Geum.ru

Таможенное законодательство украины в начале ХХІ столетия

Вид материалаЗакон

Содержание


Чебан Вікторія Іванівна асистент кафедри міжнародного права
Принцип справедливості і відповідальність у цивільному праві
Подобный материал:
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   57

Чебан Вікторія Іванівна

асистент кафедри міжнародного права


Чернівецький національний університет

Імені Юрія Федьковича


Незалежність суддів як складова частина їх конституційно-правового статусу

Центральною постаттю у судовій системі є суддя. Саме судді є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Конституційне і на його розвиток законодавче закріплення статусу суддів та його реальне втілення в життя має чи не найважливіше значення для належного здійснення правосуддя, адже наше суспільство, кожний громадянин України зацікавлені у належному, неупередженому, високопрофесійному сучасному суддівстві, надійному судовому захисті прав і свобод кожної людини. Забезпечення незалежності суддів є ознакою демократичної, правової держави і має гарантуватися державою.

Розглядуваній проблематиці присвячені чимало монографічних праць, наукових і публіцистичних статей правознавців. Досить цікавою є колективна монографія “Органи державної влади” [10], наукові дослідження М.І. Клеандрова [12], Ю.М. Грошевого та І.Є. Марочкіна [7], статті М. Савенка, [2] А.Заяця [6] та ін.

Одним з основних елементів правового статусу судді є його незалежність, яка безпосередньо пов'язана з незалежністю судової влади, правосуддя. Ця важлива складова спрямована на ефективне та неупереджене здійснення конституційного правосуддя.

В Україні нормативному регулюванню статусу судді приділено значну увагу, про що свідчить встановлення вимог до судді, обмежень, терміну перебування на службі, порядку призначення, незалежності суддів, забезпечення фінансування судів, основних засад судочинства в Конституції України, норми якої мають найвищу юридичну силу, а також прийняття спеціальних Законів [3].

На конституційному рівні визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (стаття 126 Конституції України). Цією ж статтею закріплені й підстави для звільнення судді з посади. Стаття 127 Конституції України встановлює вимоги щодо несумісності посади судді. У статті 149 Конституції України встановлені підстави для звільнення [1, с. 293].

Закріплення основних положень правового статусу суддів у Основному Законі підвищує їх значущість та гарантії, забезпечує більш високу стабільність, що обумовлено складнішою процедурою внесення змін до Конституції України та її жорсткістю. Це зменшує можливість впливу на суддів з боку правотворчих органів шляхом внесення змін до чинних або прийняття нових нормативно-правових актів, що регулюють діяльність судів.

Зі вступом України до Ради Європи Україна стала учасницею ряду конвенцій Ради Європи, взяла на себе зобов’язання щодо виконання вимог, які містяться в численних нормативно-правових актах відповідних органів Ради Європи, а також документах, що мають рекомендаційний характер. Серед них – і Європейська хартія статусу суддів. Цю Хартію було ухвалено 10 липня 1998р. зібранням представників судових систем більшості європейських країн, у тому числі України, скликаною Радою Європи у Страсбурзі у межах здійснення проекту № 3 правового співробітництва країн Центральної та Східної Європи “Феміда” [4, с. 441]. Це важливий для організації і функціонування судової влади в європейських країнах документ, спрямований на забезпечення компетентності, незалежності та неупередженості судів і кожного судді, яким довірено захист прав і свобод людини.

На забезпечення незалежності суддів спрямовані встановлені Конституцією України і Законом України "Про статус суддів" вимоги до суддів. Зокрема, деполітизації судів сприятимуть положення, які забороняють суддям перебувати в будь-яких політичних партіях, належати до профспілок, брати участь у політичній діяльності, мати представницький мандат. При цьому суддя не лише не має права належати до політичних партій і профспілок, але й не може підтримувати їх матеріально, бути присутнім на партійних чи профспілкових заходах, оскільки сам факт його присутності може впливати, з одного боку, на авторитет подібних заходів, а, з другого, - питання, що на них вирішуються, можуть вплинути па його світогляд, позицію при вирішенні конкретного питання в суді. Він не може також вести політичну пропаганду і агітацію.

Зрозуміло, що заборонити судді мати якісь політичні чи інші переконання або бути прихильником певної партії чи профспілки практично неможливо. Однак свої погляди, прихильність чи переконання він не повинен виявляти ні зовні, ні своїми діями чи зробленими висновками.

