Geum.ru

Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

- Мене звуть Сергій, фамілії тобі знати ж не потрібно, так?- стверджувально запитав Володимир.

- Так, мені вистачить і твого ім’я, мені ж до тебе лише звертатись.- виправдовувався Юрій з поникшим обличчям,- Ось паспорт, як ти й просив.- тремтячою рукою протягнув бездомний.

- Дуже добре, тепер відпочинь цих кілька днів і прийди таким у вівторок в 9-00 на вулицю Лєрмонтова 33, там є низькосортне кафе «У Світлани», там я тебе і зустріну.- пообіцяв юнак.

- А може без паспорта?- із легкими нотками підозри тихо пробурмотів Юра,- Звідки я знаю що ти мене не обманюєш аби заволодіти документом.

- Він в тебе що є що немає, все одно за людину тебе з ним не дуже рахують…- хлопець зрозумів що переграв із серйозністю і добавив спокійніше,- Якби він мені був потрібний сам, то я б не давав тобі гроші на костюм, а при першому погляді на документ і дотику до нього просто б втік.- хлопець дружньо посміхнувся, щоб розвіяти останні краплини сумнівів,- Не хвилюйся, я зацікавлений у тому щоб ти прийшов більше ніж ти. Все буде ОК! До вівторка.

- Так, бувай.- сказав Юра, а підніс для себе пробубнів щось нецензурне.

За вихідні дні Володимир передав ксерокопію паспорта Юрія в потрібні руки аби всі документи та довідки оформились належним чином на потрібну людину, а сам в цей час висипався і обдумував наступні кроки, задум розпочався і тепер залишалося найменше—втілити його в життя.

- Привіт, Саньок!- радісно розлився Володимир,- Як там житуха? Що поробляє Оля? Як ви відпочиваєте?- емоційний голос хлопця висвітлював позитивні емоції і деякі нотки суму, що вже протягом двох неділь залишався без своїх найкращих друзів.

- Привіт, Волозька (таке прізвисько йому причепила Оля і тепер Саня теж вдавався до такого обзивання)! Як же ми тебе давно чули, ти чому не дзвонив?- Сашко теж випромінював підвищеність стану від почутого голосу.

- Та я просто закрутився трохи, ходив на ще одну роботу, підробляв грузчиком на продовольчих складах, за це мені охоронці дозволяли взяти дещо з того що ми розвантажували.- легко сипав хлопець.

- Ти там не запахуйся, ніякі гроші не коштують того аби себе гробити…А що це за охоронці такі що дозволили взяти щось із речей? Це ж крадіжка…- із серйозно-смішним тоном прирік Саня.

- Та все ок, я туди вже не ходжу. Я знав, що тобі не сподобаються такі не дуже законні мутки. Та що ви про мене та про мене? Як ви? Я ж запитував!- перевів русло розмови Володимир.

- О, ми сьогодні так класно політали на парашюті який прив’язаний до катера, бачив таку штуковину?- розцвітав дорослий друг,- Колись ми обов’язково поїдемо гуртом і ти точно тоді відірвешся!

- Привіт, Волозік!- кричала Оля, вирвавши з рук коханого трубку телефону.

- І тобі привіт Ольчик!- не притворяючись веселився юнак.

- Ми вже завтра виїжджаємо, тому ти готуйся нас зустрічати!- вони вдвох сміялися від цього Володимира охопили обійми суму, хотілося й самому потрапити в ореол щастя із людиною, якій суджено розуміти і підтримувати в будь-якій ситуації, яка не зрадить і не обміняє на паперове щастя.

- Добре,- в супереч думкам і бажанню сказав Володимир,- Не буду вас відривати, йдіть останній раз погуляйте, і набирайтесь деталей аби потім розповісти мені!- підбадьрив відпочиваючих міщанин.

- Ех, ти! А ми ще хотіли тобі розповісти про наші розваги, ну гаразд, зробимо це як приїдемо! Все, чекай!!!- попрощався Саня.

