Geum.ru

Таможенное законодательство украины в начале ХХІ столетия

Вид материалаЗакон
Подобный материал:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   57

Література:

1. Смирнов Б.В. Функции управления социалистическим производством. - М., 1986. – С. 27.

2. Малишева Н.Р. Деякі теоретичні аспекти організації і здійснення екологічного контролю / Екологічний контроль: питання теорії і практики. За ред. Ю.С. Шемшученко, Н.Р. Малишевою. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 1999. – С. 5.


Борецкая Л.Р.,

преподаватель кафедры теории государства и права и

предпринимательского права экономико-правового факультета

Одесской национальной юридической академии в г. Симферополе


Современное состояние и проблемы деятельности хозяйственных судов Украины

Судебная реформа ознаменовала новый этап движения в сторону демократии и создания правового государства. Развитие Украины как демократического, правового, социального государства предусматривает формирование эффективного, действенного механизма защиты прав, свобод и охраняемых законом интересов физических и юридических лиц. С принятием Конституции Украины 1996 года, Закона Украины «О судоустройстве» 2002 года, увеличивается значение правосудия.

Одним из необходимых условий успешного функционирования всех элементов создаваемого в Украине рыночного механизма есть законность и дисциплина в деятельности субъектов хозяйствования. В процессе осуществления хозяйственной деятельности между субъектами этой деятельности возникают, функционируют и прекращаются многочисленные хозяйственные отношения. Осуществление хозяйственной деятельности не может проходить без конфликтов, которые приводят к возникновению споров между субъектами хозяйствования. Появление новых субъектов хозяйствования, деятельность которых основана на разных формах собственности, изменение условий и правил хозяйствования нуждается в поиске путей повышения гарантий защиты их прав и законных интересов.

Правовым средством защиты интересов конфликтующих сторон является судебная защита прав субъектов хозяйствования.

Хозяйственный суд является одной из ветвей судебной власти, на которую Конституцией Украины и действующим законодательством возложены обязанности осуществления правосудия в хозяйственных отношениях.

Необходимость научного осмысления деятельности хозяйственных судов и связанных с этим вопросов управления обусловлено, с одной стороны, практическими проблемами трансформации общества и судебной ветви власти в целом, функционированием системы хозяйственных судов Украины в частности, а с другой стороны — теоретическими проблемами, связанными с методологическим обеспечением такой трансформации. Проведение судебной реформы выявило ряд вопросов, в частности относительно осуществления правосудия в хозяйственных отношениях и это обусловило необходимость теоретического осмысления правовой природы деятельности этих судов и практики реализации хозяйственного процессуального законодательства.

Вопросами теоретического осмысления осуществления правосудия хозяйственными судами занимаются ведущие ученые-юристы, такие как: Д.Н.Притыка, И.Г.Побирченко, Н.И.Титов, М.К.Треушников, В.В.Ярков и другие.

За время, прошедшее после принятия Закона Украины «О судоустройстве» 2002 года 2 принимались меры по дальнейшему укреплению судебной власти, повышению ее авторитета, реализации конституционных гарантий обеспечения судебной защиты прав и свобод граждан, а также прав физических и юридических лиц в сфере предпринимательской и иной экономической деятельности.

Показательными в этом отношении являются данные о количестве рассматриваемых судами дел. Так, за 6 месяцев 2005 года местными хозяйственными судами рассмотрено более 143 тыс. исков и жалоб,5.С.5 в 2004 году местными хозяйственными судами было рассмотрено 279 тыс. исковых заявлений и жалоб, из которых закончено производством 206 тыс. дел, что на 63421 обращений больше предыдущего года. По решениям местных хозяйственных судов взыскано более 17 миллиардов гривен, что на 16 процентов больше сумм, присужденных к взысканию в 2003 году. В государственный бюджет Украины заявителями уплачено более 48 миллионов гривен, 45тыс. долларов США и 255 тыс. русских рублей государственной пошлины 3, с.14.

В соответствии со статистическими данными Высшего хозяйственного суда Украины хозяйственный суд АРК по количеству рассмотренных дел занимает третье место после хозяйственных судов г.г. Киева и Донецка.

