Стаття 22. Права органів державної податкової служби
| Вид материала | Кодекс |
СодержаниеСтаття 9. Особливості визнання витрат подвійного призначення |
- Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної, 226.32kb.
- Академія державної податкової служби україни трофімова Лариса Віталіївна, 365.21kb.
- Бачити легко – важко передбачити, 103.38kb.
- Оподаткування та податкова політика в сучасних умовах. Основні напрями податкової реформи, 753.21kb.
- Розділ І. Науково-правові засади адміністративної організації місцевих органів податкової, 438.64kb.
- Про подання електронної податкової звітності, 204.25kb.
- Про подання електронної податкової звітності, 203.74kb.
- Звіт про проведену роботу Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці, 520.53kb.
- План основних питань економічної І контрольної роботи Державної податкової інспекції, 1429.55kb.
- Податкова система в Україні. Декларування доходів, 107.65kb.
Стаття 9. Особливості визнання витрат подвійного призначення
9.1. При визначенні об’єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення:
…………………
9.1.2) витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов’язані з науково–технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно–експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов’язаних із основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку;
До складу витрат не включаються нарахування роялті на користь фізичної особи, нерезидента або юридичної особи, які відповідно до статті 23 цього розділу звільнені від сплати цього податку чи сплачують цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена у пункті 20.1 статті 20 цього розділу; особи, що сплачує податок у складі інших податків.
9.1.2) витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов’язані з науково–технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно–експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов’язаних із основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку;
Заборона на включення роялті, сплачених нерезидентам, до складу витрат може призвести до зниження економічної привабливості використання в Україні об'єктів інтелектуальної промислової та творчої діяльності (передовий технологій, наукових відкриттів, комп'ютерних програм, торгових марок тощо). Загалом це може призвести до погіршення інвестиційної привабливості країни в цілому.
У зв'язку з цим, пропонуємо виключити абз.2 пп.9.1.2 п.9.1 ст.9 Розділу ІІІ ПКУ.
Заборона на включення роялті, сплачених нерезидентам, до складу витрат може призвести до зниження економічної привабливості використання в Україні об'єктів інтелектуальної промислової та творчої діяльності (передовий технологій, наукових відкриттів, комп'ютерних програм, торгових марок тощо). Загалом це може призвести до погіршення інвестиційної привабливості країни в цілому.
У зв'язку з цим, пропонуємо виключити абз.2 пп.9.1.2 п.9.1 ст.9 Розділу ІІІ ПКУ.
9.1.5) витрати платника податку на проведення передпродажної підготовки товару та рекламних заходів стосовно товарів (робіт – послуг), що продаються (виконуються, надаються) такими платниками податку.
Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше 2 відсотків оподатковуваного прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік;
9.1.5) витрати платника податку на проведення передпродажної підготовки товару та рекламних заходів стосовно товарів (робіт – послуг), що продаються (виконуються, надаються) або продані такими платниками податку; витрати з просування товарів чи торговельної марки на ринок, у тому числі витрати на організацію продажу товару у містах торгівлі та торгових мережах, демонстрацію та популяризацію товарів (послуг) або певної торговельної марки (мерчандайзинг).
Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше 5 відсотків усіх витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.
При цьому не вважається постачанням товарів (послуг) безоплатне розповсюдження товарів (послуг) з рекламними цілями.
В умовах жорсткої конкуренції підприємства несуть досить вагомі витрати на рекламні, маркетингові, мерчандайзингові послуги, з метою просування своїх товарів/послуг/торгових марок на ринок. Особливо суттєвих розмірів досягають такі витрати у разі «запуску» нового, ще не знайомого споживачам продукту на ринок. При цьому підприємства-виробники дуже часто несуть витрати, пов’язані з просуванням товарів під певною торговельною маркою на ринок (кінцевому споживачу), незважаючи на те, що такі товари вже не є власністю постачальника, а передані торговельним мережам, або дистриб’юторам.
