Таможенное законодательство украины в начале ХХІ столетия

Вид материала

Закон

Содержание Білоскурська Олена Особливості повноважень держкомзему арк як органа управління в сфері використання та охорони земельних ресурсів

Подобный материал:

• 1. Таможенное регулирование и таможенное законодательство России, 467.22kb.
• Статья анализирует основные принципы и особенности реализации политики Украины в отношении, 156.64kb.
• Вопросы для зачета по дисциплине «Таможенное дело и таможенные платежи», 123.53kb.
• Конкурентные преимущества экономических моделей новых индустриальных стран азии в начале, 418.19kb.
• Курс 5 Факультет: Медицинский (специальность «Лечебное дело», «Педиатрия», «Медико-профилактическое, 282.23kb.
• 11. период "открытого кризиса" в психологии и основные направления развития психологии, 515.43kb.
• Контрольные вопросы, выносимые на зачет по дисциплине «Таможенное право», 19.66kb.
• Тематика курсовых и дипломных работ для студентов уиэу, 102.88kb.
• Тематика курсовых и дипломных работ для студентов уиэу, 102.98kb.
• Конец 50 начало 60-х годов нашего столетия, 24.79kb.

Білоскурська Олена

Здобувач


Форми реалізації конституційного обов’язку додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей


При дослідженні юридичного механізму дії Конституції велике наукове і практичне значення має питання про форми реалізації обов’язку додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Форми реалізації конституційного обов’язку додержуватися Конституції України та законів України – це процес (а зрештою, і результат) втілення конституційно-правових норм щодо конституційного обов’язку додержуватися Конституції України та законів України на практиці.

Для отримання висновків про форми реалізації конституційного обов’язку додержуватися Конституції України та законів України є недостатнім посилання про те, що реалізація конституційних прав і обов’язків здійснюється двояким чином: або у відносинах, що регулюються нормами державного права, або в конкретних відносинах, що регулюються нормами інших галузей права.

Реалізація норм будь-якої галузі права являє собою процес практичного перетворення в життя вираженої в них державної волі всіма відповідними суб’єктами права. “… тільки тоді правові норми фактично здійсненні, коли повністю реалізовані і суб’єктивні права і юридичні обов’язки” [1]. Реалізація – це перетворення, втілення конституційних норм у фактичній діяльності організацій, органів, посадових осіб, громадян.

В правових дослідженнях неодноразово зверталася увага на те, що “слід відрізняти закріплену в законі необхідність встановленої поведінки (як вимогу і орієнтир, модель, лінію майбутньої поведінки) і самі реальні, фактичні дії, які виступають формою реалізації даного обов'язку. Обов'язок здійснити ту чи іншу дію і сама ця дія – не одне і те ж. Обов'язок – це тільки необхідність поведінки, але не сама поведінка як акт волі, як вчинок” [2].

Конституційний обов’язок додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей пов’язаний з реалізацією і індивідуального, і суспільного інтересу.

На думку автора, реалізація обов’язку додержуватися Конституції України та законів України є правомірною безпосередньою діяльністю (поведінкою) самих громадян по виконанню даного обов’язку.

Процес реалізації полягає у прийнятті громадянином рішення про конкретні шляхи і засоби перетворення в життя конституціного обов’язку, організації виконання прийнятого рішення та фактичного виконання цього рішення. Але в першу чергу носій обов’язків повинен усвідомити їх зміст, межі та порядок виконання, як це передбачено в нормах права. Після усвідомлення громадянин приймає рішення вже про конкретні шляхи і засоби перетворення в життя обов’язків, їх виконання. Усвідомлення, засвоєння конституційних обов’язків – це розумова діяльність людини, яка полягає у їх внутрішній психічній обробці, сприйнятті. Саме тому важливо, щоб громадяни знали свої обов’язки. І завдання держави – доводити до загалу громадян України зміст і форми реалізації основних обов’язків. Однак є значна частина громадян України, яка в силу низки причин об’єктивного і суб’єктивного характеру, не знає своїх основних обов’язків, проте діє в межах Конституції і законів України. Така законослухняність в реальному житті досягається ними як під впливом правової інтуїції (совісті), так і під впливом норм моралі, релігійних норм тощо.

