Харківському національному університету ім. В. Н. Каразіна та 80-річчю кафедри інфекційних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти Харків 2004
| Вид материала | Диплом |
- Типовий навчальний план І програма спеціалізації (інтернатури) випускників вищих медичних, 868.73kb.
- Типовий навчальний план та програма інтернатури випускників вищих медичних закладів, 744.68kb.
- Навчальний план І програма схвалені Координаційною науково-методичною радою з післядипломної, 678.92kb.
- Чепілко Катерина Іванівна Подолюк Ольга Олександрівна Рецензент: Голова проблемної, 398.49kb.
- Міністерство освіти І науки україни управління культури І туризму харківської обласної, 44.83kb.
- Валентина Валентиновича Кришталя та 25-річчю кафедри сексології та медичної психології, 598kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни харківський національний університет, 200.57kb.
- В. Н. Каразіна кафедра загальной та клінічної імунології та алергології грип (антропонозний,, 687.35kb.
- Затверджено наказом ректора Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 88.61kb.
- Національної Медичної Академії післядиплом, 176.76kb.
ОЗОНОТЕРАПИЯ В ЛЕЧЕНИИ БОЛЬНЫХ С ХИРУРГИЧЕСКИМ СЕПСИСОМ И ЕГО ОСЛОЖНЕНИЯМИ
Козин Ю.И., Бойко В.В., Ганичев В.В.
Харьковский государственный медицинский университет, Институт озонотерапии и медоборудования, г. Харьков
Синдром системного воспалительного ответа (сепсис) в 45 – 47% случаев развивается из местных очагов инфекции (инфецированные раны, острые и хронические гнойные заболевания) и осложняется резким угнетением (недостаточностью) функции жизненно важных органов и систем. В ответ на эндотоксикацию развиваются нарушения иммунной системы больных от фазы гипервоспаления до фазы иммунопаралича и поливалентной резистентности микробно – вирусных ассоциаций к современным антибиотикам. В последние годы сепсис, как правило (70 – 75% случаев), протекает в форме подострого (затяжного) или хронического с быстро наростающей почечной и печеночно – почечной недостаточностью.
Нами у 138 больных уросепсисом, осложнившимся почечно – печеночной недостаточностью, на ряду с хирургическими (дренирующие и органоудоляющие) и общетерапевтическими (медикаментозно – дезинтоксикационными) лечебными мероприятиями применены различные методы озонотерапии. Обладающий высокой окислительной и анатимикробной активностью, антигипоксантным и дезинтоксикационным действиями, неспецифическими иммунокоррегирующими и антиоксидантными свойствами медицинский озон патогенетически целесообразен в гнойной хирургии.
Для создания химически чистой озонокислородной смеси в заданных концентрациях и объемах нами разработан и изготавливается Харьковским иститутом озонотерапии и медоборудования лучший в странах СНГ и сертифицирован универсальный медицинский озонатор "ОЗОН УМ – 80", обеспечивающий в автоматическом режиме выработку озона от 0,2 до 80 мг/л с точностью концентрации ± 5%.
Больным проводилась системная и региональная озонотерапия. Системная озонотерапия включала ежедневное внутривенное введение 400 – 800 мл озонированного физиологического раствора (ОФР) с ежедневным ступенчатым на 0,5 – 1,0 мг/л повышением концентрации озона в озоно – кислородной смеси применяемой для барбатажа раствора в пределах от 2 мг/л до 12 – 15 мг/л, проведение большой аутогемотерапии (БАГТ) 2 – 3 раза в неделю путем смешивания 100 мл крови больного с 150 мл ОФР при концентрации в нем озона до 3 мг/л и последующей реинфузией озонированной крови в сосудистое русло. При дисфункции желудочно – кишечного тракта проводились одновременно ректальные инсуффляции озонокислородной смеси как одномоментно (от 100 до 1000 мл), так и проточно от озонатора "ОЗОН УМ – 80" с концентрацией от 20 мг/л до 7 мг/л.
Регионарная озонотерапия кроме внутриполостного орошения гнойных очагов озонирования до концентрации О3 6 – 7 мг/л дистиллированной воды, включала эндолимфатическое введение озона для сонации скрытых очагов инфекции в лимфатических колатералях и узлах. Учитывая наибольшую сеть лимфатических сосудов и узлов в тазовой и забрюшинной жировых пространствах нами разработаны и внедрены опосредованные методы
эндолимфатического введения озона путем паранефрального введения озоно – кислородной смеси в количестве 600 – 1000 см3 при наростающей концентрации озона с 3 мг/л до 7 мг/л и паравезикально – внутритазового введения по 300 – 400 мл ОФР с концентрацией в нем озона 2,0 ± 0,1 мг/л.
