5. Циклічність як форма економічного розвитку
| Вид материала | Документы |
- Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
- Програма соціально-економічного та культурного розвитку Буського району, 908.43kb.
- Державна програма економічного І соціального розвитку україни на 2012 рік та основні, 1251.4kb.
- 1 Основні тенденції економічного та соціального розвитку економіки жидачівщини в контексті, 1154.23kb.
- Програма економічного І соціального розвитку міста Лозова на 2011 рік, 2181.91kb.
- Стратегічний план економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, 860.99kb.
- Стратегічний план економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, 861.44kb.
- Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
- Програма економічного І соціального розвитку м. Охтирка, 1356.45kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку Тернопільського району на 2011, 1372.28kb.
Сукупна пропозиція (СПр) - це такий реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина СПр залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини СПр є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ), тобто витрат на виробництво одиниці товару: СПр=іЩ;СеВ). У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв'язку між Ц і СПр. В залежності від того як ціни впливають на СПр існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати. Кейнсіанська модель СПр виникла на грунті конструктивної критики класичної моделі. Але кейнсіанська модель має декілька різновидностей. Один із її варіантів, який називається крайнім випадком, полягає в тому, що суспільні фактори змішаної економіки стримують в короткостроковому періоді ціни і зарплату від миттєвого реагування на сукупний попит. Це означає, що в такій моделі як ціни, так і зарплата є негнучкими. За цих умов СПр змінюється пропорційно зміні СП. Оскільки ціни стабільні, то внаслідок цього крива СПр приймає вигляд горизонтальної лінії. Але реальна економіка свідчить, що негнучкість цін є не правилом, а крайнім випадком, який може виникати лише в екстремальних умовах, коли держава тимчасово блокує ціни. Отже, крайній випадок кейнсіанської моделі - це модель СПр для екстремальних умов. У нормальних умовах ціни вільно формуються ринком і тому є гнучкими, тобто еластичними стосовно сукупного попиту. Цю обставину враховує основний варіант кейнсіанської моделі сукупної пропозиції, згідно з яким негнучкою є лише зарплата. Тому під кейнсіанською моделлю СПр слід розуміти її основний варіант. Згідно з цією моделлю зарплата змінюється не так легко і швидко, як це уявляют
ь прихильники класичної моделі. Негнучкість зарплати кейнсіанці пояснюють існуванням суспільних факторів. У першу чергу до них відносять колективні угоди між профспілками і підприємцями, якими передбачається незмінність зарплати протягом дії цих угод. Цьому сприяє також закон про мінімальну заробітну плату та дестимулюючий вплив зниження зарплати на продуктивність праці робітників, що в певних межах стримує підприємців від її зниження. Але незважаючи на негнучкість зарплати підприємці все ж будуть змушені змінювати ціни згідно зі зміною сукупного попиту. Це пояснюється ефектом конкуренції. Так в умовах падіння СП конкуренція, що зростає між виробниками товарів, примусить їх знижувати ціни з метою уникнення затоварювання. В умовах зростання СП конкуренція між покупцями викликає зростання товарних цін. В умовах різного рівня зайнятості суттєвість цінових змін буде різною, що впливає на форму кривої сукупної пропозиції. Графічно кейнсіанську модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння СП.
Як видно з рисунку у кейнсіанській моделі крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії. Якщо сукупний попит недостатній, фактичний обсяг виробництва(Оф) зменшується стосовно потенційного рівня(Оп) і може знаходитися в цьому стані певний час, оскільки зарплата є негнучкою. Згідно з логікою кейнсіанської моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП тимчасово не впливає на номінальну зарплату, тобто ДЗПн = 0. Але товарні ціни знижуються, що зменшує прибутковість виробництва і стимулює підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Головна особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що її форма володіє здатністю відтворювати неоднакові співвідношення між динамікою
СПр
Оп
виробництва і цін, які спостерігаються в короткостроковому періоді, тобто протягом періоду, коли заробітна плата майже не реагує на товарні ціни. При цьому слід зазначити, що форма кривої СПр визначається динамікою цін у формі інфляції попиту. Стосовно динаміки цін у формі інфляції витрат, то вона визначає не форму цієї кривої, а її горизонтальні переміщення.
31. Проблеми становлення та розвитку підприємництва в УкраїніСтворення умов становлення та розвитку підприємництва, у першу чергу дрібного, малого та середнього - є головним напрямом політики ринкової трансформації економіки України.
Як особливий сектор ринкової економіки дрібне, мале та середнє підприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, забезпечує насичення ринку товарами. послугами та додатковими робочими місцями. сприяє послабленню монополізму в економіці.
Провідна роль у формуванні сприятливого середовища для розвитку підприємництва належить державі. Внесені значні зміни у Закон України «Про
підприємництво», які були ухвалені Верховною Радою України в грудні 1997 року. Важливим заходом щодо вдосконалення державної підтримки стало підписання Президентом України указів «Про державну підтримку малого підприємництва», травень 1998 року. «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності». лютий 1991 р. Виняткове значення має спрощення процедури оподаткування, як підприємців - фізичних осіб, так і малих підприємств. Запроваджено єдиний фіксований податок на доходи підприємців - фізичних осіб.
Аналіз практики діяльності суб'єктів малого бізнесу свідчить про те, що багато створених дрібних і малих під-в не можуть почати діяльність через обмеженість фінансових ресурсів, сировини та матеріалів, виробничих площ та устаткування, практичних навичок найманих працівників. Через невеликі обсяги господарської діяльності деякі під-ва не можуть залучати кваліфікованих працівників тощо. Мають проблеми виробничого характеру, проблеми збуту продукції, труднощі у пошуку інвесторів і отриманні кредитів.
Негативно впливають на розвиток дрібного і малого бізнесу такі фактори, як спад виробництва. зростання цін, низький рівень платоспроможності населення, надмірний контроль за діяльністю суб’єктів підприємництва і боку державних органів виконавчої влади тощо.
20. Основні форми державного регулювання економіки
ДРЕ здійсн в таких формах:
бюдженто-податкове регулювання пов'язане з функціонуванням дарж фінансів, формуванням держ бюджету та дарж витратами і спрямоване на реалізацію цілей соц-ек розвитку країни.
- кредитно-грошове регулювання – діяльність держави, спрямована на забезпечення ек-ки повноцінною і стабільною нац валютою та рег-ня грош обігу відповідно до потреб ек-ки.
- адміністративно - економічне регулювання передбачає заходи амін-го та ек-го характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи і реалізації соціальних цілей сусп-ва (демонополізація, роздержавлення, приватизація, макроек-не планування і програмування, формування системи економічних та соціальних стандартів і нормативів, регламентування ЗЕД).
- цінове рег-ня – вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою проведення кон'юнктурної та структурної політики, приборкання інфляції, стимулювання вир-ва, його модернізації, посилення конкурентноздатності нац ек-ки, пом'якшення соц напруги.
Залежно від строковості розрізняють довгострокове і короткострокове ДРЕ.
Довгострокове обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі гол місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання полягає в проведенні структурних зрушень в ек-ці, розвитку наукових вир-в, піднятті відсталих в ек розумінні районів.
Короткострокове ДРЕ – це насамперед антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величина споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне рег-ня, яке реалізується переважно через політику доходів ( контроль над з/п та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).