При виконанні конституційного обов’язку додержуватися Конституції України та законів України, суб’єкти мають точно і неухильно виконувати передбачені Конституцією дії незалежно від того, збігаються їх бажання і переконання із змістом зобов’язуючих норм. Відмова від здійснення даного конституційного обов’язку або ж неналежне його виконання тягне, як правило, за собою застосування санкцій з боку держави. Таким чином, діяльність (поведінка) по реалізації обов’язків включає власне організацію та фактичне виконання прийнятого рішення, а в деяких випадках вона може включати і спеціальну організаційну діяльність компетентних органів держави і суспільних організацій по застосуванню норм і фактичне виконання актів застосування.

В науці конституційного права вирізняють три основні форми реалізації конституційних норм – використання, виконання і додержання. Крім того, деякі автори вказують на ще одну форму – застосування.

Додержання конституційних норм – це така форма їх реалізації, при якій громадяни, державні органи, юридичні особи утримуються від здійснення заборонених Конституцією дій. Це особливий обов’язок усіх державних органів, посадових осіб та громадян.

Ст.68 Конституції України встановлює, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Суть цієї форми – в пасивному утриманні від учинення дій, які приносять шкоду суспільству, державі, особистості, тобто таких, які перебувають під забороною. Проте, додержання не зводиться до утримання від заборонених нормами права дій, коли достатньо не порушувати встановлених правових заборон. Безумовно, ці риси йому властиві і в цілому визначають його природу, але їх не можна абсолютизувати.

Додержання – це форма, в якій відбувається реалізація конституційних норм тоді, коли в цих нормах чітко вказані приписи належної поведінки, що не потребують додаткової регламентації. Часто людина не усвідомлює того, що вона реалізує конституційні обов’язки, оскільки “стан такої реалізації” є для неї повсякденним, постійним, звичним, нормальним актом. Обов’язок додержуватися Конституції України та законів України виступає змістовним підтвердженням цього факту.

На думку В.А.Сапуна, шляхом додержання реалізуються юридичні обов'язки пасивного змісту, тобто обов'язки утримуватися від здійснення заборонених дій. “Дотримання заборон забезпечується охоронними правовими засобами, санкціями охоронних норм і інститутів, механізмом юридичної відповідальності” [3].

Вимога додержуватися Конституції України та законів України адресована до всіх суб’єктів права: органів державної влади, органів місцевого самоврядування, до посадових осіб, громадян та їх об’єднань, до іноземців та осіб без громадянства, що перебуваюить на території України, до держави в цілому, як суб’єкту міжнародних відносин. При цьому дана вимога торкається всіх видів державної діяльності, а також поведінки фізичних осіб. Вона пронизує зміст особистої поведінки всіх суб’єктів права при реалізації конституційних постанов. В даному випадку обов’язок додержуватися Конституції України та законів України виступає не як якийсь конкретний обов’язок, який можна “прив’язати” до тієї чи іншої сфери соціальної практики, а узагальнюючий принцип і узагальнюючий обов’язок, що передує всім іншим конституційним обов’язкам, а також правам і свободам людини та громадянина.

Шляхом додержання реалізуються заборонні конституційні норми, в основі яких лежать заборонні диспозиції. Такою диспозицією є вимога утримуватися від певного варіанту негативної поведінки, яка конституцією, законом визнається правопорушенням. Особа повинна співставляти свою поведінку з інтересами інших людей в рамках конституційних постанов. Так, ніхто не має право посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, додержання передбачає правомірну поведінку суб’єктів права. І лише при цій умові воно виступає в якості форми реалізації конституційних норм. Додержання не потребує виникнення конкретних правовідносин. Реалізація в цій формі приписів Основного Закону в повній мірі забезпечується системою загальних конституційних правовідносин.

Більшість науковців схиляється до думки, що у ч.1 ст.68 Конституції України мовиться тільки про таку форму правореалізації, як додержання. На думку автора у вказаному приписі можна розгледіти і таку форму реалізації конституційних норм, як виконання, хоча вона досить завуальована.

Виконання конституційних норм – це активна поведінка суб’єктів правовідносин, яка проявляється в обов’яковому здійсненні передбачених законом дій [4]. На відміну від додержання конституційних норм особливість такої форми реалізації як виконання полягає в тому, що суб’єкти повинні здійснювати активні дії, що передбачені нормами права.

Отже, при такій формі правореалізації як додержання – громадяни повинні не здійснювати забороняючих дій, щоб реалізувати норму права, а у випадку виконання – навпаки, повинні активно діяти.

