Geum.ru

Навчально виховний процес у загальноосвітніх школах забезпечується рядом важливих нормативних документів

Вид материалаДержавний стандарт
Подобный материал:

Навчально – виховний процес у загальноосвітніх школах забезпечується рядом важливих нормативних документів. Серед них – типові навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів, програми, Державний стандарт базової і повної середньої освіти, Національна доктрина розвитку освіти України ХХІ століття. Останній документ визначає головну мету української системи освіти: «Створити умови для розвитку й самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства».

Держава гарантує своїм громадянам право на отримання якісної освіти. Вона й формує уявлення про те, яким знанням і як навчати учнів так, щоб виконати ці завдання. Державний стандарт містить систему показників, які вказують на необхідні рівні освіченості. Зміст загальної середньої освіти є суспільно обумовлений, він формулюється виходячи із суспільних потреб. Саме держава структурує його за ступенями навчання.

Отже, одним із критеріїв освіти є її якість. Якість передбачає рівень освіченості учнів, раціональне використання їх часу, збереження при цьому їхнього здоров'я та високу самооцінку. Держава вимагає якісних знань. Вона витрачає кошти, її можна зрозуміти. Та для того, аби зрозуміти, що таке якість навчання, потрібно з'ясувати, що таке навчання взагалі. Російська педагогічна енциклопедія дає таке визначення: «Освіта – це педагогічно організований процес соціалізації особистості, тобто освоєння тих соціальних ролей, яке людство неминуче виконує і виконуватиме у майбутньому». Не секрет, що традиційна радянська освіта забезпечувала випускників великим спектром теоретичних знань. Ми належимо до покоління, яке отримало освіту саме такої моделі. Тому судити традиційну школу дещо незручно. Проте, дуже влучним до ситуації є висловлення фізика Лебедєва: «Моя книжкова шафа зберігає більше інформації, ніж моя голова, проте, вона – шафа, а я – фізик». Порівнюючи випускника нашої традиційної школи і випускника західних країн, ми, на жаль, констатуємо, що наш випускник поступається умінням на практиці використати ці знання, застосувати їх для вирішення конкретних ситуацій, готовністю використати ці знання для виконання певних життєвих соціальних ролей.

Сучасна школа повинна бути націлена не лише на формування реальних знань, навичок, умінь, але й передбачати, якими у майбутньому будуть сьогоднішні учні. Чимало напрацювань у цьому напрямку є у наших вчителів-практиків, освітян сусідньої Росії. Це стосується розробок з проблеми особистісно орієнтованого навчання, проблеми соціалізації учнів засобами навчання різних дисциплін, компетентнісно орієнтованого підходу. Прислухаючись до поради великого Шевченка, і трохи перефразувавши її, будемо «і свого не цуратись, і чужого навчатись», і звернімося до зарубіжного досвіду. У США розроблено проект «Освіта світового класу». В його основі – «життєві ролі», які виконуватиме учень у ХХІ столітті. Це такі ролі:
  1. Особистість, яка реалізувала себе.
  2. Особистість із прагненням підтримки інших.
  3. Людина, здатна до самоосвіти на протязі усього життя.
  4. Активний учасник культурного розвитку.
  5. Висококваліфікований працівник, професіонал, відповідальний і свідомий своїх дій.
  6. Інформований громадянин.
  7. Захисник навколишнього середовища.

Освітяни Донеччини працюють над формуванням комплексу компетентностей. Можна відчути співзвучність із вище перерахованими ролями наших компетентностей: самоосвіти і саморозвитку, інформаційної, соціальної, полікультурної. Проте їх можна також об'єднати за іншим принципом, вони є життєвими компетентностями тому, що покликані сформувати таку особистість, яка буде здатна знайти свою роль у житті. До того ж в ідеалі вона повинна у пошуку цієї ролі спиратися на свої власні вподобання, можливості, інтереси, а також враховувати інтереси суспільства. Підкреслюю, що це в ідеалі. Тому, що досить складно знайти рівновагу, збалансувати власні інтереси, потреби та можливості із суспільними. У прагненні знайти таку ідеальну картину освіти, не важко стати на шлях утопізму. Щоб цього уникнути, потрібно дуже чітко уявити потреби, як суспільні, так і особистісні. І сучасна школа уже повинна бути готовою вчити цьому своїх учнів.