Тому ми вважаємо необхідним, щоб такі види витрат були враховані у редакції ПКУ.
Щодо встановлення у абзаці другому цього пункту ліміту на здійснення певних витрат з рекламними цілями як відсотка від оподатковуваного прибутку попереднього звітного (податкового) року, слід звернути увагу на наступне.
На наш погляд, така норма носить дискримінаційний характер по відношенню до новостворених платників податків (інвесторів), що тільки розпочинають свою діяльність і для яких питання просування продукції на ринок дуже важливе. Практика свідчить, що для отримання віддачи (прибутку) від інвестицій потрібно декілька років. Отже, такі платники податків фактично позбавляються права на врахування цих витрат при визначенні об’єкту оподаткування. Це суперечить п.4.1.2 п.4.1 ст.4 розділу І ПКУ.
У зв’язку з наведеним вище, пропонуємо розширити перелік витрат, наведених у п. 9.1.5 п.9.1 ст.9 Розділу ІІІ ПКУ, а також встановити ліміт витрат, наведених у абзаці другому цього пункту як відсотка від суми витрат податкового періоду, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування і викласти абз.1-2 п. 9.1.5 п.9.1 ст.9 Розділу ІІІ ПКУ у новій редакції.
В умовах жорсткої конкуренції підприємства несуть досить вагомі витрати на рекламні, маркетингові, мерчандайзингові послуги, з метою просування своїх товарів/послуг/торгових марок на ринок. Особливо суттєвих розмірів досягають такі витрати у разі «запуску» нового, ще не знайомого споживачам продукту на ринок. При цьому підприємства-виробники дуже часто несуть витрати, пов’язані з просуванням товарів під певною торговельною маркою на ринок (кінцевому споживачу), незважаючи на те, що такі товари вже не є власністю постачальника, а передані торговельним мережам, або дистриб’юторам.
Тому ми вважаємо необхідним, щоб такі види витрат були враховані у редакції ПКУ.
Щодо встановлення у абзаці другому цього пункту ліміту на здійснення певних витрат з рекламними цілями як відсотка від оподатковуваного прибутку попереднього звітного (податкового) року, слід звернути увагу на наступне.
На наш погляд, така норма носить дискримінаційний характер по відношенню до новостворених платників податків (інвесторів), що тільки розпочинають свою діяльність і для яких питання просування продукції на ринок дуже важливе. Практика свідчить, що для отримання віддачи (прибутку) від інвестицій потрібно декілька років. Отже, такі платники податків фактично позбавляються права на врахування цих витрат при визначенні об’єкту оподаткування. Це суперечить п.4.1.2 п.4.1 ст.4 розділу І ПКУ.
У зв’язку з наведеним вище, пропонуємо розширити перелік витрат, наведених у п. 9.1.5 п.9.1 ст.9 Розділу ІІІ ПКУ, а також встановити ліміт витрат, наведених у абзаці другому цього пункту як відсотка від суми витрат податкового періоду, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування і викласти абз.1-2 п. 9.1.5 п.9.1 ст.9 Розділу ІІІ ПКУ у новій редакції.
9.1.6) будь–які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об’єкта фінансового лізингу; фінансових, інших ризиків платника податку, пов’язаних з провадженням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачена законодавством, або будь–яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку–страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв’язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь–які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.
9.1.6) будь–які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об’єкта фінансового лізингу; фінансових, інших ризиків платника податку, пов’язаних з провадженням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, а також витрати із страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку за виключенням будь–яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку–страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв’язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь–які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.
Пропонуємо дозволити включення витрат із страхування працівників підприємства до витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування. Це допоможе створити додаткову соціальну захищеність працівників, що набуває особливого значення у період фінансової кризи.
У зв’язку з цим пропонуємо викласти пп.9.1.6 п. 9.1 ст.9 Розділу ІІІ ПКУ у новій редакції.
