Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід
| Вид материала | Документы |
- Реферат на тему, 75.7kb.
- Хороший лідер є найкращим, коли люди не помічають, що він їх веде, 114.53kb.
- Лекція для батьків Тема: Роль, 53.33kb.
- Роберт кох – один із основоположників медичної біології”, 54.36kb.
- Щоб вона не усвідомлювала жодної духовної небезпеки (особливо орієнтальної І окультної)., 51.85kb.
- Навчальні програми містять короткий, тезовий виклад головних розділів І тем курсу., 33.97kb.
- Облік та пошук пам'яток архітектури та містобудування, 85.53kb.
- Назва реферату: Доля рідної мови доля України Розділ, 73.9kb.
- Реферат на тему: Плавання Джеймса Кука, 63.71kb.
- Всеукраїнського конкурсу-захисту, 304.02kb.
- Приємно мати з тобою справу, Макс.- задоволено прокоментував передачу грошей Антон.
- Не сказав би що і мені було приємно, але свою справу ти знаєш, за це спасибі. І ще одне (блін, знову це «і ще одне»—словосполучення паразит), ти можеш дати мені свій телефон на кілька хвилин чи може в тебе є справжя камера?
- Ні, нормальної камери немає—є цифровий, сказати аби малий виніс?
- Так, якщо можна.- після позитивного підтвердження свого питання, Антон подзвонив до себе в квартиру і сказав старшому сину аби той виніс цифровика.
Процес зйомки багато хвилин з життя водія не забрав—Макс познімав Адріана і щось говорив на грецькій мові, голосом, який буває у нього коли льодяний розрахунок бере верх над емоціями і власними принципами.
- А можна його тепер якось скинути мені на якийсь носій?- попросив Макс.
- Денис, ти можеш щось з цим зробити?- батя звернувся до сина.
- Ну да.- з великим небажанням підніматися назад на п’ятий поверх, ще й коли зламався ліфт, але один із пасажирів показав десять євро і настрій пацана швиденько перемінився—обіцяна зустріч з дівчиною почекає.
Через п’ять хвилин Макс мав уже все що йому потрібно, тепер тільки в столицю. Але забите мандрівкою тіло і дух потребували регенерації, тому пояснення Антона щодо більш-менш пристойного готелю ніяк не стали лишніми. «Доба сну після годин відкисання у гарячій ванній—лише так!»—подумав викрадач, а хлопчик уже спав на лавочці.
…
Не пройшло й трьох місяців після обстежень сина з психологічними тестами як видіння Есхіла стали траплятися наяву, поза кордонами сну. Хоча вони були короткочасними, на пару секунд, як розповідав він батькам. Але, поцікавившись у кваліфікованих людей, та пройшовши повторне обстеження у доктора Ніколаса, що сімейним лікарем цікавився станом малого і брав за це чисто символічну плату, сума якої ніяк не вкладалася в рамки батьківського розуміння мотиву молодого спеціаліста, батьки заспокоїлись.
Всі висновки, якими б широкими вони не були і в які б діагнози не заводили, зводилися до одного—син володів даром телепатії, або щось таким термін чого ні Артур, ні Джулі запам’ятати не могли.
Дар сина не давав нічого серйозного, просто інколи він міг сказати, що знав у який одяг його вдягнуть або знав, коли впаде ложка зі столу чи коли перечепиться батя.
Походи до дитячого садка, як і вирішили батьки раніше, не практикувалися, тому Джулі сама вчила сина примітивній грамоті і повністю віддавалася вихованню дітей.
Артур був ще на роботі, коли зателефонував Ніколас і попросив про зустріч, тільки сім’єю в повному складі. Голос був як завжди приємно-виважений, але навіть через трубку телефону відчувалось його небажання просити про зустріч. Джулі пообіцяла, що вони прийдуть, тільки з днем ще потрібно визначитися, адже чоловік щодня працював. Але, на превелике здивування жінки, зустріч вже назначилась, а тому елементи її проведення обговоренню не підлягали. І жінка, передчуваючи грозу з чоловіком, підтвердила обіцянку прийти наступного дня в десять годин ранку.
