Л. М. Олійник доцент кафедри педагогіки початкового навчання Інституту педагогічної освіти Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського, кандидат педагогічних наук
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- План роботи, 1824.62kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 667.89kb.
- Проект Світового банку «Рівний доступ до якісної освіти в Україні», 923.18kb.
- Програми з російської мови загальноосвітніх навчальних закладів для розумово відсталих, 2117.07kb.
- План роботи кафедри педагогіки І психології на 2012 рік ухвалено, 1468.56kb.
- Національна академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека, 2022.42kb.
- Національна академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека, 2145.15kb.
- Попова Ольга Іванівна, доцент кафедри української мови Інституту філології Бердянського, 70.97kb.
- Ідувач лабораторії мовно-літературної освіти, доцент кафедри етнопедагогіки та мовної, 578.79kb.
- Протокол засідання журі III етапу Всеукраїнської олімпіади з педагогіки І психології, 40.39kb.
3.4. Трансперсональна психологія
В контекстi психодинамiчної теорiї, що реалiзується методом АСПН, становить iнтерес трансперсональна психологiя, розроблювана доктором медицини Станiславом Грофом (Сан-Франциско). Наукою неможливо займатися, вважає вiн, без певного набору апрiорних тверджень, цiнностей, технiк. Як тiльки парадигма прийнята в суспiльствi, починаються стадiя "нормальної науки". Її метою є, по сутi, розвязання глибинного завдання - пiзнання психіки. Її ж результати в основному визначенi самою парадигмою. Крiм того, вченi вибирають лише тi проблеми, якi можуть бути розвязанi з допомогою вже наявних концептуальних i методичних (iнструментальних) засобiв.
Нова, радикальна теорiя нiколи не буде доповненням або приростком до iснуючих знань. Вона змiнює основнi правила, вимагає смiливого перегляду або переформулювань фундаментальних припущень попередньої теорiї. Тому тут неминучим є ход концептуального хаосу, коли нормальна практика науки пiдводить до вiдкриття. Це тягне за собою несумiснiсть старої парадигми з новою. Вищесказане опосередковано пояснює й виправдовує зовсiм новий пiдхiд у психотерапiї, який розробляється С. Грофом: ЛСД-терапiя. Вiн пише: "працюючи з ЛСД, я вже давно вирiшив, що не можна iгнорувати ... данi лише на тiй основi, що вони несумiснi з базовими припущеннями сучасної науки". Станіслаф Гроф, уводячи людей у психоделiчнi стани з допомогою спецiальної хiмiчної речовини, стверджує, що їхньою характерною рисою є стирання вiдмiнностей мiж матерiєю, енергiєю й
свiдомiстю. "Внутрiшнi бачення можуть бути такими реалiстичними, що стають успiшною iмiтацiєю явищ матерiального свiту, й навпаки, те, що у повсякденному життi у твердим "матерiалом", може розсипатися в паттерни енергiї, в космiчний танець вiбрацiй або в гру свiдомостi" . Важливо, що психоделiчним станам властива багатомiрнiсть, яку ми констатували також i в символiцi малюнкiв: "виникають комплекснi переживання з конденсованим або складанням змiстом". Застосування ЛСД дає пiдставу констатувати чотири типи психоделiчних станiв: абстрактнi переживання (або естетичнi), психодинамiчнi (або бiографiчнi); перинатальнi й трансперсональнi.
Перинатальнi - це вiдображення подiй, якi безпосередньо передують бiологiчному народженню, повязанi з ним або настають зразу за ним. С. Гроф стверджує, що людське несвiдоме вмiщує сховища, або матрицi, активiзацiя яких веде до повторного переживання бiологiчного народження.
Трансперсональнi переживання - це вiдчуття розширення свiдомостi за межi Его. Такi переживання у своєрiдною iсторичною регресiєю в бiологiчне, культурне або духовне минуле. "Багато хто повiдомляє, - пише С. Гроф, - про яскравi фрагменти досвiду на клiтинному рiвнi свiдомостi, що, очевидно, вiдображає їхнє iснування у виглядi сперми чи яйцеклiтини".
Для нас дослiдження Грофа становлять великий iнтерес, оскiльки численнi символи малюнкiв (без настанови на занурення їхнього автора в подiбнi перинатальнi чи трансперсональнi переживання) вiдображають аналогiчнi явища. Далi ми представимо емпiричний матерiал Руслана, який це засвiдчує. Подiбнi збiги ставлять пiд сумнiв упевненiсть, нiбито перинатальнi переживання - це актуалiзацiя вiдповiдних сховищ несвiдомого. Гадаємо, вони можуть мати психогенне походження. Ми неодноразово переконувалися: Едiпова ситуацiя знаходить розвязку в переконаннi, що "я єднаюся з батьком (iз матiрю) через яйцеклiтину, яка дала менi життя". Таку розвязку знаходить захисна тенденцiя - "бажане перетворюється на дiйсне", на способи єднання з забороненим (iнцестуозним) об’єктом, якому вони були властивi. Тому так часто спостерiгається фатальна приреченiсть людини на певнi регресивнi способи поведiнки; послаблення тиску цiєї "приреченостi" на свiдомiсть фактично означає ослаблення єднаючого ланцюга з табуйованим обуктом. При цьому сам факт такого регресивного єднання перебуває за межами свiдомостi. так само. як i кровозмiшувальний потяг.
Наш психодинамiчний аналiз продукцiї суб'єкта дає змогу вийти на iнфантильнi витоки цих регресивних сил i через усвідомлення їхнього iнфантильного походження, зв’язку з рисами людей, до яких був потяг, зрозумiти причини вiдчуження (невизнання) подiбних форм поведiнки власного "Я".
