5. Циклічність як форма економічного розвитку

• Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
• Програма соціально-економічного та культурного розвитку Буського району, 908.43kb.
• Державна програма економічного І соціального розвитку україни на 2012 рік та основні, 1251.4kb.
• 1  Основні тенденції економічного та соціального розвитку економіки жидачівщини в контексті, 1154.23kb.
• Програма економічного І соціального розвитку міста Лозова на 2011 рік, 2181.91kb.
• Стратегічний план економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, 860.99kb.
• Стратегічний план економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, 861.44kb.
• Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
• Програма економічного І соціального розвитку м. Охтирка, 1356.45kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку Тернопільського району на 2011, 1372.28kb.

5. Циклічність як форма економічного розвитку. Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного вироб-ва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється. Період від однієї ек-ї кризи до іншої назвали економічним циклом. Ек-й розвиток має циклічний характер. Під ек-ми циклами розуміють періодичні коливання вир-ва, зайнятості та цін, які характерні для ек-ки. Ек-й цикл має кілька фаз. Фаза піку циклу харак-ся повною зайнятістю і повною потужністю виир-ва. У цій фазі циклу ціни мають тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється. У наступній за піком фазі – спаду, вир-во і зайнятість скорочуються, але ціни не піддаються тенденції до зниження. Ціни падають лише в тому разі, коли спад серйозний і тривалий, тобто коли виникає депресія. Найнижча точка спаду(або депресія) харак-ся тим, що вир-во та зайнятість досягнувши найнижчого рівня, знову починають „вибиратися” з самого дна. Зрештою у фазі пожвавленя рівень вир-ва підвищується, а зайнятість зростає аж до повної зайнятості. У міру того. як пожвавлення в ек-ці набирає силу, рівень цін може почати підвищуватись аж доти	поки не виникне повна зайнятість і вир-во не запрацює на повну потужність. Економісти по різному пояснюють причину таких коливань а саме: 1)технічними новинами, які періодично активізують ділову активність; 2)війнами і іншими зовнішніми факторами; 3)монетарним явищем, а саме збільшенням або зменшенням грошової маси. 4)великим обсягом інвестицій у певний період, які викликають необхідність освоювати створені потужності, що зумовлює спад подальших інвестицій.	6. Антиінфляційна економічна політика. Розвинуті країни світу нагромадили значний досвід проведення антиінфляційної політики. Основними заходами держави у боротьбі з інфляцією, передусім з голопуючою та гіперінфляцією, є: 1)регулювання попиту і пропозиції; 2)індексація доходів; 3) контроль за цінами та з\п. Найтиповіші дії держави за розбіжності попиту і пропозиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умови вироб-ва ВНП нижче від оптимальної величини, держава повинна привести в дію три основних методи регулювання: 1. знизити податок на прибуток, щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм; 2. збільшити витрати державного бюджету і насамперед державні закупівлі товарів і послуг; 3. зменшити відсоткову ставку за кредиті, отже, збільшити грошову масу в економіці. Крім цих заходів, слід провадити активну амортизаційну політику, збільшити обсяг капіталовкладень у державному секторі. Якщо пропозиція вище від платоспроможного попиту, а вироб-во ВНП перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй	необхідно збільшити податки на прибуток , скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і ,отже, зменшити грошову масу. Індексація доходів здійснюється залежно від темпів інфляції. Вона визначається рівнем прожиткового мінімуму і узгоджується з динамікою індекса цін. За постійної інфляції індексацію через певні проміжки часу повторюють. Контроль за цінами і з/п здійснюють протягом нетривалого часу, оскільки в іншому разі відкритий тип інфляції трансформується у закритий і руйнується механізм ринкового саморегулювання. Загалом боротьбу з інфляцією необхідно вести шляхом використання комплексу заходів, передусім скорочення бюджетного дефіциту, поступового усунення диспропорцій в економіці, проведення раціональної податкової політики, посилення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, підвищення курсу національної валюти інвестування інвестиційної діяльності.
