Міжнародний День рідної мови (21 лютого)

Вид материала

Документы

Содержание Нестор Літописець (бл. 1056 - бл.1113) Літописи XII—XIV століть

Подобный материал:

• ua/index php?name=Pages&op=page&pid=163, 54.61kb.
• День рідної мови – 21 лютого, 36.24kb.
• Усучасному освітньому просторі спостерігається відчуження дітей від рідної мови, народної, 129.76kb.
• Напишімо диктант національної єдності, 75.13kb.
• План Підсвічник із свічкою, калач. Любов до рідної землі, до свого народу, до рідної, 61.3kb.
• Плани-конспекти вступних уроків української мови, 578.69kb.
• Тиждень української писемності та мови в Загальноосвітній школі І-ІІ ст., 24.9kb.
• Використання мовленнєвих ситуацій на уроках мови, 53.8kb.
• До Дня української писемності та мови Зал прикрашений висловами про мову. До Дня української, 54.9kb.
• Тема: Значення мови в житті суспільства. Українська мова – державна мова України. Мета, 59.67kb.

Нестор Літописець (бл. 1056 - бл.1113)

Святий Нестор народився у 1056 року в Києві. В сімнадцять років, виявивши неабияке бажання до богопослушництва, юнак стає ченцем Києво-Печерської Лаври. Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був висвячений на ієродиякона. Своє праведне життя святий проводив в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості та безперервній молитві. Однак головним його послушенством у монастирі стала книжна справа. "Велика буває користь від учення книжного,- говорив він, - книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами".

В монастирі, до кінця XI століття, уже існувала велика бібліотека. Молодий Нестор, наслідуючи приклад просвітителів Русі старшого покоління, з ентузіазмом опановував знання, накопичені віками. Особливо його цікавили житія святих та історичні твори, складені переважно у вигляді хронік (літописів). Основну любов і визнання Нестор відчував до свого першого наставника преподобного Феодосія. Коли в 1091 році братія вирішила викопати його чесні мощі, за дорученням ігумена Іоанна Нестор, з кількома молодшими ченцями, взяв на себе обов'язок відшукати і перенести їх у закладений Феодосієм Успенський собор, де вони потім і вшановувалися.

Свої враження від цього Нестор виклав у "Слові про перенесення мощів святого і преподобного отця нашого Феодосія", пізніше внесеного ним у літописний звіт.

Перу Нестора належать житія перших вітчизняних святих: убитих Святополком синів князя Володимира Бориса та Гліба. Спираючись на власні враження молодих літ, він написав житіє преподобного Феодосія Печерського. Ці записи стали основою для складання у наступні роки житій інших подвижників Києво-Печерської лаври, які дійшли до нас. У цих творах розкривається талант глибокого релігійного мислителя, який постає як спостережливий психолог та побутовописець.

Дещо неоднозначним є питання про те, якою мірою належить перу Нестора відома "Повість временних літ" - найдавніший поетичний твір, що дійшов до нас у повному обсязі і який був завершений у другому десятилітті XII століття.

Давня традиція приписує авторство цього твору преподобному Нестору. Проте наукові дослідження показали, що стиль і мова житія, які безперечно належать йому, і "Повість временних літ" дуже відрізняються. Цей висновок дав підстави вважати, що авторів повісті було принаймі двоє.

За іншою версією - це був один автор, а текстуальні відмінності його автобіографічних творів і літописних текстів зумовлені різницею у часі написання цих творів і їх жанровими особливостями, а також тим, що працюючи над "Повістю временних літ", Нестор використовував твори попередників-літописців. Тому яскраві стилістичні особливості агіографічних творів Нестора в його літописних текстах виявилися схованими внаслідок включення великих, лише відредагованих ним, текстів попередників і наступних неодноразових редакцій його творів.

Автор "Повісті временних літ" подає огляд відомого в його час на Русі світу, її стосунки з Візантією і кочовиками євроазійських степів. Особливо він виділяє прийняття християнства і прилучення Русі до високих досягнень греко-православної культури.

Відмінною рисою "Повісті", що відображувала авторський підхід самого Нестора, є органічне поєднання високого епічного стилю з іншими літературнимим жанрами і стилями - повістями, житіями тощо.

Преподобний Нестор помер у 1113 році і був покладений, за заведеним уже в монастирі звичаєм, у комплекс Ближніх (Антонієвих) печер.

Ім'я Нестора міцно пов'язане з образом навченого досвідом, праведного і смиренного ченця-літописця.

