5. Циклічність як форма економічного розвитку
| Вид материала | Документы |
- Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
- Програма соціально-економічного та культурного розвитку Буського району, 908.43kb.
- Державна програма економічного І соціального розвитку україни на 2012 рік та основні, 1251.4kb.
- 1 Основні тенденції економічного та соціального розвитку економіки жидачівщини в контексті, 1154.23kb.
- Програма економічного І соціального розвитку міста Лозова на 2011 рік, 2181.91kb.
- Стратегічний план економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, 860.99kb.
- Стратегічний план економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, 861.44kb.
- Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
- Програма економічного І соціального розвитку м. Охтирка, 1356.45kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку Тернопільського району на 2011, 1372.28kb.
Пропозиція показує кількість товарів і послуг, яка є у продажу за певною ціною. Пропозиція представлена результатами господарської діяльності, що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок в певному обсязі та в певний час. Як і чинники, що визначають попит, чинники пропозиції також поділяються на об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних належать економічні, соціальні, демографічні. До суб'єктивних – психолого-традиційні, естетичні, природо-кліматичні.
0б'єктивний рух пропозиції регулюється відповідним економічним законом – закон пропозиції. Пропозиція стосується на сам перед економічної діяльності виробників, тобто основних суб’єктів конкурентної боротьби. Отже, процес причинений законом пропозиції виступає зміна ціни: вона може знижуватись або зростати. Цей процес тісно пов’язаний з певною масою товарів і послуг, що пропонуються споживачам. Пропозиція – кількість товарів, що є на ринку або може бути швидко туди доставлена. Закон пропозиції: із зростанням ціни на товари пропозиція збільшується. Фактори, що визначають пропозицію:
- Ціна товару;
- Ціни на взаємозамінні та взаємо допоміжні товари;
- Затрати на виробництво;
- Інші фактори (фактори, які визначають реальні можливості п-ва (мета виробників, технологія в-тва, зміни с с-мі оподаткування, клімат та інші умови)).
45. Сутність, фактори та види інфляції її врахування
Інфляція - це процес зростання загального рівня цін в країні, внаслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші дешевіють, а ціни набувають тенденції до зростання. Тому найважливішим показнгиком інфляції є динаміка індексу цін. І як явище виникла водночас і паперовими грошима, адже при золотомонетному обігу надлишку грошей в обігу не може бути. Розрізняють класичну і сучасну інфляції.
Небезпечною є і витрат, коли ціни зростають через збільшення витрат виробництва. Два найважливіших джерела, що живлять І витрат - це зростання номінальної з/п і цін на сировину і енергію.
Рівень І вимірюється за допомогою показника темпу інфляції. Темп І обчислюється за формулою:
Темп інфляції = (Інфляція рп – Інфляція ро) / (Інфляція ро * 100)
Де Інфляція ро - індекс цін базового періоду (року, кварталу, місяця), а
Інфляція рп - індекс цін поточного (звітного) періоду.
За рівнем І розрізняють "повзучу" (до 10% на рік), «галопуючу» (понад 10% на рік) і гіперінфляцію (понад 2000 % на рік, або 50% на місяць чи 1-2% на день).
Отже, надлишок грошей в обігу шкідливий для країни, адже веде до І.
47. «Довгі хвилі» в економіці та їх вплив на структуру суспільного виробництва
В основі теорії "довгих хвиль" лежить розвиток ідей про економічну рівновагу, її порушення і відновлення, що мас хвилеподібний характер Кондрат’єв виділяв рівновагу трьох рівнів, кожному з яких відповідають «хвилі» різної тривалості.
Рівновага першого порядку - відповідає «коротка хвиля» тривалістю 2-3 роки, рівновазі другого порядку – «середня хвиля» тривалістю 8-11 років рівновазі третього порядку «довга хвиля» тривалістю 57 років.
Кондрат’єв виявив певні закономірності великих циклів:
До початку і на початку «хвилі» піднесення спостерігається значний прогрес технології, якому передують значні наукові відкриття (у т.ч. і в економічній науці), еволюція торгівлі і грошового обігу, втягування нових країн до світових економічних зв’язків;
- На «хвилі» піднесення припадають більшість великих соціальних потрясінь, революцій, світових війн, соціальних конфліктів;
- Знижувальні «хвилі» характеризуються структурними кризами і застоєм с/господарства;
- на «хвилях» піднесення спади і депресії періодичних циклів неглибокі і нетривалі, а зростання значне; на «хвилях» зниження усе навпаки.
