Geum.ru

Таможенное законодательство украины в начале ХХІ столетия

Вид материалаЗакон

Содержание


О.В. Касинюк к.ю.н., асистент кафедри міжнародного права та державного права зарубіжних країн
Основи судоустрою міжнародних кримінальних судів
Нюрнберзького і Токійського трибуналів
Канцелярія Прокурора
Подобный материал:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   57

О.В. Касинюк

к.ю.н., асистент кафедри міжнародного

права та державного права зарубіжних країн


Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого


ОСНОВИ СУДОУСТРОЮ МІЖНАРОДНИХ КРИМІНАЛЬНИХ СУДІВ

Ідея утворення міжнародного кримінального суду довгий час обговорювалась у колі юристів-міжнародників, декілька раз вона була близькою до реалізації – після Першої світової війни, перед Другою світовою війною у зв’язку з актами тероризму та на початку 60-х років в рамках ООН. Однак до останнього часу існував лише один прецедент створення міжнародних кримінальних судів – Міжнародні військові трибунали у Нюрнбергу і Токіо, в яких відправлялось правосуддя над головними воєнними злочинцями. Не дивлячись на широке визнання правових принципів, на яких будувалась їх діяльність, вони не змогли досягнути того ступеню універсальності, всезагальності засудження, якої вимагає вчинення міжнародних злочинів. Тому останнє десятиліття ХХ ст. можна вважати революційним у галузі переслідування за міжнародні злочини. У першій половині десятиліття в рамках ООН були утворені два спеціальних Міжнародних кримінальних трибунали щодо колишньої Югославії (далі – МКТЮ) та щодо Руанди (далі – МКТР), а в липні 2002 р. розпочав свою роботу Міжнародний кримінальний суд (далі – МКС) – універсальна, постійно діюча міжнародна судова організація.

Одним із ключових питань діяльності міжнародних кримінальних судів є питання їх судоустрою. До цієї теми у різний час зверталися провідні науковці радянської школи міжнародного права: М.М. Полянський, М.Ю. Рагінський, С.Я. Розенбліт, П.С. Ромашкін, А.Н. Трайнін, І.П. Бліщенко; а також російські вчені пострадянського періоду: М.І. Костенко, С.О. Лобанов, І.С. Марусін. Судоустрій діючих міжнародних кримінальних судів детально розглядають здебільшого зарубіжні правознавці: Ф. Гуаріл’я, Р.В.Д. Джонс, Т. Інгадоттір, С. Кей, Д.А. Мундіс, Б. Свот та ін.

Згідно з доповіддю Генсеку ООН, організація міжнародного трибуналу повинна відображати функції, для виконання яких його було утворено. Оскільки міжнародні кримінальні суди засновуються для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного права, кожен з них має складатися з судового, обвинувального органу і секретаріату [14].

Розглядаючи питання основних принципів судоустрою Нюрнберзького і Токійського трибуналів необхідно вказати, що не дивлячись на певну схожість, між ними існували суттєві відмінності. За висновками М.Ю. Рагінського, С.Я. Розенбліта, П.С. Ромашкіна [1, С. 47-56; 2, С. 259-261] статутні положення Токійського трибуналу стосовно судоустрою значно відійшли від основ, закладених Нюрнберзьким Статутом. Так, Нюрнберзький трибунал був утворений на підставі міжнародної угоди чотирьох держав (Великобританії, СРСР, США та Франції), згідно з якою проведення процесу передбачалось на паритетних началах. Отже, питання про склад суддів не завбачало значних складнощів – по одному від кожної держави. Члени трибуналу були рівноправними і за взаємною згодою обирали головуючого. Рішення приймались більшістю голосів. Були також обрані чотири обвинувачі, які утворювали Комітет по розслідуванню справ та обвинуваченню головних воєнних злочинців, що також базував свою роботу на принципах рівності. Він об’єднував дві функції – розслідування та кримінального переслідування. Ця особливість була запозичена з радянського кримінального процесу, характерною відзнакою будови якого є сполучення цих функцій прокуратурою. Головний секретар призначався трибуналом, а чотири секретарі кожним суддею окремо. На них було покладено виконання адміністративних функцій.

