Geum.ru

Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   28

Дівчина, яку щойно захищав Комаров, не ворушилася, лише важке дихання, ніби при марафоні, видавало затаїне життя. Піднявши її на руки, Володимир швидко побіг дотаксистів, які стояли за двадцять секунд бігу від нього, але максимум, який подолав іменинник—метрів тридцять, а тоді він знесилено опустив потерпілу на теплий літній тротуар і побіг до машини таксі сам.

Водій довго не пручався, запропонована сума і страшний рішучий вигляд клієнта, не давав шансу відмовитись від своєї роботи. За кров у салоні автомобіля, пасажир доплатив ще тисячу рублів.

До найближчої лікарні водій дістався за десять хвилин, проїзджаючи на червоний колір світлофора і не обмежуючись показниками міської швидкості. Шофер розумів всю складність ситуації і настрій молодого чоловіка, який тримав поранену дівчину—за це він отримав достойну винагороду у вигляді додаткового грошового заохочення і вдячного слова п о приїзду до лікарні.

Медичні працівники, які працювали на швидкій, почули галас на дворі і один з чергуючих вийшов переконатися чи все добре, на зустріч йому йшов молодий чоловік, який тримав на руках дівчину і голосно лаявся аби йому хтось допоміг, по руці дівчини, яка вільно описувала круги, ніби підв’язаний до палиці шнурок, стікала кров, залишаючи помітний слід позаду.

- Та швидше ви!!!- молодий чоловік був за межою самоконтролю,- Чому стоїш як вкопаний? Не бачиш людина помирає?!?- Володимир чуть не стукнув самого медпрацівника.

- Зараз, давайте я вам допоможу. Несімо її сюди,- лікар або медбрат (це було не важливо для Володимира) показав головою напрямок.- Що з нею сталося?- спробував встановити причину чоловік в білому з червоними плямами халаті.

- Ми потрапили в бійку, вона отримала важкі пошкодження.- уже приземленіше сказав Комаров.

На першому поверсі сиділа ще одна медсестра, вона, по вказівці молодого лікаря загальної практики, який разом з незнайомцем тримав дівчину, викликала хірурга і підкотила каталку, щоб покласти потерпілу. Швидким кроком, підштовхуючи попереду каталку з дівчиною, лікар направився в операційне відділення.

Медсестра, яка представилася Анжелою, запропонувала пройти обстеження і Володимиру, адже по всьому тілі останнього пишно помічались сліди тої ж участі, що й в потерпілої на каталці, тільки в меньшому масштабі—на його голові красувалося темно-червоного кольору пляма, око запухло, через розірваний костюм в області передпліччя виднілася окровавлена із-за рваної рани рука, штанина була просякнута від бурого забарвлення, погляд занадто зосереджений, дихання важке, а рухи різкі й безконтрольні, був помітний побічний прояв значної дози адреналіну.

Через десять хвилин Комарову надавали першу допомогу, а тоді його помили, перевдягнули і, під’єднавши крапильницю, залишили на одинці з нестримним бажанням перемайнути в світ сновидінь.

На другий день (ототожнюючи колись пройдене) його відвідав Олександр зі своєю сім’єю, він якось дізнався про перебування друга (якщо так ще можна висловитися) в лікарні.

Оля з Алінкою весь час мовчали і стояли осторонь, ніби прийшли до дідуся, який, формально, був їм родичем, але, фактично, якого вони ніколи не бачили. Їхня символічна присутність засмутила більше ніж той факт, коли б вони не прийшли, але, нарешті, офіційне відвідування закінчилося, з накращими побажаннями на одужання і обіцянками на черговий прихід.

