Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід
| Вид материала | Документы |
- Реферат на тему, 75.7kb.
- Хороший лідер є найкращим, коли люди не помічають, що він їх веде, 114.53kb.
- Лекція для батьків Тема: Роль, 53.33kb.
- Роберт кох – один із основоположників медичної біології”, 54.36kb.
- Щоб вона не усвідомлювала жодної духовної небезпеки (особливо орієнтальної І окультної)., 51.85kb.
- Навчальні програми містять короткий, тезовий виклад головних розділів І тем курсу., 33.97kb.
- Облік та пошук пам'яток архітектури та містобудування, 85.53kb.
- Назва реферату: Доля рідної мови доля України Розділ, 73.9kb.
- Реферат на тему: Плавання Джеймса Кука, 63.71kb.
- Всеукраїнського конкурсу-захисту, 304.02kb.
- Що??? І ти мені говориш про це тільки зараз?!?- перехожі із задоволенням косилися на сімейну драму.
- Та я якось не думав про те аби повідомляти про речі, які я не вважаю серйозними і які були більше трьох років назад. Тепер, мабуть, вони знову бажають привернути мою увагу.- розгублено з посірівшою посмішкою відбивався формальний глава родини.
- І це робиться таким шляхом? А подзвонити вони ніяк не можуть? Це я маю плакати, псувати собі настрій і стан, маю в поспіхах тягнути дітей у людне місце?!?- розгулялась криком жінка.
- Та заспокойся, радість…- спробував обійняти дружину Луї, але та відбила його наміри різким струсом плеча.
- Не заспокоюй мене і не вказуй, що робити!- відрізала вона.
-Що за друзі, скільки їх?- сама своїм питанням порвала тишу жінка, але відповіді не пролунало і вона добавила:
- Я хочу з ними поговорити!- реакції чоловіка знову не було—він переглядався з донбкою у їхній манері жорсткої міміки.
- Більше вони так не зроблять.- з жіночою рішучістю заявила Маріанна.
- Все, досить доставляти цим пройдихам насолоду. Поговоримо про це вдома.- відреагував чоловік після з-під-тишка показаного донькою язика.
- Не збираюся я чекати поки ми прийдемо додому! Нехай всі чують! Що ти за чоловік, коли не можеш поставити своїх друзяк на місце?- надавила на болюче для мужчин місце Маріанна, викликавши прихований сміх сильнішої половини, котра проходила чи сиділа неподалік.
- Я з ними поговорю. А зараз, востаннє, прошу тебе взяти себе в руки і піти зі мною додому.- залізним, яким дружина ще не чула, тоном просичав Луї.
До самого входу в квартиру розмови між подружжям не існувало, лише завзяті запити малого чуда обмінювалися з коментарями батька:
- Папа, а ти знаєш, що я маю особливий дар?- дзвінко похвасталась дівчинка.
- Так?- не приховуючи театрального здивування виразив відверту зацікавленість Луї.- І в чому цей дар полягає?
- Дивись, я можу бачити крізь пальці, коли роблю «особливий» погляд!- дівчинка піднесла три середні пальці до носа і попросила аби папа показав якийсь предмет чи склав у відомій йому кількості пальці перед собою.
Всі рази, а їх було п’ять, дівчинка вгадала відповідно три, один, п’ять, чотири і два пальці, що показував захоплений батько.
- Молодчинка!- похвалив Луї.- Ти, мабуть, в майбутньому будеш відомим фізиком.
- А хто це?- захопливо розливалась малютка.
- Це такий чарівник, який робить фокуси за допомогою науки.- пояснив батько.
- А чому я можу дивитися лише крізь невеликі предмети і лише тоді, коли вони у мене перед носом?
- Ну…ти ще просто не навчилася дивитися крізь більші предмети.- заминався Луї.
- Скажи дитині правду.- з приємною усмішкою попросила дружина.- Ти ж сам казав, що вона може стати фізиком, тому й обгрунтуй її дар з наукової точки зору.
