Geum.ru

Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Поруч стояла якась медична апаратура і подавала періодичний пискливий звук, ніби жменя комарів, все тіло заніміло, а права нога взагалі не відчувалась—її підвісили на спеціальному приладі, щоб кістка правильно зрослася, гіпс тягнувся майже вздовж усієї ноги. Дуже хотілося нею ворухнути, але старання не вийшли за рамки марних, адже тіло занадто ослабло, перебуваючи в такому стані.

Голова перебувала в ролі локальної пересувної кузні, оскільки постійно прокочувався біль змішаний із тупим звуком в середині, який заважав нормально думати—гупання пульсу не давало сконцентруватися.

Але спати не хотілося і єдиним чим вирішив себе зайняти Володимир, стало конструювання можливих наслідків після останнього спогаду в бетонній нірці. Непідсильне бажання дізнатися хоч щось про стан Жені і наскільки йому стало краще охопивло пульсуючу голову—якщо його так само відвезли до лікарні і вчасно надали допомогу, то все було добре і скоро вони знову будуть разом.

Недовгі міркування про друга і його стан переросли у пріоритетне маякування думки про Вітю, і те, якій помсті його піддасть при зустрічі хлопець.

«Залишати таке безнаказаним не можна, із-за його тупоголовості я з Женькою майже вкрилися двометровою ковдрою землі в дерев’яній коробці.»

Такий хід подій хлопця не радував, «треба знайти ідіота й залишити його після зустрічі в такому стані, після якого він зможе лише без сторонньої допомоги лише обгадитися, а тоді покинути прокляте місто і розкрутити задуманий план збагачення на всю катушку.»

Під ранок, виснаживши наболівшу голову мріями про майбутнє, Володимир втомлено задрімав, але поспати вдосталь не вдалося—пожила медсестра прийшла зробити йому чергову ін’єкцію ліків. Як тільки вона набрала рідину в шприц і перевірила наявність всередині повітря, випускаючи вверх тонкий струмінь ліків, а тоді піднесла до руки пацієнта, той раптово здригнувся від болю і медсестра, перелякавшись від побаченого, випадково пробила йому наскрізь вену, хоч вона й мала двадцятитрьохрічний стаж і хлопчина покрився мімікою пекучого болю.

Протягом останніх шести неділь пацієнт не подавав ознак активності, тому жінка звикла до нульової реакції на жагучий укол, але прихід парубка до тями вивів її з рівноваги.

- Ей, не треба мене колоти, я й так нормально себе почуваю!- Володимир був не в собі, адже від побаченої власної крові, яка небідно стікала по руці, йому стало гидко.

- Тихо-тихо, синку.- ще грайливим інтонаційним від несподіванки голосом сказала медсестра,- Тобі вже краще? Як ти себе почуваєш? Не хвилюйся із-за царапини, зараз ми тобі її анулюємо.- уже посміхнувшись пообіцяла об’ємна жіночка.

- Нічого собі царапинка, я при ній втратив більше крові ніж при відкритому переломі ноги.- спробував пожартувати Володимир,- У мене ж був відкритий перелом?- з тінню недовіри запитав юнак.

- Так, але все це вже позаду, тепер тобі краще і скоро ти будеш бігати як легкоатлет.- легко завірила «продавець здоров’я»,- Скоро прийде лікар і огляне тебе, а зараз я принесу тобі нормальної їжі, а не вітамінного коктейлю, яким ти харчуєшся останніх півтора місяця.- медсестра знову посміхнулася і вийшла з палати, в якій окрім Володимира було ще чотири чоловіка, але всі вони ще спали.

Коли жінка повернулася з тарілкою гарячого рисового супу, Володимир знову дрімав, але коли двері відчинилися, сон в черговий раз подався геть від хлопця. Вона поставила суп на тумбочку і присіла біля хлопця, однією рукою підтримуючи голову, а іншою кормила його невеликою алюмінієвою ложкою.

