Таможенное законодательство украины в начале ХХІ столетия
| Вид материала | Закон |
- 1. Таможенное регулирование и таможенное законодательство России, 467.22kb.
- Статья анализирует основные принципы и особенности реализации политики Украины в отношении, 156.64kb.
- Вопросы для зачета по дисциплине «Таможенное дело и таможенные платежи», 123.53kb.
- Конкурентные преимущества экономических моделей новых индустриальных стран азии в начале, 418.19kb.
- Курс 5 Факультет: Медицинский (специальность «Лечебное дело», «Педиатрия», «Медико-профилактическое, 282.23kb.
- 11. период "открытого кризиса" в психологии и основные направления развития психологии, 515.43kb.
- Контрольные вопросы, выносимые на зачет по дисциплине «Таможенное право», 19.66kb.
- Тематика курсовых и дипломных работ для студентов уиэу, 102.88kb.
- Тематика курсовых и дипломных работ для студентов уиэу, 102.98kb.
- Конец 50 начало 60-х годов нашего столетия, 24.79kb.
Література:
1. Французский гражданский кодекс / Науч. редактирование и предисловие канд. юрид. наук Д.Г. Лаврова, перевод с французского А.А. Жуковой, Г.А. Пашковской. – СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2004.
2. Гражданское уложение Германии. Перевод с нем.; Научные редакторы – А.Л. Маковский и др. – М.: Волтерс Клувер, 2004.
3. Харитонов Є.О. Історія приватного права Європи: Західна традиція. – Одеса: Юридична література, 2001.
Григор’єва В.В.
здобувач Харківського національного
педагогічного університету
РІШЕННЯ СУДУ ЯК ЗОВНІШНЯ ФОРМА ВИРАЗУ СУДЖЕННЯ СУДУ
Діяльність суду, щодо розгляду та розв’язання справ у стадії судового провадження завершується постановою рішення. Рішення підводить підсумок проведеної роботи щодо дослідження спірних відношень та захисту правомочий суб’єктів права. За своїм змістом рішення сумує результат судової діяльності, воно містить відповідь суду за суттю заявлених сторонами спору, яке дається за допомогою використання норм права. У рішенні відображається зміст судової діяльності у певний момент його розвитку, а точніше, після розв’язання спору за суттю. Рішення - це діяльність суду у статиці, у певний умовно обмежений момент. Тому рішення характеризується не тільки загальним, що складає судову діяльність у цілому, а й особливостями, які притаманні йому в обмежений у часі момент – після розв’язання спору.
Метою цього дослідження є спроба аналізу теоретичних проблем рішення господарського суду, пов’язаного з його змістом та процесуальною формою.
Теоретичні основи судового рішення розроблялись вченими М.Г.Авдюковим, М.А. Гурвичем, Н.Б. Зейдером, Д.М. Притикою та іншими. Наукові праці за вказаною проблемою опубліковані, в основному, у радянський період, тобто до утворення сучасної судової системи, яка ставить господарські суди на один рівень з судами загальної юрисдикції. Однак такий вид судового акта, як рішення господарського суду, у працях зазначених авторів не висвітлювався і він потребує комплексного дослідження.
Завданням цього дослідження є визначення змісту рішення у господарському процесі. Рішення визначається суспільними відносинами, які були досліджені, та дійсністю, яка встановлена судом, а також використаними судом норми права, тобто юридичної кваліфікації, яка визначає відношення, які є суперечними. Таким чином, зміст судового рішення визначається предметом та джерелами рішення. Тільки від з’ясування судом дійсних відношень між суперечними сторонами, від правильної юридичної кваліфікації цих відношень залежатиме зміст відповіді суду.
Правильність рішення залежить не тільки від повного з’ясування обставин справи, використання норми матеріального права, правильного розв’язання справи за суттю, але й від того, як складений та викладений процесуальний документ, наскільки відповідає вимогам закону його зміст.
На наш погляд, рішення як процесуальний документ відображає зовнішню форму виразу судження суду безвідносно до його змісту, оформлюється як акт правосуддя, як і інші вказівки суду, які викладені у рішенні носитиме поінформований та роз’яснювальний характер. Як процесуальний акт-документ рішення представляє собою акт правосуддя, засіб документально-словесного закріплення суті (змісту) рішення.
