5. Циклічність як форма економічного розвитку
| Вид материала | Документы |
- Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
- Програма соціально-економічного та культурного розвитку Буського району, 908.43kb.
- Державна програма економічного І соціального розвитку україни на 2012 рік та основні, 1251.4kb.
- 1 Основні тенденції економічного та соціального розвитку економіки жидачівщини в контексті, 1154.23kb.
- Програма економічного І соціального розвитку міста Лозова на 2011 рік, 2181.91kb.
- Стратегічний план економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, 860.99kb.
- Стратегічний план економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, 861.44kb.
- Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
- Програма економічного І соціального розвитку м. Охтирка, 1356.45kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку Тернопільського району на 2011, 1372.28kb.
| операцій країни, дві сторони якого зрівноважують одна одну, але і певний стан цих операцій. Структура платіжного балансу така: - торговий баланс (співвідношення між вивозом і ввозом товарів); - баланс послуг і некомерційних платежів (баланс "невидимих” операцій); - баланс руху капіталів і кредитів. | 59. Внесок українських вчених в розвиток економічної теорії. М.І. Туган-Бараноавський був прихильникомоснов класичної теорії, досліджував філосовсько-методологічні проблеми, політекономію, мікро- та макроекономічну теорію, історію економічної думки, економічну теорію різних країн, економічну соціологію тощо. За власним визнанням, не був прихильником жодної економічної школи, хоча жодна школа не могла уникнути впливу його ідей. Серед багатьох проблем, які досліджував були: проблеми вартості ринкових благ (витратна модель вартості), ринкове ціноутворення, ціннісно-вартісний аналіз, промислові цикли, макроекономічний аналіз, інвестиційна теорія циклічних економічних криз. Деякі праці: „Основи політичної економії”, „паперові гроші і метали”, "Промышленные кризисы в современной Агнглии, их причини и влияние на народную жизнь", „Учение о предельной полезности хозяйственных благ как причина их ценности” тощо. С.А. Подолинський видатний вчений, публіцист і громадський діяч. Розробив самостійну та оригінальну теорію про роль, праці у збереженні, перетворенні і нагромадженні сонячної енергії на поверхні Землі. В праці "Праця людини та її відношення до розподілу енергії” стала основою нової енергетичної теорії суспільного розвитку, оскільки в ній вперше поєднано природничі і суспільні дослідження, дано нове визначення праці, як засобу виробництва. Г.М. Цехановецький викладач політичної економії в Київському університеті в 1854 - 1872рр. Притримувався економічним поглядам Сміта, якого, вважав вченим, що об’єднав розкидані економічні істини в одну систему. М.І. Зібер під час навчання на юридичному факультеті Київського університету захоплювався вивченням | економічних наук, зокрема політичною економікою і статистикою. Їх викладали вчені-педагоги М.Бунге і Г.Цехановецький, які мали відношення до формування наукових інтересів Зібера. У 1868р. Зібер захистив магістерську дисертацію на тему „Теорія цінності і капіталу по Рікардо у зв’язку із пізнішими доповненнями й роз’ясненнями”. Ці вчені залишили багату наукову спадщину, що є синтезом українських культурних надбань європейського господарського досвіду і світової економічної думки. | |
| 60.Економічні ресурси та їх класифікація. Для здійснення господарської діяльності люди використовують необхідні засоби, які називаються економічними реурсами (факторами виробництва). Під економічним ресурсами розуміють усі природні, людські і виготовлені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Ресурси поділяються на: 1.Матеріальні ресурси: земля, сировинні матеріали, капітал; 2.Людські ресурси: талант. Земля - усі природні ресурси: ґрунти, ліси, родовищі, корисні копалини, водні ресурси тощо. Земля - основний і вихідний фактор виробництва. Основними природними умовами, які впливають на розвиток господарства є кліматичні умови, наявність корисних копалень, географічне положення. Капітал мас дві особливості: 1.Завжди є результатом попередньої праці людей; 2.Призначений не для споживання, а для подання виробництва. Ресурси є: трудові, вичерпні, невичерпні, відновні, невідновні. | 62.Закон спадної граничної корисності та його використання. Під граничною корисністю ротуміюмь додаткову корисність,або задоволення, одержане людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної граничної корисності. Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживальній поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподілити свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити. Теорія граничної корисності пов'язує корисність кожної речі з її запасами, тобто з таким явищами як рідкість. (Наприклад: корисність перлів незначна порівняно з корисністю хліба, проте, гранична корисність перлів значно вища за корисність хліба). Щоб зробити висновок щодо факторів, якими визначається корисність благ, необхідно з’ ясувати відношення між потребами і засобами їх задоволення. Правило, яке регулює це відношення, формується так: чим. ширші та інтенсивніші потреби, тобто чим їх більше і, чим вони важливіші, і чим менша з одного боку, кількість благ, яка призначена для їх задоволення, тим вищими будуть ті ступені потреб, на які повинно закінчуватися їх задоволення, тим вищою буде гранична корисність. І, навпаки, чим вужче коло потреб, які необхідно задовільнити, чим менша їх важливість і, з іншого, боку, чим більший запас матеріальних благ, що є у розпорядженні людини, тим нижчий є той ступінь, до | 63.Закон спадної віддачі та особливості його використання. Закон спадної віддачі - один із законів ринкової економіки, який полягає, у тому, що починаючи, з певного моменту, послідовне приєднання одиниці звітного ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, якщо кількість робітників, які обслуговують дане машинне устаткування, буде збільшуватись, то ріст обсягів виробництва відповідно знижуватиметься. Цей закон діє за умови, що кожний додатковий робітник на підприємстві мас однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навиків, здібностей. Таким чином, при наявності оптимальної, кількості зайнятих на підприємстві, кожен додатковий робітник вносить менший вклад у загальний обсяг виробництва, порівняно зі своїм попередником. З точки зору продуктивності праці дія закону спадної віддачі виражається у тому, що середня продуктивність буде зростати до тих пір, поки величина продукту додаткового робітника перевищуватиме величину "середнього продукту” або середню продуктивність раніше зайнятих робітників. Отже, аналіз темпів зростання продуктивності праці виявлятиме стадії її зростання, зниження (падіння) і негативного значення граничної продуктивності. Приклад: t- випуск за одиницю часу Припустимо, що фірма в своїй діяльності використовує лише один змінний ресурс - працю, віддачею від якої є продуктивність. Праця за одиницю часу У міру завантаження обладнання випуск продукції швидко зростає (точки А, В, С), але потім приріст поступово уповільнюється. Якщо продовжити наймати робітників, то вони вже нічого не зможуть добавити до об'єму виготовленої продукції. |  |
| 64.Сучасні напрямки та школи економічної теорії: інституціалізм. Інституціалізм – це один із напрямків західної економічної думки, що виник наприкінці ХІХ на поч. ХХ ст. заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами, рушійного силою визнав психологічні соціально-правові фактори. Засновниками були: американські науковці Т.Веблен, Д.Коммонс, У.Гамільтон, англ. економіст А.Гобсон. В процесі розвитку суспільства відбувається процес природного вибору інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Представники інституціалізму виступили з різкою критикою маржиналізму (одна з течій неокласичної економічної теорії), неокласичної теорії ринкової рівноваги з її методологічним принципом граничної корисності і продуктивності обмеженості ринку та ринкової рівноваги як універсального механізму розподілу обмежених ресурсів і самого капіталізму. При аналізі корпорації прихильники інституціалізму значну увагу приділяли процесу відокремлення власності від контролю за виробництвом, ввели поняття "абсентейістської власності”(власності, якої немає, яка розсіюється серед акціонерів, що втрачають контроль над засобами виробництва), що призвело до принципових змін у системі управління виробництвом. Це управління здійснює не підприємець, а управляючі, які дбають про свої вузько групові інтереси і контролюють корпорації. Найпрогресивнішими ідеями прихильників сучасного інституціоналізму є необхідність участі трудящих у власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій. | 65.Сучасні напрямки і школи економічної теорії: неокласицизм. Об'єктом дослідження неокласичної економічної теорії - поведінка „людини економічної”, що як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до „мінімуму” затрати. Ця теорія виникла в 70-х р. XIX ст. її засновники – австралійці К.Менчер, Ф.Візер, англієць І.Джевонс, швейцарець Л.Вальрес. Основною категорією аналізу вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості. Вартість товару вони визначають корисністю останнього, найменш потрібного предмета споживання, тобто граничною кориснісю. Загальні принципи концепції „граничної корисності” були розвинуті С.