Таможенное законодательство украины в начале ХХІ столетия

Вид материала

Закон

Содержание Використані джерела Особливості розірвання підрядних договорів Особливості захисту моральних благ цивільним законодавством україни.

Подобный материал:

• 1. Таможенное регулирование и таможенное законодательство России, 467.22kb.
• Статья анализирует основные принципы и особенности реализации политики Украины в отношении, 156.64kb.
• Вопросы для зачета по дисциплине «Таможенное дело и таможенные платежи», 123.53kb.
• Конкурентные преимущества экономических моделей новых индустриальных стран азии в начале, 418.19kb.
• Курс 5 Факультет: Медицинский (специальность «Лечебное дело», «Педиатрия», «Медико-профилактическое, 282.23kb.
• 11. период "открытого кризиса" в психологии и основные направления развития психологии, 515.43kb.
• Контрольные вопросы, выносимые на зачет по дисциплине «Таможенное право», 19.66kb.
• Тематика курсовых и дипломных работ для студентов уиэу, 102.88kb.
• Тематика курсовых и дипломных работ для студентов уиэу, 102.98kb.
• Конец 50 начало 60-х годов нашего столетия, 24.79kb.

Використані джерела

1. Проблемы общей теории права и государства / Под общей ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма-М, 2001. – С.269-272; Богдановская И.Ю. Судебный прецедент – источник права? // Государство и право. – 2002. – № 12. – С. 5-10; Малишев Б.В. Судовий прецедент у правовій системі Англії (теоретико-правовий аспект) : Автореф. дис. к.ю.н. – К., 2002; Погребняк С. Вплив судової практики на юридичні акти в романо-германській правовій сім’ї // Вісник Академії правових наук України – 2003. – № 4. – С. 92-99.

2. Гаджиев Б.А. Феномен судебного прецедента в России // Судебная практика как источник права. – М.: Юристь, 2000. – С. 101.

3. Харитонов Е.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України. – К.: Істина, 2003. – С. 42.

4. Боботов С.В. Конституционная юстиция. – М., 1994. – С. 108.

5. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6-ти томах Т.1. Книга 1 /За ред. Р.Б. Шишки, В.А. Койтора. – Харків.: Еспада, 2004. – С. – 57-58.

6. Судебная практика в советской правовой системе / Под ред. С.Н. Братуся. – М., 1975. – С. 3-74.

7. В інших джерелах виокремлюються таки види правозастосовчої практика як 1) поточна, 2) прецедентна и 3) узагальнена. В поточному вигляді практики майбутній досвід тільки починає формуватися в вигляді деяких тенденцій правозастосування. Але вже в „прецедентному” пласті досвід правозастосування певним образом упорядковується і виходе за межу нестабільних тенденцій, при цьому він одержує ту чи іншу зовнішню стійку об’єктивізацію – Див.: Рожнов А.П. Правоприменительная пактика как нетрадиционный источник росийского права. – Волгоград, 2003. – С. 11.

8. Гук П.А. Судебный прецедент как источник права. Дисс. канд. юрид. наук: 12.00.03. – Саратов, 2002. – С. 88-89

9. Кросс Р. Прецедент в английском праве. – М., 1985. – С.8.

10. Советская юстиция. – 1940. – № 22. – С. 41 – 42.

11. Судебная практика Верховного Суда СССР. – 1949. – № 10. – С. 27 – 28

12. Див.: Дрішлюк А.І. Про визначення місця судового прецеденту в системі джерел цивільного права України // Університетські наукові записки. Збір. Науков. праць. № 3 (15) – С. 72-75

13. Див.: Дрішлюк А.І. Законодавче закріплення судового прецеденту на прикладі примусового припинення права власності // Наукові записки. Серія „Право”. Вип. 6. – Острог, 2005. – С. 243-249.

14. Боботов С.В. Нормообразующая функция судебной практики / Судебная система России: Учеб. пособие. - М.: Дело, 2000. – С. 30; Гук П.А. Судебный прецедент как источник права. Дисс. канд. юрид. наук: 12.00.01. – Саратов, 2002. – С. 83.