Тепер можна було спокійно пороздумувати над власними діями, які вийшли далеко за рамки законної межі, але, мабуть, результат того коштував, «хоча це може бути тільки втіха для совісті…»

Ніщо не могло виправдати таких жорстоких вбивств, і, що найгірше, це розумілось чоловіком і важко відбивалося на його психологічному тлі. «Про це треба було з кимось поговорити, вже набридло все приховувати, і так назбиралося багато таємниць, які не дають вдихнути повітря з чистою думкою і вільним розсудком», хоч людський розум це колодязь думок, мрій та переживань, але він є не настільки глибоким, щоб спокійно й правильно переробити вчинки, які, за внутрішнім переконанням і принципами, виходять за дозволені, створені власним світоглядом, кордони. Емоції гарцували на межі…

Після психологіяної частини прийшла практична—бажання потрапити в місця обмеженого доступу ніяк не входило в плани іменинника. Він розумів, що подвійне (як мінімум) вбивство, це якщо вижив один із бритих, можна списати на необхідну оборону—захист інтересів дівчини і своїх власних від озброєної групи осіб давав перевагу у виправданні проблеми правосуддя. Також до відмазання можна було добавити факт емоційної неконтрольованості, що мало місце насправді—стан афекту теоритично стирав для юриста-економіста й бізнесмена в одному лиці загвоздку відповідальності, але, щоб позбавити себе процесуальної тяганини, Володимир вирішив залишити події минулої ночі при собі, поки в цьому не постане нагальна потреба.


- Дівчина втратила праве око, в неї переломаний ніс, ліва ключиця та два правих ребра…- лікар зробив вимушену зупинку аби опонент встиг усвідомити критичність сказаного,- Також розтрощені три пальці на лівій руці, дівчина пережила дві важкі операції на шлунку й селезінці—вони були серйозно пошкоджені, і ще довелося почаклувати над раною на голові. Зараз її стан стабільно-важкий, але, я гадаю, все буде добре, адже ми зробили все як належне. Вона поправиться, от побачете, пане Володимир.- з опущеним взором сказав доктор, а тоді, піддавшись гіркій цікавості, добавив- Що за покидьки могли зробити таке з чарівною представницею кращої половини людства?- запитав лікар, коли підверштв свою коротку доповідь.

- Їх я не можу назвати покидьками…- перенесшись у минулі спогади з безцільовим поглядом процідив Володимир,- У мене взагалі немає для їхнього охарактеризування слів.- грубо, стримуючи наплив нововиявленої жорстокості, додав молодик.- Велике спасибі за турботу, це не залишиться не поміченим—обіцяю. Тільки скажіть, будь-ласка, чи можна щось зробити з зором дівчини?- змінив матеріальну тему молодий чоловік.

- Нажаль ні, тут хоч якось зможуть допомогти лише мої колеги офтальмологи. Вибачте, що ставлю таке недоречне питання, але як нам офрмити цю пацієнтку, ми не знаємо її імені?- з деякою смутою запитав чарівник медицини.

- На превеликий жаль, я і сам не знаю, обставини зустрічі були далекими від романтичних.- криво усміхнувся Комаров.

- Розумію…Але, їй пощастило, що зустрівся не хтось, а ви, якби хоч трохи час приїзду сюди забарився, то серед живих її вже б не було…І оплата таких операцій простим смертним непідвластна…- лікар навіть не договорив, як його перебив Володимир.

- А про це не треба, ніщо не коштує так дорого як людське життя, а в нас, чомусь, домінують інші речі, виражені в грошовому еквіваленті.- ненаситна пам’ять знову підкинула фрагменти минулого—перебування в дитячому будинку-інтернаті з Женьою, якого тепер немає із-за байдужого нелюдського відношення до бездомних оточуючих, «якби не та бабуся (яка тепер отримує довічну пенсію, спонсором якої є Володимир), то і мене б не було.»- Дайте мені знати, коли вона прийде до тями, а з вами я розрахуюся пізніше.- твердим безсумнівним тоном сказав відвідувач хворої.