Отже, вiдбуваються омертвiння певної частини "Я", й на вартi цього стоять "психологiчнi захисти" з їхньою здатнiстю спотворювати соцiально-перцептивну iнформацiю.
3.5. Гуманістична психологія
Спинимось на порiвняльнiй характеристицi теоретичних передумов АСПН iз груповою психотерапiую американця К. Роджерса , центрованою на клiєнтi.
Цей учений присвятив 35 рокiв iндивiдуальнiй терапiї й лише згодом переконався в надзвичайних перевагах впливу групи на суб'єкта. Нас цiкавлять теоретичнi позицiє Карла Роджерса не лише як представника гуманiстичної теорiє, а й як дослiдника, котрий утiлював груповi методи вдосконалення особистостi в практику школи, оскiльки навчально-виховним закладам украй необхiдною була бiльша свобода.
Приймаючи всю гуманiстичну спрямованiсть групової роботи, яку обгрунтував К. Роджерс, усе ж не можемо погодитися з його позицiую "неуправлiння групою". Тут може бути два пiдходи:
а) визначення своєї позицiє в групi як вiдсутностi формальної структурованостi групового процесу, як рiвностi позицiй керiвника й членiв групи, як абсолютизацiє спонтанностi й невимушеностi поведiнки в груповiй динамiцi й т. п.;
б) забезпечення латентного рiвня iндивiдуально-особистiсних i групових змiн, якi передбачають невидиме управлiння динамiкою всiх процесiв у групi.
Саме другий варiант перебуває в центрi уваги спецiалiста-груповика в спрямуваннi процесiв АСПН. Адже хто прийшов навчатися, той заiнтересований у результатах, а не прагне лише побути в ситуативно приємнiй атмосферi роджерiанiвського гатунку. Тому в групi АСПН емпатiя не виступає головним механiзмом психокорекцiї, бо вона (як ми переконанi) входить до числа необхiдних умов створення сприятливої для навчання атмосфери в групi. Цi останнi, за нашим переконанням, пов’язанi з об'єктивуванням семантичних характеристик несвiдомого його логiки, яка зумовлює базовi форми психологiчних захистiв". Емпатiя ж (керiвника з клiєнтом) здатна лише знизити ситуативнi захисти (опори), проте не в змозi виступити iнструментом проникнення в несвiдоме з його амбiвалентнiстю, суперечнiстю й запрограмованiстю дитинством. Бiльше того, якшо врахувати специфiку "психологiчних захистiв" з їхнiми побiчними емоцiйними ефектами (якi нерiдко є викривленими), то емпатiя без проробки проблеми на когнiтивному рiвнi може хибно закрiпити суб'єкта в його iнфантильних емоцiйних реакцiях, якi здебiльшого слугують рентним настановленням. Потрiбно врахувати також тенденцiї вампiризму, якi в разi абсолютизацiї механiзму емпатiї вiдкоригувати буде дуже важко.
У групi АСПН емпатiя йде в парi з прийняттям особистостi iншого (й самого себе) таким, яким вiн у. А шлях до цього пролягає через розвиток розумiння себе й iншого. Тому емпатiя не лише сприяє навчанню, а й сама розвиваються разом з iнтеграцiєю.
Контрольні питання:
1. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (Модель нутрішньої динаміки психіки)
2. Теоретичні моделі психокорекційної практики
3. На чому робиться акцент при психоаналітичній моделі психокорекційної практики
4. Феноменологічний підхід до психокорекції
5. Активне соціально-психологічне навчання та його теоретико-методологічне підґрунтя
6. Онтопсихологія
7. Інтегральний психоаналіз (аналітична трилогія)
8. Теорія психосинтезу
9. Трансперсональна психологія
10. Гуманістична психологія
Тема 14
Групова динаміка як чинник психокорекції
План
1. Особливості процесуальної діагностики в групі АСПН
2. Закономірності динаміки індивідуально-особистісних і групових змін у процесі АСПН
3. Поняття особистісної проблеми суб’єкта та ґенеза
4. Поняття психічного захисту. Його різновиди й функції
5. Особливості вивчення "психічних захистів"
6. Групова динаміка як фактор психокорекції
7. Результативність психокорекційного процесу в групі АСПН
1. Особливості процесуальної діагностики в групі АСПН
Загалом дiагностика походить вiд грецького слова - здатний розпiзнавати. Процесуальна психодiагностика означає здатнiсть психолога розпiзнавати в процесi групової корекції iндивiдуально-психологiчнi вiдмiтнi риси особистостi.
Стосовно процесуальної психодiагностики ми передбачаємо симультанне злиття в практицi психодiагностичного та психокорекцiйного процесiв, їхню багаторiвневiсть i динамiчнiсть. Психодiагностичнi висновки в групi будуються на матерiалi моделi, котра формується в невимушенiй, спонтаннiй ситуацiї, без наперед заданої програми дiй учасникiв навчання. Адже саме за таких умов вiдкриваються можливостi вивчення особливостей внутрiшньої детермiнованостi дiй.
Процесуальнiй психодiагностицi, так само, як i психокорекцiї, що йде з нею в парi, завжди притаманна неповторнiсть конкретно-семантичного аспекту. Як неповторна людина, з якою проводиться психокорекцiиний процес, так само неповторними є й процес i результати психодiагностики.
Чим же зумовлюється неповторнiсть психодiагностичних висновків. Головними тут виступають зовнiшнi чинники й рiзниця в активностi учасникiв навчання на рiзних етапах розвитку групи. Це вимагає адекватних iнструментальних засобiв психодiагностики. Особливостi процесуальної психодiагностики залежать вiд ступеня ригiдностi "захисних" тенденцiй iндивiда, вiд його психологiчної готовностi до навчання й мотивацiйної сили та орiєнтацiї на самозмiни, на оновлення свого способу життя, бачення довколишнього свiту.
