Geum.ru

Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   28

- Дякую, друже, це безцінна послуга.- чуттєво нерівним голосом видавив Володимир.

- Та немає за що, я впевнений, що ти б зробив так само.- розуміючий погляд товариша сказав більше ніж крилаті промови.

- Безперечно. Ще раз дякую.- прощаючись пожимав руку вдівець.


Їдучи вже в машині, пасивно сприймаючи оточуючі пейзажі, Володимир обдумував, яка вигода Владу робити такий жест доброї волі, може той лише хотів аби чужими руками прибрати суперника по бізнесу, а може, дійсно, людське співчуття немає ознак корисливості і хороший знайомий просто захотів допомогти…Хоча, з іншого боку, виправдовуючи Вадима, можна без напружень для мозку перевірити гіпотезу про причетність Урсула. Пізно-схвильований в наказовій формі дзвінок сонній секретарці позбавив її нічного відпочинку, роботою зі збирання інформації по обраному суб’єкту.

Довіра почутим словам не примусила чекати гори доказів і прямих вказівок на вбивцю. Підтверджені дані про час виходу Урсула в море акул прикрили слова випадкового шпигуна, подальше неглибоке дослідження дій підозрюваного відкинули будь-які заперечення по неправдивості початкової здогадки Вадима. Володимир, із-за прямоти здобутих доведень, внаслідок минулої нетерплячості й швидкого зкручення всього дослідження, хотів розтрощити свій тупий мозок—якихось півтора роки очікувань і Урсул взяв більшу частину того, що колись належало йому, а він наївно прогавив поступові зміни в розстановці бізнесових сил.


Охорона елітної школи відпочивала (дивлячись на події поза територією навчального закладу) перед чистотою намірів трьох бойової статури молодиків, що безцеремонно запихнули до себе в безномерний темно-синій автомобіль обрану раніше дитину. Охоронці цієї дитини спокійно віддавали останнє життєве тепло в навколишнє середовище, знаходячись у автомобілі з відкритими вікнами.

П’ятнадцятирічний син Урсула Арзікова, розуміючи ситуацію, але небажаючи з нею миритись, їхав зі зломаною щелепою і вибитими передніми зубами. Заміський рельєф лісового масиву зі швидкістю гепарда біг за вікном автомобіля. В розуміння хлопця не входили обставини, що стосувалися глибокої сирої ями в лісі, тому почалися, старі як світ, погрози із застосуванням автортету батька, але після нульової словесної і активної кулачної реакції настала стадія благань із обіцянням золотих гір.

Ще двадцять хвилин лісової їзди привели до агатового кольору BMW-X5, що тихенько сховав, при всій недовершеній можливості, корпус на узбіччі грунтового тракту. Тридцятисекундний процес передачі неповнолітнього в інші, не менш жорсткі руки, що вже встигли встановити тоталітарний режим ударом по правій почці, відкрили лише другий етап плану.

Маючи в запасі ще тридцять п’ять хвилин, із яких до пункту призначення їхати лише п’ятнадцять-двадцять, водій і ще два його помічники із другого автомобіля вирішили зробити заплановану лише ними зупинку.

Дрібні і такі ж жагучі, як тисячні укуси ос, стусани підганяли пацана з класичним в таких випадках засобом в руках. Лопата, на диво, стала непідсильною і сім років посиленого заняття карате зі значними фізичними навантаженнями залишили величезний психологічний пробіл у навичках хлопця, що не міг впоратися із двокілограмовим сільськогосподарським пристосуванням. Стрес і оскаженіле небажання вмирати проявлялося в усьому, починаючи тремтячими руками і закінчуючи мокрими штанами від «Gucci». Словесний (спотворений зломаною щелепою) понос, із зіпсованого олів’є благань стане двотижневим хітом жартів серед трьох мордоворотів, що були активними учасниками інсценування поховання сина вагомого бізнесмена.

