Geum.ru

Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

А коли молода копія принесла пляжку з мінералкою і чистий стакан, старший зкомандував залишити його в спокої і почекти поки святе прозріння не настигне розбухшу голову, а шлунок не перевернеться назад на ноги. Та як тільки Чат піднявся аби підсилити ефект залишення сином спальні взмахом руки—слабкість, що хвилину назад не давала підняти голову, відразу зникла і чоловік, підірвавшись, блискавкою пробіг біля ошарашеного сина в напрямку туалета.

Звуки блювання ехом відбивалися від крайніх кінців квартири і в тій же послідовності поверталися назад у ванну.

Коли хазяїн закінчив процедуру—дружина вже стояла в проході неширокого коридору, не пускаючи до спальні, з майже літровою кружкою міцного чаю.

- Не буду. Відчепіться від мене! Я потрапив у пекло?- серйозно поцікавився Чат.

- Ні, ти потрапив у післяпохмільний синдром.- відчеканила з тою ж серйозністю дружина. Син стояв позаду мами і через плече розглядав незнайомого раніше батька.

- Що ви всі з мене хочете? Я до вас лізу? Робіть що хочете, але залиште мене в спокої!- Чат хотів пройти, але натрапив на стіну нерозуміння у вигляді жіночої істоти.

- А як же обіцянка піти з нами в парк розваг?- ображеним тоном запитала дружина.

- Мені зараз ще в парк рохзваг…- Чат скривився від приступу головної болі і чуть присів, опускаючи голову донизу, аби зменшити тиск на череп із середини.- Я й так вчора нарозважався—йдіть без мене.- заключив чоловік.

- Ні, ти підеш з нами, щоб знав як нажиратися…- промову з моральними принципами обірвав жест чоловіка, яким захищаються від небезпеки—прикрита руками голова і відхилення, наскільки дозволяв стан, назад, подалі від перевищених децибел.

- Зупинись, жінка. Потім поговоримо і взагалі, чого ви розкричалися?- але глянувши на круглі очі сина добавив,- Ладно, тебе це не стосується.

- А як же твоє слово?- сердито запитала дружина.

- Слово дав, слово взяв. Знаєш таке? Тепер буде так.- гнівним, штучно гнівним голосом скомандував глава родини.

- Та ти ще п’яний! Ах ти ж…- слова застрягли в горлі, не наважившись вийти за межі гортані, адже чоловік хоч і був ще в нерозривному контакті з алкоголем та думки прочистились, а пам’ять точно працювала—тоді буде важко пояснити свою нецензурщину, та ще й при сині.

- Що?- серйозно запитав годувальник.

- Ти ніколи так не говорив, ніколи таким не приходив…- Лім скорчив гримасу огиди і розвернувся боком до дружини аби знайти підтримку хоча б в стінки, і плавно опустивсь на підлогу.

- «Ніколи-ніколи».- перекривив чоловік.- А ти ніколи не жила в такій квартирі і не їздила на такій машині.- Чат показав пальцем на підлогу, натякаючи на підземну парковку з їхнім авто, а тоді обвів ним простір навколо—домівка,- І що тепер? Я тобі щось кажу? Дайте мені трохи відпочити, ще ж така рань…

- Одинадцять годин.- по-солдатські відчеканив син.

- Ну ти наша умнічка, вмієш підтримати.- із сарказмом процідив батько,- Добре. Поїдемо. Гуляки, вам аби десь порозважатися, а хто ж буде думати за вашого любимого папу?- тепер, одаривши поглядом здивовану дружину, добавив,- І за любимого чоловіка?

Навіть після зміни тону жінка стояла надута і чекала продовження.

- Добре-добре, ще спалиш цим поглядом…Ех,- вдихнувши поглибше видавив винний,- Вибач.