Дівчина знаходилась далеко за межею поняття ідеалу, якщо брати візуальну характеристику—русяве довге волосся, лице кругле, рум’яні щічки бурундучком виступали з обрамлення обличчя, хоча одна з них виднілася лише на третину із-за ватно-марлевої пов’язки на правому оці. Помітно виділявся другий підбородок, коли голова нахилялася трохи більше в напрямку підлоги, шия була короткою, але сніжно-білою і навіть на вигляд впевнено зазначалось, що на дотик вона не відрізнялася від шовку. Плечі мали трішки горбату осанку (але таке буває в більшості дівчат, яким байдужі незагальнообов’язкові закони краси) такий результат носив на собі відбиток знаменитої реперовської ходьби з плавним розкачуванням із сторони в сторону з опущеними плечима. Зразкової округлої форми груди дівчини компенсували майже всі відхилення від норми—повний третій розмір—і широкі поля сосків добре проглядалися крізь тонкий лікарняний одяг, але, на відміну від стандартної м’ясо-сальної статури таких дівчаток (яка утворюється внаслідок частого зловживання фаст фудами і небажанням внести в своє життя спортивних ноток), у цієї пацієнтки талія була тоншою за груди і за стегна з випираючими назад сідницями, які так довподоби мужній половині людських істот. Ноги не містили в собі ознак ніг Афродіти, але в загальному вони гармонійно виглядали на фоні всього тіла.

Посмішка і оптимістичний бадьорий настрій постійними провідниками сиділи біля Інни. За дев’ять днів рівень взаємного ознайомлення з життям, звичками і вподобаннями один одного помітно досяг високої позначки.

Тема для розмови виникала сама по собі, без активного хаотичного пошуку одного із співрозмовників зацепки для словесної розкрутки, хоча розмовляти доводилося багато, чотири-п’ять годин вдень—при зустрічі, і півтори-дві години по мобільному телефоні, який приніс Володимир на третій день відвідин у лікарні. Після знайомства із сім’єю Інни Ухової, що безмежною вдячністю поливали геройський вчинок молодого чоловіка (вони знали лише позитивні моменти розповіді, так як і дівчина) при захисті їхньої Інночки як на вулиці, так і в приміщенні лікарні, Володимир став найбажанішим гостем оселі Ухових.

Колишні друзі прийшли лише раз, аби провідати представника своєї компанії. Як зрозуміла колишня реперша після цього—«ці широкоштанники є друзями лише на вечірках, гулянках і вічних розвагах, а коли сталася бійка, то троє хлопців і ще одна подружка, оточені власним галасом, побігли геть, не думаючи про трьох лисих биків, що з насолодою знущалися над моєю беззахисністю…» Після такого з колишніми «братами» й «сестрами» розмовляти, а тим більше бачитись більше не хотілося, про що Інна й сказала під час перших і останніх відвідин.


Рік потому Володимир згадував про умови зустрічі і знайомства з легкою іронічною посмішкою, важко було подумати, що в таких незвичних обставинах познайомиться з близькою по духу людиною, яка знаходилася на волосині від смерті, але тепер все вжалось в загорожу «добре».

І зараз молодик поспішав за Інною на своєму Мерседесі цлк-класу, щоб відсвяткувати немало важливу подію в житті Володимира—він вступив на Лондонську біржу, подолавши «невеликий» матеріальний бар’єр для членства в монопольному колі—сто п’ятдесят п’ять кілограмів чистого золота; «тепер можна з гордістю вважати себе членом вищого прошарку суспільства—такою собі елітою…»

Столик був замовлений в найдорожчому столичному ресторані «Перлина».

- Привіт, кохана!- із сяючою посмішкою прокричав молодий міліонер, підбіг до дівчини і підхопив на руки, повернувшись на триста шістдесят градусів навколо своєї осі під супроводом казкового сміху свого щастя на руках.

- Привіт…Куди мене несеш? Постав на землю, небачений нахаба.- із сміхом сказала дівчина, а сама міцніше прижалася щоб ще хоч трішки побути на руках любовної власності.

- У нас сьогодні свято.- самодовольно констатував Володимир, не спускаючи на відпочинок щиру посмішку.

- Яке?- заінтреговано запитала Інна, адже скільки вона не сиділа й не згадувала про якусь особливу дату та нічого не підходило—офіційних свят не було, особистих теж, тільки недавно відсвяткували річницю.