«Ну, тепер, хоч-не-хоч, а в Артура буде ще одний вихідний у трудовій п’ятиденці, після відвідин лікаря можна поїхати на природу з влаштуванням барбекю.»- знайшла позитив у непердбачуваному Джулі.
Як і передбачала дружина, від сказаного Артур не сів на експрес веселощів і конфлікт, протяжністю в процес вечері, переріс у образливе взаємне обурення неможливістю протилежної статі зрозуміти очевидне, але, не маючи сил гратися в підліткові принципи, Артур зателефонував другу по роботі і попросив про послугу.
- Надіюсь, що там щось важливе. Якщо ж ні, то лікар сам буде платити мені за пропущений день.- підкреслив закінчення неприємного спілкування Артур.
Давиду було без місяця півтора роки, а тому, навіть коли родина знаходилась поза мережею дії гарного настрою, то супутниковий сигнал кумедності молодшого сина завжди діставав батьків, на якій би орбіті вони не заховались.
Меньшенький демонстрував нові вміння, які його навчив Есхіл, хоча батьки це, як завжди, зрозуміли не відразу. Лише коли Давид тричі по кривій, ледь твердій траєкторії, задки пройшов біля предків, Артур вибухнув сміхом, а Джулі, демонструючи незалежність, дивлячись телевізор, аж розплакалася, приступивши до сміху секундою пізніше від чоловіка.
Есхіл, що спостерігав за реакцією батьків, своїми вміннями по дресируванню залишився задоволений.
Збитий з толку сміхом мами й тата Давид впав на малу задницю і тим же методом продовжував рух. Тільки коли він вперся спиною у плазмовий телевізор, беззупинно буксуючи щоб здвинути перешкоду, зрозумів, що потрібно повертатися, і процедура почалася спочатку.
П’ятнадцять хвилин тоталітарного керуванню сміху виснажили в нуль стан батьків і ті, набравшись емоцій на тиждень вперед, затягнули до себе на диван в прихожій малих і пірнули в перегляд якоїсь мелодрами.
Розрахунок на довгий і приємний, в обіймах коханої людини, сон почав розвіюватися з першими кроками старшого в туалет. Годинник безжалісно боровся з бажанням традиційного крику, який Артур передбачливо вимкнув ввечері аби поспати не до семи, як завжди, а хоча б до дев’яти, так як на прийом потрібно порапити в десять годин. Та, видно, доля, у вигляді чотирирічного сина, вирішила розбудити як завжди.
З сусідньої кімнати почувся дитячий сміх—Есхіл знову зайнявся тортурами брата, застосовуючи лоскотання. На зміну дзвінкого сміху прийшов не слабший за силою крик меньшенького, який, по бурмотінню губ дорослішого, швидше за все був у Есхіла на плечах.
Вдосталь налітавшись на території власного аеродрому, пілот з літаком зайнялись патрулюванням спальні батьків, але, так як пілот був ще не досвідченим, то літак катапультував свого авіатора на ліжко між папою й мамою.
Сонце, не зважаючи на не дуже підходящий час, розмістилось достатньо високо аби стаи повноцінним союзником малих по розбуджуванню старших в родині. Тому Джулі, зарядившись позитивом малих, побігла готувати нехитрий сніданок, а Артур, очоливши потяг сімейства, почухав у ванну; колону заключав Давид, вчепившись у брата малими, але вже відносно сильними рученятами, протираючи паркет квартири власним пузом.
Ніколас сидів не сам, його асистував високий русявий чоловік, трохи втомлений на вигляд, але з холодним виразом обличчя—такі ніяк не могли бути дитячими лікарями.
Привітливі усмішки з якими подружжя зайшло в кабінет лікаря, відразу покинули сім’ю, коли пройшлися по очах незнайомця.
- Вибачте, що вирвав вас з рутини життя, але цей чоловік, в деякій мірі мій колега,- пристижено пояснював лікар,- Забажав з вами зустрітися.
- З приводу чого?- відповівши на привітання, поінтересувався Артур.