Неповторнiсть процесуальної сторони психодiагностики повязана з неповторнiстю конкретного складу групи та своєрiдностi особистiсних проблем учасникiв навчання.
Такий пiдхiд передбачає розвиток (спiльно з психологом) психодiагностичних здiбностей клiєнта й навичок самопiзнання. В учасникiв АСПН виробляється уважнiсть до будь-яких проявiв психiки, особливо до матерiалiзованих дiй, до розумiння того, що немає "другосортної" поведiнкової "продукцiї", як немає й неважливих емоцiйних станiв. Сам факт їх виникнення вже є значущим моментом. Але тiльки через пiзнання його першопричин вiн може перетворитися в учбовий i сприяти пiзнанню та самопiзнанню.
Залучення учасникiв АСПН до самопiзнання вiдбувається неявне, "неспецiальне", а навчальний ефект досягається на латентному рiвнi. Важливим є прийняття групових принципiв роботи всiма учасниками (а не дотримання їх лише керiвником). Не сприяє розвитковi їхнiх здiбностей самодослiдження та корекцiя.
Спiльним для всього психодiагностичного процесу є й те, що професiонал-керiвник АСПН повинен дбати про розвязання водночас декiлькох завдань: злиття в одне цiле психодiагностики з психокорекцiєю и мобiлiзацiю психодiагностичних можливостей учасникiв навчання,їхнiх здiбностей самокорекцiї.
Вибудова психодiагностичних гiпотез вiдбуваються поступово на фонi постійної їх перевiрки й уточнення. Інколи припущення в групi дають i психокорекцiиний ефект, пiдвищують сензитивнiсть у напрямi прогресивних самозмiн.
Може виникнути запитання, чи не наводимо ми людину на хибний шлях. На це можна вiдповiсти так: когнiтивнi передумови особистiсної проблеми характеризуються iмперативнiстю, яка визначає напрям поведiнки в бiльшiй мiрi, нiж те припущення, яке може висловити керiвник групи. Лише точна психодiагностика несе в собi можливостi психокорекцiї.
Процесуальна психодiагностика в групi АСПН передбачає, що психолог володiє теорiєю питань особистiсного розвитку суб'єкта, що стосується позитивної дезiнтеграцiєю, розумiння теорiї "психологiчних захистiв". З iншого боку, здiйснення процесуальної психодiагностики не спираються з самого початку нi на якi конкретнi припущення, нi на якi клiше - класифiкацiя рис характеру, типи особистостi, що зумовлювали б спрощенiсть пiзнання й пiдготовку iндивiда пiд якусь наперед задану рамку, штамп.
Процесуальна психодiагностика в АСПН будується на максимальному наближеннi до внутрiшньої феноменологiї суб'єкта, до його бачення себе й оточуючих, до його розумiння проблем i несвiдомих передумов труднощiв спiлкування. З огляду на це в групi, як правило, не використовуються будь-якi поняття академiчної психологiї, що передбачають знання "наперед", знання "поза суб'єктом", знання, обтяженi оцiнними судженнями в чорно-бiлих категорiях. Завдяки такому пiдходу ми можемо пiзнавати складнiсть взаємозв'язкiв мiж свiдомою й несвiдомою сферами суб'єкта.
В процесi психодiагностики багато важить значущiсть подiї, факту поведiнки для суб'єкта, сила його емоцiйного сприймання, а не вiдповiднiсть академiчним схемам пiзнання. Тому ми надзвичайно уважнi до будь-якого змiсту, що йде вiд клiєнта - чи то малюнок, чи розповiдь, чи емоцiйна реакцiя, чи iнтерпретацiя. За таких умов для нас вiдкриваються можливiсть пiзнати логiку несвiдомого на поведiнковому матерiалi того чи iншого учасника навчання, який пiддається аналiзовi.
Ще одна iстотна особливiсть процесуальної психодiагностики полягає в тому, що її висновки завжди вiдноснi, й ми не прагнемо дати завершену картину особистостi "на даний момент"; залежно вiд аналiзованого матерiалу, а також вiд рiвня розвитку групи та сензетивностi суб'єкта складаються (або нi) психодiагностичнi висновки.
2. Закономірності динаміки індивідуально-особистісних і групових змін у процесі АСПН
АСПН є лабiльною системою психологiчного впливу, зорiєнтованою на iндивiдуально-неповторну допомогу кожному учасниковi навчання. Особистiснi проблеми, з якими люди приходять у групу, не усвiдомлюються ними в своїй психологiчнiй сутi, не пов’язуються з iнфантильними витоками. Прояснення психологiчного смислу особистiсної проблеми є завданням АСПН. Разом iз тим є певнi загальнi закономiрностi в особливостях особистiсних проблем учасникiв навчання та в розвитку самого групового процесу. Для цього професiонал у галузi АСПН повинен добре знати особливостi таких психiчних процесiв, як дезiнтеграцiя й iнтеграцiя, бачити їхнi прояви в особистiсних змiнах, аби забезпечувати позитивнiсть процесу дезінтеграції i вториннiсть iнтеграцiї (на бiльш високому рiвнi розвитку психiки суб'єкта).
Цим закономiрностям підлягає весь психокорекцiйний процес АСПН як в iндивiдуальних, так i групових його варiантах. Як уже вказувалося ранiше, мiж дезiнтеграцiєю та iнтеграцiєю є зворотна залежнiсть, тобто чим вищий рiвень групової iнтеграцiї, тим бiльше можливостей вiдкриваються для iндивiдуально-особистiсної позитивної дезiнтеграцiї, яка й приводить iз часом до вторинної iнтеграцiї на вищому рiвнi розвитку. Може виникнути запитання: чому закономiрностi особистiсної й групової динамiки в психокорекцiї ми повязуємо з процесами дезiнтеграцiї й інтеграції. Адже цi поняття швидше каталiзують динамiку, а не визначають семантику.