- Я забув запитати…- межуючи слова прихльобуванням супу,- А де мій друг? Нас мали привезти сюди разом.- обличчя медсестри посуворішало.

- Не знаю, мені ніхто нічого не розповідав про твого друга.- зосередивши всю увагу на ложці з супом, сказала медсестра.- Ти краще їж і набирайся сили.

- А з ким я можу поговорити на рахунок цього?- не відставав Володимир.

- Запитаєш у лікаря або у міліціонера, він часто до тебе приходить, щоб провідати і запитати про тебе.- більш активніше протарабанила жінка, радіючи зміні питань.

- Що за міліціонер?

- Той, який займається твоєю справою.

- Якою ще справою?- Володимир відвернувся від ложки і вимогливо подивився на жінку.

- Не знаю я нічого про ці ментовські штучки, от прийде він і все розповість, що тебе цікавить, а зараз доїж.- строго закінчив медичний представник.

- Не буду я більше їсти,- притуплено прошипів пацієнт і відвернув голову від чергової ложки першої страви,- Вибачте, але я хочу відпочити.

Після обіду до Володимира прийшов молодий чоловік, він був одягнений у темно-сині джинси, сіру рубашку і темні спортивні туфлі. Чоловік представився Олександром і попросив розповісти про події, які сталися в день потрапляння Володимира до лікувального закладу, хоча той впирався, бажаючи спочатку почути про Женю, але міліціонер відмахнувся, сказавши, що розповідь про той день є дуже необхідною і від цього залежить покарання Віктора Семенова.

Після ретельного запису слів потерпілого Давидов подякував за розповідь, побажав швидкого виздоровлення і попрямував до виходу.

- А як же Женя?!?- нетерпеливо застрочив пацан,- Чому всі мовчать? Скажіть, що з ним трапилося! Ви навмисно щось від мене приховуєте?- Володимир аж побліднів від гніву.

- Добре, все одно треба буде це сказати…- лейтенант підійшов до хлопця, взяв його за руку і подивився таким співчутливим поглядом, що слів чути вже не потрібно було.- Мені дуже шкода, але Женя не вижив, він помер ще до приїзду швидкої, в нього була відкрита черепно-мозкова травма, тобі пощастило, що ти вижив…- м’якотілий тон міліціонера перервався твердим криком:

- ПОЩАСТИЛО?!? Він мені був як брат, цього не може бути!.. Він не міг померти…- хлопець розплакався і більше не міг нічого сказати із-за горла, що здавило стальними кліщами, а в голові мелькали обривки спогадів, які стосувалися Жені.

Коли хлопець, нарешті, хоч трохи заспокоївся і почав засинати, то шепотом промовив:

- Ми мали почати все спочатку, по-новому, по-людські…- ці слова і запухший від сліз вигляд Володимира посіяв значний врожай суму у серці Олександра, повернення додому супроводжувалося думками про долю неповнолітнього.

Наступного дня Давидов знову прийшов, цього разу ціль візиту була побуджена лише людським співчуттям. Він приніс Володимиру (стандартний в таких ситуаціях) пакет з тропічними фруктами, сік та йогурт. Вигляд пацієнта мав кращий (у фізичному плані), але психологічний стан зациклився на підірвано-важкому—змиритися із смертю людини з якою провів найважчі роки свого існування, яка підтримувала і робила таке існування на порядок яскравішим і осмисленішим, для хлопця стало не підсильним.

- Так як тобі тут ще знаходитись як мінімум два тижні, то я приніс тобі книгу, не світовий шедевр, але ситуація дуже схожа на твою.- примирливо, із горбатими бровами на переносиці, що демонстрували жаль, молодий слідчий протягнув друковану радість пацану.

- Я не хочу нічого читати, взагалі нічого не хочу …- Володимир знаходився в передплачевному стані.