Применение озонотерапии позволила нам у 117 (84,8%) больных уросепсисом получить положительную клинико – лабораторную динамику. Помимо положительной динамики клинических анализов крови и мочи у всех больных отмечено быстрое снижение и даже нормализация показателей мочевины и креатинины крови, органоспецифических ферментов (АсТ, АлТ, щелочной фосфатозы), показателей углеводного обмена (фосфофруктокиназы, альдолазы, гексокиназы) и основных звеньев иммунитета (клеточного и мононуклеарно – фагоцитирующего), повышалась активность антиокислительной и антирадикальной защиты (снижение продуктов ПОЛ и увеличение интенсивности хемолюминесценции).
Таким образом, системная и регионарная озонотерапия являются высокоэффективными, легко воспроизводимыми и недорогими методами детоксикации и иммунокоррекции, позволяющии ликвидировать состояние гипоксии и нарушения мекроциркуляции у наиболее тяжелой категории больных с генерализованной хирургической инфекции.
Клініка генералізованих форм сальмонельозу
Козько В. М., Краснов М.І., Андрущенко І.М., Бондаренко А.В.
Харківський державний медичний університет
Метою нашого дослідження було вивчення клінічних та лабораторних особливостей генералізованої форми сальмонельозу (на долю якої по даним літератури припадає 0,2-1% від усіх зареєстрованих форм захворювання).
Обстежено 1381 хворих, які поступали на стаціонарне лікування впродовж 1997 - 2002 рр. до Харківської клінічної інфекційної лікарні. Кількість хворих на генералізовану форму сальмонельозу склала 12 (0,8% від загальної кількості), серед них 7 хворих с тифоподібним і 5 с септичним перебігом хвороби, середній вік обстежених становить 46,2±6,5 років. Септична форма спостерігалась у осіб після 45 років, а тифоподібна у осіб молодого віку. Доцільно замітити, що термін госпіталювання впливав на перебіг захворювання та строки видуження. З тифоподібним варіантом перебігу хворі госпіталювалися на 10+2,5, а з септичним на 16+2,0 добу захворювання (p<0.05), що пов”язано з неправильною діагностикою на першій ланці медичної допомоги. Діагноз тифопаратифозне захворювання був встановлений у 50% хворих з тифоподібною формою сальмонельозу, а при септичній формі домінювали діагнози ГРЗ та пневмонія. Бактеріологічно діагноз підтверджений в 30% випадків, з них гемокультурально та копрокультурально 25% і тільки у 5% збудник був знайдений у сечі. У всіх хворих спостерігалась позитивна серологічна реакція з комплексним сальмонельозним антигеном, максимальний титр якої склав 1:800. При бактеріологічному дослідженні у 25% хворих була виділена S. Enteritidis (при септичній формі – 2, тифоподібній – 1), у 5% S. Typhymurium (септична форма). Бактеріологічне дослідження спостерігалось у осіб, які на догоспітальному етапі не приймали етіотропну терапію. Тяжкий перебіг спостерігався в 35% випадків переважно при септичній формі. Супутня патологія спостерігалась в 75% випадків. Оцінюючи початок хвороби було відмічено що при всіх випадках септичної форми спостерігався бурхливий початок, а при тифоподібній поступовий. Інтоксикаційний синдром проявився лихоманкою, болем голови, остудою, загальною слабкістю; диспепсичний – болем в животі, нудотою, блювотою, проносом. Всі перелічені симптоми спостерігалися у всіх хворих септичною формою та у 40% тифоподібною формою, у 60% відмічався тільки інтоксикаційний синдром. Тривалість лихоманки при септичній формі 25+2,0 діб, при тифоподібній 14+2,5 діб (p<0.05). У 40% випадків хвороба супроводжувалась висипом на бокових поверхнях тулуба, животі, який з”являвся після 10 дня хвороби . Блювота, нудота спостерігалась у всіх хворих септичною формою и в 60% тифоподібної форми сальмонельозу. Збільшення печінки та селезінки спостерігалося у всіх хворих, однак тривалість при септичній формі була більше (p<0.05). Діарея (випорожнення рідкі, без домішок, кратністю 3-4 рази на добу) спостерігалась лише при септичній формі.
Таким чином, генералізована форма сальмонельоза складає приблизно 0,8% від всіх випадків сальмонельозної інфекції і характеризується важким
перебігом. Септична форма перебігала більш тяжко ніж тифоподібна і супроводжувалась більш тривалою клінічною картиною, обумовленою збільшенням тривалості лихоманки та інтоксикації, гострим початком, наявністю гастроентероколіта, та розвивалась у осіб старше 45 років з супутньою патологією гепатобіліарної системи.