Пропонуємо дозволити включення витрат із страхування працівників підприємства до витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування. Це допоможе створити додаткову соціальну захищеність працівників, що набуває особливого значення у період фінансової кризи.
У зв’язку з цим пропонуємо викласти пп.9.1.6 п. 9.1 ст.9 Розділу ІІІ ПКУ у новій редакції.
Стаття 11. Особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно–правового характеру.
11.2. Крім витрат, передбачених пунктом 11.1 цієї статті, до складу витрат платника податку включаються обов’язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внески, визначені абзацом другим цього підпункту.
Якщо відповідно до договору довгострокового страхування життя або будь–якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку зобов’язаний сплачувати за власний рахунок добровільні внески на страхування (недержавне пенсійне забезпечення) найманої ним фізичної особи, то такий платник податку має право включити до складу витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, загальний обсяг якої не перевищує 15 відсотків заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди.
При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів, визначених у розділі IV цього Кодексу, протягом такого податкового періоду.
11.2. Крім витрат, передбачених пунктом 11.1 цієї статті, до складу витрат платника податку включаються обов’язкові виплати, компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, а також витрати із страхування життя або будь–якого виду недержавного пенсійного забезпечення, страхування здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку.
Пропонуємо викласти п.11.2 ст. 11 Розділу ІІІ ПКУ у новій редакції у зв’язку із пропозиціями стосовно пп.9.1.6 п. 9.1 ст.9 Розділу ІІІ ПКУ.
Пропонуємо викласти п.11.2 ст. 11 Розділу ІІІ ПКУ у новій редакції у зв’язку із пропозиціями стосовно пп.9.1.6 п. 9.1 ст.9 Розділу ІІІ ПКУ.
Стаття 15. Визначення вартості об’єктів амортизації
15.23. У разі коли договір оперативної оренди/лізингу зобов’язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об’єкта оперативної оренди/лізингу, вартість такого поліпшення включається орендарем до балансової вартості:
відповідної групи основних засобів, якщо на балансі орендаря обліковується група основних засобів, до якої належить такий об’єкт лізингу/оренди;
створеної таким орендарем відповідної групи основних засобів, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних засобів, до якої належить такий об’єкт оренди/лізингу.
При цьому орендарем не враховується балансова вартість об’єкта оперативної оренди/лізингу, за якою він обліковується на балансі орендодавця.
15.23. У разі коли договір оперативної оренди/лізингу зобов’язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об’єкта оперативної оренди/лізингу, вартість такого поліпшення включається орендарем до балансової вартості створеного таким орендарем відповідного об’єкта, що включається до тієї групи основних засобів, до якої мав би належати такий об’єкт оренди/лізингу.
При цьому орендарем не враховується балансова вартість об’єкта оперативної оренди/лізингу, за якою він обліковується на балансі орендодавця.
У зв’язку з тим, що податковий облік основних засобів згідно з Кодексом ведеться за кожним об’єктом окремо, на практиці неможливо збільшити вартість групи основних засобів, не створивши окремий об’єкт у цій групі.
У зв’язку з цим пропонуємо викласти п.15.23 у новій редакції.
У зв’язку з тим, що податковий облік основних засобів згідно з Кодексом ведеться за кожним об’єктом окремо, на практиці неможливо збільшити вартість групи основних засобів, не створивши окремий об’єкт у цій групі.
У зв’язку з цим пропонуємо викласти п.15.23 у новій редакції.
Стаття 20. Ставки податку
20.1) Основна ставка податку становить 20 відсотків (з 01.01.2011 р. застосовується ставка – 20 відсотків; з 01.01.2012 р. застосовується ставка – 19 відсотків; з 01.01.2013р. застосовується ставка - 18 відсотків; з 01.01.2014р. по 31.12.2014 р застосовується ставка – 17 відсотків).
