України Проект "Пласт для розвитку громадянського суспільства"

Вид материала

Документы

Содержание Слухач (с) Керівник (к) Тренер (т) 7. Фасилітативний тренер Таблиця відповідальності Зворотній зв’язок, відповідь і вислуховування Узгодженість – визначальна риса Г. спілкування та критика Люди чують 1/2 з того, що ти скажеш, вірять 1/2 з того, а розуміють 1/2 з того...

Подобный материал:

• Першочергові завдання для Стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства, 133.43kb.
• План Громадянське суспільство: зміст поняття. Сутність та найважливіші структурні елементи, 587.14kb.
• Відомості Верховної Ради України (ввр), 2010, n 40, ст. 527 ) Цим закон, 231.17kb.
• Херсонське регіональне відділення Асоціації міжнародного співробітництва „Атлантична, 1430.73kb.
• Політична культура особистості, 199.67kb.
• "Бібліотека громадянського суспільства", 213.74kb.
• Виконання Регіональної програми духовного розвитку Черкащини, 407.59kb.
• Метою Програми є: сприяння розвитку місцевого самоврядування Жовківського району; зміцнення, 18.73kb.
• Навчально виховний процес у загальноосвітніх школах забезпечується рядом важливих нормативних, 107.05kb.
• Програма економічного І соціального розвитку миколаївської області на 2011-2014 роки, 2341.29kb.

6. Типи інструкторів: пояснювальний перелік

Кожний з чотирьох інструкторських типів, зазначених тут, характеризується певним інструкторським підходом, шляхом представлення змісту, і зв'язком між інструктором та інструктованим. Ось головні характеристики інструкторів для кожного з чотирьох інструкторських типів.

СЛУХАЧ (С)

• Створює емоційне навчальне середовище

• Найбільш ефективно інструктує Конкретного Дослідника

• Заохочує учнів вільно висловлювати особисті потреби

• Забезпечує те, щоб кожний був почутий

• Звертає увагу на індивідуальних членів групи

• Розуміє мову тіла, жестів

• Віддає перевагу тому, щоб інструктований говорив більше, ніж інструктор

• Хоче, щоб учні були самостійні і незалежні

• Демонструє власні емоції та посилається на досвід

• Показує емпатію

• Вільно оперує усіма видами вираження (слова, жести, обійми, музика, мистецтво і т.д.)

• Не здається «переживаючим» за інструктаж

• Знаходиться у часовому вимірі «тут і тепер»

• Практичний («іде за течією»)

• Здається спокійним і непоспішаючим

КЕРІВНИК (К)

• Створює сприятливе навчальне середовище

• Найбільш ефективно інструктує Мислячого Спостерігача

• Бере на себе керівництво

• Дає вказівки

• Готує нотатки і плани

• Здається впевнений в собі

• Добре організований

• Оцінює за об'єктивними критеріями

• Остаточно оцінює те, що вивчено

• Використовує лекції

• Добросовісний (притримується оголошеного порядку денного)

• Концентрується по черзі на кожному питанні

• Каже учасникам, що робити

• Добре спостерігає за плином часу

• Розробляє плаци на випадок непередбачених обставин

• Дає приклади
  
• Обмежує і контролює участь
  

ІНТЕРПРИТАТОР (І)

• Створює символічне навчальне середовище
  
• Найбільш ефективно інструктує Абстрактного концептуаліста
  
• Заохочує учнів запам’ятовувати і оволодіти термінологією іправилами
  
• Пов’язує минуле і сучасне, турбується про послідовність інструкторських планів
  
• Використовує теорії і події
  
• Відокремлює себе від учнів, спостерігає
  
• Ділиться своїми ідеями, але не почуттями
  
• Визнає інтерпретації інших так само, як і свої
  
• Використовує теорію як основу
  
• Заохочує узагальнення
  
• Вислуховує міркування, часто не помічає емоцій
  
• Заохочує учнів думати незалежно
  
• Надає інформацію, що базується на об’єктивних даних
  

ТРЕНЕР (Т)

