Таможенное законодательство украины в начале ХХІ столетия
| Вид материала | Закон |
- 1. Таможенное регулирование и таможенное законодательство России, 467.22kb.
- Статья анализирует основные принципы и особенности реализации политики Украины в отношении, 156.64kb.
- Вопросы для зачета по дисциплине «Таможенное дело и таможенные платежи», 123.53kb.
- Конкурентные преимущества экономических моделей новых индустриальных стран азии в начале, 418.19kb.
- Курс 5 Факультет: Медицинский (специальность «Лечебное дело», «Педиатрия», «Медико-профилактическое, 282.23kb.
- 11. период "открытого кризиса" в психологии и основные направления развития психологии, 515.43kb.
- Контрольные вопросы, выносимые на зачет по дисциплине «Таможенное право», 19.66kb.
- Тематика курсовых и дипломных работ для студентов уиэу, 102.88kb.
- Тематика курсовых и дипломных работ для студентов уиэу, 102.98kb.
- Конец 50 начало 60-х годов нашего столетия, 24.79kb.
Лавріненко О.В.
к.ю.н., доцент, начальник кафедри трудового,
екологічного та аграрного права
Донецького юридичного інституту МВС
при Луганському державному університеті внутрішніх справ
Бондаренко О.В., Васільєв В.Ю.
курсанти групи 201, 2 курсу, I факультету,
члени наукового гуртка кафедри трудового, екологічного та аграрного права Донецького юридичного інституту МВС
при Луганському державному університеті внутрішніх справ
ЗАХИСТ ТРУДОВИХ ПРАВ АТЕСТОВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ ПРИ ПРИЙНЯТТІ ТА ПРОХОДЖЕННІ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПИТАННЯ
Законом “Про міліцію” передбачена можливість встановлення річного терміну випробування при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ, проте, законодавець не визначив, що саме слід розуміти під “негативним результатом такого випробування”, що має, на нашу думку, вагоме правове значення. Видається, що під “негативними результатами випробування” при прийнятті на роботу до ОВС необхідно розуміти виявлення під час випробування таких обставин, що стосуються рівня кваліфікації, стану здоров’я або особистих, ділових, моральних якостей особи, які унеможливлюють подальше перебування працівника на цій посаді. Цю дефініцію вказаного поняття доречно було б легально закріпити в Законі “Про міліцію”.
Разом із тим необхідно чітко визначити на рівні спеціального законодавства про порядок та умови проходження державної служби в ОВС, про які саме особисті, ділові та моральні якості кандидата на службу йдеться в ст. 17 Закону “Про міліцію”. При цьому, за основу, можна було б узяти положення, що містяться, зокрема, в Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ України, тексті Присяги працівника органів внутрішніх справ, перелік прав та обов’язків, які закріплені безпосередньо в Законі “Про міліцію. Думається, що саме такий підхід законодавця спростив та упорядкував би існуючу практику, захистив би громадян-кандидатів на службу в ОВС від необґрунтованої відмови в прийнятті на службу, гарантував би належну реалізацію права громадянина на працю в конкретному органі (підрозділі) внутрішніх справ.
Процедура прийняття на службу характеризується рядом особливостей, які обумовлені специфікою службово-трудової функції атестованого працівника, цілями, завданнями та принципами правоохоронної діяльності, - це повинне також враховуватися на рівні спеціальних норм про працю осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ й особливо при розрізненні понять “дискримінація” та “обмеження трудової правосуб’єктності” працівника ОВС, що зумовлене специфікою його трудової діяльності чи “необґрунтована відмова” у прийнятті особи на службу.
