Geum.ru

Доповідь підготовлено в рамках проекту "Позиція громадськості щодо урядових пріоритетів та інституціоналізація урядових консультацій з громадськістю"

Вид материалаДокументы

Содержание


2.2Ускладнений доступ до ресурсів та інфраструктури, який гальмує розвиток бізнесу
2.3Відсутність гарантій захисту прав власників
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

2.2Ускладнений доступ до ресурсів та інфраструктури, який гальмує розвиток бізнесу


Ми виділяємо такі аспекти цієї проблеми:
  • недостатній рівень державної підтримки в започаткуванні бізнесу;
  • неефективна інформаційна підтримка бізнесу;
  • обмежені можливості доступу до фінансових ресурсів;
  • нерозвинена виробнича інфраструктура16.

Далі наводяться симптоми, які, на нашу думку підтверджують існування окреслених вимірів проблеми.

Про недостатній рівень державної підтримки бізнесу на етапі становлення свідчать ті мізерні кошти, які виділяє для цього держава. Незважаючи на те, що розвиток і підтримка бізнес-середовища вже впродовж багатьох років декларується пріоритетом державної політики, 2003 року на фінансування Фонду підтримки підприємництва виділено лише 0,06% дохідної частини Державного бюджету. Для порівняння – держава планує зібрати штрафами у 10 разів більше коштів, ніж спрямувати на сприяння утворенню бізнесу.

Ми вважаємо такий підхід невиваженим. Необхідно спрямовувати куди більше зусиль і коштів на підтримку бізнесу. Адже, за підрахунками Фонду підтримки підприємництва, кожна вкладена в підприємницькі проекти гривня дає змогу випускати продукції на 10 грн., реалізувати на 14 грн. і додатково перераховувати до бюджетів різних рівнів 42 копійки.

Однак навіть за такого мізерного розміру державної підтримки виділені кошти використовують неефективно. Головним чином це є наслідком непродуманої інформаційної підтримки бізнес-середовища державними та органами місцевого самоврядування. Брак потрібної інформації призводить до того, що підприємці не мають змоги звернутися за допомогою. Як наслідок, в окремих реґіонах кошти, закладені в місцевих бюджетах для сприяння розвитку малого бізнесу (зокрема 2002 року), не було використано. А тому в бюджеті 2003 року обсяг таких ресурсів було скорочено.

Нині ми розуміємо, що рівень освіти (зокрема юридичної) у підприємців перебуває на доволі низькому рівні (особливо це стосується представників малого бізнесу). Брак інформації та знань про вимоги законодавства, встановлені процедури та обмеження призводить до несвідомого порушення актів законодавства. Як наслідок, сума штрафів, які сплачують представники бізнесу, зростає рік від року. Так, 2002 року підприємці сплатили у вигляді штрафів 104 млн. грн., 2003 року – 283 млн. грн., а 2004 року держава планує зібрати 343 млн. грн.

Брак державної фінансової підтримки бізнесу був би виправданим за умови, якби для бізнесу було створено можливості залучати дешеві і “довгі” комерційні фінансові ресурси. Проте нині держава не забезпечила створення таких можливостей. Про це свідчать високі ставки за кредитами, які можна отримати під інвестиції у виробництво та започаткування власної справи. Так, середня ставка за мікрокредитами комерційних банків 2003 року становила залежно від джерел коштів від мінімальної 10% до максимальної 19,5% у валюті (доларів США). Для порівняння, в країнах ЄС бізнес має можливість залучати кредити під ставки 5–7%.

Проте навіть під такі високі ставки отримати кредит досить важко. Для цього його потрібно забезпечити заставою у розмірі 120–200% суми кредиту. Обмежені можливості доступу до фінансових ресурсів є однією з причин, що стримують надходження інвестицій в економіку України. Нині питома вага кредитних коштів у загальному обсязі інвестицій, здійснених підприємствами в основний капітал 2003 року, становить лише 7%. Тимчасом як у провідних країнах світу цей показник сягає 28%17.

Крім проблем у фінансово-кредитній сфері, можливості залучення додаткових інвестиційних коштів обмежується також через нерозвиненість механізмів фондового ринку та іпотеки, низький рівень розвитку та використання фінансових інструментів, необхідних для хеджування ризиків і спрощення процедури отримання кредитних коштів.

Не в останню чергу повільне інвестування в розвиток виробництва пов’язано з відсутністю розвиненої виробничої інфраструктури. Про негаразди з виробничою інфраструктурою в Україні свідчать такі факти:

1) зношеність фізичної мережі (наприклад, ступінь зношеності основних засобів на кінець 2002 року у транспорті та зв’язку становила 49,8%, загалом у промисловості – 54,5%) у переважній більшості інфраструктурних галузей;

2) практика перехресного субсидування. Так, на відміну від країн ЄС, тарифи на газ, воду, електроенергію для промислових споживачів в Україні перевищують (зазвичай удвічі) тарифи для побутових споживачів;

3) брак телекомунікаційних ліній18 або транспортних сполучень у реґіоні (особливо в сільських районах). Щільність доріг і телекомунікаційних ліній в Україні – одна з найнижчих у країнах Центральної та Східної Європи.

2.3Відсутність гарантій захисту прав власників


За результатами квартальних опитувань підприємців, 2002 року 75% керівників підприємств вважали, що права власності не захищені і систематично порушуються19.

На фінансування судової влади, яка повинна бути головним інструментом захисту прав власників, держава виділяє неприпустимо мало коштів. Так, 2003 року з державного бюджету на утримання всієї судової гілки влади було виділено 544 млн. грн. Для порівняння: на утримання податкових органів, які представники бізнес-середовища розглядають як основних порушників своїх прав, виділено 1,13 млрд. грн.

Як наслідок, низька довіра підприємців до судів. Тільки 23,1% респондентів вважають, що судова система спроможна забезпечити виконання їхніх комерційних угод, і ще 12,5% — що суди здатні ефективно захищати їхні підприємства та особисту безпеку від злочинності20.

Важливий аспект, що гарантує захищеність прав власників, – урегульованість питань корпоративного управління. Адже інвестори, вкладаючи кошти у фінансово-господарську діяльність товариства, мають бути впевненими в прозорості діяльності компанії, можливості брати участь в ухвалення важливих рішень.

Зараз український бізнес гостріше відчуває потребу в збільшенні акціонерного капіталу, оскільки: 1) сприятлива кон’юнктура спонукає до використання розширених інвестиційних можливостей; 2) власні ресурси й дорогі кредитні кошти не дають змоги достатньою мірою збільшувати капіталовкладення. Проте неврегульованість корпоративного управління не дає можливості збільшувати акціонерний капітал і залучати до участі міноритарних власників.

Згідно зі звітом Європейського банку реконструкції та розвитку, рівень корпоративного управління в Україні визначено як “дуже низький”, а розвиток законодавства в цій сфері неабияк відстає від ділової практики21. Ми вважаємо це серйозною проблемою, адже загальновідомо, що вартість бізнесу (його інвестиційна привабливість) не в останню чергу залежить саме від рівня корпоративного управління.