- Зрозуміти твоє небажання щось робити можна, але тобі треба відволіктися. Прочитавши цю книгу, ти переживеш все поступово, це допоможе тобі змиритися, адже не завжди така інформація спричинює біль…якщо її буде достатньо, то вона навпаки може просвітити деякі деталі так, що зрозуміти і сприйняти неприємну новину буде легше. Ти маєш тепер по-новому дивитися на життя, вважай, що це твій другий шанс виправити ситуацію, може в тебе долею передбачено вищу ціль, аніж занедбане жебрацтво, п’янки й бійки…- Володимир без розуміння сказаного слухав правоохоронця, опущена голова й плечі рясно здригались,- Може цим тобі показано, що треба змінити свій спосіб проведення біологічного життя на землі…- розігріті підготовкою слова міліціонера відпихнулись агресією молодика:

- І треба було щоб Женя помер?!?- прикрикнув хлопець, але тоді зрозумів що Олександр не винен в смерті друга і хоче тільки допомогти добавив,- Хіба такою ціною мені треба змінити моє життя???

- Я лише хотів сказати, що не завжди ми керуємо обставинами, часто стається так, що їхній збіг визначає нам подальший шлях, ти ж не міг нічого вдіяти в тій ситуації, ти не знав як обернеться до вас ситуація.- без образ сказав слідчий.

- Я не хочу так жити, краще б я супроводжував Женю в його теперішнє місце…- зрадливі сльози так і просилися прорватися крізь двері закритих повік.

- Думай про майбутнє, постав мету, здобувши яку, ти зможеш порадувати його, адже він спостерігає за тобою…якщо він справді тобі був як брат, він буде задоволений, що ти не пішов його слідом.- проповідником виділив останній дует словосполучень Олександр,- Не повертайся на вулицю, покажи, що смерть Жені не була марною…ти сам бачив і знаєш, що може зробити з людьми вільний тип існування…

Міліціонер щодня, протягом наступних десяти днів, провідував хлопця. За цей час вони добре здружилися і дізналися багато нового про життя один одного. В день коли виписували Володимира Олександр запропонував пожити з ним, поки все остаточно не владнається, пояснивши це тим, що хоче глянути за тим який шлях обере хлопець, додавши при цьому, що вдвох буде веселіше, адже дружини й дітей у лейтенанта не було, ну і дівчини теж—не вистачало часу на такі дрібниці…Володимир, довго не думаючи, погодився на запропоноване запрошення.

За останні два з половиною роки після переїзду до Олександра, хлопець знайшов роботу (точніше йому допоміг влаштуватися його новий друг, оскільки по віку Володимир Комаров ще не підходив і самостійні пошуки обламувалися не почавшись), він працював касиром у супермаркеті електроніки. У вільний час приділяв багато уваги психологічним, історичним та детективним творам, особливу увагу приділяв справам про підробку документів, які приносив Саша і посилено займався легкою атлетикою.

У Давидова, нарешті, появилася його друга половинка, яку він зустрів на своїй роботі. Вона перевелася до нього у відділок відразу після закінчення навчання і слідчий часто пояснював їй практичну сторону міліцейської роботи, тому вони мали достатньо часу, щоб проводити його разом і дізнатися все необхідне один про одного.

По вихідних два друга й дівчина завжди їздили за місто на пікнік, це була маленька сім’я і Володимиру дуже подобалося таке життя, вперше, за свої сімнадцять років, його оточувало відчуття щастя, але так довго бути не могло—відносини Олександра і Олі дійшли такої межі серйозності, коли їх треба оформляти, сковувати один одного весільною обручкою, тому треба вже було думати про власну кришу над головою, правда зарплата не дозволяла знімати квартиру, хоч і однокімнатну, а от саму кімнату в сімейному гуртожитку—не проблема, треба тільки попросити про це Сашу.