Вікселем та Дж.Б.Кларком. Згідно з концепцією „граничної корисності” вартість с результатом виробничої діяльності, в ході якої кожний з виробничих факторів (праця, земля, капітал) вносять свій внесок в її утворення, а величина вартості вимірюється граничною корисністю одного з цих факторів при незмінній величині двох інших. Була ще висунута теорія загальної економічної рівноваги згідно з якою механізм вільної конкуренції (насамперед ринкового ціноутворення) забезпечує „справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів”. | 66.Монетаризм: теорія і сучасність. Монетаризм - економічна теорія, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон'юктури та встановленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту. Монетаризм виник у середині 50-х р. XX ст. у США. Його лідер - глава чиказької школи політичної економії М.Фрідмен - виступає проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту. На його думку, державне регулювання економіки малоефективне через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва, тому його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу. Виходячи з кількісної теорії грошей, монетарної теорії економічного циклу, монетаризм розглядає роль грошової маси як визначальної ланки господарського механізму. Монетаризм намагається ліквідувати або вкрай урізати соціальні програми держави, виступає за масове безробіття як засіб боротьби з інфляцією. Рецепти монетаристської школи значною мірою втілені в програмах Міжнародного Валютного Фонду. Нав'язуючи їх республікам колишнього СРСР як умову надання кредитів, експерти цього фонду спрощенно обґрунтовували шляхи виходу цих країн з глибокої економічної кризи. Такі рецепти певною мірою намагались втілити у практику керівники НБУ, окремі уряди країни з часу проголошення її державної незалежності. | 67.Попит на економічні ресурси в умовах ринку. Виробляючи товари та послуги, фірми витрачають економічні ресурси. Деякі з цих ресурсів, такі як сталь, пластмаси, електроенергія тощо, у свою чергу вироблені фірмами. Якщо ми досліджуватимемо виробництво, скажімо, тієї самої сталі, що використовується фірмами як ресурс, то побачимо, що і вона вироблена за допомогою ресурсів, землі, праці, капіталу. Просуваючись уздовж ланцюга продуктів, що використовуються як затрати ресурсів, ми маємо можливість пояснити увесь випуск національної економіки через економічні затрати основних ресурсів - землі, праці, капіталу. Фірми змінюють обсяги споживання ресурсів, реагуючи на зміни в попиті на створювані за їх допомогою блага. Наприклад, збільшення попиту на комп'ютери, зумовлює зростання попиту на комп'ютерні програми і програмістів; коливання в попиті на житло спричинює відповідні зміни в попиті будівельних фірм на будівельні матеріали та послуги будівельників. Таким чином, попит на будь-які ресурси є похідним від попиту на товари і послуги, що виробляються за допомогою затрат цих ресурсів. З цієї причини попит на економічні ресурси називають похідним попитом. Саме ця особливість попиту на ресурси забезпечує зв'язок між продуктовими та ресурсними ринками. Оскільки попит на ресурс є похідним від попиту на продукт, то не дивно, що люба зміна в попиті на продукт буде впливати на ціну продуту і, отже, на граничний продукт у грошовому вираженні (ГПГВ) даного ресурсу. Звідси, при інших рівних умовах, зміни в попиті на продукт, який виробляється певним видом праці, приведе до зрушеним (зсуву) в попиті на працю в тому ж самому напрямку (попит на продукцію зросте - більше працівників потрібно, впаде - менше). |
| 68.Система національних розрахунків та її принципи. Система національних рахунків - це систем, взаємопов'язаних економічних показників, які відображають загальні й найбільш важливі аспекті економічного розвитку, пов'язні із виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формування національного багатства країни. Система національних рахунків базується на відповідних методологічних принципах. Розглянемо зокрема її принципи, які впливають на методологію обчислення макроекномічннх показників. Серед них основними методологічними принципами системи національних рахунків є такі: 1.Продуктивною с будь-яка економічна діяльність, яка приносить дохід суб'єктам цієї діяльності. Тобто критерієм продуктивності праці є одержання доходу. Це стосується економічної діяльності як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва. 2.В основі системи національних рахунків лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу. 3.