За характером впливу на госп суб'єкти ДРЕ подл на:
пряме – це вплив держави на економічні процеси за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Воно реалізується через бюджетне інвестування державою відповідних програм фінансування розвитку держ під-в, інфраструктури, науки, культури, освіти, соц захисту населення тощо, а також через регламентацію цін, з/п та інших інструментів ринкового механізму. Прямий вплив може здійснюватись через використання адмін-х важелів, які регламентують конкретні завдання та обмеження госп-ї діяльності;
- непряме ДРЕ – це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін за умови функціонування ринкового механізму. Воно досягається за допомогою правових та ек-них інструментів. Застосовуючи ці інструменти, держава безпосередньо нічого не змінює в ринковому механізмі, а створює лише передумови змін.
ДРЕ – це сис-ма заходів законодавчого, виконавчого , контролюючого характеру, які здійснюються державними закладами з метою стабілізації та адаптації існуючої соц-ек-ї сис-ми до змінних умов.
21. Стимули та механізми підприємницької діяльності.
Підприємництво (п-цтво) визнач-ся як госп-ка дія-ть суб’єкта з метою одержання прибутку і особливий творчий тип господ-ння, що визнач-ся новаторством, знаходженням все ефективніших способів використання рес-с, відкриттю до нових перспектив, готовністю ризикувати тощо. Таким чином в розумінні п-цької дія-ті нерозривно поєднані особливі о’єктивні ек-ні ф-ції і суб’єктивні особливості того, хто їх виконує.
П-цька дія-ть має специфічні стимули і мотивацію.Й. Шумпетер виділяє такі осн. мотиви: - потреба влади; - вплив у суспільстві; - прагнення до успіху; - перемоги, яка досягається у конкуоенції із суперниками; - радість творчості, яку дає самостійне ведення справи.
В основі будь-якого п-цтва знаходиться без сумніву, особистий інтерес. У своїй дія-ті пірприємець (п-ць), насамперед, реалізовує свій особистий приватний інтерес. Ін організовує справу таким чином, щоб мати від неї найбільшу вигоду. П-цький дохід і є найголовнішим стимулом для п-ця. Проте, перш ніж його одержати, власник несе певні вит-ти. До них належать насамперед : 1)інвестиції (вит-ти на придбання будівель та облад-я); 2)вит-ти на придб-я прир-х рес-в (сир-ни, мат-в, палива); 3) вит-ти на оплату праці найманих робітників.
Серед вит-т будь-якого п-цтва виділяють постійні і змінні. Постійні вит-ти не залежать від зміни обсягів вир-ва – це оплата приміщень, облад-ня. Змінні вит-ти зростають разом із зростаням обсягів вир-ва – це оплата сир-ни, мат-в, заробітна плата. П-ць отримує дохід лише тоді, коли загальні вит-ти п-цтва є меншими від виручки, одержаної за реалізовану продукцію чи надані послуги.
П-цька дія-ть може здійс-ся у певній організ.-правовій формі і вибір такої форми є одним із відповідальних етапів формування п-цтва. Звичайно, кожний п-ць намагається обрати найдоцільнішу організ-ну форму дія-ті, яка б відповідала меті дія-ті, її конкретним умовам, найбільш повно захищала майнові інтереси її учасників та враховувала фін-ві можливості п-ця.
Підпр-ву притаманні такі риси: 1)це самостійний господарюючий суб’єкт; 2)воно має власний статут, який затвердж-ся вл-ком майна (статут визначає предмет і цілі дія-ті
підпр-ва, його органи упр-ня, компетенцію та повноваження трудового колективу, порядок утворення майна підпр-ва; 3) підпр-во може здійс-ти будь-які види госп-ї дія-ті, якщо вони не заборонені чинним закон-м і відповідають цілям, передбаченим його статутом; 4) мета дія-ті будь-якого підпр-ва – отримання прибутку.
Кожне підпр-во повинно мати: 1)самостійний баланс; 2)розрахунковий та інші рах-ки в установах банків; 3)печатку із своїм найменуванням. Майно, яке необхідне підпр-ву для здійс-ня дія-ті, передбаченої статутом може формув-сь шляхом: 1)грошових та матер-х внесків засновників підпр-ва; 2)дох-в, одержаних від реаліз-ї продукції; 3)дох-в від ЦП; 4)кредитів банків та ін-х кредиторів; 5)капітальних внесків і дотацій з бюджету; 6)надходжень від роздержавленя та приватиз-ї об’єктів вл-ті; 7)благодій6них внесків, пожертвувань від підпр-в, уст-в і орг-цій, громадян;
Підпр-во ств-ся: 1)згідно з ріш-м вл-ка майна чи уповноваж-го ними органу або за ріш-м трудового колективу; 2)в рез-ті виділення із складу діючого підпр-ва 1-го або кількох структур-х підрозділів, якщо на це є згода вл-ка; 3)внаслідок примусового поділу іншого підпр-ва відповідно до антимонопольного закон-ва Укр. Здійсненя господ-ї дія-ті підпр-вом може мати місце тільки після його реєстрації в органах держ-ї влади у порядку, передбаченому чиним закон-м. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднаня, виділеня, перетвореня) підпр-ва провод-ся за ріш-м вл-ка, вл-ка труд-го колективу та за ріш-м суду.
Підпр-во може припинити дія-ть у разі: 1)прийнятя ріш-я про заборону його дія-ті через невик-ня умов, встан-х законод-м; 2)визначеня у судовому порядку недійсними устаноччих док-в і ріш-ня про ств-ня підпр-ва; 3)визначеня його неплатоспроможності – банкрутом.
Суб’єктами п-цької дія-ті є приватні особи – громадяни Укр. та інших держав і юридичні особи всіх форм вл-ті. Об’єкт п-цтва – сук-ть певних видів ек-ї дія-ті, в межах якої шляхом комбінації рес-в п-ць домагається максиміз-ї доходу.
Принципи п-цької дія-ті: 1)орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів; 2)максимальне викорис-ня конкрених переваг; 3) дотримання принципів ділової етики; 4)постійний творчий пошук, наслідування демократичних традицій. Ознаки п-цтва як ек-ї дія-ті: - самостійність; - новаторство; - ініціатива; - творчість; - ризиковість; - економічна і соц-на відпов-ть; - маштабність мислення; - діловитість.
22. Економічні закони товарного виробника.
1. Закон вартості.
Закон вартості – Це особливий ек-й закон, що виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв’язки між суспільно необхідною працею (витраченою на вир-во товару з урахуванням умов її відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту і пропозиції. У поєднанні із законом попиту і пропоз-ї, через підсилення цін від вартості, закон вартості виконує функцію регулятора суспільного вир-ва та розподілу суспільних рес-в між різними сферами вир-ва.
Закон вартості виражає: по-перше, внутрішньо необхідні суттєві і сталі зв’язки між індивідуальним і суспільно-необхідним робочим часом. У такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосереднього вир-ва. Згідно із законом вартості мінові пропозиції при обміні тов-в регул-ся суспільно-необхідними виробами, змушуючи товаровиробників знижувати індивідуальну вартість їхніх тов-в (через поліпшення організації вир-ва, впровадження нової технології тощо), зменшуючи при цьому вартість корисних благ. Цей закон є рушійною силою розвитку продуктивних сил.