Зміст рішення тісно пов’язаний з його суттю, що зазначалось ще у працях дореволюційних російський вчених. Під змістом розумілося: визнано чи ні зазіхання позивача, чи підлягає задоволенню або навпаки, у задоволені позиву треба відмовити, тобто розв’язання у змісті всіх вимог, які заявлені за суттю справи [1, С. 326].
Зміст рішення господарського суду відповідно ст. 84 Господарського процесуального кодексу України складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частини.
Вступна частина повинна містити найменування господарського суду, який прийняв рішення, номер справи, дату прийняття рішення, склад суду, найменування сторін, ціну позову, представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. Належне складання вступної частини дає уяву про склад суду, учасників процесу. Іноді вступна частина рішення допомагає виявити допущені судом недоліки й порушення.
У описовій частині рішення господарського суду вказується стислий виклад вимог позивача, відзив на позовну заяву, заяви, пояснення і клопотання сторін та їх представників, інших учасників судового процесу. Це дає змогу встановити предмет самого рішення.
За думкою М.А. Гурвича, предметом судового рішення є матеріально-правові відношення. Він вважав, що правовідношення виступає у якості предмета рішення по-різному. За позовом про присудження воно представляє собою правовимогу, з яким позивач, звертаючись до суду, просить підтвердження для наступного примусового здійснення. За установлюючим позовом суд приймає рішення про визнання, чи не визнання обов’язку відповідача та права позивача, або про їх зміст та обсяг. Відповідно, предметом перетворюючого позову, є право позивача на встановлення, зміну, припинення правовідношення, яке відбувається через суд [2, С. 14-17]. З позицією М.А. Гурвича співпадає думка О.В. Іванова, який убачав у предметі судового рішення „субъективное право (или правоотношение, если праву соответствует обязанность другой стороны) или охраняемый законом интерес кого-либо из участвующих в деле лиц (истца, ответчика, третьего лица – поисковым делам), а также установленное судом право на судебную защиту субъекта материального права или интереса” [3, С.11].
На думку М.Г. Авдюкова, буде точніше вважати предметом судового рішення позовну вимогу, а не суперечне правовідношення, оскільки, якщо предметом рішення вважати суперечне правовідношення, відсутність якого може бути визнана судом, то у даному випадку складається враження, що рішення не має предмету [4, С. 39]. З позицією М.Г. Авдюкова не погоджується Н.О. Чечина: „так как суд имеет своим предметом и всегда исследует правоотношение (или несколько правоотношений) в полном объеме, устанавливает его содержание и лишь на этой основе определяет законность исковых требований сторон, разрешает вопрос о возможности их удовлетворения” [5, С. 32].
Головною ознакою господарської юрисдикції є єдиний предмет судового захисту та судової діяльності, який відображає спеціалізацію даної юрисдикції та обсяг правового захисту у господарському судочинстві. Отже, господарські суди уповноважені розглядати увесь комплекс питань правового регулювання економічних відносин, які виникають між суб’єктами права. та перш за все, між суб’єктами господарської діяльності [6, С. 320-321]. Таким чином, предметом рішення, яке приймається господарським судом, є права та обов’язки переважно економічного характеру, які мають значення для виникнення, зміни або припинення прав суб’єктів господарської діяльності – є установчі факти.
Мотивувальна частина є найбільш складною частиною рішення господарського суду, через те, що вона пов’язана з питанням мотивування судового рішення. П.А. Лупинська вказує, що умотивованість рішення може виражатися у зазначенні встановлених обставин та доказів, на яких базуються виводи, із з’ясуванням, чому одні докази прийняти, а інші - відхилені, а також у фактичній, логічній і правовій аргументації відносно встановлених фактів та їх правової сутності, у наведених доводах, які пояснюють вибір одного з варіантів рішення та його доцільність [7, С. 159 – 160].
П.П. Гурєєв вважав, що умотивованість необхідно розглядати як якість судового рішення - важливого процесуального документу; це частина, яка відображає доводи, що обумовили висновки суду по розв’язанню суперечливих відношень. Мотивувальна частина рішення повина містити оцінку доказів, тлумачення законів, відображати доводи, які були покладені в основу судового рішення [8, С. 58-59].
Таким чином, вчені, досліджуючи умотивованість, звертають увагу на фактичні засади рішення, пов’язуючи дану вимогу з поясненнями суду, доводами, обставинами, а також - на його правову сторону (посилання на закон, йог тлумачення). У багатьох дослідників умотивованість по-перше пов’язана з рішенням як процесуальним документом, а по-друге, у цьому процесуальному документі відбувається обґрунтованість через пояснення суду про те, чому прийняті одні докази та відхилені інші.