- Ніколас, колего,- звернувся незнайомець,- Не могли ви б нас залишити на одинці. Я покличу, коли завершу, це буде недовго.- і коли лікар вийшов, то добавив,- Недовго, якщо ви все зрозумієте правильно.- Макс дістав ноутбук і переключив увагу на його ввімкнення.
- Ми вас уважно слухаємо, якщо це дійсно важливо.- з напускною байдужістю зауважив глава родини.
- Це важливо, і важливо саме для вас.- з натренованими повторами пройдених діалогів, не піднімаючи від дисплея комп’ютера очей, сухо відповів чужинець.
- Так-с. Перед тим як ви дещо глянете, скажу: я задовбався пояснювати усім одне й теж, тому гратися вже з вами не буду,- ігноруючи здивовані погляди говорив Макс,- Ви або їдете або залишаєтеся без сина і з чоловіком калікою в сім’ї.- це речення адресувалось саме Джулі,- Греція більше не буде вашим домом.- Артур закипів і хтів накинутися на зухвальця, але притримання дружини зупинило чоловіка.
- Що це значить?- запитала жінка.
- Зараз самі все побачите, тільки свого старшого відверніть від екрану.- Макс підсунув ноутбук подружжю і мимолітну глянув на Есхіла, що штурхав звисаючу з обіймів мами ногу меншого брата.
Відео демонструвало затемнене прокрадання у чійсь будинок, де спали невідомі люди. Обвівши оком камери кімнату, де спали члени родини, оператор поклав якусь тряпку на обличчя сплячої дівчинки, а тоді виніс її з дому. Короткий коментар на англійськяй про батька невідомої жінки (спочатку, як зрозуміли глядачі, це відео адресувалося не їм), а тоді в основу екрана лягла зйомка з побиттям якогось літнього чоловіка, його стони і крик жінки поза кадром. Джулі відразу відвернулася і закрила вуха Есхіла, що стояв поруч, але спиною до екрану.
А на закуску, відео пролило інформацію про маленького хлопчика, що сидів на лавочці і виглядав так, ніби не спав кілька днів і завжди під час цього був на ногах. Чоловік, що знімав відео, з голосом незнайомця, що стояв поруч, сказав, що настала їхня черга, черга сім’ї Брейв. І саме від них залежало чи буде їхня дитина страждати чи залишеться у повноцінній родині, тільки в інших умовах.
- Думаю, тепер ви не зробите, як ваші попередники, ніяких дурниць, бо, якщо чесно, вони мене трохи виснажили, а це не значить, що я не буду вас шукати—просто тепер, в разі неслухняності, методи будуть жорсткішими, на кілька порядків.- лінивою жорстокістю запевнив Макс.
- А що, коли ми звернемось в поліцію?- звалено і без тіні надії на успіх запитав Артур.
- Знову те ж саме. Ви ж все самі бачили. Хочете щоб і ваше відео додалося сюди? Одні, ті, до яких я прокрався вночі—втекли з Франції у провінційне містечко в Канаді, і, як бачите, втікти їм не вдалося, а щодо можливостей це зробити, то вони набагато випереджали вас по фінансових ресурсах і навіть замели майже всі сліди. У вас немає вибору.- прирік незнайомець.
- Що треба зробити?- запитала Джулі шепотом, боючись накликати додаткову біду.
- Не бійтеся так, я не звір. Але до межі, коли виконують мої прохання.- спробував розрядити надмірну скутість співрозмовників Макс.
- Прохання-накази.- непривітно поправив Артур.
- Хай буде так, суть незмінна. Тому ось вам конверт, тут все, що стосується подробиць вашого від’їзду. Документи й квитки я передам пізніше, а зараз—займіться продажем майна, якщо хочете і розрахунком усіх вузлів, що вас тут тримають. Або цим займемся ми.- після останнього речення, як і передбачав Макс, подружжя в різнобій закивало головою, погоджуючись із запропонованим.