Другою рисою закону вартості є обмін еквівалентів, тобто обмін тов-в вілповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно-необхідної праці (діє закон сфери обміну).Третя риса закону вартості – наявність сталих зв’язків між виробниками одного виду тов-в через конкуренцію, за якої здійс-ся взаємний тиск одного підприємця на іншого. Четвертою рисою є наявність сталого зв’язку між попитом та пропозицією. Якщо їх відносна вартість порушується, то обмін тов-в здійс-ся не відповідно до кількості витраченого на них суспільного робочого часу. По-п’яте, закон вартості виражає внутрішньо необхідні зв’язки між працею товаровиробника у минулому і теперішніми умовами вир-ва. По-шосте – виражає внутрішньо необхідні і сталі зв’язки між вартістю і цінами тов-в (рух цін).
2. Закон економії часу.
Закон економії часу визначають першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити рес-си. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалізовувати свій економічний інтерес.
3. Закон грошового обігу.
Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою тов-в, рівнем цін, швидкістю обороту грошей. Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою: Кількість грошей, необхідних для обігу (КГ) = Сума цін тов-в, реаліз-х протягом року (СЦ) + Сума цін тов-в, проданих у кредит + Платежі за кредити минулого року (П) – Платежі, які взаємно погашаються (ВП) / Швидкість обороту 1-єї грошової 1-ці за рік (О).
Більшість суч-х західних економістів для визнач-я кількості грошей, необхідних для обігу, базуються на неокласичній теорії збалансованості грошової і товарної мас, запропонованої амер. Економістом І. Фішером: Маса грошей в обігу (М) * Сер-ня швидкість обігу грошей (V) = Сер-й рівень цін на товари і послуги (Р) * Кількість тов-в та послуг, представлених на ринку (Q). З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу : М=P*Q/V.
24. Сутність сукупної пропозиції та її фактори.
Сукупна пропозиція (СПр) – це такий реальний обсяг нац-го продукту, який ек-ка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня вир-ва. В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх вит-т (СєВ), тобто вит-т на вир-во 1-ці товару : СПр = f (Ц; СєВ). Наведена функція свідчить про те, що на сукупну пропозицію впливають два види факторів: цінові і нецінові фактори, вплив яких опосередковується через середні вит-ти.
У макроек-й науці немає єдиної думки стосовно форми зв’язку між ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, існ-ть дві иоделі: класична і кенсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і заробітної плати.
Неціновими факторами можуть бути: 1)ціни на інші товари; 2)зміни цін на рес-си, які викорис-ся для вир-ва тов-в; 3)рівень технології вир-ва; 4)продуктивність праці; 5)зміни обсягу застососованих рес-в; 6)зміни умов підприємницької дія-ті; 7)зміни в стр-рі ринку; 8)динаміка дотацій та опод-ня; 9)ступінь держ-горег-ня ек-кою.
Серед нецінових факторів найбільший вплив на
сукупну пропозицію справляють ціни на рес-си. Це особливо стос-ся цін на робочу силу (з/п) та матеріальні рес-си (сир-на, мат-ли, паливо тощо). Збільшення продуктивності рес-в означає, що за наявного обсягу рес-в можна виробити більший реальний обсг нац-го продукту. Це зменшує середні вит-ти, збільшує сукупну пропозицію і змвщує її криву вправо. Зростання продуктивності рес-в є основним фактором збілшення сукупної пропозиції у довгостроковому періоді. Підвищення податків з підприємств збільшує середні вит-ти та зменшує сукупну пропозицію. Збільшення субсидій підприємствам зменшує середні вит-ти і збільшує сукупну пропозицію.
Загалом можна говорити про те, що величина сукупної пропозиції є функцією сукупності факторів, які впливають на обсяги вир-ва на макроекономічному рівні. Якщо змінюються нецінові фактори (сукупна пропозиція) на макрорівні, то змінюються також і середні вит-ти, або навпаки, тобто тут діє обернена залежність.
4. Суб’єкти ринкового господарства.
Суб’єктів ринкового господарства досить багато. Це виробники і споживачі, підпрємці та наймані працівники, промислові капіталісти, банкіри і торговці, власники позичкового капіталу та власники ЦП і ін. Основні суб’єкти ринкової екон.: 1. домашні господарства – які: - як власники екон. ресурсів пропонують на ринку ресурсів фактори виробн., - отримують доходи від проданих рес-ів, - використовують доходи на придбання споживчих товарів та послуг для задоволення особистих потреб. 2. Підприємці – які: -пред’являють попит на ресурси, - пропонують товари та послуги як для підприємницького й державного (засоби виробництва й виробничі послуги) секторів, так і для домогосподарств (споживчі товари і послуги), - інвестування отриманих доходів. 3. Держава – яка: - пред’являє попит на екон. ресурси для здійснення екон. діяльн. В держ-му секторі екон., - пред’являє попит на засоби виробницта для виробництва суспільних та ін. благ, - пропонує гроші та ред’являє попит на гроші, - пропонує суспільні блага без безпосередньої оплати їх, що поліпшує продуктивність підприємницького сектору і зменшує витрати на споживання домогосподарств. – здійнсює урядове регулювання ринкової екон.
Також за суб’єктами виділяють:
1. ринок покупця – характеризується перевищенням пропозиції над попитом. У таких умовах покупець має змогу порівняти різні види товарів, їх ціни і надати перевагу тому чи іншому товару.
2. ринок продавців навпаки прдбачає перевищення попиту над пропозицією. На такому ринку основну роль відігрє к-сть товарів і послуг, а якості відводиться мінімальна увага.
3. ринок державних закладів вклбчає сукупність актів купівлі-продажу державних організацій, урядів, місцевих
Органів влади, які здійснюют закупівлю чи оренду товарів, необхідних для виконання ними своїх основних функцій.
4. ринок проміжних продавців – це сукупність екон. відносин осіб і організацій, які придбали товари для перепродажі чи здачі в оренду іншим споживачам з вигодою для себе.
Усю велику сукупність споживачів на ринку можна поділити на три основні групи: 1. Індивідуали –це окремі особи. Або дамашні господарства, які купують товари для задоволення власних потреб, 2. Інвестори – це юридичні особи, які купують товари з метою впровадження їх у виробничий процес, 3. Посередники – це юридичні або фізичні особи, які купують товар з метою їх перепродажу для одержання прибутку.
68.Система нац рах-в (СНР) та її принципи
СНР була ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 р., вона прийшла на зміну сис-мі балансу нар-го госп-ва (БНГ), яка була запроваджена в 20-х рр.. ХХ ст. Перевагами СНР є те, що вона врах-є всі види діяль-ті госп-х суб’єктів (як юр, так і фіз. Осіб, як вітчизняних, так і інозем бізнесменів), пов’язаних з вир-м матеріальних і нематеріальних благ і послуг; являє собою найбільш важливі та заг аспекти ек-го розвитку: вир-во і споживання прод-ї, розподіл і перерозподіл дох-в, формування нац багатства; досліджує 3 види взаємопов’язаних операцій – товарно-вир-х, споживчо-розрподільчих, дохідно-фін-х.