Конституційний обов’язок додержуватися Конституції України та законів України може бути реалізований тільки в ініціативному порядку, тобто людина сама визначає порядок його реалізації, її способи. Реалізація вказаного обов’язку передбачає прояв особистої зацікавленості громадян, можливість обирати різні варіанти поведінки при дотриманні та виконанні Конституції України та законів України. Крім того така реалізація становить безперервний процес, а тривале і постійне виконання обов’язку додержуватися Конституції України та законів України є звичайним способом його існування.

Отже, формами реалізації конституційного обов’язку додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей є виконання та додержування Конституції України та законів України.

Література

1. Wagner Ingo Theoretisches zum subjektiven Recht in der entwichelten sozialistischen Gesellschaft. - Staat und Recht, 1979, №8, S.682
   
2. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. –С.168
   
3. Сапун В.А. Механизм реализации советского права // Правоведение. – 1988. – № 1. – С.9
   
4. Конституційне право України/ За ред. В.Ф.Погорілка. –К., 1999. –С.125
   

Бавбєкова Е.А.

викладач кафедри теорії держави і права

та підприємницького права

ЕПФ ОНЮА в м. Сімферополь


ОСОБЛИВОСТІ ПОВНОВАЖЕНЬ ДЕРЖКОМЗЕМУ АРК ЯК ОРГАНА УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

Серед численних засобів і методів забезпечення динамічного розвитку Української держави і суспільства важливим фактором виступає управління. Як відомо, держава є стійким соціально-організаційним утворенням, яке має на меті через систему владних інститутів забезпечувати реалізацію функцій щодо задоволення інтересів всіх соціальних колективів, здійснювати управління процесами життєдіяльності суспільства. Важко переоцінити і необхідність управлінського впливу держави на раціональне використання земельних ресурсів, їх охорону, що обумовлене багатофункціональною роллю землі в житті суспільства та держави як об’єкта природи, її природною обмеженістю, незамінністю у будь-якій галузі господарської діяльності.

Особливого значення питання державного управління земельними ресурсами на сьогодні набули в Автономній Республіці Крим, де дуже гостро стоять проблеми перерозподілу земель за призначенням, надання земельних ділянок репатрійованим громадянам, самовільного зайняття земельних ділянок, використання землі не за цільовим призначенням тощо. Тому не можна обминути і проблему організаційно-правових питань управління земельними ресурсами в Криму, актуальність якої зумовлена необхідністю подальшої адаптації системи державного управління земельними ресурсами регіону до ринкових умов і посилення ролі правового регулювання земельних відносин як найважливішого механізму самозбереження суспільства і держави.

Доводиться констатувати, що увага вчених зосереджена, головним чином, на вирішенні загальних проблем, пов'язаних із розумінням поняття та змісту державного управління земельними ресурсами (Г.Аксеньонок, В.Андрейцев, В.Мунтян, А.Третяк, Ю.Шемшученко, М.Шульга та інші), удосконаленням повноважень Державного комітету по земельних ресурсах України як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів (П.Кулинич, В. Носик). Спеціальних досліджень щодо змісту повноважень Державного комітету АРК по земельних ресурсах і єдиному кадастру в українській літературі немає. Враховуючи гостру актуальність даного питання та його практичну значущість, вважаємо за доцільне провести розгляд деяких повноважень Держкомзему АРК та висловити власне ставлення до зазначеної проблеми. Тому метою розробки постає аналіз нормативно-правових актів із вказаного питання.

Державний комітет Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах і єдиному кадастру згідно з Указом Президента України від 6 січня 1996 р. «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» входить в єдину систему державних органів земельних ресурсів. Це республіканський орган виконавчої влади, функціонально підпорядкований Держкомзему України, який здійснює управління земельними ресурсами на території АРК.