В кімнаті стояло два ліжка, матрацом в яких слугували пружини, два стільці біля кожного стража сну з облущеним лаковим покриттям, такого ж покриття письмовий стіл, тумбочка для засобів гігієни, шафа і по полиці над кожним ліжком. Шпалери висіли—це відразу й порадувало Володимира, хоча з моди вони вийшли років п’ятнадцять назад, деякі їхні частини були скріплені за допомогою клейкої стрічки, щоб пісок зі стіни не сипався на підлогу, а сама підлога покрилась потертим лінолеумом, візерунок якого давно подався в мандри.

Вікна стояли з подвійного скла, але дерев’яні рами покрились трухлявою, тому подвійність скла (потенційно!) не сильно рятувала в зимовий період, але так як на дворі ганяло літо, то про майбутній дискомфорт Володимир не думав.

Літня спека в більшість випадків зривала осілість людей і закидала їх для відпочинку на моря, в гори, або, в гіршому випадку, на заміську дачі. Хоча Саня з Олею і запрошували їхати з ними на відпочинок в Україну, в Крим, та фінансовий стан дозволяв заплатити лише за дорогу, а бути тягарем ще й в економічному плані для двох закоханих хлопець не хотів, а тому він залишився в тихій новій оселі, обдумуючи подальші дії і вибухаючи від нудьги—хотілося змін.

В голову прийшла стара ідея, незаконність її суті насторожувала, але якщо всього добиватися чесним шляхом, то до моменту становлення на ноги пройде ще добрих пару десятків років, а на це хлопець не мав часу—хотілося спробувати всього позитивного в цьому житті в найзжатіші строки, а не на схилі літ, коли яскравість вражень від побаченого світу стиралась притертою байдужостю розуміння, що це лише споруда чи просто гарний гірський (морський) краєвид. Але найбільшим повноводним джерелом мрії-цілі, в останній час, виступала можливість своїми діями впливати на інших, мати такий обсяг влади, який би міг вирішувати долі інших, який стирав би межі суспільних заборон…

Так, з думками про «світове домінування», не помічаючи іронії власного задуму, Володимир попрямував на залізничний вокзал, вдягнувши футболку з капюшоном і великі темні окуляри у вигляді краплин.

Пацан стояв біля каси і перевіряв правильність оформлення квитка в той момент, коли Володимир, підійшовши ззаду, ніби щось запитати у касира, різко вдарив майбутнього пасажира в потилицю і вихватив потрібні йому документи, направляючись до виходу з вокзалу.

Стометрова дистанція, що постала довжиною привокзальної площі, подолалась хлопцем швидше ніж коли-небудь на тренуванні. Звернувши праворуч довелося пробігти ще метрів двадцять, до зупинки трамваю, але той вже закрився, якраз перед носом Володимира, тому юний грабіжник випригнув на фаркоп, до якого чіплявся інший трамвай у разі необхідності і в такому положенні пацан проїхав до наступної зупинки. За цей час йому двічі сигнали водії що волоклися позаду, а коли трамвай зупинився хлопець зайшов до салону публічного транспортного засобу, як і всі нормальні люди, заплатив за проїзд і вийшов за дві зупинки до потрібного йому місця, щоб менше світитися, і малими вуличками направився до себе в гуртожиток.

Наступного дня Денисов Андрій, так тепер звали Володю, з дорожньою сумкою, відвідав сімнадцять різних фірм магазинів по продажу телефонів, взявши на підроблені документи вісімнадцять телефонів (в одному місці Андрій сказав, що хоче зробити подарунок і собі й дівчині), одразу ж в той самий день новоспечений Андрій відвідав три радіоринка, де знайшов вісімнадцять перекупщиків для свого товару. Хоч довелося збувати телефони за тридцяти відсотковою знижкою («і так було добре що в мене є документи, упаковочна коробка і всі необхідні аксесуари) та все ж, ввечері шахрай нарахував вісімдесят сім тисяч рублів—врожай був більш ніж приголомшений, тепер стало ясно як можна залізти на вершину безтурботного (фінансово) життя за короткий проміжок часу. Засвічений паспорт хлопець спалив—не хотів щоб осідлана удача повернулася задом.