Гол метою СНР є інформаційне забезпечення комплексного і всебічного аналізу процесу створення та використання нац продукту та нац доходу. Ця сис-ма покликана полегшити можливості співставлення екон показників різних країн з метою усунення труднощів та перепон у прийнятті госп-х і політ-х рішень на м/н-му та нац рівнях, пов’язнаих із суттєвими відмінностями існуючих у різних країнах систем рах-в. СНР – це сис-ма взаємопов’язаних екон показників, які відображають заг і найбільш важливі аспекти ек-го розвитку, пов’язані із вир-м і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом дох-в, формуванням нац багатства країни.
СНР базується на відповідних методологічних принципах, а саме: 1. продуктивною є будь-яка екон діяль-ть, яка приносить дохід суб’єктам цієї дііяль-ті. Тобто критерієм продуктивності праці є одержання дохлду. Це стосується екон діяль-ті як у сфері матеріального, так і нематеріального вир-ва. 2. В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на вир-во сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу. 3. СНР виходить з того, що ек-ка знаходиться в постійному кругообороті, а кругооборот – це безперервний потік «витрати-доходи». Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи. Цьому потоку немає ні початку, ні кінця.
Центральне місце в СНР займає показник ВВП, який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених та території даної країни протягом певного періоду, за винятком вартості їх проміжного споживання (ринкова вартість кінцевих товарів і послуг вир-х під-ми, орг-ми, установами в країні за рік).
25 Відносини власності та їх роль в економіці.
Відносини власності охоплюють всю економічну систему і , природно обумовлюють відносини з приводу в-ва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.З проблемами власності ми стикаємося щоденно протягом всього життя.
Власність – це ядро виробничих відносин, серцевина кожного суспільного способу в-ва, її називають ще основним визначальним виробничим відношенням.
Власність визначає цілі і мотиви розвитку в-ва. Будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти скільки – небудь істотних зрушень у господарському житті.
Саме тому перехідний стан до ринкової економіки означає наявність достатньої для створення конкурентного середовища кількості під-в різноманітних форм власності: державних, колективних, змішаних , спільних, індивідуальних. Пропорційність між цими всіма формами власності має бути такою, щоб забезпечити функціонування ринку.
Економічний лад суспільства засновується саме на відносинах власності. Вони є соц. формою привласнення насамперед засобів в-ва певними суб'єктами економічних відносин. Власники засобів в-ва не тільки самостійні в своїй д-ті, а й економічно відповідальні за її результати , при чому як поточними прибутками, так і своїм майном .
18.Предмет і функції економічної теорії
Ек теорія – це суп наука, яка вивчає закони розвитку ек-них систем, діяльність ек суб'єктів, спрямовану на ефективне госп-ня в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.
Предмет. Ек наука займається вивченням ек поведінки людей в умовах обмежених ресурсів. Отже, вона сприяє оптимальному використанню обмежених ресурсів, є чинником ек розвитку, збільшення кількості різних товарів та послуг і, в кінцевому підсумку, сприяє більш повному задоволенню потреб суспільства і кожного його члена. Ек наука досліджує як сус-во здійснює ек життя, що охоплює вир-во, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг в умовах обмежених ресурсів.
Функції ек теорії: теоретико- пізнавальна, практична, прогностична, методологічна.
Теоретико – пізнавальна – полягає в тому, щоб розкрити зміст ек законів і категорій, суттєві причинно - наслідкові зв'язки ек процесів, форми їхнього вияву, об'єктивні внутрішні суперечності, подолання яких забезпечує поступальний ек-й рух суспільства.
Процес пізнання розпочинається з розгляду фактів, масових ек-х спостережень, вивчення поведінки госп-х суб'єктів. На основі вивчення цього величезного матеріалу відбирають сталі, типові явища. Це дає змогу перейти до пізнання ек-х законів і категорій.
Практична – полягає в тому, щоб всебічно обґрунтувати конкретні шляхи використання ек законів, перекласти їхні вимоги на мову практичних заходів, щодо вирішення господарських завдань, здійснення ек політики яка б найповніше відповідала інтересам людини, колективів, суспільства; обґрунтування раціональних форм управління господарством, здійснення практичних заходів щодо розв'язання ек-них суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку вир-ва і зростання життєвого рівня нас-на.
Прогностична має забезпечувати сус-ва можливість в ек-них діях, здійснювати необхідні передбачування щодо розвитку ек-них процесів. Прогностична ф-ція ек теорії допомагає людям запобігати ек втратам, пом'якшувати перебіг деяких негативних процесів.
Отже, ця ф-ція ек теорії – це по суті складання наукових прогнозів розвитку вир-ва, становлення в сучасних умовах ринкової ек-ї з урахуванням суттєвих ек закономірностей, явищ, теоретичних висновків.
Методологічна дає можливість використовувати ек знання для здійснення ряду досліджень у галузі не тільки ек-ки, а й соціології. Вона спрямована на формування сучасного ек мислення людей, вчить якомога раціональніше здійснювати життєві спостереження в ек-них процесах, дає змогу об'єктивно і всебічно оцінювати ек-ну політику держави, а також ек-ні програми різних політичних партій і рухів.
19.Сутність та типи економічного зростання(ЕЗ)
ЕЗ – осн показник розвитку і добробуту країни, досягнення якого зумовлене випереджаючим зростанням нац доходу в порівнянні із зростанням чис-ті нас-ня для підвищення рівня життя в країні.
ЕЗ- розвиток нац ек-ки протягом певного періоду, котрий вимір-ся абсол-им приростом чи темпами приросту ВВП, ВНП і нац доходу в цілому або темпами просту цих показ-ів в розрах-у на душу нас-ня.
Показники абсолютного приросту використовуються в більшості випадків для оцінювання темпів ЕЗ екон-го потенціалу країни; приріст на душу населення – для аналізу динаміки добробуту нас-ня країни та порівняння рівнів життя в різних країнах.
Розрізняють 2 типи ЕЗ: екстенсивний та інтенсивний.
Екстенсивний тип ЕЗ – це нарощування вир-ва товарів і послуг на основі збільш-ня кількості факторів за попереднього рівня технології. У таких умовах обсяг нац продукту зростає за рах-ок кількісного збільшення обсягів праці (чис-ті працівників, збільшення тривалості роб часу), залучення у вир-во нових джерел сировини, палива, енергії, використання додаткових земельних площ (при незмінній віддачі природних ресурсів), а також на основі незмінної ефективності викр-ня засобів праці (капіталовіддача може бути навіть спадною).Продуктивність праці залишається незмінною.
Інтенсивний тип ЕЗ- це збільшення вир-ва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів, хар-ся зростанням обсягу ВВП за рах-ок удосконалення факторів вир-ва та ефект-го їх викор-ня. Цей тип ЕЗ здійснюється на базі технічного й технологічного вдосконалення вир-ва, якісних змін у кваліфікації робочої сили, економії природних ресурсів.
Виділяють 3-й тип ЕЗ – реальний, або змішаний – збільшення обсягу ВВП як завдяки залученню більшої кількості факторів вир-ва, так і за рах-ок удосконалення техніки, технології, організації вир-ва.
Однак ек. практика не знає екстенсивного чи інтенсивного типів ЕЗ в чистому вигляді. Як правило, вони співіснують, утворюючи змішаний, або реальний, тип ЕЗ. Зазвичай це або переважно екстенсивний, або переважно інтенсивний тип ЕЗ. Належність до того чи іншого типу зростання визначається за питомою часткою приросту ВП, отриманого за рахунок кількісної чи якісної зміни виробничих факторів.