Сучасна періодизація «довгих хвиль» включає уже 5 хвиль:
1 «хвиля» (тривалість 52 роки, починаючи з 1783 р.) характеризується переходом від мануфактури до фабрики, заміну ручної праці машинною технікою, розповсюдження парового двигуна, у сфері економічної науки розквітом класичної політичної економії;
2 "хвиля» (48 р.) розвиток важкої індустрії,
удосконалення паровоза і широке будівництво залізниць, створення турбін, широке застосування цементу і металоконструкцій у будівництві, розповсюдження акціонерних товариств,
підприємств капіталістичного типу, зародження марксистської економічної теорії, поява неокласичних теорій загальної ринкової рівноваги Л.Вальраса і А.Маршала;
3 «хвиля» (5б р.) промислова революція .кінця 19 ст., відкриття електроенергії, двигуна внутрішнього згорання, бум автомобілебудування і літакобудівництва, монополізація економіки, розробка основ макроекономіки і теорії державного регулюванні Дж. М. Кейнса;
4 «хвиля» (45 р.) забезпечення на основі наукою-технічної революції масового виро6ниитва для споживача, динамізація економіки, перехід до суспільного масового споживання, антимонопольне регулювання і порушення відтворювального процесу, зміцнення капіталу в енергомістких і матеріаломістких галузях, масове безробіття, інфляція, енергетична, сировинна і валютна кризи;
5 «хвиля» (розпочалась у 1984 році) характеризується зміцненням основ ринкової економіки, крахом командно-адміністративної системи, поглибленням інтеграційних процесів, тенденцією до «вільної торгівлі» .
Стр-ра (фази) довготривалих циклів:
Низхідна фаза — період зміни базисних технологій і технол-х стр-р в-чої с-ми с-ва — 20—25 років. У цей час відбуваються гострі ек кризи малих і середніх циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які були накопичені попереднім розвитком. Він також бере на себе найбільше навантаження в перебудові ек стр-ри с-ва, яка адекватна технол оновленню в-ва.
Висхідна фаза — період тривалого піднесення ек та наук-техн розв с-ва. Триває 25-ЗО років, У цей час не виключені й циклічні кризи, пов'язані з оновленням в-чих фондів. Розв-ся вони на рівні високої кон'юнктури.
48. Гранична середня схильність до споживання та заощадження
Залежність споживання та заощадження від доходу називається схильністю до споживання та заощадження.
Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження.
Середньою схильністю до споживання (С.С.С.) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у відсотках):
С.С.С = СВ / БД * 100%
Де СВ – середні витрати
БД – безподатковий дохід
Середньою схильністю до заощадження (ССЗ.) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у відсотках):
С.С.З.= З / БД * 100%
Де З – заощадження, оскільки БД = СВ + З, то
С.С.С. + С.С.З. = 100% або 1
Закономірним є перевищення середньої схильності до споживання середньої схильності до заощаджень, тобто С.С.С. > С.С.З.
Термін "гранична" використовується в економічній теорії в розумінні «додаткова». Таким чином гранична схильність до споживання або заощадження характеризує тенденцію в зміні величини споживання або заощадження в міру того, як здійснюється рівень доходу.
Гранична схильність до споживання (С.С.С.) показує частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання Г.С.С = ДЗ / ДБД * 100%, Де ДЗ - додаткове заощадження, ДБД - додатковий безподатковий дохід.
Аналогічно гранична схильність до заощадження (Г.С.З) вказує на співвідношення між додатковим заощадженням та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження
Г.С.З. = ДЗ / ДБД * 100%
Сума граничних схильностей до споживання і заощадження за умов будь-якої зміни у безподатковому доході завжди дорівнює 100% або 1.0 (одиниці):
Г.С.С.+ Г.С.З. = 1,0 або 100%
49. Монополія як спосіб ринкової поведінки
Монополія - це обов'язкове існування певної економічної виключності становища фірми, об'єднання під-в або й цілої галузі. Незалежно від того, як виникла ця виключність вона по своїй суті заперечує конкуренцію.
Ринкова влада монополії характеризується, передусім, владою над ціноутворенням. Існують різні методи визначення глибини ринкової влади щодо цін, серед них , найвідомішим є метод визначення ринкової влади за допомогою індексу Лернера.
L = (P - MC) / P
,де
L – показник монопольної влади;
Р - рівень ринкової ціни;
МС - граничні витрати фірми.
Показник монопольної влади відображається коефіцієнтом, числове значення якого знаходиться між 0 і 1, чим більше воно наближається до 1, тим більша ринкові влада монополіста над ціноутворенням.
Негативні результати монополізації виявляються уже в момент її виникнення:
Вона супроводжується особливим монопольним характером ціноутворення. Монопольні ціни відхиляються від ринкових, створюючи додаткові джерела прибутку для фірм-лідерів, при цьому споживач обкладається своєрідною даниною на
користь монополії.