Контрастний душ з поперемінною подвійною зміною холодної і гарячої води знову підбив очманівший організм лишньою дозою сміливого гормону. Чищення зубів, до того ж два рази, так і не вигнало присмак нечистот з рота. «Добре, просто ні на кого не дихатиму.»—подумав Чат і, ще раз вмившись джерельною водою (принаймі по відповідності температури), вийшов до рідних, що байдуже снідали, не звертаючи уваги на подразник, що намалювався із гігієнічної кімнати.

Поїздка, на неабияке розчарування сина, до парку розваг проходила із використанням послуг таксомоторного парку.

Казкове захоплення двох членів родини від побачених конструкцій для екстримальної втіхи діагонально протиставлялося байдужості глави сім’ї, що тільки кривився від гучної музики, огидно відвертався з незадоволеним бурчанням шлунку від сцен з голодним поїданням перехожими залишків фаст-фудів і солодкої вати, а прохання сина й дружини про відвідування з ними одного із атракціонів викликали нові приступи тошноти, тому лавочки для відпочинку, що, на радість консультанта-аналітика, були біля кожної споруди веселощів, залишались єдиним втішним елементом для чоловіка на майданчику емоцій.

По приїзду додому чекало перебите напередодні продовження сновидіння на м’якому ліжку під теплим пуховим одіялом.

В голові остаточно прояснилося все окрім розпеченого болю, шлунок також не був впевнений у своїх силах, а координація у найнеочікуваніші миті зраджувала. Але паралельне підлозі на відстані колін від неї вмощення позбавляло половини негідних рангу Чата відчуттів.

Слабе коливання дрімоти у захваті кругових зигзагів свідомомсті хоч і викликали легкий прибій дурноти та заразом вони й слугували дорослою колискою, що швидко накрила сном.

Віддавши сну ще три незворотніх години, Чат протверезів і духом і тілом, навіть невелика миска пісного рисового супу делікатесом відбилася на смакових рецепторах хазяїна.

Тен Танака, перебуваючи в тотожному стані, зателефонував годиною пізніше після пробудження Чата і запросив до себе на стаканчик мінералки.

Дружина підозріло подивилася у слід свого мужчини, але німе нарікання так і залишилось при ній.

Ліфт, який, як розповіла дружина і як підтвердив при зустрічі Танака, був залитий наслідками дурної роботи травлення Чата, підняв на п’ять поверхів вище і тепер виблискував ідеальною чистотою з приємним квітковим ароматом миючих засобів.

Спочатку погляд в обох чоловіків був трохи сором’язливим, але після двосторонньої оповіді про одинарні пригоди кожного вслід прощання стан перейшов у дружню відвертість і вихваляння підлітковою безглуздістю.

- Ось про що я хотів з тобою поговорити.- сказав Танака після годинного розжовування колишнього вечора,- Я, здається, казав тобі вчора, а може то мені лише здалося та все ж.- підбираючи слова Тен зупинився.

- Я весь в увазі.- констатував свій статус Чат.

- Тобі треба поїхати в Росію. Нас нащупав один досить вигідний клієнт. Молодий, правда, та це не змінює суті—голова в нього що треба. Схожа на твою.- посміхнувся начальник.

- І що я маю зробити?

- Як завжди і нічого більше—просто заключити договір, але на найвигідніших для нас умовах, хоча, якщо судити тверезо,- Тен знову посміхнувся,- Для більшої вигоди місце навряд чи знайдеться, адже це й так найоптимальніші умови та все ж, може тобі вдасться вижати ще якісь копійки в нашу скарбничку…- після незначної мовчанки Танака продовжтв,- Просто наші фінанси зараз всі вкладені—це тобі пояснювати не треба, хоч я на мільйон відсотків зі ста впевнений про їхнє потрійне, а то й більше повернення в руки хазяїна, тобто до нас.- чергова з армії посмішок накинулась на вуста шефа.- Та зараз є реальна можливість отримати непогану суму від знайшовшого нас молодого чоловіка, а не чекати якийсь там період. Розумієш про що я? Тобто різниця між офіційною ціною, по якій ми закупимо сировину для біологічного палива нашій фірмі, буде відмінною від реальної, по якій ми заключимо договір. Цей хлопчик хоче заключити договір по тій ціні що я пропоную на офіційному рівні. Уявляєш? А кому це треба? Правильно,- відповівши за співрозмовника продовжив Тен,- Нікому, тому твоя задача і заключається в тому аби відкат покласти нам в карман. Тобі тридцять відсотків, а мені, ну, сам розумієш, трохи більше, а залишок роздамо знаючим аби прикрити роти. Ну як тобі? Візьмешся?- оюнадійливо запитав начальник.