- Скоро дізнаєшся, не поспішай.- і поцілувавши в щічку, відчинив двері в машину й поклав дівчину на пасажирське сидіння.

Оформлення ресторану мало помітний відтінок єгипетського стилю, червона доріжка біля входу створювала ефект зірковості, особливо коли це поєднати з виходом із машинки, вартість якої перевалює за п’ять мільйонів рублів, ключі від неї Володимир передав паркувальнику і під ручку зі своєю дамою попрямував до входу.

Біля входу гарсон у вбранні фараона тримав оберемок багряних троянд, які він урочисто, з присіданням на коліно, вручив дівчині у вечірній сукні берюзового кольору («Хто б не дав незнайомій дівчині квіти, якби за це заплатили зеленим американським папірцем із зображеною сотнею на ньому?»).

Подолавши довжину першого поверху, де сиділи представники вищого кола, адміністратор ресторану, в такому ж костюмі як і гарсон, особисто підвів молоду пару до ліфту, також виконаного в дусі всього ресторану. В ньому вони піднялися на третій поверх, скрізь заливалась темрява і лише один широкий промінь освітлював самотній круглий столик неподалік від відчинених дверей ліфта. Адміністратор з бездоганною робочою усмішкою побажав приємного вечора і двері «комфорту» перед ним закрились.

Закохані ще кілька протяжних моментів стояли в цілковитій темряві й тиші, але блтзький клацкіт пальців розвіяв тишу й світло інтимно-жовтим залило весь простір навколо. По всіх кутках висіли старовинні факели, але вони горіли електричним вогнем, хоча здалеку різниця зі справжнім розбиралась важко, навпроти захопленої пари, далі за територією столика стояло біле піаніно, за ним сидів чоловік у білому фраці, нахиливши голову в напрямку клавіш, не видаючи себе жодним рухом. Поруч, але трішки позаду, так само нерухомо, в ламаних позах стояли ще три чоловіка в такому ж вбранні, в руках двох із них спочивали скрипки, а в третього саксофон. Ще один різкий короткий звук пальцями з боку Володимира і стала оживати музика—спочатку вступив піаніст, тоді скрипачі, а на завершення й саксофоніст, кожний робив свій вступ в чітко обумовлений такт, вивільняючись від нерухомості разом із даруванням повільної романтичної мелодії, підчас і після якої хотілося довго-довго стояти в обіймах коханої людинки. Непомітно звідки появився офіціант і запропонував провести до їхнього усамітненого столика.

Замовивши обрані страви, і залишившись наодинці, Володимир сам відкоркував пляшку старого ароматного Шеборде і першим проголосив тост, зрозуміло, що він був за свою половинку.

Протягом довгої невимушеної розмови стерлась не одна тема, обом було приємно просто розмовляти, хоча в цьому їх ніхто ніколи не обмежував.

- Сонце, можна тебе дещо запитати?- без переходу, після опису мрії Володимира щодо заміського будинку з насиченим дитячим сміхом, сказала Інна.

- Так, звісно, кохана, в чому проблема?- в тон ніжності відповів Комаров.

- Я завжди хотіла знати:- дівчина трохи замнялась, підбираючи слова у безповоротній прямоті,- звідки ти маєш такі великі гроші? Адже ти часто розповідав про своє сирітське життя і все що було пов’язане з ним…- швидко проговорила останнє речення дівчина, коли вигляд закоханого помітно згас, але тоді він швидко приборкав спогади й емоції пов’язані з ними—«все одно б довелося колись розповісти деталі свого матеріального росту, з таємницями жити важко, а особливо коли твоя половинка здогадується про темні моменти твого життя і це турбує її свідомість…»

- Що ж…надіюсь, після цього твоє відношення до мене не зміниться.- тихим серйозним тоном прорік закоханий.

- Воно ніколи не зміниться, що б ти не сказав.- запевнила дівчина.

- Навіть, коли я тобі розповім про щось незаконне?- недовірливо промовив Володимир.

