Geum.ru

Доповідь підготовлено в рамках проекту "Позиція громадськості щодо урядових пріоритетів та інституціоналізація урядових консультацій з громадськістю"

Вид материалаДокументы

Содержание


2.5Несправедливий розподіл доходів через систему податків і загальнообов’язкових платежів
3.Наслідки наявних проблем
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

2.5Несправедливий розподіл доходів через систему податків і загальнообов’язкових платежів


Система податків і загальнообов’язкових платежів повинна відображати баланс інтересів держави та бізнесу: з одного боку, соціальні потреби мають бути профінансовані в належному обсязі, а з іншого – подальший розвиток бізнесу залежить від обсягу прибутків підприємств.

Нині ми можемо констатувати, що в Україні такого балансу не досягнено. Перерозподіл доходів підприємців відбувається несправедливо. Обсяг коштів,які держава вилучає у вигляді податків та обов’язкових платежів, не відповідає ні рівню, ні якості надаваних нею послуг (адміністративних, соціальних тощо.

Основними перешкодами для бізнесу у сфері оподаткування й надалі залишаються:
  • тиск соціальних платежів;
  • велика кількість податків25;
  • нестабільність законодавства у сфері оподаткування.

Наявна в Україні система соціального страхування занадто переобтяжлива для бізнесу. Розмір внесків, які підприємці нараховують на заробітну плату та перераховують основним соціальним фондам26, становить щонайменше 37,66%27. Крім обов’язку нараховувати соціальні внески, підприємці зобов’язані також утримувати із заробітної плати працівників внески в розмірі, що становить близько 3,5%28.

Якщо врахувати ще й податок з доходів фізичних осіб (13% у 2004 році), то підрахунки покажуть, що на кожну гривню, яку виплачують на руки працівникам, підприємства змушені додатково віддавати близько 0,64 грн. у вигляді податків і соціальних внесків.

Як наслідок, збільшується або собівартість продукції (послуг), або обсяг тіньової економіки. Оскільки очевидно: мінімізуючи витрати на оплату праці, підприємці змушені виплачувати частину заробітної плати “у конвертах”. Що своєю чергою збільшує ризик соціальної незахищеності найманих працівників, бо за маленьких офіційних доходів вони не можуть сподіватися на суттєвий розмір соціальної підтримки (пенсій, виплат з безробіття тощо).

Поряд із тягарем соціальних платежів проблемою для бізнесу залишається й податковий тягар. Реформи податкової системи дали можливість зменшити податкове навантаження на бізнес. Однак, незважаючи на те, що кількість та обсяг податків в Україні зіставні з рівнем європейських країн, консультації з громадськістю показали, що підприємці вважають його зависоким. Ми переконані, що проблемою є не кількість або розмір податкової ставки, а такі аспекти:
  1. в умовах підвищеного попиту на фінансові активи сплата податків означає для підприємців скорочення ліквідних обігових коштів;
  2. не налагоджена система адміністрування податків спричиняє витрати підприємницького часу. Відтак підприємства “збитковіють” на папері. А на практиці – близько 14,9 тис. підприємств звітують про збитки. За даними Рахункової палати, внаслідок збитковості (яка здебільшого штучна), 2003 року бюджет не отримав близько 5,1 млрд. грн.29.

Водночас податкова система й досі не забезпечує сталого рівня надходжень до бюджету, спричиняючи постійні короткострокові корективи та зміни в податковому законодавстві. Як наслідок, податкове законодавство несистематизоване і нестабільне. Підтвердженням цієї тези можуть слугувати такі дані: за період з 1997 до 2003 року зміни до Законів “Про податок на додану вартість” вносили більш як 70 разів, до Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” – більш як 60 разів, до законодавства з оподаткування доходів громадян – більш як 10 разів.

3.Наслідки наявних проблем


Зазначені в попередньому розділі проблеми потребують послідовних і виважених рішень, оскільки негативно впливають на рівень ділової активності, а отже, гальмують темпи економічного розвитку.

Непрозорість бізнес-середовища ускладнює провадження бізнесу на всіх етапах реалізації підприємницької ініціативи – від умов реєстрації та залучення коштів до отримання прибутків, і є однією з головних передумов виникнення корупції. Зменшення рівня корумпованості – нагальне завдання, оскільки корупція є водночас і наслідком недосконалості регуляторного середовища, і передумовою його подальшого поглиблення. Корупція перешкоджає реалізації підприємницької ініціативи на справедливих і рівних умовах, спричиняючи низку негативних економічних, соціальних і політичних наслідків, зокрема:
  • невикористання інвестиційних можливостей;
  • необґрунтовано завищені витрати провадження бізнесу;
  • тінізацію підприємницької діяльності.