Токійський трибунал було організовано на інших началах. Судді, головуючий, головний обвинувач, головний секретар призначалися наказом головнокомандуючого союзних держав – генералом Д. Макартуром. Трибунал складався з 11 суддів, для кворуму необхідна була більшість, а для прийняття рішення – більшість присутніх (при розділенні голос головуючого мав перевагу). Практично це означало, що вирок міг бути прийнятим голосами головуючого і двох членів трибуналу. Будь-яка держава, що входила до Об’єднаних націй і з якою Японія була у стані війни, могла прислати додаткового обвинувача для допомоги головному обвинувачеві. Було утворено Комітет обвинувачів, який по аналогії з Комітетом при Нюрнберзькому трибуналі поєднував функції розслідування і кримінального переслідування.

Судоустрій МКТЮ і МКТР був і залишається надзвичайно важливим питанням, з приводу якого відбулася велика кількість змін у Статутах [5, 7] та Правилах процедури і доказування (далі – ППД) [4, 6] трибуналів. Оскільки трибунали утворювались одним органом – Радою Безпеки ООН, з однією метою і приблизно в один час, вони мають настільки багато спільних рис, що їх часто іменують трибуналами-близнюками. З огляду на вирішення питань судоустрою, трибунали можна навіть назвати „сіамськими близнюками”, оскільки вони мають деякі спільні органи.

Згідно зі Статутами (ст. 11 (ст. 10)) кожен з трибуналів складається з трьох органів: Палати, Прокурор і Секретаріат. Судові функції в трибуналах покладено на палати: Судові та Апеляційну. Кожен з трибуналів складається з трьох Судових палат (далі – СП). У первинному варіанті Статутів передбачалось тільки дві палати, зміни щодо третьої були внесені резолюціями Ради Безпеки ООН у зв’язку зі збільшенням кількості справ. Розширення судової діяльності позначилось і на судовому складі. Так, до Статутів згодом були внесені зміни щодо доповнення кола постійних суддів суддями ad litem, з яких було утворено резервні групи (pool) у кількості 27 осіб для МКТЮ та 18 для МКТР [11, C. 851-866]. Судді ad litem мають дещо менше повноважень, аніж постійні судді.

Апеляційна палата (далі – АП) у трибуналах спільна – одна на двох (п. 4 ст. 13 Статуту МКТР). Вона складається тільки з постійних суддів у кількості 7. На початку роботи трибуналів до складу АП входили тільки судді, які обиралися до МКТЮ. Згідно з резолюцією РБ ООН тепер до складу АП входять також 2 судді, обрані до МКТР. Їх вибір покладено на Голову МКТР.

У ППД обох трибуналів у зв’язку з нестачею суддів на початку діяльності було завбачено можливість ротації за рішенням Голів (пр. 27 ППД). Різниця між трибуналами полягає між іншим у тому, що судді МКТР можуть переходити тільки з однієї СП до іншої, а судді МКТЮ – ще й до АП. Це положення часто критикується (Ф. Гуарігліа, Дж. Джонс, С. Джонсон [3, C. 1117; 9, C. 266; 8]). Адже не дивлячись на пряму заборону виконання суддею своїх функцій по одній і тій самій справі спочатку в СП, а потім в АП (п. (D) пр. 15 ППД МКТЮ), така ротація все ж відбувається. Більше того, вона дозволена іншим положенням цих же правил. Так, за п. (С) пр. 15, суддя СП, який затверджував обвинувальний акт проти обвинуваченого, не повинен дискваліфікуватись і може бути не тільки суддею СП у справі щодо цього обвинуваченого, але й навіть суддею АП. Сьогодні, завдяки залученню суддів ad litem, проблема нестачі закрита і це положення потребує вилучення як таке, що порушує принцип неупередженості.

В організації кожного з трибуналів є структурна одиниця, яку de facto можна було б назвати ще одним органом – це Бюро. Воно складається з Голови трибуналу, Віце-Голови та Головуючих суддів СП. До відома Бюро належить вирішення всіх найважливіших питань трибуналів. Практика, що склалася протягом роботи трибуналів, свідчить також про виконання ним певних квазісуддівських повноважень, зокрема прийняття рішень, що належать до відома СП чи АП.

Другим органом є Прокурор, який також спільний для обох трибуналів (п. 3 ст. 15 Статуту МКТР). Його функції складаються з розслідування та кримінального переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. Канцелярія Прокурора (Office of the Prosecutor) існує в кожному з трибуналів. Канцелярія МКТЮ складається з чотирьох секцій: Розслідування, Кримінального переслідування, Правової допомоги та Адміністративно-реєстративної секції. Крім того, Канцелярія має периферійні відділення у Белграді, Сараєво та Загребі.