Приватний літак на взлітній полосі військової бази здався таким великим (хоча він був розрахований лише на десять персон), а червоний захід таким магнітно-привабливим, що заручник був згодний на будь-що аби йому лише дозволили додивитися природнє щоденне чудо, ступаючи невідомою дорогою додому.

Батько отримав шокуючу звістку лише тоді, коли його нащадок (уже безслізний) годину летів над просторами своєї, але через півтори години назавжди недосяжної країни. Єдиний біологічний результат його життя був невідомо де і невідомо чи ще дихав. Два тіла біля школи сина, що були приставлені для його охорони, виключали варіант жартування, а серйозність намірів викрадачів безперестанно верещала про нещастя батька. Щодо дружини, то Урсул наказав не казати про надбаний казус. Їй, із одностороннім криком, він пояснив, що син поїхав у Іспанію на відпочинок. І її заперечення, мотивовані навчальним роком і відсутністю елементарного прощального обійму з матір’ю, накликали лише одинокий ляпас по доглянутому (годинами в салонах краси) личку.

Перевдягання (вперше без застосування смаку) у невідповідні один одному речі, де підвалиною слугували чорні з лямкою туфлі, які підтримували блакитні класичні джинси, що контрастно переходили у блакитну з червоними полосками олімпійку, було єдиним трихвилинним проміжком перебування батька вдома.

По дорозі у свій офіс «всемогутній» зробив три дзвінка: помічнику, продажній крисі в міліції з пагонами полковника і хорошому притворному другу, на якого і робилася основна ставка у пошуках сина.


Темношкірий BMW X-5 зупинився посеред проїзджої частини центральної вулиці, два чоловіки, що неквапливо вийшли з нього із впевненою розміреною швидкістю розкладали два гранатомета. Синхронний постріл двома різними газовими гадюками вліз у вікно кухні й зали. Пошматований внутрішнім приміщенням вибух вирвався на довгоочікувану вулицю, жовто-червоне полум’я з їдким смолястим димом давало помітний за три квартали знак пожежним машинам, що через хвилину мали виїхати на вулицю… Вікна сусідніх будинків з готовністю солдатів-ветеранів вийщли зі своїх рам, щоб розложити тротуари сріблястими шматочками імпровізованого кришталю. Налякані перехожі, підтверджуючи закони хаосу, перебігали вулицю у сотнях напрямках, заважаючи таким же зляканим водіям, що безпощадно давили педаль газу, і як наслідок, жінка в літах опинилася під колесами «Prado» кольору диму.

Через п’ятнадцять секунд на місці автомобіля залишилось дві металеві труби дозволу на знищення і дві пари резинових рукавичок. Ще шістдесят секунд сповільненого ходу годинникової стрілки і воювати з вогнем в примусовому порядку визвалися дві бригади пожежників-рятівників, вслід за якими свого виходу дожидались люди в білих халатах.


Класичне очікування жертви біля її найчастішого місця перебування, в силу установ природи, дало очікуваний результат—три, прошиті двома снайперами, трупи біля головного офісу «Ursyl Company» і зляканий до шоку чоловічий організм у гопівській олімпійці.


Щоб відійти від пережитого для «всемогутнього» знадобилося два дні. Оглухша від вибухів у квартири з нервовим зривом дружина проходила загальне обстеження, окрім слуху й нервової системи, тіло було в повному порядку—їй пощастило у обранні часу прийняття ванни.

Незнання ворога і розгубленість в подальших діях виключали прямі чіткі накази шефом пошкодженої зверху імперії.

Плоди настояного на подіях тижня підвели підсумок: відсутність відкритої війни, лише партизанські випади, нульова позначка у спробах знайти винного, душевний розлад дружини (інформація про викрадення сина із засобів масової інформації зробила завершальну переможну атаку), і найболючіший момент—відеозапис з ландшафтом пустелі, на фоні якого обідраний, побитий, захудалий хлопчак тягне два дерев’яні відра води золотистому верблюду, загрібаючи кам’яно-пісочну пилюку твердої поверхні. Крупним планом взяті босі, розбиті в кров і покриті червоними мозолями, ноги, штучна, викликана чужим криком, посмішка сина розкрила беззубий спереду рот і розпухші від побоїв губи, ліве око рефлекторно, ніби крила колібрі, смикалося.