-Добре…- після кілька секундної паузи погодився чоловік,- Інколи ти буваєш жорсткою навіть до невинних близьких…- звернувся до дружини Луї, та вже хтіла щось відповісти, набравши повітря і відкривши рот та й міміка на обличчі не пророкувала нічого позитивного, але в останній момент просто відвела погляд.
- Так ось,- продовжив батько,- Те, що ти можеш бачити крізь невеликі предмети з невеликою, а точніше, з дуже близької відстані не що інше, як просте накладення зображення другого ока…- але Луї не договорив із-за обривання донькою.
- А…- так і не зрозумівши протянула донька.
- Ну дивись, якщо закрити одне око, то ти бачиш все навколо так само, як і іншим оком, коли його відкрити, а те яким дивилася щойно—закрити. Все таке саме, просто різниця полягає у куті, тобто у місці з якого дивишся, в тебе ж очі знаходяться не один на одному, правда?
- Ага…
- Ну й виходить, що очі показують один і той же предмет чи предмети з різних місць і ці дві картинки накладаються одна на одну і виходить таке гарне зображення.- як вчитель розбивав факти Луї.
- Значить, якщо я подивлюсь одним оком, то більше не бачитиму наскрізь пальці?- з розчаруванням поцікавилася дівчинка.
- Так. Саме так.
- Ні…Я не буду дивитися одним оком. Навіщо мені це? Краще я й далі буду дивитися крізь пальці.- більше Ізі не ризикувала розчаруватися за допомогою відповідей папи у ще кількох питаннях, щодо яких у неї було своє розуміння.
Під вибагливим взором дружини, навіть не передягнувши класичний сірий костюм, Луї по черзі зателефонував старим друзям, їхній номера він знав уже близько двадцяти п’яти років, хоча ним, за третину цього періоду, була зроблена така кількість дзвінків, яка б із запасом помістилася на обох руках.
Перший дзвінок припав на Франсуа, але його не було—матір відповіла, що той уже рік як загинув у Іракській війні, він був миротворцем, а тоді, ніби зрозумівши, що розпинається перед незнайомцем, спробувала ідентифікувати його по названому імені, якого він так і не назвав і якого Луї не в змозі був вимовити. Він взагалі не міг нічого сказати, гаряча хвиля опустилася на голову, а ноги зламаним підйомником опустили неслухняне тіло, в трубку, що висіла над вухом, терпеливо, але вже невдоволено бурмотіла мама його найкращого друга…Лише запитання доньки щодо бажання батька погратися з нею в морський бій вивела зі штопору. Схаменувшись, чоловік просто поклав слухавку, сказав малютці щоб та діставала гру і наповнив свої легені кількома глибокими, не дуже свіжими, але заспокійливими ковтками квартирного повітря.
Добре, що дружина не бачила сцени з сидячим в коридорі чоловіком, який йогою намагався привести себе у робочий вигляд—жінка якраз займалася проявом вторинних навичок щодо заміни підгузника Крістоферу.
- Ну як там коханий? Ти дозвонився до свого приятеля?- перекрикувалась з дорослої опочивальної жінка.
- Так. Але його не було.- обминув правду Луї.
- Ти запитав коли він буде?
- Ні…- помовчавши мить, Луї вирішив добавити,- Він загинув. Тільки давай без питань, потім все розповім.- набираючи другий знайомий номер попросив благовірний.
На другому кінці, після тридцятисекундного соло гудка, трубку взяла не дуже доросла особа, з набитим гумкою ротом вона скоромовкою промимрила як її брат уже два роки в Пекіні. Розмова тривала не більше десяти секунд і тепер абонент Луї, не попрощавшись, кинув слухавку. В цей момент до Луї підійшла дружина і кивком запитала як справи, підпираючи плечем шафу з сезонним одягом.
Щоб не розчарувати дружину, Луї ще хвилину розігрував сценку розмови з найкращим другом, який ніби розказував про те, як йому хотілося зустрітися і нібито вибачався щодо застосованого методу, тоді, начебто домовившись у недалекому майбутньому передбачливо спіткнутися в одному з намовлених перед цим місць, «хороший» друг сердечно попрощався і з напускною радістю глянув на дружину так неначе щойно її помітив.