Є ще один ризик – розуміння освіти, як набору освітніх послуг. Прибічники такого погляду на освіту вважають, що держава повинна створити ринок освітніх послуг, споживачами яких є учні та їх батьки. І за усіма правилами ринку вони відбирають, які послуги їм підходять у залежності від майбутньої професії, своїх матеріальних можливостей, престижу, статусу. Тут має панувати конкуренція між навчальними закладами за якість цих послуг. Таким чином, вважають вони, буде підвищуватися якість освіти.

Не можу погодитися із такими поглядами. Протилежну думку влучно висловив

Ш.О. Амонашвілі. Це він говорить: «Друзі школи! Рідна школа у небезпеці! Її перетворюють у речовий ринок і збирача неоголошених податків. У такій школі можна купити розфасовані для різного застосування знання, а також різні задоволення і , як тепер прийнято говорити, «освітні послуги»». Це питання є важливим, від нього залежить теперішня роль учнів. Їм потрібно з'ясувати для себе, хто вони, - споживачі «освітніх послуг», чи активні учасники навчально-виховного процесу. На мою думку, освіта, школа має йти попереду, випереджаючи очікування учнів, готуючи їх до свідомого ставлення до своєї освіти, відповідальності за її рівень.

Виходячи із завдань, визначених у Державному стандарті базової і повної загальної освіти, школа покликана формувати в учнів готовність активної взаємодії із соціальним середовищем, до самореалізації в умовах багатоманітного світу і з цією метою – формувати відповідні компетенції. Уже сьогодні ми повинні орієнтуватися на завдання формування особистості, здатної орієнтуватися у соціумі, такої, що зможе контактувати із соціальним середовищем, розуміти і приймати багатоманітність його проявів. Завдяки досягненню такої мети суспільство отримає громадян, які виступатимуть у різних соціальних ролях: виборці, працівники, службовці, політики, мешканці певної місцевої громади , батьки і т.д.

Для того, щоб мати змогу взаємодіяти із соціальним середовищем, учні повинні, згідно із Державним стандартом, засвоїти комплекс знань, сформувати відповідні навички, життєві компетенції: самоосвіти і саморозвитку, інформаційну, мовленнєву, соціальну, комунікативну. Чи готові ми робити це уже сьогодні? На яких учнів орієнтуватися? Учні, що навчаються за новими програмами, сьогодні уже шестикласники. Що ми можемо їм запропонувати уже сьогодні? У певній мірі на це спрямовані курси «Етики», «Громадянознавства», «Практичне право», «Основи правознавства». Той, хто не перший рік працює над розробкою курсу «Громадянознавства», а нині освоює курс «Етики», помітив, що деякі теми перегукуються, наприклад такі, як «Толерантність», «Ми – громадяни» та інші. Проте , на мою думку, такі курси не повинні залишатися ізольованими від інших курсів. На жаль, не всі вчителі, що викладають, скажімо, математику, фізику, хімію. Біологію, і навіть літературу та іноземну мову, усвідомили важливість формування життєвих компетенцій. Учні, які на уроках громадянської освіти, етики, практичного права опановують проектні методики, інші інтерактивні методи навчання, не закріплюють ці навички на інших уроках. Серед моїх колег чимало таких, які активно застосовують інтерактивні методи, пропонують учням виконання проектів соціального спрямування (екологічні, економічні та інші). Проте широкого застосування ці явища не набули. У значній мірі вирішенню цієї проблеми сприяє у нашій школі реалізація не лише програми громадянської освіти, «Рівний – рівному», «Універсал», а також те, що в колективі працює волонтер Корпусу миру (США), який викладає іноземну мову.

Не лише на уроках зазначених вище курсів доцільно використовувати як спеціально створенні учбові ситуації (рольові ігри), так і практику повсякденного життя школи, міста, держави у цілому. Повсякденне життя учнів, як шкільне, так і позашкільне, повинно бути продовженням, закріпленням сформованих життєвих компетенцій. Наприклад, поведінка під час шкільних та державних свят, під час відпочинку за містом, у колі сім'ї. На жаль, учні не відчувають зв’язку між тими знаннями, які вони отримують на уроках фізики, хімії, історії та інших і реальною дійсністю, у якій живуть. Як уже зазначалося вище, цю проблему можна вирішувати завдяки проектній методиці, залученні учнів до створення наукових робіт, презентацій. Адже серед важливих життєвих компетенцій – навички співпраці у колективі, уміння виконати роль не тільки фахівця, спеціаліста, але й співробітника, що усвідомлює цінність власного внеску у колективну справу.