Вони були такими щасливими і життєрадісними, що й в самого виникло бажання віддати зароблені гроші аби побути в такому стані, коли емоції в тебе вливаються тоннами, а в результаті виходить лише одне—чисте й ніжне кохання…

Зустріч на залізничному вокзалі пройшла так як і мала б проходити зустріч під час довгого (період в два тижні розділяв вперше) часу роз’єднання трьох вірних душ, які рахувались платонічною сім’єю. Весь час від вокзалу до квартири Саші, а вже фактично й Олі теж, вони їхали розмовляючи про справи один одного, по дорозі ще закотились в невеликий продуктовий магазинчик, щоб купити харчове оформлення святкового столу—святкування приїзду було беззаперечним.

Коли всі захекані зайшли до квартири на п’ятому поверсі (ліфт не працював), тримаючи в кожній руці по великій дорожній валізі і по пакету з продуктами, то двоє з постійних мешканців відразу звернули увагу чистоту й доглянутість оселі—вазони политі, завислість свіжого із приміссю морозності повітря (на безмежну радість замученого спекою тіла) вказували на активне втручання Володимира.

- Я щось не дуже розумію,- сказав Саня,- Ти що кілька днів тримав відкритим холодильник аби стояла така прохолода в сорокаградусну спеку?- в пріколі маскувалась значна частка віри у власні слова, але коли друг зайшов у залу (перед цим вони всі стояли в коридорі), то зрозумів причину.

- Це ще що таке?- уже серйозним тоном запитав Саня.

- Це мій вам весільний подарунок, ви ж не приховаєте від мене цього, адже на ваших мордашках все написано, не треба й нічого казати. А дарувати пізніше, коли ви намітете зробити це офіційно—може бути недоречно, так що користуйтесь на здоров’я.- не без гордості відповів задоволений реакцією юнак.

- Ти що за два тижні без нагляду здурів, де ти гроші взяв?- не зупинявся Саня, але в тоні неокресленої дружньої любові.

- Те, що я не поїхав з вами не означало що в мене не було грошей чи бажання, я лише хотів щоб ви відпочили лише вдвох, і також, я ж працював на ще одній роботі і знайшов лопуха-студента якому потрібна була курсова робота по теорії держави і права, ну й так, склавши до кучі, у мене вистачило грошей і на це і на те аби прожити певний час в повноцінне своє задоволення.

- Ох ти ж чудо мале!- прижавши до себе сказала Оля, хоча сама була на голову нижча за Володимира.

- Так, дружище, дякую, я навіть не знаю як тобі дякувати…Бачу я не помилився в своїх здогадках на рахунок тебе два з половиною роки назад, ти станеш великою людиною. В цьому можеш бути впевненим—я бачу це в твоїх очах, такі очі не руйнують відведений час на дурниці…Знаєш,- промовив Саня підійшовши до друга і Олі, обійнявши їх обох,- У мене ніколи не було брата, а тепер я бачу що це не так, ти мені тепер як брат, Волозька,- скопіював тон коханої Саня, але це вийшло досить невдало і трійця вибухнула сміхом,- І ти будеш моїм дружбою на весіллі.- сміючись додав найкращий в світі правоохоронець, в цей момент Володимир підняв голову і подивився на Саню щасливими і трохи вологими очима, але на здивований погляд «брата» відповів, що то від сміху.

Весілля вирішили зіграти на початку осені, коли спека погасить верхню межу дискомфорту і ще тому, що ця одягнена в помаранчево-багряні наряди пора року для закоханих була дико символічною—майбутнє подружжя часто до гуляло по осінніх парках, перебуваючи в статусі звичайної пари. Загрібання ногами листя і підкидання цього непотрібного одягу дерев над головою стало домінантним у декорації найщасливішого дня в житті двох щасливих.

