5. Циклічність як форма економічного розвитку
| Вид материала | Документы |
- Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
- Програма соціально-економічного та культурного розвитку Буського району, 908.43kb.
- Державна програма економічного І соціального розвитку україни на 2012 рік та основні, 1251.4kb.
- 1 Основні тенденції економічного та соціального розвитку економіки жидачівщини в контексті, 1154.23kb.
- Програма економічного І соціального розвитку міста Лозова на 2011 рік, 2181.91kb.
- Стратегічний план економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, 860.99kb.
- Стратегічний план економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, 861.44kb.
- Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
- Програма економічного І соціального розвитку м. Охтирка, 1356.45kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку Тернопільського району на 2011, 1372.28kb.
Економічні взаємозв’язки світового господарства як єдиної системи ґрунтується на розвитку міжнародних економічних відносин (МЕВ), які є матеріальною основою мирного співіснування, спілкування і взаємо переплетення інтересів різних держав. МЕВ- це
сукупність міжнародних економічних зв’язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, політичних організацій країн та інших чинників.
Однією з причин трансформації МЕВ є потреба у принципово новому механізмі функціонування світового господарства, зумовлене розмиванням традиційної моделі міжнародного поділу праці, його реалізацією здебільшого на міжнародному рівні.
Еволюція умов світового господарського життя, коливання економічної кон’юнктури, зрушення в балансі сил між основними учасниками зовнішньоекономічного обміну спричинюють зміни в критеріях можливих типів міжнародної спеціалізації - від трудомісткої і капіталоємної до високотехнологічної, наукоємної експортної продукції з порівняно великими витратами на науково-дослідні й експерементально-конструкторські розробки.
Основний потенціал розвитку економіки все більше зосереджується в технологічно складних, наукоємних галузях, успіх яких на ринку визначатиметься ефективною організацією. Відповідно все більшу роль відіграватиме міжнародне виробництво з його спеціалізацією, що поглиблюватиметься і відтіснятиме традиційні форми торгівлі, сприятиме зміцненню виробничо-інвестиційної моделі співробітництва.
Об’єктивна необхідність трансформації МЕВ полягає в
цілісності світового господарства, що зростає, виявленні спорідненості економічних інтересів країни, реалізація потреби в новому механізмі функціонування світових економічних відносин, новій структурі МПП, розширенні сфери дії, загальноекономічних законів.
Сутність проблеми трансформації МЕВ у світовому господарстві полягає в пошуках форм і методів (економічних, політичних, дипломатичних) розв'язання суперечності між сучасним характером цих відносин і обставинами в світі, що змінилися внаслідок
прискорення тенденції до глобалізації економіки, переміщення акцентів з ідеологічних конструкцій на економічні важелі формування нових моделей людської діяльності, створення високої якості життя.
Сучасний зміст і характер МЕВ від6ивають розвито економічних зв’язків. Щодо змісту МЕВ, то його трансформація відбувається внаслідок зміни:
- У розвитку світових продуктивних сил, факторі виробництва, його ресурсів
- У складових світової економіки при розвитку її до суперечливої цілісності.
На зміну традиційним формам МЕВ, які охоплюють сферу обігу, приходять стратегічні, які охоплюють безпосередньо сферу виробництва. Щодо характеру МЕВ, то тут
конче потрібно розв'язати проблеми трансформації традиційних відносин «панування і підкорення» до стратегічних, заснованих на «розподіленій відповідальності.»
37. Макроекономічні показники та їх вирахування
Під макроекономікою розуміють національну економіку загалом. Внаслідок діяльності під-в протягом деякого періоду, як правило, одного року, у будь-якій країні створюються певна сукупність матеріальних благ і послуг, кількість яких необхідно виміряти. Для цього обґрунтовано низку макроекономічних показників, а сукупність способів, за допомогою яких їх розраховують, називається системою національних рахунків. Деякі з них використовують для визначення ефективності спільного виробництва.
Валовий Національний Продукт (ВНП) - сукупність усіх вироблених у країні товарів, наданих послуг за рік, незалежно від місця розташування національних під-в, без врахування повторного рахунку. Методи розрахунку ВНП:
1. Розрахунок ВНП за сумою витрат.