В 2004 году в хозяйственный суд Автономной Республики Крым поступило 17 838 исков, из которых в принятии 256 исков отказано, 2 538 исков возвращено без рассмотрения, возбуждено производство по 15 044 делам, из которых рассмотрено 15 031 дело 1 для сравнения в 2003 году хозяйственный суд АРК рассмотрел 16 688 дел, в 2000 году было рассмотрено 7 400 дел, в 1998г. их было 5 800, а в 1996г.- всего 1 900 дел 6.

Динамика показателей судебной статистики характеризует не только активность судов в решении хозяйственных конфликтов, их нагрузки и степень доверия к ним в нашем обществе, а и значительной мерой отображает положение экономики государства в целом и экономических правонарушений в частности. Деятельность судов обусловлена экономическими факторами и всегда была адекватной экономическому развитию государства.

Можно констатировать необходимость продолжения в Украине судебной реформы на основе конституционных принципов правосудия, с учетом экономических возможностей государства, а также во взаимосвязи с социальными и административными реформами.

Как утверждает, Председатель Высшего Хозяйственного суда Украины Притыка Д.Н., реформирование судебной системы - это одна из сложнейших, ответственейших проблем становления государственности5, с.3.

Определяя стратегию дальнейшего развития и совершенствования правосудия, считаем, что продвижение вперед возможно лишь при наличии качественной законодательной базы, надлежащего кадрового, финансового, материально-технического обеспечения судебной деятельности и при условии осуществления правосудия независимыми и самостоятельными судами.

Вместе с характеристикой состояния осуществления судопроизводства хозяйственными судами необходимо остановиться на некоторых проблемных вопросах, которые в значительной мере влияют на это состояние и требуют обязательного решения.

В организационном обеспечении правосудия особую значимость имеет проблема нормативов нагрузки судей 4, с.3.

Из года в год возрастает количество дел, рассматриваемых судами. При этом численность судей увеличивается крайне незначительно. Это приводит к постоянному росту их нагрузки.

Высокая нагрузка судей по разрешению дел будет сохраняться до тех пор, пока не будут утверждены в установленном порядке научно обоснованные нормы нагрузки на одного судью и штаты судей с учетом этих нормативов.

Необходимо повысить уровень кадрового обеспечения судей в вопросе высокой нагрузки судей хозяйственных судов. На протяжении 2004 года в среднем судьей местного хозяйственного суда рассмотрено 485 дел, т.е. 44 в месяц. Наибольшая нагрузка наблюдалось в хозяйственном суде Автономной Республики Крым — 763 и хозяйственном суде города Киева — 708 3, с.14.

За 6 месяцев 2005 года нагрузка судей в среднем составила 47 заявлений и жалоб за месяц 5, с.5 , т.е. проблема не только не решается, но и обостряется.

В хозяйственном суде Автономной Республики Крым работает 24 судьи, за 2003 год в хозяйственный суд АРК обратились за судебной защитой с исковыми заявлениями 21тыс. 258 лиц, следовательно, каждому из судей пришлось рассмотреть и разрешить около 1000 дел в год, т.е. 4-5 дел в день. Однако, следует отметить, что судопроизводство в хозяйственном суде должно осуществляться таким образом, чтобы обеспечить правильное и своевременное рассмотрение и разрешение дела, которое во многом зависит от проведения надлежащей подготовки его к судебному разбирательству. Нет таких дел, по которым не требовалось бы до принятия и назначения их к рассмотрению предварительно ознакомиться с исковыми материалами, определить круг исследуемых фактов и доказательств, принять меры к обеспечению своевременного поступления их в хозяйственный суд, проверить, все ли заинтересованные в исходе дела организации привлечены к участию в его рассмотрении нередко приводит, в конце концов, к принятию незаконного и необоснованного решения, что, естественно, умаляет авторитет правосудия и государства в целом, от имени которого осуществляется правосудие.

Таким образом, необходимо разработать научно обоснованные нормы нагрузки судей и работников аппаратов судов.

Следующей проблемой влияющей на качество рассмотрения дел, является отсутствие четкого урегулирования правового положения субъектов хозяйственного процесса, т.е. нет в Хозяйственном процессуальном кодексе Украины четкой регламентации участия адвоката в процессе, участие адвоката на основании ордера не предусмотрено; правовой статус переводчика не урегулирован нормами ХПК, не определены основания его участия, а также права и обязанности.