48. Гранична та середня схильність до споживання і заощадження. Схильність до споживання (СС)-це поняття вироблено Дж.М.Кейнсом.Споживання складає ту частину доходу,яка призначена для придбання споживчих товарів і послуг і в масштабі суспільства являє суму споживання всіх економічних суб’єктів.Чим вищий дохід,тим вище може бути споживання.Якщо дохід низький,він буде цілком витрачений на споживання.Якщо дохід зростає,то споживання збільшується,але не в тій самій пропорції,що й дохід. Величина заощадженого доходу збільшується зі зростанням доходу більш високими темпами. Гранична схильність до споживання (ГСС)–коефіцієнт,який характеризує відношення між зміною споживчих видатків і зміною наявного доходу приватної економіки. Гранична схильність до заощадження (ГСЗ)–коефіцієнт,який характеризує відношення між зміною заощаджень і зміною наявного доходу приватної економіки. Середня схильність до споживання (ССС)-коефіцієнт,який відображає відношення споживчих видатків до наявного доходу приватної економіки. Середня схильність до заощадження (ССЗ)-коефіцієнт,який відображає відношення заощаджень до наявного доходу приватної економіки. Вимірювання залежності споживання і заощадження від наявного доходу здійснюється з допомогою коефіцієнтів СС(с) і СЗ(s).У статичному а-зі застосовується коефіцієнти ССС і ССЗ,які визначаються формулами: с=С/DI; s=S/DI,де С-приватні споживання,S-приватні заощадження,DI-наявний дохід приватної економіки. У динамічному аналізі застосовуються коефіцієнти ГСС та ГСЗ,які визначаються формулами: с=∆С/∆DI; s=∆S/∆DI.Звернемо увагу на важливу властивість:сума коефіцієнтів середньої,або граничної,схильності завжди дорівнює одиниці,тобто c+ s=1.Це зумовлено тим,що за даного наявного доходу будь-яка зміна споживання компенсується протилежною зміною заощаджень.І навпаки.	33. Товар і його властивості В ринковій системі, яка ґрунтується на товарному типі виробництва, фактори і результати виробництва виступають у формі товарів. Товар - це форма економічного блага виробленого з метою обміну на інші блага чи на гроші, а не для власного споживання. Товарами можуть бути: речовий продукт, послуги, інформація, а також економічні ресурси - праця, капітал, земля тощо. Будь-який товар має дві властивості: По-перше, властивість задовольняти якусь людську потребу (споживча вартість або корисність), по-друге, властивість обмінюватись в певних, пропорціях на інші товари (мінова вартість або цінність товару). З точки зору корисності товари поділяються на такі групи: споживчі (задовольняють особисті потреби людей) і виробничі (засоби виробництва); субститути (взаємозамінні товари) і комплементні (взаємодоповнюючі товари); тривалого користування (автомобілі, холодильники та інші) і нетривалого користування (хліб, бензин, напої тощо). Останні зникають після разового споживання. Крім того, споживчі товари бувають нормальними (високої якості) і нижчими (гіршими за якість); із зростанням доходів зменшується споживання нижчих товарів і зростає споживання нормальних. Другою властивістю товару є вартість або цінність, яка проявляється на поверхні економічних явищ через, свою форму - мінову вартість, тобто певне кількісне співвідношення, в якому один товар обмінюється на інший, Розглянемо трактування вартості.(цінності) за концепцією витрат праці та концепцією корисності. За трудовою теорією вартості єдиним джерелом вартості є праця, а величина вартості товару визначається величиною суспільно необхідних витрат праці (робочого часу) на виробництво даного товару. Ціна товару трактується при цьому грошовим виразом його вартості. Вона здатна відхилятись від вартості у той чи інший бік під впливом попиту на даний товар чи його пропозиції. Теорія корисності блага говорить, що цінність блага визначається його суб’єктивною корисністю для споживача, тобто його суб’єктивною оцінкою останнім необхідності і бажаності даного блага. Оцінка корисності певного товару, а отже, і його цінність залежать від інтенсивності потреби у ньому і запасу (кількості) даного блага, що є у розпорядженні у споживача.	8.Підприэмство як форма госпдарюваняня . Підприємство (п-во) – ініціативна, новаторська дія-ть господарюючого суб’єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою максимальної вигоди. П-во виражає економічні відносини між його суб’єктами з приводу вир-ва, розподілу і присвоєння життєвих благ та послуг. За типом об’єднання осіб і капіталів можна виділити три основні організаційно правові форми п-ва: одноосібне володіння, товариство, корпорація. Одноосібне володіння – під-во, у якому майно належить одному суб’єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу. Основні об’єкти одноосібних форм – магазини, ремонтні майстерні, п-ва побутового обслуговування та громадського харчування, тобто дрібні та найдрібніші п-ва. Тут задіяні переважно невеликі капітали, можливості яких обмежені, що зумовлює відповідні труднощі одноосібного приватного бізнесу. Товариство - форма організації п-кої дія-ті, що засновується на об’єднування (пайовому, дольовому) майна різних власників. За характером об’єднання капіталів і дія-ті фіз. і юр осіб, а також рівнем їх відповідальності за ек-ні результати, розрізняють повне товариство (Т), командитне Т, товариство з обмеженою відповідальністю. Повне Т – об’єднання капіталів двох і більше осіб для спільної п-цької дія-ті. Повне Т створюється і функціонує тільки на основі установчого договору, в якому визначається сфера і строк дії, розмір, вид і порядок внесення паю учасниками, форми їх участі у справах товариства, порядок ведення справ, найменування Т. Командитне Т –складається з дійсних членів і вкладників. Лише дійсні члени приймают ріш і керують	товариством, вони і одержують більшу частину прибутку. Вкладники не мають права голосу і лише одержують % від прибутку. У ТзОВ майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли у статутний фонд. Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами дія-ті в капіталомістких сферах. Корпорація – є юр особою, що утворюється об’єднанням на пайових засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до ТзОВ, оскільки відповідає за своїми зобов’язаннями лише власним капіталом. Майновий ризик акціонерів обмежується тільки тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції. Статутний фонд акціонерного Т –розподілений на певне число акцій, рівних номінальній вартості. Розмір дивіденду залежить від маси прибутку, виду та кількості акцій та і.т.д.