Результатом діючої програми «Громадянська освіта» є зрілість суджень, які учні висловлюють у своїх творах-роздумах. Вони свідчать про високу свідомість учнів у питаннях дотримання прав людини, у питаннях причетності до проблеми сирітства та багатьох інших проблем.

Орієнтуючись на учнів, які вже навчаються за новими програмами, не можна залишати поза увагою і тих, які сьогодні вчаться у 8-11 класах. Завтра вони уже виконуватимуть життєві ролі, як виборці, як захисники Вітчизни, робітники і т.д. Чи готуємо їх до цього? У нашій школі ми домагаємося цього через реалізацію згаданої вище системи громадянської освіти. Це – комплекс заходів, які передбачені і варіативною, і інваріантною частиною та система позакласних заходів. Учні приймають активну участь у шкільних, конкурсах «Якби я був директором школи», «Якби я був міністром освіти». «Якби я був вчителем» та інші. Це – не просто «примірювання» на себе поважних ролей, це – вираження свого бачення проблеми, своєї причетності до того, що хвилює суспільство.

Під час опитування випускників нашої школи, на запитання, про соціальну роль, до якої вони вважають себе готовими, лише третина визначила роль професіонала на виробництві, однак роль керівника виявилася привабливою для половини з них. Це свідчить про те, що наші сьогоднішні випускники ще погано собі уявляють роль керівника будь якого рівня. Такий результат вказує напрямок, у якому слід працювати.

Сьогодні ми повинні виховувати громадян, які звичайно, беззаперечно виконують свої обов’язки, але дуже важливо, щоб вони знали свої права і, що особливо важливо, уміли їх відстоювати. Усі шкільні вчителі правознавства погодяться, що шкільна програма не вчить, застосовувати норму права. Як звернутися до суду, як оформити позовну заяву і таке інше, цього програма не вчить. Тому цю роль на себе бере курс «Практичне право» та курс по поглибленому вивченню основ правознавства.

Майже половина випускників нашої школи вважають, що знають, як захистити свої права. Стільки ж - частково про це знають.

Державний стандарт базової і загальної середньої освіти визначає також завдання по формуванню національних та загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення та поваги до інших народів, правової свідомості, економічного мислення. Згаданий вище курс «Громадянознавства» передбачає реалізацію цих завдань. Діти знайомляться із поняттям та проявами толерантності, виконують рольові ролі на засвоєння цих понять.

Вони переконуються, що різноманітність збагачує світ. Далі – справа за вчителями - предметниками, які познайомлять із світовою культурою, історією, внеском окремих народів у розвиток демократії (історія), світової музики (музика), світової літератури, драматургії (література), розвитку матеріальної культури (історія), мистецтва (образотворче мистецтво), світової науки ( фізика, математика, хімія, біологія). Чи треба ще переконувати колег у тому, що повинна існувати система, що усі разом ми робимо дуже важливу справу – формуємо громадян. Не останнє місце у ній відводимо і системі виховної роботи. Адже однією з причин конфліктів, які виникають в учнівському середовищі, між учнями і вчителями є не уміння розуміти один одного, не бажання зрозуміти іншу точку зору. Програма «Універсал», яка уже кілька років впроваджується у систему виховної роботи школи пропонує тренінги, рольові ігри, які допомагають виховувати толерантне ставлення один до одного.

3. Формування у учнів критичного мислення, навичок оцінювання суспільних явищ і процесів, життєвих та прикладних особистісно-життєтворчих, соціалізуючи, комунікативних, інтелектуально-інформаційних навичок.

Завдання сучасної школи – вчити орієнтуватися у сучасному світі, аналізувати явища сучасного суспільного життя. Це означає, що учнів треба вчити розуміти сутність, природу того, чи іншого явища, з'ясовувати передумови та причини його виникнення, побачити і пояснити перспективи розвитку цього явища, висловити власне бачення проблеми. Як це пов’язано із майбутніми життєвими ролями наших випускників? Дуже просто – ми можемо стати перед фактом участі у референдумі, на якому вирішуватиме долю Конституції, як це одного разу було. Чи треба переконувати, що майбутні виборці, сьогоднішні випускники. Повинні свідомо ставитися до цього явища. А для цього їм потрібно бачити і розуміти ретроспективу конституційного процесу. На основі такого аналізу вони не лише зможуть зробити свідомий, свій власний вибір, але й визначити перспективу конституційного процесу, внести свої пропозиції.

