Geum.ru

Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

- Ти так і не сказала ім’я…хотілося б знати як наша мамуля величала власного сина.- підсилюючи ефект безмежно зацікавленим поглядом, перевів тему чоловік.

- Його звуть Есхіл.


…


- Кохана тримайся, дихай частіше, як говорить лікар! Скоро все буде добре, ще трішечки. Я з тобою.- спантеличений чоловік не знав як підтримати кохану.

- Добре що хоч цього разу,- роздратовано і з болем в голосі сказала Маріанна Оріу,- Блі-і-ін, коли ж це вже закінчиться???- вона міцно тримала Луї за руку, таким чином хоч якось звільняючи гнів від болю.

- Уже все.- лікар з полегшенням зітхнув і наказав медсестрі швидше надати ножиці для перерізання пуповини.

- Не бажаєте зробити це ви?- лікар, підморгнувши, звернувся до Луї.- У нас часто чоловіки беруть активну участь на цій стадії.

- Ні, велике спасибі!- батько окровавленого тільця злякано дивився на червоні руки медпрацівника.

- Він дуже боїться своєї крові, не говорячи про чужу!- матір знесилено посміхнулася Луї.

- У вас дівчинка!- радісно повідомила медсестра, хоча про це пара знала вже кілька місяців, але традиція є традиція,- І дуже галаслива!!!

Посміхаючись, сестра обтирала крихітку і розповідала різні жартівливі ситуації, які траплялися у неї в практиці аби закріпити веселість батьків дитини, але Маріанна була настільки виснажена, що відразу попросила знеболюючого і після недовгого тримання малютки заснула. Тому беззвучна естафета перейшла до батька Ізольди (таким стало заготоване ім’я дівчинки), тримаючи її збентеженими й неслухняними руками, Луї постійно посміхався.

Ізольда голосно плакала і батько передав її в руки професіоналів, а сам, поцілувавши жінку, вийшов на балкон, щоб зробити кілька ковтків чистого ранкового повітря.

Луї стояв на висоті сьомого поверху, панорама внизу відразу полегшила сприйняття пережитого, навпроти ледачо піднімався гігантський червоний обруч, який по мірі свого зросту все більше заливав навколишню природу світлими барвами і приємними теплими променями.

«Треба подумати про майбутнє, адже це народження стало останньою каплею терпіння, із-за цього терпіння дівчина й створювала проблеми, та ще й всі навколо набридали своїми питаннями, натяками, порадами—без сопливих ясно що й коли треба робити, як-не-як це моє життя і ніхто не мав права вказувати як його будувати. Але, судячи з усіх нормальних мірок, я й так занадто затягнув цей момент і Маріанна теж не така як усі, мабуть, вона дійсно підходить для заготованої ролі і що саме головне—вона терпить усі вибрики і проблеми, які створюються таким способом життя… Ладно, сьогодні історична мить в безцільовому існуванні, необхідно все зробити правильно. От здивуються близькі й знайомі...»- чоловік посміхнувся сам собі приреченою усмішкою, останній раз глянув на світ у старому статусі і викликав по мобільному свого водія.

Підвечір Луї приїхав у супроводі рідних Маріанни—батьком Шарлем, матір’ю Елізабет і братом Олівером. Всі були в піднесеному настрої, адже за кілька хвилин вони побачать свою внучку і племінницю. Луї ніс оберемок ромашок, які так полюбляла Маріанна, а Олівер—корзину з фруктами та соком, батьки йшли повільно, насолоджуючись величчю моменту, хоч їм і нетерпілося побачити маленьку Ізольду.

В реєстратурі, де сиділо чотири чергових (на кожного з них лягав обов’язок інформаційного забезпечення двох приписаних інструкціями поверхів) Луї запитав у четвертого чергового, якого чоловік запам’ятав по ранковій аудієнції, що пив каву і щось палко обговорював зі своїми колегами, чи можна їм пройти до пацієнтки Маріанни Марат, хоча цей дозвіл носив чисто формальний характер, адже в цьому місті Луї було дозволено більше ніж простим смертним.