На обов’язковість приведення у рішенні засад суддівського переконання вказував П.Я. Трубников, пояснюючи це застереженням суддів від помилкового розв’язування спору. При обмірковуванні та формулюванні цих засад під час їх викладення у мотивувальній частини рішення можуть привести суддю до переконання про помилковість висновків, та спричинити їх перегляд. П.Я.Трубников також вважав, що у мотивувальну частину необхідно включити пояснення, чому використана саме ця норма матеріального права при розв’язанні справи.
Резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю, чи частково, по кожній з заявлених вимог (п. 4 ч.1 ст.84 Господарського процесуального кодексу України).
Резолютивна частина повина суворо відповідати мотивувальній частині, бути викладена чітко і зрозуміло, у імперативній формі, без включення яких не будь умов.
Зовнішньою формою рішення господарського суду є документ під назвою „Рішення”, яке виноситься від імені України, і в якому відображені результати судового засідання і кінцеві висновки, які зробив суд.
На підставі вищевказаного можна зробити висновок: значення рішення господарського суду полягає у тому, що воно є державно-власним актом захисту суб’єктивних прав та законних інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, сприяють формуванню і підтримці правопорядку у сфері господарської діяльності, а також розвитку господарського (ринкового) обороту в Україні.
Література:
1. Энгельман И.Е. Учебник русского гражданского судопроизводства.- Юрьев, 1904.
2. Гурвич М.А. Судебное решение. Теоретические проблемы.- Москва, 1976.
3. Иванов О.В. К вопросу о сущности и содержании решения суда по гражданскому делу. Проблемы гражданского права и процесса. – Иркутск, 1970.
4.Авдюков М.Г. Судебное решение. – М., 1959.
5. Чечина Н.А. Норма права и судебное решение.- Л.: Издательство ЛГУ, 1961.
6. Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. – Київ: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003.
7. Лупинская П.А. Решение в уголовном судопроизводстве. Их виды, содержание и формы.- Юрлит., 1976.
8. Щеглов В.Н. Законность и обоснованность судебного решения по гражданско-правовому спору. – Новосибирск, 1958.
Кондрат’єва Людмила Анатоліївна
асистент кафедри правосуддя
юридичного факультету ЧНУ
СУДОВИЙ ЗАХИСТ НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ В СВІТЛІ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ
Сучасний стан розвитку суспільства, що обумовлений політичними, економічними та соціальними перетвореннями призводить до необхідності забезпечення основних прав, свобод та інтересів особи, передусім неповнолітньої, та належної їх реалізації.
Необхідною умовою побудови демократичної правової держави є наділення її громадян широким комплексом прав і свобод, що створюють належні умови для повноцінного життя, а також визнання, дотримання та ефективний їх захист.
Особливої турботи з боку держави потребують неповнолітні громадяни через їх фізичну та розумову незрілість, що дає їм право на особливе піклування і допомогу, включаючи належний судовий захист. Згідно статті 55 Конституції України [2] правом на судовий захист наділений кожен громадянин нашої держави незалежно від віку. Конституційне право неповнолітніх громадян на судовий захист забезпечується цивільним процесуальним правом на звернення до суду у випадках порушення або оспорення суб’єктивного права, свободи та інтересу, передбаченим статтею 3 Цивільного процесуального кодексу України [7].
В сучасних умовах особливо гостро назріла необхідність забезпечення судового захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх, що порушуються в сім’ї, оскільки економічна і політична нестабільність в державі, безробіття, погіршення умов життя та інші негативні явища в першу чергу відображаються на сім’ях, в яких виховуються неповнолітні діти. Реаліями нашого сьогодення стали дитяча безпритульність, жебракування, соціальне сирітство, що не може не вплинути на психічний розвиток неповнолітньої особи, її поведінку та ставлення до оточуючих людей. За таких умов значно зростає роль судової форми захисту, що покликана захищати права, свободи та інтереси неповнолітніх громадян та відновлювати їх порушені права. В зв’язку з цим держава все частіше звертає увагу на проблеми, пов’язані з реалізацією неповнолітніми особами свого права на належний судовий захист своїх прав та інтересів, що порушуються в сім’ї.