- Так, дурненький, навіть якщо ти розповісиш про те що вбив людину, в чому я дуже сумніваюся, головне, що я тебе знаю настільки аби суди про твою доброту й порядочність.- після слів щодо вбивства людин, непомітно для Інни, чоловік поперхнувся своєю совістю, яка ніяк не втихомирювалася, хоча фактів для її виправдання розум знайшов достатньо—найголовніший сидів перед закоханим.

- В 1990 році, коли мені було п’ятнадцять років, я зі своїм другом Женьою, ти про нього пам’ятаєш з моїх розповідей, були бездомними і про Вітька ти знаєш, так ось…ми збиралися пограбувати банк, але не старим добрим способом, а за допомогою кредитів, тоді це було не важко, в часи перебудови і руйнування Союзу, прогалин в законодавстві—хоч відбавляй, всі крутили хто як міг законами аби в результаті нажити собі статок, але сталася трагедія і я залишився сам. Після цього у мене на два з половиною роки випала така думка, я почав нове життя з Олександром, а тоді в його житті появилася Оля і я став незалежним, нестримним у власних думках, я багато читав про банківські злочини і взагалі всю інформацію що стосувалася банківської справи, і коли Саня з Ольою поїхали на відпочинок, я фіктивно оформив шість кредитів в різних банках на різних осіб, сам при цьому беручи лише організаційну участь, в результаті, на руках у мене опинилося три мільйони рублів—мої перші зароблені гроші, і після цього я зрозумів, що так можна сколотити собі непогане життя. Ще кілька таких операцій і я почав вкладати гроші в прибуткові сфери, спочатку акції нафтової компанії і валютні ігри на біржах, а тоді створив мережу автозаправочних станцій в різних містах Росії, тоді й не забарилася мережа супермаркетів. Все відбувалося дуже й дуже швидко, за рік у мене з’являлися нові й нові точки доходу, нові угоди й партнерства, із-за чого я втратив усі зв’язки з минулим життям, навіть Саша відвернувся від мене, він щось запідозрив щодо походження моїх фінінсів, мабуть, він провів своє розслідування, бо одного разу прийшов і сказав, що не вберіг мене від моєї дурної натури і сталося це в його першу поїздку на море з Олею, після цього я його бачив лише здалеку, коли наставала нестерпна ностальгія і бажання побачити свою похресницю…- Володимир залпом, преепригуючи з теми на тему, виливав наболівше,- Яку дуже люблю і таємно, від її батьків, роблю подарунки і провідую, цього року вона піде в перший клас…І зараз, коли моя мета щодо матеріального стану досягнута, хочу весь час приділити нам, адже набридло бути самому й незрозумілим для всіх оточуючих, не хочеться тримати в собі весь вантаж інформації, але тепер все інакше…- чоловік міцніше зжав руку коханої і важким, наповненим любов’ю і болем поглядом вліз в емоції дівчини,- Тепер ти знаєш який я насправді, хоча після зустрічі з тобою все стало другорядним і байдужим, все йде своїм ходом і дуже добре йде, але…залишаєшся лише ти… Не хочу тебе втратити, ніколи…- погляд і кінець сказаного окропив очі половинки, яка ще кілька хвилин мовчала, некомфортність тиші розвіювали чарівні звуки музикантів, що вже більше двох годин показували свій концерт.

- Тепер, одна з новин з приводу яких ми тут,- прорізав монотонність музики голос закоханого,- Звучатиме дещо недоречно і невчасно, але…- Володимир завмер.

- Яка новина, з приводу чого?- тихим голосом промовила дівчина, по обличчі було помітно, що її глибоко зачепила інформація сказаного, хоч вона й намагалася приховати емоції глибоко в закутках мозку.

- Я став повноправним членом Лондонської біржі,- байдужим до свого досягнення тоном сказав Володимир,- Туди важко потрапити і все таке… тому я й вирішив відзначити дану подію, та бачу що це вийшло не так…- погляд молодика гуляв по верхній частині тіла половинки, але кожного разу минав її погляд.