Пояснюється це тим, що, коригуючи, ми фактично нiчого нового не привносимо: ми працюємо з тим, що вже є у суб'єкта, змiнюючи напрям, динамiку структурних компонентiв психiки з метою нiвелювання особистiсних деструкцiй. В психокорекцiйному процесi вiдбуваються переорiєнтацiя психiчної енергiї з деструктивних (руйнiвних) каналiв у конструктивному напрямi, який би допомiг клiєнтовi привести у вiдповiднiсть засоби взаємодiї з довколишнiм свiтом iз його намiрами, бажаннями, очiкуваннями. Розумiння цього дасть змогу психологовi цiлеспрямовано пiдтримувати кожного учасника АСПН в усвiдомленнi конкретних передумов власної особистiсної проблеми й намiтити шляхи її конструктивного розвязання. Ми допомагаємо клiєнтовi встановити звязки мiж свiдомими й несвiдомими аспектами психiки, виявити невiдповiднiсть мiж цiлями, бажаннями й тими засобами, якi вiн застосовує для їх досягнення тощо.
Звичайно, клiєнт збагачується новими формами й засобами (вербального й невербального) спiлкування в групi АСПН, але до тих пiр, поки вiн перебуває в полонi власних проблем, його свiдомiсть обтяжена певними викривленнями, позбавитись яких можливо в разi прояснення каузальної канви цих явищ. Тому фактично процес психокорекцiї полягає у з’ясуваннi причин труднощiв спiлкування, породжуваних несвiдомими аспектами психiки суб'єкта.
Професiйним грунтом такої роботи є процесуальна психодiагностика, якiй треба придiлити особливу увагу. Загальнi ж закономiрностi, на якi ми спираємося в груповiй психокорекцiї, полягають у позитивнiй дезiнтеграцiї й вториннiй iнтеграцiї. Через каталiзацiю цих процесiв забезпечується управлiння груповою психокорекцiєю й iндивiдуально-неповторними змiнами кожного суб'єкта.
3. Поняття особистісної проблеми суб’єкта та генеза
Поняття «особистiсна проблема» не розкрите в психологiчнiй лiтературi через вiдсутнiсть дослiджень у галузi практичної психологiї, зокрема глибинної психологiї. Проблема завжди потребує розвязку, який тут ускладнюється деякими невiдомими, iмплiцитно прихованими вiд субукта даними. Їх неусвiдомлення унеможливлює її розвязання. Часом постають економiчнi, соцiальнi, академiчнi та інші проблеми, розвязання яких залежить вiд обiзнаностi суб'єкта, вiд його компетенцiї в цих питаннях. І успiх стає доступним у мiру набуття досвiду, розширення знань за рахунок переведення даних з iмплiцитного стану в експлiцитний.
Розвязання особистiсної проблеми потребує розширення й поглиблення рефлексивних знань, якi включають зiставлення намiрiв до дiї iз самими дiями суб'єкта. Йдеться про те, що суб'єкт часто не в змозi адекватно усвiдомлювати свою особистiсну проблему, бо перебуває в полонi iлюзiй, породжуваних викривленнями свiдомостi, що потребує "захистiв". Це, мабуть, головна, специфiчна характеристика особистiсної проблеми, психологiчна суть якої або зовсiм не усвiдомлюуться суб'єктом, або усвiдомлюуться викривлено, або ж фрагментарне. Тому так важливо допомогти суб'єктовi вичленувати власну особистiсну проблему. Здебiльшого в поле його свiдомостi потрапляють наслiдки її дiї: вiдчуття напруженостi, тривоги, очiкування невдачi, пiдвищена агресивнiсть або пасивнiсть, апатiя та iнше. Тобто суб'єкт швидше може усвiдомлювати ситуативнi наслiдки дiї особистiсних проблем, не розумiючи їхнiх особистiсних першопричин та бiльш уразливих наслiдкiв для всiєї його психiчної життєдiяльностi. Каузальний аспект особистiсної проблеми повязаний з iсторiєю життя й, особливо, з дитинством суб'єкта, з наявнiстю у людини внутрiшньої стабiлiзованої суперечностi, яка маркується в психiцi й iнтегрується через процес суб'єктивної інтеграції є системою "психологiчних захистiв".
4. Поняття психічного захисту. Його різновиди й функції
Поняття "психiчного захисту" було введене 3. Фрейдом як засiб розвязання конфлiкту мiж свiдомим i несвiдомим. Основну функцiю "захистiв" 3. Фрейд убачав у зниженнi емоцiйної напруженостi, що провокувалася тривогою за здiйснення соцiальне значущих цiлей, яким суперечили потяги, що йшли вiд "iд". Саме таке трактування "психологiчних захистiв" панує в психоаналiтичнiй лiтературi. Ґрунтовнi дослiдження цього феномена були проведенi дочкою 3. Фрейда - Анною Фрейд. Іншi хоч i вказують на поняття "психiчних захистiв" як досить вагомого явища для розумiння психiки, проте спецiально його не дослiджували. Все це зумовило розумiння "психiчних захистiв" як окремих механiзмiв, що iснують автономно. Це - рацiоналiзацiя, проекцiя, перенесення, регресiя, катарсис, iдентифiкацiя, замiщення тощо.