а) Особисті споживчі витрати; б) Валові внутрішні інвестиції; в) Державні закупівлі товарів і послуг; г) Чистий експорт.
2. Розрахунок ВНП за сумою доходів:
а) Заробітна плата; б) Рентні платежі; в) Відсоток;
г) Прибуток; д) Засоби не пов’язані зі сплатою доходів (непрямі податки на підприємствах, доходи від власності та амортизація).
ВНП є номінальний і реальний. Номінальний ВНП - показник, який обчислюється у поточних цілях. Реальний ВНП - показний, який обчислюється у постійних цілях. Для отримання реального ВНП номінальний ВНП слід звільнити від впливу зростання цін (інфляція), тобто застосувати індекс цін.
Індекс цін поточного року = Ціни поточного року / Ціни базисного року * 100%
Відношення номінального ВНП до реального відображає його зростання за рахунок інфляції й
називається ВНП - дефлятором.
ВНП – дефлятор = Номінальний ВНП / Індекс цін * 100%
ВВП - сукупність вартостей всіх товарів і послуг створених усіма п-вами в країні, без врахування продукту, створеного закордонними філіями та відділеннями за кордоном.
Істотними недоліками цього показника є те, що до нього не входять доходи тіньового бізнесу, бартерний обмін. Якщо ВВП зменшити на суму річних амортизаційних відрахувань, то отримаємо показник ЧНП.
Якщо із ЧНП вирахувати непрямі податки отримуємо НД.
НД – реальний дохід який складається з необхідного та додаткового продукту і використовується в суспільстві для особистого споживання та для розширеного відтворення. Розрізняють вироблений НД, який збігається з новоствореною вартістю використаний НД менший за попередній показник на величину втрат і негативного зовнішньо торгівельного сальдо . Крім того НД поділяють на фонд споживання і фонд заміщення.
Національне багатство (НБ) – сукупність і створених і нагромаджених в країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення і досягнення основної мети суспільства. Основною формою НБ у розвинутих краінах світу є нематеріальне (освітньо-кваліфікаційний рівень працівників, їхній культурний, духовний потенціал, стан здоров'я), концентрованим вираженням якого є інтелект нації, тобто здатність народу засвоювати нові знання та інформацію і створювати на цій основі найсучасніші види техніки, якісні та конкурентоспроможні товари і послуги.
38. Фактори і методи ринкового ціноутворення
Є багато методів ціноутворення. Найпростіший метод ціноутворення полягає у розрахунку ціни за формулою:
середні витрати виробництва + прибуток.
Для багатьох підприємців дуже зручний метод ціноутворення на основі рівноваги попиту і пропозиції. Популярний також метод розрахунку ціни на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку. У ринковій економіці все ширше використовується метод встановлення цін на основі відчутності та цінності товару. Сутність його полягає в тому, що головним чинником ціноутворення стаються не витрати продавця, а купівельне бажання покупця, використання обстановки в якій здійснюється купівля-продаж. Метод встановлення цін з урахуванням рівня поточних цін користується значною популярністю. В окремих випадках ціни встановлюють на закритих торгах. Цей метод ціноутворення зумовлений конкурентною боротьбою, прагненням отримати замовлення. Встановлення цін на новий товар. Досвід показує, що спочатку виробник встановлює на товар, який раніше не вироблявся високі ціни. У такому разі говорять, що фірма знімає «вершки» з ринку. Проте це можливо за певних умов: великий попит, висока ціна не повинні швидко створювати нових конкурентів і, нарешті, висока ціна має відповідати високій якості товару.
(досконала, недосконала)
Ціноутворення – процес встановлення ціни, який має свої закономірності виходячи з особливостей ринкової економіки.
39. Людина як елемент продуктивних сил і кінцева мета виробництва
Людина як головний фактор виробництва с носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються - незмірно зростають - місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а з другого - підвищується значення її професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування. Продуктивні сили - це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особистий фактор -людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людина - головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим, засоби виробництва і на сам перед знаряддя - це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов'язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління.
До певного часу була поширена концепція щодо зниження ролі людини у системі автоматизованого виробництва, пристосування чи примусового підкорення й все більш досконалій праці. Ця концепція розглядала людський фактор як найненадійнішу деталь у будь-якій складній технічній системі. Проте, це не відповідає реальним процесам суспільного розвитку.