Несмотря на принятия Закона Украины «О судоустройстве» 2002 года в последнее время возникло ряд новых проблем, нуждающихся в планомерном их разрешении с целью укрепления и совершенствования организационно-правовой и материально-технической базы правосудия. С учетом этого, представляется целесообразным разработать и утвердить Национальную программу по вопросам укрепления и дальнейшего развития судебной системы Украины на 2005-2010 годы.

В ходе четырнадцатилетней истории существования ХПК Украины его положения в определенной мере отстали от предпринимательской практики. Изменения, которые вносилось в хозяйственное процессуальное законодательство, хотя и в определенной мере приблизили его к потребностям времени, все же не сняли с повестки дня задачи его радикальной доработки и трансформации в новый Хозяйственный процессуальный кодекс Украины.

Главной целью в дальнейшем реформировании может быть: разграничение полномочий органов государственной власти и обеспечение независимости судебных органов от влияния законодательной и исполнительной власти; реализация демократической идеи правосудия, выработанной мировой практикой и наукой; создание системы законодательства о судоустройстве, которое обеспечивало бы независимость судебной власти; дальнейшая специализация судов, среди которых особое место в судебной системе принадлежит хозяйственным судам Украины.


Литература:
  1. Доповідна записка про роботу господарського суду Автономної Республіки Крим за 2004 рік.
  2. Закон Украины "О судоустройстве" от 7 февраля 2002года, \\Голос Украины. – 2002. - № 51 (2802).
  3. Постанова спільного засідання Пленуму Вищого господарського суду України та Ради суддів господарських судів України від 25 лютого 2005 р. “Про підсумки роботи господарських судів України у 2004 р. та завдання з підвищення ефективності господарського судочинства” \\Вісник господарського судочинства. - 2005.-№2.-С.14-16.
  4. Постановление VI Всероссийского съезда судей от 2 декабря 2004 года «О состоянии правосудия в Российской Федерации и перспективах его совершенствования» \\Арбитражный и гражданский процесс.-2005.-№2.-С.7.
  5. Притика Д.М. Сучасний стан та перспективи розвитку господарського судочинства \\Право України.-2005.-№9.-С.3.
  6. Про підсумки роботи господарських судів України у 2004 році. З доповіді Голови Вищого господарського суду України Д. М. Притики на спільному засіданні Пленуму Вищого господарського суду України та Ради суддів господарських судів України 25 лютого 2005 року \\Вісник господарського судочинства. - 2005.-№2.-С.7-13
  7. Шеренин Ю.Л. Арбитраж рассудит скоро все хозяйственные споры, \\Крымская правда. 2001.- 12 марта.- С.2.


Мойсак Сергій Мирославович

здобувач каф. адміністративного та фін. права ОНЮА


Нове бачення визначення поняття джерела адміністративного права України


Питання джерел права завжди було актуальним для адміністративного права, оскільки ця галузь (на відміну від інших матеріальних) не має єдиного кодифікованого акта у якому б містилися норми галузі.

Адміністративно-правові норми знаходяться у нормативних актах, які приймаються парламентом, президентом, урядом, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, адміністраціями державних підприємств, установ і організацій.

Провідними дослідниками у радянські часи, в згадуваній сфері, були такі вчені: Кечек’ян С.Ф., Александров Н.Г., Зівс С.Л., Шебанов А.Ф. та Петров Г.І., який безпосередньо досліджував сутність та природу джерел адміністративного права.

Сучасні дослідження здійснюють і українські науковці: Шаповал В., Битяк Ю.П., Константий О.В. та ін.

Не зважаючи на те, що джерелам адміністративного права приділяється достатня увага, на сьогоднішній день ще залишається низка питань, що потребують додаткового дослідження. Власне визначення поняття джерел адміністративного права і є тим відправним пунктом, що також потребує новітніх підходів для більш грунтовного вивчення.

Особливістю досліджуємого моменту є той факт, що вивчаєма категорія «джерело» знаходить значні суперечливі висновки в загальній теорії права і тим самим впливає на неоднозначне розуміння цього терміну і в адміністративному праві.

Таким чином, здійснюючи наукові пошуки на галузевому рівні для з’ясування сутності джерел адміністративного права, ми неодмінно зосередимо увагу і на дослідженнях, що відбуваються в загальній теорії права.