Третім органом в кожному з трибуналів є Секретаріат, який відповідає за управління справами та обслуговування трибуналів. Діяльність Секретаріатів (особливо МКТР) на початку роботи трибуналів дуже критикувалась з приводу частинного виконання ними суддівських функцій. Обидва Секретаріати складалися з відділів, які часто займалися правовою діяльністю (тлумаченням положень Статуту та ППД, прийняттям рішень на основі принципів правосуддя та справедливості), що за оцінками деяких правників (Дж. Джонс, К. Пашке) було недоречним. „Секретаріат не є незалежним органом, мета його створення полягає в обслуговуванні інших органів трибуналу”, – зауважив К. Пашке у своїй доповіді [13, п. 8]. З огляду на цю доповідь структура та функції Секретаріату були змінені.

Трибунали часто критикують за їх політичну залежність. Слід відзначити, що це положення є особливо вірним стосовно вирішення певних питань судоустрою. Як судові органи, вони мають бути вільними від будь-якого втручання та контролю, а наділі Прокурор обирається Радою Безпеки ООН, а судді – Генеральною Асамблеєю ООН з короткого списку кандидатів, запропонованих Радою Безпеки, і можуть бути переобраними після чотирирічного терміну повноважень.

Структурні формування МКС можна розділити в залежності від виконання ними повноважень на ті, що уособлюють його як суб’єкт міжнародного права – міжнародну організацію – це Асамблея держав-учасниць (далі – АДУ), і ті, що утворені для здійснення основного завдання як судової інституції – так звані, органи Суду. Про таке розділення свідчить і ст. 34 Статуту, згідно з якою Суд складається тільки з чотирьох органів: три судових відділення, Президія, Канцелярія Прокурора і Секретаріат. Судоустрій МКС регламентується, в основному, ч. 4 Статуту МКС [15]. Більш детальне врегулювання здійснено у гл. 2 ППД [16], а також Регламенті Суду [12] та інших процесуальних документах.

Судові функції в МКС виконуються суддями судових відділень. Порядок вибору суддів регулюється ст. 36 Статуту і резолюціями АДУ, прийнятими 9 вересня 2002 р. Після свого обрання судді не пізніше ніж через два місяці збираються на пленарне засідання, на якому приймають урочисте зобов’язання, обирають Голову, Віце-голів та організуються у три відділення: попереднього провадження, судове і апеляційне. Судді Апеляційного відділення виконують функції тільки в ньому, а судді Судового відділення можуть тимчасово призначатись до Відділення попереднього провадження і навпаки, за умови, що суддя, який брав участь у попередньому провадженні, не засідатиме по цій же справі в СП. Судові функції здійснюються палатами: АП складається зі всіх суддів Апеляційного відділення, СП – з трьох суддів Судового відділення, Палата попереднього провадження – з трьох суддів або одного судді Відділення попереднього провадження (п. 2(b)(iii) ст. 39 Статуту і пр. 7 ППД).

Президія (Presidency), як орган суду, передбачено в МКС вперше в історії побудові міжнародних судів. Його зародком можна вважати бюро МКТЮ і МКТР. Вона складається з Голови (President) Суду і двох Віце-голів, які обираються абсолютною більшістю голосів суддів під час першого пленарного засідання на трирічний поновлюваний термін (ст. 38 Статуту). Президія несе відповідальність за виконання: (а) судових функцій; (б) адміністративних функцій; (в) зовнішніх зносин.

Канцелярія Прокурора (The Office of the Prosecutor) діє незалежно як окремий орган Суду (ст. 42 Статуту). Вона відповідає за отримання переданих ситуацій та будь-якої обґрунтованої інформації щодо злочинів, які підпадають під юрисдикцію Суду, а також за здійснення розслідування і кримінального переслідування. Канцелярія складається з відділу розслідувань і відділу кримінальних переслідувань. Канцелярія очолюється Прокурором, наділеним всіма повноваженнями з керівництва і управління нею, якому допомагають два заступники (Deputy Prosecutors), правомочні виконувати будь-які дії, які повинен здійснювати Прокурор. Кожен з них очолює один з відділів. Прокурор і заступники мають бути громадянами різних держав. Вони обираються АДУ шляхом таємного голосування абсолютною більшістю голосів членів на дев’ятирічний термін без права переобрання.