• Створює поведінкове навчальне середовище
  
• Найбільш ефективно інструктує Активного Експериментатора
  
• Дозволяє учням оцінювати їхній власний пргрес
  
• Втягує інструктованих у діяльність, дискусії
  
• Заохочує експериментування з практичним застосуванням
  
• Спямовує інструктованих до контакту один з одним
  
• Використовує силу групи
  
• Використовує інструктованих як ресурси
  
• Допомагає інструктованим висловити те, що вони вже знають
  
• Діє як людина, допомагає зробити занння (досвід) більш зручним і змістовним
  
• Беззастережно керує ситуацією
  
• Використовує різні заходи діяльності, проекти, а також проблеми, що базуються на реальному житті
  
• Заохочує активну участь
  

7. Фасилітативний тренер

Пітер Гіб

Під час важливого семінару-тренінгу, який Ви ведете, лунають слова учасника: “Ви не розумієте про що йдеться. Я весь час у роботі: мій відділ збуту скаржиться на те, що нормативи було збільшено, клієнти обурюються через те, що продукція не готова на той час, коли їм необхідно. Я не маю часу на теорії!”

Трохи роздратовані, ви розумно уникаєте коментаря й продовжуєте далі. Але хтось інший хапається за цю тему і хвиля опозиції починає розходитися. Очевидно, що вам необхідно щось діяти. Думаючи “Невже вони не здатні побачити, наскільки це полегшить їхню роботу?”, ви починаєте сердитися й захищатися.

Кожний тренер зустрічається з опозицією, прямою або прихованою. Те, як ви реагуєте – своєю поведінкою та словами – може визначити успіх або невдачу вашого тренінгу. Через те, що поведінка тренера часом говорить більше, ніж слова, ваша реакція може бути більш важливою і визначальною, ніж старанно підготовані лекції і вправи. Ваша реакція визначить, чи будуть члени групи відчуженими та відірваними від вас, чи вони співпрацюватимуть з вами, разом долаючи перешкоди і беручи уроки зі складних ситуацій.

Давайте розглянемо вашу позицію щодо реагування на подібні ситуації. Те, як ви себе почуваєте і як реагуєте, значною мірою залежить від того, які зобов’язання ви, на вашу думку, маєте перед групою. Наприклад, якби вам запропонували визначити вашу роль у таблиці відповідальності, то де б ви поставили свою позначку? (Мал. 1). у цій таблиці перший варіант відповіді передбачає одну крайність, коли лідер бере на себе повну відповідальність за формування всіх знань і навичок, другий варіант передбачає спільну відповідальність, а третій варіант – іншу крайність, коли група має максимальні повноваження, а тренер виконує лише роль помічника або “служника”. Інший шлях – це констатація того, що це є моя функція (роль тренера), наша функція (тренер і група) або ваша функція (групи).

Припустимо, що ви обрали перший варіант відповіді, з сильного боку. Ваша позиція така: “я тренер, я знаю, як ви найкраще навчитеся”. У цьому випадку, ви можете зупинитися на ключовому положенні і пояснити, як воно стосується висловленого зауваження одного з учасників. Або ви можете навіть ігнорувати протидію, сподіваючись, що вона швидко мине. Наприклад: “Те питання, яке ми зараз розглядаємо, якраз і скеровано на те, щоб ви змогли визначити пріоритетні завдання й організувати ваш бізнес таким чином, аби ефективніше витрачати свій час і встигати вирішувати ті важливі проблеми, про які ви сказали”. Тоді, переконавши або принаймні заспокоївши особу, яка поставила запитання, ви продовжуєте заняття, неначе нічого й не сталося.

Це один шлях. Інший – прийняти протилежну позицію, добровільно відмовитися від своєї функції й дозволити групі розібратися з цією проблемою. “Можливо, ми відійшли від справи? Що б ви хотіли обговорити? На яких питаннях ви хотіли б зосередитися?”

Третя, рекомендована, позиція – це другий варіант. Якщо ви сприймаєте власну роль, як тренера – фасилітатора, ви приймаєте і визнаєте закид з аудиторії та обговорюєте його разом з групою. Наприклад:» то Ви стверджуєте, що це Вам допоможе у Вашій напруженій і дуже складній роботі, чи не так?” Часом. Ви можете перейти ближче до ролі саме помічника або арбітра і дозволити членам групи більше висловлюватися. Вирішальним у цьому є те, аби ставлення й реакція на позиції й потреби групи мали б таке ж значення, як позиція й потреби тренера.