Підкреслюють важливість переосмислення визначення поняття джерел адміністративного права і публікації в цій сфері, які в якості джерел адміністративного права пропонують розглядати Рішення Конституційного Суда України [1], правовий звичай [2] та правову доктрину [3].

Подібні новації в свою чергу призводять до розширення бачення джерел адміністративного права, значно відхиляючись від загальновизнаного десятиріччями уявлення про джерело як нормативно-правовий акт.

Отже, що таке джерело? На етимологічному рівні джерело – це те, що дає початок чому-небудь звідки постає, черпається щось; основа чого-небудь; вихідне начало [4].

Тлумачний словник також надає наступне визначення – той або те, від кого або звідки довідуються про що-небудь; спеціальна писемна пам’ятка, документ, на підставі якого будується наукове дослідження [5].

Базуючись на вищезазначених поняттях дослідники джерел права бачать в цій правовій категорії безліч уявлень про сутність джерела. Зміст питання джерела права має дві сторони: з однієї сторони, це питання сили, що створює право, з іншої – питання про силу, що надає праву загальнообов’язковий характер[6].

Для більш глибокого проникнення в методологічну суть поняття «джерела права», за словами Музиченка П., необхідно застосувати таку теоретичну катеогрію як «правотворення» [7].

За своєю правовою природою правотворчий процес потребує врахування цілого ряду об’єктивних факторів, які об’єктивуються в створюваних правових нормах і є їх джерелом. До таких факторів-джерел відносяться економічні, соціально-політичні, культорологічні і юридичні характеристики.

Таким чином розгляд поняття джерел права можна досліджувати з позиції матеріального аспекту, до якого відносяться економічні, соціальні умови життя суспільства, що визначають державну владу і виступають правоутворюючою силою суспільства [8].

Виходячи з марксистського вчення про базіс та надбудову - про те, що сила, причина, що визначає зміст усіх надбудовних явищ, в тому числі і права – є економічний лад суспільства, автори періоду радянського союзу вважали, що джерелом права в матеріальному розумінні є матеріальні умови життя суспільства [9].

Оцінюючи марксистське уявлення з його визнченням «джерела права в матеріальному розумінні», необхідно вказати про існуваня певної схеми. Виробничі сили, виробничі відносини – це базіс, - а надбудова – це держава і право. Як відноситись до такої схеми? Як до будь-якої іншої схеми, що завжди робить дійсність мертвою, сталою та непорушною, при цьому, щось вірне в ній відображаючи, а щось іноді суттєве обминаючи. Історія марксизма, що тісно пов’язана з нашою країною, показала, що такий підхід до зв’язків у системі суспільних відносин був дуже спрощеним.

Термін «джерело права» використовується в науковій літературі і в розумінні «джерела пізнання права» або іншими словами – пам’ятки історії, літописи, судові справи та звичаї, що існували історично, мали значення для діючого права та визначали основні напрями становлення права конкретної держави (наприклад, «Руська правда» тощо) [10].

В даному випадку під джерелом права розуміється той юридичний матеріал, який стає підвалиною того чи іншого нормативно-правового акта, що використовується при його створенні. Це використання можливе в двох формах: рецепції і запозичення конкретної правової ідеї [11].

Головне в рецепції на що зосереджують увагу, пов’язано насамперед, з відродженням високорозвиненої системи права, яка існувала раніше [12].

При трактуванні джерела права з філософської позиції основна увага приділяється тому, які за своїм характером (ліберальні, консервативні та ін.) філософські ідеї покладені в основу тієї або іншої правової системи, того або іншого джерела; на базі яких філософських конструкцій створюється та або інша правова система і відповідно система права [13].

Не менш важливе значення для правотворчого процесу мають соціально-політичні фактори (джерела). Це пов’язано з тим, що нормотворення розпочинається з вивчення соціальних потреб в правовому регулюванні і як наслідок прийнята норма, як правило не є механічним відображенням предмету, а є його переосмисленням, є суб’єктивним образом об’єктивного. Ось чому законодавець при формувані потреби в правовому регулювані вносить суб’єктивне, тим самим впливаючи на об’єктивне. Про таку позицію зауважує Кожев А., який вказує, що першоджерелом всіх людських (культурних або історичних) феноменів є антропогенне бажання та здійснююча або задовільняюча його дія [14].