Система нац. рахунків виходить із того, що економіка знаходиться в постійному кругообороті, а кругообооот - це безперервний потік „витрати – доходи”. Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи. Цьому потоку немає ні початку, ні кінця. | 70.Загальний середній і граничний продукт. В політичній економіці, у розділі макроекономіки зокрема, ключовими поняттями є задоволення потреб споживачів, що здійснюються через виробництво певної низки продуктів. Загальний продукт - це отриманий продукт від використання всіх видів ресурсів, залучених до виробництва (ТР). Середній продукт - це продукт, що припадає на одиницю виробництва АР(Q)=ТР(Q)/Q Граничний продукт - це приріст продукту при зміні обсягу виробництва на одиницю(МР). МР(Q)=ТР(Q+ І)-ТP(Q) | 71. Суть, види витрат в-тва Витрати в-тва включають в себе всі ті грошові видатки, що несе п-во виробляючи свою продукцію. З іншого боку витрати в-тва, як економічна категорія невиробничої сфери можуть не виражати відносини, що пов’язані з рідкістю вироблених продуктів і можливістю їх альтернативного використання. Витрати на в-тво товарів можуть бути зовнішніми або внутрішніми. Постійні витрати – ті які не залежать або не значною мірою залежать від обсягу в-тва і залишаються незмінними з його ростом, а в розрахунку на одиницю продуктивності – зменшуються. Змінні - зростають з ростом обсягів виготовленої продукції (придбання сировини, матеріалів транспорту).  Діє закон спадної віддачі: витрати значно зростають, а приріст продукції (величина граничного продукту) майже не змінюється. Валові витрати – це всі витрати на певний момент часу, необхідні для виробництва товару. Граничні витрати - додаткові витрати, пов'язані з виробництвом додаткової поступної одиниці продукції. Вони кількісно дорівнюють приросту змінних витрат на виробництво ще однієї, тобто наступної одиниці продукту, якщо вважати, що постійні витрати залишаються незмінними. |  |
| 72.Інвестиції та їх основні фактори. Інвестиції являють собою вкладеним капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення. За фінансовим визначенням інвестиції - це всі види активів, що вкладаються в господарську діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: Інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також не пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал. Інвестиції як об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування, інвестиції класифікуються за різними ознаками: 1.)3а об'єктами вкладень виділяють реальні та фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення кошті у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані і науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції). Під фінансовими розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери. 2.)3а характерам участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі. Під прямими розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Під непрямими розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або | фінансовими посередниками); 3.)За періодом інвестування розрізняють: короткострокові та довгострокові. Під короткостроковими розуміють звичайне вкладення капіталу на період не більше одного року (короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і Т.Д.). Під довгостроковими - вкладення капіталу на період більше одного року. | 75.Методи максимізації прибутку на підприємстві. Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку. р’=P/C+V*100%, де p'- норма прибутку Р - маса прибутку С* V - авансований капітал. Максимізуючи прибуток під-во буде порівнювати граничний дохід і граничні витрати на ресурси. Максимальний прибуток буде досягатися у тому разі, коли граничні факторні витрати дорівнюють граничному доходу. Лінія граничного доходу мас ухил вниз, тому що збільшення кількості даного ресурсу викликає зменшення віддачі від його використання. Граничні витрати зображено горизонтальною лінією, тому що в умовах досконалої конкуренції ціна одиниці ресурсу є незмінною і незалежить від під-ва. Щоб максимізувати прибуток під-во повинно купити на ринку таку кількість кожного виду ресурсів, яка дасть можливість зрівняти граничну дохідність і граничні витрати ресурсу. Максимізація прибутку передбачає також більш ефективне, раціональне використання засобів виробництва. Ринкові ціни сприяють скороченню запасів матеріальних ресурсів, прискоренню їх обігу і піднесенню ефективності. У цьому ж напрямі діють удосконалення організації процесу виробництва, оптимальний технологічний режим, модернізація обладнання і впровадження нових технологій. |  |