15. Спасибо-Фатєєва І. „Трансцендентна судова мімікрія” або про принципи права, аналогію закону та права у сучасній практиці //Вісник Академії правових наук. – 2003. – № 4. – С. 146.


Процьків Н.М.

к.ю.н., доцент кафедри цивільного права

ЧНУ ім. Ю.Федьковича


ОСОБЛИВОСТІ РОЗІРВАННЯ ПІДРЯДНИХ ДОГОВОРІВ

Новий Цивільний кодекс чітко визначив спрямованість договору підряду на виконання певної роботи, що послугувало основою для уніфікації правового регулювання договорів підрядного типу з договорами на оплатну передачу майна у власність.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник в свою чергу зобов’язується прийняти та оплати виконану роботу. Таким чином, між укладенням договору підряду і отриманням результату роботи проходить певний час. За цей період замовник може втратити інтерес в отриманні результату роботи. Тому закон (якщо інше не передбачено договором підряду) надає замовнику право розірвати договір підряду в будь-який час, відмовившись від його виконання згідно ст. 849 ЦК. При цьому він зобов’язаний сплатити підряднику винагороду за виконану частину роботи і відшкодувати йому збитки, завдані розірванням договору, оскільки розірвання договору замовником не пов’язано з будь-якими порушенням зі сторони підрядника, а обумовлено виключно його бажанням. До отримання повідомлення підрядником договір продовжує діяти.

Замовник також має право розірвати договір підряду шляхом односторонньої відмови від договору у випадку, якщо підрядник своєчасно попередив про переведення додаткових робіт із цієї причини істотно може бути перевищений кошторис, а замовник з таким перевищенням ціни не погоджується. Підрядник в даному випадку має право вимагати оплати ціни за виконану роботу. Згідно ст. 844 ЦК при відсутності інших вказівок в договорі підряду ціна роботи вважається твердою, а це означає, що підрядник не має права вимагати збільшення твердої ціни. Але при суттєвому збільшенні вартості матеріалів і устаткування, наданих підрядником, а також послуг, що надавалися йому третіми особами, підрядник має право вимагати збільшення встановлення ціни, а при відмові замовника виконати таку вимогу, підрядник має право вимагати розірвання договору. Такі випадки розірвання договору підряду не пов’язані з невиконанням сторонами своїх зобов’язань.

Але в деяких випадках у тієї чи іншої сторони договору підряду виникає право на розірвання договору у зв’язку з неналежним виконанням своїх обов’язків іншою стороною.

Підряднику таке право надано в наступних випадках:

Якщо замовник, не дивлячись на своєчасне і обґрунтоване попередження зі сторони підрядника про:

• недоброякісність або непридатність матеріалів, одержаних від замовника;
  
• те, що додержання вказівок замовника загрожує міцності або придатності виконуваної роботи;
  
• наявність інших, що не залежить від підрядника, обставин, які загрожують міцності або придатності виконуваної роботи, в розумний термін не замінив вказівок про спосіб виконання роботи або ж не усуне інших обставин, що загрожують міцності або придатності виконуваної роботи.
  

Крім того підрядник вправі вимагати відшкодування спричинених розірванням договору збитків згідно ст. 848 ЦК.

Вирішивши розірвати договір, підрядник приймає на себе певний ризик, як зазначає М.І. Брагінський “якщо замовник доведе, що обраний ним спосіб в дійсності ніяких негативних наслідків не тягне, дії підрядника будуть підпадати під норму, яка забороняє односторонню відмову від виконання зобов’язання”.[4, С.66]

2. Якщо замовник не надав підряднику матеріал, обладнання, технічну документацію або річ, що підлягає переробці, за умови, що це створило неможливість виконання договору підрядником (ст. 851 ЦК). Підрядник також має право вимагати відшкодування збитків.

Замовник має право на одностороннє розірвання договору шляхом відмови від виконання у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань підрядником в наступних випадках:

1. якщо підрядник не приступає своєчасно до виконання договору або виконує роботу так повільно, що закінчення її в строк стає явно неможливим (ст. 849 ЦК);
   
2. під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином і в назначений замовником підряднику розумний термін недоліки не були усунені;
   
3. при наявності в роботі істотних відступів від договору (ст. 852 ЦК). Питання про істотні відступи від договору, або інші істотні недоліки законодавством не врегульовані, і тому це питання повинно вирішуватись у кожному конкретному випадку замовником та підрядником, а при недосягненні згоди судом. Таким чином підрядник може оскаржити односторонню відмову замовника від виконання договору в судовому порядку.
   