Щирий чоловічий плач підкреслив жахливу неділю, розпач від безсилля потягнув руку до таємної ніші в письмовому столі з червоного дерева, дев’ятиміліметровий захисник зручно розмістився у ротовій порожнині хазяїна.

Останній раз зброя пестилася у доглянутій шовковій долоні.

Стислий шквальний звук ехом розійшовся по порожнині фірми, розгублене темно-червоне наповнення голови соковито розплескалося по молочній стіні, розстікаючись нерівним шлейфом…


7.


Народження сурогатною жінкою двох клонованих малюків пройшло вдало, якщо не вважати за ускладнення Кесарів розріз. Зовнішні характеристики були в нормі, фізіологічний стан, стабільність якого підтверджувала техніка, нічим не відрізнявся від стандартних показників у більшості випадків народжень дітей нормальним шляхом.

Антонов і Зимовцов повним ходом шукали вихід для прискорення росту двох вдало виношених організмів. Традиційна наукова позиція виключала можливість форсованого вирішення цього питання. Хоча, ця ж сама наукова думка не так давно виключала саму можливість клонування, піддаючи інквізиторській критиці, розпорошуючи офіційні, ініційовані державою генетичні пориви в непотрібну пилюку. Довелося, в ім’я науки, під прикриттям проведень поверхневих операцій у сфері генної інженерії (в приватних лабораторіях) добиватися бажаного.

Тепер, вперше, тріо вчених повірило у можливість переймання функцій Творця. До цього вони й самі мало вірили у всплески жовтої інформації про сенсаційне клонування людини.

Розуміючи максимальне досягнення у своєму житті, Карімов вирішив відкласти розпочату перевірку вихідців з пробірки, адже їхнє тріумфальне існування сіро мліло перед народженням справжніх клонів. Тому, довівши свій план до п’ятдесяти відсотків виконання, Луї тимчасово зконцентрував розумову силу на хлопчику і дівчинці, що фактично були рівними, а от формально—знаходилися на різних щабелях сімейної ієрархії—малютка, що з таким азартом, як і новонароджений хлопчик, плакала у своїй капсулі, в подальшому мала стати мамою своєму однолітку.

Вражений, з тремтячими неслухняними руками і тілом взагалі, Володимир не міг повірити у вдачу такого розміру (звісно ж підкріпленої чималим вкладом вченої групи), переривчасті слова-звуки, що не містили в собі смислу (принаймі для слухачів поруч) часто разили слух оточуючих.

- Ви просто…Я… Ех!.. Які ж ви молодці!..- із сльозовими ефектами розпинався щасливець.

- Стараємось.- лише й видавив Антонов, не знаючи, що потрібно говорити в подібних випадках.

Після короткої екскурсії у підвал свого маєтку і виходу в сад на задньому дворику для знаменного святкування найсвітлішого за останній квартет років факту, крез запитав:

- А коли мої малята уже стануть такими як колись?

- Ми працюємо над цим, Володимир Анатолійович, і скоро це питання буде вирішене, повірте!- оптимістично розпинався Антонов.

- Знаю, що буде вирішене, по-іншому й бути не може,- самовпевненість і господарювання у тоні трохи стукнуло по гордості вченого, який не подав про це виду,- Просто я дуже хочу їх усіх обійняти! І дуже хочеться аби цей день повноцінно настав не через тридцять років.- з хижацькою, але водночас веселою посмішкою сказав товтосум.

Химерне похмілля із задушливою тошнотою та головним болем у компанії відсалютувало новому дню, який, згідно плану, мав ознаменувати початок свіжого невилазного періоду в лабораторії, але, так як святкування виявилося більш ніж вдалим, тріо (мимоволі) проспало до самого вечора, час від часу балуючи свій організм газованою вологою.