Ідея тренера – фасилітатора бере початок в роботах Пфайфера і Джонсона, Нуолса (Rfeiffer and Jones, Knowles) та інших. Там визнається, що однобічна передача знань є обмеженим поглядом на навчання, і що залучення, відповідальність і зворотній зв’язок є істотними елементами ефективного навчання дорослих. Тренер, який не здатний справляти позитивний вплив на аудиторію, незалежно від того, які великі знання або майстерність він має, навряд чи зможе забезпечити ефективне, адекватне і захоплююче навчання!

Кожного разу, коли люди разом працюють над завданням, дехто прямо або непрямо має брати на себе відповідальність за те, що відбувається. Якщо лідер групи бере на себе цю відповідальність, то члени групи традиційно сприймають це як належне, що не залишає їм можливостей якимось чином впливати на ситуацію. По закінченню тренінгу вони можуть аплодувати або висловити своє незадоволення, проте шоу закінчилось, і його вів саме лідер. Типовими прикладами такої крайності є традиційні вистави театру, презентації на зразок лекцій і, надто часто, заняття і тренінги. Взаємної відповідальності за те, що відбувається, немає. Успіх або невдача, слава або ганьба – цілком належить тренеру.

З іншого боку, постає справжній фасилітатор, орієнтований на розв’язання завдань і проблем, планування занять. За визначенням Дойла і Штрауса (1976), подібний помічник слугує каталізатором роботи групи і не має інших повноважень, окрім тих, які група погодилась йому надати. Відповідальність за успіх або невдачу занять лежить перш за все на учасниках групи. Які самі обрали помічника.

Таблиця відповідальності
Повноваження і відповідальність лідера	Лідер і група поділяють відповідальність	Повноваження і відповідальність групи
Лекції,театральні вистави	Тренер-фасилітатор	Помічник

Вони також можуть звільнити його/її у будь-який момент. Всіма повноваженнями володіє група.

Цей помічник керує, але ставить відповідні запитання і вносить пропозиції щодо процесу роботи, аби спрямувати її на виконання поставлених завдань. Наприклад: “Отже, ви кажете, що головна мета зустрічі – розробити маркетингову стратегію на найближчі шість місяців. З чого ви хочете почати? Чи варто спершу сформулювати цілі програми, щоб згодом розпочати мозкову атаку всіма можливими шляхами?” на відміну від інструктора, такий помічник нейтральний щодо змісту, але пропонує і/або формулює методи для роботи групи. Дойл і Штраус окреслили багато цінних засобів, які може застосовувати помічник.

Тренер-фасилітатор об’єднує інструментарій і методи традиційного викладача і помічника. Він/вона визначає початкові функції, спираючись на особистий досвід, але починає заняття з обговорення і укладення угоди з групою щодо взаємних намірів, ролей, відповідальності, стилю навчання і наслідків роботи. така попередня угода запобігає появі опозиції ще до того, як вона з’явиться.

Цей короткий процес укладання угоди визначає все, що буде відбуватися далі. Стає зрозумілим, що учасники й тренер поділяють між собою відповідальність за успіхи або невдачі навчання і погоджуються діяти за однаковими правилами і намагатися досягти визначених результатів. Угода може визначати й стилі навчання або форми занять (лекція, демонстрація, малі групи, пари, зворотній зв’язок), які будуть застосовуватися.

Суть концепції навчання-допомоги була сформульована одним з учасників наприкінці тренінг-семінару, що проходив нещодавно: “Тренери звертали більше уваги на наше навчання, аніж на своє викладання”.

Це також може стосуватися будь-яких інших загальних правил (куріння, перерв, розташування робочих місць, часу початку й завершення занять, поточних норм), які група й тренер визначають разом і дотримуються надалі. Крім того, варто узгодити деякі фундаментальні положення щодо цього різновиду тренінгу: немає жодного “повчання”, лише навчання і допомога у навчанні. Учасники беруть на себе відповідальність за власне навчання і погоджуються з базовим регламентом. Тренер відповідає за створення відповідного навчального середовища, де навчання є можливим і оптимальним, і за подання матеріалу, що буде цілком доступним і зрозумілим. Проте, він/вона не може примушувати когось вчитися або гарантувати результати навчання.