У всіх перерахованих випадках замовник має право вимагати відшкодування спричинених збитків.

Крім того на підряднику лежить обов’язок повернути надані замовником матеріали, обладнання, передану для переробки річ або інше майно, а у випадку неможливості повернення – відшкодувати вартість наданого замовником майна. Дане правило прямо не закріплено в законодавстві, але випливає з аналізу норм, які регулюють договір підряду. А тому, необхідно це правильно закріпити законодавчо.

Аналізуючи ст. 861 ЦК, у випадку, коли підрядник не передає замовникові разом з результатом роботи інформацію щодо експлуатації або іншого використання предмета договору, якщо це передбачено договором або характер інформації такий, що без неї неможливе використання результатів роботи, можна зробити висновок, що дана обставина є порушенням умов договору, а тому замовник має право відмовитися від прийомки результатів роботи. Але в даному випадку не визначено право замовника на розірвання договору. На нашу думку в даному випадку необхідно керуватися ст. 20 Закону України “Про захист прав споживачів”, яка передбачає таке право, оскільки за даним Законом замовник також є споживачем.

Якщо договір розривається до прийняття замовником результату роботи, виконаної підрядником, результат незавершеної роботи залишається у підрядника.

Особливості розірвання договору побутового підряду пов’язані з тим, що даний договір носить споживчий характер. Однією його стороною завжди є громадянин-споживач, який замовляє підряднику, що здійснює відповідну підприємницьку діяльність, виконання певної роботи, необхідної задовольняти побутові та інші особисті потреби замовника. У зв’язку з цим замовнику надаються певні переваги, в тому числі і у відношенні розірвання даного виду договору.

Так, важливою гарантією прав замовника є можливість в будь-який час до передачі йому роботи без пояснення причин розірвати договір побутового підряду шляхом односторонньої відмови від його виконання. При цьому ст. 867 ЦК визнає нікчемними умови договору, які позбавляють замовника даного права. Для того, щоб відмова від договору була дійсною, замовник повинен відшкодувати підряднику збитки. Але на відміну від загальних правил, відшкодовується тільки частина встановленої ціни роботи пропорційно роботі, виконаній до сповіщення про відмову від договору і зверх того, витрати здійснені до цього моменту з метою виконання договору.

У зв’язку з тим, що замовник як споживач не має спеціальних знань відносно роботи, яку повинен виконати за договором побутового підряду підрядник, закон “Про захист прав споживачів” надає замовнику право вимагати розірвання договору без оплати виконаної роботи у випадках, коли внаслідок неповної або недостовірної інформації, отриманої від підрядника, був укладений договір на виконання роботи, яка не має властивостей, які мав на увазі замовник. Крім того, замовник має право вимагати відшкодування збитків. Якщо робота вже була оплачена, замовник має право вимагати повернення сплаченої суми. Також замовник має право вимагати компенсації моральної шкоди. Розмір моральної шкоди не може бути поставлений в залежність від вартості роботи, а повинен базуватися на характері і об’ємі спричинених споживачу моральних та фізичних страждань в кожному конкретному випадку [5, С.167].

На відміну від обов’язку відшкодувати збитки, який настає в силу самого факту спричинення шкоди внаслідок порушення договору підрядником, для виникнення обов’язку компенсувати моральну шкоду повинно бути встановлено, що підрядник діяв винно.[4, С.109]

До розірвання договору побутового підряду застосовуються і загальні правила про розірвання договору підряду, які були розглянуті вище.

Розірвання договору будівельного підряду регулюється за загальними нормами про розірвання договору підряду. Тим не менше розірвання договору будівельного підряду має деякі особливості, пов’язані з об’єктом договору, із обов’язком по забезпеченню будівництва матеріалами, в тому числі деталями та конструкціями, а також обладнанням, тому у випадку виявлення неможливості використання без погіршення якості виконуваних робіт наданих замовником матеріалів (деталей, конструкцій) або устаткування підрядник має право відмовитись від договору, а також вимагати від замовника оплати ціни договору пропорційно виконаній частині робіт. Але підрядник не може розірвати договір будівельного підряду на даній підставі у випадку, якщо замовник доведе, що неможливість використання матеріалів і обладнання виникла за обставин, за які відповідає підрядник.