Спостерігаючи за сніговою лавиною по «Discovery-sciеnce», увагу Антонова привернули снігові кулі, що з малих стограмових грудок перетворювалися в двометрові за діаметром брили. Хвилинний відпочинок, що лише вступив у стислий графік Андрія Миколайовича, наштовхнув на одну просту, але, в принципі, дієву ідею.

Перший серед трьох рівних організував термінову нараду, відбиваючи колег від очікуваного розслаблення після безперервних шести годин напруження.

- Шановні друзі, вибачте, що так невчасно вирішив вас покликати, але, самі розумієте, у нас робота як у пожежників—викликати можуть будь-коли, якщо справа цього варта. Так от,- розглядаючи втомлені обличчя чоловіків,- Я щойно наштовхнувся на одну забавну думку, яку мені підштовхнув наш телевізор з якоюсь науковою програмою.- короткий смішок Карімова вимагав фактів, а не довгого ліричного вступу.

- Панове, не поспішайте з передчасною реакцією…- поринувши у власні роздуми притих доповідач, який відразу повернувся після вимушеного кашлю Зимовцова,- Я подивився на снігові кулі, які з малих снігових згустків перетворюються у величезні снігові страхіття, вага яких досягає пари сотень кілограмів. Їхній принцип дуже простий—вони просто нарощують, спускаючись з якоїсь гори, свій сніговий шар. І ось я подумав: «А що, коли й нам застосувати подібний метод?»- пожвавлення в очах науковців, хоча б з метою почути божевільну гіпотезу, подало знак правильного напрямку,- Виростити біологічний організм, його органи і досягнути попереднього фізіологічного вигляду не так уже й важко—це як кури-бройлери, тільки високоякісні.

- Так…бройлери—підхід цікавий, але їхнє прискорення росту збільшують у два-два з половиною раза, а нам необхідно в одному випадку прискорити до такої межі, аби дівчинка почала виглядати на тридцять років, а хлопчик на шість. Бройлерами тут і не пахне.- заключив Карімов.

- Ладно, порівняння невдале—визнаю. Але від самого задуму не відмовляюся. От самі подумайте: ембріональна стволова клітина, яка зберігає коди тривимірної карти побудови зародку в утробі матері і коди спеціалізованих ліній у провізорних клітинах. Звучить?- бадьоро поцікавився вчений,- По цих лініях і розвиваються усі групи органів в організмі. Так?- кивки в різнобій підтвердили сказане.

- Логіка наявна, але до того моменту поки не утвориться ембріон, а в нас на руках уже наявні два малюка.- Зимовцов також проявив силу голосу.

- Про це трішки далі. Я хочу аби ці процеси по формуванню ембріона попрацювали трішки довше, аніж зазвичай. Тобто клітини треба надовше запустити.

- І до чого це приведе, ми ж не можемо зараз використовувати малюків, а такі рішення спонтанно не вступають у дію—їх треба дослідити.- виступав Луї Карімов.

- Часу для досліджень у нас вистачає, а поки будемо перевіряти моє припущення може в когось виникне щось дієвіше. Все одно іншого плану поки немає.

- Добре, що далі за твоєю здогадкою?- Зимовцов перервав непотрібну пусту дискусію.

- Скільки соматичних клітин потрібно аби фенотип людини був таким, яким його передбачає ембріональна стволова клітина?- перевіряв друзів Антонов.

- Густина має бути близько одного мільярда на один мілілітр і в наявності має бути ядро мезенхимальних (ембріональний зародок сполучної тканини, утвореної з мезодерми, на основі якої утворюється більша частина скелетних і гладких м’язів, сполучної тканини, крові і кров’яних судин) клітин. А чому ти запитуєш? Ми на екзамені?- із сарказмом поцікавився Карімов.