Ліфт кілька разів струснуло після початку піднімання, на що відразу відреагувала Елізабет і весь час поки вони піднімались на сьомий поверх і йшли до палати, в якій перебувала молода мама, вона палко сперечалася з Шарлем про безпечність того комфорту, який надавав ліфт.

Луї першим ступив за поріг кімнати Маріанни, в ній стояло лише одне, ширше ніж звичайне, ліжко, і сама палата була відносно просторою, з гарним освітленням, плазмовим телевізором, скляним журнальним столиком і двома м’якими кріслами біля нього, і вдобавок предметну ситуацію кімнати довершував невеликий сірий холодильник. По можливості й бажанню можна було вийти на балкон, що спільною, для палати Маріанни і сусідньої кімнати, розвагою слугував романтичним натурам. На цьому балконі росло багато екзотичних рослин, що тісною зграєю утворювали враження перебування у частинці компактних джунглів.

Маріанна дивилася новини по якомусь міському каналі, як тільки з’явилися відвідувачі вона вимкнула звук і з надмінною посмішкою оцінила новоприбувших. Дівчина була задоволена собою і тим, через що пройшла, тому, природньо, відчувала себе трішки піднесенішою над усіма, хоча таким шляхом йдуть майже всі жінки і в суспільстві це сприймається спокійно, та все ж, її розпирала гордість і приховати це було напрочуд важко.

Луї поцілував жінку в щічку й невпевнено протягнув квіти, батьки відразу почали приставати з питаннями про самопочуття і про те як усе проходило, розповідали глобальні новини, які сталися за час її відсутності, тобто як сильно нервувалася сусідка: із-за того, що на її газон сходив наситити землю корисними мінералами в неї ж на очах кіт Ізольди і ще багато деталей про неземний розквіт двох кактусів, про їхній страх, коли в цілому кварталі вимкнули світло, а вони тим часом прибирали підвал. І це все сталося за три дні відсутності Маріанни вдома, дівчина мимоволі уявила історії, які б на неї посипалися в разі якоїсь незапланованої поїздки чи відпустки—це її радувало, її люблять, комусь потрібна…

Молоду маму хвилювала поведінка батька дитини—він вів себе дуже дивно, в очах незрозумілий блиск і ще ця таємнича посмішка—«Треба буде з ним поговорити, коли залишемося на одинці.»- твердо вирішила половинка.

Луї не став свідком катастрофічних звісток батьків, адже одразу після поцілунку Маріанни він непомітно вийшов з кімнати, на що ніхто не звернув уваги, окрім неї, яка стрельнула у нього запитанням у формі суворого погляду, але у відповідь отримала лише фірмову посмішку, яка застосовувалася у випадках тотального контролю над ситуацією. В цей короткий момент зміни на обличчі доньки батьки не помітили, адже вони були дуже зайняті описом останніх подій.

Луї підійшов до медсестри, яка чергувала на поверсі і попросив аби та дозволила йому порадувати дідуся й бабусю Ізольдою, але та міцно стояла на своєму:

- Я вам в черговий раз повторюю, що зараз це зробити не можна, адже всі новонароджені відпочивають у спеціальній кімнаті і відвідати їх можна буде після обходу головного лікаря! Це буде через дві години.- жінка сердито надула губи і старалася зробити свій вигляд таким, що оспорюванню не підлягав.

- Добре-добре, я ж проти правил не маю нічого проти, адже скрізь має бути порядок.- примирливою інтонацією прокоментував Луї.

- От-от, тому вам краще почекати поки не прийде головний лікар через дві години.- жінка сказала і вже збиралася йти.

- Постривайте, у мене є прискорювач часу…- чоловік всунув у карман медсестри п’ятдесятидоларову купюру- Дайте на неї подивитися хоча б кілька хвилин, хіба всі ми дарма приїхали???- з притворною образою поцікавився батько.