Згідно Закону України “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів”[2] підрядник має право розірвати договір підряду (контракт) відповідно до умов договору і вимагати сплати неустойки та відшкодування збитків, завданих розірванням договору в частині, не покритій неустойкою у випадку, коли замовник затримав перерахування платежів, передбачених договором більш як на 90 днів.

У випадку виникнення спору про розірвання договору підряду на вимогу підрядника і передачі ним незавершених будівництвом об’єктів у зв’язку з припиненням фінансування будівництва замовнику необхідно дотримуватися досудового порядку розгляду спору, якщо будівництво здійснювалося за державним замовленням.

При розірванні договору підрядник передає по акту замовнику в узгодженні терміни будівельний майданчик, матеріальні ресурси по ньому, виставляє рахунок за виконані об’єми будівельно-монтажних робіт, а також проектно-кошторисну документацію та іншу документацію, передбачену ДБН.

Замовник приймає по акту будівельний майданчик, матеріальні ресурси по ньому, виставляє рахунок за виконані об’єми будівельно-монтажних робіт відносно участі в будівництві генерально-підрядної організації по місцю отримання такого дозволу.[3]

Аналізуючи норми, які регулюють договір підряду, можна зробити висновок, що розірвання договору будівельного підряду на вимогу замовника є підставою для розірвання договору субпідряду.


Список використаної літератури:

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003. – К.: Атіка, 2003.
   
2. Закону України “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів” від від 06.04.2000 р. // ВВРУ. – 2000. – №27. – Ст.212.
   
3. Лист державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики України про порядок розірвання контракту на будівництво від 14.11.1997 р. № 9/4-255 // Инструктивные документы и письма разъясняющие положения порядка определения стоимости строительства. Выпуск № 30. – К.: “Интерпроект”, 1998.
   
4. Брагинский М.И. Договор подряда и подобные ему договора. – М.: Статут, 1999.
   
5. Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда в России и за рубежом. – М., 1997.
   

Павловська Наталія Володимирівна

к.ю.н., доцент кафедри цивільно-правових дисциплін

Київського національного університету

внутрішніх справ України


ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ МОРАЛЬНИХ БЛАГ ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ.

В теорії права в залежності від можливості обчислення і грошової оцінки шкода поділяється на майнову та немайнову, так звану моральну шкоду, під якою розуміються всі фізичні і моральні страждання громадянина, які він потерпів від протиправних дій будь-якої особи. Якщо стосовно майнової шкоди не виникає будь-яких протиріч у чинному законодавстві, то щодо моральної шкоди до сьогоднішнього часу виникають суперечки і немає єдиної, остаточної думки по даному питанню. Матеріальні наслідки “відчутні”, “речовинні” і на відміну від нематеріальних піддаються чіткому обчисленню у визначених одиницях (гривнях, метрах, кілограмах і т.п.), тому визначення розміру відшкодування за нанесену потерпілим майнову шкоду не створює будь-яких складнощів у судових органах. Суд найчастіше виходить з відшкодування фактично понесених збитків, що виникли внаслідок протиправних дій винної особи. Головним є те, що майнова шкода була явною, дійсною і реальною. Що стосується компенсації моральної шкоди, а саме компенсації у матеріальному вираженні, то суперечки в наукових кругах навколо цієї проблеми почалися практично відразу ж після виникнення цивільно-правових норм, а саме чіткого встановлення умов настання цивільно-правової відповідальності.

На сьогоднішній день, чинний Цивільний Кодекс (далі ЦК України), а саме ст. 23 визначає, що моральна шкода полягає:

• у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
  
• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
  
• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
  
• у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
  

При розгляді особливостей відшкодування моральної шкоди, варто

приділити увагу обставинам при порушенні прав фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України: "…держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів".