Через два дні після першої перемоги над буденністю, Володимир поїхав до державної установи, яка займалася оформленням і видачею закордонних паспортів, там по вівторках і середах завжди вишиковувалась велика кількість бажаючих отримати документи для зарубіжних поїздок. Черги починали формуватися з шостої ранку, хоча час початку роботи був назначений на десяту годину.

Так і цей раз не забажав стати виключенням із правила. Біля дверей установи вже розбилось близько десяти чоловік, в руках чоловіка середніх років зажався список тих, хто вже записався в чергу із самого ранку, їх налічувалося вже тридцять—хоча від шестигодинної позначки пройшло сімдесят три хвилини.

Потенційна жертва стояла третьою, це був тотожного (може трохи старшого) з Володимиром віку представник чоловічого роду в широких джинсових штанах і спортивній футболці на кілька розмірів більшій ніж потрібно, на голові сидів широкий козирок з логотипом якогось відомого репера, прозорий пластиковий пакет з документами лежав у нього на колінах, а сам репер сидів на сходах, лицем до Володі, ще дев’ять свідків стояли обабіч, обговорюючи повсякденні проблеми.

- Привіт, а що це за логотип у тебе на кепці?- організатор і виконавець злочину в одному лиці, став за крок від сидячого і невимушеним тоном зачепив дороге реперу питання.

- Це «G-Unit», чувак, як можна такого не знати?- на обличчі шанувальника речитативу прослизнули нотки зневаги.

Та відповіді дочекатися йому не судилося, адже сильний, але не дуже влучний удар коліном по голові сучасного «козака» на якусь мить викинув з цієї реальності, закидаючи йому в голову інстинктивні думки про припинення побиття, яке, на полегшення широкоштанника, закінчилось так само швидко як і почалося, нападник вже впевнено віддалявся від осередку сутички не даючи жодного шансу комусь порівнятися з ним у швидкості, а в руках він тримав необхідний пакет.

Продовжуючи біг, Володимир розпакував пакет і, викидаючи його місткість, ненароком випустив бажаний паспорт, довелося витратити ще кілька дорогоцінних секунд на повернення за ним, в цей час на нього пристально дивилася бабуся, що проходила повз, вигулюючи свого пекінеса.

За власне впізнання хлопець не переживав, адже стиль його одягу містив елементи конспіративності, а на руках, щоб не залишити відбитки на предметах, які стосувалися вчинення суспільно-небезпечного діяння, були спортивні шкіряні рукавиці. Але як тільки Володимир віддалявся від небажаного місця на достатню відстань, то знімав окуляри і печатки, а також вдягав іншу футболку, що спочивала ближче до тіла.

В своїй кімнаті юнак відчував себе в цілковитій безпеці, йому починав подобатися новонабувший спокій—ніхто не заважав процесу обдумування планів, і не виникало жодних нарікань щодо неправильності дій, все йшло так як задумувалося, хоча часто находили спогади про Женю і про можливе життя якби він залишився живим…

В інтернеті вистачало різношерстної інформації на будь-який екстримально-збоченний смак, тому проблем з пошуком потрібних фірм посередників, а точніше кредитних брокерів, не виникло.

Володимир відправив одному з найбільш підходящих, на його погляд, брокеру електронний лист з бажанням отримати організаційні послуги з оформленням кредиту в кількох різних банках. Також хлопець вказав відсоток долі своєму потенційному помічнику, що складав десять процентів, такий хід мав серйозно зацікавити фінансового помічника.

Чекати відповідь у нудному очікуванні не довелося, вона прийшла через двадцять хвилин після відправлення листа, за цей час Комаров Володимир встиг піти попити каву і з’їсти половину піцци з шинкою та грибами у сусідній з комп’ютерним клубом пончиковій крамниці.

