула ця справа у Київській Русі після прийняття християнства. Упродовж віків, поряд із церковною методою книжників, яка не мала рівних собі за кількістю й майстерністю оформлення, тут створювалися шедеври східнослов'янської оригінальної літератури, яскравими представниками яких були Нестор ("Повість минулих літ"), Іларіон ("Слово про закон і благодать"), Володимир Мономах ("Повчан­ня"), Даніїл Заточник ("Моління"), Кирило Туровський ("Слова"), авто­ри "Слова о полку Ігоревім", "Києво-Печерського патерика", Київського літопису. Пізніше ці традиції продовжили Іван Вишенський (у своїй "Книжиці" шукав "существа правды"), Феофан Прокопович, Мелентій Смотрицький, Іван Галятовський.

Нещодавно український читач одержав надзвичайно цінний подарунок — "Літопис руський", який (складається з "Повісті минулих літ", Київського та Галицько-Волинського літопису з доданням творів Володимира Мономаха у перекладі Л.Є.Махновця, що спорядив видання науково-дослідницьким та довідковим матеріалом. Цим багато ілюстрованим, підготовленим дбайливо й з великою любов'ю фоліантом видавництво "Дніпро" започаткувало серію книг під назвою "Давньоруські та давні українські літописи".

Сьогодні ми знову звертаємося обличчям до джерел нашої духовності, до одвічних цінностей культури, шукаємо опору в слові. Дедалі частіше вживаються такі призабуті в нашому лексиконі слова, як благо, добро, істина, милосердя, зафіксовані, до речі, у перших пам'ятках писемності понад тисячу років тому, це означає, що вони приходять до нас, як вода до спраглих.

Після довгого забуття, або скоріш байдужості, упродовж останнього десятиліття відроджується світле свято, розширюється його географія. Воно нагадує про безцінний здобуток слов'ян — слово писемне, джерело нашої духовності і братерства слов'янських народів. Особливого забарвлення це свято набуває для болгар. Цього дня болгари, які живуть у Римі, а також болгарська делегація, що приїздить у це місто, покладають вінки на могилу Кирила; а в самій Болгарії оголошуються прізвища лауреатів премії в галузі літератури, мистецтва, науки та освіти.

Ім'я Кирила і Мефодія носять Народна бібліотека в Софії, університет Велико Тирнова, десятки шкіл. Заснований сто років тому Софійський університет названо іменем учня братів-просвітителів Климента Охридського. Свято патрона університету — 8 грудня (25 листопада за старим стилем) поступово стало святом усього болгарського студентства.

У середині IX століття Кирило розробив і впорядкував слов'янську абетку та староболгарську книжну мову. Діяльність братів-просвітителів здобула визнання в усій Європі, бо, здійснивши прорив у греко-латинській монополії, нав'язаній середньовічній культурі, вони стали провісниками реформації ідей повнокровного духовного життя кожної нації.

Загальноєвропейський розголос здобуло святкування 1863 р. тисячоліття слов'янської абетки. Ця дата урочисто відзначалась у Росії, Чехії; вона стала приводом для проведення наукових конференцій, написання літературних і музичних творів, встановлення пам'ятників Кирилу і Мефодію. Інтерес до діяльності слов'янських просвітителів поси­лило відзначення у 1885 р. 1000-ліття з дня смерті Мефодія. 1100-річчя з дня смерті Кирила було внесено 1969 року до календаря ЮНЕСКО. Цій даті були присвячені наукові й культурні заходи не тільки в слов'янському світі, усій Європі, а й у таких країнах, як Індія, Мексика та ін.

У 1980 р. Папа Іоанн Павло II проголосив Кирила і Мефодія співпатронами Європи (разом з Бенедіктом Нурсійським). У 1985 р. в Регенсбурзі, де 870 року відбувся суд над Мефодієм, було проведено наукову конференцію. Про значення діяльності солунських братів поряд з ученими говорили представники не лише православної, а й католицької та протестантської церков.

Починаючи з 1989 р., День слов'янської писемності та культури урочисто відзначається в Києві, Москві, Новгороді та інших містах. Йому присвячуються наукові форуми, проводяться різноманітні культурні заходи.

Унікальне культурне свято народжене глибокою пошаною до братів-просвітителів, захопленням великою справою всього їхнього життя, яку вони здійснили в епоху, коли кожному, хто ставав на захист свободи і рівності народів, загрожувала інквізиція. Лише справжні сміливці (а саме такими були Кирило й Мефодій) могли повстати проти догм середньовіччя, захистити право свого народу на писемність і культуру, право жити і розвиватися, право на майбутнє.

Вшановуючи цих великих болгарських просвітителів, ми згадуємо і про те, що їхні ідеї братерства, гуманізму, духовності, освіти, пронесені крізь віки, були підхоплені й розвинуті Кирило-Мефодіївським братством, одним з його найактивніших членів, великим українським поетом Т.Г.Шевченком.

Найбільший скарб народу — це його національна мова. Саме мова, яка віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків, передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше й повніше відображає душу народу й водночас формує її.

Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо свідчить, що мова об'єднує народи у нації й зміцнює державу. Мова — то серце народу: гине мова — гине народ.