Запропонуйте учням уявити, що вони мають змогу через мережу Інтернету приймати участь у обговоренні проекту майбутньої конституції, які б пропозиції вони внесли.

Ніхто не заперечуватиме, що дуже важлива соціальна роль громадянина, як учасника різноманітних правовідносин. Для якісного виконання цієї ролі наш випускник повинен мати високу правову культуру, бути обізнаним у правових питаннях. Ще важливіше уміти дати правову оцінку сучасним суспільним явищам. Цьому сприяють соціально орієнтовані завдання, завдання на моделювання різних ситуацій: уявити себе у ролі голови уряду, Президента, керівника опозиції, тощо. Визначивши ці ролі запропонувати учням сісти за стіл переговорів і вирішити нагальні проблеми. Можна запропонувати ролі в іншій площині: одні – члени коаліції, інші – опозиція;

одні – представники західного регіону, інші – східного. Завдання: сісти за стіл переговорів і порозумітися. Беручи участь у таких рольових іграх, учні привчаються цивілізовано вирішувати конфлікти на різних рівнях. Серед засобів формування життєвих компетенцій, хочу виділити комплексний за змістом, інтерактивний за характером – соціотеатр.

Кілька років назад учень у творі «Якби я був Президентом України», чи то шуткуючи, чи то серйозно написав: « Якби я став Президентом України, то забезпечив би безбідне існування собі і усім своїм родичам». Пройшов час, і частіше у подібних творах можна прочитати зрілі погляди на наше суспільство, біль за негаразди, бажання виправити ситуацію, пропозиції, як це зробити. Отже, освіта не може бути системою послуг, вона має йти попереду, освітлюючи шлях, по якому наші учні йдуть у життя. Один із способів досягнення цієї мети, тобто, як найкраще дитині виконати роль учня – це перехід на рейтингову систему оцінювання. Крок до цього я зробила із учнями 9- класів, запропонувавши їм самим контролювати свою успішність, самостійно обирати той рівень знань, який їм під силу, або якого вони хочуть досягти. З цією метою вони створили так зване портфоліо, де відображається їхня освітня діяльність під час вивчення основ правознавства. Демократичне суспільство має важливу рису – можливість вибору. Але сама по собі ця можливість не спрацює без бажання і готовності зробити свій вибір. Сучасна школа повинна не на словах, а насправді, надати дитині право вибору. Це вагомий їхній крок до майбутнього життя.

Формуючи важливі життєві компетенції, ми хочемо цим створити передумови успішної особистості, тобто такої, що розглядає шкільну освіту, як інструмент досягнення життєвих цілей. До речі, відповідаючи на питання «Які шкільні предмети сприяють підготовці до життя?», випускники 2007 року називали різні предмети, але найчастіше – математику і мови. Звичайно, це залежить і від характеру обраної професії, і від соціальних пріоритетів, і інших чинників. І все ж школа повинна вчити не виживати, а жити, не пристосовуватися до обставин, а активно на них впливати.

Насамкінець – інформація для роздумів: 46 % випускників нашої школи вважають себе цілком готовими до життя, 53 % - частково готовими. У 42 % завтрашній день викликає тривогу. 56% цілком визначилися із майбутньою професією. Лише один із опитаних учнів відповів, що найбільше у житті розраховує на підтримку батьків, так само – один, розраховує на друзів. Але 88 % покладаються лише на себе. Жоден із респондентів не розраховує на підтримку держави. «Приміряючи» на себе майбутні соціальні ролі уже сьогодні наші випускники віддають перевагу таким ролям, як керівник (51%), фахівець на виробництві (33 %), виборці (20 %), члени політичних партій і рухів (12 %), вчені (5 %

Література


 Національна доктрина розвитку освіти України ХХІ століття. – Інфодиск «Законодавство України». // . – 2007. - № 2.

 Лебедев О. Умения, которые нельзя измерить// Дайджест. Школа – парк. – 2001.- №1-2. С. 50.

 Амонашвили Ш.А. Истина школы. – К.2005.- С. 23.