Вважається, якщо частка реального ВВП, отриманого за рахунок інтенсивних факторів, перевищує 50%, то тип – переважно інтенсивний, а якщо вона нижча від цього рівня, - то переважно екстенсивний.
Збільшення значення інтенс. типу ЕЗ називають інтенсифікацією ек-ки.
Осн чинником зростання доходу є підвищення продуктивності праці. Тому фактори, які впливають на продуктивність праці, найсуттєвіші для ЕЗ. Є фактори, які стримують ЕЗ. До них належить обмеження сукупного попиту, соц- політ атмосфера в країні, еколог обмеження, держ втручання у справи приватного бізнесу(законодавче регулювання безпеки праці, охорони здоров'я працюючих тощо).
За способом впливу на ЕЗ всі фактори можна поділити на прямі і непрямі. Прямі безпосередньо впливають на ЕЗ:
- удосконалення технології та організації вир-ва;
- збільшення кіль-ті та поліпшення якості природних ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму трудових ресурсів;
- збільш обсягу і поліпшення якісного складу осн капіт;
- розвиток підприємництва.
Непрямі фактори – впливають на можливість реалізації потенціалу прямих факторів:
- рівень цін на виробничі ресурси;
- рівень податків;
- норма позичкового %;
- ступінь монополізації ринку.
ЕЗ має важливе значення, ніж стабільність, бо завдяки тому процесові з'являється більша можливість вирішення соц-ек проблем у державі і на між нар-му рівні, підвищується добробут та рівень життя нас-ня.
1. Методи економічної теорії
Основними методами ек. теорії є:
1)Метод наукової абстракції - як метод поглибленого пізнання дійсності, заснований на звільнені інформаційного матеріалу від випадкового, неістотного і виокремлення в ньому стійкого, типового (наукові поняття, категорії, економічні закони)
2) М-д систем. аналізу або систем. підхід. Ринкова економіка - це певна цілісність, у якій реалізується взаємозв'язок елементів, компонентів, що входять до її складу. При цьому цілісність визначається не тільки складом властивих їй елементів, а й зв'язками між ними.
3) М-д аналізу і синтезу. Аналіз – це процес розумового або фактичного розкладання цілого на складові частини, а синтез - поєднання різних елементів, сторін, предметів у і єдине ціле.
4) Поєднання кількісного і якіс. аналізу дає теоретичне підґрунтя для визначення нового підходу до темпів і пропорцій розвитку господарства, постановки конкретних практичних завдань розвитку економіки. Він передбачає чітке виявлення якісної визначеності процесу і виділення тих сторін, елементів, що можуть бути виміряні кількісно, вивчення динаміки процесу, виявлення чинників, які впливають на зв’язки елементів у цій системі.
5) Математичні і статистич. м-ди забезпечують поєднання кількісного і якісного аналізу. Розвиток ек. теорії пов’язаний зі сходженням від абстрактного до конкретного. Цей процес є рухом від простіших форм безпосереднього буття системи до її сутності, діалектичне розгортання сутності в багатоманітність форм її руху і зовнішнього вияву, генетичний процес формування економічної с-ми
6) М-д логічного та історич. ???? Логічний метод тісно
пов'язаний з історичним м-дом, оскільки звільняє оцінку історичного розвитку від випадковостей, зигзагів, шо не є властивими цього процесу. Як правило, логічний м-д дослідження прийнятний для розгляду більш зрілих економічних відносин.
7)М-д порівнянь використовують для визначення схожості та відмінності господарських явищ. Необхідність порівняння як загально наукового методу зумовлюється тим, що в економічному житті ніщо не може бeти оцінено саме по собі, будь-яке явище пізнається у порівнянні.
8) Індукція і дедукція. Індукція - не рух думки від одиночного до всезагального, від знання нижчого ступеня спільності до знання вищого ступеня. Дедукція - рух думки від всезагального до одиничного
9) М-д аналогії означає перенесення властивостей одного явища на інший. У певному значенні аналогія є різновидом порівняння, оскільки вона спрямована на вивчення схожості та відмінності явищ.
10)Важлива роль належить експерименту, в якому особливе місце відводиться економічний реформам, що здійснюється на переломних етапах економічного розвитку, в періоди криз і стабілізації економіки. Він потребує ретельної підготовки, розрахунку, обґрунтування.
2. Ринкове господарство як компонент товарн в-ва
Суспільство знає 2 основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство. Їм відповідає 2 основні форми господарювання: натуральне і товарне.
Товарна виробництво - це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринку. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них використання ринкових відносин.
Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування тов. в-ва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обніму продуктами праці. Безпосередньою причиною виникнення тов. в-ва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно зв'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника. Економічна відособленість товаровиробників – це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати?
Товар. господарство виникає також через наявність суперечностей між в-вом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів.
Т\в проходять 2 стадії: нижчу - бартерне господарство, вишу - грошове господарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший, без використання грошей. У грошовому; існує особливий товар -гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній - на гроші. В господарстві, основаному на грош. обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.
Специфіка т\в пов'язана і існуванням різних його типів. По-перше, т\в поділяється на просте і підприємницьке. В умовах простого т\в процес в-ва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте т/в основане, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке – на великій машинній індустрії, автоматизованих с-мах.
Виділяється ще 2 типи т/в: перший, із стабільною, другий - з безперервно обновлюваною номенклатурою товарів.
3. Ринок робочої сили та його характеристики
Робоча сила як основний атрибут ???? - це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які реалізуються у процесі праці, тобто створення матеріальних благ або надання послуг. Робоча сила – це здатність до праці, а сама праця є процесом споживання робочої сили. Тому не слід ототожнювати робочу силу і працю.
Робоча сила може з'явитися на ринку як товар при існуванні певних умов:
По-перше, робоча сила повинна виноситися на ринок тільки її власником тобто тією самою особою, що володіє здатністю до праці Щоб її власник мав можливість продавати робочу силу як товар, він повинен мати можлтвість розпоряджатися нею, бути вільним власником своєї здатності до праці, своєї особистості.
По-друге - власник робочої сили повинен бути позбавлений засобів в-ва. Отже, якщо перша умова означає можливість продажу (найму) робочої сили, то друга - необхідність її продажу.
По-третє, на ринку повинні бути і покупці робочої сили і продавці.
4.Суб’єкти ринкового господарства
За суб’єктами виділяють:
1) ринок покупців; 2) рийок продавців;
3) ринок державних закладів;
4) ринок проміжних продавців-посередників
Ринок покупця характеризується перевищенням пропозиції над попитом. У тихих умовах покупець має змогу порівняти різні види товарів, іх ціни і надати перевагу тому чи іншому товару.
Ринок продавців навпаки передбачає перевищення попиту над пропозицією. На такому ринку основну роль відіграє кількість товарів і послуг, а якості відводиться мінімальна увага.
Ринок держ. закладів включає сукупність актів купівлі-продажу державних організацій, урядів, місцевих органів влади, які здійснюють закупівлю чи оренду товарів, необхідних для виконання своїх основних функцій.
Ринок проміжних продавціі - це сукупність економічних відносин осіб і організацій, які придбали товари для перепродажі чи здачі в оренду іншим споживачам з вигодою для себе.