Петрова Л.В. привертає увагу до того, що правотворчою силою є не будь що, а власне людський розум [15].

До зазначених факторів відносять також духовний світ людини [16].

З урахуванням всіх наведених факторів, на наш погляд, важливим критерієм на етапі правотворення є культурологічний фактор. Право є елементом культури суспільства. Відбите в нормативно-правових актах право вбирає в себе весь світ складних людських відносин: економічних, політичних, сімейних, побутових тощо. Адже культура – це історично визначений рівень суспільства і людини, що виражен в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях [17].

При цьому юридичні норми орієнтуються на підвалини якісного становища суспільства, рівень його культурного розвитку. Отже, інтенсифікація інтелектуальної діяльності, перехід до раціонального виду мислення, розвиток релігії, ідеології, відділення духовного виробництва від матеріального – все це свідчить про те, що було б вірно пов’язати право з культурою. Цьому ми знаходимо підтвердження у Л.І. Спірідонова, який визначає джерела права як процес селективної еволюції культури, що аккумулює в своїх нормах поведінки соціальний досвід людства (або досвід того суспільства в якому вони діють) [18]. Науковець визнає джерелом права культуру, тобто всю багатоманітність суспільного життя.

Враховуюче все вище наведене ми можемо умовно казати про так звані джерела першого рівня, що по суті є діяльністю громадянського суспільства в усій багатоманітності.

Якщо лише за цих підстав ми надамо визначення джерел адміністративного права, то в цьому випадку відпадуть такі фактори, що обумовлюють формальне вираження права або джерела права у формальному розумінні – нормотворча діяльність держави, місцевих органів самоврядування, народа та інших уповноважених суб’єктів. Тому ми спробуємо з’ясувати сутність джерел права «другого рівня» - джерела права, як діяльність держави та уповноважених суб’єктів по встановленню правових норм.

Джерело права за словами дослідника Александрова Н.Г.– це вид діяльності держави, що міститься у вставновленні юридичних норм або в визначенні юридичними інших соціальних норм [19]. Така позиція автора цілком обгрунтовано спиралась на уявлення науки того часу.

Інший правник Зівс С.Л. зазначає, що джерело права суть зовнішня форма встановлення правової норми державою і, що особливо підмічено, таке встановлення може бути або за дорученням держави або з її санкції, схвалення [20], що принципово, бо допускає існування інших джерел права крім нормативно-правового акта.

Враховуючи все вищенаведене ми в черговий раз наголосимо на тому, що визначення понятя джерело повинно розглядатися в українській правовій науці з врахуванням положень лексикології про полісемію (багатозначність) більшості слів природної мови, яка здійснює суттєвий вплив на формування понятійного апарата правових наук.

Історично склалось так, що поняття джерел адміністратвиного права не змінювалось багато десятиліть. Під цією категорією розумілися і розуміються певні акти держави, що містять адміністративно-правові норми. Різниця у пропонуємих визначеннях лише пов’язується у тому, що одні автори зазначають таку особливість, що це акти повинні бути актами правотворчих органів [21], а інші лише вказують, що це повинні бути акти державних органів, що містять адміністративно-правові норми [22].

Здається, що таке бачення поняття джерел права не зовсім відповідає сучасному баченню цієї категорії, оскільки не враховує демократичні перетворення в суспільстві, адміністративну реформу та тяжіння від суто командно-адміністративної системи до системи управління з притаманними йому новими методами та засобами регулювання відповідних суспільних відносин.

В цьому плані більш вдалим є визначення джерел адміністративного права, що надає Константий О.В. Під ним (знов-таки у юридичному значенні) розуміються зовнішні форми встановлення і виразу загальнообов’язкових правил поведінки, які регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері державного управління, акти правотворчості державних органів (законодавчих, виконавчих, судових, господарського управліня), місцевих рад, а іноді сумісні акти органів і громадських організацій [23].

Не зважаючи на всі позитивні моменти, з такого визначення всеж-таки випадає уявлення про власне категорію «джерел», а також усуваються такі джерела права як доктрина та правовий звичай.

Тому ми пропонуємо під джерелами адміністративного права розуміти – історично обумовлені економічні, соціально-політичні, культурологічні і юридичні фактори суспільного розвитку, які об’єктивуються у відповідні правові форми та містять правові норми, що приймаються, санкціонуються або дозволяються державою чи уповноваженими нею суб’єктами, з метою регулювання відносин публічно-управлінського характеру.