У теперішній час єдиним законом, який передбачає компенсацію моральної шкоди у випадку порушення майнових прав громадянин, є Закон України "Про захист прав споживачів".

Даний закон охоплює широку галузь правовідносин, що виникають між громадянами і організаціями. Ці відносини, що випливають з договору побутового обслуговування, купівлі-продажу, договору комісії, безоплатного користування майном; зберігання, найму (оренди), перевезення, страхування, з договорів надання фінансових та банківських послуг (прийом від громадян на зберігання грошей і цінних паперів (банківський вклад (депозит), банківський рахунок), послуги щодо купівлі-продажу іноземних валют та багато ін.), з договору найму (оренди) житла, коли наймодавець є водночас виконавцем послуг (по ремонту житлового фонду, забезпеченню роботи інженерного обладнання, забезпеченню комунальними послугами) та ін.

Так, згідно зі статтею 17 Закону України "Про захист прав споживачів", право вимагати відшкодування шкоди (майнової і моральної), заподіяної товарами (роботами, послугами) неналежної якості, визнається за кожним потерпілим споживачем незалежно від того, перебував він чи не перебував у договірних відносинах з виконавцем (продавцем). Таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено, - протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги). Так, наприклад, ЧП "Аста" продавала чай за 12 гривень вищого ґатунку. У споживача Іванченко Ю.І. виникли сумніви щодо якості вказаного чаю. Лабораторні дослідження їх підтвердили: чай був другого ґатунку. Споживач звернувся до магазину, йому сплатили вартість товару та збитки на лабораторні дослідження. Але ж він, затратив забагато зусиль на відновлення правдивості, вирішив звернутися до суду за відшкодуванням моральної шкоди. Старокиївський місцевий суд м. Києва за участю юриста спілки споживачів, розглянув цю суперечку ті виніс рішення про стягнення з магазину 1000 гривень за заподіяну моральну шкоду на користь споживача на підставі Закону України "Про захист прав споживачів".

Шкода, заподіяна життю, здоров’ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню стороною, яка її заподіяла, в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено найбільш високої міри відповідальності.

Відповідно до статей 5 і 24 зазначеного Закону захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При цьому споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем проживання або за місцезнаходженням відповідача, за місцем заподіяння шкоди або місцем виконання договору. Такі позови споживачі мають право подавати до суду як безпосередньо, так і через державні органи у справах захисту прав споживачів чи громадські об’єднання споживачів.

Під моральною шкодою, заподіяною споживачеві розуміються втрати немайнового характеру, які споживач зазнав внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали у зв’язку з незаконними винними діями продавця, виготівника, виконавця або їх бездіяльністю. Право мотивувати, в чому міститься заподіяна моральна шкода, надається самому громадянинові.

Згідно з Законом "Про захист прав споживачів" виконавець відповідає за:

• прострочення виконання замовлення (наприклад, в квитанції вказано десяте травня, а реально дублянку вичистили до кінця грудня);
  
• неякісне виконання замовлення (після чистки дублянка залишилася брудною);
  
• за псування речі замовника (дублянку віддали у чистку, а там її пофарбували).
  

Так, закон "Про захист прав споживачів" регулює відносини в цій сфері, дія якого розповсюджується на діяльність всіх юридичних осіб і громадян-підприємців у сфері обслуговування населення.

При наданні туристичних послуг, захист прав споживачів врегульований статтею 21 Закону України "Про туризм", відповідно до якої туристи у місцях транзиту і тимчасового перебування мають, зокрема, право на:

• особисту небезпеку, захист життя, здоров’я, прав споживача, а також майна;
  
• отримування комплексу туристичних послуг, передбачених договором та програмою перебування;
  
• одержання відповідної медичної допомоги у разі захворювання;
  
• відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі невиконання або неналежного виконання умов договору та ін.
  

Так, наприклад, вся сім’я їздила відпочивати за кордон за туристичною путівкою, досить розповсюджені випадки на предмет відшкодування моральної шкоди. "Зоряність" готелю, харчування, екскурсійне обслуговування не відповідали умовам договору. Замість очікуваного відпочинку отримали нервозність. У даному випадку, моральна шкода відшкодовується причинителем за наявністю його вини. Розмір компенсації моральної шкоди визначається судом. Крім того, турфірма відшкодовує всі збитки, спричинені з недоліками вказаної послуги, тобто повне повернення коштів за непред’явлені екскурсії, харчування і т.п. та всі моральні та фізичні переживання і страждання, які були пов’язані з ними.

