Geum.ru

Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Вечір. Кінець робочого дня. Новий дім, підпалений заходом на райському березі, підготував сюрприз у вигляді романтичної ініціативи коханої…

Після відмикання дверей Пітер впав у благовійний шок—підлога, полиці, тумбочки, столики, все-все покрилось краплинами інтимного жару—ароматичні свічки-крапельки в алюмінієвих коробочках зробили свою справу, охопивши втомлене тіло й розум непомітним (візуально) трепетом.

Мінливі тіні коливались в такт власному танцю, засіюючи жовтизною весь простір будинку. Із вітальні тихо, але водночас розбірливо, грала повільна інструментальна музика; пара трійок обережних кроків (аби не зачепити воскових світлячків) повернули Пітера в залу, де на кількох пластах м’яких покривал напів-лежала на лівому лікті, повернувшись до входу в кімнату, кохана дівчинка.

Оформлення вітальні відповідало задуму хазяйки, що втілився в коридорі і всьому будинку взагалі, за винятком звисаючих у залі з потолка рясних зарослів рожевих стрічок, що доходили хлопцю до плечей, тому обличчя Еріки постійно ховалося за мимолітним яскравим спалахом тканини.

Половинка сиділа в темно-синій вечірній сукні, якої Пітер раніше не бачив, з глибоким декольте і мережевом до нижньої лінії талії, і подібним за змістом розрізом на правій нозі, що завбачливо зігнулась в коліні, аби підкреслити плавні кордони шовкової ніжки, штучно жовтоватий вигляд якої від освітлення ставав ще притягливішим.

Пітер опустився в слабку копію пози «лотоса» з протилежного від коханої боку, вона також припіднялася, але опір все ж робився на ліву руку і горда демонстрація успішних частин тіла ні на градус не зменшила крутості своєї кривої.

Хлопець опустив голову аби вивчити «гостей» того, що називалось столом і ніяк не міг зрозуміти походження імпровізованого східного столика, а тоді до нього дійшло що дівчина викрутила ніжки зі скляного столу, який красувався в коридорі, а столешню пристосувала для власної потреби. В ролі «гостей» виступили три кришталеві вази для фруктів, графін з темно-багряною рідиною і шоколад на підносі.

Вийшовши з приємного оціпеніння, хазяїн дому приступив до обслуговування своєї дами, наповнивши її бокал злегка густоватою спиртною досконалісю—кисло-солодкий запах вина втішно відмітився на рецепторах хлопця і він поспішно проголосив тост, зміст якого вже став дідусем класики кохання.

Перший опустошений бокал опустив Пітера на правий лікоть тої сторони, в яку була повернута дівчина—кохана повторила його жест і через мить вони обоє вивчали знайомі, але такі глибокі по відчуттях погляди.

Повторне наповнення фужерів і сонний напад на фрукти підвів до стану міцних обіймів і гарячкового позбавлення від надокучливого одягу.

Пізній ранок залишив дівчину в самотньому будинку у величезній (для одного) пустоті ліжка. Годувальник тим часом приступив до роботи в «Сонячному Бризі».

Три години праці в хмарках здобутого щастя обірвались дзвінком коханої—її голос обрав шлях схвильованості і лише з другої спроби запитання Пітер отримав результат—«ввечері до нас приїжджає Етен…», всі інші слова пропускалися повз вуха хлопця і він думав лише про новий прилив несправедливості.


- Хлопчику мій, а ти гарно заховався!- після двостороннього привітання сказав Етен,- Ти чому змінив номер телефону?- Пітер вже відвик від спокійної розміреності свого керівника, Васкеса, тому недосконало прикрита настороженість відразу помітилась босом.

- Я загубив телефон.- тихо відповів хлопець.

- Та не хвилюйся ти так—я розумію, що невчасно, але більше мені не було куди податись—я довго вас не обтяжуватиму, підшукаю достойне житло і залишу вас у спокої!- мені подобається Кіпр і я планую в якомусь із його чарівних містечок оселитися в очікуванні старості. Ваш Пафос непоганий, але мені потрібно щось побільше… ти ж не проти того аби я погостював у вас кілька днів?- нав’язлива веселість Етена все більше дратувала Пітера і Васкес це розумів, намагаючись всипати додаткову порцію доброзичливості в голос, але для Уфо це ставало ще огиднішим.

- Ні, я не проти Етен, скільки треба—стільки й можеш залишатися в нас.- Пітер спробував посміхнутися.