- І ще одне («Ну йо-ма-йо, скільки ж за мною бігатиме цей паразит? Все, відтепер контролюю, цілком контролюю свою мову»),- після секундної паузи і розсіяного виразу продовжив чужинець,- Якщо комусь цікаво куди ви їдете—говоріть, що вирішили змінити обстановку, тільки нічого не розпускайте про залишення країни—це лишнє.
Ставши перед фактом, дорослі родини навіть не попрощалися з лікарем Ніколасом, поринувши у свої поодинокі роздуми, а доктор тільки часто прокліпав у слід тепер колишніх знайомих.
Вдома, провівши додаткову нараду двох, Брейв дійшли згоди на тому, що пускати на зневіру слова незнайомця непотрібно. На розіграш не походило, тому, в шкоду чоловічій гордості, але в благополуччя родини, Артур поставив крапку у поставленій проблемі—сім’я переїжджала.
…
9.
…
Революція у фірмі «Джен Оїл» ехом відбилася й на змінах у родині Чата Ліма. Головному консультанту та аналітику компанії видали нову квартиру у пентхаузі, неподалік від серця фірми, до якого Чат раніше щодня добирався не менш як дві години.
Тепер сусідом Чата став Тен Танака, але його квартира висіла на п’ять поверхів вище, на сорок восьмому рівні.
Виконавчий директор також розпорядився про надання коліс своєму вірному робітнику, наслідком такої щедрості став Lexus GM a1000—у вигляді тридверної крапельки з напів автоматичним управлінням, спеціально для фанатів, що захоплювались власним керуванням авто.
Різкий скачок із середнього класу в ешалони верхівки ще місяць відбивався в настроях дванадцятирічного сина і дружини, що ніяк не могла звикнути до нового оточення. Тому пара разів, під час яких жінка поверталася у старий район міста до колишнього житла після відвідин супермаркета, було нормальним, адже сам Танака не раз зі значною дозою дивування запитував у свого підлеглого про його напрямок після роботи, коли виконавчий директор і аналітик поверталися з роботи.
Майже кожного вечора сім’я каталася по місту на новій машині—син ніяк не міг звикнути до такого авто, тому із сутінками просив папу аби той покатав по нічному Пекіні. По правді, і самому Чату хотілося не менше понажимати на акселератор свого бойового коня, а дружина, компенсуючи втрачене в молодості задоволення проїхатись з вітерцем, також ставала невід’ємним елементом вечірніх прогулянок.
Відкритий на пів-даху люк, висунутий з нього по пояс син і захопливі вказівки дружини куди б вона хотіла поїхати і що побачити неодмінною традицією відбилося на новому житті сім’ї Лім.
Виходить, що живучи в столиці все своє життя, обоє з батьків і малолітній син ні разу не насолоджувалися красою рідного мурашника. А подивитися у дванадцяти мільйонному місті було на що. Проспекти, вулиці й окружні дороги, що давали відчути хоч десяту частину потужності машини перетворились в улюблені місцини.
Згодом, через дев’яносто три дні після змін, запал поступово почав зникати і вечірні години заповнювалися переконливішим для бажання ритуальним джакузі з дружиною, а син присвячував вільні години подоланню зла у віртуальних відеоіграх.
В основному, після докладу Ліма про переоснащення фірми і перенаправлення всього потенціалу на біологічне паливо, серйозної роботи в Чата не виникало—кілька раз їздив за кордон, в Росію й Іран, як представник компанії щодо налагодження експортування в Китай монументальних запасів чорного золота. Після таких закупівельних подвигів фінансові потужності фірми значно знизилися, але хвилювання опустошіння бюджету фірми ні в кого не викликало, адже це передбачалось в розрахунках на витрати, які мала понести компанія, готуючись до повного перенаправлення свого потенціалу.
Вслід черговому затишшю по роботі у Чата нахлинула така хвиля дріб’язкових клопотів по заключанні договорів з мізерними компаніями поставниками на внутрішньому ринку, які без зусиль поглинулись більшим побратимом, що часу на родину не вистачало зовсім.
Суботній вечір, як зазвичай, характеризувався складанням звітів за трудову неділю і символічним заходом кількох близько сколочених не останніх персон компанії в італійський ресторан, що неподалік від штабу фірми недавно розтрубив про свою появу—місце нове, а тому незчисленні відвідини одноразових клієнтів стало хронічним явищем у будь-яку пору доби.