30. Еластичність попиту та її фактори Попит – це залежність обсягу продажу певного блага від його ціни. Закон попиту: обсяг попиту спадає при зростанні ціни. і навпаки. Цінова еластичність попиту - це ступінь залежності величини попиту від зміни ціни. Відсоткова зміна величини попиту Е попиту = Відсоткова зміна ціни Якщо величина попиту змінюється на більший відсоток, ніж ціна, то попит є еластичним; якщо змінюється величина на менший відсоток, то попит нееластичний. При еластичному попиті дохід зростає в міру того, як знижується ціна. При нееластичному загальний дохід зменшується в міру зниження цін. Цілком еластичний і цілком нееластичний попит є двома крайніми випадками ситуації на ринку. При вертикальному розміщенні кривої попиту величина попиту є постійною при зміні ціни (цілком нееластичний). При горизонтальному розміщенні, при підвищенні ціни не може бути реалізована жодна одиниця товару. Одинична еластичність – ціна і величина попиту змінюються на однаковий відсоток. Еластичний попит за ціною вимірюється за допомогою коефіцієнта еластичності. Е попиту = 0 - цілком нееластичний попит; Е попиту = 1 – попит з одиничною еластичністю; Е попиту > 1 - еластичний попит; 0 < Е попиту < І - нееластичний попит; Е ПОПИТУ прямує до нескінченності – цілком еластичний попит.		61.Моделі ек-х систем. Умовно можна виділити 3 основні ек моделі:традиційна,командна, змішана. В ек-но слабо розвинутих країнах існує традиц ек система,яка базується на традиціях конкретно взятої країни.Хар-ка: відсталі технології,поширена ручна праця,обмеження наук технічн прогресу,суспільно-колективне ведення госп-ва,дрібно-товарне вир-во. Командна ек-ка.Переважає суспільна (держ власність)плануваня вир-ва.Основний інструмент держ. регул.є Держплан.Держава на основі прямих методів впливає на ек-не життя, зокрема плануваня цін,з/п, банків,%. Ринкова ек-ка-це така форма орг-ції вир-ва при якій індивід виробники і споживачі взаємодіють через ринок, по принципу ”що-як-для кого виробляти” за допомогою системи цін, прибутків,збитків,попиту і пропозиції. Держава забезпечує захист приватної власності і відповідну правову структуру,що сприяє свободі підприємництва. Змішана ек-ка -це така ек система,в якій викор-ся різні форми власності та ринк або держа механізм регулюваня.При такій системі уряд займає активні позиції,сприяє стабілізації і зростаню ек-ки. У зах країнах ефективно діє соціально-ринкова ек-ка,яка є різновидом	змішаної і хара-ся високою соціальною захищеністю всього населення. Типові моделі ек систем: Американська: заохочення підпр-цтва, збагачення найактив частини населення, часткові пільги і допомоги малозабез-м; орієнтація на високий рівень продук-сті праці; держ втручання в ек-ку неглибоке.Вона ефект-на якщо 1)населення зростає повільно,що дає змогу поступово нагромаджувати капітал.2)країна досягає стадії масового спожив,коли найвищим пріоритетом стає задово-ня індивід потреб спожи-ча. Японська хар-ся певним відставанням рівня життя від прод-сті праці; істотне втручання держави в госп життя,щоб створити таке макроек середовище,в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Певне відставання темпів зростання з/п порівняно з зростанням прод-сті праці. Шведська : головн принцип: в розмежуванні 2 ек фун-й:створення багатств і його розподіл. 1-шу ф-ю виконує приват сектор, 2-гу – уряд,який намаг-ся усунути несправедливість через перерозподіл доходів.