- Добре,- видавила жінка, поламавшись секунд з десять, ніби обдумуючи над тим чи правильно оцінили її послугу,- Йдіть за мною, але не більше ніж п’ять хвилин! Я буду рахувати.- вона показала на маленький годинник, який дуже контрастно виглядав на її пухкій руці.

Не пройшло й десяти хвилин як до палати зайшов Луї з маленькою принцесою на руках. Вигляд у Маріанни, якого він добився, зробивши цей вчинок, підняв його настрій на кілька порядків, вона дивилася на нього незрозумілим здивованим поглядом:

- Як ти?..- запитання застряло в горлі,- Я просила аби мені принесли показати Ізольду, але там сказали, що зараз не можна, лише після приходу лікаря. Хм…ти що придушив ту жінку-наглядачку? Таке враження ніби вона працює в тюрмі, а не в лікарні.- і разом з батьками залилася сонячним сміхом.- Я якраз почала пояснювати чому зараз не можна побачити нашу маляву.- продовжила молода мама.

-Ага.- Луї просто розтавав від того як йому подобалося дивитися на реакцію Маріанни,- Тримай, подивися на цю красуню!- батько протягнув дитину мамі.

- Можна нам її подержати, хоча б мить?- вклинулася Елізабет.

- Звичайно, мамуль, скільки завгодно.- дозволила Маріанна з вдячним поглядом оплітаючи Луї—«Все ж таки, попри його недоліки, він хороший. Коли ж він зрозуміє, що так довго не можна, особливо зараз…»

Всі гуртом обговорювали яка гарненька дівчинка і на кого більше схожа, а маленька тим часом лише тихенько сопіла і зиркала по сторонам блакитними, ніби плесо глибокого неба, очками.

- Доця, а коли тебе випишуть з лікарні?- запитав батько.

- Через деньок-другий, але я вже б і зараз поїхала, та не відпустять…- жінка похмуро опустила голову.

- Нічого,- сказав Луї,- Скоро все буде ОК! Тобі треба поправлятися.- після короткої паузи молодий батько продовжив,- А зараз малому сонечку треба йти дивитися кольорові сни, адже завтра буде новий день і нові враження, та ще й медсетра скажена.- він нахилився над Ізольдою і, прижавши міцно до себе, взяв її з рук мами, а взамін залишив короткий поцілунок на вишневих губках, і пішов до дверей з кімнати.

- Нам час йти, донечко, відпочивай.- майже шепотом мовила Елізабет. Всі, по черзі, обійняли юну маму і пішли, залишивши на одинці з думками, хоча там крутилось більше мрій, аніж чогось буденного.

Протягом наступних двох днів відвідування проходили довше, але, на жаль, Луї забігів лише на якісь нікчемні хвилини, це дуже засмучувало Маріанну і найбільше її дратувало те, що причини такого поводження знаходилися на такому ж рівні секретності, що й золоті злитки у сейфі швейцарського банку.

На третій день вона проснулася від того, що хтось голосно сигналив у неї під вікном. На балконі панувало царство світла—ранок видався просто чарівним—на небі жодної хмаринки, погода суха й тепла, на підвіконні рокотали два голуби, а внизу стояв чорний мерседес Луї, біля якого стояли батьки і брат, але самого власника авто видно не було.

«Вона така тендітна і прекрасна, прикриваючись долонею від яскравого світла і вглядаючись вниз в пошуках, мабуть, мене…»

Сонце повноцінно пронизувало своїми посланцями лікарняний халат—чітко вимальовуючи повноцінно сформовану жіночу фігуру, кожний вигин і впадинку…це так завело Луї, що йому захотілося її прямо тут. Він тихенько підкрався до Маріанни ззаду і однією рукою закрив дівчині очі, вона здригнулася, але впізнала «незнайомця» по знайомій руці й запаху туалетної води.

- Вгадай хто?- ніжно запитав низький голос.