Термін “необґрунтована відмова” у прийнятті на роботу (ст. 22 КЗпП України) має подвійне значення: одне з них означає відсутність необхідного мотивування, переконливих доказів; друге - необґрунтованість на законі, суперечливість нормативним приписам. Виходячи з цього, слід указати на існування спеціальних підстав обґрунтованої відмови в прийнятті на службу до ОВС, а саме: відсутність у кандидата громадянства України; членство в політичних партіях та інших об’єднаннях громадян, діяльність яких не підлягає легалізації або заборонена в судовому порядку; коли особа раніше засуджувалась за скоєння будь-якого злочину, незалежно від того, знята чи погашена судимість в установленому порядку; коли особа не досягла встановленого законодавством віку або не пройшла дійсну військову службу; відсутня відповідна фізична підготовка та незадовільний стан здоров’я; недостатній освітній рівень; відсутні необхідні особисті, ділові та моральні якості у кандидата; відсутні необхідні документи або вони неправильно оформлені. Думається, що всі ці підстави необхідно прямо закріпити в діючому спеціальному законодавстві про службу в ОВС, що значно спростило б правозастосовчу практику і гарантувало б реалізацію при вступі на службу конституційного права громадян на працю.
Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності осіб рядового і начскладу ОВС регулюються спеціальним нормативно-правовим актом - Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 р. №243/95-ВР. У відповідності до п. 15 цього Положення матеріальна відповідальність осіб рядового та начальницького складу не настає у випадку, коли шкоду було заподіяно працівником внаслідок “виправданого в конкретних умовах службового ризику”. Поняття “службовий ризик”, на жаль, в Положенні не розкривається, а тому є усі підстави вважати її оціночним поняттям. Близьке за змістом та правовим значенням поняття тривалий час існує в загальному трудовому законодавстві, а саме у ст. 130 КЗпП України, де законодавцем уживається поняття “нормальний виробничо-господарський ризик”, яке також у нормативному порядку не розкривається.
На нашу думку, з урахуванням положень галузевої наукової доктрини, до числа критеріальних ознак “виправданого (правомірного) ризику” слід віднести наступні обставини:
- право на ризик має виключно особа, яка професійно виконує відповідну функцію в суспільстві і має відповідну компетенцію;
- ризик уживається для досягнення тільки громадсько-корисної цілі(ей);
- скоєна дія відповідає сучасним науково-технічним знанням та досвіду;
- поставлена мета не могла бути досягнута не пов’язаними з ризиком діями;
- особа, яка допустила ризик, ужила всіх можливих (залежних від неї особисто) заходів для запобігання шкоди правоохоронним інтересам;
- особа, яка допустила ризиковані дії, має відповідну фахову підготовку і займає посаду, до компетенції якої входило виконання таких дій.
Порушення хоча б однієї з цих умов (ексцес ризику) обумовлює можливість притягнення особи до юридичної відповідальності, в тому числі і матеріальної за скоєне трудове правопорушення (“матеріально-трудове правопорушення”).
Узагальнюючи, зазначимо, що ризик є правомірним (“виправданим”), якщо останній уживається особою, яка на професійній основі виконує відповідну функцію; відповідає сучасним науково-технічним знанням і досвіду, а поставлена мета не могла бути досягнута не пов’язаними з ризиком діями, та особа, яка допустила ризиковані дії, ужила всіх всіх можливих (залежних від неї особисто) заходів для запобігання шкоди правоохоронним інтересам. І навпаки - ризик не визнається правомірним, якщо він свідомо був поєднаний особою із загрозою екологічної катастрофи, загрозою життю та здоров’ю людей. На наш погляд, було б доцільно закріпити цю дефініцію в загальному трудовому законодавстві, на рівні КЗпП України (ст. 130), а також, через відповідну бланкетну норму, керуватися нею при вирішенні питань щодо наявності підстав та умов для притягнення до матеріальної відповідальності, за шкоду заподіяну державі (органові внутрішніх справ), атестованих працівників органів внутрішніх справ України.
Таким чином, перспективи розвитку, реформування законодавства про працю потребують удосконалення спеціального законодавства про порядок та умови проходження держслужби в ОВС на базі основних принципів, положень трудового права. Для вирішення цих завдань виникає потреба у науковому обґрунтуванні та нормативному уточненні, зокрема, питань щодо: підстав відмови у прийнятті на службу; порядку та умов проходження випробування при прийнятті на роботу до ОВС та притягнення атестованих працівників до матеріальної відповідальності. Усі ці моменти безпосередньо пов’язані з рівнем правової та соціальної захищеності працівників ОВС як осіб найманої праці.