Особливістю цього поняття є те, що воно є дворівневим, не обмежує прийняття джерел права лише державою, допускає існуваня інших джерел права крім нормативно-провавого акта і, нарешті, не змішуючи категорії «форма» і «джерело» сприяє розкриттю сутності і першого і другого поняття з їхніми особливими рисами і властивостями під одним символічним визначенням – джерело права.
  1. (1. Константий О.В. Рішення Конституційного Суду України як джерело адміністративного права//Проблеми законності. Вип. 37: Респ. міжвідом. наук. зб. – Х.: Нац. юрид. академія України, 1999. – с.82-85; 2. Христова Г. Прояви нормативності в рішеннях Конституційного Суду України щодо конституційності юридичних актів//Вісник Академії правових наук України. – 2004. - № 1. – с.230-246; 3. П’янов Я. Судовий прецедент – шлях до справедливого вирішення спору// Вісник Академії правових наук України. – 2003. - №1. – с.193 – 200)
  2. Онищенко Н.Н. Становление и развитие источников советского права на Украине. – К.: Наукова думка, 1988. – 108с.
  3. Авер’янов В. Предмет адміністративного права: нова доктринальна оцінка//Право України, 2004. - № 10. – с.25).
  4. Великий тлумачний словник сучасної української мови (Уклад. голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь; ВТФ «Перун», 2001. – c.218
  5. Ожегов С.И. и Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка: 80000 слов и фразеологических выражений/ Российская академия наук. Институт русского языка им. В.В. Виноградова, -4-е изд., дополненное. – М.: Азбуковник, 1999. – c.256
  6. Шебанов А.Ф. Форма советского права, «Юридическая литература», 1968. – c.32
  7. Музиченко П. Нове бачення проблеми джерел права//Юридический вестник, - 1998. - №3. –110
  8. Калинин А.Ю., Комаров С.А. Форма (источник) права как категория в теории государства и права.//Правоведение. – 2000. - № 6(233). – с3.
  9. Кечекьян С. Ф. О понятии источника права//Ученые записки МГУ. – Вып. 116. – Кн.2. – М., 1946., - с.3
  10. Пархоменко Н.М. Стан та перспективи розвитку системи джерел права України//Правова держава: Щорічник наук. праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН Укр. Вип.11. –К.-с.77
  11. Музиченко П. Нове бачення проблеми джерел права//Юридический вестник, - 1998. - №3. –c.111
  12. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції. – Х.: «Одіссей». – 2002. – с.50
  13. Марченко М.Н. Источники права: понятие, содержание, система и соотношение с формой//Вестник Московского университета. Серия 11. Право. 2002. - № 5. - с.10
  14. Кожев А. Источник права: антропогенное желание признание как исток идеи справедливости//Вопросы философии, -. 2002. - № 12. - с.159
  15. Петрова П.В. Джерела права (критичний методологічний досвід)//Вісник Академії правових наук. – 1997. - №1 -. с.6
  16. Гегель В.Ф. Философия права. Пер. с нем.: Ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. – М.: Мысль, 1990. – c.67
  17. Большая Советская Энциклопедия. (В 30 томах) Гл. ред. А.М. Прохоров. Изд. 3-е М.; «Советская Энциклопедия», 1973. Т.13 Конда-Кун. 1973.- с.594
  18. Спиридонов Л.И. Теория государства и права: Учебник. М.; 1995. –с.138
  19. Александров Н.Г. Понятие источника права//Ученые труды ВИЮН, вып. VIII, Юриздат, 1946. – с.49 – 51
  20. Зивс С.Л. Источники права. Изд-во «Наука», - М.: 1981. – с.10
  21. Адміністративне право України [Підручник для юридичних вузів і факультетів/Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін];За ред.. Ю.П. Битяка.-Харків: Право, 2001, -. с.36
  22. Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник для вузов. – М.: Издательство БЕК, 1996. – с.16
  23. Константий О.В. Джерела Адміністративного права України. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. –Х. 2000. – с. 8



Панова Н.С.,

аспирантка ОНЮА, преподаватель кафедры теории

государства и права и предпринимательского права

экономико-правового факультета ОНЮА,