- Добре… це дуже добре. Похвально, що Еріка не змінила свій номер телефону, а так би я вас не знайшов.- розглядаючи авто Пітера, говорив Етен.- Гарна машинка, хоч і старенька, але вдома на таку б заглядалися всі оточуючі—ти ж знаєш, що там більшість оточуючих катаються на пережитках минулих десятиліть.- зміна тем попала в десятку і Пітер почав розповідати про дешеву можливість у доставленні собі транспортного задоволення.

Приїзд з вокзалу зустрічав красень-будинок і Васкес не втримався від коментарів:

- Молодчинка! Я ніколи в тобі не сумнівався! Гарно ти ж тут облаштувався!.. А де наша красуня-хазяйка?- Васкес був відверто захоплений видовищем нового дому підлеглого.

- Вона готує вечерю, надіюсь, голод накинувся на процес добирання?- в інтонацію Пітера вплелася колишня простота й змиреність.

Після похвал і неодноразових компліментів в сторону господині, вслід трапези й пустословного спілкування, Етен обмяк тряпкою, спускаючтсь до рівня приготованого йому дивана у вітальні, і забився втомленим неспокійним сном.

Закохана пара ще близько години спустошено сиділа на кухні, попиваючи фруктовий чай і перекидаючись німими занепокоєннями.


Етен першим розкидав пута темної пори і, надіючись на добру волю хазяйнів, пішов бомбардувати кухню приготуванням раннього сніданку.

Через хвилин двадцять приєднався позіхаючий Пітер:

- Доброго ранку…- з ранковою в’ялістю привітався хлопець,- Етен, а чого ти так рано прокинувся? Лише сьома година.

- Та мені й так вистачило. Останній тиждень я спав не більше трьох-чотирьох годин на добу…- Васкес професійно перекидав на сковорідці жовто-гарячий круг омлету зі шматками шинки й сиру.

- А чого так? Вдома якісь проблеми?- по виразу Етена було помітно, що ця тема відносилась до розряду неприємних, але цікавість Пітера брала верх над повагою до чужої таємниці.

- Вдома… вдома дуже погано. Ти, мабуть, не дивився останніми днями новин?- тихо запитав Етен.

- Та кілька днів назад бачив як американці нариваються на ядерний удар від іранців.

- Значить дещо тобі відомо—це добре… В Каракасі зараз бунт, бунт загального масштабу—все почалося із-за групи безбашних підлітків, які вирішили проявити свій протест проти політики Штатів у Венесуелі за допомогою цегли й пляшок, що летіли в американське посольство, в результаті, один із морських піхотинців які були поставлені на захист шматка америки, вистрілив у пацана, його друзі, шоковані трагедією, кинулись на вбивцю і той почав відбиватися за допомогою свинцю—вісім підлітків загинуло і ще троє потрапили в реанімацію без надії на життя. Почалась заворуха, приїхала місцева поліція, налетіла куча народу і, як наслідок, самі полісмени відкрили вогонь по консульству, далі побіг натовп і беззупинно громив будівлю, прориваючись всередену. Через кілька хвилин будівля спалахнула—з верхніх поверхів почали падати мішки з нечистотами в дорогих костюмах.- Етен посміхнувся краями губ власній оригінальності щодо представників консульства,- За годину у місті почали палати посольства всіх союзних американцям країн, послів і весь їхній штат розстрілювали прямо на вулицях, забивали ногами до смерті, а одного просто повісили на воротах колишнього місця роботи. Народ наскільки запалився, що почав громити й вбивати всіх, хто мав хоч якесь відношення до Штатів—наша столиця, Пітер, загорнулася вогнем і людськими стражданнями… Це не передати словами…- вираз Васкеса посірівшим оопущеним обличчям захопив спокій кухні,- Мій ресторан, як і масу інших, поставили в ряд американських і спалили—добре, що будинок був за містом і мені вдалося без проблем покинути столицю, а тоді на літачок і до тебе…- Етен повернувся до Уфо, в одній руці тримаючи сковорідку, а в іншій дерев’яну лопатку,- Ти не уявляєш як я радий тебе бачити!- і після цього Пітеру здалося що Васкес його зараз обійме.

- А що сталося з іншими, що сталося з моїми батьками й батьками Еріки?- в голосі Пітера в повний зріст стояла смута, що спадала на шепіт.

