Geum.ru

Доповідь підготовлено в рамках проекту "Позиція громадськості щодо урядових пріоритетів та інституціоналізація урядових консультацій з громадськістю"

Вид материалаДокументы

Содержание


2.1Регуляторні та адміністративні бар’єри, які ускладнюють входження на ринок
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

2.1Регуляторні та адміністративні бар’єри, які ускладнюють входження на ринок


Проблема регуляторних та адміністративних бар’єрів характеризується такими головними вимірами:
  • складні процедури реєстрації;
  • неврегульована дозвільна система;
  • неефективне тарифне регулювання.

Про наявність проблем із входженням на ринок свідчать численні симптоми.

Щоб розпочати підприємницьку діяльність, підприємцям нині необхідно пройти реєстраційні та післяреєстраційні процедури щонайменше у шести державних органах6. Неналагодженіст системи обміну інформації між цими органами, невпровадженість принципу реєстрації в “єдиному вікні” призводить до того, що підприємці змушені послідовно відвідувати ці органи, подаючи до них практично ідентичний пакет документів і витрачаючи на це багато часу.

За приблизною оцінкою в середньому підприємці витрачають на проходження процедур реєстрації (від подання заяви про державну реєстрацію до відкриття рахунку та виготовлення печатки) близько 34 днів.7 У більшості розвинених країн цей показник вдвічі–вчетверо менший8.

Про те, що процедури реєстрації занадто тривалі і забюрократизовані, свідчить також і те, що переважна більшість підприємців намагається їх прискорити за допомогою так званих неофіційних “добровільних внесків на розвиток”. За даними проекту BIZPRO, 2003 року до такого кроку вдавалися близько 84% фізичних осіб і 72% юридичних осіб.

Однак навіть подолавши реєстраційні бар’єри, суб’єкти підприємництва, зазвичай, не мають можливості одразу розпочати діяльність. Вони повинні спочатку подолати бар’єри, створені переобтяжливою дозвільною системою, отримати чималу кількість документів, без яких їхня діяльність вважатиметься незаконною. Ідеться про:
  • дозволи – наприклад, дозволи на початок роботи від пожежних органів, санепідемстанцій, на розміщення об’єктів торгівлі, антимонопольних органів тощо;
  • ліцензії (нині їх існує більш як 60) - для провадження певного виду діяльності;
  • сертифікати та свідоцтва – без яких буде не правомірним використання чи продаж багатьох видів товарів (послуг);
  • патенти – які потрібні для того, щоб підтвердити право підприємця займатися торгівельною діяльністю, наданням побутових послуг, діяльністю у сфері грального бізнесу.

За приблизними підрахунками, в Україні існує близько 1 200 різноманітних дозволів9.

Прикладом переобтяжливості та забюрократизованості дозвільної системи може слугувати видача дозволів на розміщення малої архітектурної форми. Згідно з результатами опитувань підприємців, проведених у реґіонах, для отримання такого дозволу необхідно зібрати 29 підписів, на що в середньому підприємці витрачають 1,5 місяці.10

Інший приклад – ліцензування у сфері надрокористування. Через неврегульованість питань ліцензування нині практично зупинено видачу і продовження ліцензій у цій сфері. Черга на отримання дозволів перевищує півтисячі заявок, а збитки держави оцінюються в 1 млрд. грн.11

Дозвільна система є суттєвим бар’єром для тих хто прагне інвестувати свої кошти в нові ринки, нову продукцію, оскільки вона:
  • відволікає чималі фінансові ресурси – переважну більшість дозволів видають за плату12. Так, тільки за видачу ліцензій 2004 року планується стягти з підприємців близько 327 млн. грн.13 Повертаючись до прикладу з розміщенням малої архітектурної форми, можна сказати, що витрати на отримання дозволу для її встановлення варіюють від 200 до 1 500 гривень;
  • накладає на підприємців “часовий податок” – час, витрачений на подолання адміністративних бар’єрів для отримання дозволів. Такий “часовий податок” становив 2002 року 13,2% робочого часу, збільшившись 2003 до 14%14;
  • посилює адміністративний тиск контролюючих органів на підприємців. Що більше дозволів, то пильніший контроль держави. Нині в Україні підприємства в середньому перевіряють 14 разів на рік. За даними опитування в реґіонах, найбільші неприємності (54% опитаних) підприємці очікують від перевірок, пов‘язаних з дозвільною системою (наприклад, перевірки дотримання ліцензійних умов, вимог пожежної безпеки тощо).

До регуляторних обмежень ми також відносимо тарифне регулювання. Наявна система державного регулювання цін і тарифів одночасно спрямована і на досягнення “соціальних” цілей, і на забезпечення сумлінної конкуренції, і на забезпечення можливості адміністративного регулювання, не досягаючи при цьому жодної цілі. Чинні тарифи є компромісом, які спираються на наближені оцінки собівартості та поточні політичні обмеження15.

Неефективне регулювання є суттєвою перешкодою для розвитку підприємництва на окремих ринках. Викривлені тарифи позбавляють учасників ринку стимулів для розвитку та розширення.

Прикладом цього є телекомунікаційна галузь. Неефективне тарифне регулювання – один з головних стримувальних чинників розвитку місцевого стаціонарного зв’язку. Через не оптимізовані тарифи дохід від місцевого зв’язку на стаціонарну лінію 2002 року становив лише 39 доларів США проти близько 50 доларів США 1998 року. Відповідно, постійно зменшується частка місцевого телефонного зв’язку в загальному обсязі наданих послуг зв’язку – з 27% 1998 року вона скоротилася до 21,2% 2002 року.