Богомягков Юрій Сергійович
к.ю.н., доцент кафедри теорії та історії держави і права
О ТАК НАЗЫВАЕМОЙ «ВОЗРАСТНОЙ ВМЕНЯЕМОСТИ» В УГОЛОВНОМ ПРАВЕ
За более чем полуторавековой период становления и развития понятия уголовно-правовой вменяемости выделено уже свыше 20 ее «видов», «разновидностей» и «степеней». Это: «социальная (Ф.Лист), «частичная» (П.И.Ковалевский, Л.З.Слонимский, В.Ф.Чиж), «возрастная» (Н.С.Таганцев), «условная» (А.Ф.Кистяковский, С.В.Познышев), «относительная» (Н.С.Таганцев, С.И.Тихенко, И.М.Фарбер), «обычная» (М.Осовская), «достаточная» (З.А.Астемиров), «уменьшенная» (Ю.Я.Хейфиц), «более или менее сниженная» (Д.Владов), «изменчивая» (Э.Крепелин), «осложненная» и «смягченная» (А.Амон, Г.В. Рейтц), «смешанная» (Г.В.Рейтц, В.С. Трахтеров), «неполная» (А.А.Жижиленко), «ограниченная» (Э.Крепелин), «пограничная» (Н.И.Фелинская), «общая» и «специальная» (М.С.Гриберг), «специально-профессиональная» (А.П. Гриндорф) и др. [1]. Практическая значимость этих «видов» и «степеней» вменяемости, как правильно отмечает Р.И.Михеев, ничтожна [2]. Исключение составляет понятие «ограниченной вменяемости», которое нашло свое законодательное закрепление в ст. 20 Уголовного Кодекса Украины 2001 года.
Несмотря на это, в последние годы, в который уже раз, некоторые исследователи вновь предпринимают попытки «реанимировать» такой «вид» вменяемости как «возрастная вменяемость». Этому «вопросу» в значительной степени посвящена, например, кандидатская диссертация Н.А. Орловской [3]. «Возрастная вменяемость» рассматривается автором относительно несовершенолетних правонарушителей с задержкой психофизиологического развития. При этом предлагается рассматривать эту задержку как обстоятельство, которое смягчает ответственность и влечет за собой применение мер воспитательного и медицинского характера.
Необходимо сразу заметить, что вменяемость, как уголовно-правовой институт, имеет только одно значение – это признак субъекта преступления и не более того. Надуманное понятие «возрастная вменяемость» только запутывает вопрос о содержании вменяемости, которая мыслима лишь в рамках закона (ч.1 ст. 19 УК), поскольку существует исключительно благодаря ему. Поэтому такие свойства личности, как интеллектуальное недоразвитие, «педагогическая запущенность», безволие, состояние эмоциональной сферы, физические недостатки, оказывающие влияние на поведение и даже наличие психических аномалий, не исключающих способности отдавать себе отчет в своих действиях и руководить ими, не имеют никакого значения при решении вопроса о вменяемости субъекта преступления. Единственным исключением в этом отношении являются такие психические расстройства патологического характера, при наличии которых лицо (не имеет значения это несовершеннолетний или достигший 18 лет) не было способно в полной мере отдавать себе отчет в своих действиях и (или) руководить ими (ст. 20 УК «Ограниченная вменяемость»).