- Я не знаю. Я всіх своїх розпустив—тепер кожен сам за себе, а щодо батьків… мені нічого невідомо. Вибач.- з участю в горі зізнався Етен.

- Мені треба їх забрати…- сам собі сказав Пітер.

- Кого забрати? Ти в своєму розумі?- запалився Етен,- Це нереально—пасажирських перевезень там немає, авіалінії переркрились, лише військові. Всі тікають з великих міст, там хаос—американці зробили перший наліт на прикордонні міста. Пітер, це війна, там ти нічого окрім смерті не знайдеш.- останні слова Етен говорив у спину хлопцю, що направлявся в спальню коханої.- А як же сніданок?- сам у себе запитав Васкес.

Пітер пару хвилин спостерігав як розчоска коханої кусала її волосся, доки те не стало слухняним і не почало виконувати естетичних наказів хазяйки. Лише після прибирання вона помітила у рамі відкритих дверей свою половинку.

- Що сталося?- запитала Еріка після огляду зруйнованого виразу обличчя хлопця.

Уфо переказав їй все, що сказав Етен і висловив бездумний намір поїхати за їхніми батьками, але наштовхнувся на плач дівчини за рідними і благання не покидати її самою. Після заспокоєння в голову прийшла раціональність і обоє, а точніше сильна частина цивільної сім’ї переконалася в доцільності залишитися на новому місці нового дому.

Нестача бажання, сум і дзвінок директору «Сонячного Бризу» з роз’ясненням свого горя відмінив похід на роботу.

Трійця, що розділилася на дует і одинака, заглушено сиділа в різних кутках будинку, залишившись на одинці зі своїми думками й переживаннями. Тільки під вечір всі зібрались на кухні, ховаючи сумні взори один від одного, і завели віддалену розмову про особливості острову і його незвичайну красу, хоча кожен в голові залишався сам на сам зі своїм горем…

Зранку, не даючи відповідного відпочинку й часу для початкового зчеплення душевної рани, зателефонував директор Пітера і настирливо попросив допомогти по господарству ресторану.

Загущення сутінок повідомило прихід кінця робочого дня, але знову та ж сама людина вдалася до наказового прохання про залишення Пітером на додаткову зміну—в якості відпрацювання пропуску і дружньої допомоги, а на десерт керівник попросив:

- Піт, ти б не зміг зателефонувати своїй дівчині аби вона теж приїхала провести з тобою зміну—двоє наших офіціантів залишили нас на призволяще…- без колишнього імперативного тону сказав роботодавець,- Це ж ще й додаткова можливість підзаробити, я багато не прошу—хоча б до дванадцятої години, а там уже справиться та нещасна трійця яка в нас залишилась. Ну, що скажеш?- обнадійливо завершив директор.

- Добре, я зателефоную і, гадаю, Еріка приїде…- Уфо не встиг договорити як його перебили:

- Оце молодчинка, саме таку відповідь я від тебе і чекав.- чоловік посміхнувся з полегшенням виконаної необхідності і вже розвернувся щоб покинути хлопця на одинці із запалюванням свічок на столах:

- А можна, якщо виявиться вакансія, щоб тут працювала моя Еріка?-окликнув Пітер.

- Ну, якщо вакансія буде—твоя Еріка буде першою на її зайняття.- наполовину розвернувшись від Уфо, проговорив чоловік і махнув рукою (ніби відбиваючись від мух), завершуючи бесіду, і попрямував у потрібному йому напрямку.

Годиною пізніше до коханого приєдналася Еріка, по-хазяйськи приступивши до роботи, більшою мірою демонструючи свою працездатність з підтишка поглядуючому керівнику біля барної стійки.

Працювати поруч з люблячою істоткою виявилось приємніше ніж проектувалося в думках—поруч завжди крутилась небайдужа людинка, яка підтримає або розділить веселий момент робітничої буденності, і немалу роль для внутрішнього врівноваження (після майже дванадцяти годин на ногах) відбивали посмішки і багатозначні, з концентратом глибокого почуття, погляди.

Людей, як на зло для можливих увилювань від праці, набилося під зав’язку—м’який дизайн помаранчевих диванів з підібраними під тон круглими столиками, приглушене світло і картини плазмових панелей на стінах з розпорошуванням приємної суміші кліпів поп-зірок і музики повільних мотивів створювали відповідну відпочиваючим атмосферу острова.