Правилами відшкодування роботодавцем шкоди, заподіяної робітникам каліцтвом, професійною хворобою або іншим пошкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків закріплюють обов’язок роботодавця відшкодувати потерпілому, який одержав трудове каліцтво, моральну шкоду (фізичні та моральні страждання).

Діючий Кодекс Законів про Працю говорить: "У випадках звільнення без законних підстав або з порушенням діючого порядку звільнення або незаконного переводу на іншу роботу суд вправі за вимогою робітника винести рішення про відшкодування робітнику грошової компенсації моральної шкоди, заподіяної йому вказаними діями. Розмір цієї компенсації визначається судом."

Так, у теперішній час, існує законодавча база для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди, так наприклад, у випадках незаконного звільнення робітника або переводу його на іншу роботу на підставі норм трудового законодавства.

Стаття 1167 чинного ЦК України закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди, вказує на те, що підстави та розмір компенсації громадянину моральної шкоди визначається правилами, передбаченими главою 82 " Відшкодування шкоди". Тобто, мова йде про відшкодування моральної шкоди, якщо фізичні та моральні страждання завдані фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю інших осіб як при виконанні договірних зобов’язань, так і у тих випадках, якщо причинитель шкоди не пов’язан з потерпілим договором. Зокрема, ст. 1172 ЦК України, є загальною нормою, яка регулює відносини по відшкодуванню шкоди завданої здоров’ю та життю при виконанні договірних зобов’язань, регулює також відносини, які виникають із обставин, пов’язаних з особистим трудом громадянина в інтересах іншої особи, в тому числі і за трудовим договором (контрактом).

Першою умовою для відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, тобто страждання та переживання в психічній сфері людини, які заподіяні діями, які порушують його права - у випадках звільнення без законних підстав або з порушенням встановленого порядку звільнення, або незаконного переводу на іншу роботу.

Звісно, що фізична шкода висловлюється в заподіянні фізичної болі, майнова - пошкодження або втрата майна. Заподіяння ж моральної шкоди може супроводжуватися і фізичними стражданнями, і майновою шкодою. Однак, відшкодування моральної шкоди відбувається незалежною від відшкодування майнової шкоди(ст. 23 ЦК України). На цих же умовах відбувається відшкодування роботодавцем моральної шкоди як самому потерпілому, якому заподіяне трудове каліцтво, так і сім’ї, яка втратила годувальника внаслідок трудового каліцтва.

Сам факт невиконання або неправильного застосування норм законодавства про трудові права робітників призводить до моральних переживань та страждань. Тому саме в сфері трудових відносин повинен мати місце принцип "презумпції моральної шкоди": "Будь-яка фізична особа, у відношенні якої скоєно неправомірне діяння (дія або бездіяльність), визнається потерпілою моральною шкодою, якщо скоївши діяння не доведе протилежне".

Другою умовою відповідальності за заподіяння моральної шкоди є протиправність. Необхідно, щоб дії роботодавця, які порушили трудові права робітника, визнавалися незаконними з точки зору трудового законодавства. Наприклад: звільнення без законних підстав або з порушенням встановленого порядку звільнення, або незаконного переводу на іншу роботу. Так, наприклад, в 10000 гривень оцінила позов запорізькій газеті "Наше місто" її колишня сотрудниця Антоніна Помазан за незаконне звільнення. Після судового розгляду газета сплатила позивачці встановлену судом суму - 5000 гривень. Пізніше Помазан вирішила витребувати через суд з "Нашого міста" ще 5000 гривень за моральну шкоду. Позов був задоволений.

Здається, що в законодавстві повинно бути закріплено право робітника на можливість відшкодування моральної шкоди у зв’язку з будь-якими незаконними діями роботодавця - наприклад, несплатою робітнику в час заробітної платні, обмеженням або позбавленням будь-яких прав і пільг і т. д. Тобто зміни роботодавцем в односторонньому порядку будь-яких з умов трудового договору (контракту) повинно супроводжуватися можливістю робітника вимагати відшкодування моральної шкоди.