Виходячи із викладеного, головним обов’язком діяльності держави на сучасному етапі є забезпечення прав і свобод людини, у тому числі і неповнолітньої, серед яких чільне місце займають право на безпечне дитинство, належне виховання та матеріальне утримання з боку батьків, право на опіку та піклування на охорону здоров’я та право на справедливий судовий розгляд.
Цей обов’язок держави і породжує підвищений інтерес до категорії неповнолітніх осіб, права та інтереси яких потребують судового захисту.
Історичний шлях становлення судового захисту прав неповнолітніх, його еволюція та стан сучасного законодавства в Україні, цілком закономірно призвели до ідеї створення системи “спеціалізованої юстиції” так званої “ювенальної юстиції”, яка потребує законодавчої регламентації та наукового обґрунтування з боку науковців, які вже частково висловили своє ставлення до цієї проблеми [1, С.12-15; 3, С. 58-67].
Так, спеціалізована юстиція, на їх думку, дозволяє залучити до вирішення окремих категорій справ найбільш високо кваліфікованих фахівців, що призводить до підвищення якості здійснення правосуддя у справах з участю неповнолітніх. Особливість “ювенальної юстиції” визначається специфічними принципами, на основі яких і пропонується її створення. По-перше, це орієнтація правосуддя на охорону прав, свобод та інтересів неповнолітніх. По-друге, – слід враховувати соціальний зміст правосуддя у справах з участю неповнолітніх. По-третє, це - індивідуалізація судового процесу, оскільки в центрі судового процесу знаходиться неповнолітня особа. Про необхідність нового підходу до проблеми захисту прав неповнолітніх йдеться також і на шпальтах вітчизняних видань.
Центральним елементом ювенальної юстиції повинен виступати ювенальний суд. Створення такого спеціалізованого суду для судової системи України є явищем новим, хоча існування ювенальної юстиції в світі налічує понад сто років. (Польща, США, Франція.).Так, у Великій Британії, Франції, Німеччині такі суди входять до системи судів загальної юрисдикції, оскільки справи щодо неповнолітніх осіб вимагають відповідної спеціалізації суддів.
На жаль, досить поширеною серед науковців є думка, що ювенальна юстиція пов’язана лише зі злочинністю неповнолітніх та спрямована на необхідність захисту неповнолітніх осіб саме в кримінальних справах [8; 4, С. 12].
Натомість, Концепція „Створення та розвиток ювенальної юстиції в Україні”, прийнята в квітні 2005 року Верховним судом України за фінансової підтримки Канадської агенції міжнародного розвитку та Посольства Канади в Україні окрім інших положень передбачає, що ювенальний суд, як центральний елемент ювенальної юстиції, розглядає також цивільні справи, де стороною є дитина [ 5, C. 7]. І це цілком справедливо, оскільки належний судовий захист прав свобод та інтересів неповнолітніх, які порушуються в сім’ї, призведе до відновлення порушених прав неповнолітніх у сімейних правовідносинах, відродить у дитини віру до правосуддя, що в подальшому може запобігти вчиненню нею кримінального злочину.
Таким чином, судовий захист прав свобод та інтересів неповнолітніх, що порушуються в сім’ї, сприятиме належному вихованню підростаючого покоління та вплине на зменшення злочинності серед неповнолітніх.
Але зважаючи на труднощі, що можуть виникнути при виділенні судів у вказаних справах в окрему ланку, що призведе до перевантаження судової системи України спеціалізованими судами, нами вбачається доцільним введення в склад судів загальної юрисдикції окремої колегії, яка буде спеціалізуватися на розгляді справ, які порушуються безпосередньо неповнолітніми, або законними представниками в їх інтересах. На сьогодні категорії неповнолітніх осіб приділяється значна увага в нормах матеріального та процесуального законодавства України.
Так, за новим ЦПК неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи (ч. 2 ст . 29 ЦПК). Дане положення свідчить, що неповнолітні з 14 років, які визнані суб’єктами сімейних відносин (згідно ст.18 СК) [6] , можуть особисто здійснювати в суді захист своїх суб’єктивних прав, свобод та інтересів, які виникають із даних правовідносин.
Окрім цього, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч.3 ст.29 ЦПК). Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій в порядку, встановленому ЦПК (ст. 242), надано повну цивільну дієздатність.