Вменяемость, как признак субъекта преступления, нельзя подменять понятием личности преступника, особенности и характеристики которой никакого отношения к понятию вменяемости не имеют, а должны учитываться судом при назначении наказания виновному. «Задержка психофизиологического развития» - это не вид вменяемости, а особенности личности несовершеннолетнего преступника, которые учитываются при решении вопроса о привлечении его к уголовной ответственности и назначении ему наказания. В действующем уголовном и уголовно-процессуальном законодательстве Украины уже учтены эти особенности несовершеннолетних правонарушителей. Прежде всего, следует указать на содержание ч.2 ст. 22 УК, где дается исчерпывающий перечень преступлений, ответственность за которые наступает в возрасте от 14 до 16 лет. Здесь названы преступления, общественная опасность которых очевидна и может осознаваться в указанном возрасте. В данном случае законодатель принял во внимание естественную, возрастную «задержку» психофизиологического развития несовершеннолетних. Что касается остальных преступлений (за редким исключением), то уголовная ответственность за их совершение наступает по достижении 16 лет. По мысли законодателя, именно в этом возрасте несовершеннолетний в полной мере может осознавать общественную опасность любого преступления. Если встать на позицию сторонников «возрастной вменяемости», то в ст. 22 УК предусмотрены разные ее степени, первую из которых можно назвать «детской вменяемостью» (от 14 до 16 лет) и вторую «отроческой вменяемостью» (от 16 до 18 лет). Следуя такой логике, можно выделить еще несколько степеней «возрастной вменяемости»: «юношескую вменяемость», «вменяемость взрослого человека», «вменяемость пожилого возраста» и даже «старческую вменяемость». Более того, можно придумать и такие виды вменяемости, как «женскую» (отдельно беременных женщин, так как они имеют психофизиологические особенности), «мужскую» и так далее, до бесконечности. Все это к понятию вменяемости, которое не исчерпывается состоянием психического здоровья, имеет комплексной характер и включает в себя ряд уголовно-правовых признаков (факт совершения преступления, время его совершения – ч.1 ст. 19 УК) не имеют отношения, а, как было сказано ранее, связано с характеристикой личности преступника и с назначением ему наказания.
Ст. 103 УК, которая регламентирует назначение наказания несовершеннолетним, прямо указывает, что при этом суд, в частности, учитывает „уровень развития и иные особенности личности (подчеркнуто нами – Ю.Б.) несовершеннолетнего”.
Пункт 2 ч. 1 ст. 433 УПК Украины обязывает следствие и суд по делам о преступлениях несовершеннолетних выяснить состояние здоровья и общего развития несовершеннолетнего. При наличии данных об умственной отсталости несовершеннолетнего, не связанной с душевным заболеванием, должно быть выяснено, мог ли он полностью сознавать значение своих действий и в какой мере мог руководить ими. Очевидно, что здесь речь идет именно о „задержке психофизиологического развития” несовершеннолетнего. Ч.3 ст. 433 УПК кроме этого предусматривает в необходимых случаях для установления состояния общего развития несовершеннолетнего, уровня его умственной отсталости и выяснения вопроса, мог ли он полностью сознавать значение своих действий и в какой мере мог руководить ими, должна быть проведена експертиза специалистами в области детской и юношеской психологии (психолог, педагог) или указанные вопросы могут быть поставлены на разрешение експерта-психиатра. Таким образом, вопрос о задержке психофизиологического развития несовершеннолетнего имеет косвенное отношение к уголовному праву вообще и никакого отношения к понятию вменяемости, как признаку субъекта преступления. Это, в основном, уголовно-процессуальный вопрос, связанный с особенностями расследования и назначения наказания несовершеннолетнему преступнику.
С точки зрения уголовного законодательства о субъекте преступления и его признаках, может быть три варианта решения вопроса об уголовной ответственности несовершеннолетних, совершивших общественно опасное деяние при наличии задержки психофизического развития: 1. уголовная ответственность исключается, если уровень его развития соответствует возрасту 13-и и менее лет, в случае совершения общественно опасного деяния, предусмотреного статьями, перечисленными в ч. 2 ст. 22 УК, а также, когда уровень его развития не соответствует 16 годам, в случае совершения им других преступлений; 2. суд может признать такого несовершеннолетнего невиновным; 3. суд назначает ему наказание с учетом степени такой задержки. В первом случае отсутствует субъект преступления, вследствие недостижения возраста, с которого наступает уголовная ответственность.