| 3. Ринок робочої сили (РРС) та його хар-ки. РРС посідає централье місце серед ін. ринків. Як і будь-який ін. ринок, РРС включає певні об’єкти та суб’єкти, а також підпорядковується дії ринкового механізму. Суб’єктами РРС є: 1. Роботодавець, власник чи хазяїн засобів виробництва (приватна особа, група осіб, держава); 2. Найманий робітник, тобто людина, яка здатна до праці (вона повинна бути юридично вільною особою, на свій розсуд продавати свою РС, щоб отримати засоби для життя). Об’єктом РРС є специфічний товар, який має споживну вартість і мінову цінність. Роботодавець купує РС з метою використаня її у виробництві і одержання додаткової вартості. Іншими словами, РРС – це купівля-продаж товару “робоча сила”, економічний зв’язок між роботодавцем і людиною, здатною до праці. Власник РС дає згоду стати найманим робітником, зобов’язується здійснювати за певну винагороду господарську чи ін. корисну діял-ть. У країнах з озвиненою риковою екон-ою купівля-продаж РС юридично оформляється у вигляді договору або контракту. В них зазначаються строк дії, права і обов’язки сторін та їхня відповідальність за порушення умов договору; умов праці і оплати її; підстави для | припинення дії договору. Вартість РС визначається вартістю тих життєвих благ, які необхідні для задоволення традиційних, історично сформованих матер-их і духовних потреб робітника і членів його сім’ї. Ціна РС – це грошовий вираз її вартості. Вона, як правило, набирає форми з/п. З/п як ціна будь-якого товару визначається багатьма факторами: - якістю РС (її корисністю), - к-стю і якістю праці, її продуктивністю і ефективністю, - умовами праці. Пропоозиція РС визначається такими факторами: - рівнем з/п, - рівнем освіти, - рівнем профспілкового захисту, - релігією, - податковою с-ою тощо. Попит на РС визначається потребою підпр-ств мати необхідну к-сть і якість найманої РС для випуску продукції та технічного оснащення виробництва. За своїм змістом РРС склад-ся з 3-ьох частин: 1. Потенційного РРС – сфери, де формується сама праця; 2. Циркулюючого РРС – сфери купівлі-продажу РС; 3. Внутрішньофірмового РРС – сфери боротьби за робочі місця на підпр-ах між зайнятими працівниками. Для нормального функціонування РРС має бути розроблений і впроваджений комплекс правових, екон. та соц-их передумов, серед яких: - єдність правових умов функціонування РРС на основі вільно вибраної зайнятості і конкурентності; - наявність єдиного екон-го простору і забезпечення вільного переміщення в ньому громадян; - відсутність обмежень на з/п. що забезпечує працівникові відтворення його здатності до праці, можливість утримання сім’ї. Наявність ринку житла і робочих місць; - організація с-ми бірж праці (центрів зайнятості); - створення широкомасштабної с-ми професійної орієнтації, навчання та перепідготовки кадрів. | 2. Ринкове господарство як компонент товарного виробництва. Ринок – це с-ма екон. відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва. Саме вони і є тим "робочим одягом", в якому діють економічні закони суспільного виробництва. Ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами. В економічній системі ринкове господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, які відбивають збалансування попиту і пропозиції, рівновагу вигоди для господарських суб'єктів; з другого - воно генерує безперервність процесу відтворення, його цілісність. Ринкова економіка - це сфера прояву і відтворення відносин товарного виробництва. Ринок є механізмом, за допомогою якого товарно-грошові відносини виявляються у господарському житті, формуючи конкурентне середовище, ринок є ефективним організатором товарного виробництва. Ознаками товарного виробництва (ринкової ек.) є: 1.багатоукладність ек., в т. ч. й приватний сектор, нормальне функціонування приватної власності; 2. ек-на відособленість, тобто повна економічна самостійність та економічна відповідальність товаровиробників; | 3. панування еквівалентних, тобто економічно справедливих зв'язків і відносин між господарюючими суб'єктами; 4. реальна дієздатність товарно-грошового інструментарію, і насамперед грошей, цін; 5. Розвинугість ринкової інфраструктури - різних бірж та їх інститу-тів, маркетингових служб, інформаційно-посередницьких та інших фірм. Умовами виникнення ринкового господарства є: 1. суспільний поділ праці, що грунтується на спеціалізації. Спеціалізація визначається порівняльними перевагами або відносно меншою альтернативною вартістю виробництва; 2. економічна відокремленість суб’єктів господарювання зумовлена наявністю різних форм власності (що, скільки і як виробляти, вирішує сам тоаровиробник); 3. величина трансакційних витрат визначає умови і межі ділоої активності; 4. вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання. |