Додаткова ставка:
до 2 відсотків (встановлюється, Верховною Радою Автономної республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами);
до 3 відсотків (встановлюється районними, міськими радами (міст обласного значення);
20.1) Ставка податку становить 20 відсотків (з 01.01.2011 р. застосовується ставка – 20 відсотків; з 01.01.2012 р. застосовується ставка – 19 відсотків; з 01.01.2013р. застосовується ставка - 18 відсотків; з 01.01.2014р. застосовується ставка – 17 відсотків).
Пропонуємо виключити додаткові ставки з податку на прибуток з огляду на те, що їх запровадження суперечить п. 14.3 ст. 14 Розділу І ПКУ, згідно з яким до повноважень районних,міських, обласних рад не належить встановлення ставок щодо загальнодержавних податків і зборів (до яких належить і податок на прибуток), що є компетенцією виключно Верховної Ради України (на території України) та Верховної Ради Автономної Республіки Крим (на території Ради Автономної Республіки Крим).
Окрім того, введення додаткових ставок з податку на прибуток фактично призведе до встановлення ставки цього податку на рівні 25%, що не відповідає основним напрямам податкової реформи, наголошеним у Бюджетній декларації, схваленій постановою Кабінету Міністрів України «Про схвалення Декларації цілей та завдань бюджету на 2011 рік» від 19 квітня 2010 р. № 315 щодо проведення реформування системи податків і зборів (обов'язкових платежів) шляхом прийняття Податкового кодексу України, в якому передбачити поступове зниження ставки податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.
У зв’язку з вищенаведеним пропонуємо викласти п.20.1 ст. 20 розділу ІІІ ПКУ у новій редакції.
Пропонуємо виключити додаткові ставки з податку на прибуток з огляду на те, що їх запровадження суперечить п. 14.3 ст. 14 Розділу І ПКУ, згідно з яким до повноважень районних,міських, обласних рад не належить встановлення ставок щодо загальнодержавних податків і зборів (до яких належить і податок на прибуток), що є компетенцією виключно Верховної Ради України (на території України) та Верховної Ради Автономної Республіки Крим (на території Ради Автономної Республіки Крим).
Окрім того, введення додаткових ставок з податку на прибуток фактично призведе до встановлення ставки цього податку на рівні 25%, що не відповідає основним напрямам податкової реформи, наголошеним у Бюджетній декларації, схваленій постановою Кабінету Міністрів України «Про схвалення Декларації цілей та завдань бюджету на 2011 рік» від 19 квітня 2010 р. № 315 щодо проведення реформування системи податків і зборів (обов'язкових платежів) шляхом прийняття Податкового кодексу України, в якому передбачити поступове зниження ставки податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.
У зв’язку з вищенаведеним пропонуємо викласти п.20.1 ст. 20 розділу ІІІ ПКУ у новій редакції.
Стаття 22. Оподаткування операцій особливого виду
22.1. Оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті.
22.1.1. Доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв’язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг, визначену з урахуванням положень статті 6 цього розділу, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання.
Отриманий в іноземній валюті аванс, або попередня оплата, не включається до доходу звітного періоду.
22.1.1. Доходи звітного періоду, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв’язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг, визначену з урахуванням положень статті 6 цього розділу, а в частині попередньої оплати щодо таких товарів (робіт, послуг) - за курсом, що діяв на дату її отримання.
Отриманий в іноземній валюті аванс, або попередня оплата, не включається до доходу звітного періоду.
З метою більш чіткого розуміння пп.22.1.1 п.22.1 ст.22 Розділу ІІІ ПКУ, пропонуємо редакційно відкоригувати його текст..
З метою більш чіткого розуміння пп.22.1.1 п.22.1 ст.22 Розділу ІІІ ПКУ, пропонуємо редакційно відкоригувати його текст..
22.1.2. Витрати, здійснені (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв’язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів, робіт, послуг, у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату оприбуткування таких товарів, робіт, послуг, визначену з урахуванням положень статей 7–12 цього розділу, а в частині