62.Закон спадної граничної корисності(ГК) та його викор-ня Під ГК розуміють додаткову корисність або задоволе-ня,одержане людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. У кін 19ст Вільям Стенлі Джевонс сфоормулював важливий у теорії вибору споживача закон спадної ГК: зі збільшенням кіль-сті споживання товару його ГК або додаткова корис-сть,яку одержує споживач з наступною порцією, має тенденцію до скорочення. Фу-я ГКє спадною лінією. Закон спадної ГК має велике значення як для орг-ції вир-ва того чи ін товару,так і в споживальній поведінці людей.Уявлення про спадну ГК лежить в основі поясненя закону	попиту ,має ключову роль в усвідомлені того яким чином споживачам належить розділити свої грошові доходи між різними товарами і послугами які вони бажають купити.Теорія ГК пов*язує кор-ність кожної речі з її запасами тобто з таким явищем як рідкість. Щоб зробити висновок щодо факторів,якими визначається кор-ність благ необхідно з*ясувати відношеня між потребами і засобами їх задоволеня.Правило,яке регулує це відношеня:чим ширші та інтенсивніші потреби,тобто чим їх більше,і чим менша з одного боку кіл-сть благ,яка призначена для їх задоволеня,тим вищими будуть ті ступені потреб,на які повино закінчуватись їх задоволеня,тим вища буде ГК.І навпаки,чим вужче коло потреб,які необхі-дно задовільнити,чим менша їх важливість і, з іншого боку,чим більший запас матеріальних благ тим нижчий той ступінь,до якого доходить задово-леня потреб,тим нижчою має бути ГК таких благ.	53.В-ти в-цтва в короткостр.періоді Короткостр.період-це період часу, протягом якого п-ство змінює обсяги в-цтва про-ії за допом. більш інтенсивного викор-ня наявних, тобто фіксованих вироб.потужностей(зміна змінних в-т при незмінному стані постійних);часу для зміни вироб.потужностей тут не вистачає. У короткості.періоді зміна якого-небудь елемента змінних в-т має своїм наслідком відповідну зміну в тому ж напрямку заг.фіз.обсягу випуску про-ії. Гранич.продукт-показує зміну випуску залежно від залучення кожної додат.одиниці в-т за умови, що всі ін.види в-т залишаються незмінними. Швидкість зростання змінних і вал.в-т залежить від природи вироб.процесу, і, зокрема від того, чи досягло в-цтво такого рівня, коли починає діяти закон спадної віддачі. Суть закону спадної віддачі(закон спадного гранич.продукту), виражається в тому, що починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресурсу(напр.праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (напр. Капіталу) дає спадний додат., або гранич., продукт у розрах-ку на кожну наступну 1-цю змінного ресурсу. Це означає, що зростання обсягу в-цтва буде поступово уповільнюватися пропорційно до збільшення к-сті робітників, які виробляють про-ію на даному обл.-ні. Падіння віддачі відбувається через те, що вичерпуються можливості саме цього ресурсу, тоді як викор-ня всіх інших лишається на незмінному рівні.	12. Фіскальна політика(ФП) та її види. Фіскальна політика (від латин fiskalis – належ до інтересів казни) – зміни, які вносить уряд у розміри та умови оподатк-я, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації економіки. Згідно із постулатів кейнс-ї теорії уряд для досягн-я повної зайнятості та зниж-я інфляції повинен проводити цілеспрямовану фіск-ну політику. В період екон спаду пров-ся стимулююча ФП, яка включає збільш-я держ-х витр-т або зниж-я податків, а найчастіше поєднуються обидва методи. Якщо виникає загроза надлишкового попиту, що призводить до інфляції, то зд-ся стримуюча ФП. Вона включає в себе скорочення держ-х витрат або зб-ня податків. Проведення дієвої ФП передбачає необх-ть певного проміжку часу між початком дестабілізації екон-ки і усвідомленням цього явища, а також для прийняття і зд-ня законод-ми та виконачими органами правильних і ефективних заходів. Стимулюючий хар-р ФП може бути малоефективним, якщо він послаблює інвестиційні процеси, а також коли зміна валютного курсу значно послаблює дієвість цієї політики.