Чат також знаходився серед цієї четвірки зпрацьованих колег. Танака виступав у квартетному колі лише хорошим другом, а не начальником як у стінах офісу чи поза ними в межах робочого періоду.
Душевні розмови затягнулися і кілька пропущених викликів на дисплеї мобільного від дружини ясно про це говорили. Затуманена надмірним градусом голова Ліма скомандувала вимкнути звук на телефоні і гулянка беззаперечно продовжувалася, хоча, коли сон борзим посланцем притулився до свідомості, Чат почав прощатися з друзями, під гучні протести з їхньої сторони і сердечні балагання залишитися на годинку, чоловік вийшов на вулицю.
Була дванадцята година ночі, «Не так уже й пізно для повернення додому»—подумав Лім, але наганяти потенційну бурю з боку дружини не наважився, тому, впіймавши ледь скоординованим поглядом таксі, що стояло біля узбіччя дороги перед рестораном, захоплений криволінійною ходою направився до неї.
Зигзагоподібна хода з перечіплюванням за власні ходулі призупинилась, як тільки Чат почув знайомий голос позаду, автоматичне повернення на сто вісімдесят градусів ледь не закінчилося для костюма від «Valentino» трагічним падінням в одну єдину на тротуарі калюжу.
Лише по голосу аналітик впізнав свого боса, що не більш впевнено підійшов до підлеглого і друга, обняв за плечі, як брата, і почав щось розповідати про якогось російського клієнта, про його божевільно-корисні для компанії умови співпраці, і про щиру прямоту благань аби цим зайнявся саме Лім. Слова так само швидко зникали з поля розуміння як і появлялися, тому проблем з тим аби неперебірливо погодитися з босом не було. А потім, втомившись бути унітазом для словесного поносу боса, Чат стоячи заснув, але лише на мить, та й цього хватило аби звалитись у одиначку-калюжу, що не так давно пропонувала свої аква процедури. Тен, який тримав друга, теж повалився за сплячим і його незначна доля тверезості тут ніяк не допомогла.
Кілька секундне горизонтальне відпочивання у приємній волозі перервав персонал ресторану, що з перебільшеним зусиллям двох охоронців підіймав постійних клієнтів.
Чат з Танакою ще трохи познущалися з китайців, що були перевдягнуті в національні костюми італійців, хоча, як висловився під впливом дурі Чат, вони були більше схожі на іспанських півнів. В додаток прозвучала образлива терада про вузькооких уродів, не думаючи, що він сам однієї з ними національності. Танака, видимо, зрозумів прокол друга, а тому від коментарів втримався і спробував, всупроти бажаної незакінченої розмови, запхати товариша в машину таксі, заплативши потрійну ставку водію аби компенсувати дискомфорт від перевезення п’яного, вимоченого в калюжі, пасажира.
Приїхавши під будинок і, нарешті, відповівши на дзвінок дружини, Чат чекав її у холі пентхаусу на одному з п’яти шкіряних диванчиків, відповідаючи на розкосі погляди адміністратора і коменданта не цілком культурними висловлюваннями.
Дружина не примусила себе довго чекати і, спустившись в одному халаті з далекою від досконалості зачіски на голові, взялася за невдячну роботу—тягнути чоловіка в кабіну ліфта. Поки підйомник виконував свою стандартну роботу для доставлення подружжя на сорок третій поверх, Чат вивернув все з’їдене раніше на підлогу білосніжної кабінки, потрапивши дружині на пухнасті шльопанки.
Жінка, розуміючи що виховна робота в такому стані для половинки пройде безслідно, вирішила не псувати стан свого голосу криком і просто заштовхала п’яного в квартиру.