- Ну…Це ж не дуже правильно.- засумнівався Чат, розчаровуючись у «чистоплотності» шефа.

- А ти що в суді, щоб вирішувати що правильно, а що ні? Це бізнес, і саме так люди стають незалежними.

- Саме про це я й говорю, із-за такого ходу можна стати на коврик суду.

- Про це знатимемо лише ми—про весь план, хоча, звісно, ще будуть пішаки, які просвітяться певною часткою інформації аби зробити свої функції ідеально, але не більше. Я даю сто відсотків гарантії, що ми впораємось. Ніхто окрім тебе не зробить це так майстерно. Давай, погоджуйся. Такі шматки випадають рідко.- шукаючи недоліки в манікюрі сказав Тен.

- Добре.- видав Чат, після вивчення візерунку італійської плитки на підлозі.- Коли треба відправлятися?

- Через два-три дні. Тому в тебе є час аби підготовитись і дізнатись дещо про нашого продавця.- полегшено почав розкривати Танака,- Він нормальний—з такими приємно мати справу. Зараз, незважаючи на те, що в справі він лише один сезон, ну, я про вирощувану ним продукцію, але вже за цей мегакороткий строк він став найбільшим власником плантацій ріпаку і буряка, про який ти так гарно говорив, переконуючи раду у доцільності переходу на виготовлення біологічного палива. Якщо з кимось і можна мати справу з усього пост-радянського суспільства, то саме з цим молодчиком. Він зробить нас багатими.

- Це якщо він виявить бажання допомогти нам у наших егоїстичних поривах, раз, а два—ти що, хочеш отримати семирічну відпустку у колонії суворого режиму???- з трохи дратованим тоном поцікавився Чат.

- Ой, не починай. Нормальні в нас пориви, а ти й для того їдеш, бо ти найкращий у манері переконувати і заливати опонента фактами. І ось тобі папка з його даними, правда вони трохи узагальнені і деталей не відшукаєш—цей хлопчик як загадка—всплив після смерті батька, а до цього взагалі ніде не світився, та це не головне. Основне—твоє вміння, яке, я щиро надіюся, зробить нас трішки ближчими до незалежності.- остання, уже батьківська посмішка налипла на строгі очі—«трохи недоречна в такій розмові»- подумав Чат Лім, але подавати знак про втик боса не хотів.

Піддаючись неодноразовому спалаху до коротання часу перельоту між двома країнами за допомогою новин, Чат гортав традиційний уже застарілий спосіб сповіщення—це була стара звичка, яка разом з першими кроками впилася у поведінку і визначилася як пріорітетна. Тому, не зважаючи на свій високий пост у фірмі і значний статус у суспільстві, чоловік, інколи, огортався ностальгічними спогадами про попередні двогодинні мандрівки на роботу. Кожного разу, аби метро було цікавішим, Лім купував свіжу щоденну газету, і до прибуття на робоче місце газета ставала прочитаною. Так виходило й зараз—тільки газет доводилось прочитувати за час мандрівки більше, з іншим маршрутом і на іншому транспорті, а так, все схоже.

Три, не пов’язаних між собою, представники різних джерел інформаційних домів очікували своєї черги паругодинної уваги.

Хоч спосіб прикрашання одних і тих же фактів у конкуруючих фірм був диференційованим, та зміст, навіть не приглядаючись до дрібничок, уловити можна. Серцевиною подій стала загарбницька, тотожна тридцятирічній давності конфлікту з Іраком, війна з Іраном. Янкі в соті рази твердили про свої світлі наміри внести демократію у затуманені дикунством голови мешканців країни, що в надрах своїх ховала найбільший дефіцит—чорне золото.