- Не знаю, може якийсь прохожий…- дівчина обернулася і пара з’єдналася в шоколадному поцілунку.

- Пішли, нас чекають.- із задишкою задоволення мовив Луї.

- Але мені треба кілька хвилин для того щоб зібратись. І ще необхідно спакувати Ізольду.

- Не треба, це зробить Жаклін, моя прибиральниця.- чоловік повернувся до коханої спиною, присівши на одне коліно, а через долю секунди Маріанна, як колись, вже сиділа в нього на спині. Обоє зі сміхом і щасливим галасом побігли з кімнати, ніби дітвора у підлітковому стані закоханості.

- А з чого така церемоніальність внизу?- запитала дівчина, коли її «бойовий кінь» опинився в ліфіті.

- Звичайне явище—просто ми хочемо як слід відсвяткувати появу нового члена родини.- без заминок, завчено відповів Луї.

Під’їхавши ближче до вулиці на якій жила дівчина, стало зрозуміло, що щось не так—на тротуарах розкидались сотні різнокольорових повітряних кульок у вигляді яскравих сердець. Думки молодої матусі стали плутатися і вона не зовсім розуміла що коїться навколо неї. Таким веселковим резиновим килимом покрився весь шлях до самого будинку (це метрів сто, від перших проявів диковинки!). Дітлахи всієї вулиці підкидали і безтурботно грались двоопуклим щастям.

Над будинком молодої мами завис оберемок ромашок з цих же кульок висотою з двоповерховий будинок. Алейка від краю дороги до дверей її дому була всіяна пелюстками ромашки, Маріанна вийшла з машини, не вірячи тому, що з нею відбувалось, міцно тримаючи руку коханого і прижавшись до нього всім тілом.

Зі сторони місця, де вона прожила дев’ятнадцять років, бігло вісімнадцять маленьких янголяток у білосніжному вбранні. Закохана не помітила як під’їхала інша машина і з неї, на руках у Жаклін, вийшло дев’ятнадцяте янголя, символізуючи початковий віковий етап, коли Маріанна стала повноцінною жінкою.

Діти пищали і стрибали навколо Маріанни, яка ще ніколи не була такою щасливою, тоді Луї повернув її до себе гарним личком (дівчина, що подарувала йому криху й сама була як янголя, охоплена лікарняним незаймано-білим халатом) і взяв з рук Жаклін Ізольду, перевдягнену в костюм маленької пухнастої небесної істотки з акуратними крильцями за спинкою, на шиї в якої на золотому ланцюжку висіла каблучка.

Ця прикраса назавжди змінювала їхні відносини, їхній статус в суспільстві, їхню поведінку з іншими…


…


За невеликим вікном просторної ванної кімнати сірість погоди, в час стику межі двох днів—пройденого й майбутнього, розхитувала невелике декоративне деревце на задньому подвір’ї сім’ї Віко.

Майже повна ванна води (у формі серця) стояла в напівтемряві, яку розрізало двадцять три свічки, створивши інтимний спектр світла. Еліза, роздягнувшись догола, занурилася в розкіш набутої римлянами цивілізації, та перед цим пару хвилин просто стояла, звикаючи до температури води і несвідомо демонструючи коханому новий рельєф, який той так полюбив кілька місяців назад. Весь час чоловік пристально розглядав її кругленький і добре виступаючий за рамки нормальної форми животик, який був дев’ять місяців назад.

Щоб провести цей вечір потратились десятки днів на прочитання додаткової, необхідної зараз літератури і десятки годин на відвідування гуртків по нестандартному народженню для майбутніх батьків. Подружжя пройшло через це вдвох і сьогодні мав проявитися результат їхньої підготовки, адже для помилок цього вечора місця просто не було—«Все має бути чітко, від цього залежить життя їхнього малюка.»- настановив себе Чезаре.