- Та так, для власного егоїзму…- з тим же тоном відреагував Антонов,-Унікальні характеристики ембріональних стволових клітин, як ви знаєте, використовують у трьох напрямках: у змінних клітинних трансплантаціях, фармакогеноміці і біології розвитку, а також, це те, що нам потрібно, у біології репродукції людини. Так як мораторій на дослідження ЕСК відмінили, дякуємо хворим діабетчикам, що помирали на листі очікування в лікарняних установах,- застосовуючи неумісний чорний гумор, Антонов словесно демонстрував свою ідею,- То тепер інформації в цій сфері дослідження, незважаючи на незначні здобутки, більше ніж потрібно для нашого поштовху. З цієї чудо-клітини створюють біологічну сировину, щоб замінити використання донорських органів і тканин, так чому нам не можна використати її основу для побудови всього організму?- тріумфально закинув питання Антонов.

- Я зрозумів,- Зимовцов підтримав думку друга,- Це щось таке як «клітинна піраміда», перевернута основою догори. Виходить, що в середині одного клона провізорної клітини виникають інші, що утворюють нові й нові клони, які й розгортають програму розвитку організму комбінаціями мРНК.

- Так, це ти розповідаєш спрощений процес утворення ембріона.- вставив Антонов.

- Одночасне утворення нових і нових клонів провізорних клітин,- продовжував Зимовцов, непомічаючи замітки Андрія,- Які не містять ознак фенотипу, потрібно і для просторової реалізації. І, розмножуючись, ці нові клітини етап за етапом заповнюють спроектовану модель нового організму, а тому, всі відомі чотирнадцять з половиною тисяч генів ембріогенеза у геномі людини, що забезпечують побудову всіх спеціалізованих клітинних ліній, зібраних в органи і функціональні одиниці тканин, допоможуть нам побудувати утворений організм і після народження—треба лише зробити певні поправки у геномі аби стимулювати прискорений ріст клітин і створити відповідні умови—тобто помістити піддослідних у живильне середовище із суміші протеїнового, мінерального і вітамінного коктелю. І все, починаючи нервовими тканинами і закінчуючи клітинами крові, буде розвиватися поступово, як і мало бути по задуму природи, але з іншою, встановленою нами швидкістю.- Зимовцов уже уявляв цей процес, адже його затуманені мріями очі без зорового контакту сканували меблі кімнати, не помічаючи їх.

- Так, Женя, ти сказав те, що я думаю, але це лише загальна картинка і в ній, звичайно, ще вистачає темних плям. І зараз наша задача висвітлити ці недопрацьовані ділянки. Те, що я говорив раніше про усунення державою заборон не просто так, адже ми зможемо полегшити собі роботу і зменшити час досліду, чого дуже хоче Володимир Анатолійович. Тому, друзі, давайте приступимо до роботи, напрямок у нас є, а дорогу ми собі прорубаємо!- з усміхненим ентузіазмом проголосив Антонов.

- Якщо чесно,- втрутився Карімов,- Темних плям у вас на відсотків дев’яносто з усієї вашої картини…- песимізм сказаного і того як сказано завів Антонова:

- Нас і нашої.- спокійно, і вже без посмішки поправив Андрій Миколайович.

- Так, нас. І нашої картини.- виправився Карімов,- Просто ви обоє так легко все розклали…якби ж все було так просто, то між нами вже б давно бігали сотні Мерлін Монро. Це громіздка робота, яка потребує грунтовних досліджень. Ще дещо, якщо я зрозумів правильно з вашої розмови, то буде ще одне втручання у геном людини, а це, вибачте за самовпевненість, у мене виходить найкраще, тому я пропоную повернутися до результату нашого першого етапу. Тому, на основі проведених досліджень, можна буде робити висновок про можливості реалізації втручання у геном клонованих. І як-не-як нашим першим малюкам уже по три з половиною роки, а тому я цілком переконаний, що якісь прояви просто зобов’язані бути. А значить, нагляд за ними треба зробити жорсткішим, а на такій відстані це робити важко…- спеціально незакінчена форма природньо наштовхувала слухачів на питання.