Миротворчі війська американців захопили західну частину аж до міста Табіз включно. Уряд Ірану, що розміщувався в Теграні, сховався за гірськими стінами стотридцятитисячного міста Бірджант.

Вибір урядовців не дарма впав на обране місто, адже його розташування давало вільну альтернативу у виборі непередбачуваної передислокації—на півночі розташовувався Туркменістан, на південному сході—Пакістан, на сході—Афганістан. Потенційні країни-охоронці були в передвійськовому стані з категоричним відношенням до політики Штатів і що виступало немалим каталізатором до агресивних та навальних дій Іранського уряду, так це цілковите фактичне патронатцтво Російської Федерації над сусідками Ірану. А про відношення східнослов’янської нації до Західних «друзів» трубили всі й все, що мали хоч мініатюрне відношення до розпорошування світніх пліток—Росія чекала підстави, яка, судячи по вчорашньому дню, настала.

Мобілізовані російські миротворці з важкою технікою підійшли до кордонів Ірану і чекали офіційної публічної згоди останнього на вступ до території країни.

Як віщали Пекінські засоби масової інформації—між Іраном та Російською Федерацією уже був попередній, організаційного плану договір, що лише виявляв настрої сторін до майбутньої реакції.

Чата дуже занепокоїв останній поворот світових подій, щоденно він спостерігав за ходом розвитку конфлікту, який хоч і був на межі зриву, та не мав розпочатися так швидко—виходить, що двосторонні мирні делегації виступали лише в якості прикриття аби перенести військовий потенціал поближче до епіцентру, для США—це кордони і вже й фактична територія обраної жертви, для Ірану—максимальне безпечне наближення до ворожих формувань аби в разі необхідності зробити для нападників ефект зворотньої тяги.

Спроби американців обійти материк ще й на воді через протоку між Оманом та Іраном провалилися—рясні повітряні експедиції прибережних авіабаз Ірану вдало відлякували, а наривання підводної лодки на приховані в гущі протоки міни відбили бажання у небажаних візитерів долати пункти військової тактики водним шляхом. Загибель субмарини і її команди, яка послугувала мінним м’ясом, США звели на технічну несправність, адже непідготовлені до кінця тижднем раніше війська навряд чи могли відповісти на такий жест Іранській країні. Та й вимушена згода семи впливових членів Європейської спільноти, що оприлюднилася лише сорок вісім годин назад, активно втягнула тридцять три пасивних її учасників.

Зокрема, як пропагандували Російські джерела, найбольнішим було підтримання такої розстановки братською Україною, хоч вона вже й виступала в складі пріорітетних членів після семірки членів протягом останніх шести років та її інтереси ніколи не йшли всупереч корисливості Російської Федерації, адже взаємозалежне положення сусідок не давало основ для загострень, що домінували в тридцятирічній давності.

Чат дивувався такій образі російського народу, оскільки, підставляючи своє світосприйняття в подібну ситуацію, чоловік не виявив ніяких ноток образ до зради якогось із сусідніх з китайською державою народів—якщо є загострення і воно виходить за рамки власних кордонів, то тут і думати немає про що—треба просто показати хто головний, а тут—пориви зневаги й здивування масштабу всесвітніх джерел інформації.

Хоча, як коментували рішення своїх можновладців самі українці, воювати з таким сусідом як Росія вони не хотіли, та, навіть якщо на те і пішло—не було за що воювати, адже конфлікт породили загребасті руки американських конгресменів і зсунутого на збагаченні президента…

Сон з теплим одіялом стюардеси накрив енергоємні роздуми Чата. Через півтори години його чекала зустріч з клієнтом, який мав дати черговий шанс для карманів свіжоспеченого аналітика стати товстішими.