Вперше в ЦПК 2004 року зроблена спроба визначити вікові межі та розмежувати поняття “малолітній” та “неповнолітній”. Так, права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком від чотирнадцяти років будуть захищати в суді їх батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом ( ч.1 ст.39 ЦПК). Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть захищати в суді їх батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом ( ч.2 ст.39 ЦПК ). На нашу думку, в ЦПК слід відобразити в окремій статті поняття “малолітній”, “неповнолітній” та визначити їх процесуальне становище в цивільному процесі. Така позиція процесуального законодавства буде відповідати статті 6 Сімейного кодексу України, яка визначає правовий статус дитини за всіма особами до досягнення повноліття. При цьому малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років ( ч.2 ст.6 СК ). Неповнолітньою – дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (абз. 2 ч.2 ст.6 СК).
Аналогічне положення міститься і в Цивільному кодексі України, який набув чинності 1 січня 2004 року. Так, малолітньою визнається фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (ч.1 ст.31). Фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років визнається неповнолітньою (ч.1 ст.32 ЦК).
Як бачимо, в законодавстві України простежується спроба виробити новий підхід до категорії осіб, які не досягли повноліття, що відповідно позитивно вплине на можливість даних осіб ефективніше захищати свої права, свободи та інтереси в суді.
Визнання за неповнолітньою особою права бути суб’єктом сімейних відносин свідчить про наділення таких осіб суб’єктивними правами та юридичними обов’язками, що виникають із сімейних правовідносин. Суб’єкти матеріального права не завжди наділені дієздатністю, для набуття ними суб’єктивних прав достатньо наявної цивільної правоздатності. Наділення ж таких осіб правом на звернення до суду за захистом свого права або інтересу дає підстави вважати, що неповнолітній особі притаманна ще й цивільна процесуальна дієздатність у справах, що виникають із сімейних правовідносин, що підтверджуються ч.2 ст.29 ЦПК.
Згідно цієї ж норми суд може залучити до справи законного представника неповнолітньої особи.
Отже, для того, щоб бути визнаним суб’єктом сімейних правовідносин, слід мати суб’єктивне право на належне матеріальне утримання батьками, право на проживання з батьками, які належно виконують свої батьківські обов’язки щодо неповнолітніх дітей, право знати своїх батьків тощо, тобто бути наділеним цивільною правоздатністю. Надане неповнолітній особі право на захист своїх порушених в сім’ї прав у судовому порядку свідчить про її наділення цивільною процесуальною правоздатністю. Відсутню у неповнолітньої особи цивільну процесуальну дієздатність можуть компенсувати їх законні представники.
В зв’язку з розвитком системи “ювенальної юстиції”, на нашу думку, не зайвим було б ввести до ЦПК окрему главу під назвою “Провадження у справах до судового розгляду та судовий розгляд справ з участю малолітніх та неповнолітніх”, в якій відобразити особливості підготовки та розгляду справ, що виникають із цивільних та правовідносин з участю неповнолітніх та малолітніх осіб.
Із викладеного слід зробити висновок, що зараз ми, як ніколи, повинні розуміти, що діяльність суду, спрямована на захист прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, порушених в сім’ї являє собою вклад у майбутнє нашої України, який принесе плідні результати.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- Белякова С.В., Обносов В.Н. Некоторые аспекты становления ювенальной юстиции в Российской Федерации // Вестник СГАП. – 2003. – №2 (35). – С.12-15.
- Конституція України // Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.- К.: Українська правнича фундація, 1996.- 64 с.
- Кулапов В.В. Правовая политика в сфере защиты интересов детей // Правовая политика и правовая жизнь.- 2003.- № 3.- С.58-67.
- Лоха Л. Перспективи створення ювенальної юстиції в Україні // ЮВУ.- 2005.- № 39.- С.12.
- Матеріали Всеукраїнської науково – практичної конференції „Створення ювенальної юстиції в Україні”. – Київ, 11 – 12 квітня, 2005р. – С.7.
- Сімейний кодекс України від 15 січня 2003 року. – К.: Атіка, 2003. – 80 с.
- Цивільний процесуальний кодекс України. Офіційний текст. - К.: Атіка, 2004.- 160 с.
- Ювенальна юстиція України: проблеми створення, законодавча база, коментарі, судова практика / За загальною редакцією В.Д. Бринцева. – Харків: Право, 2004. – 608 с.