Наш багаторiчний досвiд проведення групової психокорекцiйної роботи показав, що "психiчнi захисти" функцiонують у певнiй цiлiснiй i досить динамiчнiй системi, iндивiдуально неповторнiй для кожного суб'єкта. Системнiсть у провiдній характеристиці "психiчних захистiв", яка здасться головним, центральним механiзмом: "в iд слабкостi до сили". Такий пiдхiд до функцiйної органiзацiї всiєї захисної системи допомагає зрозумiти iнтегруюче ядро захистiв у всiх його проявах. Аналiз одержаного нами емпiричного матерiалу показує, що завдання захистiв може трактуватися двояким шляхом: з одного боку, зберегти незмiнними й задовольнити iнфантильнi iнтереси "Я", а з iншого - забезпечити захист "Я" в сучасних умовах життєдiяльностi суб'єкта. У звязку з цим ми вбачаємо пiдстави видiлити два дуже важливi види захистiв (невiдомi в психологiчнiй лiтературi): базовi захисти й ситуативнi (периферiйнi) захисти.
Як випливає з вищесказаного, в базових захистах осiдає весь iнфантильний емоцiйно значущий досвiд суб'єкта, повязаний iз "людьми дитинства". Цi люди визначаються наявнiстю до них первинних лiбiдiозних потягiв (або, навпаки, мортидiозних вiдштовхувань), якi невидиме програмують актуальну поведiнку. Ця система виражається в певнiй логiцi несвiдомого, яка є когнiтивною базою "психiчних захистiв". Когнiтивний рiвень захистiв характеризується системними якостями, що не усвiдомлюються суб'єктом. Вони пiдкоряються єдиному механiзмовi: "вiд слабкостi до сили". Поняття психiчної слабкостi й сили ми розумiємо в загальноприйнятому їх трактуваннi у психологiї, хоч у кожного суб'єкта вони досить iндивiдуалiзованi.
Індивiдуальна неповторнiсть має вираження в системi "умовних цiнностей", в їх ієрархiзацiї за силою значущостi для суб’єкта, оригiнальнiй у кожному конкретному випадку. "Умовнi цiнностi" лежать ближче до базових захистiв, нiж "захиснi" засоби, пов’язанi з ситуацiєю. "Умовнi цiнностi" та периферiйнi захисти здiйснюють функцiї промiжного ланцюга мiж базовими захистами та об'єктивною реальнiстю.
Наш багаторiчний досвiд ведення груп АСПН переконує у важливостi об'єктивування несвiдомого, яка й виражає когнiтивну основу базових захистiв. Ця логiка кожного разу iндивiдуально неповторна, тому зрозумiло, що класифiкувати ситуативнi захисти й форми їх прояв є недоцiльно, бо вони є невичерпними через iндивiдуальну варiативнiсть. Механiзми захистiв, вiдкритi 3. Фрейдом, можна вiднести до форм прояву периферiйних захистiв. Що ж до базових захистiв, то вони взагалi не пiдлягають будь-якiй категоризацiї. Кожний випадок показує, що їм властива неповторнiсть, зумовлена логiкою несвiдомого, яка визначає глобальнi захиснi настановлення суб'єкта. Логiка несвiдомого є дуже чiткою, незмiнною, неповторною й iмперативною у впливi на поведiнку суб'єкта. Базовi захисти односторонньо здiйснюють бачення ситуацiї "назовнi", залишаючись невидимими для свiдомостi. Тому несвiдоме "мудрiше" за свiдоме.
Завдяки цьому логiка несвiдомого зберiгається недоторканою з боку критики свiдомостi, а ригiднiсть захисних настановлень - нерушимою.
Аналiз емпiричного матерiалу дає пiдстави висловити ще одне вагоме твердження: логiка несвiдомого єдина, вона є цiлiсною, завершеною. Їй властива послiдовнiсть i чiткiсть i вона виражаються в кожному поведiнковому актi, хоч i не лежить на його поверхнi. Пiзнання її краще проводити на конкретному матерiалi, що розгортаються в часових параметрах. В одноактнiй поведiнцi свiдоме й несвiдоме виражаються симультанне. Дискретнiсть у їх розмежуваннi може бути досягнута лише шляхом цiлiсного аналiзу поведiнкового матерiалу суб'єкта протягом тривалих групових занять.
5. Особливості вивчення "психічних захистів"
Феномен "психiчних захистiв" став предметом спецiальних дослiджень А. Фрейд. Вона пояснює обмеженiсть гiпнотичного способу вивчення несвiдомого, за якого "Я" заважало дослiдниковi, й тому вiн послаблював його дiєвiсть гiпнотичним впливом. "Я" суб'єкта не брало участi в гiпнотичному процесi. Коли психотерапевт уводив у свiдомiсть данi, одержанi шляхом самостiйного вторгнення у "Воно" (несвiдоме), то "Я" починало "бунтувати" й чинити опiр - вести боротьбу проти навязаного йому елемента "Воно", й терапевтичний ефект згасав.
Пiдхiд до "Я" як до такого, що може заважати в роботi з несвiдомим, певною мiрою зберiгаються й при застосуваннi методу вiльних асоцiацiй", коли "Я" бiльше не усуваються насильно. Йому "пропонують" не стримуватися вiд потоку плинних асоцiацiй i не вимагати вiд висловлювань логiчних взаємозвязкiв. Те, що вимога може бути досягнута лише до певної межi, й дає змогу вивчати "психiчнi захисти", бо вони якраз лежать у площинi опорiв, якi вiдображають складнiсть вiдношень мiж свiдомим i несвiдомим. Потiк вiльних, асоцiацiй може порушуватися "захисними" механiзмами. Ця ситуацiя, коли суб'єкт (клiєнт, пацiєнт) не виконує основне правило психоаналiзу - "говорити все, що приходить у голову", повязана з об’єктуванням "опорiв".