Подружжя Віко було доволі цікавим, враховуючи той факт, що за всі двісті сімдесят днів вони не проходили повноцінного обстеження із застосуванням новітньої техніки, лише консультації і примітивні процедури, тому про те, хто в них буде не відали, проте вони точно знали що дитина буде сильна—часті тупотіння ніжками із середини зараховувалось до відносно дужих, а тому це стало для Віко своєрідним атракціоном, яким щастило насолоджуватись кожного дня.

Чоловік допоміг дружині опуститись в ванну і сам присів біля неї.

- Як себе почуваєш, зірочка?- прошептав Чезаре.

- Добре, але відчуваю, що така відповідь буде на моїх вустах лише кілька хвилин.- дівчина вдячно посміхнулася половинці і поцілувала в щоку.

Почалися спазми, лице жінки втілювало страждання й стійкість, яка не була притаманна навіть більшості чоловікам. Біль проходив з регулярністю в десять-дванадцять хвилин і протяжністю не більше п’ятнадцяти секунд.

Скоро у вагітної почав виділятися білий густий слиз, схожий на білок, з перемішками крові. Хоч біль наростав з убивчо експресивністю та все ж Еліза була переконана, що вода притупляє його і допомагає розслабитись. Спроби максимально розслабити тазові м’язи і напружити нижні м’язи пресу для легшого виходу плоду давалися надлюдськими зусиллями. Перед очима постійно пливли чорні кружки, як перед втратою свідомістю або після нокаутуючого удару.

Чезаре тим часом встановив температуру води у ванній на відмітці тридцять вісім градусів, приблизно такою мала бути температура жіночого тіла під час пологів (як писали тонни книжок, що стосувалися процесу народження), а тому коли дитина мала вийти з утробу матері, то їй теоритично мало б бути нескладно пристосуватись до оточення, адже воно мало чим відрізнялося від того, в якому перебувала до цього.

Після початку перейм, які виступали основною силою, що зганяла плід з порожнини матки, пройшло п’ять годин і болі внизу живота стали нестерпними, втомлений Чезаре постійно повторював аби Еліза тримала дихання і максимально розслабляля намучені спазмами м’язи. Частково, такі прохання хвилюючого чоловіка вона виконувала, адже сама добре усвідомлювала, що цим зробить собі краще, але загальна картина таких настанов дратувала із-за нестепно-колючого обпаленими нервовими закінченнями болю.

Потенційний без якихось хвилин батько намагався якнайчастіше змінювати воду, адже від початку всієї процедури забарвлення Н2О змінилось із прозоро-блакитного до страшно-червоного, а також неухильно слідкував за температурою води у ванній.

Жінка відчула як плід із-за різниці тисків у жіночому організмі поволі опускався вниз—«вантаж» молодої матусі спрямовувався в бік найменшого опору, поближче до радісних обіймів щасливих батьків і на обличчі Елізи, що покрилось плівкою поту, змагаючись з лицем Чезаре по виділенні вологи, проступила надломана полегшенням посмішка.

Через десять хвилин неймовірних страждань чоловік радісно викрикнув що побачив голівку і що тепер залишилось найменше. На відміну від народження в лікарняних умовах, де для того аби перевірити чи дитина жива, її б’ють по спині або по маленькій попці, то при народженні у воді первірка проходила з першим подихом інстинктивно, після підняття голови над водою.

Чезаре старанно перерізав пуповину і ніжно обтирав дитину («Це хлопчик!!!»), голос у маляти був потужним, Еліза втомлено і з полегшенням посміхнулась від найчарівнішого звуку.

Чоловік передав у тремтячі руки дружини замотаного в простирадло новонародженого. Жінка сиділа у напівспущеній ванній і щось тихо бурмотіла про красу свого малюка.

Чезаре поклав дитину на стілець і прийнявся обмивати втомлену дружину. Після двохвилинних водних процедур, він взяв її на руки і відніс в спальню, укутавши її теплим пуховим одіялом, поцілував у лоб і швидко побіг за дитиною, яка, мабуть, відчула свою самотність і підняла ще більший галас.

