Geum.ru

Таможенное законодательство украины в начале ХХІ столетия

Вид материалаЗакон

Содержание


Міжнародний кримінальний суд: перші справи
Подобный материал:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   57

МІЖНАРОДНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД: ПЕРШІ СПРАВИ


Створення Міжнародного кримінального суду (далі – МКС) викликала необхідність існування такого органу, який міг би судити осіб, винних в здійсненні міжнародних злочинів, коли національна судова система не може, або не хоче діяти. У 1998 р. держави підписали Статут МКС [1], і з 1 липня 2002 він набрав чинності. За минулий час був сформований склад суду, вирішені організаційні питання.

На жаль, в багатьох частинах світу продовжуються порушення прав людини (Бурунді, Сомалі, Уганда, Кота-д'Івуар і т.д.). Очевидно, що ще необхідно зробити величезні зусилля для того, щоб права людини стали реальністю для всіх. Трагедія в Дарфурі на заході Судана і жахливі страждання місцевого цивільного населення відносяться до найгрубіших порушень прав людини. Установи системи Організації Об'єднаних Націй зробили героїчні зусилля для надання гуманітарною допомоги цьому населенню. Організація Об'єднаних Націй сприяє зусиллям Африканського союзу, війська якого допомагають захистити це населення від нових зверств [2].

Саме Рада Безпеки ООН в своїй резолюції 1593 (2005) [3] від 31 березня 2005 р., на підвставі розділу VII Статуту ООН, постановила передати питання про ситуацію в Дарфурі (західний регіон Судана) за період з 1 липня 2002 року на розгляд в Міжнародний кримінальний суд, а саме: Прокурору МКС.

Подібні повноваження РБ ООН закріплені в ст. 17 Угоди про взаємовідносини між ООН і Міжнародним кримінальним судом, яка набрала чинності 4 жовтня 2004 року [4], де передбачено, що коли Рада Безпеки, діючи на основі розділу VII Статуту Організації Об'єднаних Націй, тобто при існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру, для підтримки або відновлення міжнародного миру і безпеки, ухвалює рішення передати Прокурору МКС ситуацію, при якій, як представляється, були вчинені один або декілька злочинів, вказаних в ст. 5 Статути МКС, Генеральний секретар негайно супроводить письмове рішення Ради Безпеки Прокурору разом з документами і іншими матеріалами, які можуть стосуватися рішення Ради. Суд зобов'язується постійно інформувати Раду Безпеки в зв'язку з цим через Генерального секретаря.

На виконання цього рішення Генеральний секретар ООН направив Прокурору МКС декілька документів, в тому числі який містив список підозрюваних, отриманих від Голови Міжнародної слідчої комісії по Дарфуру.

У Судані як частина надзвичайного 90-денного плану дій Організації Об'єднаних Націй Управління Верховного комісара з прав людини (УВКПЛ) розмістило спостерігачів з питань прав людини в Дарфурі в середині серпня 2004 року. У своїй резолюції 1564 (2004) Рада Безпеки санкціонувала створення Міжнародної слідчої комісії по Дарфуру, якій УВКПЛ надавало матеріальну і адміністративну підтримку. Комісія відзвітувала перед Генеральним секретарем в тримісячний термін, 25 січня 2005 року, і представила свою доповідь, що містить її висновки [5].

Крім матеріалів, зібраних самою Комісією, Комісія отримала інформацію і докази від широкого кола джерел, включаючи уряди, неурядові і різні міжнародні організації.

Завдання Комісії полягали в тому, щоб, по-перше, розслідувати повідомлення про порушення міжнародного гуманітарного права і прав людини всіма сторонами в Дарфурі; по-друге, встановити, чи мали місце акти геноциду; і, по-третє, ідентифікувати тих, хто вчиняв такі порушення, з метою притягнення винних до відповідальності.

Комісія встановила, що багато осіб в Дарфурі стали жертвами злочинів, які вчинялися в дуже широких масштабах і за які несуть відповідальність уряд Судана і рух «Джанджавід». Комісія також виявила достовірні докази того, що сили повстанців несуть відповідальність за серйозні порушення, які можна вважати військовими злочинами. Комісія настійно рекомендувала, щоб Рада Безпеки негайно передала питання про ситуацію в Дарфуре на розгляд МКС з метою притягнення до відповідальності винних в цих злочинах.

Комісія виявила, що посадовими особами суданського уряду і «джанджавідами» були вчинені широкомасштабні військові злочини і злочини проти людяності. Зокрема, Комісія встановила, що урядові сили і ополченці здійснювали на всій території Дарфура невибіркові напади на цивільних осіб, вбивства, тортури, насильницькі зникнення, знищення сіл, згвалтування, розграбування і насильницьке переміщення. Ці акти здійснювалися на вельми широкій і систематичній основі, і тому вони можуть вважатися злочинами проти людяності.

Згідно з доповіддю Комісії, події, що відбулися в Кайлеку, не є одиничними в сучасному Дарфурі. Що стосується повстанців, то Комісія виявила достовірні свідчення того, що члени Народно-визвольної армії Судана і Рух за справедливість і рівність також були винні в серйозних порушеннях, які можна прирівняти до військових злочинів. Зокрема, в числі цих порушень були вбивства цивільних осіб і пограбування.

Однак, по-перше, Комісія не встановила систематичного або широкомасштабного характеру цих порушень. По-друге, Комісія дійшла висновку, що уряд Судана не проводив політику геноциду; іншими словами, вона не виявила явного, конкретного наміру, який знайшов би вираження у вигляді урядової політики, знищити повністю або частково яку-небудь групу населення за національною, етнічною, расовою або релігійною ознакою, і підпадає під визначення геноциду.