Лiнiя взаємодiї "Я" та "Воно" i є предметом дослiдження феномена "психiчних захистiв". Анна Фрейд пiдкреслює, що несвiдоме має спонтанну тенденцiю "досягти поверхнi", тенденцiю "вгору". При аналiзi захисних операцiй "Я" такої спiльностi мети звичайно ж, немає" . З цим положенням важко погодитися, оскiльки емпiричний матерiал групової психокорекцiї показує, що "захисти" "Я" iнтегруються генеральним "захисним" механiзмом: "вiд слабкостi до сили".
Психоаналiтичне бачення захистiв перебувало в полонi окремих, локальних механiзмiв, як от: рацiоналiзацiя, проекцiя, вимiщення, катарсис, iдентифiкацiя тощо. Названi психоаналiзом механiзми "захистiв" ми вiдносимо до форм "захистiв". Їхнiй характер вiдображає єднання свiдомого з несвiдомим у кожного суб'єкта. Наша позицiя в цьому близька до висловленої А. Фрейд думки: "Лише тодi, коли спостереження спрямоване почергово, то на "Воно", то на "Я", iнтерес роздвоєний унаслiдок охоплення обох сторiн людини, яка перед нами, ми можемо говорити про психоаналiз". Це висловлювання долає одностороннiсть погляду на психоаналiз як методику роботи з несвiдомим. По-перше, ця робота з несвiдомим проводиться в єдностi зi свiдомiстю, по-друге, вона нiколи не виступає самоцiллю й не передбачає його вiдторгнення, а, навпаки, його наступне органiчне входження у свiдомiсть.
Практика групової психокорекцiї, в основу якої покладена цiннiсть свободи поведiнки, не обмежується ситуацiєю "тут i тепер", а передбачає як результат гармонiзацiю свiдомого й несвiдомого в поведiнцi суб'єкта. Шлях до цього пролягає через процес вивчення системних характеристик "психiчних захистiв" учасникiв АСПН, котрi функцiйно єднають у собi такi їхнi рiзновиди, як базовi та "периферiйнi захисти". Цей шлях веде до збiльшення сили "Я" через опанування логiки власного несвiдомого i зняття тим самим суперечностей зi свiдомiстю. Енергiя, що витрачалася на iррацiональнi явища, набуває здатностi каналiзацiї в продуктивному рацiональному руслi.
Тому методика АСПН виступає водночас у ролi психокорекцiйного та дослiдницького методiв. Наукова спроможнiсть згаданого методу виявляється в тому, що вся його внутрiшня органiзацiя посилюється орiєнтацiєю на пiзнання базових (особистiсних) проявiв "психiчних захистiв". Для цього в групi АСПН максимально нiвелюються зовнiшня стимуляцiя породження ситуативних захистiв. Останнє стає можливим завдяки введенню таких групових принципiв, якi створюють атмосферу доброзичливостi, щиростi, взаємностi, психологiчної безпеки та пiдтримки гiдностi власного "Я" й iншої людини. За такого структурування групової взаємодiї в процесi АСПН вiдкриваються можливостi для вивчення характеру внутрiшньої зумовленостi "захисних" дiй. Звичайно, чим бiльшою мiрою нiвелюються зовнiшнi детермiнанти "захистiв", тим ширшi можливостi вивчення особливостей їхньої внутрiшньої зумовленостi. Це здiйснюється шляхом виявлення логiки несвiдомого, яка зумовлює настановлення суб'єкта на тi чи інші "захиснi" дiї.
Наша психокорекцiйна робота в групi повязана з послiдовними процесами групової iнтеграцiї, яка є пiдґрунтям позитивної дезiнтеграцiї деструктивних утворень психiки учасникiв АСПН. Ми далекi вiд гадки, нiбито група повинна пройти етап поляризацi конфронтацiї з керiвником, перiод фрустрацiї тощо. Все це може спричинити небажану негативну дезiнтеграцiю. Початковому етаповi роботи групи властивий дезiнтегральний емоцiйний фон завдяки необхiднiй (згiдно з груповими принципами) ситуацiї невизначеностi, вiдсутностi регламентацiйних вказiвок тощо). Проте ситуативна дезiнтеграцiя не повинна набути характеристик негативної, якiй притаманна конкуренцiя, агресiя та взаємна неприязнь, неприйняття один одного в стосунках учасникiв (членiв) групи. Якщо ж цього не трапиться, то ситуативна (емоцiйна) дезiнтеграцiя швидко переросте в iнтеграцiю групи на платформi глибинного взаємопiзнання. Груповi iнтеграцiйнi процеси не є для нас самоцiллю, а виступають лише передумовою психологiчної безпеки в глибинному самопiзнаннi, яка передбачає дiю механiзмiв позитивної дезiнтеграцiї та вторинної iнтеграцiї.
Процес вивчення логiки несвiдомого не простий, хоч i можливий. Враховуючи симультанне єднання в поведiнцi свiдомого й несвiдомого, їх можна "розвести" лише шляхом повздовжнього аналiзу групового матерiалу. Проблема для дослiдника й професiонала-практика полягає в його психоаналiтичних (iнструментальних) можливостях вичленення неповторного характеру логiки несвiдомого.
Важливим є специфiчний характер iндивiдуальної поведiнки. Потрiбно розумiти, що логiка несвiдомого є iррацiональним, позадосвiдним феноменом у психiцi суб'єкта, який краще об’єктивується в образах, нiж у словах. Тому численнi прийоми АСПН розрахованi на таке цiлiсне й невербальне вiдображення змiсту психiки.