До закінчення залишилось дві години і кількість відвідувачів ні на одного не стало менше, хоча, як знав Пітер по своїх вподобаннях відпочинку, він у такий час лише виходив у пошуках джерела розваг.

«Добре, що це не нічний клуб і межа відвідування тут набагато менша, та й люди тут спокійніші ніж в набитій музикою дискотеці.»

У двері закладу завалили чотири веселих молодика які голосно сміялись і розмовляли на незрозумілій мелодичній мові. Помітивши їх, Пітер відразу пригадав що йому потрібно йти по замовлення на кухню, а тому його присутність в загальному залі звелася до невидимості.

Коли хлопець повернувся в зал з підносом на руках, то з полегшенням помітив, що обслуговувати квартет прийдешніх взялася одна з трьох дівчат про яких говорив директор.

Кожного разу, проходячи біля кутнього столику, Пітер кидав на своїх однолітків гострі косяки, адже такі точно почнуть приставати до офіціантки (Уфо був безмежно радий, що то була не Еріка) яка буде їх обслуговувати, а то й не тільки до однієї неї (тут Еріка якраз і підпадала під сферу дію заграбастих рук, що підкорялися чоловічому Ego). Але, як помітив хлопець пізніше, молодики вели себе доволі культурно у співвідношенні з людьми, які не входили у їхній квартет довіри, тому послаблення поганого передчуття нахлинуло на Пітера непомітно і в результаті він знову безпечно перекидався поглядом з коханою.

Постійне курсування між точками «кухня-зала» перекинуло перебування хлопця у першу з них, коли до нього дійшли басовиті ноти завищеного шуму, але із-за набутої байдужості Пітер спокійно дочекався свого підносу і вирішив подивитися на причину звуку тільки при доставці замовлених страв клієнтам.

Побачене, після перших кроків по паркету головної кімнати ресторану, вибило з рук Уфо металеву посудину—майже біля виходу, за метрів п’ять від хлопця, розгорнулася потасовка з чотирьох прийдешніх молодиків і якогось незнайомця, що перед цим одиноко сидів через два стола від місця хлопців, ближче до дверей. Два охоронці ресторану з примусовою вічливістю попросили усіх вийти—взори всіх клієнтів і офіціантів були направлені в сторону бійки.

Все виглядало звичайним, за виключенням факту відсутності коханої Пітера. Але через мить до нього підбігла одна з офіціанток і сказала що Еріка у туалеті—її випадково штовхнули, коли та проходила повз стіл одинака з яким під час заворушки розбиралася четвірка приїжджих і вона розбила голову.

Закіпаючий гнів з прискореним серцебиттям жорстким поглядом слідкував за виходом четвірки. Відштовхнувши колегу, хлопець скинув сонячну накидку офіціанта і направився до виходу.

Адреналін примусив коліна і руки хлопця затрястись від збудження, відштовхнувши кількох відвідувачів що вирішили потравити легені димом на чистому повітрі, Пітер направився до четвірки, що метрів за двадцять від «Сонячного Бризу» демонструвала власну удаль, вступивши у безпосередню взаємодію з п’ятьма місцевими.

Задихаючись від гніву, Уфо підхопив металевий гак, що лежав під сходами (ним власник завжди підчіпляв металеву завісу над дверьми, коли закривав ресторан) і з набираючою шаленістю побіг до зграї бійців.

Пітер чомусь вважав що проблема сталася саме із-за приїжджих, а тому, минувши здорованя що махався з найменшим із квартету і явно йому програвав, хлопець кинувся на найвищого з компанії зачинщиків. Весь накопичений гнів за фізичну образу дівчини втілився у замашний удар гаком по тілу найвищого, що стояв спиною до Пітера і якраз опустив сухим ударом правої ноги в голову свого опонента на землю і розвертався на крик меншого, якого минув Уфо. Із-за гнівної незосередженості Пітер попав високому в плече і те відразу відгукнулося глухим хрустом ключиці і здавленим страшним криком хазяїна, від якого Уфо пошатнувся назад і якраз вчасно, бо удар високого з моментальною реакцією, незважаючи на больовий поріг, викинув передню ліву ногу, попавши п’яткою Пітеру в груди. Лише вчасне відхилення Уфо назад врятувало його від зломаних ребер, але і від отриманої долі сили перехопило дихання і підсвідомо хлопець скрутився у форму бублика, намагаючись вхопити хоч ковток повітря.