- Ну і що?- безсумнівним господарем діалогу відізвався голос пасії.
- Ти ж сама все чула. Це зробив Дерек. Просто, мабуть, скучив…- працюючи над застібками й ґудзиками одягу, ховав обличчя Луї,- Та ладно тобі вже, давай забудемо—я хочу перевдягнутися, прийняти холодний душ і що небудь перекусити. Доречі, а що в нас сьогодні на вечерю?- вдало звівши тему, глава родини знімав штани, скакаючи на одній нозі до шафи, де вірно чекав халат.
Задоволення від вдалого обману коханої секундно пройшло, як тільки обличчя заховалося від всезнаючої пари очей. Сум за друга підступною ностальгією брав верх свідомості, тепер все, навіть повторне прохання Ізі погратися з нею, проходило крізь призму байдужості й відсутністю у місці знаходження власного тіла—думки всім єством бушували у дитинстві, коли в шостому класі Франсуа, будучи на рік старшим, захищав очкарика Луї від авторитета всіх до сьомого класів. Тоді, з двома синцями, порваним одягом, і численними царапинами він з Луї купався у забороненій заміській водоймі, не хвилюючись про гнів батьків, що побачили своїх чад лише ввечері.
Обіцяна доньці баталія відбулася лише через годину, коли водні й харчові процедури успішно завершились. Вмостившись на персидському коврі у вітальні, представники двох конфліктуючих поколінь активно вивільняли бойову міць наданих морських суден. Маріанна в цей момент дивилася якийсь прищавий серіал і кормила малого Крістофера.
Ворожі дії щодо флоту доньки супроводжувалися пискливими вскриками останньої і хлопанням в долоні, коли хоч одна із сторін втрачала корабель. Під час такої захопливої розваги з голови в Луї, на зміну суму за другом, прийшла думка про відправника невідомого листа. «Якщо то були не друзяки, то хто?»
Секретарка і права рука Софі ще так само віддано як і раніше працювала на Луї, незважаючи на численні пропозиції перейти в більш респектабільнішу фірму з вищим прибутком, але старанна співробітниця завжди відмовлялася—їй не хотілося десь бути пішаком у співвідношенні з шефом, якщо відносини з Луї копіювали тип субординації нагадував прем’єр-міністра й президента в Німеччині. Така прихована влада її тішила, але до пори, коли бос не помічав розбіжності секретарки з власними поглядами, тому все доводилося робити хоч і в рамках поставлених «партійною верхівкою» та з особистими відхиленнями, які в двадцять п’ять років дозволили мати цілком нормальний автомобіль і однокімнатну квартиру в помірному районі.
Робоча дев’ята година ранку тільки-но настала, а Софі вже на вході в паутину офісів шефа повідомила про високого смуглявого чоловіка, що двічі запитував про керівника фірми.
Короткі привітання зі штатом із менеджера, бухгалтера, невідомого для директора аналітика з транспортного перевезення, рекламного менеджера, програміста і ще бригади з неяскравих, на думку Луї, працівників, що тримали компанію в потрібному бізнес-тонусі, відкрили забіг восьми годин комфортного протирання штанів у шкіряному кріслі.
Не встигла заведена зранку друга чашечка міцної кави (перша відвоювала своє місце вдома за сніданком) показати дно як секретарка озвучила вимогу незнайомця щодо термінової зустрічі в інтересах власника компанії.
- Добре, нехай зайде.- присьорбуюючи кинув бос.
Через три ковтки у двері кабінету вічливо постукали і діждавшись дозволу хазяїна зайшли. Так як і казала Софі, чоловік був високим із засмаглим кольором шкіри та широкою доброзичливою посмішкою на квадратному обличчі і з підсиленою гелем русявою зачіскою нерозчісаного тінейджера.
- Здраствуйте. Одразу перепрошую за такий от початок вашого робочого дня, але те, що я скажу—змінить ваше життя, а зміни, як ви знаєте, чекати довго не можуть—вони тоді старіють і втрачають суть.- вічливо розпочав незнайомець.