У листі-відповіді говорилося про особливості даної операції і перелічувалися функції помічника, до яких входило надання довідки про доходи з пристойної роботи на будь-яку суму, надання підставних поручителів з хорошою кредитною історією, також до обсягу наданих послуг додавався дзвінок з банківської установи у фантомну фірму, де позичальник «працює» і пред’явлення цією фірмою всіх необхідних довідок для підтвердження факту «працевлаштування» афериста і, останнім пунктом у допомозі, стало виправлення (а точніше позитивне набуття) кредитної історії клієнта, щоб ні в кого не виникало сумнівів у добросовісності останнього. Post scriptum відправник задав питання, що стосувалося суми потрібного кредиту. Володимир відповів, вказавши час, коли знову вийде на зв’язок, щоб обговорити деталі договору і місце зустрічі.

Після інтернет клубу Володимир пішов на привокзальну площу, де шмигали безліч осіб (колишніх колег) без визначеного місця проживання. Довелося трохи пошукати аби знайти потрібну людину, а потрібною поставала та людина в якої був паспорт.

Нового знайомого звали Юрій, він беззаперечно погодився на запропонований заробіток (Комаров знав які нотки треба зіграти, щоб немолодий Юра погодився—чіпка за халявну можливість підзаробити не залишала місця поняттю «ні»). За зроблену справу сорокарічному Юрку хлопець пообіцяв сто доларів, по готовності бездомного дядька цілувати ноги молодого тимчасовго хазяїна, хлопець уяснив що винагорода виконавцю прийшлася впору.

- Зачекай з подяками, я тобі цих грошей ще не дав, їх ти отримаєш лише після досягнення поставленої мети.- впевнено, з напускною прохолодою спокою пришпилив радість опонента Володимир.

- А що мені треба зробити? Це щось незаконне?- недовірливо почав Юрко.

- У наш час мало законного, тому не хвилюйся, все пройде успішно і небезпеки для тебе немає ніякої. Щодо твого завдання, то його умови ти отримаєш завтра, але після того як приведеш себе в порядок, ось тобі гроші, за них ти маєш оформити гігієнічну сторону свого вигляду і придбати нормальний одяг, бажано костюм, після роботи він залишиться тобі, це буде як бонус.- розкошелився хлопець.

- Як мені зв’язатись з вами?- Юра дивився вірними слухняними очима, як солдати на видатного командира.

- Будь завтра в такому вигляді, як ми домовились, в п’ятнадцять тридцять біля супермаркета «Еска», бачиш, на тій стороні вулиці. Не забудь про паспорт, він—основа твоєї роботи і без запізнень, в нас багато справ.- владно завершував зустріч в два рази молодший чоловік.

- О, майже забув,- нагадав хлопець, коли його досягнув глибокий полегшений видих співрозмовника,- Спробуй не пити нічого, що має більший градус ніж вода.

- Все буде в найкращому вигляді, обіцяю.- Володя передав гроші і направився до зупинки свого трамваю, знявши свої агентські окуляри і скинувши капюшон футболки.

Вигляд Юрія знаходився в межах презентабельного (за винятком мішків під очима) до того моменту поки він починав щось говорити, його мова видавала краще ніж британська розвідка, тому участь цього персонажу, на думку Володимира, мала обмежитися лише фактичною присутністю, вся інтелектуальна робота лягала на інтернетного брокера, з яким зустріч мала відбутися у наступний вівторок, тобто через три дні. За цей час треба було влаштувати певні процесуальні моменти, одним із яких виступав паспорт Юрія.

- Привіт, ти добре виглядаєш! Таким будь і у вівторок.- похвалив хлопець, випробування боєм ти пройшов.

- Здоров…Доречі, я не знаю твого імені.- серйозність сірого недорогого костюму неприховувала багатолітнього стажу перебування на вулиці, видавав вираз обличчя.