Набережний пісок скрипом відбивався на зжатих від болю зубах Пітера, в очах один за одним появлялися темні розмиті круги між якими час від часу проходили якісь розмиті тіні. Тоді, коли вже хлопець почав думати що його залишили в спокої хтось агресивно, з криком затравленого звіра, з легкістю підхопив його за волосся і підтягнув на рівень свого обличчя—це був найширший із квартету молодик, що на сантиметрів п’ятнадцять був вищим за метр сімдесят Пітера.

Ноги Уфо мотилялися в повітрі, а руки безвольно висіли вздовж тіла, хлопцю здавалось що ще один найменший рух і шкіра його голови від’єднається від черепа.

Смуглявий молодий чоловік щось прокричав у лице жертви, запльовуючи їй обличчя, і опустив на землю, але тоді один із тих п’яти, четверо із яких вже змішались із піском, покриваючи її своєю кров’ю, підхопив гак Пітера і напав праворуч від «співорозмовника» Уфо і той, машинально перехопив занесену для удару арматурину і з невеликим для себе зусиллям загнав нападаючому в груди.

Затвердівший від жаху менеджер-офіціант слухав як передсмертний хрип булькотінням виривався із горла помираючого, який відразу завалився на спину. Кусок металу незворушно оселився в грудній клітці загиблого і занімівший від шоку мозок Пітера думав лише про неможливість такої безглуздої смерті.

Найменший із компанії переможців намагався відтягнути подалі свого друга, який щойно вбив людину, але той вирвався, відкинувши перепону далеко позад себе, і з непритаманною для величини тіла швидкістю накинувся на Пітера, що зміг тільки зробити кілька дрібних кроків спиною до ресторану і лицем до оскаженілого, який різко охопив голову Уфо двома руками і, нагинаючи її поближе до землі, вдарив коліном.

Пітер навіть не вскрикнув від болі—розмолоті уламки носа впилися в мозок і той скерував тілу загальний відбій.

Тримаючи обмякше тіло переможеного за голову, вбивця зробив крок назад, а тоді, ніби обпікшись, відкинув жертву.

Через кілька секунд про четвірку говорили лише емоційні крики, що віддалялися в темноті берега і два тіла, що більше не мали шансу побачити наступний світанок.

Перетворене в кров’яну масу обличчя Пітера різко контрастувало з відкритими світлими очима, що сфотографували вираз непідйомного страху смерті, в останнє дивлячись на зоряне небо.

Про смерть коханого дівчина дізналася тільки після нервової розповіді одного із свідків що забіг в ресторан аби викликати швидку допомогу й поліцію.

Зупинена кровотеча на брові дівчини відкрилася знову від нервового тваринного крику й неконтрольованого удару себе по голові. Сльози, змішуючись із кров’ю, створювали образ того ніби Еріка плакала червоним життям. Галас натовпу і давка біля входу зривали її крик на максимум, але охоплені панікою відвудувачі ніяк не реагували на біль офіціантки, що з силою тигриці пробиралася на двір.

Морське повітря запахом смерті торкнулося відчуттів половинки вбитого. А через мить до них приєдналась картина кровавої розправи—два тіла, не більше двадцяти метрів від ресторану, в ореолі світла одинокого ліхтаря.

Ноги Еріки підкосились, і не в змозі ні вимовити, ні подумати про щось цілеспрямовано дівчина на четвереньках поповзла до знайомого обожнюваного організму, груди якого більше не піднімалися у спокійності життєвої сили.

Ще годину назад лунали рідні слова про довгожданний кінець затягнутого роботою дня і про ніжність її втомлених обійм на новенькому ліжку, а зараз цей голос з безмовним розчаруванням обірвав свою звиклу красу… Ще п’ять хвилин назад коханий розповідав про чудову компанію у вигляді своєї половинки («про мене… я його половинка…») і передчасно радів неможливому («ТЕПЕР!!!») святкуванню першого СПІЛЬНОГО робочого дня, а тепер…

Небажання вірити у неприклонний факт з усієї можливої сили штовхало дівчину до частинки себе, що ніяк не хотіла подарити їй бодай малесенький рух мізинцем, хоча б взмах вій… життя розбилося. Вся несправедливість світу впала на ВЖЕ НЕПОТРІБНЕ ІСНУВАННЯ дівчини, яка вирішила в останнє покупатися у спокійній теплій воді під зоряним небом.

м. Харків.