- О…Філософія зранку—непоганий початок. Присядьте, не стійте біля дверей. Вам щось принести випити?- задумливо запитав Луї.
- Ні, дякую, я на пару хвилин.
- Ну, так яка у вас до мене пропозиція?- покачуючись на шкіряному кріслі прямо запитав шеф.
- Не пропозиція, а інформація. І дуже важлива.- з тою ж усмішкою, але вже без тої ж доброзичливості поправив незнайомець.- Це щодо листа.- лице Луї відразу перемінилося в кольорі, ставши багряним і, задихаючись від супермаркету емоцій, стало білим.
- Не треба так нервуватись,- перебив потенційну тераду словесного бруду незнайомець.- Я зараз все вам поясню, ну, в тій мірі, в якій вам необхідно знати.- спокійно додав незнайомець.
- Постарайтесь, якщо ваша ласка.- з синтетичним холодом в тоні коментував Луї.
- Скажу просто—ви маєте покинути Францію, але так, щоб всі думали про самостійність вашого рішення. Всі необхідні процесуальні моменти я владнаю, з вас вимагається лише наявність всіх, якщо звісно бажаєте, членів вашої родини. В разі неприйняття моїх умов в будь-якій формі—кінець буде одним. Негарним.
- За що?- в упор збив Луї Оріу.- Ні я, ні моя родина не покине Амієн.- твердо сказав він.
- Я це вже чув. Раніше. Зрозумійте, що це не прохання, а наказ.- жорстко, сприймаючи погляд збитого з толку співрозмовника, дивився незнайомець.
- Це із-за бізнесу?- не задоволений відповіддю продовжував хазяїн кабінету.
- Ні, ваш бізнес нікому непотрібний. Причина в іншому, але за ню поки рановато говорити.
- Скільки в мене є часу?- перейшов до справи Луї, відкидаючи колишню твердість у рішенні.
- День.
- Ні-ні-ні! Ви що збожеволіли? У мене тут фірма, житло, незакінчені справи—дайте хоча б три дні. Я передам управління фірмою і владнаю гору інших невідкладних для від’їзду дій.
- Добре, два дні. Ви покинете Францію надовго, дуже надовго якщо не назавжди. Квитки на літак й необхідні для виїзду документи вам принесуть через два дні у ваш офіс. Не обманюйте мене—в результаті, постраждають ваші близькі. Тому подумайте про них, а не про свій героїзм і шляхи виходу на мене—це нічого не дасть, завіряю, окрім тяжких для вас наслідків.
Відразу після залишення незнайомцем стін офісу директор покликав Софі для стратегічної розмови. Луї пояснив свою раптову необхідність у тривалому від’їзді, який може затягнутися на не один місяць, тому, фактично, керувати компанією залишається Софі, а Луї буде зглажувати найважливіші контракти й проблеми через світову павутину. Давши десяток настанов, у разі яких треба зробити вихід на боса в інтернеті, через залишену на клаптику обірваного офісного паперу електронну адресу, потенційний колишній бос почав збирати особисті речі.
Той час, який чоловік недосидів на роботі пройшов у катанні по місту, яке втілилося у відвідинах нотаріуса і батьків дружини, їх він попросив аби ті купили два квитки на вечірній літак. Пояснивши їм обставини які склалися, вони одразу ж запанікували і наполегливо радили звернутися до поліції, але, знаючи їхню роботу, чоловік категорично відмовився, адже якщо хтось справді захотів дістати його, то поліція тут мало чим допоможе, адже чомусь гра пішла на високих ставках, хоч той незнайомець і говорив про відсутність матеріального заікавлення, та все то чистої води брехня. «А може в цьому й Софі замішана? І може цього вона добивалася, адже дівчина мала скільки волі, що часу аби владнати революцію було б придостатньо…»
З розсіяними, увігнаними в апатію думками, Луї ще раз заїхав у офіс, прихопивши із сейфу папку з невідомими нікому окрім нього документами. Ще одна поїздка до нотаріуса, але тепер державного і вже через годину він поспіхом пакував свої речі в квартирі.