Основними завданнями Держкомзему АРК є: координація проведення земельної реформи; ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель; здійснення державних програм, розробка та реалізація регіональних програм з регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, механізму та етапів їх реалізації; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Повноваження цього органу визначені Положенням «Про Республіканський комітет по земельних ресурсах АРК», затвердженим Постановою Ради Міністрів АРК від 10 листопаду 1998 р. Крім того, порядок здійснення повноважень Держкомземом АРК встановлений також низкою законів України, зокрема законами «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р., «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р., «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р., «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 р., «Про державну експертизу землевпорядної документації» від 17 червня 2004 р., «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р. та деякими іншими законодавчими актами. Як бачимо, повноваження цього органу виконавчої влади в галузі земельних відносин формуються поступово, але в той же час потребують обов'язкового уточнення. Перш за все, виникає необхідність уточнення термінології, що закріплена в цих актах. Якщо Земельний кодекс і зазначені закони говорять про повноваження органу, то в самому положенні, а саме в п. 4, мова йде про його функції, а також зазначаються і завдання (п. 3). Наша думка може не збігатися з думкою інших дослідників, але вважаємо, що функції органу управління не тільки включають в свій зміст завдання і повністю відповідають їм, але і співпадають з ними за термінологічним висловом. У цьому аспекті переконливим, з нашої точки зору, є твердження Б.В. Смірнова про те, що точне формулювання завдання – це рівноцінно виявленню функції управління [1]. Таким чином, можна затверджувати, що п. 4 Положення містить перелік повноважень органу управління, а не його функцій.

До повноважень Держкомзему АРК відносяться прогнозування розвитку земельних відносин; участь у створенні інформаційної системи, необхідної для здійснення комплексу робот, пов’язаних зі землеустроєм, веденням державного земельного кадастру і моніторингу земель, проведенням земельної реформи та інші. Значення цих повноважень виявляється при прийнятті управлінських рішень, здійсненні функцій управління, передусім планування.

Значний інтерес викликає таке повноваження Держкомзему АРК, як розгляд матеріалів надання та вилучення земельних ділянок. Зазначимо, що для Держкомзему АРК безпосередньо не властива функція розподілу і перерозподілу земель між окремими землекористувачами, яка виявляється у наданні і вилученні земель. Його роль знаходить прояв в узгодженні цих питань, перш за все, для забезпечення неприпустимості порушень земельного законодавства, дотримання законних прав та свобод громадян тощо. На сьогодні це, передусім, важливо при рішенні питання надання земельних ділянок депортованим громадянам – питання, яке іншим регіонам України не відоме.

Земельним кодексом України визначена процедура набуття земельних ділянок для всіх громадян, незалежно від національних, релігійних поглядів зокрема. Крім того, ст. 24 Конституції України гарантує рівні права і свободи для всіх громадян. Отже, всім громадянам України надаються рівні права для безоплатного одержання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, під будівництво й обслуговування житлового будинку та інших цілей. Так, з початку 90-х років громадянам під будівництво й обслуговування житлових будинків було надано: в районі Великої Ялти – 3453 земельні ділянки, із них депортованим – 1299, у районі Алушти – 7257, із них депортованим – 1297, Судаку – 3944, депортованим – 2608, Феодосії – 9084, у тому числі депортованим – 1501 земельна ділянка. Всього в республіці на даний час під індивідуальним житловим будівництвом налічується 378,9 тис. земельних ділянок площею 47 тис. га, у тому числі депортованим громадянам надано 68,8 тис. ділянок площею 8,2 тис. га. Аналізуючи виділення земельних ділянок громадянам для комерційного використання, необхідно зазначити, що всього в республіці з цією метою надано 6272 земельні ділянки загальною площею 1031 га, із них 866 – репатрійованим громадянам.

Розроблені і правові механізми розв’язання питання стосовно надання репатрійованим громадянам земельних ділянок. Так, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим 26 липня 2005 р. прийняла постанову «Про особливості порядку надання земельних ділянок депортованим громадянам», яким були схвалені рекомендації з пільгового надання земельних ділянок депортованим громадянам під будівництво й обслуговування житлового будинку. Даний документ припускає спрощену процедуру виділення земельних ділянок репатріантам на території Криму. Затверджений порядок передбачає наділення репатріантів житлом і землею в тих регіонах, звідки вони були депортовані. Разом з тим можливі виключення, і в ряді випадків земля репатріантам буде виділятися в інших регіонах. Ці виключення будуть стосуватися учасників бойових дій, інвалідів І та ІІ груп, багатодітних родин, де виховуються 5 і більше дітей, репресованих осіб, а також фахівців, які необхідні в даному регіоні. При цьому рішення про надання землі таким громадянам буде приймати спеціальна комісія. Ще одна умова полягає в тому, що вихідці з інших регіонів зможуть одержати не більше 20 % виділюваної землі. Право на безкоштовне отримання землі будуть мати особи, що повернулися з депортації, що раніше не одержували від держави ділянки або квартири в Криму. Також у постанові Ради Міністрів визначений перелік документів, що повинний надати депортований, який претендує на одержання земельної ділянки.