На забезпечення незалежності та неупередженості спрямовані обмеження щодо зайняття інших оплачуваних посад, виконання іншої оплачуваної роботи, за винятком наукової, викладацької і творчої. Сумісництво посади судді з виконанням іншої роботи у різних країнах регулюється неоднаково [5, с. 346]. У деяких державах заняття іншою професійною діяльністю суддям заборонене взагалі (Бельгія, Болгарія, Іспанія, Румунія, Туреччина, Хорватія). У Португалії судді можуть викладати і проводити юридичні дослідження безоплатно, у Німеччині - лише викладати право в університетах. Викладацькою і творчою діяльністю судді можуть займатися в Литві, викладацькою і науковою - у Молдові, науковою, творчою, літературною - у Словаччині [2, с. 76].

Незалежність судді прямо пов'язана із незалежністю суду, складовою якої є матеріально-фінансова, організаційна та кадрова незалежність [7, с. 18-19].

Забезпечення прогресивних перетворень потребує й соціально-економічної незалежності суддів [8, с. 11]. Це гарантується особливим порядком фінансування суддів [1, с. 303], їх матеріальним та побутовим забезпеченням, соціальним захистом.

Важливою гарантією незалежності суддів від державних органів та посадових осіб, які призначають суддів, є встановлення Конституцією України терміну призначення суддів перший раз Президентом України терміном на п'ять років, та друге безстрокове обрання на посаду судді Верховною Радою України, встановлення вимог до них [1, с. 301].

Незалежність судді посилюється його матеріальним забезпеченням у разі закінчення строку повноважень і неможливості виконання своїх обов'язків за станом здоров'я до досягнення пенсійного віку.

Важливою гарантією незалежності судді є створення належних умов для його діяльності. Це, зокрема, відповідна винагорода за працю, яка має встановлюватися з урахуванням його високого статусу, гідності професії та міри відповідальності і гарантуватися, як і пенсія, виключно законом. Такі принципи визначені Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи щодо незалежності судочинства "Про незалежність, ефективність і роль суддів" [8] та Основними принципами незалежності судових органів, схваленими резолюціями № 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї 00Н від 29 листопада та 13 грудня 1985 року [9, с. 169-170].

Незалежність суддів забезпечується також їх недоторканністю [5, с. 347]. Конституційне положення щодо недоторканності судді закріплює один з важливих елементів статусу судді і найважливішу гарантію його професійної діяльності. Воно спрямоване на забезпечення основ конституційного ладу, принципу поділу державної влади, системи стримувань і противаг у діяльності різних гілок влади, їх взаємодії, збереження єдності державної влади.

Висновки. Принцип незалежності суддів - один з основних принципів судочинства, спрямований на забезпечення неупередженого, об'єктивного та справедливого розгляду справ, захисту прав і свобод людини і громадянина судами.

В процесі проведення судово-правової реформи в Україні мають бути створені нові та більш чітко зафіксовані механізми для забезпечення незалежності суддів при здійсненні правосуддя, їх відповідальності за стан судочинства, додержання норм статусу суддів і кодексу професійної етики. Потрібно остаточно вирішити питання щодо економічної незалежності суддів, для чого держава має забезпечити таке фінансування судової системи, яке б не спонукало суддів шукати побічних коштів. Це можливо лише за умови, якщо в Державному бюджеті буде чітко окреслюватися сума коштів, необхідна для забезпечення функціонування судів, враховуючи значне підвищення заробітної плати суддів та створення оптимальних умов їх професійної діяльності.

Реформуючи судову владу, крім урахування міжнародного досвіду, слід передусім зберегти те, що є позитивного в Україні, щоб не зашкодити тому, що виправдало себе, не суперечить міжнародним нормам і може застосовуватися у майбутньому при забезпеченні достатнім державним фінансуванням.


Література:
  1. Див.: Коментар до Конституції України: друге видання, випр. й доп. – К., 1998. – С.293.
  2. Див.: Савенко М. Незалежність судді Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. - № 1. – С. 75.
  3. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 8. – Ст. 56; Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27 – 28 – Ст. 180.
  4. Див.: Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / За ред. Проф. В.Ф. Погорілка. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: “А.С.К.”, 2003. – С. 441.
  5. Див.: Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. проф. Баглая, проф. Ю.И. Лейбо и проф. Л.М. Энтина – М., 2002.
  6. Див.: Заєць А. Незалежність судової влади як гарантія правової держави // Українське право. -1999. - № 2. - С. 18-19.
  7. Див.: Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні – К., 1997.
  8. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи щодо незалежності судочинства. Рекомендація № К(94)12. Про незалежність, ефективність і роль суддів.
  9. Международные акты о правах человека. Сборник документов. / Сост. и авт. вступительной статьи Карташкин В.А., Лукашева Е.А. - М.: Норма. - 2000. - С.169-170.
  10. Див.: Органи державної влади / За ред. проф. В.Ф. Погорілка - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2002.
  11. Див.: Організація судової влади в Україні / За ред. А.О. Селіванова – К., 2002.
  12. Див.: Клеандров М.И. Статус судьи. Учебное пособие. - Новосибирск: Наука. - 2000. -С.64.