Монополія формує ціну на основі витрат свого найгіршого під-ва, що зумовлює стійке зростання цін і закріплює штучне існування неконкурентноздатних виробництв;
3) Монополія, як правило, гальмує науково-технічний прогрес. Послабивши тиск конкуренції
вона створює передумови для отримування НОУ-ХАУ. За відсутності конкурентів нема потреби і впроваджувати у виробництво науково-технічні
досягнення.
Законом передбачається контроль за створенням фірм, що дасть змогу заборонити утворення монопольний об'єднань шляхом злиття чи реорганізації існуючих під-в.
50. Конкуренція – рушійна сила ринкової економіки
Конкуренція - боротьба між товаровиробниками за вигідні умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків, механізм стійкого регулювання пропорцій суспільного виробництва. Конкуренція є об’єктивнимим економічним законом розвинутого товарного виробництва, дія якого є для товаровиробника зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх під-вах, збільшення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадженні нових форм організації виробництва, форм і систем заробітної плати тощо. Для інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, в результаті чого конкуренція виступає важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою, частиною її господарського механізму. На нижчій стадії розвитку капіталістичного виробництва(початок XVI ст. До 60-х років XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок. Така конкуренція здійснювалась у формі внутрігалузевої і міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовлює розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу, та на певному етапі (остання третина XIX ст.) призвела до виникнення монополій. В сучасних умовах конкуренція існує між гігантськими
монополістичними об’єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектору економіки та різних форм власності, її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується із сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні. Методами конкурентної боротьби є підвищення якості, дизайну
товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Поряд з цим використовуються немирні методи обмеження конкуренції: таємні угоди про єдину політику цій і поділ ринків збуту реалізацію крупних науково-технічних проектів, обмін інформацією з різних питань наукової, технічної та ринкової стратегії. Серед неекономічних методів - фінансові махінації та спекуляції з цінними паперами, промислом шпигунство тощо. Особливістю сучасної
конкуренції є те, що вона ведеться з допомогою держави (на міжнародному рівні) і регулюється механізмом антимонопольного законодавства.
Види конкуренції:
- внутрішньогалузева і міжгалузева;
Внутрішньогалузева – конкуренція між виробниками однієї галузі в-тва, які випускають однакову продукцію.
Міжгалузева – конкуренція між виробникам різних країн на світовому ринку.
- досконала конкуренція – формується, коли в-твом товарів займається багато різних самостійних підприємств.
- недосконала конкуренція – коли окремі виробники можуть впливати на рівень цін;
- вільна конкуренція – на ринку існує велика к-сть незалежних покупців і продавців даного товару;
- олігополія – міжнародне обмеження кількості продавців та покупців на ринку;
- монополія – панування на ринку одного продавція.
51.Класична модель сукупної пропозиції
Сукупна пропозиція — загальний обсяг товарів та послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску. Зв’язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду; протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція цін і витрати виробництва.
Класична модель сукупна пропозиція.
Поведінка сукупної пропозиції у довгостроковому періоді найбільше відповідає класичним уявленням про взаємозв'язок між загальним обсягом виробництва і цінами.
Згідно з класичною теорією, економіка — це сукупність досконалих ринків з гнучкими цінами та заробітною платою.
Номінальні величини (ціни, номінальна заробітна плата, процентні ставки) абсолютно гнучкі. Вони можуть не тільки підвищуватись, але й знижуватись залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ринках, через це номінальні змінні (скажімо ціни), які залежать від інших номінальних змінних (наприклад, від пропозиції грошей і заробітної плати), а також від реальних факторів (наприклад, від обсягу виробництва, не впливають на реальні змінні (продуктивність праці, граничні витрати і обсяг виробництва, капітал, інвестиції, реальну заробітну плату, рівень безробіття).
Реальні величини в економіці визначаються лише реальними змінними. Незалежність реальних змінних від номінальних відома в теорії як класична дихотомія.
В довгостроковому періоді вона проявляється в нейтральності грошей. Збільшення або зменшення. пропозиції грошей змінює сукупний попит, але в
кінцевому рахунку впливає лише на рівень цін, заробітної плати і процентних ставок. Обсяг сукупного випуску визначається реальними факторами і за інших рівних умов залишається незмінним.
52. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції.
Сукупна пропозиція — загальний обсяг товарів та послуг в економіці, який
може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску. Зв'язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду: протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція, ціни і витрати у виробництві.