За індексом сприйняття корупції, 2003 року Україна посіла 106 місце із 133 країн30. Високий рівень корумпованості спричиняє непрозорість бізнес-середовища, тому підвищується ризиковість провадження бізнесу. Це стримує приплив інвестицій в українську економіку. Фактично основними інвесторами в Україні є самі підприємці, рівень кредитування економіки низький. А іноземні інвестори, не відчуваючи впевненості в гарантіях прав власності, не спрямовують кошти до України. Так, за результатами 2003 року Україна залучила кумулятивно 5,5 млрд. доларів США прямих іноземних інвестицій, водночас сусідня з нами Польща досягла такого показника ще 1995 року.

Опитування підприємців свідчать, що понад 90% з них були змушені впродовж року давати хабарі. За оцінками самих підприємців, корупція – другий, після податкового навантаження, чинник, що тисне на підприємництво, гальмує його розвиток.31. Саме існування корупції змушує представників бізнесу “відмивати” величезні суми, підживлюючи таким чином тіньову економіку. Втрати тільки від хабарів за найпесимістичнішими підрахунками становлять 1,5 млрд.доларів США щороку32, а це близько 13% доходів Державного бюджету, запланованих на 2004 рік. Такі нелегальні платежі звужують наявні кошти, що могли б бути спрямовані на подальше розширення підприємницької діяльності.

Відповідно до офіційних заяв керівництва держави, частка тіньової економіки в Україні фактично зрівнялася з офіційною і становить близько 50%. Саме тому, навіть досягши у поточному 2004 році темпів економічного піднесення, найбільших серед колишніх радянських країн, ми маємо щомісяця лише 500 грн. ВВП на особу. Обсяг коштів, що перерозподіляється через бюджет, в Україні становив 28,5% ВВП 2003 року, порівнюючи з 48% ВВП у Польщі. Саме через великий обсяг тіньової економіки до бюджету не потрапляють потенційно можливі кошти.

За таких умов навіть найкращі законодавчі ініціативи не діятимуть, оскільки їх ігнорують представники і влади, і бізнесу. Працювати легально стає невигідно, оскільки конкуренти, що працюють у тіньовому секторі, ухиляючись від сплати податків та ігноруючи регуляторні обмеження, стають рентабельнішими, а весь податковий тягар перерозподіляється на легальний бізнес.

Аналіз підприємництва в Україні показав, що хоча за кількісними показниками ми вже наблизилися до європейських стандартів, за якісними індикаторами – ні. Маємо на увазі передусім неефективну структуру середнього та малого бізнесу (МСБ) в Україні, що характеризується такими рисами:
  1. Кількість підприємців на 1 000 осіб. 2003 року в Україні зареєстровано 41 суб’єкт малого бізнесу на 1 000 осіб. Цей показник зіставний з європейським (45 на 1 000 осіб). Проте за структурою малі підприємства становлять лише 16% цього показника. Решта 84% – це суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи. Про неефективність такої структури підприємництва свідчить те, що підприємці – фізичні особи переважнозайняті у торгівлі, а тому не створюють валової доданої вартості. Як наслідок – рівень ВВП на оособу в Україні дуже низький.
  2. Питома вага малого та середнього бізнесу у ВВП. За даними ДПАУ33, більшість суб’єктів малого підприємництва звітують про обсяги валового доходу нижчі за 300 тис. грн. на рік. А за даними опитувань, лише 20% підприємців, зайнятих у сфері роздрібної торгівлі (а це – близько 80%), розпочавши свою діяльність п’ять–шість років тому, змогли накопичити капітал до 15–20 тис. доларів США34. Як наслідок, 2003 року частка ВВП, створеного у сфері малого та середнього бізнесу, становила 10%, тоді як у країнах ОЕСР цей показник варіює до 70% 35.
  3. Частка працівників, зайнятих у МСБ. За оцінкою BIZPRO36, 7–10% населення України можуть займатися підприємницькою діяльністю, тобто близько 4 млн. 846 тис. осіб. Зайнятість у малому підприємництві останніми роками практично не зростає і 2003 року становила в середньому 1,5 працівника на одного суб’єкта малого підприємництва – фізичну особу (для платників єдиного податку)37. Таким чином, зараз у секторі МСБ зайнято втричі менше підприємців порівняно з потенційно можливим рівнем. У світі представники малого та середнього бізнесу традиційно є основою середнього класу в суспільстві, наявність якого зменшує розшарування та рівень бідності. Тому збільшення зайнятості у секторі МСБ сприятиме підвищенню добробуту та стабільності в суспільстві.