У вказаному порядку надання земельних ділянок зроблена спроба неприпустимості одержання ділянки для подальшої перепродажі. Зокрема, документ встановлює можливість вилучення земельної ділянки та її передання іншій особі в разі, якщо вона не використовувалась протягом 5 років. Але вважаємо за доцільне відмітити, що Земельний кодекс України не називає як підставу припинення права землекористування невикористання земельної ділянки. В той же час Закон «Про державний контроль за використанням та охороною земель», розкриваючи зміст поняття невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням, включає до цієї дефініції і невикористання земельної ділянки, крім реалізації науково обґрунтованих проектних рішень. Однак зазначений закон також не називає строки, недодержання яких може призвести до вилучення земельної ділянки.

Разом із тим, незважаючи на всі заходи, що здійснюються Держкомземом АРК та органами місцевого самоврядування, проблема залишається невирішеною. Значна частина земельних ділянок, наданих для спорудження індивідуальних житлових будинків, тривалий час не освоюється, є факти самовільного зайняття земельних ділянок. Найбільша кількість порушень виявлено в м. Ялта (причиною тому, на наш погляд, є високий рівень привабливості угідь на морському узбережжі за умов невідповідності існуючої грошової оцінки землі фактичним ринковим цінам). Так, із загальної кількості 1717 самовільних захватів у 2004 р. 217 - припадає на Ялту. Тільки за перші три місяці 2005 р. було виявлено 421 випадок самовільного зайняття земельних ділянок, з них 57 - в Ялті.

За таких умов набуває значення здійснення земельного контролю як одного з ефективних інструментів забезпечення реалізації правових приписів держави. Він також являє собою одну з функцій державного управління та один з основних засобів забезпечення дієвості законодавства, його реалізації всіма суб’єктами відповідних суспільних відносин. На особливу роль державного контролю в організації суспільного життя звернула увагу Н. Р. Малишева, яка зазначила, що «саме механізми контрольної діяльності є тими важелями, які дозволяють виявити невідповідності між нормами права і їх впровадженням у життя, а також порушення законодавства, вживши відповідних заходів реагування» [2].

Аналіз положень Положення про Республіканський комітет по земельних ресурсах АРК дає підстави стверджувати, що відповідно до покладених на нього завдань Держкомзем АРК:

- здійснює державний контроль за дотриманням власниками землі та землекористувачами земельного законодавства, встановленого режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання;

- виявляє землі, що використовуються не за цільовим призначенням та з порушенням установлених законодавством вимог;

- здійснює технічний нагляд за будівництвом протиерозійних об’єктів, що споруджуються з метою охорони земель.

На виконання Указу Президента України від 19 серпня 2002 р. № 720 «Про вдосконалення системи державного управління земельними ресурсами та контролю за їх використанням і охороною» створена Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель АРК. Держземінспекція стала основним органом державного земельного контролю. Посадові особи Держземінспекції мають статус державних інспекторів у сфері державного контролю над використанням та охороною земель і наділені законодавством досить широкими повноваженнями. Зокрема, вони мають право: давати обов'язкові для виконання вказівки з питань використання й охорони земель та дотримання вимог відповідного законодавства; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель та накладати на винних у вчиненні таких правопорушень адміністративні стягнення, а також подавати у встановленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до іншої відповідальності; викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них пояснень щодо питань, пов'язаних із порушенням земельного законодавства України.

Таким чином, слід відмітити про необхідність розглянути питання щодо уточнення повноважень Державного комітету України із земельних ресурсів АРК та чіткого їх закріплення, які випливають з особливостей земельних відносин в АРК. Такими особливостями є:

- при здійсненні управління земельними ресурсами перед Держкомземом АРК постають питання, які не є характерними для управлінської діяльності інших органів управління земельними ресурсами;

- на території Криму знаходяться найбільш значна частина об’єктів історико-культурної спадщини та природних об’єктів, надання земельних ділянок, на котрих вони розташовані, має свої особливості;

- нормативно-правові акти, які приймаються на республіканському рівні, не узгоджені з положеннями Земельного кодексу України.