- Луї, що ти вже задумав?- формальний керівник насторожився.

- Андрій, що ж я можу без вас задумати? Я лише хочу аби мої руки відчували більше волі.- усміхнено розвів руки Карімов.

- А точніше.- суворий голос не відступав.

- Я хочу бути поближче до наших малюків аби не метатися із країни в країну, розкидаючи і так скудний для цього час. Дітей треба перевезти,- після здивованих осуджуючих поглядів колег Карімов почав говорити скороговоркою,- Аналізуючи місця найпростішого нагляду-контролю за малими, я прийшов до висновку, що це треба робити у місці, де закони ще не набули домінуючого становища, а представники влади продають себе й свої послуги без особливих зусиль, але ця місцина має бути й на безпечній від нас відстані, щоб не палитися лишній раз, і в разі проколу…Ну, щоб на нас не виходили кінці проблеми.- лукавий погляд з під лоба переконував у завчасній продуманості пропозиції.

- Ого, так зразу!- Зимовцов був на межі враженості раптовістю ситуації.

- А що тут дивного? Ви ж самі сказали про домішки в геном, ну от я вам і пропоную зробити це якісно, і без побічних проявів.- відбився Карімов.

- Де місцина, яку ти вже обрав?- Андрій Миколайович був трохи не в собі.

- Недалеко, у наших братів слов’ян. В Україні. Там буде найпростіше здійснювати повноцінне дослідження.- завірив Карімов.

- І як ти маєш це зробити? Викрадеш малих? Знайдеш їм нових батьків? Чи може сам будеш за няньку?- уже розлючено прошипів Антонов.

- А фінансувати такі зміни ти будеш зі свого карману?- вліз Зимовцов.

- Усе буде по вищому гатунку!- ніби непомічаючи яду, спокійним піднесенням продовжував французький науковець.- Я все владнаю, а коли деталі будуть продумані до дрібниць—я вас повідомлю. Ок?


8.


Як завжди, підтверджуючи відомий факт, що сказати легше ніж зробити, Луї сидів і обдумував наслідки перебільшеної довжини свого язика і глибини самовпевненості, що інколи перепльовувала безодню Маріїїнського жолобу. З шести випадків ідеально розміщувався лише один—той, який уже знаходився в потрібному місці.

Виїзд з маєтку ніби по справах, а насправді для звичайного чоловічого відпочинку, довів до першого, що трапився на дорозі, більш-менш прийнятного для внутрішніх візуальних мірок клубу «Angel».

Черевце приміщення забавляло естетичні вимоги і радувало око своєю оригінальністю. Білосніжний, покритий якоюсь силікованою товстою плівкою, мрамор розповідав живою, трішки темнішою ніж масив стіни, мозайкою крилатих фігур про особливості їхніх взаємовідносин між собою. І, як показала триметрової висоти стіна, ангели теж займалися задоволення фізичних поривів.

Три вишибали з тілами будови точених гранітних м’язів стояли перед другим етапом дверей, даючи заінтересованим змогу вирішити для себе чи будуть вони гостями даного закладу, протягом крокування до трьох м’ясистих чоловіків у римських сандалях, білих платтях до колін, крейдяних жилетках і з лебединими крилами за спиною. Обличчя випромінювали лише радість і, всю можливу з таким тілом, милість, позолочені німби на два-три сантиметра височіли над головою, утворюючи з крилами єдину конструкцію. По три безколірних основою плазмових екрана з кожного боку (у десятиметровому коридорі) в якості вікон у рай розтрублювали панораму казкової природи—водоспади, оксамитова трава яку невинно топтали явно ручні кролики (їхнє епізодичне пересування нагадувало перші кроки новонароджених) і дотикання бархатної зеленої маси тропічних дерев з лапатими білими хмарами із незначними примішками бірюзи на фоні.