Усю велику сукупність споживчів на ринку можна поділити на три основні групи:
1) індивідуали;
2) інвестори;
3) посередники.
Індивідуали - це окремі особи або домашні господарства, які купують товари для задоволення власних потреб.
Інвестори - це юридичні особи, які купують товари і мстою впровадження їх у виробничий процес.
Посередники - це юридичні або фізичні особи,
5. Циклічність як форма економічного розвитку
Після першої світової економічної кризи, яка відбулася а 1825 році, ринкова економіка з певною періодичністю переживає спади виробництва. Період від однієї кризи до іншої назвали економічним циклом.
Економічний розвиток мас циклічний характер. Під економічними циклами розуміють періодичні коливання виробництва, зайнятості та цін, які характерні для економіки. Економічний цикл мас кілька фаз. Фаза піку циклу характеризується повною зайнятістю і повною потужністю виробництва. У цій фазі циклу ціни мають тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється. У наступній за піком фазі – спаду, виробництво і зайнятість скорочуються, але ціни не піддаються тенденції до зниження. Ціни падають лише у тому разі, коли спад серйозний і тривалий, тобто коли виникає депресія. Найнижча точка спаду (або депресія) характеризується тим, що виробництво та зайнятість, досягнувши найнижчого рівня, знову починають "вибиратися" з самого дна. Зрештою, у фазі пожвавлення рівень виробництва підвищується. а зайнятісгь зростає аж до повної зайнятості У міру того, як пожвавлення в економіці набирає силу, рівень цін може почати підвищуватися аж доти, поки не виникне повна зайнятість і виробництво не запрацює на повну потужність.
Економісти по-різному пояснюють причини таких коливань, а саме:
1) великим обсягом інвестицій у певний період, які викликають необхідність освоювати створені потужності, що зумовлює спад подальших інвестицій; 2) технічними новинами, які періодично активізують ділову активність; 3) війнами й іншими зовнішніми факторами; 4) монетарним явищем, а саме збільшенням або
7. Суть та функції грошей
Товарні гроші - це товар-еквівалент, що використовується як засіб обміну і який може вступати в обмін як звичайний товар.
В окремих регіонах товарними грошима стали метали: мідь, залізо, срібло, золото. Кілька тисяч років тому повсюдно роль загального товарного еквівалента стали виконувати лише золото і срібло. Так виникла грошова форма вартості.
Паперові гроші не мають внутрішньої вартості. Примусову купівельну спроможність їм надає держава, яка гарантує обіг паперових грошей на своїй території
Символічні гроші - засіб товарного обігу і платежу, чия вартість або купівельна спроможність у якості грошей значно перевищує витрати на їх виробництво і цінність при іншому використанні. Символічними грошима є паперова готівка, розмінна монета, безготівкові гроші. Такі гроші є декретним або змінним засобом обігу і платежу, адже вони впроваджуються державою. Поява символічних грошей свідчить про перехід до символічної форми вартості, коли справжні золоті гроші замінюються їх знаками. Символічні гроші набули форми паперових не одразу, існувало багато перехідних попередніх: «шкірні» - шматочки штемпельованої шкіри; «шовкові»; «кістяні» - із слонової чи моржевої кості, та ін.
Функція грошей - це певна їх дія стосовно обслуговування руху вартості (цінності) у будь-яких її проявах,
У дослідників грошей немає одностайності у формуванні їх функцій, що визначається прихильністю до різних теорій грошей. Одні акцентують увагу на посередництві грошей при обміні, інші - на їх здатності нагромаджуватись, зберігаючи при цьому внутрішню вартість, треті - на можливість обміну при грошовій оцінці багатства. Навіть у межах однієї наукової школи часто існують різні погляди на економічну природу і функції грошей.
З точки зору товарної теорії, гроші виступають в обігу засобом реалізації вартості товарів. Тому вихідною і центральною серед грошових функцій є функція грошей як міра вартості. Це означає, що вартість усіх товарів включає себе у певній кількості грошей. Прирівнювання
усіх товарів до золота у формі ціни дає якісно однаковий вираз їх вартості
і створює можливість безпосереднього кількісного виміру товарів.
Гроші виконують функцію засобу обігу, коли виступають посередником у обміні товарів (товар – гроші - товар). Застосування грошей розв'язує суперечності натурального товарообміну (бартерного обміну), адже тепер акти продажу і купівлі не обов'язково повинні зберігатись у часі і просторі. За умов бартерного обміну останній відбувався лише тоді, коли існували відповідні потреби в обох його учасників. Тепер акт продажу
(товар - гроші) відділяється від акту купівлі (гроші - товар). Після реалізації товару можна вилучені гроші не витрачати одразу, а нагромаджувати їх. Таким чином гроші, як засіб обігу переборюють часові, просторові і індивідуальні межі бартерного обміну, який здійснюється за формулою (товар - товар). Як уже згадувалось участь грошей в обміні товарів перетворює останній у обіг товарів, поряд з яким існує обіг грошей.
Кількість грошей, необхідних для обміну товарів, зменшується внаслідок появи товарного кредиту, тобто коли товар продається з відстрочкою оплати, водночас виникає потреба у грошах для повернення боргу. Тоді гроші виконують функцію засобу платежу (засобу оплати боргових зобов'язань).
Гроші як засіб платежу відрізняються від грошей як засобу обігу тим, що вони уже не є посередником обміну товарів, а лише завершать купівлю - продаж. У момент продажу товару гроші не сплачуються, а покупець в обмін на товар виписує продавцеві боргове зобов'язання, яке погашається (обмінюється на гроші) після закінчення кредиту. Роздвоєння товарного обігу (товар-гроші-товар) на два самостійних акти - товар-гроші (продаж) і гроші-товар (купівля) - створило можливість і необхідність нагромадження грошей. Гроші стали виконувати функцію засобу нагромадження, або засобу утворення скарбу.
Розширення міжнародних економічних зв'язків, насамперед світової торгівлі, привело до появи ще однієї функції грошей - засобу міжнародних розрахунків, або світових грошей. Спочатку цю функцію виконували повноцінні (золоті) гроші.
9. Грошовий ринок та його характеристики
ГР балансує грошові потоки і грошовий обсяг в цілому. Але роль грошового ринку не обмежується межами грошового обороту. Найважливішою якісною характеристикою ГР є процент.
ГР: 1) ринок грошей (обіг до 1 року);
1) валютний ринок;
2) ринок короткострокових банківських кредитів;
3) ринок короткострокових фінансових активів;
4) ринок капіталу (обіг більше ніж рік);
5) ринок ЦП;
6) ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів.
Грошовий ринок потребує регулювання, або впливу саморегулюючих структур.!
Суб’єкти грошового ринку (продавці, покупці, посередники).
Грошові потоки в межах грошового ринку істотно розрізняються, це пояснюється суттєвою різницею прямого та опосередкованого фінансування в рамках ринку.
Пряме фінансування - це переміщення коштів по рамкових каналах безпосередньо від власника до позичальника.
Опосередковане фінансування відбувається за законом попиту та пропозиції. Балансування попиту та пропозиції та формування % на гроші виступає найважливішою функцією грошового ринку.
Існують суттєві відмінності формування попиту та пропозиції на грошовому ринку.
ПОПИТ- це намагання суб'єктів мати в своєму розпорядженні певну встановлену ними масу грошей.
