На шляху реформ актуальні питання Сучасної української освіти та змісту виховання
| Вид материала | Документы |
- Частина 1 актуальні питання громадської освіти І виховання учнівської та студентської, 152.35kb.
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Назва модуля: Актуальні питання сучасної української історіографії, 41.86kb.
- Актуальні питання сучасної післядипломної медичної освіти [Текст] : матеріали Обласної, 487.14kb.
- Програма п’ятої міжфакультетської студентської наукової конференції " актуальні проблеми, 95.02kb.
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 6359.55kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 247.41kb.
- Полікультурність та багатоетнічність у вітчизняній історії: інноваційні підходи, 137.85kb.
- Громадянське виховання в системі національної освіти, 141.95kb.
- Виховання І освіти, 72.92kb.
Всеукраїнське педагогічне товариство імені Григорія Ващенка
Львівська обласна організація
Омелян Вишневський
НА ШЛЯХУ РЕФОРМ
Актуальні питання
Сучасної української освіти та змісту виховання
Збірник науково-публіцмстичних праць
Дрогобич - 2006
1. Вступне слово
2. Педагогіка як чинник подолання «лівизни»
3. Повернемось до чистих джерел
4. Чи потрібне українцям українознавство?
5. Школа і громада
6. Про деякі «вузькі місця» в реформуванні освіти
7. То що ж таке “громадянське виховання”?
8. Ще раз про народження громадянина
9. Християнізація виховання
10. У кожного народу свій годинник
11. У затінку шкільної оцінки
12. До питання про критерії оцінки педагогічної спадщини
13. Повернення до себе
14. Освітні реформи як історичний імператив
15. Педагогіка в пошуках духовності
16. Тези до концепції християнізації посткомуністичного виховання
17. Людині потрібен характер
18. УПА – очима мого дитинства
Вступне слово
Книжка, яку Ви, шановний читачу, тримаєте в руках, є збірником виступів проф. О.Вишневського в періодичній пресі (здебільшого в тижневику „Освіта”) та на радіо. Більшість з них є спробою відповісти на гострі питання становлення української національної системи освіти і нового змісту виховання. Вони носять певною мірою контроверсійний характер і, сподіваємось, спонукатимуть читача до роздумів та пошуку власних відповідей на проблемні питання. Дотримуємось погляду, що найбільшу вагу для людини мають ті висновки, до яких вона приходить сама.
Серед трактованих у збірнику тем – концептуальні засади реформування освіти та побудови системи сучасного українського виховання, зміст національно-патріотичного та громадянського виховання за умов глобалізації, повернення до духовності і християнізація едукації, виховна функція українознавства тощо. Дотичне відношення до проблеми змісту виховання мають включені до збірника спогади автора про участь української молоді у національно-визвольному русі 1943-1950-х років.
Всі пропоновані у збірнику матеріали трактують освітні і виховні проблеми у річищі концепції, системно висвітленої автором у його праці „Теоретичні основи сучасної української педагогіки” (2003 р., 528 с.)
Книжка виявиться корисною як для дослідників сучасного стану нашої освіти та виховання, так і для вчителя, який шукає системності у своїй професійній діяльності.
Оксана Гентош,
голова Львівського Педагогічного товариства
імені Григорія Ващенка
ПЕДАГОГІКА ЯК ЧИННИК ПОДОЛАННЯ “ЛІВИЗНИ”
РШ. – 2001, – № 11. – С. 5 – 9.
“Навчання свободи…ще важче, ніж сама свобода”
М.Малерб
Чи має право педагогіка ставити перед собою настільки амбітні завдання, як це випливає з наведеного вище заголовка? А відтак чи спроможна вона втручатися у такі масштабні соціальні процеси?
У своїй відомій праці «Сенс історії» («Смысл истории») М.Бердяєв доходить висновку, що жоден соціально-культурний рух, не досягав своїх цілей. Ці невдачі він, однак, пояснює не змістом самих ідей, а природою людини, а отже – узалежнює здійснення ідей від неї. Ренесанс, реформація, ідеї гуманізму, ідеології всіх революцій і навіть християнство досі не десягли своєї мети через, за його висловом, «розщепленість» («разорванность») людини. Невдачі історії – більші чи менші – це невдачі самої людини, яка покликана піднятися вище у своєму сприйманні свободи. «Важким і трагічним є шлях свободи, – пише він, – тому що, насправді, немає нічого відповідальнішого і нічого героїчнішого і більш страдницького, ніж шлях свободи» (1, с.158).
Нині навчання свободи стає для нас головним предметом у соціальному лікнепі, бо саме від людини, яка вчиться свободи, залежать доля нашої нації і доля демократії, до якої підсвідоме прагнемо. І, власне, тут, дещо несподівано для себе, відкриваємо історичну місію педагогіки, якій долею призначено виховували людину – виховувати цілком інакше, ніж це робилося досі, і цим наші історичні невдачі зводити до мінімуму,
Спроба придивитися до цієї соціальної ролі педагогіки в контексті сучасних реформ і складає предмет цієї статті.
"Два способи життя як джерело
«правизни» і «лівизни»
Живий організм – рослина, тварина чи людина – може реалізувати себе у двох способах життя – природному і штучному.
Перший з них – природний – передбачає життя в умовах свободи і повну самодостатність організму. Білка в лісі, протиставляючи себе довкіллю, поводиться так, як їй підказує природа: сама будує для себе гніздо, складає туди горішки і тримає їх на «чорний» день. Вона ні в кого нічого не просить, ні від кого не залежить, користується своєю свободою і сама себе захищає. Так само росте дика троянда, що здатна виживати навіть на морозі. Подібним є життя людини в суспільстві вільних людей.
Штучний спосіб життя передбачає чиюсь «опіку». Між організмом і довкіллям з’являється той, хто бере на себе функцію посередника. Він диктує організмові свої умови, обмежує його свободу, примушує жити за тими законами, які йому вигідні, а відтак здійснює й «опіку» над ним, як над своєю власністю. За таких умов живе окультурена троянда, яка радує око «опікуна», але яка загине без його догляду, як і домашня тварина. Так живе людина у різного типу тоталітарних суспільствах.
Стосовно педагогіки зауважимо попутно, що штучний спосіб життя може бути створений навіть в окремій родині. Це виявляється в батьківській гіперопіці над дитиною, що часто помилково ототожнюєтеся з виявом любові. Таке негативне явище є дуже характерним саме сьогодні.