Хмари, штовхаючись, хаотично натикались одна на одну. Вітер крижаними поривами нагадував про свою присутність, задираючи поли пальто.

Скляна капсула з довжиною автобуса на електро-магнітних рейсах, що відвозила пасажирів до приміщення аеропорту непохитно чекала передбачуваного потоку пасажирів за двадцять кроків від літака, спочатку вийшли клієнти першого класу аби представницького типу квиток зміг в черговий раз продемонструвати зверхність над другим і третім (економічним) класом аби плин клієнтів у багатшому способі перельоті зростав.

Прозорі панелі, що герметичною аркою накривали пасажирів, відкривали заморожену природу голої злітної полоси. Мороз настільки сильно запускав особисті практичні можливості із застосуванням вітру й снігу, що січневий холод російської столиці відчувався й за теплим склом.

Чат сумнівався, що зміг би подолати відстань у двісті метрів, що розділяла літак і аеропорт, за допомогою традиційної ходи для свого організму безрезультатно. А зустрічі навіть найбажаніших клієнтів біля самого літака на приватних автомобільних ескортах, які були поширеними ще два десятиліття назад, заборонялись службою безпеки аеропорту.

В металево-пластиковій, сіро-блакитних відтінків оздобці серцевини аеропорту, чекали зустрічаючі. Обіцяний біля третьої каси чоловік в класичному костюмі, що мав скласти супроводжувальну компанію Чату, так і не появлявся в полі зору—такий хід був далеким від прийнятих століттями пунктуальних рамок торгово-грошових відносин.

Нарешті, через десять хвилин байдужого споглядання за одноруслим плавом людей у напрямку виходу, представник «Джен Оїл» помітив незнайомця, що зигзагами, тримаючись захисту стін, пересувався до персони Чата.

Посланець російської сторони тричі вибачився за свою пунктуальну розсіяність в силу створених погодніх умов поки проводив Чата до виходу. А там, сідаючи в очікуючий автомобіль, Лім вияв незалежну від нього слабкість—запитуючи в черговий раз ім’я свого зустрічаючого, аргументуючи питання значним шумом на вокзалі і трохи незвичним акцентом російського перекладача і головного секретаря хазяїна фірми.

Роман скомандував водію, який в більшій мірі виступав охоронцем, їхати до оселі шефа, і той лише обирав швидкість запрограмованого раніше руху з якою долав перешкоди мегаполісу автомобіль і ретельно слідкував за обстановкою в межах видимого простору.

Через три хвилини окружного руху навколо аеропорту авто (що за формою мало відрізнялося від структури Чатового Lexus з таким же майже на весь дах скляним люком і також з напів-автоматичним управлінням для екстренних ситуацій) виїхало на верхню швидкісну дорогу, проект якої втілився в життя лише вісім років назад, хоча придумали його близько тридцяти тому.

Суть цього типу доріг полягала у будуванні високошвидкісних магістралей над містом, тобто проходячи по дахам будинків. Таким способом цілком реально було за двадцять хвилин дістатися протилежного кінця міста, а розвантаженість шляхів складала п’ятдесят відсотків, що значно покращувало машинообіг. Але не всі авто могли їздити по новим магістралям—лише нові (їхня частка дорівнювала половині, тому диференціація на старі, що їздили по звичних вулицях міста, і нових, що вже пристосувались до революціяйного типу доріг,—була справедлива).

Такі нововведення торкнулися лише найбільших міст, де автомобільний асортимент перевалив за мільйон екземплярів—в Російській Федерації таких змін зазнали лише Москва й Санкт-Петербург.

Не всі розвинуті країни могли похвастатися більшою динамікою у кількості міст з подібними шляхобудовами.

Обіцяна сорокахвилинна поїздка відклалася на невизначений термін, адже із-за природньої диверсії вийшов з ладу процесор, що контролював електро-магнітну рейку, напрямку якої суворо дотримувалися усі автомобілі з функцією автоматичного руху.