ПРОПОЗИЦІЯ грошей на рівні окремого суб’єкта
залежить від зміни доходності розміщення коштів в активи, отже, від зміни %. Чим вищий %, тим
вища пропозиція.
Ринок ЦП як складова частина ГР:
Ринок ЦП- це складова частина фінансового ринку, де відбувається трансформація заощаджень в інвестиції за допомогою специфічного товару
ЦП.
Грошовий ринок повинен забезпечити повну трансформацію заощаджень в інвестиції, існує дві пропозиції щодо реального виконання цієї задачі: монетаристи – так; кейнсіанці – ні.
Монетаристи - ринкова с-ма має механізм регулювання, що стримує економічну кризу; впливає на форми та на сімейні господарства; стимулює бажання інвестувати та заощаджувати в рівних розмірах %.
Зростання % призводить до зростання заощаджень та падіння інвестицій. Кейнсіанці –рішення про заощадження та інвестування приймаються різними економічними суб'єктами, що діють з різними мотивами.
10. Сутність та розвиток сучасного світового господарства
Світове господарство (далі – СГ) пережило нерівномірний розвиток від под(*?) єдиного світогосподарського механізму (в кінці 19 - сер 20ст.) до об'єднання торгівельної, трудової, кредитно-фінансової та валютної сфер. Зростаюче значення міжнародних економічних відносин було пов'язане з формуванням і розвитком промисловості, машинної індустрії, виникненням нових галузей і видів виробництва тощо.
Мануфактурне виробництво (14-17 ст ) дало і вимагало значного розширення ринків сировини і збуту. Спочатку епіцентрами такого розвитку були технічно розвинуті держави та згодом національні економіки створили об'єднану сферу - світову економіку або світове господарство.
В 20ст. екстенсивний розвиток інтернаціоналізації господарського життя на базі торгівлі був доповнений вивозом позичкового і виробничого капіталу. Розвиток СГ значною мірою залежить від світової валютної системи.
В др. пол. 20ст. Почалась нова фаза розвитку СГ, що почалась рід впливом таких факторів: випереджаючий ріст обробної промисловості; покращання транспортної інфраструктури, розвиток електроніки, кібернетики; розвиток ТНК, зміни на ринках позичкових капіталів.
Сучасне СГ прийнято розглядати як систему взаємопов'язаних національних економік, де кожній країні належить своя, особлива роль. Нинішньому етапу розвитку СГ притаманний перехід до науково-інформаційного укладу, зростання мобільності і гнучкості економічних суб'єктів; загострення конкурентної боротьби за ринки збуту, посилення впливу нових технологій на соціально-економічні процеси; використання науково-технічних досягнень для інтенсифікації економіки;
розширення транспортних потоків і створення нових комунікаційних технологій; міжфірменна і міждержавна кооперація, обумовлена необхідністю залучення значних фінансових і кадрових ресурсів.
11. Потреби, інтереси, стимули як складові мотиваційного механізму.
Мета економічного розвитку полягає в задоволенні потреб людей. Потреби є безмежними, при чому вони постійно наростають. Потреба є усвідомленою індивідуумом необхідністю в певних матеріальних і духовних благах та послугах. Спектр потреб широкий: фізіологічні, інтелектуальні, соціальні тощо. У відомій піраміді А. Маслоу в основі лежать найпростіші фізіологічні потреби, а вершину займають найскладніші - в самореалізації особистості і духовному розвитку.
Класифікація потреб: 1) потреби а одязі, їжі, житлі - первинні; 2) потреби і гарантії своєї життєдіяльності, безпеці свого життя; 3) соціальні потреби в спілкуванні, належності до певної групи; 4) потреби в здобутті певного соціального статусу в суспільстві, в кар'єрі; 5) потреби у самовираженні і самореалізації;
Економічні Інтереси - це суспільна форма прояву і розвитку економічних потреб. Життя є невіддільним від постійної реалізації інтересів. В основі всього лежать особисті інтереси, поза якими особистість не вільна бути сама собою, мати власні переконання і дотримуватись власних економічних обов'язків.
Матеріальним носієм особистого інтересу є грошовий доход. Реалізовуючи свій, індивід орієнтується на пряму вигоду (зиск). Досягнення зиску становить в умовах ринкової економіки основу економічного самоутвердження особистості.
Інтереси приводяться в дію мотиваційним механізмом - стимулом. Стимули формують економічну поведінку. Вирішальним для залучення людей до економічної діяльності є грошовий стимул.
Заінтересованість має місце, коли під впливом стимулів відбувається реалізація інтересів. Взаємозв'язок
економічних категорій можна виразити так:
(потреби, інтереси)—(стимули, мотиви)--(заінтересованість)
Тобто Мотиви - це не що інше, як стимули, що пройшли через свідомість людини, тобто самостимули.
12. Фіскальна політика та її види
Фіскальна політика (від латинської fiskalis - належить до інтересів казни) - зміни, які вносить уряд у розміри та умови оподаткування, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації економіки.
Згідно з одним із постулатів кейнсіанської теорії уряд для досягнення повної зайнятості та зниження інфляції повинен проводити цілеспрямовану фіскальну політику. В період економічного спаду проводиться стимулююча фіскальна політика, яка включає збільшення державних витрат або зниження податків, а найчастіше поєднуються обидва методи. Якщо виникає загроза надлишкового попиту, що призводить до інфляції, то здійснюється стримуюча фіскальна політика. Вона включає в себе скорочення державних витрат або збільшення податків. Проведення дієвої фіскальної політики передбачає необхідність певного проміжку часу між початком дестабілізації економіки і усвідомленням цього явища, а також для прийняття і здійснення законодавчими та виконавчими органами правильних і ефективних заходів.
Стимулюючий характер фіскальної політики може бути малоефективним, якщо він послаблює інвестиційні процеси, а також коли зміна валютного курсу значно послаблює дієвість цієї політики.
(Дискреційна, не дискреційна *?)
17. Моделі економічного зростання
Економічне зростання – основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни – є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.
1). Модель зростання Харода – Домара.
Це найпростіша макроекономічна модель зростання і була вона розроблена наприкінці
40-х років. Модель описує динаміку доходу (Y) який є сумою споживання (С) та інвестиційних витрат (І).
Основним фактором зростання є нагромадження капіталу. Основні передумови моделі:
- постійна гранична продуктивність капіталу (МРК)
МРК = dY / dK;
- постійна норма заощаджень S = VY;
- відсутній процес вибуття капіталу (W = 0);
- інвестиційний лад дорівнює нулю, тобто інвестиції миттєво переходять у приріст капіталу dK(t) = I(t);
- модель не враховує нескінченного прогресу
- випуск не залежить від затрат праці, оскільки праця не є дефіцитним ресурсом;
- використовується виробнича функція Ліонтьєва, яка передбачає неможливість взаємозміни факторів в-тва – праці і капіталу.
2). Неокласична модель економічного зростання Солоу.
Модель була розроблена в 50-60-х роках. Ця
модель дає змогу дослідити як основні фактори виробництва – праця, капітал, технологічні зміни – впливають на динаміку обсягу в-тва, коли економічна с-ма перебуває у рівноважному сталому факторі.
Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу.