Роль людини при всіх глибоких змінах у техніці та технології не знижується, а навпаки, зростає, адже саме діяльність людини визначає розвиток
науки і техніки, вдосконалення виробництва, суспільного життя в цілому.
Праця людини, яка застосовує досконалі знаряддя стає продуктивнішою. За одиницю часу виробляється все більше продукції. Це дає змогу зменшувати робочий день поряд зі зміною його структури.
Зростає додатковий робочий час за який створюється додатковий продукт - джерело розширеного відтворення виробництва. У той самий час хоч відносно і скорочується, проте абсолютно зростають розміри необхідного продукту, що є джерелом відтворення робочої сили відповідно до вимог суспільного виробництва. Потреба заміщення витрат робочої сили визначає об’єктивні межі необхідного продукту на кожному конкретному етапі розвитку людського суспільства. З часом змінюється потреба людини у галузі матеріального забезпечення, охорони здоров’я, фізичного розвитку, освіти, культури, духовного життя. Від цього дедалі більше залежить розвиток суспільного в-тва.
Це, в свою чергу, потребує зміни умов відтворення робочої сили. суспільне виробництво, як і його фактори завжди має конкретну історичну, соціально-економічну форму. Тому і людина, як головний фактор продуктивних сил, в той самий час є суб’єктом економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують у процесі суспільної трудової діяльності людей.
40. Еластичність пропозиції та її фактори
Найвагомішим фактором еластичності пропозиції є тривалість часу, тобто ринковий період, який є у розпорядженні виробників, щоб відреагувати зміною обсягу пропозиції на зміну ціни товару.
Припустимо, що на локальному ринку певного товару відбулося зростання рівня ціни. Звичайно виробники утримують потужний стимул нарощення виробництва свого товару, але моментально здійснити це вони не здатні. Як би не зросла ціна, обсяг пропозиції у найкоротшому ринковому періоді залишається незмінним. На графіку пряма пропозиції для найкоротшого ринкового періоду має вигляд вертикалі S1, що показує цілковиту нееластичність пропозиції.
Із збільшенням періоду часу, або, іншими словами, з переходом від найкоротшого до короткого ринкового періоду, виробники хоч і не
мають змоги суттєво наростити виробничі потужності, але можуть підвищити інтенсивність використання свого виробничого потенціалу, і
завдяки цьому, подати на ринок більшу кількість продукції.
За цих умов пряма пропозиції S2 отримує спочатку вигляд лінії нееластичної пропозиції Еs< 1, а згодом може досягти одиничної еластичності, коли темп приросту пропозиції дорівнюватиме темпу приросту ціни S3.
Отже, у короткостроковому періоді коефіцієнт еластичності пропозиції є більшим від 0 і меншим (або рівним одиниці).
За умов переходу від короткострокового до довгострокового ринкового періоду, чітко визначених меж між якими практично не існує, еластичність пропозиції зростає. У довгостроковому періоді виробники встигають вжити заходів щодо пристосування своїх ресурсів до вимог нової цінової ситуації - виникають нові підприємства, нарощують нові виробничі потужності діючі фірми.
За цих умов лінія пропозиції набуває вигляду S4.
Теоретично можливим є і випадок цілком еластичної пропозиції (Ss), який передбачає, що за будь-якого, навіть вкрай незначного підвищення ціни обсяг пропозиції нескінченно зростає. У реальній господарській практиці це неможливо.
Діють принаймні два потужних обмежувача нескінченного наростання пропозиції – виробничі потужності виробників і обсяг попиту на товар.
40. Еластичність пропозиції та її фактори
Незалежно від рівня еластичності, ціна та сукупний дохід завжди змінюються у одному напрямі. Відмінність лише у тому, що коли Еs>1, реакція продавців на зміну ціни є більш відчутною, рельєфнішою, ніж у випадку, коли Еs<1.
В залежності від мети або вимог, щодо точності розрахунку застосовується базова формула коефіцієнта еластичності, метод центральної точки, процентний показник еластичності, та геометричний метод П.Самуельсона.