Секретаріат (Registry) відповідає за несудові аспекти управління справами і обслуговування Суду (ст. 43 Статуту). Він очолюється Секретарем, який є головним адміністратором Суду і здійснює свої функції під керівництвом Голови МКС. Секретар обирається абсолютною більшістю голосів суддів під час пленарного засідання шляхом таємного голосування на п’ятирічний термін з правом переобрання. Секретар є головним адміністратором Суду, що виступає як канал зв’язку Суду з державами, міжурядовими та неурядовими організаціями; веде базу даних з відомостями по кожній справі, а також інші архіви Суду. Серед іншого, він також відповідає за внутрішню безпеку, утримання заарештованих, здійснює керування фінансами, перекладом, будівельними роботами, поставками та персоналом.

Секретар утворює Групу для надання допомоги потерпілим і свідкам (Victims and Witnesses Unit) (п. 6 ст. 43 Статуту та підрозд. 2 розд. ІІІ гл. 2 ППД) у структурі Секретаріату з метою забезпечення заходів захисту і процедури безпеки, консультаційної та іншої допомоги свідкам, потерпілим та іншим особам, яким загрожує небезпека внаслідок наданих показань.

Секретар має також відповідні обов’язки стосовно організації захисту. У Статуті МКС не передбачено створення окремого п’ятого органу МКС –адвокатури, хоча таких пропозицій було багато, а суперечки продовжуються досі [9, C. 240; 10, C. 1421-1437]. Правова діяльність адвокатів (counsel for the defence) у МКС ґрунтовно регламентована у підрозд. 3 розд. ІІІ гл. 2 ППД, гл. 4 Регламенту, Кодексі професійної поведінки адвокатів та інших документах. Секретар наділений різноманітними повноваженнями стосовно призначення і допомоги адвокатам.


Перелік використаних джерел:
  1. Рагинский М.Ю., Розенблит С.Я. Международный процесс главных японский военных преступников. – М.-Л.: Изд-во Акад. наук СССР, 1950. – 264 с.
  2. Ромашкин П.С. Военные преступления империализма. – М.: Госюриздат, 1953. – 439 с.
  3. Guariglia F. The Rules of Procedure and Evidence for the International Criminal Court: a New Development in International Adjudication of Individual Criminal Responsibility // The Rome Statute of the International Criminal Court: A Commentary. – Vol.2. – New York: Oxford University Press, 2002. – P. 1111-1133.
  4. ICTR Rules of Procedure and Evidence (29 June 1995), UN Doc. ITR/3/Rev.1.
  5. ICTR Statute, UN Doc. S/RES/955 (1994).
  6. ICTY Rules of Procedure and Evidence (11 February 1994), UN Doc. IT/32/Rev.26.
  7. ICTY Statute, UN Doc. S/RES/827 (1993).
  8. Johnson S.T. On the Road to Disaster: the Rights of the accused and the International Criminal Tribunal for the Former Yugoslavia // ICDAA Reports, Publications and Resolutions Online ;
  9. Jones R.W.D. Composition of the Court. // The Rome Statute of the International Criminal Court: A Commentary. – Vol. 1. – New York: Oxford University Press, 2002. – P. 235-267.
  10. Kay S., Swart B. The Role of the Defence // The Rome Statute of the International Criminal Court: A Commentary. – Vol. 2. – New York: Oxford University Press, 2002. – P. 1421-1437.
  11. Mundis D.A. The Election of ad litem Judges and Other Recent Developments at the International Criminal Tribunals // Leiden Journal of International Law. – 2001. – Vol. 14. No. 4. – P. 851-866.
  12. Regulations of the Court, ICC-BD/01-01-04.
  13. Report of the Office of Internal Oversight Services on the Audit and Investigation of the Tribunal, A/51/789. (Paschke Report).
  14. Report of the Secretary-General Pursuant to the Paragraph 2 of the Security Council Resolution 808 (1993), UN Doc. S/25704. – para. 69.
  15. The ICC Statute, UN Doc. A/CONF.183/9.
  16. The Rules of Procedure and Evidence, ICC-ASP/1/3.



Маєвська Алла Анатоліївна,

к.ю.н., доцент кафедри міжнародного права

та державного права зарубіжних країн

НЮАУ ім. Ярослава Мудрого

УДК 341.6