В заключение необходимо еще раз подчеркнуть, что возраст и вменяемость – это разные признаки субъекта преступления, каждый из которых имеет свою формальную, уголовно-правовую определенность, исключающую их интеграцию, поскольку эти понятия несовместимы. Кроме того, нельзя смешивать уголовно-правовое понятие «субъект преступления» с понятием «личность преступника», которое является объектом криминологических исследований.
Список использованной литературы:
- Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве.- Владивосток, 1983.- С.282.
- Михеев Р.И. Уголовная ответственность лиц с психофизическими особенностями и психогенетическими аномалиями.- Хабаровск, 1989.- С.18.
- Орловська Н.А. Осудність та її види (порівняльний аналіз законодавства України та інших держав). – Автореф. канд. дис.- Одеса, 2001.
Сергій Нежурбіда
к.ю.н., доцент,
доцент кафедри кримінального права і криміналістики
ЧНУ ім. Ю.Федьковича
АНАЛІЗ КІЛЬКІСНИХ ПОКАЗНИКІВ ПОТЕРПІЛИХ ЗА СТАТТЮ (ЗА ДАНИМИ КРИМІНАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ МІСЦЕВИХ СУДІВ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 2004 РОКУ)
У 2004 році місцевими судами загальної юрисдикції Чернівецької області (районними і районними у м.Чернівці) визнано потерпілими 2326 осіб. Такі дані, на нашу думку, не досить чітко відображають реальної кількості потерпілих, оскільки не враховані статистичні дані апеляційного суду Чернівецької області та військового суду гарнізону.
Розподіл площі м.Чернівці і площ районів області з їх процентним співвідношенням відображений у таблиці нижче.
| | км2 | % | | км2 | % |
| Чернівці | 150,0 | 1,9 | Хотинський район | 716,0 | 8,8 |
| Шевченківський район міста | 50,0 | | Глибоцький район | 673,0 | 8,3 |
| Першотравневий район міста | 20,0 | | Кельменецький район | 670,0 | 8,3 |
| Садгірський район міста | 80,0 | | Сокирянський район | 660,0 | 8,2 |
| Сторожинецький район | 1160,0 | 14,3 | Заставнівський район | 617,7 | 7,6 |
| Вижницький район | 903,4 | 11,2 | Кіцманський район | 610,0 | 7,5 |
| Путильський район | 884,0 | 10,9 | Герцаївський район | 308,7 | 3,8 |
| Новоселицький район | 738,0 | 9,1 | | | |
Отже площа м.Чернівці складає 1,9% від площі області, а площа районів області – 98,1%.
З 2326 осіб, визнаних потерпілими у 2004 році, 1197 осіб визнані потерпілими районними судами м.Чернівці, а 1129 осіб – районними судами Чернівецької області. Таким чином, 51% осіб визнано потерпілими від злочинів, вчинених на території м.Чернівці – території, яка складає 1,9% всієї території області. При цьому зазначимо, що на цій території, за даними Держкомстату України, станом на 1 квітня 2005 року проживало 236691 особи - 25,75% загального населення Буковини.
Інтерес представляє розподіл потерпілих за статтю. Так, з 2326 осіб, визнаних потерпілими у 2004 році, 1487 потерпілих – чоловіки, 839 - жінки. Детальна ілюстрація кількості потерпілих за статтю по м.Чернівці і районах Чернівецької області наведена у таблиці нижче. При цьому в таблиці також окремо наведені кількісні дані по потерпілих в районах м.Чернівці (їх всього три), а кількісні дані по потерпілих в районах Чернівецької області представлені окремою строкою. При цьому кількість потерпілих кожного району області є узагальненням кількості потерпілих на території відповідного районного центру і іншої території району. Виборка статистичних даних проводилась автором особисто.