Однак Комісія визнала, що тільки компетентний суд може в кожному конкретному випадку визначити, чи віддавали окремі особи, включаючи урядових посадових осіб, наказ здійснювати акти жорстокості або самі брали участь в здійсненні таких актів з наміром здійснити геноцид з метою знищення групи, що знаходиться під захистом Конвенції, внаслідок чого вони можуть бути визнані винними в злочині геноциду. Важливо підкреслити, що ніщо в доповіді Комісії не перешкоджає можливому обвинуваченню окремих осіб в здійсненні актів геноциду в зв'язку з подіями в Дарфуре. Особиста кримінальна відповідальність не визначається урядовою політикою. По-третє, Комісія встановила особу підозрюваних у вчиненні міжнародних злочинів в Дарфурі. Вона вирішила не повідомляти їх імена громадськості, поважаючи право підозрюваних на належний процес і забезпечуючи захист свідків від можливого залякування або шантажу.

Комісія проаналізувала кроки, зроблені урядом і судовою владою Судана, з метою припинення цих злочинів, і дійшла висновку, що вони і не хотіли, і не могли діяти. Вона зазначила, що судова система була значно ослаблена протягом останнього десятиріччя і що закони, що надали широкі повноваження виконавчій владі, особливо підірвали ефективність судової системи, суперечать основним нормам в сфері прав людини, а Кримінально-процесуальний кодекс містить положення, які перешкоджають ефективному кримінальному переслідуванню за ці злочини. Незважаючи на масштаби кризи, що склалася в Дарфурі, уряд повідомив Комісії про невелику кількість випадків, коли окремі особи були притягені до кримінальної або навіть дисциплінарної відповідальності, внаслідок чого Комісія зробила зауваження про те, що прийняті досі заходи були вкрай неадекватними і неефективними.

Верховний комісар з прав людини - Луїза Арбур, представляючи доповідь у Раді Безпеки ООН, підкреслила, що Комісія виключила можливість заснування спеціального міжнародного трибуналу, бо для здійснення спеціальних заходів треба буде затратити невиправдано багато часу і коштів. Тому Комісія настійно рекомендувала Раді Безпеки передати ситуацію в Дарфурі на розгляд МКС [3].

На засіданні Ради Безпеки 16 лютого 2005 року, розглянули доповідь Комісії, доповідь Генсека ООН S/2005/60, в якій міститься лист Генерального секретаря від 31 січня 2005 року на ім'я Голови Ради Безпеки, що супроводить доповідь Міжнародної слідчої комісії по Дарфуру; і документ S/2005/68, в якому міститься доповідь Генерального секретаря по Судану .

На засіданні 31 березня 2005 РБ ООН прийняла резолюцію 1593 (2005) - S/RES/1593 (2005) [3] в якій, приймаючи до уваги доповідь Міжнародної слідчої комісії для розслідування порушень норм міжнародного гуманітарного права і стандартів в сфері прав людини в Дарфурі (S/2005/60), приймаючи до уваги існування домовленостей, передбачених в пункті 2 статті 98 Римського статуту, що передбачає вилучення з-під юрисдикції Суду громадян держав, що не приєдналися до Статуту, визначаючи, що положення в Судані продовжує представляти загрозу міжнародному миру і безпеці, постановила передати ситуацію в Дарфуре до МКС, зобов'язавши уряд Судана і всі інші сторони конфлікту в Дарфурі в повній мірі співробітничати з Судом і Прокурором і надавати їм будь-яку необхідну допомогу;

В резолюції запропоновано Прокурору повідомити Раді в тримісячний термін з дати прийняття резолюції і повідомляти йому кожні шість місяців після цього про заходи, прийняті на її виконання.

29 червня 2005 р. Прокурор МКС Луїс Морено Окампо відзвітував перед РБ ООН про заходи, проведені на основі резолюції 1593 (2005). На основі ретельного попереднього аналізу представленої інформації, документів, зробивши висновок про наявність достатніх підстав для порушення розслідування і запитавши санкцію Палати попереднього провадження МКС на проведення розслідування, 01.06.05, було вирішено почати офіційне розслідування ситуації в Дарфурі. Прокурор закликав до співпраці владу Судана і всі сторони конфлікту.

Також зараз судом досліджується ситуація про злочини в Демократичній Республіці Конго (на підставі власної інформації, отриманої Канцелярією прокурора від різних джерел), Кот-д'Івуарі (на підставі матеріалів Міжнародної комісії з розслідування, створеної на прохання уряду країни і Ради Безпеки, викладеного в заяві Голови РБ ООН 25 травня 2004 р. (S/PRST/2004/17), Уганді (на прохання уряду цієї країни).

Література:

1. Статут Международного уголовного суда // Государство и право. – 2001. - № 5. – С. 105-138.

2. Обращение Генерального секретаря ООН к 61-й сессии Комиссии по правам человека. Женева, 7 апреля 2005 года: g.

3. ds.un.org/access.nsf S/PV.5158

4. g/webcast/sc.phpl

5. Доповідь Генерального секретаря про роботу Організації Об'єднаних Націй. Генеральна Асамблея. Офіційні звіти. Шістдесята сесія. Доповнення № 1 (А/60/1)


УДК 341.23

О.А. Мірошниченко

к.ю.н., асистент кафедри міжнародного прав

та державного права зарубіжних країн