9. Грошовий ринок (ГР) та його характеристики. ГР балансує грош потоки і грош обіг вцілому. Але роль ГР не обмежується межами грош обороту. Найважливішою якісною хар-ю ГР є процент. ГР: - ринок грошей (обіг до 1 року); - валютний р-к; - р-к короткострокових банк-х кредитів; - р-к короткострокових фін-х активів; - р-к капіталу(обіг більше ніж рік); - р-к ЦП; - р-к середньо та довгостр-х банк-х кредитів. ГР потребує регулювання, або впливу саморегулюючих структур. Суб”єкти ГР (продавці, покупці, посередники). Грошові потоки в межах ГР істотно розрізняються, це пояснюється суттєвою різницею прямого та опосередкованого фін-ня в рамках ринку. Пряме фін-я – це переміщення коштів по ринеових каналах безпосередньо від власника до позичальника. Опосередковане фін-я відбувається за законом попиту та пропозиції. Балансування попиту та пропозиції та формув-я % на гроші виступає найважливішою функцією ГР. Існують суттеві відмінності формув-я попиту та пропозиції на ГР. Попит –це намагання суб”єктів мати в своєму	розпорядженні певну встановлену ними масу грошей. Пропозиція грошей на рівні окремого суб”єкта залежить від зміни доходності розміщення коштів а активи, отже від зміни %. Чим вища % ставка, тим вища пропозиція. Ринок ЦП як складова частина ГР. Ринок ЦП – це складова частина фін-го р-ку, де відбувається трансформація заощаджень в інвестиції за допомогою специфічного товару ЦП. ГР повинен забезпечити повну трансформацію заощаджень в інвестиції, існує 2 позиції щодо реального виконання цієї задачі: монетаристи –так; кейнсіанці – ні. Монетаристи – ринкова система має механізм регулювання, що стримує економічну кризу, впливає на форми та на сімейні господарства: стимулюється бажання інвестувати та заощаджувати в рівних розмірах = %. Зростання % призводить до зростання заощаджень та падіння інвестицій, якщо заощадження перевищують інвестиції. Кейнсіанці: рішення про заощадження та інвестування приймаються різними екон-ми суб”єктами, що діють за різними мотивами.	10. Сутність та розвиток сучасного світового господарства(СГ). СГ – це система нац-х господарств та відносин екон-ї власності, що форм-ся в єдину цілісність завдяки наднац-му господ-му механізму на основі інтернаціоналізації технохологічного способу вир-а. Глибинну сутність СГ розкриває система нкон-х законів, що управляють його розвитком. До з-в нац-х госп-в, які діють у межах СГ, належать з-н вартості, з-н попиту і пропозиції, з-н грошового обігу, з-н концентрації капіталу та ін. СГ пережило нерівномірний розвиток від поділу єдиного світогосп-го механізму (в кін 19 ст-сер 20ст) до об”єднання торгівельної, трудової, кредитно-фінансової та валютної сфер. Зростаюче знач-я міжнар-х екон-х відносин було пов”язане з формув-ям і розвитком промисловості, машинної індустрії, виникненням нових галузей і видів вир-ва тощо. Мануфактурне вир-во(14-17 ст) дало і вимагало значного розшир-я ринків сировини і збуту. Спочатку епіцентрами такого розвитку були технічно розвинуті держави та згодом національні економіки створили об”єднану сферу – світову економіку або світове господарство. В 20 ст екстенсивний розвиток інтернаціоналізації господарського життя на базі торгівлі був доповнений вивозом позичкового і виробничого капіталу. Розвиток СГ значною мірою залежить від світової валютної системи.	В др пол 20 ст почалась нова фаза розвитку СГ, що почалась під впливом таких факторів: - випереджаючий ріст обробної промисловості; - покращення транспортної інфраструктури; - розв-к електроніки, кібернетики; - розв-к ТНК; - зміни на ринках позичкових капіталів. Сучасне СГ прийнято розглядати, як систему взаємопов”язаних економік, де кожній країні належить своя, особлива роль. Нинішньому етапу розвитку СГ притаманний перехід до науково-інформаційного укладу, зростання мобільності і гнучкості екон-х суб”єктів; загострення конкурентної боротьби за ринки збуту; посилення впливу нових технологій на соц-ек процеси; використання науково-технічних досягнень для інтенсифікації економіки; розширення транспортних потоків і сворення нових комунікаційних технологій; міжфірменнна і міждержавна кооперація, обумовлена необхідністю залучення значних фін-х і кадрових ресурсів. Основні групи країн у СГ: розвинені держави (США, канада, країни ЄС, Швейцарія, Ісландія); країни, що розвиваються(Аргентина, Бразилія, Мексика, Тайвань, Південна Корея); країни з перехідною екон-ю(країни РЕВ і країни СРСР).