Та до цього дня залишалося ще якнайменше два місяця, тому мрії мріями, а до кінця відпустки вже залишилося три дні і їх трійця провела у туристичному поході за містом, прихопивши із собою палатки, гітару (на якій вміла грати лише Оля) і триденний запас їжі. Там друзяки були в повноцінному усамітненні—скрізь лише тиша, зелений розслабляючий фон природи із джерелом візуально чистої води (про безпечність її вживання не думали—місто діставало своїм життям все що стосувалося грунту, води й дерев), що давало неабияку ізюминку до загального ефекту задоволення від недовгого перебування на одинці з відсутністю людського втручання.

Саме під таким покривом емоцій Володимир вирішив, що колись він житиме саме в ТАКОМУ місці, в нього буде власне озерце з кришталевою водою і сосновим бором навколо двоповерхового будинку, в якому завжди звучатиме сміх дітей (йому хотілося мати трьох), де любляча дружина, приготувавши щось, як завжди, смачненьке кликатиме квартет з батька і трьох дітей до столу. Володимир помітив, що останнім часом йому в голову залазять думки, які яскраво зачіпали сторону одруження і обмеження себе сімейними узами.

Йти на роботу Олександру й Олі не хотілося, занадто швидко вони звикли до відпочинку і приємного часопроводження, а зараз знову вливатися в бруд і негатив світу, знову якісь вбивства, пограбування і ще маса неприємних моментів міліцейської служби.

В кабінеті, де працював вже старший слідчий Олександр Давидов, панував колишній розгардіяж речей, хоча деяка відмінність проглядалася на письмовому столі, це, мабуть, напарнику по кабінету знову потрібно було щось із канцелярських приладдь. Скрип власного крісла, коли в нього сів Саня, остаточно привів мозкову діяльність в робочий стан, адже з цим скрипом пов’язано багато годин важкої інтелектуальної роботи. Давидова одразу викликав до себе начальник, щоб ще раз подякувати за запрошення на чудове весілля (яке відбулося не восени, як планувалося, а весною, із-за смерті батька Олі на другий тиждень після приїзду з літньої відпустки, що стало важким ударом для жіночого сприйняття—потрібен був час щоб хоч трохи замазати незаживаючу рану втрати) і запитати як пройшов медовий місяць, ну, і звичайно, дати нові справи для опрацювання.

Розглядаючи детлі одного з трьох злочинів, які дав начальник, Олександр не помітив як зайшов його побратим по робочому місці—Антон, а коли помітив, то аж здригнувся.

- Привіт, друже! Ну і як пройшов медовий місяць в країні пірамід? Давай хвалися!- радісно викрикнув Антон, хлопаючи по спині напарника по кімнаті.

- Привіт і тобі! Радий тебе бачити! Не хвилюйся, все розповім, але по порядку. Ти краще скажи як тут справи? Щось було цікаве за моєї відсутності?- присів на крісло Саня, а колега вмощувався у своє.

- От ти знову за своє!- розчарувався Антон,- Тобі ніхто не казав що в тебе замашки трудоголіка? Так я тобі скажу, що ти ним і є, адже хто так робить? Був два тижні в Єгипті, набрався масси вражень, а мене запитуєш про якісь злочини.

- Ну, то щось тут було?- з тою ж цікавістю запитав Олександр.