| | чоловіки | жінки | |
| у м.Чернівці: | | | |
| Першотравневий | 152 | 78 | 230 |
| Садгірський | 117 | 66 | 183 |
| Шевченківський | 482 | 302 | 784 |
| | 751 | 446 | 1197 |
| у районах та райцентрах: | | | |
| Вижницький | 26 | 14 | 40 |
| Герцаївський | 35 | 17 | 52 |
| Глибоцький | 81 | 34 | 115 |
| Заставнівський | 71 | 43 | 114 |
| Кельменецький | 51 | 40 | 91 |
| Кіцманський | 61 | 44 | 105 |
| Новоселицький | 184 | 46 | 230 |
| Путильський | 51 | 16 | 67 |
| Сокирянський | 84 | 63 | 147 |
| Сторожинецький | 7 | 29 | 36 |
| Хотинський | 85 | 47 | 132 |
| | 736 | 393 | 1129 |
| всього | 1487 | 839 | 2326 |
Як бачимо з наведеної вище таблиці, питома вага чоловіків в загальній кількості потерпілих складає 64%, жінок – 36%. Така ж сама ситуація спостерігається і в обласному центрі Буковини, в ії районах і районних центрах. Так у м.Чернівці потерпілих від злочинів чоловіків - 63%, жінок - 37%, в районах і районних центрах (у сукупності) показник сягнув у чоловіків 65%, у жінок 34%.
Цікавими представляються і результати аналізу співвідношення кількості потерпілих чоловіків і жінок за регіональними показниками. Так, аналіз статистичних даних показав, що чисельність потерпілих чоловіків м.Чернівці (51%) перевищує чисельність потерпілих чоловіків у районах і районних центрах області (49%). Однак така перевага незначна – 2%. Розрив у відсотках між відповідними групами жінок збільшений у 3 рази – 6%. Так, чисельність потерпілих жінок у м.Чернівці склала 53%, чисельність потерпілих жінок у районах і районних центрах області - 47%.
Основними групами злочинів, від яких у 2004 році в Чернівецькій області місцевими судами визнано потерпілими 1999 осіб (86%), є такі: 1) злочини проти життя, здоров’я, статевої свободи та статевої недоторканості (ст.ст. 115-145, 152-156, 342, 345, 346, 348, 350, 377-379, 393, 400 Кримінального кодексу України); 2) злочини проти власності (ст.ст. 185-198, 347, 378 Кримінального кодексу України). Тому необхідним є дослідження статистичних даних поділу потерпілих за статтю по цих групах злочинів.
Від злочинів проти життя, здоров’я, статевої свободи та статевої недоторканості у 2004 році визнано потерпілими 245 осіб, тобто 11% від усіх потерпілих області. З цих 245 осіб, визнаних потерпілими у 2004 році від цієї групи злочинів, 163 потерпілих – чоловіки, 82 - жінки. Дані по кількості таких потерпілих за статтю по м.Чернівці і районах Чернівецької області наведена у таблиці нижче.
Стать потерпілих від злочинів проти життя, здоров’я,
статевої свободи та статевої недоторканості,
Чернівецька область, 2004 рік
| | чоловіки | жінки | |
| у м.Чернівці: | | | |
| Першотравневий | 9 | 6 | 15 |
| Садгірський | 19 | 4 | 23 |
| Шевченківський | 34 | 13 | 47 |
| | 62 | 23 | 85 |
| у районах та райцентрах: | | | |
| Вижницький | 1 | 1 | 2 |
| Герцаївський | 15 | 1 | 16 |
| Глибоцький | 11 | 6 | 17 |
| Заставнівський | 12 | 5 | 17 |
| Кельменецький | 12 | 7 | 19 |
| Кіцманський | 16 | 9 | 25 |
| Новоселицький | 13 | 8 | 21 |
| Путильський | 6 | 5 | 11 |
| Сокирянський | 6 | 8 | 14 |
| Сторожинецький | 0 | 3 | 3 |
| Хотинський | 9 | 6 | 15 |
| | 101 | 59 | 160 |
| всього | 163 | 82 | 245 |
Як бачимо з наведеної вище таблиці, питома вага чоловіків в загальній кількості потерпілих від злочинів проти життя, здоров’я, статевої свободи та статевої недоторканості складає 67%, жінок – 33%. Дещо інша ситуація спостерігається і в обласному центрі Буковини, в ії районах і районних центрах. Так у м.Чернівці потерпілих від такої групи злочинів чоловіків - 73%, жінок - 27%, в районах і районних центрах (у сукупності) показник сягнув у чоловіків 63%, у жінок 37%.