Чоловік приніс дитя до жінки і поклав біля неї, а сам присів поруч, тримаючи кохану за руку. Її вигляд зі все більшою силою бентежив його, адже вона мала блідо-жовтий, ніби твердий сир, колір шкіри, рухи стали заторможені і слабкі (ніби у воді), погляд затуманений і пригнічений.

Той вогник радості, який палав відразу після народження чомусь зник, даючи розгулятися різноманітним сумнівам у правильності вчиненого.

Здавалось, ніби життя виходило з Елізи. В Чезаре почалася паніка, він швидко вибіг у вітальню і схопився за телефон, щоб набрати номер швидкої допомоги, але той не працював, тоді наляканий і розлючений чоловік побіг у гараж аби під’їхати якомога ближче до входу в будинок. Коли гараж із середини відкрився, лише тоді стало зрозуміло чому не працював телефон—на вулиці розігралася сувора буря, дерева на обочинах дико гнуло, а вітер рвав настільки сильно, що ходити, а точніше бігти, дозволялось лише в одну сторону, в ту, в яку дув буревій. Дощ розмивав картинку, яка й так була нестабільною під дією сутінок і тотальних поривів вітру.

Віко накинув на себе чорну шкіряну куртку, будучи при цьому лише в спортивних шортах і кімнатних тапочках, і швидко спакував вередливе маля у корзинку для перевезення в автомобілі.

- Що ти надумав? Куди ти забираєш нашого сина?- ледь чутно запитала Еліза.

- Я і його й тебе зараз відвезу до лікарні…Мабуть, це було не дуже розумно народжувати самим.- добавив розчаровано-гірким голосом батько і як пуля вискочив з корзиною на руках до машини.

Двері машини майже вирвало, коли він їх відчинив щоб зафіксувати корзину новонародженого на задньому сидінні позаду водія.

- Не плач, маленький!- заспокоював Чезаре сина,- Це лише тимчасові незручності, пройде небагато часу як ти будеш смішно вимовляти найкращі в світі слова: «тато»й «мама». От побачиш, все буде добре.- поцілувавши малюка в лоб, татусь побіг по кволу маму.

Еліза лише в’яло протестувала проти задуму чоловіка, але проти його рішучості поставити нічого не могла, та навіть якби й могла, то для цього б все одно не вистачило сил.

Чезаре так і підняв кохану дружину в тому ж одіялі, яким вкрив її п’ятнадцять хвилин назад (на ній було лише воно) і поніс в машину, теж на заднє сидіння. Глава сім’ї навіть не закрив будинку, поспішаючи до найближчої лікарні, яка знаходилась за двадцять хвилин поїздки від дому, але при такій погоді цей час ставав лише мрією.

Коли чоловік нарешті сів за руль, то увімкнув на всю потужність клімат-контроль, задавши високі параметри температури, адже стан дружини чітко давав зрозуміти як їй холодно, здригаючись і настукуючи зубами невідомий мотив.

Сіра, закидана гілками дерев дорога, стала слизькою, але, на щастя, пустинною—як-не-як п’ята година ранку, а тому лише раз по дорозі главі родини довелося провести байдужим поглядом зустрічний автомобіль.

Чоловік часто поглядав на заднє сидіння аби впевнитись що все стабільно. Дружина у формі калачика лежала на сидінні, поклавши голову на корзинку з малям.

Стан Елізи погіршувався—вона не могла думати ні про що, окрім болю й того, що оригінальність народження стала зайвою—самовпевненість й оптимістичність підвернули ноги і тепер лежали розпростертими на підлозі з розбитими обличчями.

Народжувати дитину—це не те саме, що й зачати її, і таку самостійність випадку необхідно передавати на плечі лікарям; до яких уже залишилося небагато, де «біла полоса» знову заявить права на домінантність у подальших обставинах.

Батько не міг говорити, адже емоції разом із розчаруванням і страхом втратити дружину брали верх над розумом—залишалась надія, що всі помилки виправлять знаючі люди через кільканадцять хвилин.