- Так, зараз ходить одна новина—хтось нагрів на кредитах шість різних банків на три мілліони рублів, кредити були взяті минулого року в червні, пам’ятаєш, ти ще тоді пішов у відпустку? Так от, тоді, за короткий проміжок часу, приблизно за два тижні, і було оформлено цих шість кредитів, їхні суми коливаються в межах п’ятисот тися рублів, але в загальному картина виходить непогана. І тепер, коли настала черга виплачувати і тіло кредита і проценти, бо все було оформлено так, що всі фінансові операції будуть проводитися лише по підходу терміну сплати кредиту. Зачепитися важко, адже ми перевірили імена на які було оформлено позики, про втрату паспорта заявило троє з потерпілих на яких напав невідомий, але описати його не змогли, бо лиця не було видно і ще й протокол складали якісь олені, тому деталей не дочекатися, на цих невдах і було все записано, про ці афери вони нічого не знають, інші три особи не вдалося всановити, але це тимчасова проблема, швидше за все, що інших жертв обрали з великого переліку бездомних, це не важко зробити, пообіцявши їм невелику винагороду і сказавши, що за кредит заплатять не вони, а фірма, яку вони вкажуть як місце роботи, а народ у нас непросвітлений, особливо бездомні, от і маєм результат фігової роботи нашої банківської системи і фінансового законодавства.- як вчитель учню трактував Антон, але Сашко зробив вигляд що не помічає образливого для розуму слідчого способу викладення,- Знайти винного тепер буде важко, адже часу пройшло більш ніж достатньо для охолонення слідів, як би ще по-гарячому…

- Та да, як що злочинеь не баран, то його лиця б особи не впізнали навіть якби це сталося вчора і справжні його дані теж ніде не фігурують—я впевнений.- підвів, перебивши Антона, підсумок Саня.

- Ага, рахуй справу закритою.- крізь жування пластмасового ковпачка погодився колега.

- А як щодо документів і місця роботи, що зазначені при оформленні?- механічно запитав новоприбувший.

- Все фіктивно, таких фірм не існує, все було гарно розіграно. А знайти зараз того хто цим займався буде ох як нелегко, зараз існують сотні кредитних брокерів-помічників, вони і займаються організаційною стороною по замовленню клієнта.- розчаровано видав Антон.

- Так, справа дійсно цікава, хоч нічого надзвичайного немає, але все ж…- тепер черга по перебиванню підійшла до Антона.

- Та досить вже про роботу, як там відпочинок? Тільки в деталях!- молодий чоловік вмостився зручніше у м’якому, оббитому дешевою матерією кріслі, і з цілковитою уваною вдарився в розповідь товариша.

Володимир так і продовжував працювати в супермаркеті електроніки, але тепер він вже не був касиром, а штатним інспектором по нагляду за якістю надходжуваної продукції. Робота неважка, отримав її завдяки гарній орієнтації в технічніх характеристиках багатьох видів техніки, а заключалася вона в нагляді за поставками товару на склад супермаркету, його перевірці при отримуванні, яку він здійснював шляхом відповідних вказівок підлеглим технікам, на яких і лежала чорна робота по обстеженню товару на предмет несправностей.

Протягом такої «важкої» роботи можна зайнятися чимось корисним, аби час не марнувався на просижування і цим корисним виявилося навчання, спочатку самостійне, без будь-яких формальних наслідків, але восени вдалося поступити в Московський економічний університет приладобудування та інформатики на економічний факультет—«без диплома високих посад не здобудеш». Навчаючись заочно, доводилося багато читати додаткової літератури, не тому, що цього вимагала учбова програма, а тому що необхідність реальних знаннь з економічної сфери не давала спокою малоосвітченому мозку.

За рік вдалося ще кілька разів прокрутити подібні банківські афери, які принесли ще два з половиною мільйони рублів, але зловживати подібним способом юнак не хотів—пропрацьованість плану пропрацьованістю, а потрапити на нещасний випадок можна завжди, тому Володимир вирішив підшукати інший спосіб швидкого заробітку.

Таким шляхом виявилася біржа і курс коливання валютних цінностей на ній. Щоб не привертати до себе увагу, весь заробіток молодик розподілив на двадцять частин, кожна з яких поклалась на особистий рахунок в двадцяти банках під такі умови, які дозволяли беззаперечно зняти заощадження в будь-яку мить.


В своє двадцяти п’яти річчя Володимир уже досягнув всього того, про що лише можна мріяти, але всі здобутки стосувалися лише матеріальної сторони.