Тому, породжена незначна пробка дала додатковий час для практичних навичок по вдосконаленні китайської вимови для секретаря партнера «Джен Оїл». Він беззупинно тарахкотів про відомі співрозмовнику події в світі і розкидався гнівними обіцянками своєї країни положити всіх на лопатки, потім тема різко перейшла на сім’ю доповідача, на проблеми з дружиною і високі ціни на навчання в приватній школі молодшої дочки, а тоді кількахвилинна розповідь про старшу доньку і її не дуже порядної крові кавалера. Всі висказані для Чата речення і їхні логічні сполучення проходили так само безслідно, як слід від взмаху рукою в повітрі.

- Заміський будинок боса,- як вихвалявся тимчасовий співпасажир Чата,- Перепав тому від батька.- після зачеплення інформації щодо особи боса Лім насторожився, адже навіть найменші дрібнички становили неабиякий інтерес для пекінського гостя,- І за тридцять років він ні разу не підпадав під жало ремонта, тому його вигляд дещо консервативний, але від того вплив на його гостів лише примножувався.- та після помітного звороту розповіді в інше русло Чат знову відпустив увагу—навіщо витрачати інтелектуальні ресурси на розбирання дилетантського рівня мови, якщо мозок потрібно доставити до партнера в холодному, розставленому раніше по плану, складі обдуманих переконливих у правоті замовників «Джен Оїл» фактів?

- Так-так, неймовірно.- автоматичні фрази, що підкидали штучний інтрес співрозмовника у вогонь розповіді секретаря не видавали віддалених від авто і його пасажирів думок.

Три смуги в одну сторону і така ж кількість в іншу, така ширина дороги торкалася абсолютно усіх відрізків автомагістралі. Дві праві полоси були зайняті кількома десятками авто, наводяща рука яких ненадовго вийшла з ладу.

Постоявши десять хвилин у отарі зупинених автомобілів, водій вирішив перключитися на ручне управління і без зусиль виїхав на ліву крайню смугу і продовжив рух у до потрібного місця. Але, так як небезпека втрати керування при такому режимі значно зростала, то й швидкість при таких умовах також не відзначалася своєю колосальністю, а тому, тепер, по розрахунках бортового комп’ютера, зі стокілометровою швидкістю на місці вони будуть лише через годину й двадцять хвилин.

Чат вдруге їхав по такій магістралі, тому узбіччя здавалося дещо дивним, ним виступала тридцяти, а на деяких відрізках сорокаметрова прірва, дном якої виступали щільні шапки будинків з ущелинами вулиць між ними.

Якщо привстати на всю висоту авто, тобто ледь піднятися зі шкіряного сидіння, і сконцентрувати погляд за межами автостради, то здавалося ніби настала ера, яку передбачали фантасти—з літаючими машинами і повним подоланням законів гравітації.

Горизонт зі скомканих сірих хмар прикривав краї людського мурашника, що радіусом в шістдесят кілометрів розкинув свої межі в обидва напрямки від центру Москви.


Тривимірний простір кімнати був наповнений антикваріатним асорті дрібничок, дбайливо підігнаних одна під одну. Фон приміщення зберігав стовідсоткове втручання червоного дерева, підлога й та покривалась рідкісним лісоматеріалом. Стіни з рівним тотожним з двох сторін проміжком висвітлювали мисливське життя власника, або його попередника. В кінці семиметрової кімнати-кабінета на тупиковій стінній поверхні в замисловатому узорі древніх ієрогліфів висіла холодна зброя: самурайський меч в центрі, дві бойові сокири, з якими описували варварів, синхронно, але зі зміщеним центром відліку висіли по обидва боки меча, одна рукояткою ледь дотикалася кінчика леза зброї самураїв, а інша сокира, навпаки, лезом торкалася дворучної, переплетеної чорним з білим шнурком, рукояті глави збройного осередку. Навколо трьох основних елементів, якими явно гордився їхній хазяїн, утворюючи тло, променями сонця розсіялося вісім різних кинджалів.