- А…- вбито і розчаровано видавила Інна,- вітаю.

- Але це ще не все, я знав,що така інформація тебе сильно не зацікавить, та, в принципі, вона й немає цікавити жінок…- нарешті чоловік нащупав візуальний контакт зі своєю обранницею,- З того часу як я тебе побачив у мені зародилося одне бажання, яке з кожним днем росло й розвивалося, вивільнючи свою силу назовні, і тримати тепер його в собі неможливо…- він подав знак музикантам і вони заграли улюблену пісню «щастя», що сиділо навпроти в тілесній оболочці Інни Ухової, це був музичний рай з кінофільму «Титанік».

З трьох дверей висипала юрба, спочатку йшли працівники ресторану, спеціально перевдягнені в білі фраки, замість традиційних для цього закладу костюмів. Вони тримали великі букети квітів, позаду йшли рідні і знайомі Інни, яких налічувалось близько тридцяти чоловік з букетом троянд в кожній парі рук. Кожна групка улюблених рослин налічувала по двадцять одній квітці (стільки ж років було коханій Комарова). Коли всі присутні підійшли ближче, то склали свої оберемки навколо столика на відстані двох метрів в межах непомітної пунктирної коричневої лінії і відійшли, зробивши символічне живе коло.

- Кохана, розумію, що все сказане мною напередодні сприйняти важко,- Володимир піднявся і присів на одне коліно біля Інни,- Та я обіцяю, що такого більше не буде, ти моє щастя і єдина радість в житті, з тобою я відчуваю себе повноцінним членом людського суспільства, якщо хочеш, ми можемо самі жити на якомусь острові, лише вдвох… Мені неважливі інші люди, їх не існує, є лише ти,- тримаючи однією рукою руку коханої, іншою чоловік дістав із внутрішнього карману піджака чорний прямокутний футляр,- Будь-ласка, стань моєю дружиною…- здавлене горло Володимира на мить перервало підготовлену словесну тераду,- І зроби мене королем над найщасливішими, дозволь насолоджуватися твоєю присутністю до самої смерті.

Заплаканими очима розчувана дівчина дивилася на широку обручку, в золоті якої йшла діамантова змійка, поблискуючи дорогим світлом, що обіцяло бути на безіменному пальчику правої руки вічно.


Ранок двадцять дев’ятого дня народження був похмурим, за вікном жирно поливав дощ, а пуста поруч половина двохспального ліжка навіювала смуток, годинник ліниво показував восьму годину початкового етапу дня, а складалося враження ніби світанок лише мав пробуджуватися.

Стабільна ранкова гімнастика і холостяцький сніданок пройшов під дією умовного рефлексу, чорна німецька вівчарка (Зік) безтурботно спала на порозі пустої квартири. Куди себе подіти у власний день народження було важко уявити, бачитися з друзями—грошовими мішками (такими ж як і сам) не хотілося, існувало лише одне бажання—провести це свято в сімейному колі з теплими дитячими посмішками і люблячим поглядом дружини.

Неочікувани дзвінок в двері розвіяв сумні думки, Володимир підійшов до дверей у своєму халаті після душу і глянув у двірне вічко, але нічого не побачив окрім темної плями, хтось прикрив його рукою. Відкривши двері на нього відразу навалилося троє, заштовхавши в кінець квартирного коридору.

- Привіт, папочка!- дуетом прокричали дитячі голоси.

- Привіт, коханий! Ану, всі гуртом- закликала мама,- ВІ-ТА-Є-МО!!!- Інна з синами охопили іменинника кільцем обіймів.

- Дякую, мої рідні поросята, а я тут сидів і думав про те як мені погано без вас! Солоденька, мені так не вистачало твого тепла, кожного ранку протягом цих чотирьох днів, просинаючись, я жалкував, що не кинув ці довбані договори і не поїхав з вами.- подружжя обійнялося вдвох, поки діти роззувалися і скріпили привітання довгим нестримним поцілунком.