Саша з Олею відійшли на другий план, не тому, що цього хотілося молодому мільйонеру, а тому що із-за таємниць Володимира подружжя і найкращі друзі перестали йому довіряти, хоча вони так і не знали, що у Володимира вистачить грошей аби прожити своє життя без обмежень, а також забезпечити подібне щастя і подружжю Давидовим. Розповідати деталі процесу розбагатіння не хотілося, адже розмішувати чесність і порядність близьких людей своїм обманом і незаконною діяльністю—останнє бажанням в цьому житті, тому доводилося все рідше й рідше бувати в гостях у друзів, а їхні запрошення стали носити формальний характер; недільних вилазок на природу вже не було кілька років, похресницю Алінку, доньку Саші й Олі, Володимир бачив лише на великі свята, тобто тоді, коли ставав гостем сім’ї, для якої юнак ставав з кожними відвідинами все віддаленішим.

Часто відвідували думки щодо результатів власних дій, як би повернулося життя аби не захотілося мати більше грошей та інстинктивного пориву стати впливовим, хоча й впливу ніякого не було, ні на кого… «Навіщо гроші, будучи самотнім?» Здавалося, що життя проходить поруч, а молодий чоловік стояв збоку, проглядаючи його деталі в щасті когось іншого, ніби янгол охоронець, який робить своє втручання вкрай рідкісним і в результаті все йде під поводом пані «Спонатанності» власним потоком…

Питання такого типу стали одвічними проважатими в житті Володимира Анатолійовича Комарова, юриста й економіста за фахом, без роботи, зі стабільним високим прибутком (більшість грошей були вложені в акції «Росгазнафта»). Власний день народження також не вніс виключення у постійну деприсивність настрою—не хотілося нікого ні бачити ні чути, чимось займатись чи відпочивати в найприємніших місцях—лише одинокі плини власного розбирання у самому собі.

Легка прогулянка по вечірніх вулицях Москви робила участь в процесі біологічного існування дещо сприйнятливішою, авто залишилося за сто двадцять три хвилини неквапливої ходьби позаду.

Дійшовши до Червоної площі стало ясно, що не така це вже й гарна ідея—прогулятися, скрізь, настільки вистачало погляду, випившими групками по десять-п’ятнадцять чоловік пересувалися репери, мабуть, після якогось їхнього концерту, значить вже було пізно і, подивившись на годинник, Володимир в цьому переконався фактично—стрілки докотилися до дванадцятої години і п’яти хвилин.

Повернувшись, він направився назад, де за сто метрів попереду стояли машини таксі, але їх вже накрила хвиля бритих молодиків у військових черевиках і штанах, підпоясані чорними зі сластикою куртками. Вони заповнили собою всю ширину проїзджої частини, більшість із них тримали бейсбольні битки, інші ланцюги і куски металевих труб, шлях назад був легко кажучи перекритим. Пробираючись через натовп п’яних осіб чоловічого і жіночого роду стала очевидною неуспішність даного задуму, адже люди в широких штанцях почали сколочувати своє ополчення, ззиваючи всіх до кучі, всупереч волі, рух маси примусив пересуватися в тому напрямку, який вона задавала, а її курс можна розраховувався без особливих напружень мозкових звивин.

Володимир опинився в епіцентрі ворожнечі двох діаметрально протилежних культур виховання, спочатку з обох сторін полетіли скляні пляшки, поруч з Володимиром впало дві, хтось почав голосно лаятися і кричати, на обличчя попало кілька капель чужої крові, власна ж почала закіпати від надлишку адреналіну, ноги дрібно тремтіли, а в голові був хаос думок щодо можливого виходу з даної ситуації.

Комаров опинився за п’ятнадцять метрів від точки сходження обох угрупувань, це давало невелику кількість часу для просування до флангу маси, а там, попід будинки, можна спробувати покинути точку місцевих розваг.

Рухатися під прямим кутом до основного масиву молоді було напрочуд складно, постійно затягувало до місця сутички, адже ті хто йшли позаду ще не спробували смаку власної і чужої крові, тому вони з нетерпінням рвалися в саму гущу подій, повсюди літала зграя крику, яка різнилась від того чи кричали від болю чи від злості й бажання набити комусь пику.