Свiдоме значною мiрою обслуговує деструктивнi тенденції захисної системи, що виражається в певних його викривленнях, iлюзiях, специфiчних для кожного iндивiда. Ми швидше схильнi констатувати одностороннiй вплив несвiдомого на свiдоме, нiж навпаки.
Одностороннє вiдображення ситуацiї в повному її обсязi несвiдомим робить його функцiювання (та iнформування) незрiвнянно об’ємнiшим i мудрiшим (за типом компютера) порiвняно зi свiдомим. У тiй мiрi, в якiй функцiя свiдомого є вузькими, обмеженими й деформованими несвiдомим, свiдоме обтяжене вiдступом вiд реальностi. Тому дослiдження вiдступiв вiд соцiально-перцептивної реальностi є центральним у психокорекцiйнiй роботi, бо саме в них криється змiст особистiсної проблеми суб'єкта, породжуваної його "захисною системою". А це повязане з логiкою несвiдомого, яка вступає в суперечнiсть iз логiкою свiдомого. Потрiбно розумiти, що об’єктивування логiки несвiдомого - це один iз найважливiших способiв надання допомоги суб'єктовi з метою самостiйного розвязання ним власних особистiсних проблем. В результатi зростає психологiчна сила суб'єкта за рахунок розширення поля його свiдомостi та вивiльнення енергiї, яку поглинали витiснення. Тим самим розум звiльняється вiд деформацiй, що мали мiсце у власнiй рефлексiї та сприйманнi ситуацiї спiлкування. Розв’язання суб'єктом особистiсної проблеми сприяє нiвелюванню внутрiшньої суперечностi психiки шляхом налагодження звязкiв мiж свiдомим i несвiдомим. Саме це, за нашим переконанням, i є центральним завданням психологiчної практики.
Пiдводячи пiдсумок, можна стверджувати: "психiчнi захисти" - це внутрiшньо зумовлене структурне утворення психiки, якому властива системнiсть функцiйних проявiв, що виражається в логiцi несвiдомого. "Захисти", якi її реалiзують, ми вiдносимо до базових. Периферiйнi ж, або ситуативнi "захисти", хоч i повязанi з базовими, в бiльшiй мiрi слугують адаптації до ситуацiї "тут i тепер", анiж завершенню тенденцiй, породжуваних потягами дитинства.
У контекстi наших наукових гiпотез найцiкавiшим рiзновидом "захистiв" для практичної психологiї у базовi (особистiснi). Для їх вивчення в психокорекцiйнiй групi створюється така тепла атмосфера взаємин, яка б успадковувала периферiйнi "захисти", а дизiнтеграцiя такої атмосфери й здiйснюється за рахунок сили проявiв внутрiшньо детермiнованих "психологiчних захистiв". Тому метод активного соцiально-психологiчного навчання може застосовуватися з метою дослiдження такого феномена, як "психологiчнi захисти", що досi залишаються майже зовсiм не дослiдженим.
6. Групова динаміка як фактор психокорекції
Групова психокорекцiя вiдрiзняється вiд iндивiдуальної тим, що в нiй присутнiй груповий ефект, який забезпечується розвитком стосункiв у групi в напрямi iнтеграцiї. Групова динамiка каталiзує психокорекцiйний процес тим, що допомагау реалiзувати принцип багаторiвневостi в психокорекцiйнiй роботi, а це забезпечує оптимальнiсть дозування психокорекцiйних впливiв, поступальний розвиток зумовлюуться вiдповiдним характером психокорекцiї й навпаки. Психологiчна корекцiя являє собою психологiчний вплив на тi чи iншi структури з мєтою повноцiнного розвитку й функцiонування особистостi. Корекцiя застосовується в рiзних формах людської практики (в педагогiцi, медицинi та iн.); елементи психокорекцiї присутнi навiть у звичайному життувому спiлкуваннi, хоч не завжди цей процес здiйснюуться в достатнiй мiрi усвiдомлено й цiлеспрямовано.
Психокорекцiя в групi полегшується тим, що виникає атмосфера психологiчної пiдтримки, захищеностi, психологiчної безпеки. Групова iнтеграцiя дає змогу вийти на глибшi рiвнi позитивної дезiнтеграцiї особистiсної структури суб'єкта. Груповий ефект проявляється у феноменi наслiдування, коли саморозкриття одних членiв групи iнiцiює саморозкриття iнших. Одним же з головних психокорекцiйних групових ефектiв, на наш погляд, є можливiсть навчатися не лише на власному досвiдi, а й на досвiдi iнших через розвиток умiння аналiзувати груповий матерiал. Тобто починають дiяти не лише механiзм наслiдування, а й iдентифiкацiя, катарсис, якi створюють особливу робочу ауру. Інтеграцiя групи сприяє зниженню в учасникiв навчання тривожностi, напруженостi, почуття психологiчної загрози вiд присутнiх. Інтеграцiйнi процеси в групi знижують прояви ситуативних захистiв i вiдкривають можливiсть дослiдження базових форм захисної системи суб'єкта.
Групова динамiка об'єктивується в психомалюнках, якi учасники АСПН виконують щодня на тему: "Група сьогоднi". Завдяки психомалюнковi всi динамiчнi аспекти розвитку групи пiддаються рефлексiї її художнiй матерiалiзацiї. Виконання малюнка сприяє швидшому виявленню особистiсної проблеми суб'єкта Самi малюнковi тести являють собою психокорекцiйну цiннiсть i дають змогу тримати пiд контролем груповi й iндивiдуально-особистiснi змiни.