Третя умова відповідальності за заподіяння моральної шкоди — причинний зв'язок між протиправною поведінкою і моральною шкодою. Тобто, передусім повинна бути протиправна поведінка з боку роботодавця, що визнається такою законодавцем. І така протиправна поведінка повинна бути необхідною умовою настання моральної шкоди, яка би не настала за відсутністю цієї поведінки: заподіяна роботодавцем протиправна поведінка повинна бути головною причиною, яка з неминучістю тягне заподіяння моральної шкоди.

Аналізуючи теорію і практику з питань компенсації моральної шкоди, А. М. Ерделєвський у своїй роботі, звертає особливу увагу на можливість визнання як первісної (безпосередньої) так і віддаленої (опосередненої) моральної шкоди. Так, наприклад, "моральна шкода... може висловлюватися у... переживаннях... у зв'язку з болю... або у зв’язку з хворобою, перенесеною в результаті моральних страждань...".

Четвертою умовою відповідальності за заподіяння моральної шкоди є вина причинителя шкоди. Принцип вини є обов’язковою умовою для притягнення роботодавця до відповідальності. Тобто, суд повинен враховувати не наявність або відсутність вини порушника, а ступінь вини. Підтвердженням того, що відповідальність за заподіяння моральної шкоди може мати місце тільки при наявності вини роботодавця, є і то, що підставою його відповідальності є не будь-які дії, а лише ті, які визначені законодавцем в якості неправомірних.

Загальними підставами порушення трудових прав, що можуть стати підставою для компенсації моральної шкоди є:

1. Незаконне звільнення.
   
2. Незаконне переведення на іншу роботу.
   
3. Необґрунтоване застосування дисциплінарного стягнення.
   
4. Відмова в переведенні на іншу роботу у відповідності з медичними рекомендаціями.
   
5. Порушення правил охорони праці (невідповідна температура повітря на робочому місці, відсутність гарячої води та ін.)
   

6. Затримка виплати заробітної плати.

7. Отримане під час роботи каліцтво або професійне захворювання.

8. Зміна істотних умов праці, якщо адміністрація, як передбачається за законом не повідомила за два місяця, (дуже розповсюджений сьогодні приклад, коли адміністрація підприємства без будь-яких консультацій з робітниками оголошує робочі дні вихідними - відповідно не платить в ці дні заробітну плату - теж є підставою для звернення в суд за компенсацією моральної шкоди).

Узагальнюючи вищенаведе, основними підставами відшкодування моральної шкоди є:

• шкода, завдана життю, здоров`ю громадянина джерелом підвищеної небезпеки;
  
• шкода, завдана життю, здоров`ю або майну споживача внаслідок недоліків товару (робіт);
  
• шкода завдана громадянину внаслідок його незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт;
  
• шкода, завдана внаслідок розповсюдження відомостей, які принижують честь, гідність та ділову репутацію;
  
• шкода, завдана при порушенні авторських прав;
  
• шкода завдана при порушені трудових прав;
  
• в інших випадках, передбачених законом.
  

При встановленні факту моральної шкоди необхідно керуватися критеріями загальнолюдських цінностей. З одного боку, критерії, що визначають суб'єктивні відчуття потерпілого, наприклад, честь, гідність, авторитет. Вони оцінюються тільки потерпілим, ступенем його сприймання заподіяної травми і її наслідків. З другого - критерії, що характеризують зовнішній прояв наслідків пошкодження здоров’я. Тут моральна шкода висловлюється в порушенні звичного для конкретної людини образу життя, викликаного нещасним випадком. Моральна шкода може висловлюватися і в реальній втраті потерпілим можливості нормально спілкуватися із друзями, знайомими, жити повноцінним життям.

Спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (23 ЦК України):

• моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб;
  
• розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення;
  
• при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості;
  
• характер та фізичних та моральних страждань оцінюється судом с урахуванням фактичних обставин, при яких була завдана моральна шкода та індивідуальних властивостей потерпілої особи;
  
• моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування;
  
• моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.