Спочатку відчувся різкий гострий біль, який відразу змінився онімінням голови і переливом різноманітних геометричних фігур темних тонів перед очима, а тіло осіло на вимощену камінням землю. Коли зображення оточуючих подавалося з нижнього ракурсу, то Володимиру стало зрозуміло причину власного безпорадного стану (над ним переступив великий хлопець із ланцюгом, намотаним на руку), хтось ще боляче стукнув у правий бік і наступив на праву ногу, після такого розмаїття больових відчуттів свідомість почала віддавати перевагу забуттю, поволока інстинктивного сприйняття кидала все тіж звуки людських гортаней, до яких домішались писки міліцейських сирен…

Жагучий різкий біль став також причиною приходу до тями, хоча краще б ще залишитись в такому стані. Спершу, піднявшись на четвереньки, було важко втримати координацію тіла—чотири опори не справлялися із стабільністю положення та ще й ця липка кров заливала очі, хоча зображення й так мутніло (Володимира чомусь розізлила не причина появи крові, а саме обмеження нею кругозору в розмазаній картинці).

Неподалік троє уродів жорстоко знущалися над дівчиною, судячи з її одягу, вона була з протилежного табору. Один відприсок СС тягнув її за ногу, намагаючись зірвати широкі джинси, але оголити одну кінцівку дівчини вдалося тільки шляхом розірваної штанини («мабуть, пояс дівчини був занадто хорошим»).

Інший виходив з рівності чоловіків і жінок в усіх смислах, тому він наносив важкі удари по тілу беззахисної, один з представників цілої серії струсів припав в око дівчини, яке відразу стало червони, де замість сліз стікала кров, а третій розривав синій балахон на грудях.

Товаришів, друзів і просто однодумців по музиці і стилю життя поруч не було, а спецназовців налічувалось не так багато аби охопити весь спектр подій. Перейшовши у вертикальне положення, Володимир не відчув безкомпромісних перешкод у тілі для того щоб нормально рухатися, тому, схопивши шматок арматури, він перейшов з легкого ходу у жвавий біг, готуючись нанести тілесний візит тому хто стояв ближче. Ним виявився бритоголовий, який розважався з побиттям представниці слабшої половини, під дією металу, інерції і власного замаху лисий безмозкий череп тріснув, а з нього, спочатку фонтанчиком, внаслідок внутрішнього тиску, а тоді просто ритмічними струменями виприскувало життя, цей хлопець ще простояв пару секунд, а тоді впав на каміння, оприскуючи кров’ю дівчину, яку сам щойно бив. Другий отримав по животі, внаслідок удару його зігнуло в складочку і цим було важко не скористатись—ще один дотик коліном по обличчі перетворив його в червоний шматок м’яса, останній, побачивши і нарешті зрозумівши що діється, почав задкувати, благаючи аби його не били, але сцена перед очима Володі, де цей гній рвав одяг на грудях у дівчини і бив її по животі (аби та не пручалася) намертво засіла в кожній клітинці голови і слів вона більше не чула—лише цілоспрямовані накази тілу аби те позбавило світ від такого виродка. Удари наносилися самі собою, тваринні інстинкти взяли верх, череп хлопця пробився в кількох місцях, з нього витікала яскрава мозкова жижа, гортань була вирвана черговим ударом, а кров жадно рвалася на волю, права рука юнака рефлекторно здригалася навіть після того як жорстоке побиття зупинилося.

По площі бігали міліціонери, але ще ніхто поки не звернув уваги на дії Володимира (а може просто не хтіли), лише кілька зацікавлених перехожих емоційно перемовлялись один з одним дивлячись на нього. Скрізь лежали покручені тіла, деякі з них кричали і кликали на допомогу, а окремі організми вже знаходились в такому статусі як і двоє з жертв іменинникових емоцій.