Роль тренера-фасилітатора схожа на комбінацію ролей команди і тренера в іграх з м’ячем. Тренер готує поле (навчальне середовище) і передає свій досвід, але він не може грати за гравців. Ви можете більше не наказувати комусь вчитися, ви можете наказувати йому або їй іти додому. Це роль тренера, роль підтримки, присутності, допомоги, контролю, роль забезпечення точної і своєчасної реакції та зворотного зв’язку. Кінцевий успіх або невдача гри (семінару) залежить від гравців (учасників заняття).

Що іще характеризує діяльність фасилітативного тренера, окрім угоди про основи навчання чіткого поділу відповідальності? Як ви забезпечуєте оптимальне навчальне середовище, де протидія зводиться до мінімуму? Деякі форми і методи роботи, інструментальні засоби є важливими складовими, що позначають фасилітативного тренера.


8. Побажання учасників

Прохання до учасників сформулювати і скласти список своїх побажань і сподівань щодо результатів занять, що не є чимось новим у навчальному процесі. Проте, що відбувається далі? Фасилітативний тренер записує їх, час від часу пропонує переглянути їх та використовує їх як контрольний листок в ході навчання. Тренер-фасилітатор однозначно готовий чітко дати пояснення, які побажання можуть бути виконані і чому, а які – ні, і з якої причини. “Ваші побажання щодо специфічних аудиторських процедур є поза визначеними межами цього курсу. Я спробую дати вам деяку інформацію, але я не готовий висвітлювати цю тему”. Чітке визначення побажань і сподівань на початкузанять допомагає досягти успіху як інструктору, так і учасникам тренінгу. Кожний має чітке уявлення про зміст курсу.

На цій ранній стадії фасилітативний тренер може ефективно взяти ініціативу в свої руки, запобігаючи протидії ще до того, як вона виникне. “Я б хотів, аби кожен з вас склав перелік своїх побажань та сподівань щодо цього семінару… Напевно, дехто з вас не впевнені чому тут знаходяться. Або, можливо, ви тут лише через те, що вас послав сюди бос, тоді як ви скоріше не хотіли тут бути. Проте, оскільки ви вже тут, запишіть декілька речей, які вам варто зробити аби цей час був для вас корисним”.

Чим більше ви підозрюєте появу протидії, тим більше часу та уваги ви повинні приділити такому заняттю. Фасилітативний тренер має значні важелі впливу, коли він бере ініціативу і говорить про те, що відбувається, звертаючи увагу на ранню протидію. Формулювання і визнання можливої протидії, ще перед її виникненням, є потужним засобом її нейтралізації, який перетворює потенційно негативну енергію на власну користь. Учасники групи будуть визнавати вас і підтримувати у вашій ролі, оскільки ви покажете їм своє розуміння і підтримку їх та їхньої ролі.


Зворотній зв’язок, відповідь і вислуховування

Те, наскільки вдало ви забезпечуєте зворотній зв’язок з аудиторією, може бути визначальним фактором успіху вашої навчальної програми.

Тренер-фасилітатор активно викликає зворотній зв’язок у процесі заняття й при слушній нагоді реагує відповідним чином. Він чітко розуміє, як зворотній зв’язок з учасниками занять застосовується на практиці. Наприклад: “Наприкінці вчорашнього заняття, ви говорили мені, що хотіли б мати більше практичних занять і менше теоретичних. Я змінив сьогоднішній розклад, аби додати ще одну годину для практичних занять”.

Аудиторія більше “чує” і запам’ятовує таку поведінку тренера, навіть більше, ніж його слова. Наскільки швидко і гнучко ви реагуєте? Наскільки ви готові до того, щоб притосуватися до потреб учасників? Чи можете ви визнати те, що не знаєте відповідь на те чи інше питання або що ви помилилися у виборі шляху досягнення якоїсь цілі?

Фасилітативний тренер розуміє один з великих парадоксів роботи з групою: “Чим більше ви віддаєте енергії, тим більше ви її отримуєте”. Як педагог, ви заслуговуєте на довіру й авторитет, визнаючи, що не знаєте відповідей на всі запитання, запрошуючи та заохочуючи учасників до поділу відповідальності між собою, обсяг і форму їхнього навчання.