Намагаючись супротивлятися посиленій зневазі з боку дружини, Лім впирався ніби дитина, яку силком тягнули від ларька з морозивом у літню спеку без крижаного молочного чуда. Та п’яний супротив не викликав нічого іншого окрім посилення ентузазму по роздяганню випившого (ця процедура розпочалась ще з коридора, і шлейф із м’ятого брудного одягу тягнувся до ванної кімнати). Без тіні сумнівів жінка затягнула чоловіка у кабінку для душа, різко увімкнула холодну воду і сама спробувала вийти із студеного царства, обрамленого склом, але тестостерон, що змішався зі спиртним глави родини забажав екстримального злиття в оточенні льодяної вологи.
Кілька різких, але не таких уже й гнівних вивільнюючих рухів, залишили заряджену чоловічу особу на одинці з тремтінням і невнятним благанням про відкриття запотівших від розжареного дихання дверей.
Інстинктивнтй сексуальний потяг Чата був неприйнятним для хазяйки сім’ї, але якби вона виникла при трохи інших умовах, то все б увінчалося успіхом, і жінка ще більше розгнівалася на п’яного, що порив до розваг у того виникає лише з дією підсвідомості.
Хоч прямий розрахунковий склад розуму глави родини і вивів його на одну з найвищих кар’єрних сходинок та зараз його функціональність була зведена до нуля і додуматися аби власноручно із середини гігієнічної кабіни вимкнути джерело власного замерзання стало нереальним.
П’ять хвилин нелюдських, на думку Чата, знущань зі сторони дружини охолодили стан до майже тверезого сприйняття оточуючого, але думка з перекриттям крану так і не прийшла, тому, аби зберегти тепло, Чат присів, охопивши коліна руками, а голову максимально втягнув у коротку шию. Зуби беззупинно вибивали чечітку, погрожуючи свіжим коронкам бути заміненими, погляд сконцентрувався на отворі в підлозі крізь який стікала вода, а думка блукала в нутрощах каналізаційних труб, обдумуючи над ходом брудної води від квартири на сорок третьому поверсі і до стічних каналів, що зливали залишки всього міста в приміські води.
Але, раптово, бомбордування холоду закінчилось і навколо скрученого тіла утворився мізерний простір прогрітого тілом повітря—головне, аби не не робити найменших рухів, щоб цей прошарок якомога краще прогрівся, та, несподівано для цілі Чата, його силком витягли зі штучного трансу, некирований язик уже хтів обляпати брудом порушника спокою, але накинутий махровий халат з капюшоном відсік будь-яке незадоволення.
Символічне викликання рвоти, для профілактики, не дали нічого ситнішого ніж скупі дози жовчі.
Вмивання пройшло під суцільним патронатом дружини, адже шокований мозок викинув достатню дозу адреналіну аби хоч трохи розвести концентрат алкоголю в крові і в результаті Чат зрозумів, що йому тільки допомагають.
Дружина поклала хворого на спільне ліжко, запеленала як дитину і лише тоді видавила втомлену усмішку: «Треба ж йому хоч колись розслабитися, хоч межі з цим розслабленням немає та все ж…Зранку буде неприємна розмова.»
Жінка, не бажаючи бути в ореолі п’яного хропіння й перегару, вмикнула кондиціонер і пішла в залу, де красувався предмет гордості чоловіка—комфортний, обтянутий білою шкірою диван, на якому самим блаженством виступав перегляд футболу—і про це блаженство хазяйка чула кожного матчу.
Приємний сон (в якому маячила така забута рибалка з пожилим батьком (що вже три роки як відійшов до кращого світу) і сином, де троє чоловіків один за одним витягували розкішний улов, вітаючи один одного і знову закидали вудку у відкритий океан, будучи на кінці гігантського причалу, що на кілька кілометрів заходив у гущавінь прибережної лінії…) обірвався.
- Пап, просипайся! Ти ж обіцяв…- один із чоловіків, але ще поки малолітніх, розмитим п’ятном маячив перед сліпим зором. Безумовний рефлекс налаштував зображення: син сидів на краю двомісного ліжка і серйозно розглядав обличчя батька—в такому стані годувальник виступав вперше.
- Що я обіцяв? Відстань…Не бачиш що папа присмерті, краще принеси води—мінеральної!- прокричав батько у слід безумовно виконуючому прохання малому.