Дружина дізналась про швидкий приступ переїзду лише тоді, коли Луї був вдома, телефонувати він не хотів, аби не попастись на відомий гачок прослуховування.
Активні і стійкі спочатку заперечення половинки розвіялися після другого за два дні всплеску стовідсоткової серйозності й напористості чоловіка, які навіть в короткому реченні у винесеному чоловіком вироці не підлягали апеляції. Тому, змирившись із незрозумілими змінами, сім’я хутко збиралася до подорожі.
Дев’ята година вечора, до літака ще три години. Остання, поки все не втрясеться, вечеря у затишній квартирі і плач меньшенького змінились дзвінком в таксі від сусідів. На здивовані обличчя яких впало банальне пояснення щодо несправності телефону (про мобільні брехати не довелося—ніхто й не здогадався про них запитати).
В дев’ять годин тридцять п’ять хвилин під вікнами з другого боку будинку чекав таксист, речі туристською грудою лежали в прихожій, але з них взялись лише дві валізи, рюкзак на спину Луї і такого ж розміру сумка через плече в Маріанни.
- А як же всі інші сумки?- з явним обуренням запротестувала хазяйка.
- За ними через три дні приїде батько, ще днів два вони побудуть у нього, а тоді, вишле нам потрібним рейсом. З цими речами важко подорожувати.- пояснив чоловік.
- Ми що від когось тікаємо?- з недовірою і помітним сарказмом запитала жінка, уже спускаючись по сходах до пожарного виходу з будинку.
- Так. І смішного тут небагато.- розсіяно відповів Луї.
- Ти що з глузду з’їхав? Куди ти вже нас втягнув?
- Нікуди я нас не втягнув—проблеми самі завітали. А зараз, щоб не псувати і так розбитий день, давай перенесемо розмову на приємнішу обстановку.- підвівши підсумок заявив Луї.
Спуск по пожежній драбині, яка чисто із-за традиційності назви мала таке найменування у будинку, де проживала сім’я Оріу, адже запасний вихід був швидше схожий на нормальні сходи із зашитими цеглою пустими проміжками між пролітами поверхів з маленьким (двадцять на двадцять сантиметрів) віконцем на кожному бетонному рівні з маленькою цифрою на кожній дверній арці, що знаменувала висоту підняття над землею.
Броньовані рижі двері були закриті на засов із середини. Луї першим вийшов на вулицю, сховавшись у обіймах тіні з козирка над ним, аби розгледіти все навколо. Неподалік, метрів за п’ятдесят від в’їзду на подвір’я багатоповерхівки мав чекати таксист.
Чоловік повернувся за дружиною і дітьми, меньшого, тримаючи в корзині для малечі, батько ніс перед собою, прижавши до грудей, а хода його нагадувала пересування людиноподібних мавп, адже тіло як могло низько прижималось до землі, а ноги перебували в напівзігнутому положенні. Все це, зі сторони Маріанни, виглядало досить кумедно—явність перегравання ролі втікача в глави родини викликала лише недовіру до правильності реакції чоловіка на отриманий подразник, але, так як дружина і сама не була проти погратися в гру «Я важлива персона і мене шукають», то робити зауваження своєму улюбленому актору хотілося найменше—«він же так старається.»
Декоративний садок на клумбах, що білком обступив жовток будинку, створював надійну перешкоду на шляху в небажаних поглядах, проте, такий виграш з радістю компенсував сторожовий фонар через кожні п’ятнадцять метрів, а тому, з періодичністю в п’ять-сім секунд Луї відбігав наперед, в двох випадках, із-за глибини свого присідання, батько зачепив корзиною бордюр, що безкомпромісно розділяв клумбу й асфальтовану дорогу позаду будівлі, по якій ніколи не їздили мешканці багатоповерхівки, лише малі велосипедисти—вихідці з цього ж будинку.
Дві тіні, як у фільмі, перебіжками пересувалися світловими прорізами, до того ж одна із них тягнула за собою маленьку, не цілком з координовану в такій ситуації, третю тінь.