На протилежність класичній теорії, кейнсіанський підхід виходить із жорсткості номінальних і гнучкості реальних величин у короткостроковому періоді.
Кейнсіанська модель ґрунтується на припущенні, що економіка складається із недосконалих ринків і функціонує в умовах неповного використання факторів виробництва.
Обсяг сукупної пропозиції звичайно нижчій від потенційного випуску і залежить не від факторів виробництва, яких достатньо, а від сукупного попиту. Тому кейнсіанську модель іноді вважають моделлю сукупної пропозиції для депресивної економіки.
53. Витрати виробництва в короткостроковому періоді.
Короткостроковий період - це період часу, протягом якого під-во змінює обсяг виробництва продукції за допомогою більш інтенсивного використання наявних, фіксованих виробничих потужностей, часу для зміни виробничих потужностей тут не вистачає.
Змінні і валові витрати зростають разом із ростом випуску продукції. Швидкість росту витрат від виробничого процесу, зокрема від того, чи досягло під-во рівня, коли діє закон спадної віддачі.
У короткостроковий період часу основні витрати виробництва залишаються незмінними, інші зміняться для того, щоб ріс випуск продукції.
Загальні витрати = змінні витрати + постійні витрати.
Короткострокові загальні постійні витрати є факторними витратами; не змінюються зі зміною рівня виробництва, не залежать від рівня випуску продукції.
Короткострокові загальні змінні витрати не є постійними. Змінюються разом з обсягом виробництва, оплатою праці, сировини. Чим більший обсяг виробництва, тим більше залучено змінних факторів і більшими є загальні змінні витрати.
Короткострокові середні витрати - це витрати на випуск продукції. Є три види середніх витрат: 1. Постійні змінні; 2. 3агальні змінні; З. Середні постійні витрати.
54. Витрати виробництва у довгостроковому періоді.
Для під-ва довгостроковий період - це період часу, останній для зміни кількості всіх виробничих ресурсів, що використовуються включаючи і виробничі потужності.
Нарощування виробничих потужностей призводить до збільшення валових витрат виробництва. Всі витрати довгострокового періоду виступають як змінні. Витрати виробництва на одиницю виробництва знизяться при досягненні певних обсягів виробництва, але подальше розширення виробництва супроводжується зростанням середніх валових витрат.
Зниження валових витрат виробництва внаслідок ефекту масштабу відбувається через спеціалізацію праці, ефективне використання капіталу, виробництво побічних продуктів.
Розширення масштабів виробництва на під-ві дає не тільки максимальні результати. Після певного рівня подальших обсягів виробництва може призвести до негативних економічних наслідків. Важливою причиною виникнення максимального ефекту масштабу є труднощі в управлінні великим під-вом. Для окремого керівника виявляється неможливим зібрати, переробити інформацію, необхідну для прийняття раціонального рішення.
Є три види витрат: 1 Довгострокові загальні витрати; 2. Довгострокові середні витрати; 3. Довгострокові граничні.
У довгостроковому періоді всі фактори є змінними як і всі витрати. Довгострокові середні витрати показують найменші середні загальні витрати з якими фірма може випускати певну кількість продукції протягом довгострокового періоду часу.
58.Взаємоз’язок економічної теорії та практики господарювання.
Через світоглядну функцію економічна теорія дає цілісну картину розвитку економічної системи, їх закономірностей і тим самим: озброює людей знанням законів розвитку економіки, механізму її дії і використовується через пізнавальну функцію - розкривас ступені пізнання економіки суспільству, сутність економічних процесів, забезпечує науковість висновків та узагальнень як основу діяльності держави.
Через методологічну функцію економічна теорія визначає принципи і способи пізнавальної діяльності.
Економічна теорія викликана потребами розвитку суспільства, тому вона виконує практичну функцію - це теоретична основа економічної політики, на ній засновується ідеологічна робота.
Економічне теорія – це основа рівня політичної економічної свідомості.
55. Антимонопольна політика і розвиток конкуренції в Україні.
Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні і правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.
Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробництво і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.
Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної діяльності
господарських суб'єктів відповідним законодавством впроваджується обмеження свободи
їх комерційної діяльності. Зокрема забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав'язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача.
Контроль за розвитком конкуренції та обмеження монополістичної діяльності учасники ринкової економіки здійснюють спеціально створені
антимонопольні органи. Їхніми функціями є такі: 1) розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізація виробництва і обігу; 2) комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них; 3) експертиза нормативних актів, що стосуються функціонування ринку;
4) підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства.
Слід зауважити, що заходи з захисту конкуренції не повинні здійснюватись лише державою. Підприємцям слід активніше захищати свої права на діяльність в умовах чесної конкуренції.