Аналіз наведених вище статистичних даних показав, що чисельність потерпілих чоловіків у районах і районних центрах області (62%) перевищує чисельність потерпілих чоловіків у м.Чернівці (38%). Чисельність ж потерпілих жінок у м.Чернівці склала 28%, а чисельність потерпілих жінок у районах і районних центрах області - 72%.
Від злочинів проти власності у 2004 році визнано потерпілими 1754 особи, тобто 75% від усіх потерпілих області. З цих 1754 осіб, визнаних потерпілими у 2004 році від цієї групи злочинів, 1087 потерпілих – чоловіки, 667 - жінки. Дані по кількості таких потерпілих за статтю по м.Чернівці і районах Чернівецької області наведена у таблиці нижче.
Стать потерпілих від злочинів проти власності,
Чернівецька область, 2004 рік
| | чоловіки | жінки | |
| у м.Чернівці: | | | |
| Першотравневий | 143 | 72 | 215 |
| Садгірський | 75 | 50 | 125 |
| Шевченківський | 434 | 286 | 720 |
| | 652 | 408 | 1060 |
| у районах та райцентрах: | | | |
| Вижницький | 24 | 13 | 37 |
| Герцаївський | 12 | 10 | 22 |
| Глибоцький | 44 | 19 | 63 |
| Заставнівський | 40 | 24 | 64 |
| Кельменецький | 38 | 32 | 70 |
| Кіцманський | 31 | 33 | 64 |
| Новоселицький | 130 | 30 | 160 |
| Путильський | 28 | 8 | 36 |
| Сокирянський | 35 | 37 | 72 |
| Сторожинецький | 6 | 19 | 25 |
| Хотинський | 47 | 34 | 81 |
| | 435 | 259 | 694 |
| всього | 1087 | 667 | 1754 |
Як бачимо з наведеної вище таблиці, питома вага чоловіків в загальній кількості потерпілих від злочинів проти власності складає 62%, жінок – 38%. Така ж сама ситуація спостерігається і в обласному центрі Буковини, в ії районах і районних центрах. Так у м.Чернівці потерпілих від такої групи злочинів чоловіків - 62%, жінок - 38%, в районах і районних центрах (у сукупності) показник сягнув у чоловіків 63%, у жінок 37%.
Аналіз наведених вище статистичних даних показав, що чисельність потерпілих чоловіків у районах і районних центрах області (40%) нижче чисельності потерпілих чоловіків у м.Чернівці (60%). Чисельність ж потерпілих жінок у м.Чернівці склала 61%, а чисельність потерпілих жінок у районах і районних центрах області - 49%.
Висновки
1. Враховуючи кількість населення м.Чернівці, площу території, яку займає даний населений пункт, кількість осіб, визнаних потерпілими від злочинів (вчинених на його території), м.Чернівці потрібно визнати найбільш віктимогенним населеним пунктом Буковини.
2. Статистичні дані показують перевагу в структурі потерпілих осіб чоловічої статі.
3. Від злочинів проти життя, здоров’я, статевої свободи та статевої недоторканості чисельність потерпілих чоловіків і жінок у районах і районних центрах області перевищує чисельність потерпілих чоловіків і жінок у м.Чернівці.
4. Від злочинів проти власності чисельність потерпілих чоловіків і жінок у районах і районних центрах області нижче чисельності потерпілих чоловіків і жінок у м.Чернівці.
5. Найбільша кількість потерпілих в Чернівецькій області є потерпілими від злочинів проти власності.
Орловська Н.А.
к.ю.н., доцент кафедри кримінології та
кримінально-виконавчого права, ОНЮА