Фасилітативний тренер має розроблений регламент заняття, але довільно реагує на потреби учасників, як тільки вони з’являються. Оскільки дві групи не можуть бути цілком однакові, навіть найбільш вдалі заняття не можна копіювати. Тренер-фасилітатор готовий до експериментів, готовий часом до невдачі. Або, можливо, це навіть не невдача, а проведення іншого типу заняття. У такому навчально-допоміжному середовищі, визнається, що “немає помилок, є тільки навчання”. Це однаково стосується як учасників, так і тренерів.

Природна роль тренера вимагає вміння керувати, силу та егоцентризм. Але ця роль має бути збалансована гнучкістю, гумором і намаганням відкривати нові можливості. Фасилітативний тренер повинен добре володіти мистецтвом слова, але, можливо, ще важливішим є для нього мистецтво добре слухати. Вирішальне значення має бажання бути відкритим та неозброєним. Активне слухання – одна з найкорисніших рис тренера. Життєво необхідним є також поважне ставлення до процесу навчання і досвіду учасників занять. Якщо тренер бачить себе лише “експертом”, який наповнює знанням порожні чаші, протидія тільки зростатиме.

Узгодженість – визначальна риса

Карл Роджерс (1969) та інші визначили узгодженість як визначальну рису ефективного спілкування. Узгодженість – вирішальний фактор успіху тренера-фасилітатора. Лише ступінь адекватності його дій визначеній концепції зумовлюють ефективність інструктора. Ваше ставлення до завдань, навчання й аудиторії, ваші слова та дії повинні бути абсолютно узгоджені.Фасилітативний тренер знає, що його ретельно підібрані мудрі слова незабаром забудуть; аудиторія вчиться з огляду на ставлення і поведінку тренера. Якщо його дії спонукають до здобуття майстерності і потрібних знань, лише тоді можна говорити про навчання.

Фасилітативний тренер визнає, що активне залучення учасників до планування і роботи під час навчального процесу є надзвичайно суттєвим. Ролі, побажання, загальні правила і поточні нормативи є свідомо визначеними і узгодженими інструктором і учасниками ще на початку. Таким чином, тренер долає найбільшу протидію ще до того, як вона виявляється; учасники і тренер завчасно погоджуються поділити між собою відповідальність за навчальну програму. Протягом заняття, тренер свідомо заохочує до зворотного зв’язку. Коли тренер-фасилітатор зустрічається з подальшою протидією, він фіксує точку зору учасників і використовує цю нову інформацію в потенційній реорганізації розкладу занять.

Суть концепції навчання-допомоги була сформульована одним з учасників наприкінці тренінг-семінару, що проходив нещодавно: “Тренери звертали більше уваги на наше навчання, аніж на своє викладання”. Коли учасники саме так думають про процес навчання, вони менше оцінюють вас, тренера, і більше – нас, навчальну команду, тренера і учасників, які працюють разом задля досягнення взаємно бажаної мети.


Г. СПІЛКУВАННЯ ТА КРИТИКА


1. Основи та закономірності спілкування


Комунікація - це процес порозуміння. Цей процес включає передачу і отримання інформації, вражень. Люди спілкуються, для полагодження проблем чи налагодження стосунків між собою. Комунікація сприяє близьким взаємостосункам і розвитку порозумінь. Це допомагає людині краще пізнати себе і розвиватись. Між двома особами, котрі спілкуються :

- 50% тілом ( жестами, мімікою);

- 40% інтонацією;

- 10% словами;


...Люди чують 1/2 з того, що ти скажеш, вірять 1/2 з того, а розуміють 1/2 з того...


Щоб добре спілкуватися потрібно:

треба говорити виразно, прямо до слухача;

треба бути точним і відкритим;

деколи варто повторити щось в різні способи;

вислуховувати відгуки; слухати співрозмовника.


Вміння слухати:

- потрібно слухати цілим тілом: спрямовувати лице і очі на того, хто говорить часом реагувати рухом голови;

- мовця заохочувати запитаннями, словами, влучними зауваженнями;

- перевіряти питаннями: чи правильно слухач зрозумів, щоб не було порозуміння ( питання також заохочують мовця);

- деколи підсумовувати сказане;

- зосереджуватися не лише на співбесідникові, а й на тому, що потрібно сказати ( не давати думці втікати)

• бути свідомим передачі інформації невербально: тон голосу, вираз обличчя, постава