41. Ринок і ринкова інфраструктура
Ринок являє собою систему окремих взаємопов'язаних ринків. Структура ринку - це внутрішня будова, розташування, порядок окремих його елементів, їх частка у загальному просторі ринку. Структура ринку представляється у вигляді схеми:
1) Ринок засобів виробництва;
2)Ринок робочої скли;
3)Фінансовий ринок;
4)Споживчий ринок;
5)Ринок послуг;
6)Ринок технологій;
7) Ринок духовних благ.
Ринки розрізняють за критеріями: за об'єктами, за суб'єктами, за ознакою простору, за рівнем насичення, за ступенем зрілості.
Зо об'єктами: споживчий, ринок робочої сили, ринок засобів виробництва, ринок науково-технічних розробок, ринок інформації, ринок засобів обігу, ринок ліцензії, ринок цінних паперів.
За суб'єктами: ринок покупців, ринок продавців, ринок державних закладів, ринок проміжних продавців - посередників.
За ознаками простору: місцевий, регіональний, національний, світовий.
Зо рівнем насиченим: рівноважний, дефіцитний, надлишковий.
За ступенем зрілості: не розвинутий, розвинутий, ринок, який формується.
Фінансовий ринок - забезпечення процесу розподілу фінансових ресурсів в економіці. Він поділяється на грошовий: обліковий, міжбанківський і валютний; ринок капіталів: ринок цінних паперів, ринок середніх і довгострокових банківських кредитів.
Інфраструктура ринку - система державних, приватних і громадських організацій, які обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин. Основні елементи інфраструктури: біржі, аукціони, кредитна система і комерційні банки, емісійна система, система регулювання зайнятості, податкова система, страхові компанії, торгові патенти, митна система, аудиторські компанії.
42. Монополія і конкуренція в господарській системі
Існуванню конкуренції загрожує монополія. В широкому розумінні монополія - це така ситуація, за якої продавців настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується. Є такі види монополії: природна, легальна, штучна. Природна монополія існує в галузях, які виробляють рідкісні метали та інші елементи виробництва, а також у галузях інфраструктури, що мають важливе і стратегічне значення, контроль над яким має здійснюватись з боку держави. Легальна монополія утворюється на законних підставах для надання особливих послуг (зв'язок, органи, що надають авторські права). Штучна монополія виникає внаслідок особливого становища під-в для одержання монополістичних переваг.
Загроза монополії полягає в тому, що там, де існують монополісти зникає вільна конкуренція, тобто припиняється суспільний вплив на виробництво. Монополісти дістають можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому.
В господарській практиці України монополістами є ті учасники господарського обороту, частка яких на ринку перевищує 70%.
Захист конкуренції здійснює держава. Для цього розроблено антимонопольне законодавство і створено антимонопольний комітет України. Захист конкуренції передбачає передусім демонополізацію економіки і створення конкурентного середовища. Досвід показав, що демонополізація економіки України дала відчутні результати для розвитку конкуренції там, де на під-вах з'явилися власники, які дбають про розвиток виробництва, а не про задоволення власних поточних потреб. Антимонопольний комітет України спрямовує свою діяльність на захист саме конкуренції, а не осіб, які беруть у ній участь: виробників, покупців, продавців - юридичних осіб чи споживачів-громадян.
43. Розвиток відносин власності в трансформаційній економіці
Методологічна спрямованість трансформації відносин власності визначається насамперед основним Законом України - Конституцією. прийняття якої в червні 1996 року стало результатом певного громадянського компромісу різних політичних сил. У ній зазначено: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої праці. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
В умовах формування ринку вже почалися істотні зрушення у відносинах власності. Вони відбуваються на основі Закону України "Про власність" та інших відповідних законодавчих актів. У цих документах передбачено перехід від монопольної держави на привласнення засобів, результатів виробництва та управління ним до різноманітних форм власності. Цей перехід ґрунтується на самостійності господарювання підприємств і широкому роздержавленні власності та приватизації.
Роздержавлення і приватизація відбуваються у таких формах: перетворення державного під-ва на акціонерне чи інше господарське товариство; викуп майна державного підприємства, зданого в оренду, орендним під-вом або іншим орендарем; викуп майна державного під-ва членами трудового колективу: продаж державних під-в за конкурсом або на аукціоні юридичним особам і громадянам.
При цьому не слід прагнути повного роздержавлення і приватизації власності. Світова практика доводить, що
сучасне розвинене виробництво неможливе без наявності в більших чи менших розмірах державної власності та державного регулювання.