Таксист, прочекавши перші п’ять хвилин безкоштовно, на іншу п’ятихвилинку увімкнув лічильник, а тому запізнення клієнтів його хвилювало мало—то їхні гроші він нараховував очікуванням.
Утроба аеропорту пахнула злагодженою роботою армії кондиціонерів, тому, після власноруч влаштованих гарячих п’ятихвилинних гонок до таксі, і майже півторигодинній їзді у, мабуть, єдиній в усьому Амієні машині без кондиціонеру, подружжя глибоко спокійно вдихнуло, вмостившись у залі очікування.
Вбита на м’якому, оббитому цупкою ніжною на дотик матерією, дивані година відродила нові вісім, тільки вже у комфортних кріслах літака. Хоча, незважаючи на всю крутість першого класу, дві години в одному положенні—і Луї чуть не плакав із-за онімівшої спини. Часті прогулянки в проміжку між трьома й чотирьма годинами глибокої ночі робились аби хоча б під свинцевий ранок нагнати подобу сну. Який, всупереч твердій впевненості чоловіка, безпечно дотягнув його до сьомої години, коли батька розбудив сміх Ізольди, яка сиділа з мамою біля вікна попереду Луї.
Часу, який залишився, якраз вистачило на прийняття бідних водних процедур, що заключалися у вмиванні і чищенні зубів, і на ситний сніданок із салату, холодної м’ясної закуски, гарячої «Еспрессо» у тотожному вигляді для дорослих і пластівців з молоком та соком для Ізі. В Крістофера було своє забезпечене мамою джерело підживлення.
Регіна, місто в Канаді, що знаходилось неподалік від кордону зі Сполученими штатами, мало непогану інфраструктуру, а також важливим була немала кількість жителів—близько сто вісімдесяти чотирьох тисяч осіб. Цього достатньо аби надійно заховатися.
Університетський друг навряд чи чекатиме такого масштабного візиту команди Оріу. Луї сподівався, що той не зрадив своєму осілому типу життя і проживав за старою адресою.
Перші хвилини в новій країні прискореним серцебиттям відбилися в наповнених чистотою легенях. Аеропорт тут звичайно першокласним не був, але це не грало великої ролі в будуванні нового життя.
Прокат автомобілів, передбачливо розташовувся неподалік від авіакас. В приміщенні повітряного вокзалу, де обирався транспортний засіб, вибір скріплювався договором, а вже потім, співробітниця, що оформляла їм замовлення пояснила як дістатися парковки фірми. Незважаючи на рясну пропаганду своїм модельним рядом власника автопрокату американських скакунів, парочка європейських машин все ж таки ущімлено розміщувались в кінці другого й останнього ряду з десяти машин. Обранцем Луї, згідно угоди, був сірий Wvolkswagen Passat 2008 року.
Консультація з охоронцем парковки щодо встановлення орієнтирів місцевості тривала хвилин з п’ять, поки іноземець не зрозумів на своїй гнутій англійській з невиліковним французьким акцентом, що вулиця Хайсвен знаходиться на протилежному боці міста, тому, аби не заблукати, краще було проїхати по об’їздній дорозі і діставшись південної околиці містечка повернути праворуч, в напрямку до центра, а тоді—на третьому перехресті по тій же вулиці звернути ліворуч. То й була Хайсвен, а тридцять третій номер розмістився майже в кінці вулиці, тому заблукати чужинець не повинен.
Лише через годину сім’я дісталась бажаного об’єкту, який мав вигляд двоповерхового кам’яного будинку з дахом із черепиці, контраст сірого тіла і рижої голови особняка на тлі зеленого газону з білим метровим забором по периметру, дихав ностальгією, старовиною дев’ятнадцятого століття. Але в той же момент споруда не виглядала понівеченю чи недоглянутою—хазяйни добре слідкували за зовнішністю своєї оселі. Тому в нагороду вони отримували захопливі невисловлені думки таких пройдих як Оріу.
- Я гадаю, що одна кімната на перший час в такому домі—непроблема.- мрійливо протараторив Луї.
- Так, було б непогано зупинитися в якомусь домі, а не готелі. А цей якраз би підійшов.- байдужо погодилася дружина.