Кожному, хто зорiєнтований на професiйне опанування мистецтва управлiння груповою психокорекцiєю, в центрi уваги треба мати головнi механiзми цього процесу: позитивну дезiнтеграцiю i вторинну інтеграцiю на бiльш високому рiвнi розвитку. Якщо в груповому вiдношеннi ми тримаємо в полi зору головним чином динамiку iнтеграцiї групи, то в iндивiдуально-особистiсному - процес позитивної дезiнтеграцiї, який закономiрно приводить до інтеграції на вищому рiвнi розвитку. Але слiд памятати, що процес iнтеграцiї групи вiдiграє лише допомiжну роль щодо цiлей психокорекцiї, а позитивна дезiнтеграцiя має безпосереднє вiдношення до особистiсних змiн учасникiв навчання.
В iндивiдуально-особистiсному планi завданням керiвника групи у забезпечення багаторiвневостi цих процесiв i їх поступовий взаємоперехiд одного в одного, таким чином, аби часткова позитивна дезiнтеграцiя змiнювалася на часткову вторинну iнтеграцiю на вищому рiвнi розвитку. Засвоєні силою й часовими параметрами процеси дезiнтеграцiї й iнтеграцiї повиннi мати зворотний взаємозвязок, при цьому iнтеграцiя групи трохи випереджає особистiсну дезiнтеграцiю. Це має враховувати керiвник групи.
Із вищесказаного ясно, що глибинне саморозкриття членiв групи є небажаним ранiш, анiж група готова сприймати й аналiзувати iнтимний матерiал, та й сама людина (протагонiст) не повинна потрапити в ситуацiю, коли з часом пожалкує про свою поведiнку (усоромиться її). Дуже важливо, щоб у першi днi роботи групи, коли вiдбувається процес "розморожування", керiвник не сприймав присутнiх крiзь призму деяких власних гiпотез (відносно їхнiх особистiсних проблем) або завершених психодiагностичних висновкiв, зроблених на пiдставi тестового обстеження. Психодiагностичнi прогнози мають народжуватися в групi в результатi аналiзу поведiнкового матерiалу її членiв, який звертатиме увагу логiкою несвiдомого та фактами вiдступу вiд реальностi, якi зумовлюються психологiчними захистами.
З моменту виникнення перших гiпотетичних припущень управлiння групою набуватиме iндивiдуально виправданої (для того чи iншого її члена) спрямованостi на розкриття першопричин особистiсних проблем учасникiв. Треба також памятати, що процеси дезiнтеграцiї й iнтеграцiї досягають у групi найбiльшої iнтенсивностi через 5-6 днiв (при роботi по 10-12 год. на добу), i тодi є пiдстави вважати, що група перебуває у найпродуктивнiшому перiодi - робочiй стадiї (яка прийшла на змiну початковiй стадiї - "розморожуванню").
Якщо iндикатором дезiнтеграцiї є емоцiйнi стани суб'єкта (подив, тривожнiсть, сором, смуток, вiдчуття "втрати грунту під ногами", ефект "душної ночi", невдоволенiсть собою та iн.), то показником iнтеграцiє на бiльш високому рiвнi розвитку у розширення самосвiдомостi, здатнiсть до самоаналiзу, до рефлексiї, сензитивностi, розумiння ролi дитинства у визначеннi глобальних життєвих настановлень, здатнiсть до ауто психокорекції тощо.
При цьому дуже важливо забезпечувати позитивний характер дезiнтеграцiї й уникати негативного її характеру. Найчастiше це спричинюється актуалiзацiую ситуативних форм "захисту". Цьому може сприяти ситуацiя, коли керiвник умисно намагається викликати агресiю на себе. Й бiльшiсть присутнiх переконанi, що групова поляризацiя є необхiднiстю. За таких умов вони не усвiдомлюють важливiсть спiльностi цiлей групи й керiвника. Вся психокорекцiя послiдовно має пробуджувати конструктивнi прояви енергiї (лiбiдо), а не деструктивнi, руйнiвнi (мортiдо). В групах, зорiєнтованих на поляризацiю взаємин, недостатньо розумiють функцiйнi особливостi "психологiчних захистiв", якi легко актуалiзують недоброзичливiсть у взаєминах.
Дуже важливою є послiдовнiсть дiй керiвника групи, спрямованих на позитивну дезiнтеграцiю, що виключає провокування негативної реакцiє в групi (на кого б то не було).
Добре, коли з самого початку члени групи прилучаються до процесу дослiдження, зорiєнтованого на пiзнання себе та iншого, що вимагає здатностi обернути себе на об’єкт вивчення.
Єднання зусиль керiвника та групи в пiзнаннi суб'єктивних труднощiв спiлкування сприяє iнтеграцiї, а не поляризацiї. Для цього дуже важливо, щоб присутнi навчилися знiмати з себе ситуативнi "захиснi" реакцiї завдяки переважанню групових цiнностей, навчилися взаємоприйняттю суб'єкта таким, яким вiн є, взаємопiдтримцi. Психологiчна захищенiсть нейтралiзує емоцiйний рiвень переживань учасникiв занять. Розвиток умiнь об'єктивного аналiзу групового матерiалу та самопiзнання зближує керiвника групи та її членiв. Тому iнтеграцiя групи, згiдно з методичними засадами АСПН, виражаються в гармонізації зусиль усiх членiв групи в опануваннi специфiкою та особливостями проявiв периферiйної захисної системи суб'єкта і логiкою несвiдомого, яка є когнiтивною основою базових (особистiсних) "захистiв", що впливають на магiстральнi життєвi його настановлення. Опанування учасниками навчання основ психологiчного аналiзу матерiалу потрiбне як для забезпечення результативностi в АСПН, так i для того. щоб навички аналiзу збереглися й допомагали в життєвiй ситуацiї спiлкування, сприяли постiйному розширенню рефлексивних знань. Тому поняття кiнцевого результату роботи групи АСПН у вiдносному.