Під нагромадженням капталу розуміють збільшення обсягу капталу в національній економіці. Для визначення його впливу на обсяг виробництва, припустимо, що чисельність робочої сили є незмінною, а НТП відсутній. Пропозиція товарва у національній економіці показує, який обсяг продукції вироблено в кожний момент часу, а
попит визначає розподіл продукції між різними напрямами її використання. В моделі Солоу пропозиція товарів описується за допомогою виробничої функції:
Y = F(KL).
Обсяг нац. продукту залежить від обсягу капіталу та чисельності робочої сили. Виробнича функція з постійною віддачею від масштабу зручна для аналізу тому, що обсяг продукції на одного працівника залежить тільки від к-сті капіталу, що припадає на нього.
Y / L = F(K / L * I).
3). Модель виробничої ф-ції.
Економічне зростання може бути забезпечено за рахунок правильних вкладень у різні фактори що робить їх більш високопродуктивними. Так раціональне співвідношення між працею і капіталом у разі їх зміни розраховується за допомогою виробничої ф-ції, в основі якої - найкращий варіант граничної продукції кожного із залучених факторів.
Q = F(I, K, N), де
Q – обсяг виготовленої продукції (нац. дох.);
I - сукупні витрати праці;
K - вкладений, капітал;
N — земельні ресурси.
Ця формула характеризує екстенсивний тип економічного зростання.
На основі виробничої функції американський економіст Дуглас і математик Х. Кобб побудували двох факторну модель зростання економіки, продемонстрували пряму залежність між обсягом (результатом) виробництва і величиною виробничих витрат.
Модель Коба-Дугласа:
Q = F(I, K)/
Згідно з даною формулою при збільшені затрат праці і капіталу на Х % обсяг продукції (національний дохід) зросте також на Х %.
4). Модель В. Леонт’єва.
Ця універсальна модель дістала назву витрати - випуск. Її автор проаналізував систему взаємо залежностей в економіці як єдиного цілого на основі таблиці міжгалузевого балансу. У таблиці взаємозв’язок між витратами (по стовпцях) і випуском або виготовленою продукцією (по рядках), дозволяє з’ясувати яку кількість
однієї продукції необхідно використати для виробництва іншої.
5). Сучасна теорія економічного зростання. Вивченню та виправленню недоліків і обмежень. моделі Солоу присвячена сучасна теорія економічного зростання, яка почала розвиватися в 70-ті роки і побудована на емпіричному аналізі факторів економічного зростання.
Одним із її напрямків є теорія ендогенного зростання, яка пов’язує процес зростання з усіма можливими якісними і кількісними факторами: ресурсними, інституційними, міжнародними тощо.
У сучасних умовах теорія ендогенного зростання розвивається переважно емпірично. Існує нагальна потреба в розробці її міцної теоретичної бази із чіткими передумовами, структурою та висновками з метою побудови максимально повного та значущого набору факторів, які пояснюють процес економічного зростання.
14. Інструменти грошово-кредитної політики.
Грошово-кредитна політика (г.к.п.) - це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту спрямований на регулювання економічного зростання, стимулювання інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу
Є дві групи інструментів г к п
1) Інструмент прямово впливу
а) механізм готівкової емісії;
б) встановлення межі кредиту Центрального банку;
в) пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі вартості кредитних ресурсів, обмеження споживчого кредиту.
2) інструмент опосередкованого впливу
а) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків і фінансових установ;
б) процентна політика;
в) рефінансування комерційних банків;
г) управління золотовалютними резервами;
д) операції з цінними паперами, регулювання експорту і імпорту капіталу.
Ще одним інструментом є облікова ставка процента - регулювання оплати процентів за позики, які Центральний Банк надає комерційним банкам, що впливає на його здатність регулювати кредитні операції. Її підвищенні ускладнює отримання кредиту.
Мета г.к.п. є підтримання стабільності національної грошової одиниці і досягнення високого рівня зайнятості і виробництва.
15. Суть та особливості грошової політики. Політика «дорогих» та «дешевих» грошей.
Грошова (монетарна) політика включає в себе комплекс заходів, що їх проводить держава в сфері грошового обігу. О6'єктами грошової політики є пропозиція, попит і рівновага на грошовому ринку. Суб’єктом ГП, який здійснює конкретну роботу її реалізації є центральний банк країни.
Механізм регулювання грошового обігу передбачають використання двох основних інструментів: 1) зміна кількості грошей, що знаходяться в обігу; 2) зміна ставки відсотка.
Можливі різні комбінації цих інструментів. Тактичні цілі грошової політики передбачають або розширення грошового обігу і збільшення обсягів кредитування в країні (так звана політика «дорогих грошей»).
Політика "дешевих грошей" ґрунтується на використанні низьких відсоткових ставок. Як наслідок такої політики збільшуються інвестиції і споживчі витрати. Тим самим така політика стимулює розвиток національного виробництва.
Політика "дорогих грошей" ґрунтується на використанні високих відсоткових ставок. Як наслідок, це призводить до зменшення інвестицій і споживчих витрат. Така політика має чітко виражений дефляційний характер.
Грошова політика здійснює безпосередній вплив на рівень життя населення і матеріальний стан суспільства. Політика низької національної грошової одиниці щодо валют інших країн призводить до подорожчання життя і створення безлічі матеріальних проблем для населення, особливо в умовах загального низького рівня реальних доходів людей.
Ефективна грошова політика мас надзвичайно важливе значення для подолання економічної кризи і інфляції. При
глибокій кризі першим кроком на шляху економічного оздоровлення часто виступає грошова реформа і введення а обіг нової, більш сильної національної валюти. Створення і запровадження повноцінних грошей - необхідна передумова пожвавлення виробництва і піднесення рівня життя населення. Обмін старих банкнот на нові у ході грошової реформи означає зміну встановленого раніше масштабу цін.
16. Попит. Закон попиту. Детермінанти попиту
Попит виражає сформовані на ринку потреби в життєвих засобах, що визначається кількістю товарів і послуг, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку та наявністю коштів. Рух попиту об’єктивно регулюється законом попиту. Він відбиває причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною величини попиту. При цьому цей зв’язок має зворотній характер: підвищення ціни зумовлене зменшенням попиту і навпаки зниження ціни веде до його зростання. У законі попиту виявляється суперечність між ціною і платоспроможністю, а точніше - між зміною ціни і постійною на цей час величиною платоспроможного попиту населення.
Якщо ціна зросла, то при тому самому платоспроможному попиті населення, зменшуються можливості здійснення покупок. Вони скорочуються не в номінальному не грошовому, а в натуральному вираженні, Вихід з цієї суперечності полягає у зменшенні попиту на товари, ціна на які зросла. Протилежна ситуація виникає тоді, коли ціна знизилася. Споживач має можливість придбати ті товари, продаж, яких раніше стримувався через недостатню купівельну спроможність. У цьому разі попит зростає на більш дорогі товари.
Форми вияву закону попиту найрізноманітніші, однією і них є ефект заміщення, він полягає у переміщенні попиту на дешевші товари-замінники.
Однією з форм вияву закону попиту є ефект доходу. Він спостерігається тоді, коли відбулося зниження ціни.
Він спостерігається тоді, коли відбулось зниження ціни. Це призводить до того, що у споживача в результаті зниження ціни з’явилася вільна сума грошей, яка може бути спрямована на придбання додаткових життєвих засобів.