Літописи XII—XIV століть

Літописи вважаються найдавнішими зразками світської літератури Київської Русі. Твори цього жанру складаються з розташованих в хронологічному порядку коротеньких заміток та детальних оповідей про історичні події. Автори літописів розповідали про ті факти, свідками або учасниками яких були вони самі, або про які повідомлялося в усних народних переказах чи інших джерелах.

Найдавнішими літописними зводами вважаються Лаврентіївський літопис (1377 рік), Іпатіївський літопис (20-ті роки XV ст.; сюди увійшли Київський та Галицько - Волинський літописи, останній з них доведено до 1292 року) та Перший Новгородський літопис (30-ті роки XIV ст.).

Записи багатьох таких письменників пізніше групувалися і впорядковувалися літописцями нового покоління, які на основі текстів, створених у різні роки, укладали так звані зводи (збірники), що являли собою вже систематично викладену історію.


ссылка скрыта


Лаврентіївський літопис Галицько - Волинський літопис


Початок літописання в Київській Русі припадає приблизно на X століття. До текстів, написаних протягом X—XVIII століть, ще й сьогодні досить часто звертаються не тільки історики та філологи, але й письменники— автори історичних творів. Наприклад, на основі давніх записів були створені романи П.Загребельного «Диво», «Первоміст», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан», повість В.Малика «Черлені щити», твори Ю.Хорунжого, Ю.Мушкетика. Літописи також є цінними літературними пам'ятками.

Одним із найдавніших творів, що дійшли до нашого часу і заслуговують на особливу увагу, є «Повість минулих літ».

«Повість минулих літ»

Цей історико-художній епічний твір є, власне, не окремим текстом, а збірником літописних оповідей. Він складався в Києві між 1112 та 1119 роками і містить твори різних жанрів як книжного, так і фольклорного походження. До «Повісті минулих літ» входять розповіді про виникнення держави східних слов'ян, про те, як Київ став її столицею. Воєнні подвиги наших пращурів, княжі міжусобиці та народні збурення також відображені в цьому тексті. До літопису увійшли й кілька офіційних державних документів (тексти договорів, укладених між Руссю та Грецією). Давній письменник мав на меті показати і негативний бік тогочасного життя. Йому прикро, що князі ніяк не можуть дійти згоди. Літописець закликав їх забути про власні амбіції і об'єднатися перед загрозою нападу зовнішніх ворогів.

Автором збірки дослідники вважають монаха Нестора, відомого як Нестор-літописець. Крім суто історичних даних (власне літописів) він уввів до «Повісті минулих літ» й оригінальні літературні твори. Це насамперед «Повчання», написане київським князем Володимиром Мономахом, а також лист князя до Олега Святославича.

Крім того, до збірки входять повісті про осліплення Василька Теребовльського, про похід на половців у 1107 році князя Святополка та інших князів, про перенесення мощів св. Феодосія та напад половців на Печерський монастир. До того ж Нестор-літописець використав уривки з біблійних книг та кількох робіт візантійських авторів: «Хронік » Георгія Амартола, «Житій» Василя Нового, «Літопису новітнього» Никифора.

«Повість минулих літ» для свого часу була видатним, неперевершеним твором, що мав величезний вплив на подальший розвиток не тільки літописних видань, але й усієї давньоруської літератури в цілому. Зберігши ідейну спрямованість зводу-основи, Нестор намагався всім ходом історичної розповіді переконати князів-сучасників покінчити з братовбивчими війнами. Натомість на перше місце автор «Повісті» висував ідею княжого братолюбства. Стараннями Нестора літопис набув державного офіційного характеру.

У центрі оповідання про події 1093— 1111 років Нестор-літописець поставив Святополка Ізяславича, який не міг похвалитися великою популярністю в суспільстві того часу. Коли великим київським князем у 1113 році став Володимир Мономах, він, розуміючи політичне та юридичне значення даного літопису, передав його для подальшого ведення у Видубицький монастир. За дорученням Мономаха ігумен монастиря Сильвестр у 1116 році склав другу редакцію «Повісті минулих літ», де на перший план висувалася постать самого Володимира, підкреслювалися його заслуги в боротьбі з половцями та в установленні миру між князями. У 1118 році, у тому ж Видубицькому монастирі, невідомим автором була створена третя редакція «Повісті минулих літ». До неї увійшло знамените «Повчання» Володимира Мономаха. У даній редакції виклад подій доведено до 1117 року.