Бабич Ірина Григорівна

аспірант кафедри цивільного права ОНЮА


ПРИНЦИП СПРАВЕДЛИВОСТІ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Для розвитку цивільного обороту від його учасників вимагається належне виконання їх обов’язків. При порушенні цих обов’язків зазнає шкоди перш за все кредитор, а відповідно порушується система цивільного обороту, через що вона не досягає своєї мети і страждає суспільство в цілому.

Для усунення негативних наслідків невиконання та неналежного виконання зобов’язань передбачається цивільно-правова відповідальність, яка є різновидом юридичної відповідальності.

Необхідне чітке уявлення природи та умов застосування цивільно-правової відповідальності, без чого неможливим є правильне застосування юридичних санкцій, без чого неможливо мети цивільно-правової відповідальності.

У законодавстві України вперше була вказана справедливість як одна із загальних засад цивільного законодавства, ст. 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). У ст. 509 ЦК України вказано, що зобов’язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

На різних етапах розвитку суспільства одні і ті ж явища оцінюються по-різному. Але зміна однієї епохи іншою не призвели до повної заміни або відмови від принципу справедливості.

Розгляд питання, яке пов’язана із вивченням принципу справедливості та розкриття змісту принципу справедливості та застосування його набуває особливої значення у період , який проходить наша держава на шляху до правової реформи.

Принцип справедливості слід розуміти як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.

Відповідальність у цивільному праві пов’язана із поняттям „санкції”. О. Е. Лест визначає санкцію як засіб державного примусу до виконання (додержання) цієї вимоги, загроза примусом на випадок її порушення. [1, 23]

Разом із категорією „санкція” юридична відповідальність пов’язується з категорією „обов’язок”. Наприклад підкреслюється , що відповідальність слід вважати обов’язком, що примусово виконується, який вже існував раніше, або знову виник внаслідок правопорушення.

Відповідно дотримання принципу справедливості, тобто адекватності відношення суб’єктів до цивільно-правових норм та обсягу здійснення та захисту їх цивільних прав, підставою цивільно-правової відповідальності слід вважати не будь-який обов’язок, а такий, що виник вже після порушення.

Внаслідок порушення виконання зобов’язання або невиконання зобов’язання виникають нові правовідносини – відносини відповідальності. Відносини відповідальності складаються із нового, додаткового обов’язку, що є вторинним по відношенню до первинного обов’язку, не виконаного внаслідок правопорушення.

Істотними особливостями такого обов’язку є те, що на відміну від звичайного обов’язку, сформульованого в законі або договорі, обов’язок-відповідальність покладається на порушника, він сформульований в санкції правової норми або в договорі – в тих його пунктах, де передбачені наслідки невиконання або неналежного виконання договірного зобов’язання. [2, 328]

Цивільно-правова відповідальність як різновид санкції – це покладання на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних прав або в зміні невиконаного обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового, додаткового. [3, 14]

Нормами цивільного права регулюються не тільки діяльність або наслідки діяльності, але і бездіяльність. Протиправним може бути, наприклад, невиконання дій, вказаних в договорі (невиконання дій за договором про надання послуг, непостачання товару), а також дій, що не вказані в договорі (не передачі проданої речі). Виникає питання, до яких пір ми маємо діяти в інтересах інших осіб, в тому сенсі, що наша бездіяльність є підставою відповідальності перед ними?

Межу і обсяг такої відповідальності у зобов’язальних відносинах відводиться принципу справедливості.

Окремим самостійним проявом принципу справедливості є регулювання бездіяльності. Відповідно цього, порушенням є не утримання від здійснення дій, тому можливим є застосування санкцій та покладання на особу, що порушила зобов’язання, негативних майнових наслідків.