Широкомасштабна приватизація в ряді країн заходу розпочалася ще в 70-х роках, у зв'язку з недостатньою конкурентоспроможністю під-в, що належали державі.
У ринковій економіці приватна, колективна і державна форма власності взаємодіють і виконують свої власні функції. При переході до ринку приватні і колективні сектори можуть розвиватися 2 непрямами:
1- порівняно швидкий розвиток приватних колективних форм з їхніх залишків, які якимось чином збереглися.
2- поступове розмежування приватних і колективних економічних відносин від державного сектора економіки і їх поєднання. Головною проблемою економічної політики перехідного періоду є співвідношення та взаємодія між приватною, колективною та державною формами розвитку економіки. Закони України «Про власність», «Про форму власності на землю» та інші законод акти дають такі визн форм власн.
Приватна власність громадян: А) Особиста власність; Б) Власність трудового господарства; В) Власність селянського й особистого підсобного гослодарства. Суб'єктами права приватної власності є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.
Колективна власність: А) Власність орендного підприємства; Б) Власність колективного під-ва; В) Власність кооперативу; Г) Власність акціонерного товариства; Д) Власність господарських асоціацій; Е) Власність громадських організацій; Є) Власність релігійних організацій.
Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних під-в, колективи орендарів, колективні п-ва, кооперативи, акціонерні та господарські товариства,господарські об’єднання, професійні спілки, політичні партії, релігійні організації, що є юридичними особами.
Державна власність: А) Загальнодержавна власність; Б) Комунальна власність; В) Власність державних під-в;
Г) Власність спільних під-в. іноземних громадян, організацій і держав.
43. Розвиток відносин вл-ті в транформ ек-ці
У країнах, де утвердилась командно-адміністративна система, в стр-ру госп-ва силовим методом впроваджувалася сусп вл-ть без відповідального зв’язку з станом продуктивних сил. Це й визначило загальну нестабільність створеної на таких засадах ек с-ми.
В тепер час виникають суперечнливі процеси, що відбуваються у мех-мі реаліз-ї прив вл-ті у зв’язку з розв-ом на о-ві досягнень техн-ї революції ел-ів постіндустр стр-ри в-ва. Інформатика перетворюється на провідну ланку виробн процесу, а сама інфо – на форму багатства, домінуючий об’єкт вл-ті. На відміну від вл-ті на уречевлені засоби виробництва духовна вл-ть не може розв-сь на суто приватній основі.
Інформації притаманні специфічні риси як товару, що поступово перетв-ся на головний вироб ресурс постіндустр с-ва. Інформація є об’єктом купівлі-продажу і в цьому відношенні мало чим відрізн від звичайного товару-послуги, що є об’єктом привї вл-ті. У країнах, які стають на шлях розвитку в напрямі постіндустріального суспільства, посилюється конкур б-ба за володіння інфо. Відбув процес її монополізації, перетворення на безпосередній об'єкт приватної вл-ті, інституцію економічної влади. Відповідно формується новий соціальний прошарок людей - власників інформації. Також, інфо стимул зворотній процес – не зміцнення, а, навпаки, знецінення відносин прив вл-ті. Це пов’язано зі специфікою споживчого викор інфо як товару. На відміну від звичайого товару інфо у процесі в-чого спож-ня не зникає.При продажу вона не відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії на її використання. Він може продати її вдруге. Те саме може зробити і покупець.
Сьогодні для країн з перехідною економікою нагальним є формування багатоманітності форм вл-ті та госп-ня як основи реформування адмін-ком с-ми на шляху до соц-орієнтованого ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації монопольно-державної вл-ті. Світовий досвід засвідчує, що роздержавлення – це загальноекономічний процес.
Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на вл-ть, формування конкурентного ринкового середовища, відбувається як умежах державної вл-ті, так і поза ними.
Приватизація є радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми вл-ті на різновиди приватної.
Зазаначені процеси відбуваються суперечливо, з соціальними загостреннями, потребують значних матеріальних, фінвнсових, організаційних, інтелектуальних зусиль тощо. Однак це необхідні заходи, рішучість і послідовність в проведені яких, зрештою, вризведуть до трансформації перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціально орієнтованого суспільства.