Підставами юридичної відповідальності є сукупність об’єкту, суб’єкту, об’єктивної сторони та суб’єктивної сторони. Першою з об’єктивних підстав відповідальності є наявність шкоди. Поняття шкоди ширше , ніж поняття збитків. Під збитками у відповідності зі ст. 22 ЦК України маються на увазі витрати, що зроблені кредитором, страта або пошкодження його майна, а також не отримані кредитором прибутки, які він отримав би, якби зобов’язання було виконане боржником. Але наявність збитків ще не дає на підстави для застосування санкцій. Наприклад, уявімо ситуацію, коли продавець поставив частину товару неналежної якості. До подання претензії про поставку неякісного товару, вся партія була знищена внаслідок пожежі, що виникла по не встановленій причині. Постає питання: чи має нести постачальник перед покупцем відповідальність і в якій частині? Класична конструкція для відповіді на це питання вимагає наявності протиправності і причинного зв’язку.

У конкретному правопорушенні наявність шкоди може бути в тій або іншій формі, але наявність шкоди є обов’язковим елементом. З іншої сторони, в практичному застосуванні правила відшкодування шкоди приводить до наслідків навряд чи бажаним. Покладання на осіб відповідальності за кожне випадкове завдання шкоди перетворило б наше життя у сукупність випадковостей та значно обмежило б нашу свободу.

Можливим є завдання шкоди діяльністю , яка не є протиправною. Наприклад, правомірним буде завдання шкоди в стані крайньої необхідності. У цих випадках про правопорушення не йдеться. Під причинним зв’язком звичайно мають на увазі такий взаємозв’язок, що об’єктивно існує між явищами, при якому одне з них з необхідністю породжує інше. Але використання цього начала не виключає можливості та необхідності повсякчасних відступів з різних причин. Наприклад, збільшення відповідальності для утримувачів диких тварин, для власників автомобілів.

Найбільш яскравим прикладом порушення принципу застосування причинного зв’язку як підстави для відшкодування шкоди є відповідальність осіб, які позбавлені можливості розуміння – малолітніх дітей, а також божевільних. Відповідно загального правила, всі ці особи не можуть відповідати за завдану ними шкоду; замість них відповідальність мають нести ті, хто має здійснювати над ними опіку та піклування; але якщо останні доведуть, що з їхнього боку не було ніякої необережності у нагляді, вони також звільняються від відповідальності. Завдані збитки в цьому випадку стягуються з того, хто завдав шкоду, але відповідно його заробітку, отриманих доходів. Суддя в цьому випадку враховує майнове положення відповідача. Тут ми можемо побачити конкретний приклад застосування принципу справедливості.

Разом із розглянутою ситуацією, у цивільному праві містяться окремі випадки розкладання відшкодування збитків на цілю групу разом із самим потерпілим. Наприклад, випадок морської аварії, коли під час плавання для рятування судна необхідним буде викинути за борт частину вантажу. В такому випадку вчинена шкода розділяється пропорційно для всіх, чий вантаж був на кораблі.

Таке правило отримало розвиток не тільки у галузі цивільного, але і торгового , і господарського права : на ідеї розкладання відповідальності ґрунтується весь інститут страхування, який набуває у сучасному житті все більшої популярності. Утворюючи солідарність та взаємодопомогу між особами, однаково зацікавленими, цей інститут гарантує кожне окреме з них від випадковостей, надаючи господарській діяльності більшої стійкості. Випадкова шкода, завдана окремій особі можливо стане для неї погибельною, разом з тим, розкладена між іншими, може стати майже невідчутною.

Про таку ідею розкладання можна вести мову тільки при наявності загальної підстави - принципу справедливості.

Крім того, умовою цивільно-правової відповідальності є вина(провина). Провина, як умова відповідальності прямо згадується у ст. 614 ЦК України „ Вина, як підстава відповідальності за порушення зобов’язання, де сказано, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлене договором або законом”.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновки, що із загального правила можуть бути зроблені винятки, встановлені як угодою сторін, так і законом. Прикладом такої ситуації є відповідальність за дії третіх осіб (тобто, коли відсутня власна вина). Відповідно до ст. 618 ЦК України, у разі покладання виконання зобов’язання на третю особу, відповідальність за його невиконання або неналежне виконання несе сторона за договором, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосередньо виконавця.

Таким чином, застосування заходів відповідальності при неповному, „усіченому” складі правопорушення за відсутності провини боржника, збитків кредитора можливе лише при застосуванні принципу справедливості.


Список використаної літератури:
  1. Лест О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). – М., 1981. – с. 240.
  2. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне і сімейне право України: Навчальний посібник. Видання друге, перероблене та доповнене/ За ред Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2003. – 638 с.
  3. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданському праву. – 267 с.